НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВНИЦЬКА ІДЕЯ ЯК ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну результатів, їх практичне значення в процесі реформування діючої системи державного управління.

У першому розділі – «Національна ідея у світовому дискурсивному просторі» – розкрито природу концептів «нація», «держава» та «національна ідея»; надано дескриптивний аналіз типів національної ідеї в Росії, США і країнах Європи та обґрунтоване власне розуміння сутності національної ідеї.

Сучасний стан дослідження вказаних концептів охарактеризовано як своєрідний «термінологічний хаос». Виокремлено два загальні підходи до визначення феномена національної ідеї. По-перше, онтологічний, – спрямований на встановлення об’єктивно існуючих засад формування і розвитку національної ідеї, яка внаслідок того має власний, незалежний від громадської думки статус соціального буття. По-друге, гносеологічний, що виходить із сприйняття національної ідеї як уявної духовної конструкції, симулякру, який виконує певні суспільно-політичні функції. У межах останнього підходу національна ідея та її похідні розглядаються в роботі як комунікативні дискурсивні практики.

Дескриптивний аналіз феномена національної ідеї дозволив виокремити декілька її форм буття (моделей), а саме: «російську ідею» як духовний засіб забезпечення політичної лояльності народу, встановлення позаекономічної системи мотивів сумлінної праці в інтересах відокремленої від суспільства держави; «американську ідею» як сукупність політичних поглядів ліберально-демократичного й федералістичного спрямування, відмінну від «американської мрії», що охоплює не тільки політичні, але й духовні (спіритуалістичні) цінності особи; «прусську ідею» – ідею побудови єдиної німецької держави, що має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами громадянина, включеного до складу загальнодержавної корпорації; окремі слов’янські ідеї (чеська, хорватська, польська та ін.), об’єднані загальною метою відмежування від універсальних імперій та побудови національно детермінованої суверенної держави.

На підставі змістовного аналізу концепту «національна ідея» запропоновано власне її визначення як ієрархічної системи духовних цінностей, що утворюється історично на підставі символічного відображення процесів етнічно-культурного й політичного розвитку певної нації, та виступає одним з необхідних чинників державно-національного розвитку, виконуючи суспільно вагомі функції забезпечення її самоідентифікації, внутрішньої інтеграції та ціннісної легітимації суспільних відносин.

Другий розділ – «Державно-управлінський потенціал української національної ідеї» – присвячено дослідженню змісту, типів, етапів розвитку та суспільно-політичних функцій української національної державницької ідеї як складової національної ідеї.

Визначено переддискурси, що історично й логічно передували становленню української національної ідеї як суспільно-політичного й наукового дискурсу. Серед них формула Ст. Оріховського («Gente Ruthenus natione Polonus», «родом русин, громадянством поляк»), що встановлювала самоідентифікацію особи за етнічною та політичною ознакою; «ягеллонська ідея», яка відображала колективну територіальну («європейську») ідентифікацію українського населення Речі Посполитої; «гадяцька ідея», спрямована на корпоративну державно-політичну ідентифікацію української старшини в межах федеративної Речі Посполитої; сарматський або хозарський міф, покликаний легітимізувати корпоративні майнові і політичні привілеї шляхетсько-старшинської верстви української спільноти.

Виокремлено завершені етапи розвитку української національної ідеї як духовного ресурсу націо- та державотворення в Україні: перший − підготовчий етап – формування світоглядних та громадсько-політичних засад національної ідеї (др. пол. XVIII ст.); другий етап (національна ідея як «народний дух») – організація систематичного дослідження духовної культури українського народу в середовищі обмеженого кола вітчизняних інтелектуалів (сер. ХІХ ст.); третій етап (позастанова національна ідея) – визнання необхідності об’єднання всіх патріотичних сил, незважаючи на різні матеріальні статки та місце в соціальній ієрархії, задля здійснення українського національного відродження (60–80-ті роки ХІХ ст.); четвертий етап (національна ідея як етнічно детермінований проект) – теоретичне усвідомлення необхідності політичної діяльності з метою сприяння культурному та економічному зростанню української нації (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.); п’ятий етап (національна державницька ідея) – період практичного здійснення державного будівництва за доби Української національної революції і загальноросійської громадянської війни (1917–1920 рр.). Завданням сучасного етапу (1991–2012 рр.) є трансляція засадничих традицій попередніх етапів з урахуванням модерних внутрішніх та зовнішніх засад державотворення.

Із урахуванням специфіки визначених раніше історичних етапів становлення та розвитку української національної ідеї окреслено логічну послідовність етапів раціоналізації національної державницької ідеї як наукового поняття