ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ЄС: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади формування та розвитку інноваційних систем макрорівня» обґрунтовано доцільність і необхідність виокремлення парадигми інноваційних систем макрорівня (національних та міжнародних), визначено їх сутність, ієрархію та функції; встановлено детермінанти й імпульси створення міжнародних інноваційних систем (МІС); обґрунтовано методологічні засади дослідження процесів формування та розвитку МІС.

На основі критичного аналізу базових і новітніх положень теорії інновацій (Й. Шумпетер, А. Шпітгоф, Г. Менш, П. Друкер, Б. Твісс, Б. Санто, Ф. Хаберленд, У. Баумоль, О. Гассманн, Г. Чесбро та ін.), еволюції концепції національних інноваційних систем (К. Фрімен, Б.-А. Лундвалл, Р. Нельсон, Ч. Едквіст, С. Меткальф, П. Пател, Г. Дозі, Б. Карлссон, Дж. Гроеневеген та ін.), теорії складних систем (Ч. Маккліланд, У. Рос Ешбі, M. Каплан, Е. Хаас, Т. Шеллінг, К. Кнор, Т. Парсонс) і різноманітних авторських підходів (Й. Хертман, Дж. Фагерберг, Е. Райнер, Б. Годін, С. Боррас, Дж. Стейн, К. Хілл, Ф. Гілс, М. Хайрінен-Алестал, У. Пелтола, Е. Кастілла, Л. Ціпурі та ін.), а також дослідження особливостей інноваційного розвитку світової економіки обґрунтовано доцільність і необхідність виокремлення парадигми інноваційних систем макрорівня (національних та міжнародних). Запропоновано інтерпретацію МІС як просторово-інтеграційного утворення, яке базується на спільних інституційних засадах та ринках (знань, праці, капіталу й ін.), має специфічну архітектуру і механізми регулювання, забезпечує сталу інтеграцію національних інноваційних систем (НІС) країн об’єднання і сприяє економічному зростанню. Обґрунтовано, що національні та міжнародні інноваційні системи є афінітивними, тому що мають подібні завдання, функції та структуру, засади формування та розвитку, характеризуються інституційними, просторовими та структурно-функціональними відмінностями.

Встановлено ієрархію інноваційних систем, яка включає: системи макрорівня (національні та міжнародні системи), мезорівня (регіональні та секторальні системи), мікрорівня (технологічні та корпоративні).

Обґрунтовано системні ознаки інноваційних структур макрорівня, серед яких: цілісність, інтерактивність, взаємозв'язок і взаємодія між елементами, ієрархічність, еквіфінальність, автономність, адаптивність, емерджентність, цілеспрямованість, керованість, синергічність, саморегулювання тощо. Визначено концептуальні засади формування інноваційних систем макрорівня, а саме: ідентифікація інновацій як інтерактивного процесу, у якому взаємодіють різні учасники (великий і малий бізнес, університети, науково-дослідні установи тощо); визнання інновацій основним чинником економічної динаміки, прогресивної трансформації економічної системи; необхідність створення спеціальної інституційної основи для забезпечення та регулювання інноваційних процесів; урахування прямої залежності появи та поширення інновацій від структурних, інституційних і соціальних особливостей економіки; підвищення ефективності індивідуальної та колективної діяльності учасників інноваційних процесів у межах створеного інституційного середовища; забезпечення симбіозу економічних, інституційних, соціальних і технічних чинників інноваційного розвитку.

Запропоновано розглядати інноваційні системи макрорівня як комплекс функціональних блоків, що забезпечують інноваційні процеси, серед яких виокремлено: науково-дослідний, науково-технологічний, управлінський, освітній, інфраструктурний. У межах компонентного аналізу виділено політичний, соціальний, інтелектуальний, інформаційний, інституційний, фінансовий, технологічний, організаційний, комунікаційний компоненти.

Функції інноваційних систем макрорівня розділено на:

1) онтологічні – функції вищого порядку, первинні, що випливають із самої концепції інноваційної системи та призначення її елементів (креативна, трансформаційна, коопераційна, інтеграційна, інституційна, організаційна, інформаційна, трансмісійна);

2) атрибутивні – функції більш низьких порядків, вторинні, що випливають з онтологічних функцій інноваційних систем (розширення сфер і можливостей інноваційної діяльності; розвиток інноваційної та науково-дослідної інфраструктури; регулювання інноваційних процесів; сприяння реалізації прерогатив держави у сфері інновацій; сприяння створенню мереж, кластерів, територіальних агломерацій, співтовариств; акумулювання, мобілізація та концентрація ресурсів; стимулювання конкуренції; зниження ризику й підвищення ефективності інноваційної діяльності (за рахунок економії ресурсів, оптимізації взаємодій, якісного інформаційного забезпечення); захист інтелектуальної власності.

Виникнення МІС забезпечується складним конгломератом детермінант та імпульсів, є наслідком становлення глобальної парадигми інноваційного розвитку. Визначено об'єктивні закономірності, які стимулюють створення МІС, серед яких: поглиблення міжнародного поділу праці й розвиток науково-технічного співробітництва; загострення конкуренції; посилення невизначеності, хаотичності багатьох соціально-економічних явищ; підвищення ризику інноваційної діяльності; диверсифікація галузевої структури світової економіки; ускладнення наукового прогресу й механізмів його забезпечення, збільшення ресурсів, що мобілізуються для цього, а також підвищення конфліктності використання досягнень науки (у тому числі геополітичної); зростання рівня відкритості НІС; інтенсифікація міжнародних потоків знань.

Для оцінки рівня відкритості НІС необхідно враховувати співвідношення між конвергентним та дивергентним шляхами її розвитку і значущість впливу зовнішніх чинників, оцінювати специфічні характеристики (рівень лібералізації зовнішніх потоків знань і технологій, інтенсивність міжнародного науково-технічного співробітництва, ступінь уніфікації національних і міжнародних технологічних стандартів тощо) і напрями інтернаціоналізації. Виокремлено типи відкритих НІС (за спрямованістю, рівнем адаптації, включенням у МІС).

Головним і постійним чинником впливу є міжнародна дифузія нових знань, їх обіг у різних формах. Інтенсивному інноваційному розвитку країни або інтеграційного об’єднання властива як абсорбція знань із міжнародного (глобального) простору, так і їх десорбція, що має забезпечуватись інноваційними системами макрорівня.