ОПЛАТА ПРАЦІ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг роботи.

У  розділі 1 «Теоретичні проблеми заробітної плати й організації оплати праці у трансформаційній економіці» сформовано теоретичну базу дослідження економічної природи заробітної плати й закономірностей встановлення розмірів і структури оплати праці. Зокрема, визначено теоретичне підґрунтя відокремлення сфер застосування термінів «заробітна плата» і «оплата праці», яке вбачаємо ще у працях класиків, зокрема у К. Маркса, з яких випливає, що оцінка становища найманих працівників лише за рівнем реальної заробітної плати не дає повної картини, бо не враховує вплив таких чинників, як суспільно необхідна (визнана суспільством як нормальна) інтенсивність праці та умови доступу працівників до робочих місць. Так, міра винагороди за трудову діяльність може змінюватися навіть за незмінної реальної купівельної спроможності заробітної плати, наприклад, через зростання суспільно необхідної інтенсивності праці чи появу додаткових витрат для одержання доступу до робочих місць (наприклад, необхідність оплати послуг посередників на ринку праці для працевлаштування). Для врахування впливу таких чинників слугуватиме категорія «рівень оплати праці», що відбиває міру відшкодування, яка припадає на одиницю трудових зусиль, за певної важкості, складності й інтенсивності праці. Водночас, термін «рівень заробітної плати» відображає лише динаміку розмірів винагороди найманих працівників, не враховуючи міру трудового навантаження, за яке вона виплачується. Таким чином, для порівняння економічного становища найманих працівників більш коректними будуть оцінки, наведені в терміні «рівень оплати праці», бо саме він, на відміну від характеристик «рівня заробітної плати» відображає міру винагороди, що припадає на одиницю трудових зусиль, тому виключають можливість викривлення оцінки тенденцій розподілу доходів між роботодавцем і найманим працівником у ситуації, коли міра трудового навантаження, вимоги до ресурсного забезпечення відтворення здатності до праці зростають швидше, ніж підвищується купівельна спроможність заробітної плати.

Обґрунтовано обмеженість неокласичного бачення природи заробітної плати, яке не враховує тенденції індивідуалізації розмірів оплати, підвищення гнучкості механізмів установлення розмірів зарплати й набуття ними здатності реагувати на відмінності в індивідуальній продуктивній силі працівників, отже, не дозволяє пояснювати зміни у структурі оплати праці, які стають закономірними в умовах становлення постіндустріальної економіки. Зокрема, в умовах розриву безпосереднього зв’язку розмірів оплати праці із її граничною продуктивністю зростає значущість тих складових оплати праці, що пов’язані з необхідністю постійного підвищення кваліфікації працівників, гарантування їхнього доступу до джерел актуальної інформації, входження в певні професійні спільноти, засвоєння певної системи цінностей і стандартів способу життя. Тому не лише загальні розміри винагороди найманих працівників, і навіть не лише розміри витрат роботодавців на зростання професійно-кваліфікаційного рівня персоналу, а й форми, в яких здійснюються такі витрати (інститути перетворення витрат роботодавця на умови відтворення здатності до праці й накопичення людського капіталу працівників), набувають значення важливого чинника соціально-економічної ефективності системи оплати праці на підприємстві.

Для розуміння закономірностей установлення як загальних розмірів, так і структури оплати праці нами запропоновано розділяти сукупність видатків роботодавця на робочу силу за двома ознаками: організаційною і
соціально-економічною. За організаційною ознакою складові оплати праці виділяються залежно від показників, за якими визначається розмір виплати. Соціально-економічна ознака виділяє складові оплати праці залежно від природи доходів, які одержують наймані працівники. Таким чином, за
соціально-економічним критерієм класифікації виділяються доходи від праці, що відбивають її граничну продуктивність і належать до складу витрат  підприємства,
 і доходи від власності, що виражають участь найманих працівників у розподілі прибутків та трансформацію їхнього соціального статусу.

За організаційно-економічним критерієм виділяємо зарплатні елементи оплати праці (їх розміри визначаються залежно від параметрів і результатів процесу праці) і не зарплатні елементи (їх розмір визначається залежно від параметрів відтворення робочої сили – внески на соціальне страхування, витрати на підвищення кваліфікації, на фінансування установ соціальної сфери, що надають послуги працівникам підприємства, тощо).

Для пояснення розподілу загальної суми витрат між заробітною платою й іншими (не зарплатними) елементами оплати праці скористаємося концепцією трансакційних витрат: організація фірмою колективного доступу працівників до благ, необхідних для накопичення людського капіталу (використання незарплатних елементів оплати праці), дозволяє, до певної межі, зменшувати трансакційні витрати, заміщаючи низку індивідуальних контрактів єдиним для всіх представників трудового колективу.

За результатами аналізу статистичних даних (частина їх наведена в таблиці 1) нами здійснено позиціювання низки досліджуваних економічних систем за характером узгодження соціальних і економічних пріоритетів трансформації інститутів оплати праці (рис. 1).

Здійснена нами інтегральна оцінка соціалізації інституту оплати
праці  враховує частку оплати праці у ВВП, темпи зростання реальної заробітної плати й рівень безробіття; інтегральна оцінка ефективності праці  враховує показник продуктивності праці в доларах США за ПКС, темпи зростання продуктивності праці, темпи зростання ВВП.

До І-го квадранту потрапили країни, в яких кращі показники соціалізації інституту оплати праці досягнуті ціною вагомих втрат ефективності праці.

До ІІ-го квадранту – країни, що гармонійно узгоджують вирішення завдань соціалізації оплати праці й забезпечення високої економічної ефективності праці (його верхній правий кут – сфера розташування економічно розвинутих країн з усяким рівнем добробуту населення).