РАНСФОРМАЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІЛЬГОВИХ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Краткое содержание

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано зв’язок роботи з науковими темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи, ступінь наукової новизни одержаних результатів; наведено дані щодо впровадження в практику та апробації результатів дослідження, особистого внеску здобувача, публікацій за темою дисертації.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування і розвитку функцій органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту населення» – проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми дисертаційного дослідження; обґрунтовано методологію вивчення функції соціального захисту в діяльності органів місцевого самоврядування в Україні; досліджено правові основи реалізації функції соціального захисту в системі місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування за своєю сутністю встановлює право громадянина бути джерелом влади на місцевому рівні, тобто самому приймати управлінські рішення щодо повсякденних життєвих справ і самому нести відповідальність за результати прийнятих рішень. Основними ознаками, що вирізняють місцеве самоврядування від влади державної, слід вважати: наявні відмінності у характері здійснення владних повноважень; територіально-обмежений принцип виборного права; розмежування сфер компетенції; самостійність при формуванні існуючих і додаткових джерел надходження бюджетних коштів.

У роботі показано, що місцеве самоврядування слід розглядати як найважливіший інститут публічної влади в сучасному суспільстві і разом з тим конкретну форму публічної влади, зміст діяльності якого спрямований на формування і розвиток громадянського суспільства. Метою місцевого самоврядування є людина як суб’єкт місцевого самоврядування і, відповідно, член громадянського суспільства. Місцеве самоврядування знаходиться на перетині всіх сфер людської діяльності, відіграє важливу роль у становленні та функціонуванні політико-правової, економічної, соціальної та духовної організації суспільства.

Законодавчі та нормативно-правові акти, що закріплюють права і свободи людини як найвищі цінності, визначають глибинний сенс і зміст діяльності місцевого самоврядування. Усе це створює гуманістичні основи місцевого самоврядування. Територіальними основами, які нормативно закріплюють і регулюють територіальну організацію місцевого самоврядування в конкретних межах, виступають локальні нормативно-правові акти. Певні норми, що закріплюють і регулюють порядок утворення і конкретного упорядкування органів місцевого самоврядування як-то статус, компетенція, форми і принципи діяльності складають організаційну основу місцевого самоврядування. Нормативно-правові документи, що закріплюють політичний статус місцевого самоврядування та його ідеологічну багатоманітність в місцевих громадах, і розглядаються як політичні основи місцевого самоврядування. Фінансово-економічні основи місцевого самоврядування закріплені в законодавчих та нормативно-правових документах, що регламентують формування і порядок використання об’єктів муніципальної власності, місцевих бюджетів тощо.

Підтверджено, що соціальною основою місцевого самоврядування є створення органами влади відповідних і належних умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини як члена територіальної громади. Соціальна основа місцевого самоврядування ідентифікується в локальних нормативно-правових актах, що закріплюють і регулюють здійснення соціальної політики на місцевому рівні.

Функціональний простір управлінської діяльності органів місцевого самоврядування забезпечується на основі інтеграції делегованих, власних і факультативних функцій, що передбачають реалізацію органами влади представницької, нормотворчої, установчої, кадрової, організаційно-розпорядчої, контрольної, економічної, соціокультурної, екологічної, політичної, фінансово-бюджетної, правоохоронної та соціально-захисної функції.

У роботі показано, що соціальна функція органу влади, похідною якої є функція соціального захисту, виступає визначальною на місцевому рівні, випереджаючи його економічну функцію. Адже для місцевого самоврядування пріоритетним є не просте відтворення кількісного складу населення, а накопичення та збереження потенціалу його розвитку у вигляді соціальності нової якості, яка має забезпечувати як створення місцевої економіки, так і зміцнення національної безпеки країни.

На основі вивчення та узагальнення сучасного тлумачення основних понять у сфері соціального захисту населення у роботі показано, що в першу чергу соціально-захисна функція здійснюються тими органами управління, які мають найтісніший контакт з громадянами і можуть виступати артикуляторами його інтересів перед вищими рівнями органів влади та управління, тому процес планування і прийняття рішень з питань, які безпосередньо стосуються соціально-економічного розвитку місцевих громад та їх органів самоврядування, має відбуватися або спільно з ними, або за безпосередньої їх участі у консультативно-дорадчих, моніторингових та інших формах реалізації управління на місцевому рівні.

На основі ретроспективного аналізу правової бази щодо реалізації функції соціального захисту в системі місцевого самоврядування, доведено, що соціальний захист – це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, органів місцевого самоврядування, а також інших суб’єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків. Право на соціальний захист – це комплекс суб’єктивних прав особи, закріплених у Конституції та законодавстві України, складовими якого є право на пенсійне забезпечення, соціальну допомогу, соціальні послуги, медичну допомогу, житлові субсидії, соціальні пільги тощо.

Обґрунтовано, що на сучасному етапі заслуговують більш детального дослідження можливості здійснення органами місцевого самоврядування соціально-захисної функції та її завдань як складових Програми економічних реформ на 2010-2014 роки.

У другому розділі – «Реалізація органами місцевого самоврядування функції соціального захисту населення: вітчизняний і зарубіжний досвід» – ретроспективно визначено детермінанти системи соціального захисту населення; досліджено ініціативи органів місцевого самоврядування в реалізації державних гарантій соціального захисту населення в Україні; здійснено порівняльний аналіз зарубіжного досвіду здійснення програм соціального захисту населення.

У роботі показано, що на сучасному етапі організації діяльності органів місцевого самоврядування у великих промислових містах сформувались певні тенденції становлення та розвитку системи соціального захисту, а саме:

-         політика сучасного мегаполісу у сфері соціального захисту населення має еволюційний характер;

-         пріоритетними сферами, через які органи місцевої влади здійснюють заходи щодо соціального захисту населення, і які відповідно знайшли відображення в регіональних соціальних програмах, є сфера охорони здоров’я, сфера  праці та зайнятості;

-         система соціального захисту перебуває у стані динамічного, але поки незбалансованого розвитку, що уможливлює задоволення соціальних потреб населення тільки на мінімальному рівні;

-         в умовах трансформаційних змін пріоритетними об’єктами соціального захисту є такі категорії населення: діти та молодь; жінки репродуктивного віку.

Першочерговим завданням для органів місцевого самоврядування є створення ефективної системи соціального захисту, яка повинна забезпечити достатній рівень і якість життя, надійно захистити людину в складних умовах перехідного періоду та становлення ринкової економіки європейського зразка в Україні.

З погляду сучасних підходів щодо формування та реалізації соціальної політики систему соціального захисту населення в постіндустріальному суспільстві слід розглядати як більш широке поняття. Соціальний захист населення автор пропонує розглядати як систему заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується державою та реалізується спільно органами державної влади, місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування і представниками недержавного сектора для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів розвитку сучасного суспільства, які є співвідносними зі світовими соціальними стандартами. Підтвердженням цього є те, що сьогодні в організації соціального захисту населення на місцевому рівні дедалі активніше починають розвиватися засади соціального інвестування з метою активного стимулювання незайнятих категорій працездатного населення.

Вивчення зарубіжного досвіду (Росія, Франція, Нідерланди, Німеччина, Великобританія) організації системи соціального захисту населення на місцевому рівні доводить, що в сучасних умовах для України є корисними більшість новацій, які щойно були впроваджені та успішно апробовані в інших країнах. Так, однією із нововведених форм соціального захисту в РФ є соціальний контракт чи договір соціальної адаптації, який встановлює взаємні зобов’язання між набувачем адресної соціальної допомоги та суспільством (в особі органу, уповноваженого на надання державної соціальної допомоги). Ключем до зазначених змін стало прийняття нового закону та Концепції реформування системи надання соціальних пільг, в якій зафіксовані повноваження та обов’язки всіх рівнів влади. Така Концепція розробляється окремо в кожному регіоні, що забезпечує не тільки здійснення аналізу та оцінки стану системи соціальних пільг в конкретному регіоні, але й уведення нового механізму надання кожного виду пільг окремим категоріям громадян.

Доцільним для використання є також досвід Нідерландів щодо об’єднання соціальних інспекторів різних відомств у єдину службу обслуговування за принципом «єдиного вікна». Це дозволяє скоротити адміністративні витрати й усунути дублювання функцій між різними відомствами. Такий підхід значно спрощує здійснення моніторингу справ клієнтів і, відповідно, краще забезпечує виконання органами місцевого самоврядування функції соціального захисту населення.

У третьому розділі – «Організаційно-правове забезпечення трансформації функцій місцевого самоврядування щодо соціального захисту населення» – проаналізовано діяльність органів місцевого самоврядування з організації соціального захисту населення через дослідження трансформації функцій за етапами і змістом та методології їх оновлення; обґрунтовано складові елементи організаційно-правового механізму трансформації системи управління соціальним захистом населення на місцевому рівні; розглянуто досвід впровадження соціальної електронної картки на місцевому рівні як адресної форми здійснення соціального захисту населення у сфері надання транспортних пільг, проведено апробацію та відбір альтернативних пропозицій.

Показано, що сьогодні в Україні акценти щодо соціального захисту населення зміщуються із пасивного підходу у сприйнятті наданих соціальних благ на активний розвиток і самореалізацію творчих можливостей особистості, здатності до дій в умовах нестабільного світу. Відповідно до цього змінюються та удосконалюються функції органів управління щодо соціального захисту населення.

Доведено, що система соціального захисту, переходячи зі стабільного, стійкого стану, що сформувався впродовж усього періоду існування адміністративно-командного управління, у стан нестабільності й тим самим породжуючи стан внутрішньої дезорганізації, поступово еволюціонує та удосконалюється