ЗАБEЗПEЧEННЯ СТIЙКOГO РOЗВИТКУ СOЦIАЛЬНOЇ СФEРИ СУЧАСНИХ МIСТ

Краткое содержание

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ роботи

У першому розділі „Теоретико-методичні основи розвитку соціальної сфери міст України ” систематизовано концептуальні підходи до визначення сутності та економічного змісту соціальної сфери міста, сформульовано принципи та пріоритети реалізації соціальної політики в містах України, вдосконалено методичні підходи до розробки індикаторів оцінки рівня розвитку соціальної сфери сучасних міст.

Дослідження теоретико-методичних основ розвитку соціальної сфери міста в контексті зміни парадигми господарювання дало змогу сформувати принципово нові, авторські судження щодо сутності, місця і ролі соціальної сфери у функціонуванні сучасного міста та підвищенні життєвого рівня його громад. Соціальну сферу визначено як сферу стійкого відтворення людини, що виконує три основні функції: 1) простого відтворення або виживання, 2) адаптації і 3) розвитку. Залежно від домінуючої функції соціальної сфери виділено три її якісних рівні (низький, середній і високий).

Проведене дослідження в цілому підтвердило гіпотезу про те, що вдосконалення управління соціальною сферою міст України можливе за умови чіткого визначення пріоритетів соціальної політики на місцевому рівні, активного та широкого застосування інноваційних технологій управління, комплексного і раціонального використання наявних ресурсів. Соціальна сфера взаємопов’язана з іншими сферами життя, зокрема, з виробничою. Можливі два основних варіанти їхньої взаємодії: деструктивний і конструктивний. Важливе значення має забезпечення узгодженості розвитку виробничо-господарської та соціальної сфер, що досягається за допомогою використання соціалізації та гуманізації як цільових функцій соціальної сфери та її технологізації – як інструментальної функції.

На основі оцінки сучасних тенденцій виявлено, що соціальна сфера перебуває в кризовому стані, вихід з якого гальмується, зокрема, відсутністю адекватної соціальної політики. Кризу соціальної сфери відмічаємо в наступному: депопуляції; погіршенні здоров’я населення; наростаючій інвалідизації; падінні трудової моралі та етики; втраті рівня кваліфікації та зниженні рівня освіти. У цілому нинішній стан соціальної сфери характеризується неповноцінним відтворенням людини. Розуміння й урахування тенденцій зміни соціальної сфери та її інфраструктури мають принципово важливе значення для вибору пріоритетів соціальної політики.

В основу структурування соціальної сфери міста покладено інституційний, мікро- та макроекономічний критерії, що дає можливість виділити особливості її  ієрархічності як економічної системи та врахувати її складність як соціальної системи.

Виокремлено специфічні фактори соціального розвитку міста: соціально-демографічні, національно-етнічні та соціально-психологічні характеристики соціальної сфери. Взаємозв’язок і взаємовплив соціальної сфери та її середовища може мати як постійний, так і випадковий характер. Поєднання необхідних і випадкових взаємодій надають їхнім проявам імовірнісного (стохастичного) характеру.

Аналіз відповідних літературних джерел і реальної практики вирішення соціальних проблем дав змогу виділити і систематизувати принципи формування та оптимізації соціальної політики. До загальних віднесено принципи: реальної і потенційної здійсненності, активності, системності, багаторівневості, полісуб’єктності, узгодженості поточних і перспективних цілей, обґрунтованості та прогнозованості, субсидіарної відповідальності, диференційованого підходу, ресурсної забезпеченості, раціональності. Загальну систему принципів доповнено специфічними: адресності соціальної підтримки, соціальної стандартизації, єдності соціальної та економічної політики, доступності соціальних послуг, соціального страхування, соціальних гарантій.

В сучасній економічній практиці, як вітчизняній, так і зарубіжній, для оцінки ефективності соціального розвитку використовуються два основних методичних підходи: за допомогою системи показників, а також з використанням комплексних (синтетичних) показників. Серед останніх найбільш відомі індекси, які застосовуються низкою міжнародних організацій, в першу чергу Програмою розвитку ООН (ПРООН). Запропоновано при формуванні методики оцінки розвитку соціальної сфери міст України в управлінському аспекті використовувати адресний підхід, який передбачає варіативність логічного вибору індикаторів. Для оцінки інвестиційної програми розвитку соціальної сфери міст та її коригування розроблена багаторівнева система показників відповідно до рівнів агрегування.

В другому розділі „Оцінка розвитку соціальної сфери міст України в умовах становлення нової парадигми господарювання” розкрито передумови та тенденції ринкової трансформації соціальної сфери в Україні, визначено характер та особливості соціального розвитку в містах Черкаського регіону, надано оцінку функціонування системи соціального захисту населення.

В результаті аналізу передумов та особливостей розвитку соціальної сфери міст з’ясовано, що кожен її елемент відіграє важливу роль у формуванні гідного життєвого рівня населення на території України. З’ясовано, що, згідно даних офіційної статистики, в Україні відбувається закономірне зростання добробуту населення, що проявляється в підвищенні рівня доходів і витрат. У 2011 р. загальна сума доходів населення України зросла на 50309 млн. грн., або на 23,2 % у зв’язку з підвищенням номінальних доходів населення, середньої заробітної плати та споживчого кредитування.

Незважаючи на загальне покращення ситуації в економіці, попит на робочу силу в Україні є низьким, що зумовлює напруження на ринку праці. Середньомісячна чисельність економічно активного населення віком (15–70 років) становила у 2011 р. 22,14 млн. осіб, що на 0,09 млн. осіб (або на 0,41 %) більше, ніж у 2010 р. З них 20,3 млн. були зайняті економічною діяльністю, що на 0,04 млн. (або на 0,2 %) більше порівняно з попереднім роком, а решта – безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості – 0,62 млн. осіб, що на 1,16 млн. (або на 65,17 %) менше від попереднього 2010 року. У 2011 р. рівень зайнятості населення у віці 15–70 років становив – 65,0 %, у тому числі у працездатному – 72,3 %.