ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено зв’язок з науковими програмами, планами та темами, розкрито наукову новизну, практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, окреслено особистий внесок дисертанта.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців у сфері надання соціальних послуг” – визначено ступінь розробки досліджуваної теми, розглянуто стан понятійно-категоріального забезпечення. На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних дослідників за темою дисертації, а також нормативних актів України, що висвітлюють питання оцінювання професійної діяльності державних службовців, означено проблемне поле дослідження, зокрема:

-     неузгодженість понятійно-категоріального забезпечення щодо термінів “результативність” і “ефективність”, “оцінювання” й “оцінка”;

-особливості оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців з огляду на проблемність формування критеріїв результативності, її чітких показників, відсутність відповідних методик, неефективність існуючої процедури оцінювання;

-відсутність у теорії державного управління узгодженого бачення щодо визначення місця соціальних послуг у класифікації державних послуг;

-необхідність розробки технологій оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців з орієнтацією на задоволеність потреб отримувачів відповідних послуг;

-необхідність нівелювання суб’єктивності під час оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців.

В існуючій теоретичній базі виявлено два основних підходи до оцінювання професійної діяльності державних службовців, які відрізняються предметом, покладеним в основу оцінювання. У першому з них предметом оцінювання є показники професійних якостей державних службовців, що фактично є передумовами результативності, а в другому – власне результативність, тобто міра досягнення поставлених завдань. При цьому обґрунтовано недоцільність підміни показників результативності показниками, що є лише її передумовою.

Проаналізовано досвід зарубіжних країн у контексті здійснення контролю в системі державної служби, зокрема щодо оцінювання персоналу.

Виокремлено низку перспективних пропозицій науковців, які застосовано під час розроблення моделі оцінювання результативності державного апарату, органів виконавчої влади та державних службовців, а саме: установлення залежності між оплатою праці та її якістю і кількістю; просування по службі на підставі професійних досягнень; орієнтація на досягнення мети як критерію результативності у наданні соціальних послуг та на задоволеність потреб отримувачів відповідних послуг.

На основі аналізу логіки вживання термінів “результативність”, “ефективність”, “оцінювання” та “оцінка” в нормативно-правових актах України і наукових джерелах, порівняння з визначеннями, які використовуються в зарубіжній практиці, з’ясовано їх співвідношення, виявлено неузгодженості вживання цих термінів. Установлено, що поняття “ефективність” є більш загальним щодо поняття “результативність” і пов’язане з оцінюванням результатів діяльності у взаємозв’язку з витраченими ресурсами (людськими, фінансовими, часовими тощо), у той час як термін “результативність” вказує на ступінь досягнення запланованих результатів. Термін “оцінка” в контексті теми дисертації вказує на рівні результативності, а для позначення процедури дослідження результативності доцільно застосовувати термін “оцінювання”.

Автором визначено поняття “результативність надання державних соціальних послуг” як ступінь подолання складних життєвих обставин отримувачем послуг, які детерміновані відповідно до законодавства, порівняно із заздалегідь зафіксованими початковим станом, узгодженими з отримувачем послуг метою та показниками різного ступеня наближення до неї.

Здобувачем також викладено загальну методику проведення дослідження оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців України у сфері надання соціальних послуг та описано комплекс методів досягнення мети і вирішення поставлених у дослідженні завдань, обґрунтовано застосування системного підходу як принципу пізнавальної діяльності, що полягає в дослідженні об’єктів як єдиного цілого з узгодженням усіх елементів і частин на основі таких характеристик системи, як цілісність, ієрархічність, цілеспря­мованість, взаємозв’язок із зовнішнім середовищем, самоорганізація, структурність.

У другому розділі – “Характеристика сучасного стану здійснення оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців” – розкрито зміст професійної діяльності державних службовців крізь призму надання державних послуг, розглянуто проблему неузгодженості окремих позицій науковців щодо віднесення соціальних послуг до адміністративних, запропоновано авторське бачення їх місця у класифікації публічних послуг. Проаналізовано особливості різних видів публічних послуг у контексті їх змісту, об’єкта, суб’єкта, підстав та форм надання і на цій основі обґрунтовано, що соціальні послуги неоднорідні та можуть за своєю суттю бути різновидом адміністративних у тій частині, у якій вони відповідають вимогам щодо ознак адміністративних послуг (адміністративні соціальні послуги) та власне соціальними послугами, що є нарівні з адміністративними й управлінськими самостійним видом державних послуг; виокремлено їх специфічні ознаки. Так, власне соціальні послуги не передбачають, наприклад, оформлення адміністративного акта як результату надання послуги, що характерно для адміністративних послуг. Крім того, власне соціальні послуги відрізняються від адміністративних і іншими специфічними ознаками, серед яких: спрямованість на обмежену цільову аудиторію (сім’ї, діти, молодь, окремі соціальні групи чи індивіди, які перебувають у складних життєвих обставинах), можливість групової форми надання послуг, можливість їх надання без письмової заяви та навіть анонімно, регулювання спеціальним законом.

На підставі аналізу нормативно-правової бази визначено проблемні питання існуючого стану здійснення оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців, які полягають у неефективності застосування двох аналогічних за змістом процедур: атестації та щорічної оцінки державних службовців, їх недієвість через відсутність регламентованої нормативно-правовими актами чіткої причинно-наслідкової залежності між конкретними результатами оцінювання діяльності державних службовців і конкретними видами наслідків, які б мали обов’язковий для застосування характер. Обґрунтовано необхідність диференціювати відповідні процедури за змістом та наслідками, зосередивши увагу під час атестації на оцінюванні професійних якостей державних службовців, а під час щорічного оцінювання – на визначенні результативності їхньої діяльності.

Автором визначено засади оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців, основні серед яких такі:

-     визначення критеріїв результативності діяльності державних службовців у їх взаємозв’язку із завданнями і функціями органу державної влади;

-     орієнтація на задоволення потреб громадян;

-     участь громадян в оцінюванні діяльності державних службовців;

-     відповідальність за виконання службових обов’язків, установлення взаємозв’язку між результатами оцінювання професійної діяльності й наслідками для проходження державної служби.

Узагальнюючи досвід зарубіжної практики державного управління, специфіку вітчизняного бачення ефективності діяльності державного апарату на основі аналізу наукових джерел, нормативно-правової бази, здобувачем систематизовано теоретико-методологічні засади оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців та державного апарату в цілому і з їх урахуванням розроблено модель оцінювання результативності діяльності державного апарату, органів виконавчої влади та державних службовців України з орієнтацією на особливості професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг.

Модель представлено як систему з таких складових: об’єкт, предмет та суб’єкт оцінювання, мета діяльності об’єкта, критерії результативності, показники їх досягнення, система оцінок та шкала оцінювання, методи і наслідки оцінювання.

Запропоновано низку підходів, спрямованих на підвищення ефективності оцінювання професійної діяльності державних службовців. Зокрема, пропонується залучення отримувачів соціальних послуг до оцінювання результативності їх надання; фокусування уваги на мірі досягнення результатів, а не на процесах; удосконалена система оцінок результативності професійної діяльності державних службовців, які вказують на рівень досягнення результатів: “Не досягнуто очікуваного”, “Частково досягнуто очікуваного”, “Досягнуто очікуваного з незначними побажаннями”, “Досягнуто очікуваного”, “Перевищено очікування”; матриця рекомендованих наслідків щодо оплати праці та проходження державної служби відповідно до оцінок, отриманих державними службовцями під час оцінювання результативності їхньої діяльності.

У третьому розділі – “Шляхи підвищення ефективності процедури оцінювання результативності професійної діяльності державних службовців у сфері надання соціальних послуг сім’ям, дітям та молоді” – на основі аналізу підходів до вибору та визначення критеріїв результативності діяльності органів виконав­чої влади та їх працівників, які пропонуються науковцями та визначені у норма­тив­но-правових актах, особливостей діяльності, пов’язаної з наданням соціаль­них послуг, дисертантом запропоновано диференціацію критеріїв результа­тивності у сфері надання соціальних послуг у співвідношенні з об’єктом оцінювання.

Зокрема, для державного службовця індивідуальним безпосереднім критерієм результативності його професійної діяльності пропонується визначити результативність надання державних соціальних послуг як ступінь наближення до подолання складних життєвих обставин, поліпшення життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя отримувача послуг. Для державного апарату критерієм результативності діяльності пропонується визначити соціальне самопочуття населення, яке разом з тим може слугувати і опосередкованим інтегральним критерієм результативності професійної діяльності державних службовців.

Визначено засади формування індивідуальних критеріїв результативності професійної діяльності державних службовців у сфері надання соціальних послуг.

Досліджуючи проблему ризиків, пов’язаних із суб’єктивністю під час оцінювання професійної діяльності державних службовців, автором запропоновано шляхи об’єктивізації оцінювання результативності надання соціальних послуг як необхідної умови підвищення ефективності цієї процедури та державного управління в цілому.

Під об’єктивізацією пропонується розуміти формування умов, за яких оцінки різних державних службовців у межах одного органу виконавчої влади та державних службовців різних органів формуватимуться на єдиних підходах щодо критеріїв, шкали оцінок та методів оцінювання і за яких буде мінімізовано залежність оцінки від суб’єктивних факторів.

Серед шляхів об’єктивізації оцінювання професійної діяльності державних службовців пропонується зокрема:

1) запровадження в практику державного управління опитування отримувачів державних послуг, результати якого враховуватимуться у підсумковій оцінці разом з оцінкою безпосереднього керівника;

2) використання запропонованого дисертантом методу формульного розрахунку оцінки результативності надання соціальних послуг, в основі якого – визна­чення відносного індикатора розв’язання проблеми / задоволення потреб отри­мувача послуг порівняно з гостротою проблеми на момент звернення за послугою