ОРГАНІЗАЦІЯ І УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТА ФІНАНСОВОЮ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні засади організації і управління фінансовими ресурсами в умовах трансформаційної економіки» з’ясовується сутність поняття «фінансові ресурси підприємств» та його взаємозв’язок з такими категоріями, як «фінанси», «фінансовий механізм», «фінансові активи», поглиблено теоретико-методичні підходи до класифікації джерел формування фінансових ресурсів для підприємств електроенергетичного комплексу, розроблено модель управління фінансовими ресурсами для енергопостачальних компаній.

Зважаючи на часте вживання терміну «фінансові ресурси» та на дискусії, які ведуться вченими щодо його економічної природи, закономірною є наявність  різних підходів до його трактування. Сьогодні виділяють два можливі напрями вивчення сутності та ролі фінансових ресурсів у економічному та фінансовому середовищі. Перший являє собою  ретроспективний аналіз наведених до цього часу дефініцій та тлумачень поняття «фінансові ресурси», що дозволяє краще зрозуміти їх природу, сутність та значення, другий має на меті  адаптацію цієї категорії до умов трансформаційної економіки. Розглядаючи сутність поняття «фінансовий ресурс» на мікрорівні, автор у роботі пропонує власне визначення, як сукупності капіталізованих грошових коштів підприємства, які утворюються в процесі розподілу і перерозподілу створеного продукту і використовуються для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат на розширене відтворення або трансформацію в інші види ресурсів». Дзеркалом, що відображає фінансовий ресурс та його використання, є баланс господарюючого суб’єкта, в якому пасив показує джерела формування, а актив – сфери та напрями використання цих ресурсів.

Фінансові ресурси проявляються у формі грошових фондів і грошових потоків як відокремленої частини грошових коштів, що мають цільове спрямування, відбивають відносини власності, характеризуються динамічністю, а їх формування й використання відбувається на правовій основі. Метою формування фінансових ресурсів є їх спрямування на соціально-економічний розвиток шляхом поповнення фонду відшкодування, утворення фонду споживання і фонду нагромадження відповідних суб’єктів суспільства. Керівництво підприємства має чітко спланувати, за рахунок яких джерел ресурсів воно буде здійснювати свою діяльність і в які сфери діяльності буде вкладати наявний капітал. Від величини останнього, наскільки оптимальною є його структура і наскільки доцільно він трансформується в основний й оборотний капітал, залежить стабільний фінансовий стан підприємства і результати його діяльності.

Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів. Основними серед яких є:

-         оподаткування доходів підприємства;

-         темпи росту реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

-         структура активів підприємства;

-         стану ринку капіталу;

-         відсоткова політика комерційних банків;

-         рівень управління фінансовими ресурсами підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування.

Підприємства, для ефективного управління своїми фінансовими ресурсами, зобов’язані:

-                     строго дотримуватися режиму економії у витрачанні засобів;

-                     поповнювати нестачу власних оборотних коштів, що виникає у результаті невиконання плану прибутку або здійснення позапланових витрат із прибутку;

-                     розробляти і впроваджувати заходи щодо виконання фінансового плану;

-                     дотримуватись фінансової дисципліни;

-                     забезпечувати максимальну мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, зниження собівартості;

-                     забезпечувати високу якість та надійність продукції, що виробляється.

Важливу роль в управлінні фінансовими ресурсами відіграють форми власності підприємницьких структур. Це означає, що за умов функціонування державної та недержавної форм власності є принципова різниця в управлінні фінансовими ресурсами. Перш за все, вона проявляється у відмінності організаційних і управлінських структур, джерелах надходження і витрачання ресурсів, що значно впливає на процес управління. Основним джерелом фінансових ресурсів державних підприємств є державне фінансування, яке забезпечує їх певний, не завжди оптимальний рівень, тоді як підприємства недержавних форм власності забезпечують власні потреби в ресурсах самостійно.

Враховуючи те, що формування та використання наявних у підприємства фінансових ресурсів перебуває під впливом факторів ризику та кон’юнктурних коливань, у дисертаційній роботі запропоновано модель управління фінансовими ресурсами підприємств електроенергетичного комплексу (рис. 1).

На першому етапі забезпечується наявність відповідних правових та нормативних документів, які регулюють процес управління фінансовими ресурсами на підприємстві.

На другому етапі формується персонал зі складу адміністративно-управлінського апарату, відповідальний за ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства.

На третьому етапі проводиться оцінка фінансової ситуації, що спровокувала управлінську проблему у сфері управління фінансовими ресурсами з метою пошуку та вивчення її конкретних причин.

Четвертий етап характеризується постановкою проблеми, яка стосується сфери управління фінансовими ресурсами підприємства.

На п’ятому етапі здійснюється глибокий аналіз виявленої проблеми та приймається обґрунтоване рішення щодо її реалізації.

На шостому етапі проводиться ознайомлення структурних підрозділів з прийнятим рішенням.

 На сьомому етапі здійснюється виконання прийнятого рішення керівним підрозділом, який, у свою чергу, контролює правильність вирішення проблеми.

На восьмому етапі оцінюється результат проведеної роботи, а проблемна ситуація враховується керівним структурним підрозділом для її недопущення у майбутньому.

Отже, вдосконалення організації управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно розглядати як один з головних факторів підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток.