ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОРАДИКАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

         У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено стан її наукової розробки, з’ясовано зв’язок із науковими програмами, розкрито мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, особистий внесок, наведено дані про апробацію основних положень і висновків та відомості про публікації автора за темою дослідження.

         У першому розділі “Теоретико-методологічна основа, джерельна база дослідження” визначено ступінь наукової розробки теми, узагальнено теоретичні засади і стан дослідження доробку українських націоналістичних організацій з питань державної політики та державного управління, досліджено та уточнено понятійно-категоріальний апарат.

         У розділі проаналізовано ступінь дослідження теоретичної спадщини українських націоналістичних організацій міжвоєнного періоду. Серед авторів досліджень окремо можна виділити радянських авторів, сучасних українських вчених, іноземних дослідників та представників української діаспори. Характерною особливістю робіт радянських вчених, серед яких можна назвати В. Євдокименка, Ю. Римаренка, В. Чередниченка, є заідеологізованість  та тенденційність висновків, змішування поглядів представників різних ідеологічних напрямків при дослідженні  українського націоналізму, сприйняття українського націоналізму як виключно негативного явища. Отже, наукова цінність досліджень радянських вчених для вивчення теоретичної спадщини українських праворадикальних націоналістичних організацій є сумнівною. Роботи представників української діаспори відображають їх партійну приналежність і цікаві, за окремими винятками, виключно як джерело інформації.

         Сучасні українські дослідники в своїх роботах переважно розглядають ідеологію та діяльність  націоналістичних організацій, торкаючись поглядів на засади формування держави, на державну політику та державне управління лише побічно. Окремі аспекти згаданих питань досліджували С. Квіт, А. Кентій, С. Кульчицький, О. Красівський. Дуже важливим напрямом є виявлення та введення в науковий обіг теоретичних документів та матеріалів українських націоналістичних організацій. Останнім часом опубліковано листування Є Коновальця з членами ПУН за 1930 рік, документів ОУН періоду становлення в 20-і роки ХХ ст., матеріалів чеських архівів, що стосуються підготовки та проведення Першого Конгресу Українських Націоналістів (КУН) в 1929 році. Характерною особливістю досліджень сучасних українських авторів є їх нейтральна оцінка українського націоналізму.

         Для теми дослідження найважливішим є доробок іноземних вчених, хоч вони і розглядали в своїх працях лише окремі аспекти теоретичної спадщини українських праворадикальних націоналістичних організацій щодо формування органів державної влади, державної політики. М. Сосновський, О. Мотиль найповніше  досліджували спадщина Д. Донцова щодо державної політики.

         У розділі доведено, що будь-які питання, пов’язані із державністю, так чи інакше торкаються понять “нації” та “націоналізму”. При утворенні національних держав в Європі за основу було взято підхід: “одна нація – одна територія – одна держава”, який привів до появи нації-держави. Теоретичні положення щодо змісту понять “нація” та “націоналізм” розроблялись переважно іноземними дослідниками, серед яких вирізняються роботи П. Альтера, Е. Сміта, Р. Брюбейкера, Р. Шпорлюка.

         Основні поняття, що стосуються націоналізму (“етнос”, “етнічність”, “нація”), як і сам термін “націоналізм”, на сьогодні не мають задовільного наукового визначення, що пов’язано із актуальністю національної проблематики та багатозначністю цих понять.

Показано тісний зв’язок із поняттям національної держави поняття  політичної нації на протилежність етнічній нації. Термін “етнічна нація” вживають там, де нація складається з однієї етнічної групи, а “політична нація” - там, де націю складають декілька етнічних груп у межах певних державних кордонів. Як правило, політична нація не співпадає з етнічною нацією, за окремими винятками.

Політична нація та, відповідно, політичний націоналізм виникли і сформувались у рамках вже існуючих державних структур, які сприяли поширенню процесів гомогенізації і були характерні для країн Західної Європи та Північної Америки. Політичним націоналізмом були запозичені ідеї свободи і рівності, прирівнюванні громадянства до приналежності до нації, отриманні всіма членами політичної нації рівного політичного статусу.

         Етнічна нація і етнічний націоналізм виникли і сформувались у процесі боротьби національних ідентичностей за утворення держав у країнах Центральної та Східної Європи. В цьому випадку формуванню нації і націоналізму передує не держава, а національна ідентичність. Для етнічного націоналізму важливими є ідеї спільності території, мови, релігії, традицій.

         Як правило, націоналістичний рух домагається державної влади, так як інтереси і цінності нації є первинними і незалежність нації повинна бути підкріплена  політичним суверенітетом.

З’ясовано, що національне будівництво нації-держави відбувається в умовах переважно конфліктної взаємодії титульної нації та національних меншин і передбачає формування та здійснення державної політики. Державна політика та державне управління - це два ключових взаємопов’язаних явища, які покликані забезпечити вплив держави на суспільство.

Визначено, що у науковій літературі не існує загальноприйнятого визначення державного управління та державної політики. Серед вчених які внесли свій внесок в  дослідження   теоретичних  проблем   державного  управління   можна   назвати  В. Аверьянова,   Г. Атаманчука,   В. Бакуменка,   В. Баштанника,   В. Мартиненка,  Н. Нижник. Найбільш вдалим, на нашу думку, є визначення державного управління Г. Атаманчука. Щодо поняття „державна політика” існують розбіжності між західними та вітчизняними науковцями. Вітчизняні вчені при визначенні державної політики роблять наголос на діяльності. Точка зору зарубіжних науковців на державну політику як сукупність принципів, рішень, цілей, намірів і завдань, на нашу думку, є більш прийнятною. Як теоретичну основу дослідження положень концепції державної політики українських праворадикальних організацій використано роботи Г. Колбеча, Д. Стоун, В. Тертички.

Як правило, кожна політична організація намагається сформулювати теоретичні підходи до державної політики, визначити програму дій, тобто визначити концепцію політики, яка стане державною після приходу до влади цієї політичної організації.

Обґрунтовано тісний зв’язок поняття ідентичності держави із визначенням національних інтересів, формуванням зовнішньої та внутрішньої політики. Теоретична основа концепції ідентичності держави була закладена в процесі дослідження нації, націоналізму та національної держави. Ідентичність держави розуміють як сукупність уявлень, що визначають сприйняття держави в світі та самосприйняття державою свого місця в світі. Інструментами формування ідентичності держави є національні інтереси та державна політика - як зовнішня, так і внутрішня.

         У другому розділі „Концепція державної політики українських праворадикальних організацій в контексті їх використання в сучасних умовах” досліджено погляди українських праворадикальних організацій на зміст і основні засади державної політики майбутньої Української держави та запропоновано їх використання в сучасній Українській державі.

         Початок ХХ ст. для України характеризується поразкою в боротьбі за утворення Української держави в 1917-1920 роках. 20-ті роки ХХ ст. - це роки розгубленості українського суспільства, кризи політичної думки, втрати орієнтирів суспільного розвитку.

         Обгрунтовано, що реакцією на поразку української революції було утворення ряду праворадикальних націоналістичних організацій, розвиток яких привів їх до об’єднання та утворення ОУН, яка  взяла на себе відповідальність за формування завдань та політики на найближче майбутнє. Першим проявом організованого українського націоналізму була група осіб, яка гуртувалася навколо часопису “Заграва” під редагуванням Д. Донцова. Саме Д. Донцову належить вирішальне значення в розробці концепції державної політики організованого українського націоналізму, основні положення якої він виклав у своїй праці “Підстави нашої політики”.

Показано, що загальною тенденцією перших націоналістичних організацій (Українська Партія Національної Роботи (Революції) (УПНР), Українська Військова Організація (УВО), Група Української Національної Молоді (ГУНМ), Легія Українських Націоналістів (ЛУН), Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ)) було те, що теоретичному обґрунтуванню змісту та принципів  державної політики вони приділяли мінімальну увагу. Розробка засад державної політики розпочалась лише в процесі утворення ОУН.

         Доведено, що в основу теоретичних напрацювань теоретиків ОУН при підготовці  та  проведенні  Першого КУН 28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні лягли положення  “стрілецької ідеології”, які були сформульовані в середовищі Українських Січових Стрільців під час визвольних змагань 1917-1920 рр.: 1) ідея нації, під якою розуміли суверенітет і соборність української нації; 2) ідея української визвольної політики, наслідком втілення в життя якої має бути Українська Самостійна Соборна Держава; 3) ідея визвольної боротьби, яка означає обов’язковість організації боротьби на окупованих українських землях.

         На зміст концепції державної політики вплинули положення Постанов Першого КУН з питань зовнішньої та внутрішньої політики, які упродовж 30-х років уточнювались, конкретизувались, доповнювались. Виключно важливим у подальшому розвитку окремих положень концепції є особистий внесок Голови ПУН Є. Коновальця. Це стосується, зокрема, обґрунтування таких положень: опора на власні сили, незалежність в прийнятті рішень у зовнішній політиці, реалізм в державній політиці, важливість міжнародної пропаганди для утвердження держави в світі тощо.

         Показано зв’язок положень концепції державної політики ОУН та концепції Д. Донцова. Новими в порівнянні з концепцією Д. Донцова були положення щодо визначення таких ключових цінностей державної політики, як  нація, соборність і незалежність, опори на власні сили, активність як ключовий принцип зовнішньої політики, який передбачав прийняття рішень на випередження та  вплив на міжнародні події у вигідному для України напрямку, національні інтереси – основа практичної політики тощо.

Визначено основні положення концепції державної політики ОУН, до якої, крім вище перелічених, додатково увійшли окремі положення Постанов КУН щодо внутрішньої політики, зокрема, державна підтримка розвитку економіки та фінансів, сприяння розвиткові української культури, відповідальність держави за вирішення соціальних проблем тощо.

         Проаналізовано стан врегулювання основних засад зовнішньої та внутрішньої політики в сучасній Україні і визначено недоліки його правового забезпечення.

Показано співзвучність окремих складових концепції державної політики  ОУН нормам чинного законодавства й обгрунтовано доцільність доповнення Закону України „Про засади внутрішньої та зовнішньої політики” окремими положеннями.

На підставі аналізу чинного Закону України „Про засади внутрішньої та зовнішньої політики” пропонується:

- до основних принципів зовнішньої політики долучити наступні: пріоритет захисту національних інтересів, єдність зовнішньої та внутрішньої політики, реалізм, принцип активності, своєчасність та пропорційність заходів захисту національних інтересів;

- до основних принципів внутрішньої політики долучити наступні: прозорість, відкритість, передбачуваність, ефективність, результативність;

- доповнити вищезгаданий закон положенням щодо основного завдання внутрішньої політики: „Основою внутрішньої політики є забезпечення духовних потреб і матеріального добробуту населення шляхом розбудови всіх галузей народного господарства”.

У третьому розділі „Питання організації державної влади в політичній програмі Організації Українських Націоналістів” досліджено зміст та еволюцію поглядів теоретиків українських праворадикальних організацій, зокрема, ОУН щодо організації виконавчої влади майбутньої Української держави та принципів її взаємодії із іншими гілками влади.

Показано, що ОУН як і будь-яка політична організація в своїх програмних документах визначила своє бачення державного устрою та державної влади майбутньої Української держави. Питання державного устрою, організації державної влади майбутньої Української держави на Першому КУН, хоч і не були першочерговими, викликали дискусію. Невеликий за об’ємом і достатньо глибокий за змістом розділ “Державний устрій України” відображав об’єктивні обставини формування теоретичної основи боротьби за незалежну Українську державу. Для ОУН на той час важливішими були питання організаційної роботи, розбудови структури, взаємовідносин ПУН з низовими ланками тощо. Не дивлячись на те, що окремі члени ПУН узагалі ставили під сумнів доцільність в умовах бездержавності піднімати питання державного устрою, розділ “Державний устрій України” увійшов до Постанов КУН.

Визначено, що згідно з Постановами Першого КУН, процес побудови Української держави розділено на три етапи, на кожному з яких визначається інший державний режим: на першому етапі – авторитарний, на двох наступних - демократичний. Визначення на першому етапі національного визволення формою державного правління національної диктатури було виправданим, оскільки, по-перше, прагнення українців до утворення власної держави в Європі ігнорувалось, що знайшло своє відображення у рішенні Ради послів Антанти від 14 березня 1923 р. про приєднання Західної України до Польщі; по-друге, боротьбу необхідно було вести із усіма окупантами українських земель (Радянський Союз, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина) одночасно; по-третє, досвід державного будівництва 1917-1920 рр. свідчив про нездатність забезпечити існування Української держави при демократичному правлінні. 

На наступних етапах “державного закріплення та розвитку” форма державного правління - республіка. Наголошувалось, що у відповідності із загальноприйнятою європейською практикою при формуванні державної влади використовується ключовий для демократичних держав принцип поділу влад. У документах КУН, у відповідності із цим принципом, державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу та главу держави. Згадка про голову держави не означає декларування ще однієї окремої президентської влади, а лише підкреслює дуже важливе його місце в механізмі держави як представництво держави, її символ. Форма правління передбачається змішаною з однопалатним парламентом. Голова держави здійснює формування виконавчої влади, яка підзвітна йому та вищому органу законодавчої влади. Із змісту Постанов КУН можна зробити висновок, що голова держави не керує виконавчою владою, а за своїм статусом мав би займати положення арбітра при взаємовідносинах законодавчої та виконавчої влади. Взаємовідносини між законодавчою, виконавчою владами та головою держави в документах ОУН не деталізуються і згадуються лише побіжно.

У відповідності із Постановами КУН визначено, що одним з основних елементів інституційної побудови держави визначається місцеве самоврядування. Підхід до місцевого самоврядування в документах ОУН відповідає державницькій теорії, а структурно місцеве самоврядування визначається як організація державної влади на місцях. В Постановах КУН носієм влади на місцевому рівні визначено орган місцевого самоврядування, що обирається місцевим населенням і формує виконавчі органи.

За змістом розділ “Державний устрій України”  у Постановах Першого КУН відображав своєрідний компроміс у керівництві ОУН між різними точками зору. Передбачалось, що в майбутньому питання організації державної влади будуть доопрацьовуватись і уточнюватись.

Встановлено, що вже після завершення КУН в теоретичному органі ОУН – “Розбудові Нації” було опубліковано статтю присвячену питанням організації державної влади. Положення цієї статті відображали позицію ПУН, так як у відповідності з прийнятою практикою теоретичні статті в “Розбудові Нації” попередньо розсилались членам ПУН для погодження і зауважень. В статті наголошувалось, що, по-перше, запровадження диктатури є тимчасовим та вимушеним кроком в умовах боротьби за Українську державу; по-друге, парламентська демократія є природнім способом організації державної влади в Україні; по-третє, ефективність державної влади в значній мірі залежить від розподілу повноважень між законодавчою, виконавчою владами та головою держави.