НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи структурних зрушень у контексті трансформації соціально-економічних систем» розкрито сутність, роль і значення структури економіки, структурних зрушень та їх регулювання в розвитку соціально-економічних систем, виявлено фактори та обґрунтовано принципи структурних зрушень, визначено головні ознаки регіональних соціально-економічних систем та дана характеристика їх функціонування в процесі трансформації, узагальнено вплив світових тенденцій на результативність формування та реалізації структурних зрушень в економіці країни.

Розвиток національної економіки та її місце в глобальній економічній системі перебувають у залежності від структури суспільного виробництва. Структура – це не тільки результат, але й передумова розвитку економіки країни, що відображає кількісні і якісні закономірності, дає змогу виявити тенденції зміни національної економіки, вона є динамічною в часі та розвивається в міру розвитку й удосконалення самої економічної системи.

Структурні аспекти економічного розвитку розглядають представники різних шкіл економічної думки, що дає можливість виділити та систематизувати основні типи економічних структур, які відрізняються за такими класифікаційними ознаками та сутнісними характеристиками: натуральним і вартісним складом суспільного продукту; макропропорціями відтворення; секторами економіки; функціональним призначенням; структурою поділу праці; кількістю ієрархічних рівнів; поліструктурною систематизацією; ступенем ієрархії.

Динаміка структури економіки виражається через ряд категорій, зміст яких розкрито в дисертаційній роботі: структурні зрушення, структурні зміни, структурна криза, структурна перебудова, структурна трансформація. Базовим поняттям по відношенню до інших категорій є «структурні зміни». Універсальною ознакою всіх змін є структурні зрушення, яким передують поступові кількісні нагромадження структурних змін. На основі всебічного вивчення, узагальнення та критичного аналізу наукових джерел із цієї проблематики запропоновано авторське тлумачення поняття «структурні зрушення» в нових умовах господарювання, як якісних і кількісних змін пропорцій між секторами економіки в просторово-часовому вимірі, що відбулися під впливом ендогенних та екзогенних факторів та приводять до мультиплікативного ефекту через взаємозалежність елементів економічної структури. Між цими елементами виникають суперечності, здатні призвести до структурної кризи, яка являє собою кризу застарілої економічної моделі та охоплює всю економічну систему. Вихід із структурної кризи відбувається в процесі докорінних структурних змін – структурної перебудови, яка є одночасним сполученням трансформації і розвитку.

Визначено та охарактеризовано основні групи структурних зрушень за такими класифікаційними критеріями: швидкість змін, ієрархічність, спрямованість змін, оборотність структурних перетворень, об'єкт структурних перетворень.

Значну увагу в роботі приділено ідентифікації та формулюванню поняття «прогресивних структурних зрушень», під яким слід розуміти зміни структури соціально-економічної системи, що забезпечують її формування згідно із сучасними світовими тенденціями і створюють умови для довгострокового стабільного економічного розвитку в невизначеному економічному середовищі. Виокремлено класифікаційні критерії, за якими характеризуються прогресивні структурні зрушення відповідно до нових економічних умов розвитку: відповідність сучасним світовим тенденціям розвитку постіндустріального суспільства; відповідність поточній конкурентоспроможності; відповідність інноваційності.

На перебіг процесів структурної перебудови в РСЕС впливає комплекс факторів, які зумовлюють масштаби структурних зрушень. З’ясовано, що поряд із традиційними факторами структурних змін регіональних соціально-економічних систем ендогенного та екзогенного характеру переважним стає вплив факторів, пов’язаних із трансформаційними процесами. Найбільш суттєвими факторами в сучасних економічних умовах, які визначають характер і вектор подальшої позитивної трансформації регіональних соціально-економічних систем, є кон’юнктурний, інноваційний, інституціональний, глобалізаційний. Ці фактори взаємопов’язані, і їх пріоритетність залежить від мети та часу дослідження.

Структурні зрушення в економіці повинні відповідати потребам постіндустріальної економіки, а також сучасним тенденціям розвитку світового господарства в умовах глобалізації. Тобто структурна перебудова економіки при переході до ринку потребує розвитку наукомістких, високотехнологічних галузей і виробництв, розвитку освіти. Для досягнення цих цілей побудовано структуровану схему методологічних принципів структурної перебудови соціально-економічної системи регіону, які формують своєрідний «каркас» регулюючого впливу та зумовлюють структурну упорядкованість у її розвитку (цільової орієнтації, оптимальності, системності й комплексності, рівноваги, синхронізації дій, поляризованого розвитку, диференційованої політики, моніторингу й оцінки та ін.).

Звернення до прогресивного досвіду розвинених країн світу дало можливість систематизувати зрушення в структурі їх економік порівняно зі зрушеннями в економіці сучасної України. Обґрунтовано, що найбільш повна реалізація зовнішніх і внутрішніх резервів економіки країни можлива на основі формування адекватного механізму прискореного розвитку економіки, що базується на таких її конкурентних перевагах, як вигідне географічне розташування для транзиту енергоресурсів; замикання вантажо- і пасажиропотоків на українські транспортні коридори; реалізація стратегії експорту сільськогосподарської продукції та екологічно чистих продуктів; прискорений розвиток освіти й охорони здоров’я, що формують попит на продукцію сполучених галузей; зростання інвестиційного попиту, пов’язаного з модернізацією інфраструктури  металургійного та машинобудівного комплексів тощо.

Визначено, що зазначені групи факторів формують особливі механізми реалізації конкурентних переваг української економіки в довгостроковій перспективі, які в поєднанні та взаємозв’язку створюють особливу, взаємодоповнюючу конструкцію, що має два блоки: перший блок забезпечує реалізацію порівняльних (зовнішніх) переваг української економіки щодо інших центрів світового господарства, другий блок забезпечує реалізацію сприятливих внутрішніх умов розвитку.

Узагальнення теоретичних основ структурних зрушень створюють методологічну базу для подальшого дослідження.

У другому розділі «Методичні засади структурного розвитку та регулювання трансформаційних процесів у системі перебудови економіки регіонів» обґрунтовано відтворювальний підхід до формування й управління регіональною системою у структурних трансформаціях, визначено систему пропорцій у розвитку РСЕС, окреслено основні напрями інституційних змін у процесі структурних перетворень економіки, узагальнено методичні підходи до комплексної оцінки структурних зрушень у регіональних соціально-економічних системах.

Вирішення питання про подальше підвищення статусу регіонів, їхньої господарської самостійності в трансформаційній економіці потребує застосування відтворювального підходу, за допомогою якого регіон розглядається не тільки як підсистема соціально-економічного комплексу країни, але і як самостійний суб’єкт із закінченим циклом відтворення, з особливими формами прояву стадій відтворення і специфічними особливостями проходження соціальних і економічних процесів. Головною перевагою цього підходу є те, що він ґрунтується, з одного боку, на визнанні спільності територіальної економіки з економікою держави, а з другого – на відносній відособленості відтворювального процесу в регіоні, що дає можливість погоджувати державні і територіальні інтереси та забезпечувати комплексне розв’язання всіх проблем регіонального відтворювального процесу.

Управління процесом розширеного відтворення припускає пошук системи таких пропорцій, які забезпечують ефективне використання соціально-економічного і ресурсного потенціалу РСЕС, створюють стійку рівновагу й розвиток економічної та соціальної підсистем і ведуть до досягнення соціальних цілей розвитку суспільства. Залежно від характеру взаємозв’язку між різними елементами відтворювального процесу виділено групи пропорцій (загальноекономічні, структуроутворювальні, демографічні, соціально-економічні, економіко-екологічні, інноваційно-технологічні, фінансово-економічні), дослідження яких спрямовано на виявлення комплексності в розвитку економіки регіону, забезпечення єдності внутрішньорегіональних і міжрегіональних матеріально-речових, фінансово-кредитних і трудових процесів розширеного відтворення.

Виявлено, що трансформація регіональної соціально-економічної системи передбачає паралельні зміни в інституційній структурі системи суспільного виробництва й приведення її у відповідність до вдосконаленої виробничої організації.

На цей час Україна не має чітко структурованої системи інституційного забезпечення трансформаційних процесів в економічних системах. Для подолання невідповідності виробничої та інституційної структур суспільства пропонується вирішення завдань прискореної диверсифікації структури економіки регіонів за двома моделями: перша – орієнтована на форсування традиційних промислових виробництв та сфери послуг, що працює для задоволення потреб кінцевих споживачів; друга модель орієнтована на забезпечення конкурентоспроможності національних підприємств у контексті переходу до постіндустріальної економіки, у якій основний обсяг доданої вартості виробляється за рахунок високої якості людського капіталу, використання інтелектуальних ресурсів. Інституціональні зміни в трансформаційній економіці, головним чином, повинні бути спрямовані на: підвищення частки високотехнологічної продукції в експорті; удосконалення податкових і митних механізмів вилучення природної ренти; розробку заходів щодо реформування природних монополій; підтримку малого й середнього бізнесу; розвиток національної венчурної індустрії.

Сучасні умови соціально-економічного розвитку регіонів потребують відповідної методики оцінки структурних трансформацій щодо їх відповідності загальнонаціональним тенденціям, досягнення важливих відтворювальних пропорцій.

Узагальнивши наявні розробки та авторський підхід до досліджуваної проблематики, вважаємо доцільним здійснювати оцінку структурних змін у регіональних соціально-економічних системах на основі як окремих показників за певними видовими характеристиками структури економіки, так і інтегрального показника, який розраховується за групами комплексних показників та включає індекс змін: відтворювальної структури регіонів, територіальної структури, функціонально-галузевої структури, соціальної структури, секторальної структури, зовнішньоекономічної структури, техніко-економічної структури економіки.

                             (1)     

де       – інтегральний індекс структурних змін РСЕС ;

    – індекс змін відтворювальної структури РСЕС;

   – індекс змін територіальної структури РСЕС;

   – індекс змін функціонально-галузевої структури РСЕС;

  – індекс змін соціальної структури РСЕС;

  – індекс змін секторальної структури РСЕС;

    – індекс змін зовнішньоекономічної структури РСЕС;

  – індекс змін техніко-економічної структури РСЕС;

n       – кількість показників.

Визначено, що критерієм прогресивного розвитку економіки є структурна ефективність, яка включає дві складові: ефективність економічної структури, яка більш застосовувана для оцінки вивчення економіки, що знаходиться в стабільному стані й характеризується показниками продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаломісткості, рентабельності тощо; ефективність структурних зрушень, яка використовується для оцінки трансформаційного стану економіки й характеризується швидкістю, часом, інтенсивністю, якістю, ресурсозабезпеченістю структурних зрушень і відповідністю їх прогресивним тенденціям розвитку економічної структури.

У роботі представлена система показників у формалізованому вигляді, що характеризує ефективність структурної трансформації соціально-економічних систем регіону та дає змогу визначити вектор їхнього оптимального розвитку.

У третьому розділі «Характеристика та особливості структурних трансформацій в економіці України» здійснено оцінку масштабів та специфіки формування структурних зрушень в економіці країни; визначено характер структурно-динамічних змін у регіональних соціально-економічних системах у просторовому вимірі, їхні тенденції та наслідки впливу на соціальний розвиток суспільства.

Проведений аналіз структурних зрушень у валовій доданій вартості (ВДВ) за восьмисекторною моделлю, сформованою за видами економічної діяльності відповідно до КВЕД за період 2004 – 2010 рр., демонструє скорочення частки сільського господарства – на 3,7 %, переробної промисловості – на 3,2 %, енергетичного господарства – 0,3 %, будівництва – 1,3 %, транспорту і зв’язку – на 1,0 %  при зростанні частки добувної промисловості – на 2,6 %, торгівлі на 2,7 % та інших видів послуг на 7,2 %. З’ясовано, що структурні зрушення в національній економіці відбуваються відповідно до загальносвітових тенденцій, тобто сектор послуг набуває пріоритетного зростання, що наближає структуру економіки країни до світових стандартів. Розрахунки підтверджують, що за індикаторами маси структурних зрушень, коефіцієнтом інтенсивності структурних зрушень, лінійним коефіцієнтом «абсолютних» структурних зрушень найбільш суттєвими були зміни в 2009 р. у порівнянні з минулим періодом (табл. 1).

Дослідження функціонально-галузевої структури економіки регіонів показало, що динаміка основних галузевих показників не сформувала стійких тенденцій. Деякі позитивні зрушення в промисловості, що мали місце протягом 2002 – 2007 рр., з другої половини 2008 р. діаметрально змінилися: спостерігається спад обсягів виробництва продукції по переважній більшості галузей як у цілому по Україні, так і в регіональному розрізі. Ланцюгові темпи зниження обсягів промислової продукції в 2009 р. становили 21,9 %, водночас слід зазначити, що в 2010 р. спадні тенденції почали уповільнюватись, демонструючи позитивну динаміку.

Галузева структура економіки є деформованою та неефективною, дві третини продукції припадає на галузі, що виробляють матеріали, сировину та енергетичні ресурси, тобто продукцію проміжного споживання, що має високу енерго- та матеріаломісткість. У галузевій структурі промисловості переважають галузі з низьким третім або четвертим рівнем технологічного укладу, частка яких становить близько 95 %, частка галузей п’ятого й шостого технологічних укладів не перевищує 5 %.