ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СУСПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ З ПОКРАЩЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА ПОПУЛЯЦІЙНОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан досліджуваної проблеми; обґрунтовано актуальність теми, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень Національної академії; висвітлено ступінь наукової розробленості дослідження, наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення; наведено дані апробації результатів дисертації і публікації за темою, зазначено її структуру та обсяг.

У першому розділі – “Теоретичні та методологічні засади дослідження ідеології здоров’я в контексті вироблення та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я” – розкрито сучасний теоретичний контекст дослідження цінностей у державно-управлінській науці; визначено передумови та доведено необхідність вироблення нового підходу до цінності життя в межах ідеології здоров’я.

У розділі зазначається, що до проблеми цінностей найчастіше звертаються на “переломних етапах” суспільного розвитку. Розв’язання  проблеми цінностей у тому чи іншому контексті на певному етапі розвитку держави має неабияке прогностичне значення. Очевидно тому, що визначення домінуючих у суспільстві або ж таких, що культивуються владою, цінностей дає змогу передбачити результат суспільної трансформації.

Докорінні зрушення, що відбуваються на соціокультурному просторі України як на рівні суспільства загалом, так і в його окремих соціальних групах, на рівні свідомості окремих людей актуалізують вивчення людських вимірів суспільного буття і, насамперед, такого важливого чинника соціального оновлення, як здоров’я.

Системний аналіз літературних джерел вітчизняних та зарубіжних авторів свідчить, що розвиток демократичного суспільства відбувається в умовах принципових дискусій щодо його ключових цінностей. Одне з нагальних завдань, яке сьогодні стоїть перед українським суспільством – використання творчого потенціалу здоров’я в посттоталітарній соціальній трансформації. Основою цього складного процесу мають стати вічні, перевірені часом цінності, насамперед, цінності життя та здоров’я.

Духовний аспект здоров’я як раз і відображає суть нашого буття, є стрижнем нашого існування, моральною орієнтацією особистості, яка забезпечує її цілісність, дає можливість зрозуміти співвідношення цього аспекту здоров’я з іншими і на основі цих знань реалізувати принципи здорового способу життя та культури здоров’я. Духовне здоров’я містить у собі такі параметри, як наявність позитивної мети та сенсу життя, певної системи цінностей як базису для світогляду людини та розвитку її свідомості.

Підкреслено, що тільки віра у соціальні цінності примушує людину зберігати здоров’я і жити переважно у відповідності до прийнятої певним суспільством системи уявлень і переконань, тобто прагнення здоров’язбереження постає як особистісний імператив, що виникає внаслідок відсутності колізії між декларованими та реальними цінностями. У свою чергу, зневіра щодо культивованої у суспільстві системи цінностей або усвідомлення її певного дуалізму позбавляє людину волі до життя, стає підґрунтям до зневажливого ставлення до свого здоров’я та до його збереження.

У цьому розділі зазначається, що суто практичне завдання становлення та зміцнення здоров’я може бути вирішене тільки шляхом розв’язання суто теоретичної проблеми суспільного ідеалу, ідеалу справедливого устрою, що формує духовність. Порушення принципу справедливості під час формування та реалізації державної політики може істотно загострити соціально-економічну та/або політичну ситуацію в країні.

Соціальне здоров’я є визначною складовою соціального Порядку і необхідним індикатором, стан якого має бути метою під час формування державної економічної, соціально-гуманітарної, освітньої, екологічної та інших політик. 

Позицію автора подано у наступній дефініції: сучасне суспільство потребує нової, валеологічної парадигми здоров’я, а успішність реалізації цієї парадигми нерозривно пов’язана з духовним, соціально-політичним та економічним станом суспільства. Сформульовано завдання модернізації державного управління в напрямі усвідомлення значущості його валеологічної складової.

Підтверджена обмеженість суто медичного підходу до визначення здоров’я як відсутності хвороби. Адже узагальнені підсумки досліджень залежності здоров’я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я зумовлює в середньому лише близько 10% від усього комплексу впливів. Решта 90% припадає: на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%) і найбільше – на умови та спосіб життя людини (майже 50%). Отже, суто медичний аспект не є головним серед різноманітності впливів на здоров’я людини, і, таким чином, медичне визначення здоров’я як відсутності хвороби не відповідає життєвим реаліям. Здоров’я постає як динамічна та узгоджена рівновага всіх елементів та сил, що оточують людину, формують її саму.

У цьому контексті зазначено, що одним з інтегративних понять щодо здоров’я є поняття “здорова нація”, яке відображає спрямованість нації, її мету на самовідтворення (відтворення здорових, життєздатних поколінь) та благополуччя як її національну ідею. У нації є майбутнє тільки за умов укорінення в суспільній думці національної ідеї здоров’я, і навпаки, руйнівні для здоров’я чинники та суспільні ідеї створюють загрозу існуванню нації. Це потребує передусім цілеспрямованого впливу з боку держави стосовно вироблення національної ідеї здоров’я та відповідальності за власне майбутнє.

Зазначається, що теоретичний аспект актуальності дослідження проблеми трансформації медицини та охорони здоров’я полягає у визначенні необхідності зміни старих парадигм (фактичної спрямованості діяльності системи на хвороби людини) новими  (етичної спрямованості діяльності на її здоров’я). Практичний аспект пов’язаний з розробкою та впровадженням засобами державного управління етичних засад і настанов такої трансформації, а також конкретних засобів і технологій формування здорового способу життя українського суспільства. Таким чином, головним засобом корекції несприятливих тенденцій у стані здоров’я населення є модернізація реальної соціальної політики держави в напрямі подолання усіх аспектів соціального відторгнення, зокрема відторгнення від економічного та політичного життя, систем охорони здоров’я та соціального захисту, сфери освіти та культурного життя з метою забезпечення справедливості стосовно здоров’я, а також зміна стратегії охорони здоров’я (у широкому розумінні) в напрямі вжиття активних оздоровчих заходів на початковому етапі зниження запасів здоров’я. Кінцева мета заходів із первинної профілактики захворювань – збереження і підвищення резервів здоров’я, що є у кожної людини, і скорочення до мінімуму втрат від захворюваності. Надзвичайно важливими для суспільства та окремої особистості є формування, впровадження та поширення серед населення ідеології здоров’я засобами державного управління.

Робиться висновок про те, що ідеологія здоров’я відображає, по-перше, те, якою є питома вага здоров’я як сукупної цінності у свідомості людей, в політиці державного управління та різних галузях діяльності; по-друге, те, наскільки значущість індивідуального і громадського здоров’я виражена в різних формах суспільної свідомості – політиці (в контексті її узгодженості та відповідальності), моралі, праві, освіті, мистецтві, ЗМІ тощо.

У другому розділі – “Програма, матеріали, методи та база дослідження” – розкрито концептуальні засади дисертаційного дослідження: розроблено й обґрунтовано спеціальну програму його проведення, сформульовано базові науково-теоретичні й концептуальні положення та категорії дослідження ідеології здоров’я в дискурсі науки державного управління шляхом вивчення науково-теоретичних підходів щодо визначення їх сутності у вітчизняній та зарубіжній літературі.

Розв’язання наукової проблеми, яка полягає у формуванні теоретико-методологічних засад ідеології здоров’я в структурі соціокультурної динаміки цінностей сучасного суспільства, та визначення її ролі у забезпеченні процесів вироблення й реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я потребувало розробки спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності, що забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації стосовно кожного з поставлених завдань.

Дослідження проводилося упродовж 2006–2010 рр. в чотири етапи. Обрана послідовність етапів зумовлена необхідністю забезпечення логічності дослідження та міжетапних зв’язків, оскільки результати, одержані на кожному з попередніх етапів, ставали логічною основою як для наступних етапів, так і для узагальнення наукових і методичних результатів, спрямованих на досягнення мети дисертаційного дослідження.

На першому етапі основна увага зосереджувалася на обґрунтуванні актуальності теми дисертації, дослідженні змісту діяльності системи охорони здоров’я України, оцінці організації управління системою охорони здоров’я України. На цьому етапі використовувалися методи системного підходу та системного аналізу, історичний та прогностичний методи. Результати першого етапу використані, передусім, на другому етапі дослідження, а також на всіх наступних етапах і знайшли відображення в усіх розділах дисертації.

На другому етапі здійснювався аналіз літературних джерел за темою дисертаційного дослідження. Його основним завданням стало узагальнення сукупності суперечностей, що призвели до виникнення затяжної системної кризи в галузі охорони здоров’я. Досліджувана проблема формулювалася за результатами причинно-наслідкового аналізу сучасного стану сфери охорони здоров’я та державного управління нею в умовах єдиного медичного простору України.

Виконання іншого завдання дослідження, пов’язаного з аналізом та обґрунтуванням понять, що утворюють категорійно-понятійний апарат ідеології здоров’я в дискурсі науки державного управління, та визначенням їх ролі у формуванні державної політики України у сфері охорони здоров’я здійснювалося на підставі багатопредметного підходу до з’ясування сутності й змісту цих понять. На цьому етапі використовувалися методи системного підходу, економічний  та статистичний методи, таблично-графічні методи та метод експертних оцінок. Результати другого етапу використовувалися для дослідження на третьому й четвертому етапах (відображені в першому та другому розділах дисертації).

На третьому етапі на основі системного підходу аналізувалися чинники формування теоретико-методологічних засад ідеології здоров’я в структурі соціокультурної динаміки цінностей сучасного суспільства; досліджувалися феномени цінності життя та здорового способу життя як матриці формування ціннісного контексту майбутнього; обґрунтовувалися основні напрями  структурних перетворень у сфері охорони здоров’я в контексті ідеології здоров’я; визначалися перспективи подальших досліджень ідеології здоров’я в процесі формування та реалізації соціально-гуманітарної політики України. Із застосуванням комплексного підходу визначалися шляхи забезпечення якості медичної допомоги; за допомогою системного підходу і методів теорії організації – зміст, принципи, завдання та механізми оптимізації державної політики у сфері охорони здоров’я. На цьому етапі застосовувався системний підхід, економічний, інформаційний та соціологічні методи, а також статистичний метод та метод експертних оцінок. Результати третього етапу використані на четвертому етапі дослідження (відображені в третьому й четвертому розділах дисертації).

Згідно з програмою дослідження на четвертому етапі на інтеграційній та оптимізаційній основі здійснювалися узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій щодо шляхів упровадження в практичну діяльність концепції ідеології здоров’я як цілеспрямовуючого фактора в процесі формування та реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я. На цьому етапі використовувалися метод системного підходу, а також економічний та інформаційний методи, методи експертних оцінок, моделювання і прогнозування. Результати останнього етапу були відображені в п’ятому розділі дисертації.

У третьому розділі – “Соціальні функції здорового способу життя  як матриці формування ідеології здоров’я в державному управлінні” – обґрунтовано основні функції здорового способу життя в процесі аналізу ціннісно-світоглядної трансформації українського суспільства в умовах соціальної нестабільності; досліджено цінність життя в контексті ідеї здоров’я.

Підтверджено надзвичайну важливість цінності життя і здоров’я в ієрархії основних цінностей. Наголошується, що здоров’я в усіх суспільствах і системах цінностей належить до історично неперехідних, що детермінується психофізичною конституцією людини, інстинктом самозбереження, притаманним усьому живому.

Наголошено на тому, що фактори, які впливають на здоров’я населення в умовах соціокультурної трансформації суспільства, призводять у великих мас населення до стану, який отримав назву стресу соціальних змін. Досліджено особливості періодів соціокультурних трансформацій, для яких характерна втрата регулятивного значення соціальних норм, коли попередні соціальні норми втрачають свою адаптивну функцію, а нові ще не сформувалися чи не засвоєні більшістю членів спільноти. Процеси, які відбуваються в суспільстві в умовах ціннісно-світоглядної трансформації, впливають на психіку людини. Звідси швидкі соціальні зміни призводять до деморалізації та зневіри широких верств населення. Безнадія стає ледь не головною ціннісною характеристикою країни.

Обґрунтовано, що в умовах соціальної нестабільності все більше людей стикаються з проблемами погіршення стану свого здоров’я, що зумовлено низкою причин: сучасним станом системи соціального захисту в Україні, якій  притаманні ті самі вади, що й іншим системам у багатьох країнах з перехідною економікою; стрімким і невпинним входженням у повсякденне життя новітніх досягнень науково-технічної революції та її наслідків у вигляді шкідливого впливу на довкілля, глобальної урбанізації тощо; існуючим станом вітчизняної медицини, яка переживає гостру кризу через її вузьку спеціалізацію, домінування фармакологічних принципів у лікуванні хвороб. Сьогодні українці хворіють переважно на соціально детерміновані хвороби, причинами яких є економічне відторгнення, відсутність гідної роботи та нормальних умов повсякденного життя і пов’язаний з цим вимушений неправильний спосіб життя, важкі переживання, психічна травматизація, різного роду фобії, глибока фрустрація та/або депривація, тобто неможливість для індивіда або соціальної групи задовольняти свої базові потреби через відсутність доступу до основних матеріальних благ і соціальних ресурсів: продуктів харчування, житла, медицини, освіти тощо.

У розділі визначено здоровий спосіб життя як частину загальної культури людини, що характеризується високим рівнем соціальних знань і мотиваційно-ціннісних орієнтацій, набутих у результаті виховання, та обґрунтовано основні складові політики здорового способу життя  як матриці формування ідеології здоров’я в державному управлінні: цілеспрямованість зусиль політиків, інших державних і громадських діячів, що причетні до підготовки і прийняття управлінських рішень стосовно індивідуального та суспільного здоров’я; формування у свідомості всіх творців політики керівного імперативу відповідальності за стан громадського та індивідуального здоров’я, створення механізму підзвітності політиків, аналізу їх діяльності з точки зору ефективності для здоров’я в усьому розмаїтті його цілісного розуміння – фізичного, психічного, духовного, соціального; формування соціальної та особистісної мотивації до збереження та зміцнення здоров’я шляхом: установлення матеріальних та моральних видів заохочення для осіб, які ведуть здоровий спосіб життя та не хворіють, введення дієвої системи штрафів та заборон для зменшення впливу шкідливих чинників на здоров’я; створення кадрового потенціалу для збереження та зміцнення здоров’я людей шляхом: налагодження системи підготовки фахівців для кадрового забезпечення впровадження в практику технологій здорового способу життя; введення в класифікатор професій нових спеціальностей – фітнес-тренера, консультанта з питань здорового способу життя, фахівця з рекреації, лікаря з оздоровчо-превентивної медицини та ін.

У четвертому розділі – “Екологічна парадигма індивідуального і суспільного здоров’я людини, народу, нації та її значення для формування державної політики України у сфері охорони здоров’я” – встановлено, що необхідною тенденцією до сучасної зміни векторів економічного розвитку в контексті розробки нової екологічної парадигми індивідуального та суспільного здоров’я людини, народу, нації є наповнення її гуманітарним змістом і активне впровадження орієнтованих на людину технологій. Ідеться про прийняття державами цілого комплексу нових державних і міждержавних економічних орієнтирів, серед яких можуть бути такі: 1) держави мають наполягати на включенні норм захисту навколишнього середовища в міжнародні договори і угоди, в тому числі торговельні (зокрема норм екологічної відповідальності);   2) вимога охорони та покращення навколишнього середовища має бути віднесена до критеріїв, що використовуються міжнародними фінансовими інститутами при розгляді всіх передбачуваних грантів з фондів розвитку;
3) слід прискорити впровадження принципу “обміну боргів на екологію”
(з метою заохочення екологічної діяльності); 4) необхідно удосконалювати методики прогнозування впливу прийнятих рішень на умови життя майбутніх поколінь; 5) потрібно прискорити відмову від усіх хімікатів, які знищують озон, сільськогосподарські угіддя, згубно впливають на здоров’я людей;
6) держава повинна збільшити обсяг і підвищити точність інформації про екологічний вплив товарів, що виробляються, і систематично доводити її до споживача; 7) необхідна докорінна зміна стимулів, пільг, санкцій та обмежень екологічного спрямування тощо.

Обґрунтовується, що під соціоекологічною ситуацією розуміється просторово-часове співвідношення природних, економічних, соціальних і політичних умов, які створюють відносно стійку систему оточення та життєзабезпечення людини і суспільства. Головним критерієм оцінювання соціоекологічної ситуації може слугувати ступінь погіршення стану здоров’я населення.

Концептуальне розуміння екологічної парадигми індивідуального і суспільного здоров’я людини, народу, нації та її значення для формування державної політики України у сфері охорони здоров’я дало можливість обґрунтувати основні критерії, що необхідні для наукового аналізу державної політики у сфері екології. Доведено, що серед них найважливішими слід вважати такі: якість нормативної бази, яка обґрунтовує доцільність ведення господарської та іншої діяльності, що може негативно впливати на довкілля, а отже, і на здоров’я людини; потребу у врахуванні природних і соціально-економічних особливостей територій та стану здоров’я населення під час планування і здійснення господарської та іншої діяльності; право кожного на отримання достовірної інформації про стан довкілля, а також право участі громадян в ухваленні рішень щодо будь-яких змін навколишнього середовища; обов’язковість участі структур державної влади, її суб’єктів, недержавних організацій, громадськості у розв’язанні проблем охорони довкілля; забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки населення тощо.

Показано, що в загальнонаціональному плані дій у сфері охорони довкілля необхідно приділяти першочергову увагу питанням державного врегулювання природоохоронної діяльності та природокористування. Для цього слід визначити два етапи реалізації поставлених завдань. На першому етапі передбачається: відповідне розмежування повноважень між центром і регіонами в цій сфері, з тим щоб на кожному рівні зосередити ті повноваження і функції, що можуть найефективніше здійснюватися, на другому – належна конкретизація та розподіл на кожному рівні цих повноважень між органами управління (це стосується, передусім, структур виконавчої влади).

П’ятий розділ – “Моделювання управлінського впливу на формування здоров’я населення з урахуванням змін сенсожиттєвих орієнтацій в умовах соціокультурної трансформації” – присвячено дослідженню векторів та можливостей реалізації державної політики України у сфері охорони здоров’я засобами управлінського впливу шляхом формування соціально бажаних переконань, ставлень та цінностей у контексті ідеології здоров’я.  

З’ясовано, що медико-демографічна криза, яка протягом останніх десятиліть триває на пострадянському просторі, у тому числі і в Україні, змушує по-новому переусвідомити сучасні філософсько-методологічні погляди і теоретичні стереотипи стосовно зв’язку сенсожиттєвих орієнтирів людини та її здоров’я. Особливо важливим є подолання ігнорування стану соціокультурних аспектів життєдіяльності людини та недостатньої усвідомленості державними управлінцями ролі соціально-психологічних традицій при плануванні державних програм поліпшення суспільного здоров’я.

Наголошується на тому, що стан суб’єктивного здоров’я, а отже, і ставлення до нього та пов’язана з ним поведінка під впливом песимістичної сенсожиттєвої позиції криє в собі загрозу для безпеки суспільного здоров’я, знижуючи у населення мотивацію та потенціал опору ризикам для здоров’я, а також бажання та усвідомлення необхідності активного сприйняття здорового способу життя. З цієї точки зору головним завданням державного управління є реалізація механізмів підтримки у населення позитивного сприйняття фізичного життя і здоров’я через модернізовану в напрямі соціального залучення соціальну політику держави.

Установлено взаємозв’язок зростання ролі життєвих цінностей у формуванні ставлень і переконань стосовно здоров’я, а також реалізації адекватної поведінки в напрямі самозбереження зі зниженням темпів суспільного і соціально-економічного розвитку.

Ураховуючи установлений в процесі дослідження тісний зв’язок самооцінки здоров’я із середньою тривалістю життя, розробка ефективних управлінських механізмів реалізації різних рівнів впливу на формування ціннісних орієнтацій українців може позитивно позначитися на демографічній ситуації в Україні.

Розроблена концептуальна модель провідних напрямів управлінського впливу на ціннісні чинники формування суб’єктивного здоров’я та ставлення до здоров’я і поведінки щодо нього