РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, а також розкрито зв'язок з науковими програмами Національної академії державного управління при Президентові України, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію та наукові публікації, в яких викладено результати й основні ідеї дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні питання щодо реалізації повноважень органів місцевого самоврядування» – аналізуються існуючі наукові напрацювання, що стосуються теми дисертаційного дослідження, узагальнюється досвід європейських країн щодо забезпечення основних соціальних прав населення, досліджується процес децентралізації влади як сутнісної передумови ефективної соціальної політики держави.

Незважаючи на значні напрацювання дослідників у галузі захисту прав громадян, дана проблематика розглядалася ними здебільшого у площині правознавства, соціології, політології. У той же час, питання діяльності органів місцевого самоврядування щодо забезпечення соціальних прав громадян не стало предметом комплексного наукового аналізу з позицій науки державного управління.

Характеризуючи термінологічний аспект проблематики дослідження, можна зазначити, що одним з найпоширеніших визначень поняття «соціальні права» – є права людини і громадянина у соціальній сфері, що полягають в отриманні соціальних благ, володінні, користуванні й розпорядженні ними. Протягом 2004-2005 рр. Верховною Радою України було зроблено спробу прийняття Соціального кодексу, у якому це поняття було максимально і невиправдано звужене, зведене лише до права людини на соціальний захист. У дисертації доводиться, що всі права людини є соціальними у тому сенсі, що вони обумовлені соціумом, суспільством як за змістом та обсягом, так і за засобами їх здійснення. З огляду на це, несоціальних прав людини взагалі не може бути, а соціальне право – це право людини на гідне існування та розвиток із соціальних джерел, тобто на основі застосовуваного за певних умов (при настанні так званих соціальних ризиків) державними чи недержавними організаціями соціально-аліментарного методу регулювання.

У міжнародних актах, що регламентують соціальні права працюючих, вміщено такий перелік цих прав: свобода пересування, право на зайнятість і винагороду, право на поліпшення умов життя та праці, право на соціальний захист, свободу об’єднання та колективних переговорів, право на професійне навчання, право на рівність чоловіків і жінок, право на інформацію, консультації та участь в управлінні, право на охорону здоров'я і безпеку на робочому місці, право на захист дітей та підлітків, право на захист осіб похилого віку, право на захист непрацездатних осіб (інвалідів). Аналіз підходів до формування та реалізації державної політики щодо забезпечення соціальних прав громадян свідчить, що саме місцеве самоврядування є найбільш ефективним інструментом розбудови соціальної держави та реалізації більшості прав і свобод людини і громадянина.

Ефективна соціальна політика держави щодо забезпечення життєздатності суспільства, його консолідації та стабільного розвитку можлива лише за умов залучення органів місцевого самоврядування і громадських інститутів до регулювання соціального та економічного життя місцевих громад, реалізації соціальних прав громадян на добробут, соціальну справедливість та безпеку. Структури, які б відслідковували та аналізували громадський та суспільний інтерес із залученням самої громадськості, вкрай необхідні і в Україні на даному етапі її розвитку. Це б посилило ефективність діяльності, скоординувало б роботу усіх зацікавлених та задіяних структур, підвищило б довіру громадськості до органів місцевого самоврядування.

У розвинених соціальних практиках склався окремий напрям соціальної управлінської діяльності, що передбачає подолання розриву зв’язків між органами місцевого самоврядування і недержавними організаціями – це так звані «програми участі» (participation’s programs), які спрямовані на розширення безпосередньої участі громадськості у прийнятті найважливіших управлінських рішень і розв’язанні соціальних проблем на місцевому рівні. У країнах з розвинутою демократією громадяни реалізують своє право на участь у вирішенні проблем місцевого значення через організації неприбуткового сектора, тому різні форми місцевої самоорганізації не входять до системи муніципального управління. У пострадянських країнах, з якими Україна має спільне історичне минуле, за своїм правовим статусом органи самоорганізації населення є елементом системи місцевого самоврядування та наближені до публічних органів влади.

У другому розділі – «Сучасний стан забезпечення соціальних прав членів територіальної громади в Україні» – аналізується існуючий стан щодо забезпечення соціальних прав громадян органами місцевого самоврядування, з’ясовуються особливості реформування українського законодавства з питань встановлення соціальних прав громадян, узагальнюються результати соціологічних досліджень стосовно форм та методів забезпечення соціальних прав громадян органами місцевого самоврядування.

Серед багатьох питань, що потребують вирішення саме на рівні територіальних громад, особливої уваги потребує ситуація із соціальним захистом населення. На відміну від проблем політичного, макроекономічного, ідеологічного характеру, соціальні питання є тими складовими буття громадян, від розв’язання яких безпосередньо залежить соціальна активність населення, довіра до органів державної влади, бажання підтримувати або, навпаки, ігнорувати ті чи інші владні ініціативи. Безумовно, враховуючи утриманські, патерналістські настрої значної частини Українського суспільства, які і до сьогодні мають місце, в тому числі і через надмірно популістську політику органів влади загальнодержавного рівня, не можна сподіватися на високу оцінку зусиль місцевої влади щодо вирішення соціальних проблем населення.

Одним з чинників, що впливає на негативну оцінку потенціалу органів місцевого самоврядування у сфері захисту соціальних прав населення, є низький рівень соціальної активності членів територіальних громад, небажання брати активну участь в органах самоорганізації населення, від’ємний баланс довіри населення до органів місцевої влади. Це, в свою чергу, є похідним від зневіри громадян у професійності та порядності посадовців місцевої влади, переконанні у неможливості останніх допомогти у вирішенні нагальних проблем сьогодення, що є потужним гальмом на шляху становлення громадянського суспільства і, одночасно, може спровокувати соціальні конфлікти.

Проведений аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності органів державного управління та органів місцевого самоврядування дає підстави зробити висновок, що всі основні законодавчі гарантії забезпечення соціального захисту пов’язані з центральним рівнем управління, а зміст проблеми соціального захисту має яскраво виражений регіональний характер, тому, що нерозривно пов’язаний із регіональним аспектом відтворення людини. На місцевому рівні рельєфно проявляються можливості забезпечення найбільш діючої організації щодо соціального захисту громадян. Саме на цьому рівні може бути найкращим чином досягнуте те головне, що визначає ефективність соціального захисту – конкретність, адресність і раціональність. В умовах обмеженості матеріально-фінансових ресурсів держави, забезпечення конкретності, адресності і раціональності витрат коштів при вирішенні проблеми соціального захисту має особливо важливе значення як для малозабезпечених, так і для усього суспільства.

У роботі доводиться, що безпосередній вплив на рівень захищеності соціальних прав громадян безпосередньо пов’язується з наявністю ефективного зворотного зв’язку між владою та громадськістю. Органи як виконавчої, так і законодавчої влади недостатньою мірою використовують такі соціальні технології, як функціонування громадських рад при органах влади, проведення громадських слухань, підготовку та проведення опитувань громадської думки.

В Українському суспільстві існує нагальна потреба удосконалення концепції регіональної соціальної політики як сукупності (системи) соціальних заходів, спрямованих на подолання десоціалізації і стратифікаційної маргіналізації, яка б мала нормативно-правове конституювання і переслідувала ціль формування гідного рівня існування населення. Саме тому подальший розвиток законодавства у цій сфері має спрямовуватись на створення сприятливих умов для гарантування права на соціальний захист громадян України та приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. Таким чином, сучасна законодавча база України щодо прав і свобод людини свідчить, що в ній враховані не тільки національні, а й європейські вимоги і стандарти.

Актуальним завданням органів місцевого самоврядування є посилення інтерактивної компоненти щодо використання інформаційно-комунікативних технологій. Їх прикладом може бути опитування громадян, що проводяться на офіційних інтернет-сторінках міських рад та їх виконавчих комітетів.

Популярність такої форми вивчення думки членів територіальної громади як інтернет-опитування є цілком зрозумілою, адже провести його очевидно легше, швидше та дешевше, ніж місцевий референдум, чи масштабні наукові дослідження. Проте, при аналізі таких опитувань необхідно усвідомлювати, що вони суттєво відрізняються від класичних наукових соціологічних досліджень.

У третьому розділі – «Сучасні технології  забезпечення соціальних прав громадян органами місцевого самоврядування» – обґрунтовується необхідність трансформації наявної системи самоорганізації населення у дієвий чинник забезпечення соціальних прав громадян, розкривається зміст, форми та технології взаємодії органів місцевого самоврядування і недержавних організацій, визначається інститут місцевого омбудсмена як технологія захисту прав членів територіальної громади.

Виходячи з того, що структуризація та диференціація українського суспільства стає все більш помітною, можна стверджувати про зростання ролі недержавних організацій та органів самоорганізації населення в захисті соціальних прав громадян. Саме вільні та чисельні об’єднання громадян повинні стати більш ефективними суб’єктами соціальної політики, адже такі громадські структури мають всі можливості для наближення до конкретних потреб населення на адресну допомогу щодо захисту своїх прав.

Важливим аспектом діяльності органів місцевого самоврядування у справі забезпечення соціальних прав громадян є співпраця місцевої влади з недержавними організаціями та органами самоорганізації населення. Делегуючи органам самоорганізації населення відповідні повноваження та функції, традиційно закріплені за органами влади, держава може розширити соціальні програми, при цьому зменшувати навантаження на органи влади як головних агентів соціальної політики. Зокрема, у п. 2.1.40 Правил благоустрою території м. Харкова, органи самоорганізації населення визначені повноправним суб’єктом у сфері благоустрою. Проте, як свідчить практика, певна частина громадян не тільки не усвідомлює потенціалу органів самоорганізації населення, але й не готова до участі в облаштуванні власного середовища проживання. Однією з технологій, що сприяли б активізації громади в цьому питанні, може стати відповідна процедура надання органам самоорганізації населення повноважень громадського контролю з питань благоустрою.

Як форма участі громадян у місцевому самоврядуванні, самоорганізація населення має низку специфічних особливостей: виникає тільки там, де наявна ініціатива громадян; відрізняється різноманітністю рівнів (будинок, квартал, мікрорайон тощо); може існувати протягом певного періоду та зникати, коли бажаного результату досягнуто; може мати або не мати статус юридичної особи; може приймати на себе повноваження з вирішення питань місцевого значення. Також, органи самоорганізації населення характеризуються певними особливостями: мають специфічний суб'єкт – мешканців, які здійснюють своє право на місцеве самоврядування; набувають значення «каталізатора» зворотного зв'язку населення, громадських організацій, органами виконавчої влади та органами  місцевого самоврядування; посідають окреме місце в державі як активний елемент громадянського суспільства; стають дієвою сучасною соціальною технологією забезпечення органами місцевого самоврядування соціальних прав громадян.

Актуальним залишається питання щодо поінформованості громадян про діяльність органів самоорганізації населення, адже вони не мають відповідних можливостей для популяризації своєї роботи. Такі ресурси мають міські ради і можуть їх ефективно використовувати для поширення відповідної інформації. Як свідчить досвід міст України, наявність на офіційних інтернет-сторінках місцевих рад актуальної та корисної інформації сприяє розширенню діяльності органів самоорганізації населення, що свідчить про непересічне ставлення влади до їх проблем та ілюструє конкретні технології взаємодії. У роботі доводиться, що для покращання поінформованості громадян про роботу органів самоорганізації населення необхідно внести зміни до програм підтримки їхньої діяльності. Ще одним перспективним кроком має стати розробка окремої сторінки щодо діяльності органів самоорганізації населення та розміщення її на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування. Типову структуру такої сторінки наведено на рис. 1.

Разом із представниками недержавних організацій органи самоорганізації можуть безпосередньо впливати на забезпечення відповідних соціальних прав. Прикладом може бути реалізація соціальної технології «Сусідські спостерігачі», яка передбачає догляд сусідів за житлом тимчасово відсутньої особи, сприяння підвищенню безпечності міського середовища, дотримання гарантованого Конституцією України права на недоторканість житла.