ДИДАКТИЧНІ УМОВИ СТИМУЛЮВАННЯ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО КОЛЕДЖУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У  вступі  обґрунтовано  актуальність і ступінь розробленості проблеми дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання і гіпотезу, методологічні і теоретичні засади дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів, доведено їх вірогідність та обґрунтованість, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Стимулювання самостійної навчальної діяльності студентів як психолого-педагогічна проблема” – на підставі вивчення наукової літератури проаналізовано сутність самостійної навчальної діяльності, стимулювання, теоретично обґрунтовано дидактичні умови, що забезпечують успішність організації самостійної навчальної діяльності студентів медичного коледжу.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що поняття «самостійна навчальна діяльність» визначається авторами як:

• різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності студентів, що здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданням педагога, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі (С.Гончаренко, М.Зайкін, С.Зінов’єв, І.Кобиляцький, В.Крупич, Р.Нізамов);

• така робота, що потребує від студентів активної розумової діяльності, ініціативи, застосування раніше отриманих знань на практиці (В.Буряк, А.Линда, І.Підласий, Т.Хмель);

• діяльність, у якій студент займає активну позицію в пізнанні навколишнього світу, умінні ставити власні питання й самостійно знаходити на них відповіді (Д.Ельконін, Б.Єсипов, Н.Чиканцева).

Теоретичний аналіз літературних джерел (С. Бєляєв, О. Божович,             В.Буряк, О. Демченко, К. Інгенкамп, О. Кривонос, М. Лазарєв, А. Огаркова,      І.Підласий, Д. Чернилевський, А. Хуторський та інші) дозволив визначити самостійну навчальну діяльність студентів (СНДС) як одну з форм навчання, за якої студент без допомоги викладача оволодіває навчальним матеріалом як у процесі аудиторних, так і позаудиторних занять: вона сприяє розвитку мислення, творчому підходу до питань, що вирішуються, самостійному пошуку і запам’ятовуванню інформації, самоорганізації і самоконтролю що значно підвищує ефективність навчання. Організація СНДС має розвивати індивідуальні здібності і нахили студентів, викликати інтерес до предметів, що вивчаються. Основними шляхами проведення СНДС медичного коледжу є організація лабораторних, практичних і семінарських занять, у процесі яких розвиваються вміння самостійної роботи; постійне проведення консультацій для вирішення виникаючих труднощів, що виникають, за суворо встановленим графіком, при якому студент зміг би принаймні раз у тиждень зустрітися з викладачем; забезпечення студентів достатньою кількістю підручників для вивчення дисциплін, науковою професійною літературою і монографіями; надання технічних засобів для перегляду кінопосібників, діафільмів, слайдів, рентгенівських знімків, а також прослуховування звукозаписів; видача для вивчення мікро- і макропрепаратів, кісток, результатів лабораторних та інструментальних досліджень, скенограм, електрокардіограм, флебограм; забезпечення студентів методичними розробками для самопідготовки, а також текстами лекцій у випадку відсутності необхідної літератури з теми;  ознайомлення студентів упродовж перших тижнів з предметом, що вивчається, з основами організації СНД на весь семестр і формами контролю; надання студентам робочих місць з необхідним обладнанням для виконання практичних навичок у присутності викладача-консультанта тощо. Слід підкреслити, що СНДС має бути обов’язковою, керованою, цілеспрямованою, проблемною, систематично наростаючою, виховною, і тільки за таких умов вона буде ефективною.

Розрізняють два види СНДС : аудиторну, що проводиться в період заняття під керівництвом або при консультації викладача; позааудиторну, що виконується в бібліотеці, комп’ютерному класі, кабінеті доклінічної практики або тренажорному, в домашніх умовах. Ці види СНДС мають найрізноманітніші форми, які використовує викладач з урахуванням змісту студійованої теми в методичних розробках.

Особливостями СНДС медичного коледжу є, по-перше, професійна спрямованість навчання, що вимагає від студентів, розпочинається з першого курсу: самостійного обстеження хворих; призначення лікування; розробки та виконання профілактичних заходів; створення діагностичних, лікувальних та тактичних алгоритмів, ведення хворих, вирішення ситуаційних завдань, у тому числі й за системою «Крок», тощо; а по-друге, те, що набуття знань вимагає вивчення напам’ять значної кількості матеріалу. Якщо можна, наприклад, логічно дійти до розуміння фізичного закону, теореми або хімічної формули, то для студента-медика цей спосіб не завжди придатний. Жодні формули або закони не допоможуть засвоїти безліч анатомічних або гістологічних структур і термінів, що складають фундаментальну базу медичної освіти і без яких неможливий перехід до вивчення клінічних дисциплін.

Аналіз праць науковців (А.Алексюк, В. Буряк, І.Лернер, М.Махмутов) засвідчує, що використання певних методів  і засобів організації навчання спонукає студентів до самостійної пізнавальної діяльності, а саме: методів проблемного навчання; методично цілеспрямованих засобів наочності; групових способів організації учіння, взаємонавчання; проведення нестандартних занять та дидактичних ігор, методів стимулювання тощо.

Варто також наголосити і на тому, що багато досліджень присвячені проблемі педагогічного стимулювання, існують різні підходи до визначення цього поняття (Л. Гордін, О. Любашенко, В. Прянікова, В. Тарасюк, Г.Щукіна). У дисертації  педагогічне стимулювання розглядається як така рушійна сила навчального процесу, що забезпечує сприятливі умови між педагогом та студентом з метою навчання на основі об’єднання суб’єктивного досвіду студентів (інтерес, здібності, бажання) зі знаннями педагога, застосування методів одних дисциплін для самостійного вирішення проблем з інших дисциплін, переносячи набуті знання, вміння, навички СНД як у нові ситуації навчання, так і професійну діяльність. Все вищезазначене можливе за реалізації дидактичних умов, які б забезпечили стимулювання самостійної навчальної діяльності студентів медичного колледжу, а саме: формування мотиваційної спрямованості самостійної навчальної діяльності студентів медичного коледжу з урахуванням чинників та використання різнорівневих завдань, виконання яких заохочується різними стимулами.

Істотною характеристикою діяльності, зокрема самостійної, є її вмотивованість. Особливо актуальне це положення для теоретичних дисциплін навчального циклу, у яких лекція лишається основною формою навчання. Формування позитивної мотивації учіння та підтримка вже наявних пізнавальних потреб відбуваються завдяки організації педагогічних впливів на студента як на здебільшого вже сформовану особистість, використання методів педагогічного стимулювання (О.Альфьоров, Л.Божович, І.Кобиляцький, О.Кондратюк, О.Любашенко, В.Моргун). Формування мотиваційної спрямованості СНД студентів медичного коледжу підвищується за допомогою таких чинників мотивації, як: інтерес до предметів, що вивчаються; перехід від зовнішньої мотивації (вони мають вчитися) до внутрішньої мотивації (їм подобається вчитися); відчуття успіху (створюються ситуації успіху, що забезпечують самовдосконалення майбутнього фахівця); врахування відтінків і почуттів/емоцій (підтримка позитивними емоціями за допомогою доброго слова, оцінки); виявлення і врахування рівня стурбованості (зменшення рівня тривоги); знання результатів СНД (забезпечення зворотнього зв’язку, рефлексія діяльності).

Підвищенню ефективності СНДС сприяють різнорівневі завдання, що поступово ускладнюються: робота з елементами самостійного виконання завдань під керівництвом викладача  напівсамостійна робота (студенти починають працювати за допомогою педагога, а завдання виконують самостійно)  самостійна навчальна діяльність. Кожен студент спочатку виконуває найпростіші завдання; оволодівши вміннями репродуктивної діяльності, переходить до виконання завдань, що вимагають стандартних операцій; потім виконуються завдання, що вимагають умінь аналізувати, синтезувати, узагальнювати, а далі – завдання творчого характеру. Перехід від однієї групи завдань до наступної заохочується певними стимулами. Ідея стимулювання в навчанні пов’язана з використанням певної системи стимулів у різних їх комбінаціях. Ці комбінації мають відповідати тій або іншій пізнавальній меті, включаючи різні способи та прийоми діяльності. Стимул є специфічним педагогічним засобом, що здатний виконувати спонукальні функції стосовно внутрішніх рушійних сил розвитку особистості. Ця здатність визначається, з одного боку, відносинами між студентами в процесі спеціально організованої діяльності, з, іншого – рівнем і якісною своєрідністю розвитку їхньої свідомості. На підставі аналізу психолого-педагогічних досліджень (В.Тарасюк, В.Шуман, Г.Щукіна) з’ясовано, що стимули можна поділити на групи, що пов’язані зі змістом та структурою навчальної інформації; з характером і структурою пізнавальної діяльності; відносинами в студентській аудиторії.

Отже, аналіз наукових праць дозволяє зробити припущення про те, що стимулюванню СНДС медичного коледжу сприятиме забезпечення певних дидактичних умов (формування мотиваційної спрямованості СНДС медичного коледжу за допомогою чинників та використання різнорівневих завдань, виконання яких заохочується різними стимулами, що будуть сприяти поліпшенню якості підготовки майбутніх медичних працівників. Разом із тим ці умови вимагають комплексної реалізації, адже вони взаємопов’язані і не можуть діяти ізольовано одна від одної. Це пояснюється тим, що в навчальному процесі дуже важливо домагатися, щоб педагогічні стимули перетворювалися в позитивні мотиви, які забезпечують бажання й активність студентів в оволодінні новою навчальною інформацією.

У другому розділі –  “Експериментальна робота з перевірки ефективності дидактичних умов стимулювання самостійної навчальної діяльності студентів”– розкрито загальні питання організації та проведення експериментальної роботи.

З метою перевірки гіпотези щодо ефективності дидактичних умов  стимулювання СНДС було проведено педагогічний експеримент, у якому брали участь 186 студентів 1-2 курсів Харківського базового медичного коледжу № 1. Згідно з програмою експерименту було утворено три експериментальні групи ЕГ-1 (48 особи), ЕГ-2 (46 особи), ЕГ-3 (47 особи) і контрольну групу КГ (45 осіб). Експериментальна робота мала варіативний характер, що передбачало перевірку визначених умов окремо або в поєднанні. Перша умова реалізувалася в усіх експериментальних групах, в експериментальних групах ЕГ-2 і ЕГ-3 забезпечувались обидві з визначених умов, але в групі ЕГ-3 додатково проводилася робота з формування вмінь самостійної роботи. Кількість сформованих експериментальних груп зумовили завдання, зміст і організацію формувального експерименту.

На констатувальному етапі експерименту було проведено діагностування студентів усіх груп згідно з визначеними критеріями успішності стимулювання СНД (мотиваційний, змістово-операційний, рефлексивний). 

У процесі формувального етапу експерименту організовували СНД з упровадженням обґрунтованих дидактичних умов при вивченні загальноосвітніх і природничо-наукових дисциплін.

 Формування мотиваційної спрямованості самостійної навчальної діяльності студентів медичного коледжу реалізувалося в усіх експериментальних групах у процесі семінарських  і практичних занять завдяки шести чинникам:

• інтерес до предмета активізували таким чином: пропонували студентам у домашніх умовах провести експеримент (наприклад, з фізики «Визначення коефіцієнту в’язкості речовини», основ біологічної фізики та медичної апаратури – «Вивчення в’язкості біологічних рідин»), підготуватися до семінару-дискусії («Позитивна та негативна дія використання лазерів у медицині», «Застосування ультрафіолетового випромінювання у медицині»). Студенти  отримували домашнє завдання на самостійне опрацювання теми, що розкривалася викладачем на лекції.  Якщо студент мав хороші результати, він не виконував контрольну роботу з даної теми);

• зв'язок зовнішньої та внутрішньої мотивації: стимулювали студентів за допомогою міжпредметних зв’язків (між фізикою та медициною, математикою та генетикою), які вони виявили самостійно, а також обов’язково показували зв'язок із майбутньою професійною діяльністю (наприклад, «Інтегрований урок з теми «Застосування методів теорії ймовірностей у задачах з генетики»»);

• відчуття успіху: під час занять створювали ситуації успіху, працюючи з малими групами (2-3 особи) „проблемних” студентів (поки інші продовжували працювати самостійно), що давало можливість надати студентам додаткову допомогу, піднімаючи і опускаючи „навчальну планку” залежно від їхніх індивідуальних можливостей, користуючись при цьому чинником успіху досягнення і тим самим підвищуючи їхню мотивацію до навчання;

• врахування відтінків почуттів/ емоцій (негативні почуття також активізують студента, спонукаючи його до дій („Якщо не підготуєтеся до заняття, Вас чекатимуть неприємності”). Але використовували їх з обережністю, оскільки дані прийоми викликають неприємні почуття в студентів, стимулюючи їх до активних дій, але водночас викликаючи небажані ускладнення;

• виявлення і врахування рівня стурбованості студентів вимагало використання таких прийомів: щоб зменшити рівень тривоги занадто стурбованого студента, намагалися менше звертати на нього уваги, даючи можливість заспокоїтися; постійно підбадьорювали студентів словами: „Цей розділ важкий для засвоєння, але в процесі його вивчення Ви відчуєте, що справа пішла”; намагалися говорити більш стримано, без зайвої суворості; проводячи модулі і визначаючи підсумкову оцінку, викладач пропонував велику кількість мінітестів, де одна невисока  оцінка не впливала на контрольний модуль;

• знання результатів СНД (використовували зворотній зв’язок, який допомагав студентам дізнаватися про свої досягнення). Якщо студенти знали, де слід внести виправлення й покращення і, головне, що робити, щоб їх внести, їхня мотивація зростала, а також зростав рівень сформованості знань, умінь і якостей.

Результати реалізації першої з визначених дидактичних умов стимулювання СНДС виявилися в появі професійно-пізнавального інтересу до вивчення предметів природничо-наукового циклу, бажання навчатися самостійно в позааудиторний час.

Упровадження другої дидактичної умови в групах ЕГ-2 і ЕГ-3 передбачало використання різнорівневих завдань з послідовним збільшенням частки самостійної роботи від семестру до семестру в силу оволодіння студентами навичками самоосвіти; розширення аудиторної самостійної роботи пошукового характеру (подоланню цих труднощів допоміг добре відомий у методичній літературі “метод доцільних задач”, сутність якого полягала в тому, щоб кожне математичне поняття було проілюстровано відповідно до підібраної реальної /в даному випадку – медичної/ задачі), постійне підвищення її творчого рівня; включення в самостійні завдання елемента практичного досвіду (на заняттях з математики показували, як можна будувати графіки складних функцій за допомогою комп’ютера, а вдома студенти виконували подібні і складніші завдання). Різнорівневі завдання для студентів, поступово ускладнюючись, уключали:

• роботу з літературними навчальними джерелами (вивчення та конспектування лекцій для самопідготовки, основної і додаткової літератури, написання рефератів, тез доповідей, повторення вивченого матеріалу);

• виготовлення наочних посібників (муляжів, фантомів, таблиць, стендів, схем діючих моделей);

• розв’язання ситуаційних задач, тестів, кросвордів або їх складання;

• роботу з комп’ютерними програмами; вивчення офіційних матеріалів (законів, наказів, спеціальних положень, стандартів, ГОСТів, ОСТів, санітарних норм і правил - СНіП);

• пошукову роботу (збір фактичного матеріалу для визначення захворювання або історії рідного краю);

• змалювання окремих клітинних елементів, органів, кісток, інструментів або якогось обладнання, приладу схеми; оформлення буклетів, альбомів, ілюстративних карт-завдань, текстів, бесід з хворими, санітарного бюлетеня;

• складання алгоритмів, стандартів догляду за хворими або професійної діяльності; вивчення і заповнення методичної документації;

• санітарне обстеження палат або інших об’єктів і складання відповідних актів, виписки протоколів про санітарні порушення;

•  курацію хворого; складання листів сестринської оцінки стану хворого і його генограми; планування заходу щодо догляду за хворими; виписування рецептів; патронаж новонароджених; онкологічних хворих, диспансерної групи пацієнтів і складання плану догляду за ними; розробку плану диспансерного спостереження за дітьми з хронічними захворюваннями;

• спостереження за пологами, перебігами операцій, проведення перев’язок, виконанням ін’єкцій і кровозмісних рідин, забором крові, виконанням щеплення тощо;

• тренінг практичних навичок (виконання передстерилізаційної обробки медичного інструментарію, накладання пов’язок, виготовлення гіпсових лонгетів, транспортних шин тощо).

Студентів заохочували  до виконання завдань за допомогою груп стимулів.

Перша група стимулів сприяла професійному спрямуванню навчальних предметів і виступала як ланка неперервної освіти, що забезпечувало перехід від  загальноосвітньої до профільної підготовки; створювала передумови для опанування майбутньою професією та свідомого вибору спеціальності, стимулювала розвиток особистості (в тому числі важливих для фаху особистісних якостей), поступове професійне становлення. За допомогою прийомів (риторичні питання, "провокація", "несподіванка", драматизація) та проблемних ситуацій  привертали увагу до навчальної інформації, стимулювали постановку навчальної мети, створювали позитивні установки на майбутню професійну діяльність, оскільки почесною місією медичної сестри є рятувати життя та оберігати здоров’я людей.

Поряд з традиційними прийомами викладу теоретичної інформації (ознайомлення з історією наукової проблеми, розкриття наукової, практичної, соціальної значущості теоретичних знань, показ міжпредметних зв’язків, зв'язків нової інформації з відомою і з поточними подіями) використовували прийоми, що, з одного боку, давали можливість зацікавити, здивувати багатством і новизною наукових знань, з іншого – цілеспрямовано орієнтувати студентів на активне самостійне опанування системою знань і способів діяльності, також використовували новітні інформаційні технології.

Друга група стимулів реалізувалася за допомогою пошукових ситуацій, на лекційних заняттях формували вміння шукати й будувати послідовність доведення вирішення завдань, що підвищувало інтелектуальний рівень студентів (заняття "Стомлення м'язів"), створювали ситуації успіху (дивували студентів парадоксальними фактами і пропонували їм їх пояснити, самостійно опанувати матеріал («Значення опорно-рухової системи. Будова, склад і зростання кісток», «Переливання крові»).

Третю групу стимулів використовували  в основному для створення атмосфери творчого підходу до набутих знань, збудження прагнення до пошуку нового, що викликало в студентів потребу в самовдосконаленні, оскільки взаємодію викладача та студента пов’язували з характером взаємовідносин: ділового співробітництва, взаємодопомоги, довіри – в реалізації традиційних для медичного коледжу організаційних форм навчального процесу. Найкраще це діяло в тій ситуації, коли викладач не карав відразу студента, який завинив, а давав йому можливість виправитися. Студент намагався ніколи більше не підводити викладача.

Проведення роботи з формування вмінь самостійної роботи (ЕГ-3 група) полягало в організації додаткових занять зі студентами з низьким рівнем сформованості знань і умінь, що передбачали: розвиток інтелектуальних і організаторських умінь (планувати роботу, науково організовувати працю, користуватися інформаційними джерелами, Інтернетом тощо), розвиток умінь складати конспекти та тези; оформлювати реферати, модульні завдання, індивідуальну роботу, застосовувати знання в стандартних ситуаціях, аналізувати реальний процес із точки зору отриманих знань; розвиток творчих умінь.

Метою контрольного етапу експерименту був аналіз результатів перевірки ефективності дидактичних умов стимулювання СНДС, для чого було проведено обробку і зіставлення даних, отриманих у ході експериментальної роботи. Було з’ясовано, що запропоновані умови викликали позитивні зміни в рівнях навчальних досягнень студентів, їхнього пізнавального інтересу, в процесі проведеної роботи зросли коефіцієнти повноти засвоєння знань основних питань з основ біологічної фізики та медичної апаратури, коефіцієнт успішності засвоєння прийомів СНД; став доведеним той факт, що зростання рівня стимулювання СНДС