У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об’єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі«Теоретико-методологічні основи дослідження світового фінансового ринку в контексті економічного лібералізму» проаналізовано теоретичні основи становлення і функціонування міжнародного фінансового ринку; охарактеризовано особливості лібералізації зовнішньоекономічних відносин на сучасному етапі світогосподарського розвитку; досліджено інституційні засади регулювання світового фінансового ринку в умовах лібералізації зовнішньоекономічних відносин.
Важливою функціональної складовою сучасної економічної структури світу є міжнародний фінансовий ринок, роль якого посилюється внаслідок збільшення масштабів і обсягів міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростання кількості суб’єктів валютно-фінансових відносин. За наявними оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищує масштаби світової торгівлі. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є ефективне опосередковування експортно-імпортних платежів між окремими кранами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.
На основі аналізу теоретичних основ становлення і функціонування міжнародного фінансового ринку (традиційних теорій міжнародного руху капіталу – класичні і неокласичні теорії, неокейнсіанські концепції міжнародного руху капіталів, марксистська теорія; сучасних теорій міжнародних потоків капіталу – теорії міграції капіталів між розвинутими країнами, теорії і концепції руху капіталу в умовах транснаціоналізації і глобалізації, теорії взаємозв’язку міжнародного руху капіталу і зовнішньої заборгованості тощо) визначено передумови виникнення сучасних міжнародних фінансових ринків: розвиток міжнародних економічних зв’язків; поширення кредитних засобів, міжнародних розрахунків; посилення концентрації та централізації банківського капіталу, поява інформаційних банківських технологій; виділено складові структури світового фінансового ринку: сектор національних фінансових ринків, які інтегруються у процесі інтернаціоналізації; міжнародні фінансові ринки; євроринки; офшорні ринки.
В результаті дослідження існуючих визначень міжнародного фінансового ринку (С. Богачов, Ю. Козак, Д. Лук’яненко, В. Новицький, О. Мозговий, В. Оспіщев, А. Поручник, О. Рогач, Л. Руденко-Сударєва, Ф. Рут, О. Сохацька, Л. Федякіна, А. Філіпенко, С. Якубовський та ін.) запропоновано під останнім розуміти сукупність міжнародних економіко-правових відносин грошового характеру, які виникають між учасниками світового ринку в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал у світовій економіці.
Обґрунтовано, що для розвитку міжнародних фінансових ринків необхідною є наявність зовнішніх (лібералізація світогосподарських зв’язків (міжнародної торгівлі і міграції капіталу); інтеграція і глобалізація фінансових ринків; утворення відносних надлишків капіталу в розвинутих країнах; наявність чинників, що виштовхують капітал з країн-експортерів, і чинників, що притягують капітал в приймаючі країни) і внутрішніх (певний рівень розвитку приватного підприємництва і ринкових механізмів; лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; відкритість ринків товарів, послуг і капіталу) передумов. Визначено, що для функціонування і розвитку міжнародного фінансового ринку мають бути створені: соціально-економічні, політичні і правові умови; валютно-фінансова інфраструктура; біржові і міжбанківські ринки цінних паперів і похідних фінансових інструментів, що дозволяють здійснювати спекулятивні операції і хеджування. При цьому ознакою мінімальної достатності умов для включення національного фінансового ринку до світового може слугувати розширення притоку ринкового капіталу нерезидентів (шляхом придбання нерезидентами бондів і акцій, випущених резидентами, а також шляхом надання міжнародних банківських кредитів державним і приватним позичальникам країн-реципієнтів).
На основі дослідження особливостей лібералізації міжнародної економічної діяльності встановлено, що на сучасному етапі у політиці лібералізації зовнішньоекономічних відносин зацікавлені, перш за все, розвинуті країни, конкурентоспроможність товарів та послуг яких є дуже високою. Через механізм Світової організації торгівлі (СОТ) уряди розвинутих країн домоглись зниження середніх ставок в зовнішній торгівлі до 3%, тоді як наприкінці 40-х років ХХ ст. вони становили 25-30%. В сфері міжнародних фінансів лібералізація поширюється, перш за все, на інвестиції.
В результаті дослідження інституційних засад регулювання світового фінансового ринку в умовах посилення економічного лібералізму (Група Світового банку, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Європейська система центральних банків, Міжнародний центр врегулювання інвестиційних конфліктів, Федеральна резервна система США та ін.), складових регулювання фінансового сектору в країнах світу (табл. 1), встановлено, що виділяють три моделі відповідних регулюючих систем: секторну (ґрунтується на чіткому розподіленні завдань і функцій наглядових органів (регуляторів) за діяльністю окремих секторів – банківського, страхового та фондового (Греція, Іспанія, Кіпр, Литва, Словенія, Болгарія, Румунія); модель за завданнями (відповідно до якої обов’язки наглядових органів розподілені на основі завдань і функцій нагляду: пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників; регулювання бізнесу у фінансовій сфері з метою забезпечення його прозорості) (Нідерланди, Франція, Португалія, Італія); модель єдиного нагляду (за умови використання якої відбувається концентрація всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі: Центральний банк (Чехія, Словаччина); наглядовий орган, відокремлений від центрального банку (Естонія, Латвія, Мальта, Угорщина).
Визначено, що однією з провідних тенденцій на світовому фінансовому ринку в умовах лібералізації світового господарства є утворення мегарегуляторів – об’єднання державних органів-регуляторів, що комплексно регулюють сегменти фінансового ринку та здійснюють консолідований нагляд за фінансовими установами. Причинами утворення мегарегуляторів є такі: можливість врегулювання міжнародного конфлікту інтересів при формуванні стратегічних рішень розвитку світового фінансового ринку; складність об’єктів регулювання на світовому фінансовому ринку, що вимагає концентрації та обробки різноманітної інформації у міжнародному масштабі; необхідність створення органу з організаційно-правовим статусом, який дозволить забезпечити захист прав міжнародних інвесторів та споживачів фінансових послуг.
До наслідків утворення мегарегуляторів на світовому фінансовому ринку віднесено такі: підвищення стабільності фінансових ринків; зниження сукупних витрат управління за рахунок об’єднання інформаційних баз та систем; підвищення ефективності управління за рахунок консолідації висококваліфікованого персоналу; своєчасне реагування на виникнення фінансових інновацій; підвищення якості контролю за рахунок уніфікації методів і процедур.
