У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження міжнародної конкурентоспроможності в умовах глобалізації» досліджено теоретичні засади глобалізації світового господарства; проаналізовано теоретичні основи дослідження міжнародної конкурентоспроможності; охарактеризовано організаційно-інституційні засади регулювання міжнародної конкуренції в умовах глобалізації світогосподарського розвитку.
Однією з основних рис сучасної епохи, багатовимірним процесом, який докорінно змінює принципи і характер міжнародної економічної взаємодії національних економік, є глобалізація світової економіки як якісно новий етап взаємозалежності національних економік.
На основі дослідження теоретичних засад глобалізації (Т.Левітт, Р.Кеохане, М.Кастельс, В.Тарасевич, Л.Оазебник, А.Старостіна, М.Дідківський, Є.Савельєв, Д.Лук’яненко, В.Липов, А.Голіков, П.Чорномаз, Ю.Макогон та ін.) визначено компоненти глобалізації світової економіки (поглиблення інтернаціоналізації виробництва; поглиблення інтернаціоналізації обміну; поглиблення інтернаціоналізації капіталу; зростання масштабів міграції робочої сили; глобалізація виробничих сил; зростання інтернаціоналізації впливу виробництва та споживання на навколишнє середовище; формування глобальної інфраструктури); запропоновано визначати глобалізацію як об’єктивний процес розвитку сучасного світу, рушійними силами якого є технічний прогрес та інформаційно-комунікаційні технології, що характеризується посиленням взаємозалежності економік різних країн, цілісністю і єдністю світового господарства, посиленням відкритості національних ринків, поглибленням міжнародного розподілу та кооперації праці.
В результаті аналізу теорій та концепцій глобалізації (теорія специфічних факторів виробництва; теорія ефекту масштабу; модель міжнародної торгівлі на основі розбіжностей у смаках та уподобаннях; теорія постіндустріального суспільства; теорія інформаційного суспільства, концепція «нової економіки»; концепція «межі зростання»; концепція «сталого розвитку»; школа універсального еволюціонізму; школа глобальної екології; школа мітозу біосфер; школа світ-системного аналізу та ін.) визначено форми прояву глобалізації (розвиток і розширення обсягів міжнародної торгівлі; інтернаціоналізація господарської діяльності; транснаціоналізація світової економіки; формування регіональних інтеграційних угруповань; інтенсифікація міжнародного руху капіталу; інтернаціоналізація наукових і технічних досліджень; інтернаціоналізація ринків капіталів у формі виробничих, фінансових, трудових ресурсів; створення міжнародних наднаціональних інституційних структур; існування глобальних проблем сучасності (економічна, продовольча, обмеженості ресурсів); створення глобальної транспортної інфраструктури; глобалізація сфери послуг (туризм, навчання); формування загальних соціальних стандартів життя людей); ідентифіковано провідні атрактори глобалізаційного процесу (інформаційно-технологічний, фінансово-економічний, соціалізаційний).
Зроблено висновок, що незважаючи на об’єктивність (внаслідок транспарентності кордонів) і прогресивність проявів глобального економічного розвитку, глобалізація є суперечливим процесом через поглиблення соціально-економічного розриву між країнами і посилення економічної експансії країн-лідерів, що у підсумку призводить до виникнення кризових явищ у світовій економіці.
Обґрунтовано, що активізація в процесі глобалізації регіональної економічної діяльності (лібералізація торгівлі, рух капіталу і робочої сили відбуваються в рамках певної групи країн), може розглядатись як форма часткового вирішення суперечностей між глобальною взаємозалежністю країн, що потребує певної уніфікації, і різноманіттям особливостей та інтересів у світовому співтоваристві, що створює передумови протидії глобальній економічній кризі на регіональному рівні.
Зроблено висновок, що оскільки глобалізація представляє собою прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, який досяг достатньо високого рівня і проявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики лібералізації торгівлі, держава повинна утримувати баланс між ступенем відкритості національної економіки і її здатністю продукувати конкурентний інноваційний продукт.
На основі аналізу теоретичних основ дослідження міжнародної конкурентоспроможності (М.Портер, А.Ругман, Дж.Даннінг, О.Білорус, В.Будкін, І.Бураковський, В.Геєць, Ю.Макогон, В.Новицький, Ю.Пахомов, В.Рокоча, А.Філіпенко, О.Шников та ін.), генезису поняття «конкурентоспроможність», еволюції концепцій конкурентоспроможності запропоновано розуміти конкурентоспроможність як здатність за рівних вихідних умов отримувати кращі результати у порівнянні з конкурентами за рахунок створення та використання наявних конкурентних переваг за умови дотримання вимог законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють господарсько-виробничі відносини у масштабі національної та (або) світової економіки; міжнародну конкурентоспроможність– як міжнародну результативність діяльності національних суб’єктів господарювання, що полягає в успішному використанні чинників появи продукції на глобальному ринку та її просування у міжнародному економічному просторі.
Дослідження організаційно-інституційних засад регулювання міжнародної конкуренції в умовах глобалізації світогосподарського розвитку (ООН, ЮНКТАД, ЕКОСОР, ГАТТ/СОТ та ін.), аналізу угод, що стосуються міжнародної конкуренції (Угода про субсидії та врівноважуючи заходи; Угода про антидемпінгові практики; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності тощо) дозволило висунути гіпотезу, що між шкодою національній економіці і субсидованим або демпінговим імпортом має існувати причинно-наслідковий зв'язок; при цьому прояви шкоди мають спостерігатись не на рівні окремих вітчизняних підприємств, а стосуватись національної промисловості в цілому або значної її частини, у цьому випадку застосування мита буде виправданим.
Зроблено висновок, що оскільки питання зовнішньоекономічного співробітництва набувають пріоритетного значення у розвитку міжнародної економічної діяльності країн, організаційно-інституційні засади регулювання міжнародної конкуренції в умовах глобалізації світогосподарського розвитку набуватимуть свого подальшого розвитку і удосконалення.
У другому розділі «Аналіз формування міжнародної конкурентоспроможності країн з урахуванням впливу глобалізації» охарактеризовано тенденції розвитку світового господарства в умовах посилення міжнародної конкуренції; досліджено динаміку і структуру світових потоків капіталу в умовах глобалізації світогосподарських відносин; проаналізовано напрямки формування міжнародної конкурентоспроможності національної економіки в умовах посилення зовнішньої конкуренції як результату економічної глобалізації.
В результаті дослідження тенденцій розвитку світового господарства встановлено, що в умовах посилення міжнародної конкуренції внаслідок прагнення виробників збільшити власний прибуток за рахунок переміщення виробничих потужностей в інші країни, відбулось становлення багатонаціонального характеру виробництва у світовій економіці. Процеси транснаціоналізації знаходили своє втілення у створенні і функціонуванні транснаціональних корпорацій реального і фінансового секторів: якщо в 1970р. в світі налічувалось 7,3 тис. ТНК і 27,3 тис. їх зарубіжних філій, то в 2001 р. кількість ТНК становила 65 тис., кількість зарубіжних філій – 850 тис. При цьому обсяг продажів останніх більше ніж вдвічі перевищив обсяг світового експорту. Збільшення відносного показника накопичених ПІІ, здійснюваних переважно транснаціональними корпораціями, у світовому ВВП майже вдвічі перевищує зростання відносного показника світової торгівлі у сукупному світовому ВВП (табл. 1).
В даний час ТНК контролюють до 50% світового промислового виробництва, більше половини міжнародної торгівлі, близько 4/5 світового обсягу патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау. Міжкраїнові потоки товарів і послуг набули нової якості: близько 40% таких потоків носить характер внутрішньокорпоративної торгівлі. При цьому найважливішим фактором глобалізації товарних ринків виступає інформаційна революція.
