| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі доведено актуальність теми, обґрунтовано ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та визначено завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо апробації дисертації та публікацій, які підтверджують результати дослідження.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи взаємовідносин держави та суспільства» здійснено аналіз взаємовідносин держави та суспільства в управлінні у вітчизняній та зарубіжній літературі, розкрито сутність і.
Автором конкретизовано зміст діалектичного підходу щодо відмирання держави, яка має перерости у громадське самоврядування, зумовлюючи необхідність застосування нової форми управління – громадівсько-державної. Процес переходу від централізованого до громадівсько-державного управління в історичному розвитку дав можливість сформувати відповідне суспільно-психологічне підґрунтя для поглибленого усвідомлення необхідності і пошуку оптимальної моделі управлінських взаємовідносин держави та суспільства. За сприятливих умов у ХХІ ст. цей процес цілком може бути завершений на користь безпосереднього управління громадянами державними справами через новостворені структури публічного управління.
З виявленням додаткових зв’язків між основними елементами системи, у державному управлінні суттєво змінюються підходи до структур управління, доцільність формування яких відбуватиметься у напрямку спільного створення, утримання та використання об’єктів спільної власності громади та держави. При цьому залишаються незмінними базові елементи системи управління, а також логічне їх співвідношення, що слугує подальшій структуризації суспільства на принципах народовладдя та розвитку держави з урахуванням управлінського аспекту взаємовідносин.
Формування сучасного циклу суспільного розвитку відбуватиметься за наявності важливих чинників, пов’язаних, в основному, зі стабілізацією взаємовідносин суб’єкта та об’єкта державного управління. Даний процес здебільшого залежить від практичного застосування нових форм протидії виникненню тоталітаризму, а також прямо пов’язаний з налагодженням тісних взаємовідносин між державами світу з метою формування консолідованої світової спільноти заради спільного виживання на планеті.
З метою подолання дезорганізації у сфері державного управління, зосереджено увагу на наявних можливостях суспільства в особі територіальних громад застосувати нові підходи за допомогою інститутів громадянського суспільства. Доки суспільство не консолідується навколо базових цінностей та не налагодить тісні взаємовідносини з державою в управлінні, доти виникатимуть проблеми на шляху демократизації української державності.
Доведено, що основними причинами, які заважають процесу поєднання державного та громадського управління досі лишається небажання держави передавати владні повноваження на місця і безініціативність суспільства, що поглиблюється через відсутність дієвих механізмів розв’язання нагальних питань, з позиції управлінського аспекту, на рівні територіальних громад. Автор не поділяє позицію вітчизняних вчених стосовно основних причин неефективності системи державного управління в Україні, виходячи з наступних аргументів: по-перше, існуюча система державного управління багато що успадкувала від застарілої системи управління, за виключенням деяких новостворених інститутів, вона майже не зазнала суттєвих змін; по-друге, наявна система у деяких суттєвих елементах значно відстає від колишньої системи державного управління, насамперед, це стосується методів управління суспільством з боку держави і йдеться про якість управління, як про якісну організацію суспільних процесів на загальнодержавному рівні; по-третє, управлінський апарат завжди готовий працювати в нових умовах, водночас, його роль суттєво применшується.
Автором охарактеризовано зміст управлінського аспекту у взаємовідносинах (наступництво методів управління у структурах, які створені безпосередньо мешканцями населених пунктів і за допомогою яких громадяни беруть участь в управлінні державними справами та, спільно з урядом, виробляють стратегію життєзабезпечення під постійним контролем з боку територіальних громад та їх об’єднань), а також управлінські взаємовідносини держави та суспільства (форма взаємоуповноваження відповідних структур управління з боку уряду та територіальних громад з метою спільного розв’язання нагальних проблем і отримання користі від їх суспільно-виробничої діяльності для економічно-політично-духовної стабілізації на загальнодержавному рівні).
У другому розділі «Сучасні взаємовідносини держави та суспільства в Україні» розкрито основні характеристики української держави у взаємовідносинах з суспільством, проаналізовано , розкрито і.
Обґрунтовано доцільність перегляду існуючих підходів до побудови системи державного управління в Україні та необхідність впровадження нових елементів – управлінських структур, завдяки функціонуванню яких, стане можливим забезпечити належний рівень взаємовідносин держави та суспільства в особі територіальних громад.
Запропоновано на законодавчому рівні запровадити механізм залучення територіальних громад до процесу державотворення, передбачивши можливість, через рішення загальних зборів, доручати мешканцям населених пунктів не лише виконання певних управлінсько-розпорядчих функцій, а й самостійно, у рамках чинного законодавства, визначатися щодо подальших перспектив співпраці зі структурами управління на місцевому, регіональному та державному рівнях. Бракує також реальних механізмів залучення громадськості до прийняття рішень стосовно реалізації інтересів територіальних громад в Україні.
Автором обґрунтовано розуміння громадянського суспільства як добровільного об’єднання громадян у структури публічного управління, які, через партнерські взаємовідносини зі структурами державного управління, нестимуть спільну відповідальність за суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в державі. Основний аргумент про необхідність спільної відповідальності підсвідомо закладений в основних положеннях Конституції України і полягає у тому, що всі інститути держави та суспільства покликані забезпечити права і свободи людини.
В основі застосування нової форми власності доведено, що громадянське суспільство в особі територіальних громад слід розглядати як один з елементів розвитку державного управління в Україні. З урахуванням управлінського аспекту, автором ідентифіковано відповідні форми взаємовідносин: стійка (наявність постійного та зворотного зв’язку об’єкта з суб’єктом управління); нестійка (наявність фрагментарного або відсутність зворотного зв’язку об’єкта з суб’єктом управління, що, таким чином, ставить під сумнів ефективність управлінських процесів); постійна (безперервний процес, в якому беруть участь об’єкт і суб’єкт управління); непостійна (фрагментарний процес, в якому беруть участь об’єкт і суб’єкт управління). Стійка, постійна, партнерська форма взаємовідносин передбачають рівноправність суб’єкта та об’єкта управління. Нестійка, фрагментарна форма взаємовідносин з домінуванням суб’єкта над об’єктом управління, вказують на формальну сторону взаємовідносин, що ставить під сумнім ефективність управлінських процесів і стає аргументованою підставою для визнання рішень, з того чи іншого питання, нелегітимними.
Форми взаємовідносин втілюються через такі інституційні засоби організації як: громадянство – форма взаємовідносин (стійка, постійна, пасивна), за якою відбувається безперервний зв’язок громадянина з державою, починаючи від самого народження або набувається з отриманням громадянства); референдум – дієва (активна, нестійка та фрагментарна) форма взаємовідносин, оскільки громадяни мають можливість безпосередньо вплинути на прийняття рішень, що стосуються важливих питань життєдіяльності держави та життєзабезпечення суспільства; віче – демократична (активна, стійка, фрагментарна) форма взаємовідносин, застосовується для прийняття рішень громадянами безпосередньо після відкритого і колективного обговорення відповідних питань; громадські слухання – поширена (активна, фрагментарна, нестійка) форма взаємовідносин з метою виявлення громадської думки з того чи іншого питання; вибори – продуктивна (фрагментарна та нестійка) форма взаємовідносин стосовно практичної реалізації волевиявлення громадян; політичні партії – домінуюча (нестійка, постійна та активна) форма взаємовідносин, яка характеризує залучення громадян у партійні організації; громадські організації – залежна (активна, нестійка) форма взаємовідносин в силу матеріальної залежності від ініціаторів створення цих структур; профспілки – активна форма взаємовідносин (є однією з постійних форм, але в Україні, в силу дезорганізованості та втрати довіри до них громадян через політичну заангажованість, таку форму можна віднести до нестійкої, а з позиції управлінського аспекту – малопродуктивної); церква – гармонійна форма взаємовідносин (постійна, стійка, активна, а головне – максимально ефективна щодо практичної реалізації духовного напряму, основи формування нового типу українського суспільства на принципах добра, честі і справедливості); місцеве самоврядування – формальна форма взаємовідносин (продуктивна, постійна і активна), в силу відсутності рівноправних партнерів – громади і органів місцевого самоврядування в Україні; дорадчі комітети – номінальна форма взаємовідносин (нестійка і не постійна, неефективна і зайва з позиції управлінського аспекту), яка характеризує чергову спробу застосувати посередницький орган, який не має ні засобів впливу, ні матеріальної основи, ні авторитету, а цілком і повністю залежний від ініціаторів їх створення – органів місцевого самоврядування, які, за відсутності власності та тісних взаємовідносин з громадою, не спроможні забезпечити виконання власних повноважень, визначених на законодавчому рівні.
Автором окремо охарактеризовано державно-громадівську – партнерську форму, яка стає можливою за наявності у громад структур публічного управління – громадівських рад, створених безпосередньо мешканцями населених пунктів, а з боку держави – державних агентств сприяння розвитку громад. Лише через тісну співпрацю зазначених структур управління за трьома основними напрямами: економічному, політичному, духовному в системі взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, досягатиметься паритетність взаємовідносин суб’єкта та об’єкта державного управління. Така форма стійка – з духовної, постійна – з політичної, продуктивна – з економічної точок зору, а з позиції управлінського аспекту є оптимальною для України.
За відсутності партнерських взаємовідносин між владними структурами та жителями територіальних громад перманентно виникають конфлікти з питань, переважна більшість яких стосується життєзабезпечення населених пунктів. Враховуючи ту обставину, що вказані конфлікти виникають не одночасно, не системно, місцевим органам виконавчої влади та місцевого самоврядування вдається їх локалізувати іноді самостійно, у деяких випадках – за участю регіональних структур управління, але у переважній більшості – за втручанням центральних органів влади або спільними зусиллями. Безпосереднє залучення територіальних громад до процесу контролю за діяльністю владних структур управління через відповідні заходи (проведення загальних зборів), дає можливість жителям територіальних громад самостійно, в межах чинного законодавства, визначитися щодо подальших перспектив розвитку відповідної громади, взаємовідносин зі структурами управління на місцевому та регіональному рівнях, реального впливу на прийняття рішень органами місцевого самоврядування, здійснення постійного контролю за діяльністю посадових осіб та органів управління на загальнодержавному рівні.
На сучасному етапі розвитку держави бракує взаєморозуміння між населенням та владними інститутами в питанні необхідності кардинальних змін у системі державного управління на користь народовладдя з відповідними атрибутами громадівсько-державного управління. З впровадженням структур публічного управління – громадівських рад, в Україні практично застосовуються кардинально нові підходи до управління, в яких громадяни беруть безпосередню участь і самостійно визначають шляхи подальшого розвитку відповідного населеного пункту. Цей процес відбувається без примусу і тиску з боку структур виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, що свідчить про демократизацію управлінських процесів і вказує на перспективність обраного напряму з позиції оптимальності механізму структуризації українського суспільства. Процес подальшого суспільного розвитку в Україні залежатиме від свідомого вибору громадян, які, через безпосередню участь у структурах публічного управління, мають перетворитись на активних суб’єктів реалізації громадівсько-державного управління.
Сформувати громадянське суспільство в Україні можливо за умови створення самодостатніх територіальних громад – основи громадянського суспільства. Але для цього необхідно докласти спільних зусиль держави та суспільства, зосередивши основну увагу на необхідності застосування відповідних організаційно-правових заходів з метою збереження громади, недопущення її розколу за політичними та релігійними уподобаннями, а також, не менш важливо уберегти її від економічних експериментів, наслідки яких можуть негативно вплинути на взаємовідносини суб’єкта та об’єкта державного управління.
На підставі аналізу існуючого становища у сфері суспільних відносин в Україні доведено, що за відсутності структурованого суспільства, відповідної стратегії суспільного розвитку, з акцентом на управлінський аспект, та оптимальної форми управлінських взаємовідносин між державою та суспільством, виникає потреба визначитися не лише з відповідною формою взаємовідносин, а й сконцентрувати увагу на пошуку активної, стійкої, постійної форми, що забезпечить безпосередню участь громадян в управлінні державними та місцевими справами.
Третій розділ «Людина як основа взаємовідносин держави та суспільства» присвячено характеристи, , аналізу еліти України та її ролі у взаємовідносинах держави та суспільства в управлінні.
Автором розроблено власну періодизацію розвитку еліти в Україні: 1) політична еліта переходить до стадії співіснування з суспільством, поступово набуваючи ознаки певного зрощеного симбіозу, а саме, політико-економічно-олігархічної еліти (пеоеліти); за рахунок набутих привілеїв, посилюючи вплив на структури державного управління та використовуючи у цьому процесі громадські організації, шляхом їх фінансування, нова еліта прагне домінувати в усіх сферах, залишаючи все менше місця в управлінні державою для суспільства; 2) у період кризових ситуацій формується не нова еліта, а громадянське суспільство в особі територіальних громад, яке має взяти на себе відповідальність за стан справ у сфері громадівсько-державного управління як на місцевому, так і загальнодержавному рівні. Після набуття статусу незалежної країни, поняття «українська еліта» має бути заміненим на якісно нове – «самодостатня українська громада», як з позиції змістовної складової, так і з позиції критеріїв оцінки, за якими деякі сучасні науковці визначають елітарність тих чи інших верств населення. Виходячи із реалій сучасного етапу державотворення, охарактеризовано визначення правового статусу людини, її вирішальної ролі у процесах налагодження тісних взаємовідносин держави та суспільства у державному управлінні в Україні.
Автором розкрито сутність суспільної самореалізації на рівні територіальних громад (практичне втілення принципів самоорганізації, що відбувається на засадах єдності та духовності, з урахуванням виробленої стратегії та тактики захисту від стороннього впливу – проявів незаконного втручання посадових осіб у діяльність громади (організаційний чинник), та проявляється через створення об’єктів духовного напрямку та майна громадівської власності (матеріальний чинник)). Самореалізація в управлінні полягає у створенні безпосередньо мешканцями населених пунктів відповідних структур – громадівських рад, для життєзабезпечення певної територіальної громади та з метою розв’язання нагальних проблем громадян.
На підставі аналізу самоорганізації як процесу самореалізації особи, автором доведено необхідність врахування головного чинника – внутрішнього стану людини, її гідності, прагнення до справедливих рішень у розв’язанні нагальних проблем. У випадку, якщо особа усунута від такої можливості, а її активність замінено на формалізм в управлінні, процес суспільного розвитку відбуватиметься повільно, що, з позиції управлінського аспекту, характеризує втрату можливостей самореалізації суспільства в управлінні.
Доведено, що послаблення соціальної нерівності громадян через застосування системи взаємовідносин держави та суспільства з акцентом на громадівсько-державне управління на принципах реалізації прямого народовладдя дозволить уникати конфліктних ситуацій у суспільстві та забезпечити перехід до нової форми взаємовідносин – взаємовідповідальності держави та суспільства за ситуацію в країні. За рахунок партнерських взаємовідносин в економічній сфері, що передбачає створення та спільне утримання підприємств, засновниками яких виступатимуть держава та територіальні громади, тим самим, буде забезпечено матеріальне підґрунтя для формування громадянського суспільства в Україні.
Автором проаналізовано основні тенденцій формування громадянського суспільства в Україні. В основу першої тенденції закладений принцип формування громадянського суспільства за допомогою структурованих територіальних громад та новостворених структур публічного управління, а в основу другої – за допомогою еліти. При цьому наскільки держава здатна до реалізації вищезазначених заходів, а особа та суспільство адекватно зреагують на необхідність застосування, за своєю природою властивих їй функцій у сфері управління, напряму залежатиме від основних положень обраної тактики суспільним розвитком. Ефективне державне управління має враховувати дві важливі складові: правову державу та консолідоване громадянське суспільство, що дозволяє забезпечити тісні взаємовідносини суб’єкта та об’єкта державного управління з метою практичної реалізації правового статусу людини, закладеного у конституційних та законодавчих актах.
У четвертому розділі «Організація і розвиток системи взаємовідносин держави та суспільства в управлінні» досліджено в управлінні та її правове забезпечення, охарактеризовано , а також кадрове забезпечення організації і розвитку системи взаємовідносин держави та суспільства у державному управлінні.
Охарактеризовано систему взаємовідносин держави та суспільства в управлінні як взаємозалежність суб’єкта та об’єкта державного управління і прагнення до взаємопроникнення, через основні напрями поля взаємовідносин, з метою досягнення цілісності. Одним з аспектів формування демократичних інститутів у державі є визначення правових засад взаємовідносин органів публічної влади та громадян. Правова держава реалізується на практиці при наявності відповідних умов, головними та найважливішими з яких є три базисні основи – економічна, політична, духовна. Взаємовідносини суб’єкта та об’єкта державного управління розглядаються у роботі як процес, за яким суспільство в особі територіальних громад, при допомозі засобів управління, встановлює прямий зв’язок з державою і в результаті спільної партнерської діяльності, через економічний, політичний і духовний напрями поля взаємовідносин, отримує продукт (матеріальний та нематеріальний) для життєдіяльності суспільства та подальшого розвитку держави.
Конкретизовано зміст поняття громадівська рада (організаційна структура відповідної територіальної громади, що функціонує на громадських засадах) та громадівська власність (майно, яке формується, головним чином, за рахунок внесків мешканців відповідного населеного пункту). Автором дослідження визначено основні напрями подальшого розвитку управління власністю територіальних громад в Україні. Основна аргументація пов’язана із збереженням власності територіальних громад в Україні через впровадження нового виду власності – громадівської власності, а також інноваційної моделі реалізації управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні. За результатами аналізу чинного законодавства, наявних структур управління комунальною власністю територіальних громад та їх спільною власністю, накопиченого досвіду щодо організації структур комунальної власності на рівні відповідних місцевих рад визначено три напрями подальшого розвитку управління власністю територіальних громад в Україні: 1) через удосконалення чинного законодавства залишити ті підходи до управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю, які використовуються, безумовно з деякими новаціями, передбаченими, зокрема, у законопроектах про комунальну власність; 2) з урахуванням вимог конституційної норми (ст. 143) запровадити громадівську власність, управління якою здійснюватиме безпосередньо територіальна громада; 3) застосувати на практиці інноваційну модель реалізації управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю у системі місцевого самоврядування в Україні.
На підставі проведеного аналізу організації і розвитку системи взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, її основних елементів автором обґрунтовано необхідність забезпечення рівноваги у системі взаємовідносин держави та суспільства в управлінні за рахунок взаємообумовленості елементів. Історичні періоди збалансованих взаємовідносин між державою та суспільством, характеризуються досягненням рівноваги у суспільстві та забезпечуються стабільністю на рівні держави. Практично забезпечити такий баланс, за існуючої системи державного управління в Україні, стає можливим за рахунок впровадження додаткових елементів, здатних створити відповідні умови для взаємопроникнення суб’єкта та об’єкта державного управління.
Для того, щоб сформувати пріоритети та встановити взаємовідносини між державою та суспільством в управлінні потрібно дотримуватися стратегії подальшого розвитку, в основу якої необхідно закласти логічне співвідношення економічного, політичного і духовного напрямів. Видається доцільним також передбачити відповідні заходи, на випадок виникнення проблемних ситуацій, з метою локалізації негативних наслідків за результатами неефективного управління.
Доведено, що на етапі становлення української державності тісних взаємовідносин держави та суспільства не склалося. Натомість, продовжується процес відсторонення суспільства від управління державною і комунальною власністю та поглиблюються процеси руйнації матеріально-економічної складової держави. Позбавити громаду матеріальної захищеності означає – свідомо «викликати» дестабілізацію на рівні держави у різних її проявах – починаючи від прихованих форм протесту до відкритих виступів. За відсутності контролю з боку суспільства, державний апарат управління перебирає на себе не властиві йому повноваження. Незважаючи на те, що таких функцій з боку носія влади – народу – їм не делеговано, деякі посадові особи ставлять себе «над суспільством», що спричиняє виникнення конфліктних ситуацій, призводить до дисбалансу сил у суспільних відносинах і, відповідним чином, позначається на взаємовідносинах держави та суспільства в управлінні. У процесі підготовки кадрового потенціалу у сфері державного управління варто приділити увагу питанням духовності, можливостям поєднання економічного та духовного чинника з метою формування громадянського суспільства на засадах добра, честі та справедливості.
П’ятий розділ «Шляхи розвитку взаємовідносин держави та суспільства в управлінні України» присвячений аналізута суспільства в управлінні і можливості його використання в Україні, розвитку організаційної структури взаємовідносин держави та суспільства у процесі модернізації державного управління в Україні, у як провідного контролю взаємовідносин держави та суспільства в управлінні.
Намагання використати запозичені елементи у системі державного управління, вказує на відсутність вітчизняної стратегії подальшого розвитку держави і, водночас, на неспроможність визнати і повернутися до кращого управлінського досвіду, який був запозичений у нас, але ефективно використаний в інших країнах світу. Це стосується, зокрема, організації суспільного життя на рівні населених пунктів, соціалізації управлінських процесів, системи охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, які були під жорстким контролем держави. Наголошується, що при розробці моделі управлінських взаємовідносин держави та суспільства в Україні не варто уникати кращого досвіду, який використовувався у попередні роки та, відповідно, нівелювати принципи державного управління, запозичені в інших державах, без адаптації їх до українських реалій. Україна у своєму розвитку та прагненні досягти економічного зростання не схожа із жодною країною в світі, які б паралелі та аналогії з державного управління не наводилися.
Акцентовано увагу на тому, що на відміну від зарубіжних країн, за наявної системи державного управління в Україні, інститути влади не вважають суспільство рівноправним партнером у розв’язанні численних проблем у сфері суспільних відносин. Замість того, щоб скористатися зарубіжним досвідом щодо матеріальної підтримки структур публічного управління для налагодження тісних взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом державного управління, громадські організації в Україні створюються, переважно, для отримання зарубіжних грантів. На відміну від США і Канади, в Україні громадяни не проявляють високої активності щодо участі у громадських організаціях. Ідеалізуючи зразки масової псевдокультури зарубіжних країн, останнім часом проявляється цинізм стосовно традицій і культурного надбання українського народу. Таке становище склалося через відсутність духовної ідеології суспільного розвитку української нації, що, тим самим, потребує перегляду існуючих підходів до місця і ролі церкви у державі; розробки духовної ідеології суспільного розвитку; застосування системи взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, де цьому напряму відведено ключову роль. Поєднання двох основних напрямів – духовного та економічного – для створення відповідного поля взаємовідносин, дозволить практично реалізувати зазначені заходи.
Доведено, що проведення поетапної підготовки до формування громадянського суспільства в Україні напряму залежить від безпосередньої участі громадян в організаційних заходах як на місцевому, регіональному, так і загальнодержавному рівнях, а також активного сприяння та нормативно-правового забезпечення цього процесу з боку держави. На першому етапі необхідно розробити ідеологію процесу взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, в основу якої має бути закладений принцип поєднання державного і громадівського управління. На другому етапі слід чітко визначитися з правовим забезпеченням процесу взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, провести організаційно-правові заходи на рівні громад з метою створення структур публічного управління – громадівських рад, розпочати підготовку кадрового потенціалу за принципово новою методикою управління на рівні держави та громад. На третьому етапі, з метою застосування механізму прямої участі громадян в управлінні державними справами за допомогою структур публічного управління – громадівських рад, впровадити на законодавчому рівні систему взаємовідносин держави та суспільства в управлінні, що, тим самим, дозволить створити відповідну сферу взаємовідносин для суб’єкта та об’єкта державного управління. На четвертому етапі, за рахунок співпраці державних агентств сприяння розвитку громад та громадівських рад, слід розпочати формування спільної власності держави та громад – громадівсько-державної власності – матеріальної основи взаємовідносин держави та суспільства. На п’ятому етапі, за допомогою ефективного використання громадівсько-державної власності, необхідно сформувати самодостатні громади, що й буде аргументованою підставою для переходу до шостого етапу, на якому доцільно застосувати нову структуру публічного управління, заклавши принцип прямого народовладдя, паритетних засад між державою та суспільством у питаннях управління, що, тим самим, дозволить створити реальні умови для формування громадянського суспільства в Україні. На сьомому етапі, створення громадянського суспільства та економічно спроможної держави поставить на порядок денний формування принципово нових взаємовідносин суб’єкта та об’єкта державного управління.
На підставі проведеного аналізу доведено, що в основу концепцій взаємовідносин держави та суспільства необхідно закласти принцип справедливого розподілу матеріальних ресурсів, який через матеріальний чинник надає можливість усвідомити людині своє місце у суспільному розвитку. Такий принцип заслуговує на увагу стосовно стартових можливостей людини на початку проведення реформи державного управління. Разом з тим, сучасний варіант модернізації у такій спосіб не враховує можливості осіб, які, в силу не залежних від них обставин, не спроможні на одному рівні з іншими громадянами скористатися в повній мірі цією можливістю. Виходячи з цього, позиція автора дослідження полягає у необхідності проведення модернізації на користь розвитку територіальних громад, які об’єднують різних за віком і фізичними можливостями осіб. Основна ідея модернізації має полягати у створенні належних умов для життєдіяльності громади – основи громадянського суспільства в Україні. Відповідно, основною метою модернізації є створення самодостатніх територіальних громад. Під час проведення модернізації досягатиметься належний рівень життєзабезпечення населених пунктів, що надасть аргументовані підстави для формування громадянського суспільства в Україні. У процесі модернізації необхідно застосувати кардинально нові підходи, враховуючи матеріальний чинник – власність, без якого будь-які реформи приречені на безперспективність. Виходячи з цього, доцільно змінити стратегію модернізації, суть якої має полягати у тому, що замість перерозподілу майна необхідно зосередити увагу на створенні нової форми власності: спільної власності держави та суспільства – громадівсько-державної власності. Такий підхід у процесі модернізації є новацію на користь матеріального забезпечення держави та суспільства.
Запропоновано модель управлінських взаємовідносин держави та суспільства в Україні, яка складається з двох основних блоків – «Органи державного управління» та «Органи громадівського управління». Перший блок «Органи державного управління» не зазнав суттєвих змін, виходячи з тих позицій, що на конституційному рівні чітко визначено повноваження органів влади в Україні. Доцільність другого блоку «Органи громадівського управління» пов’язана з тим, що за наявних владних інститутів відсутні тісні взаємовідносини між державою та суспільством і це, відповідним чином, впливає на рівень державного управління в Україні. З позиції системного підходу, застосування нових елементів – громадівських рад і Асоціації Громадівських Рад України, які входять у цей блок, дозволить врівноважити суб’єкт та об’єкт державного управління, що, тим самим, забезпечить цілісність структури. На підставі цього автором доведено, що процес модернізації необхідно розпочати з посиленої уваги до другого блоку «Органи громадівського управління», через ефективне застосування елементів якого буде створено підґрунтя для здійснення відповідних змін у першому блоці.
Обґрунтовано, що вдосконалення системи державного управління за рахунок застосування нових елементів, адаптованих до умов функціонування на паритетних засадах з іншими елементами, дозволить поступово наблизитися до моделі прямої демократії. Взявши за основу модель прямої демократії, у цьому питанні необхідно визначитися зі стратегією подальшого розвитку, яка має полягати у поступовому перетворенні суспільства в особі територіальних громад на активного суб’єкта державного управління, здатного виступати рівноправним партнером у взаємовідносинах з державою. Відповідно, це вимагає застосування необхідних заходів на загальнодержавному та місцевому рівнях. Поєднання цих заходів та аргументованого конструктивізму надасть можливість розв’язати споконвічну проблему, що стає на заваді цивілізаційного розвитку української державності.
Розкрито державний моніторинг як системний інститут, що складається з багатьох елементів та спроможний реалізувати чисельні завдання, виступає інститутом управління державою і суспільством, охопивши стадію законотворчості та законодавчої практики. Конкретизовано зміст державного моніторингу як аналіз функціонування державних органів, з урахуванням міжнародної практики застосування законодавчих норм. З огляду на той факт, що у конституціях та законодавстві більшості країн світу існують майже ідентичні підходи до побудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства, проведення державного моніторингу дозволить усунути перешкоди на шляху інтеграційних процесів і забезпечити надалі цивілізовані правові відносини між цими країнами. Фундаментальною метою у цьому напрямі стає прийняття та реалізація конструктивних, державних, політичних та суспільних рішень з урахуванням системи законодавства відповідної країни. Акцентовано увагу на оптимізації системи законодавства як своєрідного індикатора розвитку держави і суспільства, що суттєво впливає на економічне зростання країни в цілому та добробут, захист прав, свобод і безпеки громадян.
Розвиток взаємовідносин держави та суспільства як визначальний критерій оцінки належного функціонування органів державної влади є одним з основних показників рівня формування громадянського суспільства, який проявляється через формування структур публічного управління безпосередньо мешканцями населених пунктів, з метою встановлення тісних взаємовідносин з державою для спільного розв’язання наявних проблем у сфері державного управління. Відсутність тісних взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом державного управління негативно впливає на державно-управлінські відносини, стає причиною конфліктів і протистояння між органами державної влади та громадянами.
|
