СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ В УМОВАХ РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Науково-теоретичні засади реструктуризації економіки регіону” розкрито сутність реструктуризації як економічної категорії, наведено її розмежувальні ознаки з поняттями “реорганізація” і “реформування”, визначено еволюцію цих понять в національній економіці.

Доведено, що під реструктуризацією економіки регіону слід розуміти науково обґрунтовану і узгоджену за цілями і ресурсами систему прогресивних перетворень на довгостроковий період з метою ефективного використання просторового потенціалу та забезпечення на цій основі високої якості життя та добробуту населення.

Як управлінська дія, реструктуризація спрямована на зміну елементів системи господарювання в регіоні по таких згрупованих напрямах: інституціональний, правовий (зміна форм власності); фінансовий (відтворення вартості та забезпечення інноваційного розвитку); виробничий (впровадження досягнень науково-технічного процесу і новітніх виробничих технологій); соціальний; маркетинговий.

Реструктуризація як складна економічна категорія піддається науковому методу класифікації за визначеними ознаками: в залежності від характеру економічних змін (санаційно-відтворювальна, адаптаційно-прогресивна, випереджаюча); в залежності від об’єкту змін (операційна, фінансова, реструктуризація власності); в залежності від тривалості змін (оперативна і стратегічна).

На відміну від оперативної, стратегічна передбачає залучення як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Її особливість характеризують: чинники ресурсного забезпечення розвитку: параметри економічного відтворення; спеціалізація; наявність інноваційно-інвестиційних виробництв в структурі регіонального господарства; стан розвитку малого та середнього бізнесу; розвиток транспортної мережі та логістичних центрів; участь у міжнародному співробітництві; дотримання економічних обмежень тощо.

Формування наукової методології стратегічної реструктуризації економіки регіону повинне спиратися на дію економічних законів розвитку і їх вияву у вигляді стійких закономірностей, що дозволяє окреслити сукупність механізмів впливу на характер системних перетворень.

Закономірності відображають стійкі практично-наслідкові зв’язки, а тому вони є об’єктивними і обов’язковими при здійсненні виробничо-господарської діяльності. До основних закономірностей, що характеризують в загальному виді тенденції розвитку і розміщення продуктивних сил відносяться: комплексності розміщення виробництв; територіального поділу праці; міжтериторіальної взаємодії; а до реструктуризації економіки регіону – територіальної комплексності; економічної цілісності; регіональної інтеграції; ефективності територіальної секторизації виробництва і спеціалізації; цілеспрямованості управління і регулювання розвитку.

Реалізація вимог дії законів і їх прояву у вигляді стійких закономірностей вимагає розробки певних правил їх застосування, що здійснюється на основі наукових принципів. При цьому в роботі виділяється дві групи принципів: загального та спеціального змісту, які в сукупності слугують методологічним інструментарієм здійснення структурно-динамічних зрушень в регіональній економіці. Одні із них (загального характеру) підкреслюють необхідність дотримання науково виваженого розвитку економіки регіону, а інші (спеціальні) – визначають порядок та рамки здійснення реструктуризації регіональних економічних систем на виклики глобалізації та регіоналізації. До останніх відносяться: принцип урахування усього комплексу цілей реструктуризації; принцип успадкованості при здійсненні змін; принцип відповідності якості регіонального управління цілям і завданням реструктуризації; принцип оцінки перспектив реструктуризації; принцип прозорості і відкритості інформації про майбутні зрушення; принцип обміну і урахування побічних наслідків реструктуризації тощо.

Окрім наукових принципів, дієва реструктуризація господарського комплексу регіону не може бути продуктивною без урахування сукупності факторів. За структурою в дослідженні виділені фактори розвитку продуктивних сил і фактори сприяння і врахування при проведенні структурних перетворень. Перші з них загальновизнані, а до особливостей здійснення реструктуризації регіону ми відносимо: геоекономічне розташування, етно-історичні особливості, культурологічний, владно-політичний, фінансово-економічний та структурний фактори.

Об’єктивна і всебічна оцінка дії економічних законів і їх прояву у вигляді стійких закономірностей, наукових принципів і факторів, які сумарно складають методологію дослідження реструктуризації, дозволяє визначити напрями і специфіку трансформаційних змін у кожному конкретному регіоні і сформувати механізми їх здійснення на науково виваженій основі.

Об’єктивна оцінка реструктуризації передбачає використання відповідної номенклатури показників, до яких можна віднести наступні групи:

- показники, що характеризують готовність регіону до проведення структурних змін. Мається на увазі узгодженість цілей реструктуризації із поточними цілями розвитку регіону, наявність відповідного людського потенціалу та визначення економічного базису регіональної системи;

- показники, що відображають сам процес реструктуризації (фінансові затрати, внутрішні фінансові ресурси та залучені ззовні, терміни проведення запланованих змін, рівень глибини реструктуризаційних заходів тощо);

- показники, що відображають результати проведеної реструктуризації (зміна виробничо-господарської, організаційної, фінансової, соціальної, природоохоронної та інших складових функціонування оновленої економічної системи після перетворень). Агреговані показники загальної результативності реструктуризації деталізовуються у локальних напрямах її здійснення. Так, зміну усієї економічної системи регіону відображають: ВРП, валова додана вартість, відрахування в бюджет зайнятість, середньодушовий дохід; зміна структури економіки: демографічний стан, рівень інноваційної активності виробництва, галузева та територіальна структура виробництва товарів і послуг; використання потенціалу: освоєність територій; використання наявних ресурсів та виробничих потужностей, розвиток виробничої та ринкової інфраструктури; ефективності використання потенційних можливостей регіональної економіки: обсяги виробництва товарів і послуг, об’єми експорту та імпорту, міжрегіональний обмін продукцією; соціального розвитку регіону: обсяги споживання продукції і послуг на душу населення, фонд заробітної плати, наявність об’єктів соціально-культурного призначення; охорони та якості природного середовища: рівень забруднення ґрунтів, води і атмосферного повітря; використання досягнень науково-технічного прогресу: якість виробленої продукції, рівень комп’ютеризації і автоматизації виробництва; наукоємність виробництва; рівень конкурентоспроможності продукції.