У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, надано інформацію про апробацію та публікації, структуру роботи.
Упершому розділі «Теоретико-методологічні засади розвитку акціонерного сектора національної економіки» на основі теоретичного узагальнення досягнень світової економічної науки розглянуто причини виникнення, суперечності та генезис акціонерного сектора, з’ясовано його економічну природу та соціально-економічну роль у забезпеченні стійкого розвитку національної економіки.
Формування теорії «акціонерних відносин» відображає певні закономірності еволюції економічної науки в цілому. Її розвиток відбувався від простого опису позитивних і негативних рис акціонерних товариств до більш складних досліджень, що представлені аналізом різних структурних компонентів акціонерного сектора та його взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. Відмічено, що теорія «акціонерних відносин» була започаткована представниками класичної школи і розвинена у працях представників неокласичного напряму, інституційної теорії, інноваційного розвитку, теорії підприємництва.
Опрацювання теоретичних першоджерел дослідників акціонерних відносин дало можливість виокремити напрями сучасних досліджень з питань розвитку акціонерного сектора: а) подолання конфліктів між власністю та управлінням у межах акціонерної форми бізнесу; б) взаємозалежність між реальним і фінансовим секторами економіки; в) взаємодія держави й акціонерних товариств. Разом з тим більшість сучасних досліджень щодо з’ясування ролі й місця акціонерного сектора в структурі сучасної економіки не є системними й комплексними і відображають переважно мікроекономічний рівень, грунтуючить на якому неможливо виділити акціонерний сектор в окрему системно-структурну, ієрархічну цілісність національного господарства. Лише незначна кількість праць присвячена макро- та мезоекономічним аспектам акціонерних відносин.
У роботі визначено, що цілісне комплексне дослідження акціонерного сектора як складної підсистеми національної економіки має ґрунтуватись на методології суспільного відтворення, в якій враховано принципи детермінізму та системності. Послідовна реалізація принципу детермінізму дає можливість виявити причинно-наслідковий зв’язок, який саме і впливає на виникнення та становлення акціонерного сектора у структурну цілісність національного господарства. А дотримання принципу системності дає можливість не лише виокремити та пояснити сутнісні риси акціонерного сектора, але й визначити його місце та роль у національній економіці.
Акціонерний сектор є об’єктивним результатом розвитку суспільного виробництва. У роботі доведено, що генезис акціонерного сектора в системно-структурну цілісність сучасної ринкової економіки зумовлений рядом суперечностей. Їх наукове пізнання дає можливість не лише розкрити визначальні риси акціонерного сектора, але й передбачити його подальший розвиток, який являє собою якісні та кількісні зміни, що відбуваються у структурі, зв’язках і механізмі функціонування акціонерного сектора.
У дисертації застосовано концептуальний підхід, який ґрунтується на послідовному визначенні суперечностей, іманентних розвитку акціонерного сектора. Вихідним пунктом (перший рівень) є виокремлення суперечності між капіталом-власністю та капіталом-функцією. На рівні сутності (другий рівень) зазначене протиріччя розгортається у суперечність між фіктивним і дійсним (реальним) капіталом. На третьому рівні зазначена протилежність знаходить зовнішню форму прояву у суперечності між реальним і фінансовим сектором економіки.
На основі зазначеного підходу було визначено, що акціонерний сектор за своїми сутнісними ознаками є повноцінним сектором національного господарства і являє собою ту сферу національної економіки, в якій відбувається діяльність акціонерних товариств, здійснюється випуск і обіг акцій, забезпечується економічна реалізація акціонерної власності, створюються умови для функціонування акціонерного капіталу.
Поглиблений аналіз акціонерного сектора як самостійної системно-структурної та ієрархічної цілісності дозволив встановити його місце та соціально-економічне значення в структурі національної економіки. Роль сучасного акціонерного сектора в процесі суспільного виробництва визначається його внутрішніми та зовнішніми зв’язками, що відображаються у відповідних функціях: виробничій, збагачувальній, контрольній, монопольній, інтеграційній, заощаджувальній, акумуляційній, спекулятивній, інформаційній, одержавлення-роздержавлення, глобалізуючій, мотиваційній, соціалізації.
Таким чином, акціонерний сектор є самостійною системно-структурною цілісністю і посідає чільне місце в структурі національної економіки будь-якої високорозвиненої країни світу. Ефективне функціонування акціонерного сектора можливе при наявності певного механізму, в якому оптимально поєднуються ринкове та державне регулювання.
Удругому розділі «Механізм функціонування акціонерного сектора національної економіки України» досліджено особливості формування та сучасний стан акціонерного сектора економіки України, визначено основні тенденції його розвитку; розроблено модель оцінки функціонування національного ринку акцій і виявлено негативні чинники, що перешкоджають реалізації потенціалу акціонерних товариств України в забезпеченні економічного зростання.
За своєю природою акціонерний сектор складається зі значної кількості елементів, об’єднаних у відповідні підсистеми, що зумовлює існування певного механізму координації. У роботі запропоновано використовувати поняття «економічний механізм координації акціонерних відносин» (ЕМКАВ), який органічно поєднує ринкові та державні регулятори, дія яких обумовлена певними інституційними чинниками. Розмежування двох діалектично протилежних регуляторів сучасної ринкової економіки (об’єктивних економічних законів та суб’єктивної діяльності економічних агентів) дозволило виокремити в структурі ЕМКАВ два функціональних компоненти: економічний та інституційний механізм (рис. 1).
Визначено, що економічна складова ЕМКАВ пов’язана в першу чергу з функціонуванням ринку акцій і ґрунтується на суто ринкових засадах. Ринок акцій є об’єктивним економічним механізмом, за допомогою якого забезпечується внутрішня інституціональна та функціональна цілісність акціонерного сектора та ринкової системи відносин. Завдяки йому відбувається мобілізація і трансформація заощаджень в інвестиції, їх розподіл між галузями економіки і окремими підприємствами, перерозподіл прав власності на капітал, інформування про економічний стан економіки країни. Інституційний механізм – це особлива структурна складова ЕМКАВ, що забезпечує створення, існування та дотримання норм і правил взаємодії різних суб’єктів акціонерних відносин з метою реалізації їх економічних можливостей і стабілізації внутрішнього середовища акціонерного сектора. Визначено, що головними структурними компонентами інституційного механізму є: інфраструктурне, нормативно-правове та інформаційне поле.
Держава відіграє активну роль у забезпеченні ефективного дієвого механізму координації і як безпосередній учасник акціонерних відносин, і як зовнішній регулятор через відповідну державну політику у сфері акціонерних відносин, а саме: дотримуючись балансу інтересів суб’єктів акціонерних відносин; досягаючи економічної безпеки акціонерного сектора; забезпечуючи ефективне функціонування акціонерного капіталу.
