ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УЧНІВ 5-7 КЛАСІВ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичну значущість роботи, подано відомості про вірогідність результатів і їх апробацію.

У першому розділі – “Виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів як педагогічна проблема” охарактеризовано теоретичні й методологічні засади виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів, визначено специфіку виховання толерантності у молодших підлітків шкіл-інтернатів, проаналізовано особливості позаурочної виховної діяльності учнів шкіл-інтернатів, подано узагальнені результати констатувального етапу науково-дослідної роботи, спрямованої на вивчення стану досліджуваного явища в практиці загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Проблема виховання толерантності має тривалу історію. Її першопочатки знайшли відображення в працях давньогрецьких філософів.

Філософські джерела розглядають толерантність як: форму поваги до іншої людини (М.Бердяєв, Р.Валітова, А.Камю, Ж.-П.Сартр, К.Ясперс та ін.); складну рису особистості, що характеризує менталітет людини (П. Кінг, В.Тишков, М.Уолцер та ін.); соціальне явище (В.Соловйов, Х.Плєснер та ін.).

Сучасна соціологічна наука розглядає толерантність як природу морального ідеалу, що формується в результаті історичного добору правил співіснування, форм поведінки й переходить на рівень світоглядних  позицій у пізнанні суб’єктів взаємодії (Г.Бутигін, Е.Дюркгейм, С.Оксамитна, В.Портянкін, Дж.Тернер, О.Швачко та ін.).

Проблема толерантності в психологічних концепціях характеризується комплексністю, складністю та суперечностями, інтерпретується як: підвищення рівня стійкості, терпимості до деяких несприятливих чинників (О.Асмолов, О.Петровський, Л.Петражицький та ін.); самоактуалізація і виявлення особистістю своїх сутнісних людських якостей (А.Маслоу, К.Роджерс); самотрасценденція, вихід людини за межі свого “Я”(А.Реан, В.Чудновський); соціальне й етнопсихологічне прагнення до свободи і втеча від неї (М.Ліпман); умова і форма соціальної адаптації до існуючих соціальних відносин (В.Золотухін ); ставлення до об’єкту (О.Клєпцова, Д.Колесов, С.Бондирєва та ін.); внутрішня установка відносно іншого (С.Бондирєва, Д.Колесов, Д.Узнадзе); ціннісне ставлення до іншого і внутрішні підстави подолання егоцентричних індивідуальних прагнень (Б.Ананьєв, О.Леонтьєв, В.Слободчиков); партнерство у спілкуванні (І.Бех, О.Бодальов, О.Кононко, О.Петровський); формування культури міжнаціонального спілкування та міжнаціональної терпимості (Є.Магомедова, З.Мубінова та ін.).

Аналіз педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що основними методологічними підходами в контексті виховання толерантності у молодого покоління є: особистісно орієнтований; культурологічний; гуманістичний; полікультурний; аксіологічний; комунікативно-діалогічний .

Аналіз опрацьованих філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних наукових джерел дає змогу уточнити визначення толерантності як складного інтегративного особистісно-морального утворення, що характеризується здатністю людини з повагою ставитися до інтересів, думок, поглядів, звичок, вірувань інших людей, прагненням зрозуміти й досягнути взаємної злагоди без застосування тиску, насилля. Вона виявляється у ціннісному ставленні до інших людей, оточуючого середовища, самого себе, тобто охоплює весь спектр соціальних відносин, в якому реалізується особистість. Толерантність визначається сформованими в особистості установками, звичками, світоглядом; підлягає цілеспрямованому вихованню й самовихованню.

Структура толерантності включає когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний компоненти.

Когнітивний компонент містить: наявність знань про сутність і змістові аспекти толерантності, усвідомлення значущості толерантності у суспільстві; виявляється в гнучкості і критичності мислення, визнанні існування іншої думки, прогнозуванні можливих шляхів вирішення проблеми.

Емоційно-ціннісний компонент поєднує емоції, потреби, мотиви діяльності, спрямовані на досягнення взаєморозуміння у процесі міжособистісних відносин.

Поведінково-діяльнісний компонент пов’язується з досвідом застосування знань і вмінь у поведінці, виявляється у довірі, співпраці, здатності до діалогу з іншими; доброзичливості; самостійності; контролі за поведінкою інших людей, самоконтролі.

На виховання толерантності впливають наступні чинники: виховання, досвід, спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, характер, темперамент, звички, емоційність та тип поведінки особистості.

На основі узагальнення наукових джерел (В.Бойко, С.Герасимов,
П. Комогоров, О.Скрябіна та ін.) нами уточнено і доповнено класифікацію видів толерантності: міжнаціональна, яка полягає у виявленні терпимості до представників інших етносів; релігійна – терпимість до іншої віри; комунікативна, яка виявляється у позитивній комунікативній установці; міжособистісна – ціннісне ставлення до іншої людини, незалежно від раси, національності, соціального статусу, політичної орієнтації, культурної приналежності.

Дослідження специфіки виховання толерантності в учнів 5-7 класів у позаурочній діяльності вимагають врахування чинників, які безпосередньо утруднюють цей процес, а саме: негативні аспекти впливу умов інтернатного закладу (закритий, напівзакритий тип); заорганізованість життєдіяльності вихованців; збіднений соціальний простір; спрощення емоційного тону у відносинах з персоналом; вимушена обмеженість спілкування і діяльності вихованців; превалювання авторитарної педагогіки, формалізм у виховній роботі, відсутність індивідуального підходу до учня; надмірна опіка вихованця; специфіка контингенту учнів; особливості підліткового віку.

Вивчення стану сформованості толерантності в учнів 5-7 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів відбувалося під час констатувального етапу експерименту, який охоплював 260 учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів і 96 педагогів.

З метою з’ясування стану сформованості толерантності добиралися критерії: сформованість знань про толерантність, значущість нового типу міжсуб’єктної взаємодії, толерантна поведінка. З огляду на результати діагностики, у відповідності до означених критеріїв, було визначено чотири групи учнів, залежно від рівнів розвитку в них толерантності. До першої групи увійшли школярі з рефлексивним рівнем сформованості толерантності, до другої – з достатнім, до третьої – з початковим, до четвертої – з конфліктним. Кожна з цих груп відрізнялась характерними проявами показників сформованості толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів.

Охарактеризуємо кожен із цих рівнів відповідно до критеріїв та за властивими їм показниками.

До першої групи (рефлексивний рівень сформованості толерантності) – 11,9 % були віднесені школярі, які мають різнобічні, повні, міцні знання про сутність толерантності, усвідомлюють значущість толерантності в суспільстві. Вони вміють знаходити нестандартні рішення проблем, не наслідують стереотипи, визнають існування іншої точки зору, критично ставляться до власної думки й думки інших. Виявляють співчуття та вболівання, повагу до іншого, чуйність; для них характерне стійке ціннісне ставлення до іншого. Виявляють терпимість у ставленні до інших, прагнуть вступати в діалог, не використовують негативну лексику, самостійно знаходять вихід із ситуацій, що склалися, вміють контролювати поведінку інших, здійснюють самоконтроль.

Друга група (достатній рівень) складав 25,4 % учнів, які мають достатні знання про сутність толерантності, усвідомлюють значущість толерантності в суспільстві. Намагаються знаходити самостійні рішення різноманітних проблем, але дуже часто наслідують загальноприйняті думки, в основному визнають існування інших поглядів, в деяких ситуаціях критично ставляться до себе, але схильні у своїх невдачах звинувачувати оточуючих. Прагнуть виявляти співчуття і вболівання до іншого, чуйність; для них характерне ситуативне ціннісне ставлення до іншого. В основному виявляють терпимість по відношенню до інших, готовність до діалогу, намагаються не використовувати негативну лексику, не завжди можуть самостійно знаходити вихід із ситуацій, що склались, малоініціативні; намагаються контролювати власну поведінку, але не завжди спроможні контролювати вияв негативних емоцій.

До третьої групи (початковий рівень) – 33,1 % були віднесені вихованці, які мають поверхневі знання про сутність толерантності; мислять стереотипно, при аналізі проблемних ситуацій пропонують стандартні рішення; не визнають іншої точки зору, не вміють критично ставитися до себе. Майже не виявляють співчуття і вболівання, повагу, чуйність до іншого, ціннісне ставлення до іншого майже не сформоване. Часто виявляють нетерпимість, нестриманість, не виявляють бажання вступати в діалог; іноді використовують негативну лексику; відсутнє прагнення самостійно знаходити вихід із ситуацій, що склалися; не контролюють власну поведінку.

Четверта група – ( конфліктний рівень) складав 29,6 % учнів. У школярів, віднесених до даної групи, відсутні елементарні знання про сутність толерантності; гнучкість та критичність мислення не розвинені. Не співчувають і не вболівають за іншого, відрізняються хибним уявленням про власну виключність, ціннісне ставлення до іншого не сформоване. Виявляють нетерпимість, нестриманість, агресивність, не бажають взаємодіяти, використовують негативну лексику, часто влаштовують сварки і бійки, не виявляють самостійність, глузують з інших, якщо ті припускають помилки або отримують негативну оцінку вчителя, не контролюють власну поведінку.

Проведений констатувальний етап дослідження засвідчив, що більшість педагогів шкіл-інтернатів не володіє достатніми знаннями з питань виховання толерантності, робота в цьому напрямі має переважно формальний, епізодичний характер, її проведення не завжди передбачає досягнення конкретної мети. Значна кількість педагогічних працівників недостатньо обізнана з методикою організації позаурочної вихованої діяльності з виховання толерантності, з формами й методами виховання толерантності у молодших підлітків; можливості позаурочної діяльності використовуються недостатньо.

На підставі визначення базових понять, психологічних особливостей молодших підлітків, специфіки шкіл-інтернатів та контингенту вихованців, результатів констатувального етапу дослідження була розроблена структурно-функціональна модель виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності (рис.1).

Структурно-функціональна модель включає: мету діяльності; зміст виховання толерантності: компоненти й критерії сформованості толерантності; педагогічні умови виховання толерантності; результат–сформованість толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів.

На основі аналізу й узагальнення результатів констатувального етапу експерименту було зроблено висновок про необхідність посилення уваги до питань виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; апробації структурно-функціональної моделі виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

У другому розділі – “Експериментальна перевірка педагогічних умов виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності” –  обґрунтовано педагогічні умови, які сприяють підвищенню рівнів сформованості толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; висвітлено хід формувального етапу експерименту, апробована структурно-функціональна модель виховання толерантності в учнів 5-7 класів у позаурочній діяльності, проаналізовано результати дослідження.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, вивчення передового педагогічного досвіду, результатів констатувального етапу експерименту, були визначені та обґрунтовані педагогічні умови виховання толерантності в учнів
5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності: оптимізація форм і методів виховання толерантності; організація спільної діяльності учнів, яка сприяє розвитку толерантних емоцій, формуванню досвіду толерантної поведінки; побудова взаємин педагогів з учнями на основі педагогічної підтримки; організаційно-методична підготовка педагогів шкіл-інтернатів з питань виховання толерантності.

На першому етапі була розроблена методика формувального етапу експерименту, підготовлено експериментальні матеріали (тематика і зміст виступів, визначені форми і методи роботи тощо); узгоджено програму дій з керівниками експериментальних шкіл-інтернатів, їхніми заступниками та педагогами-експериментаторами, здійснено їх підготовку до роботи з експериментальними матеріалами.

У процесі проведення другого етапу експерименту з виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів, позаурочна виховна діяльність була спрямована на: оптимізацію форм і методів виховання толерантності; організацію спільної діяльності учнів, яка сприяє розвитку толерантних емоцій, формуванню досвіду толерантної поведінки; побудову взаємин педагогів з учнями на основі педагогічної підтримки; організаційно-методичну підготовку педагогів шкіл-інтернатів з питань виховання толерантності.

Організаційно-методична підготовка педагогів шкіл-інтернатів з питань виховання толерантності була спрямована на формування суб’єкт-суб’єктних відносин, розвиток толерантних якостей педагогів. З метою реалізації даної педагогічної умови, в практику експериментальних шкіл-інтернатів було впроваджено різні методи і форми роботи – лекції: “Проблема виховання толерантності в педагогіці”, “Толерантне спілкування як основа коректної безконфліктної взаємодії”, “Специфіка виховання толерантності у молодших підлітків шкіл-інтернатів. Методи і форми виховання толерантності”, бесіди, семінар “Школа без агресії: проектні бачення педагогів”; малі педради: “Педагогічна підтримка вихованця в навчально-виховному процесі школи-інтернату”, “Внутрішні ресурси школи-інтернату з попередження конфліктів”, круглий стіл “Створення толерантної атмосфери в школі-інтернаті”, рольові ігри, тренінг толерантності.

Удосконалення процесу виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності відбувалося завдяки оптимізації форм і методів виховання. Так, було використано такі форми: загальношкільні та позашкільні заходи, КТС, години спілкування, ігри, клуби, секції, гуртки тощо.

У процесі експериментальної роботи з виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності були застосовані такі методи виховання: формування свідомості (роз’яснення, розповідь, бесіда, переконання, диспут, особистий приклад); організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки (вправа, педагогічна вимога, привчання, доручення, виховуючі ситуації); стимулювання поведінки і діяльності (заохочення, покарання); активні методи соціально-педагогічного розвитку (групова дискусія, тренінг толерантності, імітаційні ігри; прийоми “мозковий штурм”, “обмін думками”, діалогічне спілкування та ін.).