ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ УКРАЇНСЬКИХ ВИРОБНИКІВ НА СВІТОВОМУ РИНКУ МАШИНОБУДУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, проаналізовано ступінь її розробки у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, показано зв'язок роботи з науковими програмами й темами, викладено мету й завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, визначено методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їхню практичну застосовність.

У першому розділі «Теоретичні засади аналізу процесу формування конкурентних переваг підприємств на міжнародних ринках» проаналізовано вплив процесів глобалізації на інтенсифікацію міжнародної конкуренції, економічний зміст поняття «міжнародна конкурентна перевага», вплив ризиків зовнішньоекономічної діяльності на формування  конкурентних переваг підприємств на міжнародних ринках.

Сучасні процеси глобалізації, які характеризуються найвищим якісним ступенем взаємопроникнення, взаємопереплетіння та взаємозалежності національних економічних систем,  швидким поширенням наслідків фінансових криз, призводять до поглиблення інтернаціоналізації господарського життя, стимулюють підприємства до виходу за національні межі, що призводить до інтенсифікації конкуренції на міжнародних ринках. Міжнародна конкуренція відрізняється від національної складністю вивчення іноземного ринку, насамперед це пов’язано з тим, що дії та методи конкурентної боротьби іноземних підприємств більш жорсткі; наявні різні вподобання споживачів; необхідна організація каналів збуту; існують особливості попиту; потрібно враховувати зміни валютного курсу; слід зважати на різний менталітет та необхідне врахування національних особливостей (економічних, правових, науково-технічних, соціокультурних тощо). Все це потребує нових сучасних підходів до розробки методів проникнення та формування конкурентних переваг українських виробників на міжнародних ринках.

Простежено еволюцію розвитку теорії конкурентних переваг та встановлено, що для порівняння одного сектора економіки країни з іншим потрібно застосовувати індекс порівняльної переваги (RCA – revealed comparative advantage index). Даний індекс дозволяє визначити чи має країна конкурентні порівняльні переваги без попереднього детального аналізу чинників, що на них впливають; це є початковим етапом  у визначенні конкурентоспроможності того, чи іншого сектора економіки.

На основі критичного аналізу наявних підходів до трактування конкурентної переваги різними вченими-економістами в роботі запропоновано авторське визначення: міжнародна конкурентна перевага підприємства – це набута підприємством ключова компетенція, яка в умовах конкретного міжнародного середовища дозволяє забезпечити найбільш повне задоволення потреб споживачів та реалізацію своїх економічних інтересів.

До ключових компетенцій підприємства можуть бути віднесені фактори, що формують якість (висококваліфіковані кадри, рівень технології, інновації), ціну (собівартість, продуктивність праці, витрати, платоспроможний попит) та додаткові послуги (близькість до виробника, поставки, наявність транспортних коридорів, післяпродажне обслуговування, технічне обслуговування), котрі характеризують здатність підприємства  формувати ринкові переваги, які не можуть бути скопійовані конкурентами впродовж тривалого часу. При цьому фактори, що складають ключову компетенцію, необхідно обирати залежно від умов конкретного міжнародного середовища та економічних інтересів підприємства на ринку, на який воно має намір вийти.

Встановлено взаємозв’язок конкурентної переваги та ризиків міжнародної економічної діяльності. Виявлення ризиків міжнародної економічної діяльності,  класифікація цих ризиків, врахування їх рівня впливу та управління ними дає змогу підприємствам здобути конкурентні переваги у боротьбі за споживачів, постачальників, інвесторів тощо, оскільки, чим більше ризиків, тим складніше сформувати конкурентні переваги. І навпаки, правильно визначені конкурентні переваги допоможуть мінімізувати ризики міжнародної економічної діяльності.

Запропоновано класифікувати ризики міжнародної економічної діяльності на макроризики (макроекономічні – стабільність розвитку економіки країни –  та макрофінансові ризики – можливість погашення й обслуговування зовнішніх боргів), мезоризики (валютні, політичні, цінові, контрагентські, контрактні, транспортні, інформаційно-маркетингові, митні та ринкові ризики) і мікроризики (внутріфірмові ризики, пов'язані з недоліками  в діяльності підрозділів самого підприємства). Це дозволить підприємствам чітко розмежувати ризики і виявити власні конкурентні переваги та можливі напрямки їх посилення. 

Розроблено алгоритм управління ризиками міжнародної діяльності на підприємстві, що складається з виявлення ризиків міжнародної діяльності (аналіз міжнародного бізнес-середовища, експертне опитування та прогнозування), оцінювання ризиків міжнародної діяльності (оцінювання ймовірності настання ризиків та оцінювання можливих наслідків), механізм управління виявленими ризиками (визначення методів та напрямів впливу на ризик) та оцінювання економічної ефективності програми управління ризиками.

 У другому розділі роботи – «Процес становлення конкурентних переваг виробників на міжнародних ринках машинобудування» розроблено поетапну модель формування конкурентних переваг підприємств на міжнародних ринках з метою зайняття на них стійких конкурентних позицій на основі вибору привабливих ринків, врахування ступеня ризику міжнародної економічної діяльності, визначення адекватних форм проникнення вітчизняних підприємств на цільові ринки та сегменти.

У розділі проаналізовано структуру та сучасні тенденції міжнародного ринку продукції машинобудування. Цей ринок є одним з найбільш глобалізованих ринків на сьогодні, який часто визначає міжнародну конкурентоспроможність країни. Машинобудування є головною галуззю світової промисловості, частка якої становить близько 35 % вартості світової промислової продукції. Понад 80 % світової торгівлі машинами та обладнанням припадає на розвинені країни (зі світових регіонів-лідерів машинобудування Америки, Західної Європи та Південно-Східної Азії). Частка в світовому експорті машинобудівної продукції країн, що розвиваються, складає близько 10 %.

Структура машинобудівної галузі є доволі розгалуженою, поділяється на: продукцію транспортного машинобудування (25,5%), точного машинобудування (24,3%), енергетичного машинобудування (21,7%), приладобудування (9%), важного машинобудування (7,4%), середнього машинобудування (5,9%), побутової техніки (4,3%), медичного машинобудування (1,4%) та сільськогосподарського машинобудування (0,6%). Відповідно до особливостей та структури світового машинобудування можна виокремити такі регіони: Північна Америка (на нього припадає 30% виробленої продукції машинобудування, спеціалізується на виробництві наукоємної та капіталомісткої продукції машинобудування, зокрема транспортного машинобудування та електронно-обчислювальних машин); Західна Європа (30%, транспортне машинобудування, машини та обладнання середньої та особливої складності); Східна та Південно-Східна Азія (близько 25%, вироби високої складності, побутової техніки) та СНД та Східна Європа (транспортне, військове машинобудування, верстатобудування).

Визначено тенденції світового ринку машинобудування: висока експортна орієнтованість галузі; розгалужена структура; стратегічний характер галузі; високий рівень технологій та інноваційність.

Машинобудування є провідною галуззю і для економіки України, розвиток якої дасть змогу посісти їй гідне місце у світі та посилить конкурентні позиції національної економіки. У цьому аспекті є актуальними питання пошуку привабливих міжнародних ринків для вітчизняних підприємств машинобудівної галузі. Незважаючи на те, що українська продукція машинобудування експортується до 77 країн світу, її структура не відповідає сучасним тенденціям світового ринку, оскільки характеризується низьким якісним рівнем, застарілістю технологій, залежністю від імпорту матеріалів і комплектуючих та невідповідністю світовим стандартам. Це пояснює географічну структуру експорту продукції машинобудування України, для якої найбільшими ринками збуту є країни СНД. 70 % експорту української продукції до країн ЄС становить низькотехнологічна продукція з незначним рівнем доданої вартості. Конкурентними перевагами машинобудівної галузі України є: вигідне географічне положення щодо європейських та світових ринків; достатньо розвинута та диверсифікована транспортна інфраструктура; наявність галузевих науково-дослідних інститутів; наявний досвід виробництва продукції; помірна ціна та наявність підприємств, що випускають унікальну продукцію.  Розраховано індекс RCA для машинобудівної галузі України, який становить 0,34, що свідчить про відносно слабку конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку, тому важливою складовою майбутнього розвитку даної галузі є формування її конкурентних переваг.