У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об’єкт і предмет дослідження, розкрито методологічну базу, наукову новизну та практичне значення одержаних автором результатів.
У першому розділі«Теоретико-методологічні основи інституту банкрутства» викладено результати, які розкривають ґенезу інституту банкрутства як економіко-правової категорії.
Огляд науково-методологічних публікацій з питань трактування понять банкрутство та інститут банкрутства дозволив зробити висновок про відсутність однозначного розуміння їх сутності. На думку автора, поняття інститут банкрутства має базуватися на традиційному тлумаченні поняття «інститут» як певної організації суспільної діяльності і соціальних відносин, яка втілює в собі норми економічного, політичного, правового, морального тощо життя суспільства, а також соціальні правила життєдіяльності та поведінки людей. Відповідно, механізм банкрутства має правові, економічні, соціальні, інституційні складові.
Саме тому у роботі наголошено на тому, що банкрутство, як і будь-який інший економіко-правовий інститут, слід розглядати як інструмент досягнення певних цілей економічної політики держави. Автор послідовно обстоює позицію, що інститут банкрутства – це комплексна система, до якої входять нормативно-правове забезпечення, певне коло суб’єктів – учасників процедури банкрутства, механізм реалізації процедури банкрутства, механізм діагностики та попередження стану банкрутства. Важливо, що далеко не всі підприємства-боржники при проведенні процедури банкрутства отримують статус банкрута, адже інститут банкрутства покликаний, перш за все, стимулювати результативну діяльність суб’єктів господарювання, а вже потім сприяти ліквідації неефективних підприємств. У цілому дії інституту банкрутства спрямовані на забезпечення реструктуризації проблемних підприємств у широкому розумінні, переводячи їх із категорії неконкурентоздатних в категорію конкурентоздатних.
Важливим результатом дослідження є уточнення і розмежування основних понять інституту банкрутства: «банкрутство», «неспроможність», «неплатоспроможність» і «платоспроможність» підприємства. Встановлено, що внутрішнім змістом неспроможності як складного економічного явища є неефективність бізнесу, а зовнішньою формою – його неплатоспроможність. На думку автора, розмежування даних понять і використання їх в моделі життєвого циклу підприємства дозволяє перейти від факту констатації фінансового стану до його прогнозування і попередження.
В умовах поширення глобалізаційних процесів, інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва товарів і послуг, посилення взаємозалежності суб’єктів господарювання інститут банкрутства набув значущості у міжнародних економічних відносинах.
Значна увага приділена компаративному аналізу фінансово-економічних аспектів норм законодавства різних країн про банкрутство: наведена традиційна класифікація, згідно з якою законодавство поділяється на проборжникове та прокредиторське – в залежності від того, чиї інтереси захищені більше; охарактеризовані три основні моделі інституту банкрутства: англосаксонська (переважно прокредиторська, спрямована на повернення боргів кредиторам); континентальна (переважно проборжникова); американська (збалансована, спрямована на оздоровлення компанії). Також охарактеризовано три концепції розвитку законодавства про банкрутство: створення механізму розподілу максимізованих активів боржників (концепція Манфреда Бальца); ефективний розподіл активів і захисту кредиторських вимог (англійська система); ефективний розподіл і виконання макроекономічних функцій (американська, французька, українська системи).
Встановлено, що кожна країна з ринковою економікою має власний механізм державного регулювання банкрутства. Так, головна тенденція державного регулювання банкрутства США, Німеччини, Франції, Японії, Росії полягає у створенні механізмів, спрямованих на відновлення платоспроможності боржників. Таким чином досягається бажаний результат – зменшення загальної кількості банкрутств.
Попри це в останні роки поширюються терміни транскордонна неплатоспроможність(Cross-ВorderInsolvency) або транскордонні банкрутства, який використовується для позначення справ, пов’язаних з неспроможністю суб’єктів господарювання, які ведуть свій бізнес у більш ніж одній країні. Відповідно, формується окрема сфера міжнародного приватного права –транскордонні банкрутства. Задля уніфікації норм національного права під егідою міжнародних організацій розробляються модельні закони та типові законодавчі норми і правила. Так, Комісією ООН з міжнародного торговельного права (ЮНСІТРАЛ) 15 грудня 1997р. був схвалений Типовий Закон ЮНСІТРАЛ про транскордонну неплатоспроможність (UNCITRALModelLaw оnCross-BorderInsolvency), який містить уніфіковані правила здійснення провадження у справі про банкрутство. Поступово основні норми цього документа упроваджуються до національного законодавства різних країн.
Одним з найбільш актуальних питань інституту банкрутства є захист прав і законних інтересів трудового колективу підприємства, що знаходиться в процедурі банкрутства. Міжнародні норми передбачають існування двох систем захисту матеріальних інтересів працівників у випадку ліквідації підприємства в разі банкрутства: пріоритетне задоволення вимог вивільнюваних працівників із заробітної плати, гарантій і компенсацій, передбачених трудовим законодавством; створення гарантійних страхових фондів, з яких проводяться відповідні виплати звільненим працівникам. Серед найбільш вагомих документів, що врегульовують питання захисту прав найманих працівників у випадку банкрутства підприємства, варто назвати Конвенції МОП № 95 «Про захист за робітної плати» (1949 р.) та № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця» 1992 р.
Зважаючи на важливість цієї проблеми, у роботі проведено компаративний аналіз досвіду окремих країн щодо провадження законодавчих актів, які спрямовані на захист прав робітників. За результатами аналізу зроблено висновок, що на сьогоднішній день норми, передбачені в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо проблеми дотримання прав працівників неплатоспроможних підприємств на соціальний захист є недостатніми. Для забезпечення гарантованої виплати заробітної плати та компенсацій працівникам неплатоспроможних підприємств, що ліквідовуються внаслідок банкрутства, необхідно внести зміни до українського законодавства з метою посилення економічної відповідальності роботодавців за затримку заробітної плати. Для визнання боргів по зарплаті привілейованим платежем при банкрутстві підприємств перед іншими кредиторами слід ратифікувати Конвенцію МОП №173 у повному обсязі й створити фонд гарантування виплати зарплати у випадку неплатоспроможності роботодавця.
У другому розділі дослідження «Аналіз механізмів діагностики стану та реалізації процедури банкрутства» відзначено, що пояснення суті банкрутства як економічного явища здійснюється, в основному, з позицій функціонування цього інституту на мікрорівні, залишаючи осторонь роль інституту банкрутства в макроекономічній системі. У зв’язку з цим в роботі поряд із аналізом методичних підходів діагностики фінансового стану підприємств значну увагу приділено інституційним аспектам регулювання процедури банкрутства в країнах з ринковою економікою.
Аналіз методичних підходів щодо причин виникнення стану банкрутства засвідчив одностайність поділу чинників впливу на зовнішні та внутрішні. У свою чергу, зовнішні чинники можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні чинники формуються під впливом динаміки загальноекономічних процесів розвитку світового господарства, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу, тобто у сфері міжнародних економічних відносин. Згідно із зарубіжним досвідом в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 – внутрішніми причинами.
Узагальнення і систематизація чинників впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств в Україні дозволили розробити авторський підхід до їх класифікації (групування), представлений на рис.1.
