ДЕРЖАВНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність дослідження для подальшого розвитку сучасної державної освітньої політики, його зв’язок з науковими темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу та методи і джерела дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі – “Забезпечення здорового способу життя молоді як проблема державної освітньої політики” – проаналізовано стан дослідженості проблеми освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді; розкрито вплив глобалізаційних процесів на сучасні світові проблеми у сфері забезпечення здоров’я молоді.

Установлено, що хоча освітня політика з питань забезпечення ЗСЖ сформувалася на базі державної політики не так давно, вона є досить комплексною її ланкою. У зв’язку із цим бібліографія освітньої політики є фрагментарною, а її межі – нечіткими. Серед важливих наукових джерел дисертаційного дослідження значну роль відігравали праці, присвячені різним аспектам державного управління і державної політики загалом та освітньої політики зокрема, а також праці з філософії, історії розвитку та практики освіти, охорони здоров’я, з проблем здоров’я молоді та забезпечення її ЗСЖ через освіту в ретроспективі.

Формування сучасної концепції освітньої політики стосовно ЗСЖ пов’язане зі значними змінами, які відбулися в уявленнях про природу, процеси пізнання, державотворення і розвиток людства за останні століття. Зміна соціального замовлення суспільства, запитів і орієнтирів держав, несприятливі тенденції, що спостерігаються в здоров’ї населення в цілому та його окремих соціально-демографічних груп зокрема, зумовили на сучасному етапі необхідність узагальнення історичних передумов становлення освітньої політики з питань ЗСЖ.

Обґрунтовано, що в різних країнах залежно від історичних та соціально-економічних умов проблеми, що виникають у молоді, мають як спільні, так і відмінні характеристики. Складний комплекс важливих для розвитку суспільства глобалізаційних процесів, у тому числі міграційних, поширення наукової інформації, нові технології комунікації, виробництва й розподілу, рух капіталу, обмін думками й ідеями впливають на здоров’я молоді планети, спосіб її життя та освітню політику держав.

Дослідження показали, що політика забезпечення ЗСЖ молоді є важливою складовою демократичних процесів усіх країн в епоху глобалізації, про що свідчить значна кількість міжнародних правових документів.

 Стверджується, що наш час особливо сприятливий для інвестування в молодь, її освіту і здоров’я. Молодь належить до найуразливішої і найактивнішої частини громади, яка накопичує життєвий досвід, що залежить не лише від її запитів і орієнтирів епохи, а й від зовнішніх (доступність і правдивість інформації, якість медичної допомоги, рівень доступу до якісної освіти, вплив оточення тощо) та індивідуальних чинників (вік, стать, соціальний статус, загальний стан здоров’я, рівень культури, моральні цінності), а також від етапу життя, на якому досвід здобуто.

Аналіз сучасних міжнародних і вітчизняних документів свідчить, що проблеми молоді на перехідних етапах життя (обмежені можливості, нерозвинуті здібності, втрата повторного шансу), які визначають як світові, часто породжені неефективною державною політикою, в тому числі освітньою.

З’ясовано, що світова практика (В.Гроот, Х.Маансен, М.Бергер, Дж.Лей, Д.Кенкел, Д.Гіллескі, А.Харрісон, Е.Грюнді, А.Слоггет, Л.Фейнстейн та ін.) демонструє чимало прикладів позитивного впливу процесу здобуття освіти на здоров’я громадян взагалі та суб’єктивно оцінювану якість здоров’я зокрема, покращення стану здоров’я в часі, зменшення ймовірності психічних захворювань.

Установлено, що до основних чинників, які призводять до погіршення здоров’я дітей та молоді України, фахівці (Л.Квашніна, В.Козявкін, А.Костенко, М.Кулеба, І.Майдан, Р.Моісеєнко, І.Пляскіна, Н.Рингач, В.Родіонов, С.Страшко) відносять несприятливі з гігієнічного погляду умови приміщень, де діти навчаються, і вади організації навчального процесу.

Показано, що за роки незалежності України в умовах демографічної кризи, спостерігаються негативні зміни у віковому складі населення (зменшення частки молоді), поширення хронічних захворювань та хвороб, що набули соціального значення, погіршення епідеміологічної ситуації. Аналіз статистичних даних свідчить про кореляцію окресленої кризи зі способом життя та факторами ризику (тютюнопаління, споживання алкоголю, нераціональне харчування, брак фізичної діяльності, незахищений секс, наркоманія), що поширені серед молоді України. Зі зростанням ступеня свободи і самостійності, яким позначається перехід молодої людини від учня до студента, ці фактори дедалі більше поширюються в молодіжному середовищі.

Обґрунтовано, що побудова стратегій, які визначають освітню політику і програми з питань забезпечення здоров’я молоді як майбутнього країни, вимагає розуміння головних чинників ризику, що справляють як короткостроковий, так і особливий довгостроковий вплив на всіх рівнях здоров’я (світовий, країни, індивідуальний) у сучасних умовах, та зміни їх впливу в ретроспективі.

Підтверджено вагомість проблеми державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді у сучасних умовах. Доведено необхідність стратегічної координації розробки політики в системі освіти, зміни оточення, санітарної просвіти, що надається в освітніх установах, зважаючи на важливість згаданої проблеми, а також необхідність ретроспективного аналізу формування світової та вітчизняної освітньої політики забезпечення здорового способу життя молоді.

У другому розділі – “Теоретичні та методологічні засади дослідження освітньої політики з питань забезпечення здорового способу життя молоді” –представлено програмно-цільову структуру та методологію дослідження; розкрито сутність державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ; проаналізовано методологічні засади забезпечення ЗСЖ молоді України; розглянуто особливості цільової групи дослідження.

Доведено, що науково-теоретичне обґрунтування базових принципів удосконалення державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді з урахуванням історико-національних традицій і головних напрямів світового розвитку – багатогранна і складна проблема. Її розв’язання передбачало розробку спеціальної програми дослідження, з використанням системного підходу, що сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета й об’єкта дослідження, а також його етапності. Це дало можливість отримати досить повну і достовірну інформацію про кожне з поставлених завдань дослідження.

Стверджується, що розгляд проблеми за темою дослідження у двох взаємопов’язаних поняттєво-категоріальних площинах: політики і освіти уможливив систематизацію і удосконалення існуючих понять та обґрунтування нового поняття у сфері освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді, що дало змогу створити логічно завершену структуру дослідження проблеми у сучасному світоглядному контексті.

Досліджено етимологію та обґрунтовано сучасний зміст основних понять   і на цій основі сформульовано поняття “державна освітня політика з питань забезпечення ЗСЖ молоді” як складова частина політики держави, що відображена в урядових концепціях і стратегії, нормативно-правових документах, які спрямовують діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування з метою створення умов, що сприяють формуванню здорового способу життя молоді в єдиному освітньому просторі.

Обґрунтовано сутнісні характеристики основних рівнів упровадження державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді країни (державний, обласний, місцевий, навчальних закладів, базовий) з урахуванням рівневої структури впровадження “освітньої політики” (глобальний, міжнародний, регіональний, національний, місцевий, навчальних закладів, організаційних частин навчальних закладів, базовий), рівнів “здоров’я” населення планети (індивідуальний, групи, організації, громади, країни, світовий) та “способу життя” (індивідуальний, організації, суспільства).

Доведено, що освітню політику з питань забезпечення ЗСЖ слід розглядати як практичну діяльність і як наукову дисципліну. Як практична діяльність зазначений напрям стосується практичного вироблення державної політики (рішення міністерства, переговори щодо шляхів і сфер фінансування, створення освітніх документів тощо). Як наукова дисципліна вона розвивається через залучення двох традиційних дослідницьких сфер – освіти і політики (як самостійна частина комплексу міждисциплінарної сфери державної освітньої політики).

Показано, що на сучасному етапі проблема ЗСЖ, як і раніше, є предметом дослідження в багатьох галузях наук, зокрема медицині, валеології, фізкультурі, соціології і, звичайно, в освітній сфері. Виокремлюють три основних напрями: медико-біологічний (Ю.П.Лісіцин, С.А.Верхратський, М.М.Амосов, І.В.Муравов, Г.Л.Апанасенко та ін.), філософсько-соціальний (П.А.Виноградов, В.П.Петленко, Т.Воронцова та ін.) і психолого-педагогічний (Д.Бех, Л.Г.Татарникова, В.М.Оржеховська, С.В.Страшко, В.Пономаренко та ін.). Для цих напрямів характерні власні підходи, що здебільшого дозволяє виявити залежність трактування понятійно-категорійного апарату від спеціальності вчених.

З’ясовано, що розробка теорії і становлення практики формування ЗСЖ спрямовуються на забезпечення громадянам рівних можливостей для найповнішої реалізації потенціалу здоров’я та базуються на певних наріжних принципах (міжгалузевості, багаторівневості, партнерства, пристосування, посередництва). Засоби освітньої політики переважно охоплюють нормативно-правове, фінансове, кадрове забезпечення тощо.

Доведено, що показником якості освіти та результативності освітнього процесу є здоров’я молоді. Виявлено, що управлінці освітою й урядовці порівнюють інформацію про стан функціонування та якість освіти у системі визначених державою показників без урахування такого показника результативності освітнього процесу, як “здоров’я молоді”.

Стверджується, що передумовою зменшення впливу негативних чинників на здоров’я молоді, забезпечення якості діяльності освітнього закладу в поліпшенні освіти та збереженні здоров’я учасників навчально-виховного процесу є створення середовища якісного навчання з відповідними фізичними умовами, політикою та послугами щодо здоров’я.

У розділі охарактеризовано вікові особливості цільової групи. Законом України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. “молодь” визначається як вікова група від 14 до 35 років. Дослідження цього діапазону такої великої гетерогенної групи, до складу якої входять особи, що значно відрізняються за віком, правоздатністю (повна/неповна), діяльністю (навчаються/працюють), сімейним станом тощо, ускладнює впровадження цілісних оптимальних підходів до формування освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді.

Визначено вікові рамки цільової групи нашого дослідження (14–24 роки), зважаючи на оптимальний вік охоплення освітнім процесом молоді України, з урахуванням офіційного визначення ВООЗ категорії “молодь” (15–24 роки).

З’ясовано, що від часу проголошення державного суверенітету в Україні формується нормативно-правова база державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді. Документи, що її утворюють, нами умовно поділені на три категорії: міжнародні, в яких обґрунтовується необхідність конкретних дій з боку урядів щодо підтримки політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді на світовому рівні; документи України, які стосуються загальних питань державної політики щодо забезпечення ЗСЖ молоді; документи України щодо державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді.

Аналіз документів України показав, що задекларовані в них заходи та завдання часто надто загальні, що ускладнює визначення ступеня досягнення цілей, результативності або ефективності політики. Крім того, вони часто не забезпечені механізмами реалізації, зокрема фінансовими та кадровими ресурсами.

У третьому розділі – “Розвиток освітньої політики з питань забезпечення здорового способу життя молоді у світовому контексті ” – досліджено витоки становлення освітньої політики держав з питань здоров’я; розвиток сучасної світової освітньої політики з питань ЗСЖ молоді.

Установлено, що основними передумовами становлення сучасної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ були суспільно-політичні зміни (демократизація); нове розуміння сутності здоров’я; усвідомлення важливих оздоровчих проблем, розвиток філософії і практики освіти, медицини та природничих наук.

Досліджено, що до середини ХХ ст. не визнавався пріоритет забезпечення здоров’я через ЗСЖ. Основними причинами, що перешкоджали утвердженню валеологічних принципів у забезпеченні здоров’я населення, науковці визначають: інерцію мислення; занижений рівень запитів суспільства щодо забезпечення і збереження здоров’я; відсутність об’єктивного оцінювання неефективності стратегії охорони здоров’я тощо.

Установлено, що відсутність налагодженої системи освіти з питань здоров’я та цілеспрямованої державної освітньої політики у цій сфері стали причинами і наслідком розглянутої ситуації.

Офіційне прийняття світовою спільнотою нового визначення поняття “здоров’я” (ВООЗ, 1948) справило вплив на формування концептуальних засад сучасної освітньої політики держав з питань забезпечення здоров’я та ЗСЖ молоді З’являється розуміння потреби у змінах підходів до збереження здоров’я дітей і молоді та його забезпечення у галузі державної освіти. Школи стають офіційними установами здоров’я, оскільки ставлять собі за мету інтелектуальний розвиток дитини, якого можна досягнути лише за наявності оптимального для кожної дитини здоров’я. Це сприяло підвищенню відповідальності навчальних закладів за здоров’я учнів, що базувалася на таких принципах: захист та поліпшення здоров’я дитини у школі є спільною справою офіційних закладів охорони здоров’я й освіти; освіта дітей з питань здоров’я є сферою компетенції школи і найкраще здійснюється у ній. Значних результатів унаслідок упровадження такої державної політики у вказаний період досягнуто у США, про що свідчать Конференції Білого Дому “Діти у Демократії”, проведені під патронатом Президента США, створення Національного комітету з питань шкільної політики здоров’я та звіт “Охорона здоров’я дитини і педіатрична освіта” (1949).

Таким чином, визначено перший період (1948–1973) сучасної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ світової спільноти.

Характерною ознакою цього періоду в економічно розвинутих країнах світу стає дедалі більша підтримка на державному рівні питань здоров’я дітей і молоді та його забезпечення через освіту.

Стверджується, що оприлюднення звіту досліджень канадських фахівців “Новий підхід до охорони здоров’я канадців” (1974) започаткувало другий період, сприяло поширенню ідеї ЗСЖ серед громадян, у тому числі молоді, впровадженню нових підходів до державної політики у галузі охорони здоров’я в багатьох країнах світу. Уперше на урядовому рівні було доведено ефективність й економічну доцільність з погляду державної політики впровадження нової системної діяльності – формування і забезпечення ЗСЖ громадян (промоції здоров’я).

Показано, що прогресивність заходів уряду Канади полягала в ухваленні рішення щодо створення в 1978 р. нової спеціальної державної структури – Федерального управління з питань ЗСЖ у Міністерстві національного здоров’я і добробуту Канади. Одним з чотирьох стратегічних завдань у діяльності новоствореного управління визначено підвищення рівня обізнаності різних верств суспільства щодо проблем здоров’я, пропаганда ЗСЖ як загальнонаціональної цінності, що свідчить про визнання освіти з питань здоров’я і ЗСЖ громади важливим напрямом державної політики.

З’ясовано, що необхідність застосування інтегративних і міждисциплінарних підходів до сприяння здоров’ю молоді Європейського регіону привела до створення Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю (ЄМШСЗ), про що йшлося на зустрічі членів Бюро Європейського регіону ВООЗ (Кент, 1980).

Установлено, що заснування ЄМШСЗ як ефективного механізму обміну досвідом та інформацією, а також поширення прикладів ефективної практики на міжнародному рівні створило основу для формування єдиного освітнього простору забезпечення ЗСЖ через освіту, засвідчило політичну вагомість і доцільність зазначеного процесу. Доказом цього є визнання Мадридською конференцією міністрів охорони здоров’я Європи (1981) освітнього напряму пріоритетним для збереження і зміцнення здоров’я населення, що сприяло розвитку освітньої політики держав Європейського регіону з питань ЗСЖ молоді.

Показано, що основою концепції ЄМШСЗ стала “Оттавська хартія”, прийнята на І Міжнародній конференції з просування здоров’я (ВООЗ, 1986). Урахування передумов та взаємозв’язку напрямів впливу, визначених у ній, дало змогу розробити всебічну стратегію сприяння здоров’ю, у якій в наступні роки увага зосереджувалася на виробленні політики, сприятливої для здоров’я світової спільноти.

Аналіз рішень II Міжнародної конференції з питань ЗСЖ (Аделаїда, 1988) показав, що державна політика сприяння здоров’ю і забезпеченню ЗСЖ населення має спонукати уряд до такого управління, що узгоджує галузеві рішення із потребами громадського здоров’я і бере на себе відповідальність у разі виникнення негативних наслідків, а керівники організацій незалежно від форм власності повинні брати до уваги міркування щодо здоров’я при ухваленні рішень не меншою мірою, ніж міркування щодо економічного зиску. Адже саме політична підтримка і воля забезпечують суспільний клімат, який сприяє діяльності за всіма напрямами забезпечення ЗСЖ.

Стверджується, що ідеї, оприлюдненні на міжнародних конференціях (1981–1987), стимулювали зростання ролі освітньої складової у державній політиці сприяння здоров’ю і стали підґрунтям детальної Рекомендації N R (88) / 7 “Про освіту з питань охорони здоров’я в школі та роль і підготовку вчителів”, яку розробив Комітет міністрів країн-членів Ради Європи 1988 р. Оскільки метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами, то було вироблено загальний підхід до галузей охорони здоров’я й соціального захисту. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи рекомендував проводити урядам держав-членів, в тому числі Україні, послідовну політику впровадження освіти з питань здоров’я у школах (дотримання керівних принципів планування й розвитку навчальних програм; чітка кадрова політика підготовки учителів).

Водночас підсумковий документ І Всесвітньої конференції “Освіта для всіх” (ОДВ) “Рамки для дій” (Джомтьєн, 1990) не містить конкретних завдань, що стосуються освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ на наступне десятиліття (1990–2000).

З’ясовано, що наприкінці другого періоду з’явилися проблеми, пов’язані з реалізацією освітньої політики з питань ЗСЖ у багатьох країнах світу (доступні форми освіти недостатньо забезпечують людей навичка­ми й уміннями робити правильний вибір щодо здоров’я, а висо­коякісна освіта для багатьох стає недоступною). Це зумовило потребу у зверненні III Міжна­родної конференції з просування здоров’я (Сундваль, 1991) до впливових міжна­родних донорських агенцій щодо врахування при розробці кредитної політики серед соціально-економічних критеріїв кредитування країн-реціпіентів стану  довкілля, здоров’я населення взагалі й активності щодо забезпечення ЗСЖ, що мало стати стимулом до забезпечення ЗСЖ молоді, зокрема через освіту.

Таким чином, у другому періоді (1974–1998) поширюється ідея забезпечення ЗСЖ та налагоджується діяльність у сфері державного управління згаданим процесом на рівні країни. Розвивається міжнародна співпраця у цій сфері, забезпечується підтримка цього процесу міжнародними організаціями.

Установлено, що в цей період на зустрічі країн-членів ВООЗ “Заклик до дій: пропаганда ЗСЖ в країнах, що розвиваються” (Женева, 1989) закладено основу для поширення нової ідеології забезпечення ЗСЖ за межі економічно розвинених країн, яка отримає розвиток у третьому періоді.

Важливою подією початку третього періоду став вихід документа світового значення – “Здоров’я – 21. Основи політики досягнення здоров’я для всіх у Єропейскому регіоні ВООЗ” (ВООЗ ЄРБ, 1999), у якому зазначено, що всі держави-члени Євробюро ВООЗ, у тому числі Україна, повинні реалізовувати політику формування ЗСЖ населення. Аналіз документа свідчить про те, що в ньому визначено велику роль освіти з питань охорони здоров’я і ЗСЖ та наведено пропозиції щодо необхідності її політичної підтримки. Вперше чітко була сформульовано теза про те, що носії влади здатні позитивно впливати на розвиток суспіль­ства або взагалі змінювати його на краще, якщо, ухвалюючи рішення, вони враховують їх вплив на здоров’я людей. Тенденція до поширення політики досягнення здоров’я для всіх на глобальному рівні підтверджується закликом підтримати ідеї, висвітлені в цьому документі, з яким держави-члени ВООЗ звернулися до всіх народів та інституцій.

Установлено, що в третьому періоді спостерігається інтеграція ідей та подальша співпраця у рамках міжнародних програм “Здоров’я для всіх” (ЗДВ) і “Освіта для всіх” (ОДВ). Ухвалені “Рамки дій” на Всесвітньому форумі з освіти (Дакар, 2000) активізували діяльність з досягнення цілей ОДВ. Взаємодію ЗДВ з ОДВ розглядають як внесок і умови, необхідні для навчання, як результат ефективної і якісної освіти і як компонент міжгалузевої співпраці.

Обґрунтовано, що значну роль відіграють міжгалузеві стратегічні програми у виконанні завдань ОДВ. Програма FRESH (Концентрація ресурсів для ефективної шкільної гігієни), започаткована на Дакарському форумі, спрямована на реалізацію фундаментальних змін у способі мислення і дій глобальної спільноти й національних урядів щодо здоров’я та його впливу на освіту. У короткостроковому плані визначено, що питання здоров’я мають бути введені до Національних планів дій, які розробляють уряди для реалізації завдань ОДВ. Довгостроковий план передбачав, що партнери ініціативи FRESH підтримуватимуть національні потреби зі створення, здійснення і оцінювання комплексних послуг охорони здоров’я і харчування, що надаються школами. Водночас, розробляючи національні плани дій, країни повинні були врахувати десятилітній досвід, накопичений після проведення першої конференції.

Аналіз показав, що у Веронській декларації про інвестиції у здоров’я запропонована методологія, що базується на максимальному використанні ресурсів забезпечення здоров’я у сучасних умовах, що передбачає: політичні  інвестиції; зміни законодавства; розвиток недержавних ресурсів і відповідних програм; зміцнення інфраструктури формування ЗСЖ; удосконалення механізму ухвалення рішень; переорієнтацію системи освіти; інвестування у наукові дослідження; розвиток умінь та навичок ЗСЖ в усіх суспільних ланках; поліпшення екології.  

Установлено, що ідею детермінованості ефективності охорони здоров’я більш широким спектром соціально-економічних чинників на сучасному етапі все ще не усвідомили політики, інші особи, що мають можливості впливати на ухвалення важливих рішень (V Міжнародна конференція з промоції ЗСЖ, 2000). З огляду на це проблема підготовки державних службовців із зазначених питань у сучасних умовах на глобальному рівні постала особливо гостро.

Обґрунтовано, що унаслідок глобалізації  в третьому періоді помітно  змінюються стратегії зміцнення  здоров’я у світі, спостерігається активізація дій зі створення у державах-членах ВООЗ потенціалу зміцнення здоров’я. Нова Бангкокська хартія закликає до розробки плану дій і моніторингу ефективності роботи з допомогою відповідних  показників і цільових орієнтирів (Шоста Глобальна конференція зі зміцнення здоров’я “Політика і партнерство в інтересах дій: розв’язання проблем, пов’язаних з детермінантами здоров’я”, Банкгкок, 2005).

Аналіз матеріалів останньої сьомої Глобальної конференції із зміцнення здоров’я “It is the latest in the series, which began in Ottawa in 1986 and produced the Ottawa Charter on Health Promotion.Сприяння охороні здоров’я та розвитку: подолання прогалин у практичній реалізації” (Найробі, 2009) підтверджує вагомість освіти у сфері зміцнення здоров’я та забезпечення ЗСЖ молоді. А освіченість у питаннях здоров’я виходить за межі вузької концепції санітарної освіти та індивідуальної поведінки, її важливість визнається нарівні з екологічними, політичними та соціальними факторами, що визначають здоров’я.

Таким чином, третій період (1999 р. – дотепер) характеризується посиленням глобалізаційних процесів, визнання вагомої ролі освітнього сектору, інтеграцією та поширенням набутого міжнародного досвіду для реалізації освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді на світовому рівні.

У четвертому розділі – “Формування державної освітньої політики з питань забезпечення здорового способу життя молоді України” – розглянуто передумови формування державної освітньої політики України з питань ЗСЖ молоді; становлення української державної освітньої політики щодо здорового способу життя молоді; особливості і розвиток державної освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді.

Показано, що формуванню сучасної державної освітньої політики України з питань ЗСЖ молоді передували певні соціально-історичні умови (перебування України у складі СРСР). Наприкінці 40-х рр. в СРСР в умовах повоєнного часу актуалізується проблема забезпечення здоров’я молоді, зростає кількість публікацій, у яких наголошується на необхідності створення умов для формування навичок збереження здоров’я школярів. У цей відтинок часу, що відповідає першому періоду становлення сучасної світової освітньої політики з досліджуваних питань, тенденції розвитку ЗСЖ в основному збігаються зі світовими. Увага акцентується на потребі у створенні оздоровчої атмосфери в установах освіти, зростає стурбованість медичних працівників через підвищення рівня дитячих захворювань, зумовлених невідповідністю навчально-виховної роботи гігієнічним вимогам, але ні концепцій, ні механізмів формування та забезпечення ЗСЖ школярів дослідники так і не запропонували.

Обґрунтовано, що вироблення цілісної державної освітньої політики із зазначених питань у колишньому Радянському Союзі ускладнювалось через наявність табуйованих як для населення, так і для політиків проблем, що стосувалися здоров’я громади. Такі явища, як дитяча сексуальна злочинність, захворювання на туберкульоз, астму, а також онкологічні захворювання, хвороби безпритульних і недоглянутих дітей тощо не розглядалися державою на офіційному рівні. Хоча після техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС почали широко обговорювати проблеми здоров’я населення, зокрема молоді, проте в умовах тоталітарної системи ці проблеми залишалися нерозв’язаними. До кінця 80–х рр. виникають значні розбіжності в освітній політиці з питань забезпечення ЗСЖ молоді в СРСР і країнах Заходу.

Проголошення незалежності (1991) започаткувало новий період розвитку державної політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді, в тому числі освітньої. Дослідження нормативно-правових документів та наукових матеріалів стосовно державної освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді з 1991 р. до сьогодні дало можливість виокремити три етапи.

Перший етап (1991–1998) – етап концептуалізації – характеризується зміною пріоритетів в державній політиці взагалі та освітній зокрема.

Як показали дослідження, окремого законодавства з питань забезпечення ЗСЖ молоді у цей час в країні не було. Порівняльний аналіз законодавчих документів перших років незалежності України з різних галузей свідчить, що більшу частину законодавчого поля щодо забезпечення ЗСЖ молоді на той час становила нормативно-правова база державної політики галузі охорони здоров’я, менша частина охоплювали відповідно сфери соціальної та освітньої політики.

З’ясовано, що в період становлення незалежності складні передумови, загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної баз, відсутність дієвих механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку негативно позначилися на здоров’ї, фізичному і духовному розвитку молодих громадян.

Стверджується, що прагнення уряду подолати негативні тенденції знайшли вияв у врегулюванні взаємовідносин держави, органів влади усіх рівнів, усіх суб’єктів права з дітьми, неповнолітніми, молоддю, молодіжними і дитячими організаціями, приведенні їх у відповідність з новими соціальними та економічними умовами; внесенні змін до законодавства щодо забезпечення необхідних умов і надання гарантій молоді для її освіти, захисту підростаючого покоління від факторів, які негативно впливають на морально-психологічний розвиток особистості.

Характерною ознакою цього часу було налагодження міжнародної співпраці (Меморандум про співпрацю між міністерствами освіти України і Саскачевану (Канада, 1995), започаткування перших спільних міжнародних проектів: “Партнери в охороні здоров’я”, “Школи здоров’я” (Канадське товариство міжнародної охорони здоров’я), а також проекту “Європейська мережа шкіл сприяння здоров’я” (ЄРБ ВООЗ, ЄК та РЄ), який здійснювався відповідно до завдань Національної програми “Діти України” та регламентувався спільним наказом МОЗ та МОН України, що сприяли поширенню міжнародного досвіду організаціїї освіти, запровадженню ефективних форм і методів навчально-виховного процесу, шкільних програм з питань здоров’я, підготовці навчально-методичних матеріалів, розвитку кадрового потенціалу.

Показано, що зміст управлінської діяльності МОН України спрямовувався на створення системи безперервної валеологічної освіти, яка є складовою забезпечення ЗСЖ, що мало на меті уповільнення та подолання негативних тенденцій у молодіжному середовищі (розроблено “Концепцію неперервної валеологічної освіти України”, “Базовий зміст шкільної валеологічної освіти”, програму нового шкільного інтегрованого курсу “Валеологія”, що був введений у навчальні плани шкіл рішенням Міністерства освіти України у 1994 р.).

Однак у школах України викладання цього предмета було невдовзі призупинене (1998–1999 навчальний рік), оскільки деякі теми у підручниках викликали негативну оцінку з боку релігійних організацій, батьків, педагогів (лист Міністерства освіти України “Про вивчення валеології у новому навчальному році”).

Обґрунтовано основні причини, що перешкоджали удосконаленню державних навчальних програм, упровадженню необхідного, нового за підходами та змістом шкільного предмета в освітній простір України: неготовність пострадянського суспільства до відкриття попередньо табуйованих тем (статеве здоров’я тощо; недостатнє кадрове (відсутність дипломованих фахівців, бліц-підготовка педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти та в рамках міжнародних проектів), а також навчально-методичне забезпечення.

Доведено, що значну роль у становленні національного механізму впровадження освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді відіграли перші Парламентські слухання “Про становище молоді в Україні” (1995).

Другий етап (1999–2003) – етап трансформації. У цей період побудови незалежної держави на демократичних засадах після тривалого тоталітарного режиму, більшої відкритості світу спостерігається дезорієнтація певної частини населення, в тому числі молоді, стосовно моральних і життєвих цінностей, розвиток негативних процесів у духовній сфері, деформування моральних засад суспільства, послаблення виховної роботи з боку органів виконавчої влади, закладів освіти і культури.

Установлено, що 1999 рік ознаменувався прийняттям великої кількості вагомих міжнародних та вітчизняних документів, які справили особливий вплив на формування державної освітньої політики з питань ЗСЖ молоді України, серед яких Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства. У процесі аналізу цього документа виявлено, що реалізація програми вимагала координації зусиль міністерств (Мінмолодьспорт, МОЗ, МОН України тощо), центральних і місцевих органів виконавчої влади, що виконували виховні, інформаційні, освітні та оздоровчі функції.

Для координації діяльності органів виконавчої влади було створено центральний орган виконавчої влади – Всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування ЗСЖ громадян при Кабінеті Міністрів та координаційні ради при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях.

Показано, що діяльність Всеукраїнської та обласних координаційних рад була неефективною і припинена в 2001 р. Однією з причин цього є відсутність сформованої сучасної нормативно-правової бази регулювання відносин у цій сфері.

Стверджується, що зміна змісту державних навчальних планів середніх шкіл, упровадження нового курсу “Основи безпеки життєдіяльності” (ОБЖ) у 1–11 класи призвело до зменшення кількості годин, відведених на ЗСЖ і профілактику захворювань, що було недоречним в умовах значного поширення хвороб взагалі, і особливо соціально зумовлених.

Обґрунтовано, що в умовах гуманізації та демократизації освіти України методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості вимагала переходу на новий зміст освіти. Згідно із Законом України “Про загальну середню освіту” у 2000 р. було розроблено “Державний стандарт початкової загальної освіти”, змінено типові навчальні плани. Серед освітніх галузей Базового навчального плану виокремлено галузь “Основи здоров’я і фізична культура”. Проте зміни в цей час торкнулися лише молодшої школи.

У цей період удосконалюються підходи до формування кадрового потенціалу. У практику роботи вищих навчальних закладів вперше впроваджено навчальну дисципліну “валеологія”, що створювало передумови для поліпшення кадрового забезпечення галузі.

Установлено, що управлінська діяльність МОН України у цей час спрямована на вдосконалення позакласного виховання та навчання учнівської молоді, розвиток культурно-просвітницької роботи, фізичної культури і спорту в молодіжному середовищі, підтримку студентського та учнівського самоврядування, посилення його ролі у збереженні моральності, утвердженні ЗСЖ молодого покоління.

Інтеграція державної політики у сферах охорони здоров’я та освіти спостерігається і в Міжгалузевій комплексній програмі “Здоров’я нації” на 2002–2011 роки”, в якій реалізація більшості передбачених Програмою заходів покладалася на МОЗ, але в розділах програми (IV, XIX), що стосувалися забезпечення ЗСЖ, співвиконавцем визначено МОН.

Таким чином, упродовж другого етапу в Україні відбулися певні зрушення в освітній політиці з питань забезпечення ЗСЖ молоді, проте цей процес не був стабільним (створення і призупинення діяльності координаційних рад з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування ЗСЖ громадян, зміна державного стандарту і державних планів середніх шкіл, невизначеність потреб у кадровому забезпеченні тощо).

Третій етап (2004 р. – дотепер) – етап стабілізації державної освітньої політики України з питань ЗСЖ молоді.

У цей період стратегічні напрями подальшого розвитку державної політики загалом та освітньої зокрема відображені в рекомендаціях парламентських слухань “Формування ЗСЖ української молоді: стан, проблеми та перспективи” (2004). Перед МОН України було поставлено такі завдання: вжити необхідних заходів щодо впровадження в повному обсязі законодавчої вимоги про державне пільгове кредитування молодих громадян для здобуття вищої освіти; забезпечити підготовку та підвищення кваліфікації соціальних працівників, психологів для роботи з молоддю; сприяти розробленню і впровадженню навчальних програм із валеології та формування ЗСЖ у всіх дошкільних, шкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладах, позашкільних установах і організаціях незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування; забезпечити реалізацію цих програм за допомогою високоякісних підручників, посібників, технічних засобів навчання й наочного дидактичного матеріалу.

З’ясовано, що стратегію щодо створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та організаційних передумов для розвитку молоді представлено в Загальнодержавній програмі підтримки молоді на 2004–2008 роки, одним з основних напрямів якої визначено створення умов для доступності якісної освіти.

Обґрунтовано, що забезпеченню доступності якісної освіти, в тому числі з питань ЗСЖ, сприяло введення з 2004/05 навчального року в навчальні плани основної школи нового обов’язкового інтегрованого курсу “Основи здоров’я” (Державний стандарт базової і повної середньої освіти), що дало підстави вважати 2004 рік початком третього етапу освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді

Показано, що здійснення державної політики у сфері навчання ЗСЖ молоді покладено на МОН України, яке реалізує її через регіональні управління освітою. Для узгодження рішень з організації зазначеного процесу при МОН України створено Координаційну раду з питань формування здорового способу життя, профілактики ВІЛ-інфекції та інших соціально небезпечних захворювань серед учнівської молоді.

Установлено, що на цьому етапі були частково враховані помилки першого етапу. Розроблена Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя дітей та молоді (2004) визначала методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на ЗСЖ, орієнтувала на міжгалузевий комплексний підхід, наголошувала на важливості підготовки кадрів і науково-методичного забезпечення, визначення умов та шляхів реалізації цих завдань з урахуванням кращих світових практик. Уперше цілісна стратегія була сконцентрована на створенні дієвих превентивних програм освіти на основі розвитку життєвих навичок (ООЖН), їх апробації, підготовці викладачів, моніторингу й оцінюванні процесу впровадження.

З’ясовано, що стан здоров’я молоді на третьому етапі залишився незадовільним, а в деяких аспектах – навіть загрозливим (дедалі більше поширення серед молоді України шкідливих звичок, соціально небезпечних хвороб: туберкульозу, СНІДу, а також наркоманії тощо).

Обґрунтовано, що ці проблеми значною мірою зумовлені недостатньою організаційно-методичною роботою та послабленням контролю з боку керівників навчальних закладів і органів управління освітою та охороною здоров’я всіх рівнів. У зв’язку з цим виникла потреба у поліпшенні співпраці галузей охорони здоров’я і освіти. Керівному складові зазначених галузей було наказано розробити та затвердити регіональні заходи, звітувати на спільних колегіях органів освіти і науки та охорони здоров’я про їх виконання та взяти під особистий контроль організацію роботи з профілактики захворюваності у дітей та формування навичок ЗСЖ в учнівської та студентської молоді (спільний наказ МОН і МОЗ України “Про посилення роботи щодо профілактики захворюваності дітей у навчальних закладах та формування здорового способу життя учнівської та студентської молоді”, 2005 р.).

На основі аналізу документів парламентських слухань про становище молоді України (“Молодь за здоровий спосіб життя”, 2010 р.) підтверджено, що хоча формування ЗСЖ молоді стало важливою складовою державної політики, але стан роботи із зазначеного питання залишається незадовільним. Небезпека для здоров’я нації, що існує на сьогодні, потребує розробки і прийняття на державному і місцевому рівнях таких політичних і управлінських рішень, які сприятимуть успішному впровадженню державної освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді.

 Таким чином, на третьому етапі зростає вагомість освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді як складової державної політики, спостерігається подальший розвиток масштабних міжнародних проектів, розроблених спільно з Міжнародним альянсом з ВІЛ/СНІДу в Україні, представництвом Європейської комісії в Україні, реалізуються Національні і регіональні програми, але залишається низка нерозв’язаних проблем.

У п’ятому розділі – “Упровадження державної освітньої політики України з питань забезпечення здорового способу життя молоді у сучасних умовах” – визначено сучасні підходи до реалізації освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді нашої держави, спрогнозовано шляхи її розвитку.

Доведено, що державна освітня політика України з питань забезпечення ЗСЖ молоді згідно з проведеним дослідженням у сучасних умовах є важливим засобом демократичного розвитку, національної безпеки, пріоритетним напрямом державної політики загалом та управління освітою зокрема, що засвідчено низкою правових документів (закони, укази Президента, постанови Верховної Ради, Кабінету Міністрів, накази Міністерства освіти і науки України).

Так, близько 12 Національних програм розвитку стали координуючими документами та обґрунтованою системою заходів, що мали на меті розв’язання проблем, пов’язаних зі здоров’ям молоді. Більша частина завдань Національних програм була спрямована на формування ЗСЖ молоді, менша – на забезпечення цього процесу.

Визначено проекти за участю міжнародних організацій, у яких ключову роль у плануванні, організації, координації, фінансуванні, регулюванні і наданні послуг має відігравати МОН України, що сприяло підвищенню статусу освітньої сфери у формуванні та забезпеченні ЗСЖ молоді. Це проекти “Молодь за здоров’я”, “Сприяння просвітницькій роботі “рівний – рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя”; “Школи сприяння здоров’ю”; Компонент “Освіта” Програми “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні”; “Вдосконалення багатогалузевих підходів до профілактики ВІЛ/СНІДУ серед молоді України”.

Установлено вплив проектів на ефективність реалізації державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ молоді на прикладі спільної програми з Міністерством охорони здоров’я за підтримки ВООЗ “Школа сприяння здоров’ю” та спільного проекту Європейської комісії в Україні, що здійснювався в межах Програми Технічної допомоги TACIS консорціумом за участю SOFRECO, GTZ та Міжнародного інституту проблем ВІЛ/СНІДу “Вдосконалення багатогалузевих підходів до профілактики ВІЛ/СНІДу серед молоді України”, у яких автор була регіональним координатором.

Обґрунтовано, що реалізація національних цільових програм та міжнародних проектів, що мають на меті збереження здоров’я молоді, створює умови для розв’язання проблем (формування механізмів реалізації, розвиток фінансових та кадрових ресурсів тощо) та впровадження державної освітньої політики з досліджуваних питань з урахуванням міжнародних вимог, підтримки і розвитку діяльності на національному, обласному і базовому рівнях у співпраці з державними та громадськими структурами, що забезпечило їх успіх.

Доведено, що необхідною умовою становлення і розвитку та одним з найбільш ефективних підходів до реалізації державної освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді є залучення ресурсів відповідальних агенцій, донорів та інших зацікавлених сторін. Власне кажучи, у процесі планування, організації, координації міжсекторальної багатогалузевої співпраці для надання послуг щодо забезпечення ЗСЖ громадян спостерігається визнання і зростання ролі освітньої галузі серед партнерів.

Аналіз показав, що у досліджуваний період спостерігається активізація процесів кадрового забезпечення середньої та вищої освіти фахівцями у сфері формування та забезпечення ЗСЖ молоді. Проте існує проблема підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування у сферах сучасної державної політики щодо поліпшення стану суспільного здоров’я та механізмів забезпечення ЗСЖ молоді, що сповільнює реалізацію державної освітньої політики у цій сфері.

Показано, що ефективне впровадження програм шкільного здоров’я та забезпечення ЗСЖ учасників навчально-виховного процесу як складової забезпечення якості вимагає: становлення школи як суб’єкта освітньої політики, посилення координації зусиль держави і громадськості в цьому напрямі, залучення всіх учасників навчально-виховного процесу до діяльності організації (опорна Школа сприяння здоров’ю – освітній округ здоров’я).

Стверджується, що реалізація освітньої політики, пов’язаної із забезпеченням ЗСЖ молоді, вимагає заходів щодо врахування як загальних державних тенденцій в освітній діяльності щодо зміцнення і збереження здоров’я молоді, так і регіональних особливостей у згаданій сфері.

Обґрунтовано передумови розробки (існування проблеми забезпечення ЗСЖ молоді на рівні області, розв’язання якої потребувало: залучення коштів обласного бюджету, координації спільних дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій) і шляхи реалізації (створення безпечних умов навчальної діяльності; формування мотивації до ЗСЖ школярів і студентів через зміст відповідних навчальних предметів та позанавчальну діяльність; розвиток кадрового потенціалу; залучення ресурсів відповідальних агенцій, донорів та інших зацікавлених сторін) обласних програм, спрямованих на забезпечення ЗСЖ молоді на прикладі напряму “Здоров’я учасників навчально-виховного процесу” як складової Програми розвитку освіти Львівщини на 2009–2012 роки.

Упровадження автором у навчальні програми підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування Львівської області лекцій із сучасної державної освітньої політики України з питань забезпечення ЗСЖ молоді та особливостей її реалізації на регіональному рівні сприяло процесу адвокації на етапі впровадження “Здоров’я учасників навчально-виховного процесу”.