РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Науково-методологічні основи регулювання струк­турних процесів в економіці регіонів» сформовано теоретичні засади ре­гулювання структури економіки регіонів, окреслено суть та особливос­ті системи регіональних соціально-економічних відносин, розкрито зміст соціально-економічного потенціалу економіки як основи формування ефек­тивної структури господарства регіону, визначено особливості структурних процесів як чинників регіонального суспільного відтворення, розроблено ме­тодичні підходи до дослідження структурних процесів в економіці регіону в контексті загальнодержавних інтересів.

В процесі формування науково-методологічних основ регулювання струк­турних процесів в економіці регіонів здійснено селективний відбір теорій, най­більш придатних для вирішення завдань, поставлених у дослідженні. Огляд теоретичної спадщини, пов’язаної з обґрунтуванням економічного розвитку країн і регіонів, дозволив відібрати близько 50 теорій, серед яких виокремле­но класичні теорії економічної теорії та регіональної економіки (неокласич­на теорія, теорія економічної бази, теорія розміщення, теорія централь ного місця, моделі привабливості, синтетична теорія розвитку та ін.) і нові теоре­тичні концепції та конструкції (теорія конкурентних переваг, теорія розвитку економіки знань, теорія формування і розвитку мережної економіки та ін.). В роботі також селективно використаний ідейний арсенал регіональної політи­ки розвинених країн світу, який на сьогоднішній день є досить багатий і ши­роко апробований. Доведено, що значну його частину можна адаптувати до умов України і практично застосувати при здійсненні реформування еконо­міки її регіонів.

В Україні поряд з парадигмою регіонального саморозвитку, яка актив­но пропагується при побудові моделей регіонального розвитку в розвинених країнах і, безумовно, може використовуватися і в сучасних реаліях нашої кра­їни, необхідно переоцінити і використовувати такі теорії, як посткейнсіанська, незбалансованого регіонального розвитку, котрі можна застосувати при об­ґрунтуванні активної підтримки проблемних регіонів і становлення місцевого самоврядування. В дослідженні доведено, що практичне втілення можуть зна­йти і деякі регіонально-економіко-технологічні теорії — створення технополісів і полюсів зростання.

В процесі здійснення дослідження використані також теорії структуризації й ефективної організації економічного простору, які базуються на враху­ванні функціональних властивостей форм просторової організації видів еко­номічної діяльності й розселення — промислових і транспортних вузлів, агло­мерації, територіально-виробничих комплексів, міських і сільських поселень різного типу.

В дослідженні взято до уваги погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на полюси росту, що розглядаються не тільки як сукупності підприємств лідиру­ючих галузей, але й як конкретні території (населені пункти), які виступають центрами інновацій і прогресу. Так, регіональний полюс росту розглядаєть­ся як набір підприємств (галузей), що розвиваються, розміщених в урбанізованій зоні та здатних викликати подальший розвиток економічної діяльнос­ті у всій зоні свого впливу. Полюс росту можна трактувати і як локалізовану концентрацію економічної активності, агломерацію видів економічної діяль­ності, які інтенсивно розвиваються і дифузно поширюються в просторі регіо­ну, зумовлюючи ускладнення його функціональної диференціації. Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновок, що функціональ­ну диференціацію простору регіону можна обґрунтовувати за допомогою ви­користання метрополійно-периферійних теорій, які висвітлюють особливості взаємодії центра регіону (ядра) і його периферії.

При формуванні сучасних підходів до регулювання структури економіки регіонів автор враховував такі сучасні наукові досягнення, як теорія стало­го розвитку, теорія мережної економіки, теорія поширення інформації, теорія розвитку віртуальної економіки та ін.

Використана теоретична спадщина дозволила зробити висновок: якщо адаптувати методологічні підходи, що послідовно змінювались на різних ета­пах поступу розвинених країн світу, до умов України та, умовно кажучи, «стис­нути» їх в часі, то можна прискорити процес регіонального розвитку в Укра­їні. Тільки в такому випадку можна досягнути реституції економіки регіонів України, тобто ліквідувати їх відсталість шляхом відновлення деформованих підсистем та на цій основі посилити конкурентоспроможність регіональних економік.

Безумовно, щоб в повній мірі реалізувати таке завдання, необхідно удо­сконалити нормативно-правову базу функціонування і структурування еко­номіки регіонів України. На сьогодні в Україні вже напрацьовано певну нор­мативну базу, яка дає змогу здійснювати структурні зрушення. Але відсут­ність чітко окресленої мети, глибокого розуміння завдань, механізмів і наслід­ків цих структурних змін при зводить до недостатнього розвитку виробничо­го сектору, наявність великої кількості підприємств, що перебувають на межі банкрутства, відпливу внутрішніх фінансових ресурсів за кордон та у тіньо­ву економіку, низького рівня заощаджень, відсутності достатніх іноземних ін­вестицій, бюджетного дефіциту, високого рівня прихованого безробіття тощо.

Розглядаючи структурні перетворення в регіоні як керований державою процес слід виходити з того, що це має бути система взаємозалежних змін у структурі економіки з метою підвищення ефективності її функціонування. Для регіонів України структурні зміни пов’язані із становленням нових форм власності й організаційно-правових форм господарювання, ринкової інфраструктури, системи правового регулювання економіки, змінами в галу­зевій структурі господарства регіону та ін.

Стратегічною метою структурної перебудови економіки регіонів має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного господарського комплексу, адаптованого до ринкових умов, здатного як задо­вольняти більшу частину власних потреб економіки України, так і брати активну участь у світогосподарських  зв’язках на взаємовигідних умовах, з метою максимального задоволення суспільних потреб людини.

У процесі сталого розвитку суспільства на основі інтегрованого розвитку науки, техніки, людського капіталу, суспільно-економічних і територіальних форм організації виробництва необхідно сформувати регіональну суспіль­ну систему, основними проявами та ознаками якої повинні стати: всебічне інформаційне забезпечення суспільного виробництва; гармонійна інтегра­ція продуктивних сил в природне середовище їх функціонування; гармоніза­ція суспільно-економічних відносин і забезпечення комплексного людського розвитку; значне кількісне примноження та докорінна зміна якісних показ­ників споживчих вартостей; збереження і відновлення еколого-економічного потенціалу.

У сучасній науці поняття структури звичайно співвідноситься з поняттям системи, що характеризує всю сукупність проявів певного складного об’єкта (його елементи, будову, зв’язки, функції).

Таким чином структуру варто тлумачити як сукупність сформованих зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі. В свою чергу, структура економіки відображає співвідношення між елементами економічної системи, що виділяються в залежності від конкретного напрям­ку аналізу.

Структура економіки регіону характеризується складом і співвідношен­ням основних сфер і видів економічної діяльності, а також співвідношенням різних видів виробничих об’єктів, їх систем інтеграції, форм власності і т. д. Це складне багатоаспектне поняття визначає «загальну конструкцію» комплексу, його позитивні і негативні особливості, ефективність і динамічність.

Формування ефективної структури економіки регіонів України пов’язане з тим, що економіка характеризується значною кількістю складових елементів, ієрархічною структурою, широкою мережею вертикальних і горизонтальних зв’язків. Це закономірно приводить до локалізації підсистем, що функціону­ють в умовах визначеної автономії. У зв’язку з цим виникає дуже важливе пи­тання про вибір такої локальної підсистеми, структура і функції якої знаходи­лися б у повній відповідності з глобальною метою, яка стоїть перед економі­кою держави чи регіону. Структурна перебудова економіки регіонів повинна спиратися на систему факторів і умов, що визначають доцільність проведен­ня відповідних змін в економічній системі, найбільш прийнятні і перспектив­ні варіанти формування економічних пропорцій, а також параметри майбут­ньої структурної моделі економіки.

Повнота і дієздатність майбутньої структури економіки регіону багато в чому залежить від дослідження властивостей і співвідношень, що склалися в умовах визначеної економічної системи і формування інформаційної основи структурних змін