ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів наукового пошуку, доведено вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів, подано відомості про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні питання формування інтелектуальної мобільності старшокласників у процесі навчання» на підставі аналізу наукової літератури визначено суть понять «інтелект», «мобільність», «інтелектуальна мобільність»; з’ясовано особливості інтелектуальної мобільності старшокласника, теоретично обґрунтовано способи формування інтелектуальної мобільності старшокласників у навчальному процесі загальноосвітньої школи.

На підставі аналізу наукових праць (Д. Богоявленського, Н. Василенко, Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, С. Жуйкова, А. Зака, О. Запорожця, Є. Іванченко, Є. Кабанової-Меллер, Г. Костюка, О. Леонтьєва, О. Матюшкіна, Н. Менчинської, Ж. Піаже та інші) з’ясовано, що мобільність є важливою характеристикою інтелекту особистості.

Інтелектуальна мобільність  пов’язана з поняттями «інтелект»,  «мобільність» і зумовлює особливості мисленнєвої діяльності особистості, зокрема старшокласника.  

У широкому розумінні інтелект (від лат. intellectus — «розуміння», «збагнення») є, з однієї сторони, окремою структурою мозку людини, із іншої − психологічним процесом, що відбувається в ньому. Інтелект людини визначає соціальну корисність людини, його індивідуальні особливості, стиль і стратегію розв’язання життєвих проблем і ситуацій, слугує основним виявленням розуму, виступає основою пізнання дійсності.

Спираючись на структурно-інтегративний підхід, інтелект визначають як форму організації індивідуального (розумового) досвіду. Розвиток індивідуального інтелекту виявляється в особливостях сприйняття й розуміння людиною фактів та явищ навколишнього світу, подій, що відбуваються.

У сучасній психологічній науці інтелект пов’язують із мисленням, що як пізнавальний психічний процес завершує обробку інформації, одержану з зовнішнього світу. Мислення формує поняття про предмети й розуміння їх взаємозв’язків. Воднораз наявні поняття є вихідним підґрунтям для формування поведінки особистості.

Отже, інтелект характеризується сукупністю найрізноманітніших розумових операцій і здібностей, що зумовлюють якість процесу мислення й забезпечують успішність пізнавальної діяльності особистості. Однією з сутнісних характеристик інтелекту є мобільність.

Поняття «мобільність» (від лат. mobilis – рухливий, здатний до швидкого пересування, дії) увійшло в педагогіку з інших наук (соціології, психології, економіки).

Певну кількість досліджень присвячено проблемі професійної мобільності (Н. Василенко, Є. Іванченко та інші), яку визначають як  інтегровану якість особистості, що виявляється в здатності успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види професійної діяльності; у володінні високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх удосконалення та самостійного здобуття; готовності до оперативного відбору та оптимальної реалізації професійних завдань. Психологи (Ф. Гайсин, Н. Мурадян, Ф. Фаїзов) розглядають мобільність як готовність до зміни стереотипів.

Із огляду на сутнісні ознаки інтелекту, етимологію терміна «мобільність» та екстраполюючи тлумачення мобільності з соціології та психології на педагогічну науку, інтелектуальну мобільність визначено як інтегроване особистісне утворення, що включає інтелектуальні вміння, здібності та особистісні якості, які дають можливість людині швидко  віднаходити, обробляти й застосовувати інформацію, приймати рішення й оперативно діяти в стандартних і нестандартних ситуаціях, ефективно реалізовувати здобуті знання, обирати оптимальні способи виконання навчальних завдань.

Особливості інтелектуальної мобільності старшокласників пов’язані з якісними змінами всіх аспектів їхньої психічної діяльності: в учнів старшого шкільного віку вдосконалюється процес оволодіння складними інтелектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й абстрагування, аргументування й доказу, для них стає властивим установлення причинно-наслідкових зв’язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність.

Характерною рисою когнітивного розвитку  цього віку є формально-логічне, формально-операційне мислення, що виявляється у виникненні в суб’єкта пізнан­ня здатності до широких узагальнень, новому підході до розв’язання навчальних завдань, що полягає у спрямованості на групування та структурування фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доказ.

З’ясовано, що інтелектуальна мобільність особистості насамперед виявляється в інтелектуальних уміннях, основою яких є мисленнєві операції, що забезпечують віднайдення, обробку й застосування інформації в навчальному процесі.

Спираючись на програму розвитку інтелектуальних умінь школярів, розроблену В. Паламарчук («Як виростити інтелектуала», 2000) та враховуючи види мисленнєвих оперецій,  у дослідженні виокремлено та схарактеризовано групи інтелектуальних умінь старшокласників, що зумовлюють їхню інтелектуальну мобільність: аналітичні, синтетичні, порівняльні, абстрагувальні, узагальнювальні, систематизаційні.

Установлено, що інтелектуальні вміння співвідносяться з певним змістом, вони спрямовані на перетворення умов пізнання об’єкта, його образу, якість і швидкість виконання навчальних завдань тощо. Отже, інтелектуальні вміння, розвиваючись та ускладнюючись у пізна­вальному процесі, сприяють формуванню інтелектуальної мобільності учнів.

Доведено, що успішність формування інтелектуальної мобільності старшокласників значною мірою зумовлюється їхніми творчими здібностями, що впливають на якість мислення, зокрема на оригінальність, гнучкість, образність та спонтанність розумових операцій; стимулюють продуціювання різноманітних ідей у незвичайній ситуації тощо.

До особистісних якостей, що характеризують інтелектуальну мобільність старшокласників, віднесено енергійність, рішучість, волю, активність, самостійність, діловитість, оптимальність (здатність віднайти результативний спосіб дії з найменшими за­тратами сил і ресурсів); обачливість (здатність передбачати наслідки тих чи інших рішень); здатність до самостійного прийняття рішень.

Аналіз сучасних психолого -педагогічних досліджень та вивчення масової шкільної практики дають підстави визначити способи, що сприяють формуванню інтелектуальної мобільності школярів, як-от:

·  запровадження активних методів навчання, що вимагають інтелектуальної напруги,  швидкого застосування інформації (знань) для оперативного прийняття рішення;

·  здійснення комп’ютерної підтримки при виконанні старшокласниками навчальних завдань, що передбачають віднайдення учнем нових для себе рішень на основі оволодіння методами й механізмами евристичної праці.

Вибір активних  методів навчання (самостійна робота, творчі завдання, диспут, дискусія, тренінг, дидактична гра), що вимагають інтелектуальної напруги, а також швидкого застосування інформації (знань) для оперативного прийняття рішення як способу формування інтелектуальної мобільності старшокласників зумовлене тим, що ці методи неодмінно передбачають суб’єктну, активну позицію учня стосовно себе, учителя, інших учнів, об’єкта засвоєння, індивідуальних засобів навчання  (робочий зошит, підручник, комп’ютер тощо) і в такий спосіб вимагають активізації мисленнєвої діяльності учнів, інтелектуальної напруги.

На підставі аналізу наукових праць (Н. Бориско, Т. Ваколюк, Г. Китайгородська, В. Лозова, Л. Морська, О. Пометун, В. Стасюк, О. Тарнопольський та інші) з’ясовано, що при запровадженні зазначених методів створюються комфортні умови навчання, за яких учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, що забезпечує продуктивність власне процесу навчання. При цьому практично всі учні залучаються до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлексувати з приводу того, що вони знають й думають.

Безперечно, формування інтелектуальної мобільності старшокласників у практиці навчання має спиратися на запровадження різноманітних педагогічних методів, прийомів та засобів. Важливу роль при цьому мають навчальні завдання, що передбачають знаходження учнем нових для себе рішень на основі оволодіння методами й механізмами евристичної праці (О. Лазарева, В. Лозова, В. Моляко, В. Паламарчук та інші). Такі завдання сприяють засвоєнню знань, виробленню вмінь, навичок; вихованню обачливості, економності, діловитості; розвитку в учнів ініціативності, волі, наполегливості, інтересу до навчання. Учні виробляють навички організації навчальної роботи, уміння правильно розраховувати свої сили та обирати найбільш доцільні засоби досягнення намічених цілей.

Воднораз, за умов інформатизованої школи, цей педагогічний арсенал неодмінно має включати здійснення комп’ютерної  підтримки.

Поняття «комп’ютерна підтримка» насамперед означає впровадження інформаційних технологій в освітньому процесі з метою підвищення його ефективності. Суть комп’ютерної підтримки полягає в заздалегідь спроектованому вчителем запровадженні засобів інформаційно-комунікаційних технологій для допомоги в досягненні поставленої ним педагогічної мети (Н. Житеньова).

Учені (Ю. Бабаєва,  А. Войскунський, В. Каптелінін, В. Лепський, Б. Ломов, Є.Машбиць, О.Тихомиров та інші)   справедливо зазначають, що в процесі засвоєння та використання комп’ютера у психіці учня виникає низка змін. Серед них – перетворення та збагачення психічної діяльності за рахунок її опосередкування інформаційними технологіями, розвиток розумових здібностей, алгоритмізація мислення, поглиблення символічного досвіду та розвитку уяви, посилення пізнавальних інтересів, розширення можливостей спілкування завдяки Інтернет тощо.

Комп’ютерна підтримка спрямована на активізацію розумової діяльності учня та звернена не тільки до його розуму, логічного сприймання, а й до почуттів, адже науково-логічне й художньо-образне мислення за певної якісної відмінності кожного становлять дві сторони єдиного процесу пізнання. Одночасний вплив на інтелект та емоції активізує розумову діяльність і в такий спосіб приводить до виявлення інтелектуальної мобільності.

Отже, за умови здійснення комп’ютерної підтримки в процесі вирішення старшокласниками навчальних завдань активізуються, мобілізуються особистісні ресурси, мотиви, інтереси, знання, удосконалюються інтелектуальні вміння та навички.

У другому розділі «Експериментальна перевірка засобів формування інтелектуальної мобільності старшокласників у навчальному процесі загальноосвітньої школи» розкрито загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту, методи й перебіг дослідження, обґрунтовано вибір дослідних критеріїв, проаналізовано результати експериментальної роботи.

Для перевірки гіпотези дослідження було проведено педагогічний експеримент на базі   загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів № 147 та № 148 м.Харкова. В експерименті брали участь учні 9-11 класів (усього 90 осіб). Експеримент проводився в природних умовах, не порушуючи перебігу навчально-виховного процесу.

Експериментальна робота проводилась у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу (історія, правознавство,  іноземна мова).

Із метою отримання вихідних даних про рівень сформованості у старшокласників інтелектуальної мобільності, характеру інтелектуальної діяльності та самооцінки старшокласників на констатувальному етапі експерименту запроваджувалися: а) предметні тести для виявлення знань, умінь і навичок; б) експертні тести для діагностики інтелектуальних умінь і навичок старшокласників; в) серія психологічних тестів для визначення загального рівня розумового розвитку та емоційного стану школярів;              г) анкети для виявлення ставлення до навчальної діяльності та інтересів;         д) спостереження, анкетування, контрольні роботи з метою визначення характеру навчальної діяльності старшокласників (ступеня самостійності, творчості) та адекватності їхньої самооцінки.

Формувальний експеримент передбачав перевірку ефективності науково обґрунтованих способів формування інтелектуальної мобільності старшокласників.

Реалізація запропонованих способів формування інтелектуальної мобільності старшокласників в експериментальних класах здійснювалась за спеціально розробленою технологією, що передбачала підготовчий (мотиваційно-установчий), процесуальний  та рефлексивний етапи.

Головна мета підготовчого етапу полягала в активізації наявних можливостей, особистісного потенціалу кожного учня, формування позитивної мотивації та стійкого інтересу до інтелектуально-навчальної діяльності.  На цьому етапі школярів експериментальної групи й учителів ознайомили з метою дослідження, пояснили учням важливість інтелектуальної мобільності для самоствердження, самовизначення людини в суспільстві, для розширення можливостей особистості при оволодінні досвідом творчої діяльності. Старшокласникам наполегливо й послідовно розкривали привабливість майбутньої роботи, формували установку на успіх.

На цьому етапі відбувалось інформування старшокласників та осмислення ними сутності інтелектуальної мобільності, її складників; засвоєння школярами знань про алгоритми мисленнєвих операцій та застосування в навчально-пізнавальній діяльності інтелектуальних умінь тощо.

Учнів навчали чітко усвідомлювати мету й основні ланки інтелектуально-навчальної діяльності, розробляти конкретний план своїх дій, тобто працювати на основі цілепокладання, цілеспрямованості та перспектив досягнення успіху. Для цього була розроблена пам’ятка для учнів з алгоритмом відповідних дій. Учителі в такий спосіб організовували взаємодію з учнями, щоб вони уявляли та прогнозували свій власний продукт інтелектуальної діяльності.

Велике значення на цьому етапі надавалось усвідомленню вчителем сутності інтелектуальної мобільності старшокласників, зверненню до цього питання на уроках, використанню визначених способів формування інтелектуальної мобільності учнів під час організації їхньої навчально-пізнавальної діяльності, а також дотриманню послідовності дій у роботі.

До експериментальної роботи на мотиваційно-установчому етапі були запрошені шкільні психологи, які в позаурочний час провели зі старшокласниками серію тренінгових занять «Людина та її можливості», на яких учні виконували такі вправи, як «Мої досягнення в майбутньому», «Як досягти успіху в житті» тощо. Ці заняття сприяли розвитку позитивної мотивації школярів до виявлення інтелектуальної напруги в навчальній діяльності, на набуття досвіду інтеракції, вироблення настанови на успіх у навчанні.

Головною метою процесуального (діяльнісно-операційного) етапу було оволодіння старшокласниками інтелектуальними вміннями, а також розвиток якостей, що характеризують їхню інтелектуальну мобільність.

Реалізуючи перший із визначених способів формування інтелектуальної мобільності старшокласників, що полягає в запровадженні активних методів, особливу увагу надавали методам інтенсифікації творчої праці (В. Паламарчук): «мозкова атака», екстраполяція (перенесення висновків, одержаних в одній сукупності знань тощо).

На уроках старшокласники працювали з різними джерелами інформації, виконували самостійні творчі роботи в рамках обмеженого часу (робота зі словниками різних видів: тлумачними, англо-українськими, словниками іншомовних слів тощо), писали твори-роздуми, есе тощо.

На цьому етапі запроваджували тренінги, рольові та ділові ігри, виконували творчі завдання, улаштовували конкурси, змагання тощо, спрямовані на розвиток пізнавального інтересу, нестандартності мислення; активізацію мисленнєвої діяльності, творчих здібностей школярів. У процесі навчання також широко запроваджували групову роботу змагального характеру (вікторини, «брейн-ринги» та інші види конкурсів), що сприяло мобілізації розумової діяльності старшокласників.

Згідно з поставленою в експериментальній роботі метою розробили систему навчальних завдань різного рівня складності. При цьому виходили з того, що успіх формування інтелектуальної мобільності старшокласників гарантують не окремі види завдань, а власне їх система, що передбачає поступове їх  ускладнення, розширення й поглиблення.

Із огляду на це, до системи навчальних завдань включили завдання трьох рівнів: репродуктивно-творчі (наприклад, віднайдіть у тексті помилку, прочитайте текст та одним-двома реченнями сформулюйте проблему, що порушується в ньому; складіть запитання до тексту); частково-пошукові (наприклад, перегляньте кілька статей (кореспонденції) з теми... і доведіть, що...) та евристичні (наприклад, оцініть вчинки історичної особи (політичного діяча), обґрунтуйте, чи був у них інший вибір, доведіть або спростуйте наявну точку зору, лінію його поведінки), що мали забезпечити послідовне опанування способів інтелектуально-творчої діяльності та формування сукупності вмінь, що забезпечують інтелектуальну мобільність старшокласників.

Оскільки інтелектуальна мобільність безпосередньо пов’язана  зі швидкістю мисленнєвих операцій, що впливає на мобільне прийняття рішення при виконанні навчальних завдань, особливу увагу в експериментальній роботі приділили засвоєнню старшокласниками алгоритмів цього процесу за спеціально розробленою схемою, представленою в дисертації.

У змісті завдань різного рівня прагнули наводити факти з реального життя, забезпечувати цікавість змісту, візуальну та аудіативну підтримку. Розроблені завдання передбачали відповідність таким основним принципам навчання, як свідомість, активність, оптимізація, індивідуалізація та інтенсифікація, а також комунікація.

Надаючи комп’ютерну підтримку старшокласникам при виконанні ними запропонованих завдань, прагнули максимально використати мультимедійні та інтерактивні можливості комп’ютера, що сприяли досягненню мети  дослідження. Старшокласникам пропонували такі види завдань: робота зі словником, конструювання, заповнення пропусків у тексті, добір відповідностей, рольові ігри, моделювання, запитання-відповідь, вправи з малюнками.

Здійснення комп’ютерної підтримки у виконаній роботі здійснювалась так: а) використання інтерактивних можливостей комп’ютера − ведення діалогу з машиною за розгалуженою програмою з різними методичними завданнями на різних етапах навчання (формування орієнтовної основи дій, контрольні тести); б) залучення старшокласників до здійснення спільних навчальних проектів (наприклад, проект «Перевір себе» на складання контрольних завдань і запитань для самоперевірки);  в) комп’ютерне управління навчальною діяльністю школярів на основі особистісно-орієнтованого підходу.

На рефлексивному етапі формувального експерименту застосовували форми й методи навчання (спільне обговорення результатів вирішення навчальних завдань, усне й письмове рецензування відповідей товаришів, «консиліуми знавців», самооцінювання тощо), що спонукали школярів до рефлексивної поведінки та, як результат, сприяли їхньому самопізнанню й самовизначенню, формуванню в учнів рефлексивних умінь, адекватного самооцінювання.

На контрольному етапі експерименту виявлено розбіжності в динаміці показників сформованості інтелектуальної мобільності старшокласників експериментальної та контрольної групи за визначеними критеріями й показниками: когнітивним (знання з питань інтелектуальної мобільності особистості; якість розумових операцій, що визначається швидкістю, оригінальністю, гнучкістю, образністю, спонтанністю розумових операцій); операційно-процесуальним (сформованість інтелектуальних умінь); особистісним (виявлення особистісних якостей, що характеризують інтелектуальну мобільність старшокласників); рефлексивним (сформованість рефлексивних умінь, адекватність самооцінки).

Рівні сформованості інтелектуальної мобільності старшокласників оцінювали за чотирирівневою градацією: високий, середній (достатній), нижче середнього (недостатній), низький (елементарний).

Визначені показники сформованості інтелектуальної мобільності зіставляли з рівнями навченості (рівнем знань і вмінь із навчального предмета), рівнем сформованості загальнонавчальних умінь і навичок та показником абсолютної успішності (балом успішності).