СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО НАПРЯМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання наукової роботи, розкрито об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження. Сформульовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

 У розділі 1 “Методологічні засади дослідження та ступінь наукової розробки проблеми становлення соціального напряму в сучасній економічній літературі” автором доведено необхідність використання сучасної методології наукового пізнання, зокрема використання засад цивілізаційної парадигми та системно-синергетичного аналізу.

 Дотримання принципів цивілізаційної парадигми є особливо важливим для дослідження розглянутих в дисертації питань, оскільки вони передбачають підвищення уваги до ролі індивіда в економічних процесах, розширення предмета дослідження насамперед за рахунок позаекономічних чинників соціальної сфери суспільства. Цивілізаційна парадигма, що розглядає розвиток суспільства у площині єдності економічних, геополітичних, соціальних, правових та інших умов, розкриває об’єктивний характер становлення соціального напряму економічної думки як відображення розвитку всіх підсистем суспільства та зміни ролі людини у ньому.

Реалізація методологічних підходів цивілізаційної парадигми в даному дослідженні базується на таких основних принципах дослідження: об’єктивності, системності та історизмі.

 Застосування принципу об’єктивності дає можливість з’ясувати причини виникнення соціального напряму в українській економічній думці кінця ХІХ – початку ХХ ст., провести аналіз його характерних рис, методологічних підходів до вивчення суспільства в цілому та ролі людини в ньому.

Принцип системності в даному дослідженні полягає у розгляді соціального напряму економічних досліджень як діяльності, спрямованої на здобуття системних знань про соціальні відносини та соціальну структуру суспільства, закономірності та тенденції їх розвитку, пошук нових соціально важливих цінностей, шляхів вдосконалення соціальних відносин.

Принцип історизму по суті є конкретизацією діалектичного підходу до аналізу соціального напряму економічних досліджень, сприяючи вивченню їх стану на певному етапі розвитку суспільства, їх походження, виникнення і виявлення тенденцій подальшого розвитку. В узагальненому вигляді орієнтація на принцип історизму означала дослідити еволюцію соціального напряму економічної думки, якісно нові форми його розвитку та основні суперечності в процесі діалектичної взаємодії його складових: державне соціальне забезпечення; гарантії соціальної допомоги і підтримки малозабезпеченої частини населення; встановлення пільг; перерозподіл доходів з метою реалізації принципу соціальної справедливості. 

 На основі застосованої методології з’ясовано, що незважаючи на існуючі дослідження питань становлення соціального напряму економічних досліджень навіть в питаннях формулювання сутності соціального напряму однозначної визначеності не створено. Загальною ознакою досліджень соціальних проблем в економічній літературі є те, що вони не являють собою цілісне і гармонійне економічне учення, а в першу чергу спрямовані на вирішення практичних задач, пов’язаних з соціальною нерівністю та необхідністю погашення соціальної напруженості в суспільстві.

В результаті аналізу праць представників української економічної думки кінця ХІХ ст. визначено основні чинники, які сприяли формуванню соціального напряму економічних досліджень. У соціально-економічному контексті – це передусім розвиток світового капіталізму, який поставив оновлені проблеми суспільних відносин, зокрема необхідність  пояснення соціальної природи капіталізму. Водночас витоки соціального напряму містяться також у потребі суспільства мати об’єктивне наукове знання про соціальні процеси даної суспільно-економічної формації. Проте основна причина формування соціального напряму полягала в тому, що соціальні відносини в капіталістичному світі наприкінці ХІХ ст. настільки ускладнилися, що загальноекономічні науки не могли розв’язувати проблеми традиційними методами.

Аналіз історико-економічних праць сучасних дослідників В. Базилевича, В. Бодрова, Л. Горкіної, С. Злупка, Л. Корнійчук, І. Коропецького, А. Кредісова, П. Леоненка, Е. Лортикяна, А. Никольского, С. Матвєєва, С. Степаненка, Н. Татаренко, В. Фещенко, Ю. Ущаповського та ін. щодо питань соціальної спрямованості української економічної думки наприкінці ХІХ ст., дає змогу говорити про певне вивчення проблеми становлення соціального напряму, зокрема про висвітлення базового значення розробок історичної школи в становленні соціального напряму, формування міждисциплінарного підходу до вивчення господарських процесів тощо. Проте до сьогодні не створено цілісного, теоретично обґрунтованого сучасного погляду на формування соціального напряму в економічній думці України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Дане дослідження є спробою автора заповнити прогалину у вивченні основних напрямів української економічної думки, насамперед її соціального напряму.

У розділі 2 “Сутність соціального напряму та його еволюція в українській економічній думці в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” проведено ретроспективний аналіз умов формування та основних теоретичних засад нової наукової течії – соціального напряму, історичних та теоретико-методологічних витоків соціального напряму, соціальних аспектів в економічних дослідженнях вітчизняних економістів, зусилля яких сприяли становленню соціального напряму в українській економічній думці. Визначено, що німецька історична школа започаткувала теоретичні засади формування соціального напряму економічної думки.

 Соціальний напрям не являв собою єдину течію, об’єднану навколо структурного стрижня з однозначним трактуванням основного категорійного апарату. Різні гілки досліджень об’єднував дослідницький інтерес до окремих питань соціальної спрямованості, що репрезентував собою міждисциплінарний підхід до вивчення закономірностей економічного розвитку суспільства з врахуванням позаекономічних, в тому числі соціальних чинників.

 В результаті узагальнення праць дослідників визначено, що соціальний напрям в економічній думці досліджуваного періоду – це сукупність теоретичних досліджень таких основних соціальних проблем, як забезпечення добробуту та важливих для нормального життя прав робітників, регулювання умов взаємодії між роботодавцями і найманими працівниками; надання соціальних гарантій робітникам; обґрунтування реформування системи соціального захисту населення тощо.

 З’ясовано, що досягненням вітчизняних представників соціального напряму є привернення уваги до визнання важливості та необхідності дослідження соціальних питань господарського розвитку, зокрема, вивчення відносин як між соціальними групами, так і всередині них, обґрунтування умов підвищення рівня життя членів суспільства, розробка нормативних вимог та соціальних гарантій працездатним і непрацездатним членам суспільства, формування економічних стимулів для участі в суспільному виробництві.

Для теоретичних розробок представників соціального напряму української економічної думки, характерним є відсутність комплексного підходу до вивчення соціальних проблем. Важливим кроком у подоланні цього недоліку стали праці С. Вітте, в яких його позиція стосовно загальної характеристики соціально-економічного стану нації містить в собі зародок комплексного підходу до оцінювання економічних явищ: він враховує об’єктивні чинники (такі як географічні умови, величина території, кількість населення, різноманітність і кількість етнічних груп, вільний доступ до морських шляхів) і суб’єктивні (релігія народу, моральні засади, державні ідеї та всі індивідуальні особливості).

Широке коло соціальних питань піднімав у своїх дослідженнях Г. Цехановецький, важливим внеском якого в формування засад соціального напряму економічної думки України була пильна увага до питань індивідуального економічного інтересу як важливої передумови задоволення соціальних потреб населення. Г. Цехановецький також зробив помітний внесок у поширення ідей німецької історичної школи в Україні, і певним чином змусив наступних економістів звернути свою увагу на її постулати, зокрема на перспективність історичного методу в дослідженні соціально-економічних питань.

Серед прихильників методології історичної школи і “історично-реалістичного погляду на проблеми народного господарства” в політичній економії варто виділити засновника Київської психологічної школи М. Бунге. Вчений вивчав робітниче питання, відправним моментом якого було визнання ним економічних суперечностей між працею і капіталом. М. Бунге передбачав у майбутньому наростання соціальної загрози з боку безправного і знедоленого “фабричного люду”, оскільки доведені до крайньої межі люди здатні на непередбачені вчинки. Він вважав, що попередження цієї потенційної небезпеки соціально-економічного значення буде можливим лише завдяки своєчаснму введенню законів про охорону праці, залучення робітників до участі в прибутках підприємства та створення робітничих асоціацій. Історичний підхід, врахування суб’єктивно-психологічних аспектів соціально-економічної дійсності обумовили провідну роль Київської психологічної школи в дослідженні питань соціального значення.

Прибічник Київської психологічної школи Д. Піхно досліджував завдання політичної економії з точки зору впливу на них соціальних складових. Зокрема, він визнавав необхідність врахування впливу на господарську діяльність таких складових як звичаї, мораль, освіта, дух підприємництва, та передбачав можливість їх якісних змін в часі. Для обґрунтування доцільності спирання на загальні методологічні принципи психологічної школи в дослідженні психологічних аспектів теорії цінності значним є внесок О. Білімовича. Але в питаннях об’єктивності зв’язку теорії розподілу з теоріями цінності та обміну він був опонентом іншим представникам Київської психологічної школи, які розглядали теорію розподілу лише як окремий випадок ціноутворення. Визнаючи розподіл соціальним явищем, він вважав, що розмір доходів обумовлюється співвідношенням соціальної сили антагоністичних класів, а не тільки економічними чинниками.

 У розділі 3 “Розвиток соціальних ідей у працях українських економістів на початку ХХ ст.” розглядаються проблеми, пов’язані з наданням дослідженням соціальних аспектів суспільного розвитку дещо нової направленості. Це було обумовлено прагненням українських дослідників розв’язати існуючі економічні проблеми на основі вивчення особливостей впливу на працівників умов праці на виробництві, величини заробітної плати, якості їх життя та дозвілля, а також багатьох речей, що не мають безпосереднього відношення до господарювання. Особливістю розробок цього періоду є спроба розглянути економічні проблеми через призму соціальних важелів, тобто визначити ступінь впливу соціальних факторів на процес господарювання в цілому.

Серед науковців, які надавали перевагу вищевказаним пріоритетам досліджень поважне місце посідає відомий український дослідник В. Желєзнов, який називає соціальну атмосферу рамкою для розвитку всіх господарсько-економічних явищ, що притаманні суспільству. Водночас він визнає, що соціальні явища значною мірою обумовлені розвитком економіки країни в цілому. Характерною рисою його аналізу чотирьох головних відділів економічної науки, а саме: виробництва, обміну, розподілу і споживання, є використання системного підходу, завдяки якому пов’язуються ланки соціально-господарського життя суспільства в єдине ціле. Зокрема, науковець підкреслює неможливість відокремлення усіх цих ланок одна від одної, – наголошує, що соціальні відносини, які проходять у межах господарської діяльності людей, є дуже складним і заплутаним комплексом різноманітних явищ. Дослідник не лише наполягає на якомога тіснішому зв’язку соціально-господарських відносин з іншими суспільними відносинами, що повсякчас впливають один на одного, але і наголошує, що з плином часу вони стають ще більш складними.

В. Желєзнов цілком справедливо наголошував на тому, що кінцевою метою і природним результатом поліпшення соціальних умов праці і дозвілля робітників буде значне підвищення продуктивності праці.

Питання щодо організації праці трудящих, цікавили В. Желєзнова у першу чергу. Він розумів, що соціальні проблеми не можуть не відбиватися на господарській діяльності, а відтак мають бути вирішеними якомога швидше. На думку вченого, розвиненість системи соціальних засад функціонування суспільства     є показником „зрілості” політики, що проводить уряд.

Послідовність і глибина розробок В. Желєзнова мали значення не лише для обґрунтування заходів соціальної спрямованості того часу, але є також актуальними  для сьогодення України, яке в питаннях організації праці та ії оплати характеризується наявністю положень, що вимагають подальшої розробки.

Помітний внесок у становлення соціального напряму в Україні вніс вітчизняний вчений М. Туган-Барановський. В своїх працях з політичної економії він включився в полеміку з прибічниками історичної школи щодо господарського розвитку з урахуванням  впливу соціальних чинників.

М. Туган-Барановський сформулював так званий етичний принцип, який визначав верховну цінність людини в усій соціально-господарській системі. Визнаючи антагоністичність потреб різних класів суспільства, він одночасно вважав можливим їх примирення завдяки перебудові економіки на етичних основах, що обумовлюється рівністю всіх людей як носіїв моральної свідомості. Саме це і визначає верховні практичні потреби людини взагалі, а не представника певного класу. З точки зору таких потреб має бути побудована єдина соціально-економічна система.

З пошуками М. Туган-Барановського в соціальних питаннях пов’язані дослідження кооперативного руху. Кооперативний рух, який мав численних ідеологів, в жодній з країн не висунув подібного економіста-теоретика, здатного дати глибокий, аргументований аналіз соціальних аспектів кооперації.

Теоретичні дослідження проблем кооперації зіграли важливу роль і в остаточному оформленні уявлень М. Туган-Барановського про соціальний ідеал. Своєрідним підсумком пошуків  соціального ідеалу стала книга “Социализм как положительное учение”. Характеризуючи соціалізм як “надісторичний ідеал людства”, М. Туган-Барановський розглядає його з двох позицій: етичної і господарської. В цілому він визнає соціалізм як суспільство, в основу якого покладено розумний економічний план, певна соціальна ідея, певна соціально-економічна мета. Це – штучна, вигадана форма суспільства, а тому як і будь-яка соціально-економічна система, має бути підготовленою попереднім розвитком. В непідготовленому соціальному середовищі, стверджує вчений, соціалістичне господарство може виявитися не системою свободи і загального багатства, а “царством рабства і загальної убогості”.

Різноманітність і фундаментальність досліджень М. Туган-Барановського соціальних аспектів економічної дійсності не втратили свого значення до нашого часу.