РОЗВИТОК ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ БІЗНЕС-ГРУП В ПАРАДИГМІ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Краткое содержание

Основний ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу і методи дослідження; показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи.

У розділі 1 «Формування сучасної парадигми глобального менеджменту» розкрито теоретичні концепції транснаціоналізації, визначено тенденції і суперечності становлення парадигми глобального менеджменту, охарактеризовано концептуальні засади корпоративних методик управління.

Доведено, що традиційний інструментарій менеджменту поступово втрачає адекватність сучасним закономірностям і тенденціям світового розвитку. При цьому зазначено, що коли на глобальному ринку, поряд з причинно-наслідковими зв'язками, виникають і розвиваються недетерміновані зв'язки, проблема зниження регульованості міжнародної економіки обумовлюється відсутністю ефективно діючих глобальних управлінських інституцій, здатних не тільки передбачати характер і складність таких зв’язків, але і спрямовувати їх розвиток у конструктивне русло стабільного економічного розвитку.

Проведений аналіз феномену транснаціоналізації дозволив встановити, що основні параметри транснаціонального виробництва забезпечують розширення ступенів свободи системи, тим самим створюючи її переваги у порівнянні з іншими формами організації виробництва. Зокрема, розвиток міжнародної мережі виробництва дає можливість для значного розширення ринків, дозволяє обійти митні та інші торговельні бар'єри, забезпечує доступ до вигідних іноземних факторів виробництва (природних, трудових, технологічних та ін.), скорочення транспортних витрат. При цьому маневрування в рамках міжнародно організованого виробництва дозволяє використовувати переваги, пов'язані з розбіжностями у діловому циклі, економічній політиці, рівнях податків, темпах інфляції, технічних стандартах, стабільності валют, а концентрація і централізація фінансових ресурсів (інвестиційних і оборотних коштів), інтеграція зусиль у сфері НДДКР – реалізувати транснаціональним структурам ефект технологічного лідерства й підвищувати власну конкурентоспроможність. У цьому контексті встановлено, що формування транснаціональних бізнес-груп у глобальних умовах є вмотивованим, перш за все, необхідністю інтеграції конкурентних технологій економічних агентів за умов широкої продуктової диверсифікації і активної географічної експансії.

Констатовано, що транснаціоналізація отримує нову якість, оскільки, навіть охоплюючи 2/3 обсягів міжнародної торгівлі та міжнародного переміщення капіталу, 4/5 міжнародного обміну технологіями і виробляючи більше половини світового ВВП, транснаціональні бізнес-групи і досі мають нерезистентну до кризових умов систему менеджменту. Саме тому лідерські амбіції менеджменту корпорацій у поєднанні з динамічною квазіекономічною культурою спрямовуються на новітні якісні структурно-організаційні зрушення в напрямі становлення мережевих структур управління. При цьому охарактеризовано конкурентні переваги мереж, які полягають у наступному: підвищення адаптивності корпорацій; концентрація діяльності на пріоритетних галузях спеціалізації; суттєве скорочення витрат; залучення до спільної діяльності в межах мережі найкращих партнерів.

Доведено, що сучасний мережевий формат реалізується в об’єднанні корпорацій у формі міжкорпораційних транснаціональних стратегічних альянсів, у результаті чого ліквідуються кордони між їх учасниками і встановлюється їх взаємодія у формі пов’язаних між собою, але певною мірою незалежних компаній різних розмірів і з різних галузей.

У розділі 2 «Аналіз діяльності транснаціональних бізнес-груп» охарактеризовано сутність, сучасні форми, динаміку розвитку, еволюцію підходів до вивчення, дослідження регіональних особливостей діяльності та регуляторної функції транснаціональних бізнес-груп.

Констатовано, що основні теоретичні підходи до вивчення та класифікації бізнес-груп детермінуються рівнем розвитку економічних систем країн. При цьому зазначено, що олігархічно-кланові та промислово-фінансові групи є унаочненням негнучкої та ієрархізованої моделі управління країн, що розвиваються, і країн з транзитивною економікою; водночас переважання альянсних форм корпоративної взаємодії є характерним для розвинутих економік.

Аналіз засвідчив, що класифікація основних видів інтеграційної взаємодії та чинники інтеграції бізнес-груп ґрунтуються на критеріях селекції оптимальної організаційної форми, масштабі територіального охоплення, організаційно-галузевих ознаках, способах побудови зв'язків, сфері діяльності, ступені централізації управлінських функцій (рис. 2).

Виявлено дуалістичний вплив діяльності бізнес-груп на політику держав базування та приймаючих країн. При цьому увага акцентується на ефективних механізмах впливу транснаціональних бізнес-груп на ключові напрями державної політики, на причинах і наслідках такого впливу, основних стратегіях взаємодії бізнес-груп з політиками.

У дослідженні визначено основні фактори лобіювання бізнес-групами певної динаміки політичного курсу, зокрема: ендогенні (інтереси політиків, виборців) та екзогенні фактори (зовнішні чинники, що вимагають реакції з боку уряду).