ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи інституціональних перетворень в АПК” – розкрито сутність інституціоналізму, необхідність проведення інституціональних перетворень в АПК, досліджено етапи проведення інституціональних перетворень
в аграрному секторі економіки; проаналізовано сучасні теоретичні й методичні підходи та світовий досвід інституціональних перетворень в АПК.

Дослідження основних концептуальних положень теорії неоінституціоналізму дало можливість застосовувати їх для обґрунтування сутності процесів трансформації української економіки, враховувати в процесі створення нових організаційно-правових форм господарювання в АПК, зокрема холдингів, корпорацій, фінансово-промислових груп.

Інституціональні перетворення були складовою здійснюваної в країні з початку 1990-х рр. аграрної реформи, ставши етапом трансформації всієї економіки (демонтаж командно-адміністративної системи, формування основ ринкових інститутів, соціалізація суспільно-економічного життя), що мала порушити концептуальне питання про докорінну зміну аграрних відносин. Це означало перехід до нової системи економічних відносин, що включає: механізм створення системи господарської взаємодії, який визначався б не “згори”, а при безпосередній участі і зацікавленості суб’єктів цих відносин, у першу чергу, сільських товаровиробників; закони й категорії ринкової економіки, які визначали б відтворювальний процес в агропромисловому комплексі (закони попиту та пропозиції, конкуренції, корисності); комплексну перебудову державно-правового механізму регулювання виробничих відносин в аграрному секторі на основі докорінного перетворення відносин власності й появі нових економічних форм господарювання та типів виробництва відповідно до концепції соціально-економічного розвитку країни при переході до багатоукладної економіки; зміну всієї системи фінансування, кредитування; створення необхідної інфраструктури в АПК (страхування, інформаційно-консультаційне обслуговування тощо, які були неефективними в радянський період і повністю втратили свої функції в період переходу до вільних цін на початку 1990-х рр., але без яких неможливий процес розширеного відтворення); докорінну зміну соціальних умов на селі, зупинення зниження життєвого рівня сільських товаровиробників і занепаду села.

Таким чином, аграрна реформа передбачала комплексну зміну економічних, організаційних, соціальних та інших факторів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку аграрного сектора економіки.

Інституціональні перетворення в сільському господарстві мали стати основою для створення більш ефективного виробництва на основі стимулювання зацікавленого власника і товаровиробника, здорової конкуренції підприємств різних форм власності й господарювання, еквівалентного обміну між промисловістю й сільським господарством, формування ринкової інфраструктури й ефективної державної соціальної політики щодо сільського населення. Інституціональні зміни стають базисними умовами реформування соціально-економічного устрою в країні, де внутрішній імпульс задає держава, перетворюючи його на фактор внутрішніх змін елементів аграрної економічної системи.

Проведені дослідження показали, що економічні інститути сільського господарства не можна розглядати ізольовано від регуляторних функцій держави. Держава регламентує формальні правила і норми, а також cтворює певні обмеження для неформальних відносин і таким чином впливає на розвиток економічної сиcтеми країни в цілому. Нами запропоновано класифікацію, що розглядає інститути сільського господарства й сільських територій переважно з позиції управління процесами реформ в аграрній сфері