МЕТОДИКА ІНДИВІДУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ МАТЕМАТИКИ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність проблеми дослідження та розкрито її стан розробленості; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання і методи дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження. Подано відомості про апробацію і впровадження результатів дослідження у практику навчання в педагогічних університетах, кількість публікацій за темою дослідження, обсяг і структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретичні основи проблеми дослідження» розкрито сутність поняття «форма навчання» та «індивідуальна форма навчання», а також існуючі в літературі тлумачення понять «індивідуалізація навчання», «індивідуалізоване навчання», «індивідуальний підхід», «індивідуальне навчання», конкретизовано їх зміст стосовно теми дослідження. Розкрито психолого-педагогічні особливості індивідуального навчання історії математики, висвітлено розроблену автором концепцію індивідуального навчання історії математики в педагогічному університеті, подано модель індивідуального навчання історії математики тощо.

Суть індивідуальної форми навчання полягає в тому, що студент спілкується з викладачем «сам на сам». Основною цінністю такого навчання є те, що воно уможливлює вибір індивідуального темпу навчання, повністю індивідуалізує мету, зміст, засоби і методи навчання, забезпечує можливість організації систематичного контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студента та здійснення оперативної корекції. Доцільне використання індивідуальної форми навчання привчає студентів до самоосвіти та постійного самовдосконалення; сприяє формуванню у студентів умінь самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, поглиблювати і розширювати набуті раніше знання, створює умови для становлення студентів як індивідуальності (відповідно до своїх вроджених і набутих здібностей і задатків). В умовах такої організації навчання викладач виступає в ролі консультанта, постановника проблеми або керівника наукового дослідження чи навчального проекту. Все це стосується будь-якого навчального предмету, зокрема й «Історії математики».

В роботі показано, що у процесі підготовки майбутніх учителів математики доцільно поєднувати індивідуальну та колективну форми навчання історії математики, тобто доповнювати традиційну лекційно-практичну систему різними видами індивідуального навчанням. Під терміном «індивідуальне навчання» розуміємо таку організацію навчального процесу, за якої в конкретний момент часу викладач має можливість співпрацювати тільки з одним студентом (явно чи через засоби навчання), а для студентів створені необхідні та достатні умови для самостійного навчання (завдяки відповідним засобам навчання і можливості отримати індивідуальну консультацію).

Щоб зрозуміти особливість індивідуального навчання, скористаємося рисунком 1, де:

1 – самостійна діяльність студентів;

2 – індивідуалізоване навчання;

3 – індивідуальне навчання;

4 – індивідуалізована самостійна діяльність;

5 – самостійна індивідуальна діяльність;

6 – не індивідуальна й не індивідуалізована самостійна робота;

7 – не самостійне і не індивідуалізоване індивідуальне навчання;

8 – індивідуалізоване індивідуальне навчання;

9 – не самостійне і не індивідуальне індивідуалізоване навчання;

10 – індивідуальне навчання самостійне та індивідуалізоване.

Кожен з розглянутих видів навчання має право на існування і використовується в тій чи іншій мірі під час опанування студентами певних навчальних дисциплін.

Стосовно історії математики найбільш уживаними видами індивідуального навчання є самостійна навчально-пізнавальна діяльність (як типова так і індивідуалізована) та індивідуалізоване навчання з викладачем.

В останньому підрозділі першого розділу (1.4) побудовано модель індивідуального навчання історії математики та сформульовано концепцію індивідуального навчання історії математики:

1. Індивідуальне навчання історії математики слід розглядати як складну динамічну систему (студент, викладач, засоби навчання), функціонування якої здійснюється на основі виваженого поєднання: самостійної навчально-пізнавальної діяльності студенів (як індивідуалізованої так і типової) з індивідуалізованим навчанням під керівництвом викладача. 

2. Метою індивідуального навчання історії математики має бути створення оптимальних умов для здобуття студентами певного освітнього рівня, який відповідає їх особистим потребам і можливостям, здібностям і талантам. Такий вид навчання дасть студентам можливість усвідомити власні переваги і недоліки, сприятиме формуванню та розвитку у них рефлексії, самосвідомості, відповідальності та самоконтролю.

3. Слід використовувати будь-яку можливість для індивідуального навчання історії математики на всіх етапах підготовки майбутніх учителів протягом усього навчання в університеті (пропедевтичного і систематичного).

4. Індивідуальне навчання історії математики буде ефективним, якщо воно урізноманітнюється за видами і змістом, а студенти мають можливість отримувати консультації від викладачів, науковців, учителів, а також вільно користуватися Інтернетом і необхідною науково-популярною та навчально-методичною літературою.

5. Основою організації індивідуального навчання історії математики мають стати: сприятливий мікроклімат в системі студент, викладач, засоби навчання; високий професіоналізм викладача; врахування індивідуального стилю діяльності студента; створення і реалізація індивідуальної траєкторії навчання (система цілепокладання, навчальний план; система консультацій, система діагностики і корекції). Модель індивідуального навчання історії математики подана на рисунку 2.

6. Для розвитку самостійності у студентів потрібно допомогти їм розробити індивідуальну траєкторію навчання і стимулювати формування таких умінь: здійснювати цілепокладання; визначати послідовність виконання завдань, а також окремих його дій; організовувати свою роботу; контролювати, коригувати й уточнювати свої дії, оцінювати загальний результат роботи та визначати перспективи; налагоджувати співпрацю з викладачем для подання своїх результатів та отримання консультацій.

7. Зміст і послідовність завдань для індивідуального навчання історії математики мають бути такими, щоб підтримувати постійний інтерес до предмету, підвищувати результативність навчання, сприяти інтелектуальному розвитку та творчій активності студентів, стимулювати їх науково-дослідницьку роботу та готувати до професійної педагогічної діяльності.   

8. Під час вивчення систематичного курсу історії математики потрібно так організувати індивідуальне навчання, щоб кожний студент мав можливість обрати власну траєкторію навчання та коригувати чи змінювати її на деяких етапах. Викладач повинен не управляти навчально-пізнавальною діяльністю студента, а спонукати його до вивчення історії математики через зміну мотивації.

9. Індивідуальне навчання історії математики дасть очікувані результати лише за умови забезпечення студентів і викладачів необхідним методичним матеріалами. Відсутність спеціальних засобів навчання порушує мікроклімат у системі індивідуального навчання, що негативно впливає на умови її функціонування і відчутно знижує ефективність.

10. Якщо традиційне навчання історії математики в педагогічному університеті доповнити спеціально побудованою і науково обґрунтованою системою індивідуального навчання з відповідним методичним забезпеченням, то це сприятиме:

-   підвищенню рівня знань студентів з історії математики та інших дисциплін математичного циклу;

-   ефективному використанню науково-методичного потенціалу викладачів університету та їх консультаційно-коригуючої діяльності;

формуванню творчої особистості майбутнього вчителя математики, здатного до самоактуалізації, самоудосконалення та неперервної освіти.