ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено сутність і стан наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і задачі дослідження, його предмет та об’єкт, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, визначено форми апробації та оприлюднення результатів дослідження, наведено кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі  «Теоретичні підходи до формування і реалізації регіональної стратегії у сфері зайнятості населення» розглянуто основні питання теорії зайнятості, зокрема, уточнено сутність і зміст понять «регіональна стратегія», «регіональний ринок праці», «регіональна стратегія зайнятості», «трудові ресурси», «трудовий потенціал»; виділено методичні підходи до проблеми формування стратегії зайнятості населення; запропоновано концептуальні основи регіональної стратегії підвищення зайнятості; уточнено класифікацію форм та методів регулювання відносин у сфері зайнятості; запропоновано наукові підходи до розробки регіональної стратегії зайнятості; визначено основоположні принципи реалізації регіональної стратегії зайнятості населення, а також обґрунтовано особливості та пріоритети реалізації відносин зайнятості в умовах посилення процесів глобалізації та інвестиційно-інноваційного розвитку економіки України.

В результаті теоретичних узагальнень наукових положень автором визначено, що регіональна стратегія зайнятості в сучасних умовах розуміється як система соціально-економічних заходів між суб'єктами зайнятості щодо використання інститутів управління (державних, приватних, суспільних) на користь реалізації цілеспрямованої стратегії соціально-економічного розвитку регіону на досягнення суспільно значущих результатів європейського рівня життя. З точки зору дисертанта, реалізуючись на визначеній території, регіональна стратегія зайнятості набуває таких самих індивідуальних географічних особливостей, маючи ресурсний потенціал і резерви економічного зростання, що й регіональна соціально-економічна політика. У зв'язку з цим заходи державної дії та підтримки вивільненого населення повинні бути пов'язані з регіональною специфікою. Тому регіональна стратегія зайнятості буде ефективною за умов  уточнення  стану  і визначення  типу регіону, володіння повною інформацією про галузеву і демографічну структуру; специфіки формування економічно активної частини населення, рівня і структури зайнятості, що склалися і зумовлені спеціалізацією та комплексністю господарства, його забезпеченістю сировинною базою, динамікою та ефективністю виробництва, інвестиційною активністю та привабливістю території, економічним потенціалом та іншими соціально-економічними характеристиками.

В процесі дослідження обґрунтовано необхідність регулювання зайнятості, доцільність розробки методичних підходів до проблеми формування стратегії підвищення зайнятості населення: зайнятість населення необхідно розглядати не відокремлено, а в єдності з усім процесом соціально-економічного розвитку території (з урахуванням перехресного взаємовпливу складових регіонального розвитку); вивчення проблем зайнятості повинне ґрунтуватися на загальних науково-методичних підходах (еволюційного розвитку, синергії), але у тісному взаємозв’язку з аналізом регіональних особливостей, характерних як в цілому для України, так і для її регіонів (з урахуванням нерівномірності розвитку, рівня депресивності, відтворювального підходу і т. д.). Важливий аспект зайнятості - забезпечення соціальних гарантій (в умовах соціогуманітарної складової національної безпеки) та соціального захисту (зниження соціальної напруги). Стратегія підвищення зайнятості має рівневий характер, що припускає чіткий розподіл функціонального навантаження (повноважень, відповідальності) між органами державної та місцевої влади, службою зайнятості, роботодавцями, професійними об'єднаннями трудящих, різними громадськими організаціями. На зайнятість населення безпосередній вплив мають процеси руху робочої сили у межах міської агломерації, регіону, країни в цілому.

Під ефективною зайнятістю у роботі запропоновано розуміти процес раціонального використання трудового потенціалу, що якнайповніше враховує інтереси всіх суб'єктів зайнятості. Виходячи з цього феномен ефективної зайнятості населення розглянуто через взаємозв'язок соціально-економічних інтересів суб'єктів зайнятості, базуючись на теорії угод і використовуючи принцип паритетності як критерій досягнення компромісу між суб'єктами зайнятості. Відповідно до даного критерію елемент зайнятості у регіональній системі (ринок праці як підсистема) прогресуватиме у тому випадку, якщо поліпшується положення хоча б одного з її суб'єктів при непогіршенні стану всіх інших. Таким чином, можна визначити ефективний стан зайнятості в сучасних мінливих умовах як рівноважний стан відносин зайнятості, що формується на основі досягнення компромісу соціально-економічних інтересів інституціональних суб'єктів зайнятості і за умови їх реалізації отримання суспільно значущих результатів стратегії зайнятості.

Соціальні результати сучасного інвестиційно-інноваційного розвитку у сфері зайнятості населення простежуються у такому: зміни у галузевій структурі робочої сили, переміщенні робочої сили із галузей матеріального виробництва до сфери послуг, а також у внутрішніх змінах у структурі зайнятості обох сфер суспільного виробництва на користь швидкозростаючих високотехнологічних галузей; в умовах підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційного рівня робочої сили перехід до безперервної освіти працівників впродовж всього періоду своєї трудової діяльності; зростання диференціації в оплаті праці працівників різного рівня кваліфікації; зростання структурного і хронічного безробіття; детермінація соціально-трудових відносин.

Автором з позиції системного і відтворювального підходів виділяються два рівні (дві складові) управління зайнятістю населення в регіоні.

Зовнішня складова формування та реалізації стратегії підвищення зайнятості передбачає формування трудового потенціалу регіону за допомогою демографічної та міграційної стратегій, створення систем профконсультування та освітніх послуг, адекватну структурну перебудову господарського комплексу регіону; розвиток інституту найму, що визначає порядок розподілу трудових ресурсів по секторах економіки і умови використання трудового потенціалу, програмування професійної орієнтації молоді та дорослого населення регіону і т. д.

Внутрішня складова стратегії підвищення зайнятості охоплює відносини формування і розподілу трудових ресурсів за сферами докладання праці залежно від спеціалізації регіону у територіальному розподілі праці та стратегії його соціально-економічного розвитку. Всі елементи внутрішньої складової тісно взаємопов'язані із зовнішньою, забезпечуючи тим самим єдину систему регулювання зайнятості населення та відтворювальний процес трудового потенціалу з урахуванням реальної економічної та соціальної ситуації у регіоні. Внутрішня складова включає відносини формальної та неформальної професійної зайнятості населення, умови їх регулювання, формування страхових принципів пенсійного забезпечення і захисту від безробіття та матеріальної підтримки сприяння працевлаштуванню безробітних та ін.

Таким чином, результати теоретичного дослідження концептуальних підходів до формування та реалізації регіональної стратегії у сфері зайнятості зумовили можливість розгляду методичних основ формування механізму реалізації регіональної стратегії підвищення зайнятості населення.

У другому розділі дисертації «Методичне забезпечення механізму реалізації стратегії підвищення зайнятості населення регіону» проведено аналіз структури зайнятості населення в українських регіонах, простежено динаміку чисельного складу економічно активного населення працездатного віку, визначено причини незайнятості населення окремих регіонів, запропоновано організаційно-економічне забезпечення механізму реалізації регіональної стратегії підвищення зайнятості населення, визначено основні рівні оцінки результативності регіональної стратегії підвищення зайнятості.

Сучасний стан у сфері зайнятості населення вітчизняних регіонів (автором проаналізовано на прикладі регіонів Українського Причорномор’я) має такі тенденції: посилення напруженості на ринку праці у зв’язку зі збільшенням чисельності незайнятого населення; обмеження створення нових робочих місць, некерована міграція; наявність прихованого безробіття і «тіньової зайнятості» та ін. Серед регіонів Українського Причорномор’я найвищий рівень зайнятості населення працездатного віку за 2010 р. спостерігався в АР Крим (67,9 %), а найнижчий – у Херсонському регіоні (46,1 %). Найвищий показник «тіньової зайнятості» в економічно активній частині населення за 2010 р. приходиться на  Херсонський регіон (62 %), в АР Крим та Миколаївському регіоні – 58 % та 56 % відповідно, відносно нижчий в Одеському регіоні – 51 %.

Фінансово-економічна криза призвела до глибоких негативних наслідків, у т. ч. до звуження ринку праці регіонів Українського Причорномор’я, що виявилося у зростанні рівня безробіття; переведенні на скорочений робочий тиждень, неповний робочий день; відправленні в неоплачувані відпустки; скороченні працівників на підприємствах з фінансово-економічними труднощами. Серед причин незайнятості переважають звільнення за власним бажанням та з інших причин (переважно це стосується АР Крим (2010 р. – 11,2 тис. осіб) та Миколаївського регіону (13 тис. осіб). В Одеському регіоні більше за все не зайнятих з інших причин (в 2010 р. їх нараховувалося близько 14 тис. осіб), найменша динаміка безробітних спостерігається у Херсонському регіоні – на  2010 р. – 7,5 тис. осіб.  Розвиток ефективного функціонування елемента зайнятості стримують такі фактори: наявність кризових явищ в економіці, високий рівень неформальної зайнятості, структурні деформації, недостатній взаємозв’язок адміністративних і ринкових механізмів регулювання зайнятості; проблеми щодо конкурентоспроможності робочої сили, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до вимог ринку праці.     

Регіональна стратегія соціально-економічного розвитку регіону визначає ключові структурні зміни у процесах розвитку регіону у формі важливих пріоритетів, цілей, відтворювальних пропорцій, які знаходять своє відображення у формуванні організаційно-економічного забезпечення механізму реалізації стратегії підвищення зайнятості. Інструментом реалізації регіональної стратегії є комплексна програма соціально-економічного розвитку, що включає систему взаємозв'язаних цільових регіональних програм, у т. ч. і програм зайнятості.

Автором запропоновано організаційно-економічне забезпечення механізму реалізації регіональної стратегії підвищення зайнятості, яке включає такі елементи: важелі впливу та забезпечення реалізації регіональної стратегії у сфері зайнятості (нормативно-правові, організаційно-адміністративні, економічні, інформаційні, програмні, інституційні); інструменти та напрямки реалізації регіональної стратегії підвищення зайнятості (рис. 1). Організаційно-економічне забезпечення механізму реалізації регіональної стратегії підвищення зайнятості, з точки зору дисертанта, слід розглядати як систему взаємодії національних, регіональних, місцевих, галузевих управлінських і бізнес-структур, а також громадських організацій, які на основі законодавчо закріплених повноважень цих організацій та за допомогою сучасних методів та інструментів здійснюють функції управління відтворенням трудового потенціалу регіону відповідно до цільових орієнтирів регіональної стратегії підвищення зайнятості населення.

В роботі додатково до цього забезпечення автором обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності стратегії підвищення зайнятості населення у регіоні, який базується на комплексному дослідженні, що враховує характер взаємодії територіальних чинників на вибір стратегії зайнятості у регіоні.

Автором була проведена модельна оцінка ефективності ринку праці у регіонах України на  основі  застосування  багатомірного  статистичного  аналізу. У результаті багатомірного групування регіонів на основі ієрархічного агломеративного алгоритму кластерного та латентного аналізів зроблено висновок про регіони-лідери та регіони-аутсайдери. У дослідженні були використані такі показники ефективності ринку праці за 25 українськими регіонами: 1) економічна активність населення (у віці 15-70 років); 2) кількість найманих працівників; 3) зайнятість населення (у віці 15-70 років); 4) безробіття населення; 5) навантаження не зайнятих трудовою діяльністю громадян на одне вільне робоче місце; 6) працевлаштування незайнятого населення; 7) підготовка з нових професій; 8) підвищення кваліфікації працівників.