ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СУБ’ЄКТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито сутність і ступінь наукової розробки теми, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх наукове та практичне значення, особистий внесок здобувача; наведені дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування» – проаналізовано стан розробленості проблеми регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування у сучасній науковій літературі, розкрито теоретичні засади дослідження, з’ясовано сутність, поняття та принципи регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування.

Наведений огляд теоретико-методологічних підходів до регулювання земельних відносин в Україні дозволив переосмислити наслідки земельної політики в сучасних умовах. Показано, що у ракурсі регулювання земельних відносин дана проблематика є доволі новою в українській науці державного управління. Основні акценти в дослідженнях Ю. Панейка, М. Брауна,
І. Бребана, Ж. Веделя, Б. Гурне, Р. Драго, Т. Маунца та ін., у роботах
А. Єлістратова, В. Пертцика, а пізніше М. Баглая, О. Кутафіна, Б. Топорніна робилися на питаннях організаційно-економічних основ і механізмів державного впливу на земельні відносини з урахуванням участі органів місцевого самоврядування. Проаналізовано теоретичний доробок з проблематики дослідження Д. Бабміндри, В. Бакуменка, Ю. Білика, В. Боклаг, П.Ворони, І. Грицяка, А. Даниленка, О. Дорош, О. Євграфова, Ю. Кальниша,
М. Калюжного, М. Ковальського, П. Кулинича, М. Латиніна, О. Мордвинова,
Л. Новаковського, В. Пересоляка, С. Поважного, Ю. Полтавського, С. Саханенка, А. Третяка, В. Циплухіної. Питання ролі місцевого самоврядування у сфері земельних відносин досліджено в працях Л. Бойко-Бойчук, В. Кампо,
Ю. Лебединського, О. Охрія, В. Погорілка, М. Пухтинського, В. Шаповала,
О. Шапоренко та ін.

Доведено, що концептуальні основи проблематики діяльності органів місцевого самоврядування як суб’єкта земельних відносин у наукових розробках базуються на міждисциплінарних підходах, передусім – економіко-правових. З метою конкретизації понятійного апарату дослідження уточнено державно-управлінський зміст поняття «земельні відносини», які автор інтерпретує як різновид суспільних відносин, змістом яких є володіння, розпорядження та управління земельними ресурсами на державному, колективному та індивідуальному рівні суб’єкт-суб’єктної діяльності. У контексті державного управління важливим є те, що формування єдиної системи управління земельними відносинами на територіальному та державному рівнях повинно відбуватися у руслі таких напрямків: організаційно-правове та матеріально-ресурсне, інформаційно-аналітичне, кадрове та планово-проектне забезпечення процесу управління, формування центру регулювання земельних відносин на рівні органів місцевого самоврядування та загальнонаціонального центру управління.

Уточнено зміст категорії «повноваження місцевого самоврядування у сфері земельних відносин» як комплексного публічно-правового інституту, що є сукупністю правових норм, вироблених з метою ефективного використання земельного простору, а також право та реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати земельні відносини на рівні територіальних утворень з метою захисту інтересів місцевого населення. Установлено, що до основних функцій регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування належать: планування використання земель, контроль за дотриманням земельного законодавства на територіях, надання і вилучення земельних ділянок, землеустрій, моніторинг земель, контроль за їх використанням, організація рекультивації порушених земель.

Здійснена оцінка існуючих поглядів на сутність регулювання земельних відносин на різних етапах становлення Української держави і суспільства. Сформульовано характеристику ринку землі як інституційно-просторової системи земельних ресурсів різного цільового призначення, у якій майнова складова є основою взаємодії (власності, володіння, розпорядження, користування) суб’єктів земельних відносин. Діяльність органів місцевого самоврядування як суб’єкта земельних відносин полягає у забезпеченні балансу інтересів всіх суб’єктів земельних відносин. Обґрунтовано, що важливою ознакою управлінсько-розпорядницьких функцій у діяльності органів місцевого самоврядування є зворотний вплив на роботу органів від інших суб’єктів земельних відносин. З огляду на це, важливим завданням є формування місцевої політики, що має бути зосередженою на механізмах організаційно-економічного, еколого-соціального та правового забезпечення регулювання земельних відносин у процесі здійснення балансу інтересів суб’єктів землекористування.

Установлено, що серед основних причин, які гальмують розвиток ринку землі, як правило, виділяють: низьку купівельну спроможність населення, відсутність гарантій прав на землю, відсутність кредитування під заставу земель, недостатню мотивацію до інвестицій.

На думку автора, управління земельним простором органами місцевого самоврядування є важливим чинником фінансової стабільності територіальної громади. Доведено нагальну потребу створення досконалої інституційно-правової бази регулювання земельного ринку на підставі врахування економічних умов в країні і особливостей землі як поліфункціонального ресурсу природи. Основні чинні правові норми, що врегульовують становлення багатоукладного земельного ладу в Україні, виявилися недостатньо соціально-економічно та екологічно обґрунтованими.

Ключовим напрямом удосконалення земельних відносин в територіальних утвореннях є розвиток ефективного ринку землі, який реагує на попит і задовольняє суспільні по­треби. Ціни на земельні ділянки в населених пунктах є головним індикатором розвитку ринку землі. Нами запропоновано визначення показника рівня задово­лення суспільних потреб у земельних ділянках як відношення середньозваженої ціни на землю до середньодушового доходу міського жителя, який відображає доступ різних верств населення до землі, ефективність місцевого управ­ління земельним простором територіальних утворень. В Україні численні фактори обмежують пропозицію земельних ділянок в територіальних утвореннях. Бюрократичні процедури, відсутність адміні­стративних інститутів, застарілі кадастрові системи та інструкції, неефективні судові рішення, несправедлива оцінка землі і, відповідно, необґрунтована плата за землю є наслідками відсутності ринкової конкуренції. Тому слід акцентувати увагу на стимулюванні конкуренції між різними суб’єктами ринку за ефективне використання земельних ділянок. Іншими завданнями розвитку рин­ку земель територіальних утворень є створення інфраструктури обслуговування рин­ку, запровадження дієвих економічних інститутів і механізмів (купівлі-продажу, оренди, кредитування, іпотеки, інвестування, страхування), перероз­поділу земельних ділянок між суб’єктами земельних відносин.

Запропоновано інтерпретацію територіальної громади як особливого самостійного суб’єкта земельних відносин, що повинен мати відповідну організаційно-правову форму (наприклад, як юридична особа публічного права), що, з одного боку, уможливить безпосередню реалізацію права власності на землю, а з іншого – стане передумовою набуття специфічних ознак, які притаманні саме суб’єкту земельних правовідносин.  Права та обов’язки територіальної громади як суб’єкта права комунальної власності на землю визначені через аналіз її компетенції та повноважень органів місцевого самоврядування. На думку автора, на рівні чинного законодавства слід визначити статус територіальної громади. При цьому було б доцільним передбачити повноваження територіальної громади, які б вона здійснювала безпосередньо та повноваження, які б здійснювали органи місцевого самоврядування. З огляду на сформовану в Україні систему регулювання земельних відносин на територіальному рівні, що характеризується наявністю двох взаємодіючих підсистем – земельно-управлінських (публічних) і земельно-майнових (приватних) наявні в законодавстві проблеми й протиріччя повинні вирішуватися нормативно-правовим комплексом різної галузевої приналежності.  Публічно-правове регулювання земельних відносин є нормативно встановленою системою публічно-правових засобів законодавчого й договірного їх регулювання.

У другому розділі – «Організаційно-правові засади регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування в Україні» – досліджено  закономірності та особливості діяльності органів місцевого самоврядування як суб’єкта земельних відносин. Встановлено існуючі проблеми та недоліки в забезпеченні регулювання земельних відносин органами місцевого самоврядування.

Визначено організаційно-функціональні засади регулювання органами державної влади та місцевого самоврядування земельних відносин. Обґрунтовано, що для підвищення ефективності управління земельним простором територіальних утворень необхідно забезпечити чітке розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування в цій сфері, виключивши дублювання функцій