МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОБУТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію їх основних положень.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи механізмів підвищення ефективності державної економічної політики  в системі забезпечення добробуту населення” – визначено сутність механізмів реалізації державної економічної політики в умовах ринкової економіки; досліджено методичні підходи до оцінки механізмів підвищення ефективності реалізації економічної політики держави в системі забезпечення добробуту населення; визначено критерії ефективності механізмів реалізації державної економічної політики.

На основі аналізу досліджень різних авторів уточнене поняття “механізми реалізації державної економічної політики”. Розглянуто цілі державної економічної політики, визначені вітчизняними й закордонними авторами в різні історичні періоди. Встановлено, що науковці розуміють сутність економічної політики як набір певних цілей в національній економіці в сукупності із системою методів і засобів, використовуваних для досягнення поставлених цілей. Відомий німецький учений Х. Гірш визначає економічну політику держави як сукупність заходів, спрямованих на те, щоб упорядкувати хід економічних процесів, впливати на них, або безпосередньо визначити їх розвиток. Представлені визначення не зовсім повно відображають сутність економічної політики держави, оскільки, по-перше, поняття “державна економічна політика” ширше, аніж набір певних цілей у сукупності із системою методів, використовуваних для їх досягнення; по-друге, не враховується такий важливий момент, як визначальна роль держави при формуванні й реалізації економічної політики.

З даної позиції становить інтерес точка зору на це питання Джеффрі Д. Сакса й Філіпа Ларрена. Під державною економічною політикою вони розуміють рішення, прийняті урядовими органами в економіці стосовно окремих питань державної політики. Але, з огляду на важливу роль урядових органів, необхідно підкреслити актуальність не тільки державного характеру в прийнятті рішень, але й врахування інтересів суб’єктів господарювання країни, а також умов функціонування сучасної економіки, знаходження її на певному рівні розвитку, впливу на цей рівень взаємин з іншими країнами.

Встановлено, що механізми реалізації державної економічної політики вміщують систему конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів з використання ресурсів як невід’ємну складову. Але для повного розуміння сутності таких механізмів необхідні державні важелі, пов’язані з економічним життям країни, а також вибір засобів з усього існуючого різноманіття, причому таким чином, щоб переваги не були розрізненими або взаємовиключними, а становили б систему – на це у своєму дослідженні вказував М.І. Долішній, характеризуючи механізми економічної політики як систему економічних заходів, здійснюваних урядом в інтересах панівного класу. Розгляд всіх існуючих можливостей і вибір певного напряму при проведенні економічної політики можна зустріти в дослідженнях Б.А. Райзберга, що характеризує її як проваджувану державою, урядом країни генеральну лінію економічних процесів, з визначенням бажаної їхньої спрямованості, втілюваних у сукупності заходів, за допомогою яких досягаються намічувані цілі й завдання, вирішуються соціально-економічні проблеми. Однак слід зазначити, що в даному понятті відбувається ототожнення держави й уряду, що не є вірним. На формування й проведення державної економічної політики буде впливати не тільки уряд, як державна структура влади, але й законодавча, а також судова і її галузі. Таким чином, поняття “механізми реалізації державної економічної політики” визначене як система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на розвиток національної економіки, на основі врахування історично сформованої ситуації, менталітету, потреб населення, наявності ресурсів, надання бажаної спрямованості економічним процесам.

Для реалізації механізмів економічної політики держава використовує різні методи впливу на економіку – методи державного регулювання. Їхньої єдиної класифікації не існує. Різні автори, виділяючи адміністративні, економічні, прямі, непрямі методи економічної політики, вкладають у них різний зміст. З урахуванням думки дослідників, а також використовуючи класифікації методів державного регулювання й державного управління таких авторів, як Л.І. Абалкін, Н.І. Базильов, В.І. Кушлін, нами пропонується наступна класифікація методів державного впливу на економіку, у якій дані методи поділяються за наступними ознаками: методи аналізу ситуації (загальні, часткові, спеціальні); методи формування державної економічної політики (їхнє використання у різних країнах історично зумовлене); методи реалізації економічної політики (впливають як на об’єкти економічної діяльності, так і на суб’єктів економічної діяльності); методи оцінки ефективності реалізації економічної політики (залежно від часу проведення оцінки – превентивні, періодичні, послідовні; залежно від об’єкта оцінки – безпосередні, опосередковані).

Визначено та систематизовано показники, що використовуються для оцінки ефективності механізмів реалізації економічної політики держави на основі наступних критеріїв: рівень життя, якість життя, фонова (непряма) складова, а також умови життя, створювані владою, що можуть бути використані для практичної оцінки ефективності реалізації економічної політики держави на рівні регіону. Запропоновано розглядати складові рівня і якості життя, різноманітні їхні визначення саме в “характерних умовах економічного розвитку країни”, що буде умовою проведення дослідження, його принципом.

Для розгляду категорій рівня життя й якості життя необхідно поставитися до них діалектично, як до єдності протилежностей. Рівень життя – це кількісна складова умов життя населення, якість життя – якісна. Тобто рівень життя будемо розуміти як рівень добробуту населення, зумовлений кількістю споживаних матеріальних і духовних благ, а під якістю життя – сукупність умов, що визначають життєдіяльність людини. Показники, що традиційно відносилися до якості життя: демографічна, екологічна ситуація, соціальна стабільність, на наш погляд, не є складовою частиною ні кількісної, ні якісної складових добробуту населення. Вони побічно характеризують ефективність реалізації державної економічної політики, тому є можливим виділити їх у категорію непрямих (фонових) показників.

Категорія ж “добробут” є ширшою, ніж просто сума розглянутих категорій. Оскільки для характеристики блага використовується його трактування як можливості служити людському благополуччю, то можна сказати, що для характеристики добробуту населення недостатньо аналізувати рівень і якість життя. Такою ж необхідною умовою життя населення визначено діяльність влади й економічні можливості, створені владою в країні, у регіоні, оскільки від діяльності влади залежать й економічні можливості населення, і якість життя всього суспільства. Тому поряд з кількісною і якісною оцінкою життя населення пропонується проводити оцінку діяльності владних структур, а також економічних можливостей, створених владою для ефективного функціонування суб’єктів суспільства й економіки, яку буде відображати така категорія, як «умови життя, створювані владою».

Розмежування понять “рівень життя” й “якість життя” зумовлює необхідність розподілити елементи й показники, що їм відповідають, на непрямі (фонові), кількісні, якісні й інтегральні. Категорія “умови життя, створювані владою” може включати наступні показники: фіскальні зусилля влади; оцінка ефективності прийнятих рішень органами влади; оцінка ефективності діяльності кадрових служб; оцінка структури витрат бюджету.

Систему показників згруповано, виходячи із критеріїв, у наступні основні блоки: кількісні показники (показники доходів населення, показники витрат і споживання населенням матеріальних благ і послуг, заощадження); якісні показники (забезпеченість житлом, його благоустрій); фонові (непрямі) показники (демографічні, праці й зайнятості); умови життя, створювані владою (витрати бюджету, рівень оподатковування).

У другому розділі – “Аналіз механізмів підвищення ефективності державної економічної політики в системі забезпечення добробуту населення України” – проведено аналіз сучасного стану реалізації механізмів державної економічної політики; оцінено кількісну складову механізмів реалізації державної економічної політики; проведено аналіз якісної складової механізмів реалізації державної економічної політики України.

Встановлено, що в сучасних умовах фінансової кризи виявилися неефективними економічні механізми державної політики. Одним з прикладів цього є втрата конкурентоспроможності вітчизняної металургійної продукції на світовому ринку, що перебуває в стані рецесії. Відзначено, що глобальна фінансова криза лише загострила ситуацію у цій галузі, оскільки власники українських металургійних комбінатів, хоча й отримували упродовж останніх років надприбутки, але, на відміну від основних конкурентів: Китаю, Росії та ін., не спрямовували їх на модернізацію існуючої техніко-технологічної бази. Через проблеми з реалізацією продукції, більшість металургійних комбінатів і суміжних з ними підприємств згортають виробництво, що негативно впливає на всіх економічних суб’єктів, як-от: власники підприємств втрачають не лише поточні доходи, а й статки (через знецінення їхніх активів); працівники тисячами поповнюють лави безробітних, позбавляються трудових доходів і можливостей виконувати кредитні зобов’язання; держава не отримує очікуваних податкових платежів і валютних надходжень від експорту продукції, збільшує навантаження на Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття тощо.

Виявлені негативні тенденції у вітчизняній банківській системі, а саме: по-перше, комерційні банки не лише позбавились довгих і дешевих кредитних ліній від іноземних материнських компаній, але й вивели з України частину своїх капіталів; по-друге, галопуюча інфляція (за 9 місяців 2008 р. – 18,1 %) та антиінфляційні заходи НБУ (перш за все, стерилізація грошової маси) змусили банкірів підвищувати ставки по депозитах, а відтак, і по кредитах; по-третє, панічні настрої серед населення, викликані девальвація національної валюти, обумовили масове дострокове повернення гривневих депозитів; по-четверте, зниження реальних доходів населення призвело до збільшення кількості проблемних кредитів, а також випадків, коли банки змушені продавати об’єкти застави (у т.ч. нерухомість); по-п’яте, зниження кредитоспроможності населення змусило банки зробити більш жорсткими умови видачі кредитів (зокрема щодо придбання нерухомості на вторинному ринку) і припинити кредитування новобудов, які не здані в експлуатацію. Зазначено, що у 2007 р. в Україні близько 80 % квартир було придбано завдяки іпотечним кредитам, а тому обмеження доступу до кредитних ресурсів спонукало значну частину будівельних компаній “заморозити” об’єкти. За таких умов втратили усі: власники – свій бізнес, будівельники та працівники суміжних галузей – робочі місця, населення – гроші, інвестовані в будівництво. При цьому населення і комерційні банки змушені вирішувати проблему розрахунків по іпотечних кредитах, об’єкти застави за якими (пайові частки в недобудовах) знецінюються.

Наочним проявом фінансової нестабільності в Україні стала стрімка девальвація національної валюти. Так, лише упродовж десяти днів жовтня 2008 р. курс гривні до основних світових валют погіршився більш ніж на третину, що обумовлено впливом таких чинників: зниження розміру валютних надходжень від експорту продукції; небажання окремих експортерів обмінювати ВКВ на національну валюту, яка стрімко дешевіє; виведення іноземними інвесторами значної частини капіталів; запізнілі дії НБУ щодо стабілізації ситуації на валютному ринку тощо.

Однак недоліки фінансових механізмів у державній політиці були й раніше, оскільки після різкої ревальвації гривні (2005 р.) Україна стала привабливою для імпорту, що зумовило не лише перехід від позитивного до негативного сальдо торговельного балансу (розмір якого неухильно зростає), а й “вимивання” валюти з національної економіки. Крім того, визначено прорахунки у державній політиці щодо розвитку бізнесу, популізм соціальної політики держави та ін.

Для подолання наслідків глобальної фінансової кризи уряди розвинутих країн світу готові витратити понад 3,3 трлн. дол. США, більшість з яких передбачається спрямувати на рекапіталізацію чи націоналізацію капіталів банківських установ, а також на істотне підвищення розміру гарантій за банківськими вкладами.

Встановлено, що в сучасних умовах, більшість імовірних вимог МВФ є неприйнятними для України. Більш того, наявність близько 33 млрд. дол. США - золотовалютних резервів країни, по-перше, ставить під сумнів доцільність на заздалегідь невигідних для країни умовах отримувати стабілізаційний кредит; по-друге, має налаштувати населення на участь в антикризових заходах; по-третє, вимагає від системи державного управління країни консолідації зусиль і посилення відповідальності за ефективне та цільове використання наявних ресурсів.

Крім того, зважаючи на масштабні негативні наслідки фінансової кризи, особливої значущості набуває вдосконалення механізму реалізації державної політики щодо підвищення рівня та якості життя населення України – штучно створеної системи, яка, відповідно до базових принципів і функцій управління, за допомогою доступних методів і засобів, здійснює регуляторний вплив на суспільство, завдяки чому забезпечує ефективне функціонування цієї системи для досягнення визначеної мети (задоволення усе зростаючих потреб населення) та розв’язання протиріч.

У сучасних умовах застосування методів нормативно-правового регулювання зводиться до розробки та прийняття антикризового законодавства. Попри політичну кризу в країні, представники всіх гілок влади і різних політичних сил  взяли активну участь у розробці та прийнятті Закону України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який спрямований на забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, мінімізації можливих збитків для економіки та фінансової системи України під час фінансової кризи. Попри низку позитивних моментів (сприяння капіталізації та рефінансуванню банківських установ; здешевлення кредитів для бізнесу; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів; кредитування або співфінансування довгострокових інфраструктурних, інвестиційних та інноваційних проектів загальнодержавного значення; підтримка вітчизняного товаровиробника, особливо аграріїв; підвищення до 150 тис. грн. розміру гарантій по вкладах фізичних осіб), цей Закон позбавлений механізму реалізації зазначених заходів, окрім фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а джерело їхнього фінансування (понадпланові надходження від приватизації державного майна), особливо зважаючи на вищенаведене, є неприйнятним, хоча і співзвучним із інтересами МВФ та світового бізнесу.

Отже, все вищезазначене вимагає розроблення напрямів розвитку механізмів підвищення ефективності державної економічної політики  в системі забезпечення добробуту населення України.

У третьому розділі – “Напрями розвитку механізмів підвищення ефективності державної економічної політики  в системі забезпечення добробуту населення України” – визначено напрями удосконалення податкових механізмів держави як елемента підвищення добробуту населення; удосконалено методичні підходи до оцінки механізмів підвищення ефективності реалізації економічної політики держави в системі забезпечення добробуту населення; обґрунтовано напрями організації моніторингу регіонального розвитку в системі забезпечення добробуту населення України.

Встановлено, що податкові механізми держави в умовах ринку мають бути спрямовані на формування такого рівня доходів бюджетів різних рівнів бюджетної системи держави, за якого досягається стабільне фінансування соціально-економічних програм, низький рівень податкового тягаря на фізичних осіб, низький рівень інфляції та висока зайнятість. Однак існуюча податкова система не вирішує повною мірою ці завдання, тому що вона має яскраво виражену фіскальну спрямованість. Отже, першочерговим завданням механізмів податкової політики є зниження податкового тягаря з метою підвищення фінансових можливостей населення, обсягів виробництва, конкурентоспроможності на світовому ринку.

Визначено вплив механізмів податкової політики держави на добробут населення. За досліджуваний період розглянуто податкове навантаження на населення. Залежність значень досліджуваних показників від рівня оподатковування виявила: слабкий взаємозв’язок між податками й фактичними доходами бідного населення, середньою місячною заробітною платою; помірний – між рівнем оподатковування й середньорічним доходом населення, середнім рівнем місячних пенсій; тісний – між податками й витратами на кінцеве споживання, що свідчить про необхідність при розробці економічної політики держави враховувати даний взаємозв’язок.

Визначаючи добробут населення як наслідок реалізації державної економічної політики, зроблено висновок про необхідність оцінки умов економічної діяльності, створених органами влади. В свою чергу, ці умови будуть залежати від ефективності управлінських рішень, а також від компетентності співробітників державної служби.

Таким чином, доповнюючи систему показників оцінки добробуту населення, запропоновано виділити такий показник, як “умови життя, створені владою”, тобто ситуацію, створену державою, у яку будуть входити наступні показники: фіскальні зусилля влади, оцінка ефективності прийнятих рішень органами влади, оцінка ефективності діяльності кадрових служб, оцінка структури витрат бюджету.

Застосовуючи системний підхід до дослідження категорії добробуту, визначено елементи впливу систем більш високого рівня на систему показників добробуту. Констатовано, що на формування певного рівня добробуту впливає реалізація всіх напрямів державної економічної політики. Розглядаючи систему факторів, що формують добробут, виділено економічні, політичні, соціальні й інші фактори.

Оцінку ефективності механізмів реалізації державної економічної політики запропоновано визначати за абсолютними й порівняльними показниками. Виявлено, що оцінка абсолютної ефективності реалізації економічної політики держави визначає пріоритетні напрями можливостей для підвищення ефективності реалізації економічної політики, а оцінка порівняльної ефективності реалізації економічної політики держави виявляє співвідношення доходів населення й витрат на державне управління.

Запропоновано методичні рекомендації з організації моніторингу регіонального розвитку в системі забезпечення добробуту населення України. Визначено, що моніторинг ресурсного потенціалу регіону доцільно здійснювати в трьох режимах – стандартному, розширеному й поглибленому. Стандартний моніторинг повинен охоплювати всі регіони України з використанням доступних джерел інформації.

Розширений моніторинг буде здійснюватися відносно  регіонів, що взяли на себе зобов’язання надавати додаткову інформацію й проходити процедуру верифікації звітних даних. Визначено, що налагодження програми розширеного моніторингу, його показники будуть поступово включатися до складу стандартного моніторингу шляхом зміни системи звітності.

Програма поглибленого моніторингу додатково включає показники й процедури перевірки дотримання умов використання технічної й можливої допомоги з державного бюджету, а також оцінку ефективності реалізації програм реформування регіональної економіки.

Організація моніторингу соціально-економічного розвитку регіону передбачає виконання загальних вимог:

- високий ступінь централізації роботи з моніторингу соціально-економічного розвитку території на всіх етапах її організації. Це виражається в тому, що перелік показників та їх структурне оформлення в усіх напрямах моніторингу встановлюється відповідним органом, що проводить моніторинг;

- жорстке дотримання централізовано встановлених тимчасових рамок виконання кожного з етапів роботи з моніторингу;

- ідентичність бази первинної інформації з окремих блоків і внутріблокових показників, наприклад за окремими підприємствами регіону, і централізованими даними;

- суворе дотримання всіх технічних й організаційних параметрів проведення моніторингу (щомісячні дані в розрізі певних блоків і щоквартальні аналітичні звіти, зведені піврічні аналітичні записки й річний документ – “Моніторинг соціально-економічного розвитку регіону”).

Єдиний комплексний процес управління відтворенням дає можливість здійснювати постійний зворотний зв’язок за оцінкою ефективності розміщення ресурсів. У цій ситуації на перше місце виходить постійний моніторинг здійснення проектів і пошук реальних напрямів вкладень засобів. У цілому, при здійсненні регіонального моніторингу пріоритет належить емпіричному аспекту пізнання процесів розвитку регіону, у той час як у регіональній економіці як науці, навпаки, – теоретичному аспекту цього розвитку.

Встановлено, що оскільки економічні механізми державного регулювання передбачають стимулювання економічного зростання, то найбільш дієвими вбачаються такі заходи: зниження податкового тиску на вітчизняних товаровиробників; скорочення видатків на утримання апарату державного управління; рефінансування банківської системи та націоналізація підприємств, які потребують фінансової допомоги; надання пільгових кредитів для інноваційного розвитку підприємств; фінансування завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів; доведення мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму і подальше їх коригування відповідно до рівня інфляції; виділення бюджетних коштів на поповнення коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та капіталізацію Державної іпотечної установи; виважене використання грошової емісії, стерилізації грошової маси та ін.

Організаційні механізми передбачають такі заходи: визначення процедури участі в процесі приватизації та націоналізації підприємств; сприяння укладанню угод; надання необхідних консультацій та інформації; розробка стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку держави (регіону, галузі); координація зусиль та ресурсів.

Виважене використання механізмів адміністративного впливу держави істотною мірою має стабілізувати ситуацію в країні. Так, дотримання стандартів і норм забезпечує захист внутрішнього ринку від неякісної продукції; ліцензування – упорядкування певних видів діяльності; квотування – регулювання насиченості внутрішнього ринку; застосування санкцій – підвищення дисципліни серед економічних суб’єктів; надання державного замовлення – підтримка вітчизняного товаровиробника; встановлення граничних і фіксованих цін – узгодження інтересів продавців та покупців товарів і послуг; зняття обмежень на користування строковими депозитами – стабілізацію вітчизняної фінансової системи та відновленню довіри до банківської системи.

Соціальні механізми передбачають: формування у громадян України почуттів гідності, патріотизму та суспільної значущості, підвищення трудової та політичної активності, прагнення забезпечити власний добробут і добробут членів своєї сім’ї.

Геополітичні механізми уперше виділяються як окремий спосіб впливу держави на життя населення та передбачають забезпечення захисту інтересів своїх громадян як на теренах України, так і за її межами. Специфіка цих механізмів виявляється у врахуванні під час розробки та реалізації державної політики економічних, політичних, географічних чи інших особливостей будь-якої країни чи регіону. За сферою прояву ці механізми можна розділити на такі групи: внутрідержавні (надання дотацій та компенсацій, податкових та інших пільг; встановлення розміру і частки бюджетних видатків на соціальний захист населення та розвиток національної економіки) – узгодження інтересів та захист прав різних верств населення, господарюючих суб’єктів, галузей, регіонів; міждержавні (ратифікація договорів між Україною та іншими державами) – захист прав громадян України, які тимчасово працюють чи відпочивають за кордоном, сприяння розширенню ринків збуту вітчизняної продукції та залучення в національну економіку інвестицій та інновацій; геополітичні (співпраця з міждержавними і наддержавними організаціями – ООН, ОБСЄ, МВФ, СОТ, ГУАМ та ін.) – утвердження статусу України як країни з соціально орієнтованою ринковою економікою європейського типу та стандартами якості життя, притаманними високорозвиненим країнам світу.