ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОЗДОРОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, предмет, об’єкт, методологічну й теоретичну основу, методи дослідницької роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації автора та структуру роботи.

У першому розділі „Теоретичні засади оздоровлення дітей молодшого шкільного віку в навчально-виховному процесі” аналізується оздоровлення дітей як соціально-педагогічна проблема, з’ясовуються особливості молодшого шкільного віку в контексті оздоровчих завдань загальноосвітнього навчального закладу, здійснюється історико-педагогічний аналіз підходів до оздоровлення дітей молодшого шкільного віку.

Статистичні дані свідчать, що вже в початкових класах загальноосвітньої школи до 80% дітей мають відхилення у стані здоров’я, а за період шкільного навчання більшість із них набувають хронічних захворювань. Причиною відхилень у стані здоров’я визнається низка об’єктивних обставин, до яких належать, насамперед, несприятлива екологічна ситуація в більшості регіонів України та економічні чинники, що призводять до зниження рівня життєзабезпечення населення. Необхідно протиставити їм систему оздоровлення дітей, що в значній мірі послаблює, а часом і нейтралізує негативну дію перелічених обставин на дитячий організм. Аналіз медичних, валеологічних, психолого-педагогічних джерел дозволив визначити оздоровлення як систему дій та заходів, спрямованих на збереження, покращення здоров’я, виховання бережного ставлення до нього, навчання нормам здорового способу життя, профілактику найбільш широко розповсюджених захворювань.

Процес оздоровлення дитини в загальноосвітньому закладі має вирішити такі завдання: поєднати зорієнтованість водночас на фізичний, інтелектуальний, моральний та психічний аспекти здоров’я; здійснити інтеграцію освітніх і оздоровчих завдань усіх учасників навчально-виховного процесу; забезпечити триєдину спрямованість оздоровлення в часі, що передбачає організацію здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу та забезпечення схильності дитини до оздоровчої поведінки як стратегії і тактики її нинішньої і майбутньої життєтворчості, здійснити формування засад міцного здоров’я в майбутньому. Залежно від того, як саме зорієнтовані оздоровчі впливи стосовно особистості дитини, даний процес може бути означений новими в педагогіці поняттями – виховуюче оздоровлення та опікувальне оздоровлення.

Виховуюче оздоровлення – це процес формуючого впливу на особистість, що зумовлює її свідому, науково обґрунтовану, мотиваційно та діяльнісно забезпечену оздоровчу життєтворчість. Опікувальне оздоровлення в загальноосвітньому закладі розглядається як систематизована сукупність впливів педагога на учнів, яка забезпечує виконання регламентованої оздоровчої діяльності

Молодший шкільний вік – важливий період розвитку дитини, коли формується постава, розвиваються основні фізичні якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість), вдосконалюються рухові вміння та навички. Майже всі фізичні якості дитини в цей час демонструють високі темпи росту. При цьому вік 6-9 років особливо плідний для створення координаційної бази, 9-11 років – для розвитку швидкості. Саме у віці 6-10 років дитина переживає складний період адаптації до систематичної навчальної діяльності, формуються відповідні вміння і навички, що мають поєднуватися зі зміцненням засад здоров’язберігаючої поведінки. У цей період закладається ставлення людини до здоров’я як неперехідної цінності, створюються особистісні засади розумного ставлення до свого організму, що повинно знайти відображення у навчально-виховних завданнях молодшої школи. Дослідники зазначають, що перша хвиля збільшення кількості дітей, які страждають на хронічні захворювання, спостерігається саме у віці 7-10 років. Остаточний результат оздоровчого впливу залежить від того, наскільки сама дитина усвідомлює перспективи свого розвитку і здатна обирати здоров’язберігаючі форми поведінки.

Початкова школа може і повинна здійснювати різнобічний вплив на цю сферу життя дитини. Особливість такого впливу визначається специфічними факторами, характерними для контингенту молодших школярів, а саме:

–     недостатнім рівнем психічного, фізичного і соціального розвитку дітей загалом та в ракурсі індивідуального підходу. Незаповненість відповідних ніш у світопізнанні школяра, прагнення до більш високої сходинки розвитку стимулює пошук ним конкретного змісту діяльності, її спрямованості, і часто саме вчитель є для нього авторитетним наставником і носієм визначальної інформації;

–     віковою і соціально зумовленою обмеженістю можливостей вибору здорової та нездорової поведінки у таких сферах, як вживання наркотичних речовин, статеві взаємини, організація дозвілля, в поєднанні з засвоєнням негативних соціальних стереотипів щодо змісту дорослого життя, що обумовлює своєчасність і продуктивність оздоровчого впливу на дитину порівняно з подальшими періодами її особистісного розвитку;

–     характерною щодо учнів молодших класів авторитетністю педагога, дії якого сприймаються в більшості випадків позитивно, забезпечуючи зорієнтованість виховного впливу на сучасне та майбутнє школяра.

Дослідники відзначають, що в початковій школі набуває поширення особистісно орієнтована модель навчально-виховних взаємин. Її значною перевагою перед формально-авторитарною моделлю є гуманізація і гуманітаризація, формування в учнів здатності до самостійного і ефективного засвоєння знань, визнання самобутності й самоцінності кожної особистості, її суб’єктивного досвіду.

Історико-педагогічний аналіз підходів до оздоровлення дітей молодшого шкільного віку показав, що прогресивні вітчизняні традиції на сьогодні підійшли до оптимального поєднання двох його напрямків – прагматичного і особистісно-розвивального. Закономірно, що сьогодні поняття оздоровлення вийшло за межі суто медичного аспекту, набуло особистісно детермінованого, морального та духовного змісту.

У другому розділі „Науково-методичне забезпечення оздоровлення молодших школярів” розглядаються педагогічні основи організації оздоровлення учнів початкових класів загальноосвітньої школи, які забезпечують ефективність оздоровлення молодших школярів. Виокремлюємо основи: теоретичні (наукова обґрунтованість оздоровчої діяльності навчального закладу в цілому і всіх його складових); методичні (практична розробка системи оздоровчої діяльності на засадах усвідомлення і дієвого прийняття значущості і необхідності оздоровлення молодших школярів у навчально-виховному процесі всіма його учасниками); організаційно-педагогічні (функціонування в загальноосвітній школі оздоровчого середовища, що виступає інтегруючим фактором діяльності педагогічного колективу, всіх працівників школи, батьківської громадськості, а також самих учнів, і базується на засадах особистісно зорієнтованого підходу до учня).

У результаті проведеного дослідження було сформульовано принципи організації оздоровлення молодших школярів: загальні, що стосуються засад оздоровчої роботи в загальноосвітній школі як цілісному закладі (принципи пріоритетності виховних впливів щодо безпосередньо оздоровчих, комплексності у здійсненні оздоровчої роботи всіма посадовими особами і підрозділами навчального закладу, узгодження цілей навчальної роботи з різних предметів із цілями збереження та зміцнення здоров’я школяра, систематичності, взаємодоповнюваності, емоційності, свідомості, обізнаності, індивідуалізації, творчої активності та принцип оздоровчої взаємодії школи та сім’ї); локальні, що стосуються безпосередньо роботи з учнями початкових класів (принципи забезпечення достатнього рівня рухової активності незалежно від форм навчальної чи іншої діяльності, оптимального чергування та поєднання інтелектуального і фізичного напруження, поетапного поступу від репродуктивного до адаптивного і творчого рівня здоров’язберігаючої самоорганізації, домінування ігрових методик при викладанні всіх без винятку навчальних дисциплін, позитивного зразка, залучення авторитетів).

Перелічені принципи реалізуються у застосуванні двох груп методів оздоровчої роботи, що позначаються як методи оздоровчого виховання (методи формування свідомості; впливу на підсвідомість; організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки; стимулювання діяльності і поведінки; оцінювання і корекції поведінки вихованців та самовиховання) та методи оздоровчого забезпечення (матеріального та організаційного забезпечення; кадрового забезпечення; діагностики, контролю та корекції).

Класифікуючи засоби оздоровлення, виділяємо засоби опікувального оздоровлення, що мають на меті вплив на здоров’я дитини з мінімальним урахуванням її суб’єктності (маніпулятивного характеру) та засоби виховуючого оздоровлення – такі, що передбачають підвищення і активізацію внутрішнього потенціалу дитини як суб’єкта власного оздоровлення (особистісно активного характеру).

Відповідно до актуальних завдань оздоровлення добирають форми оздоровчої діяльності, що відповідають умовам навчальної й позакласної роботи як із фізичного виховання, так і з інших дисциплін.

Функціонування в контексті педагогічного середовища школи оздоровчого середовища, що виходить за межі шкільного уроку, класу, навчального року, виступаючи інтегруючим фактором оздоровчої діяльності педагогічного колективу, всіх працівників школи, батьківської громадськості, а також самих учнів, і базується на принципах особистісно зорієнтованого підходу до учня, розглядаємо як організаційно-педагогічну основу оздоровлення молодших школярів. Оздоровче середовище водночас інтегрує і систематизує відповідні впливи на дитину в навчально-виховному процесі та виступає чинником оздоровчої орієнтації життєвого простору дитини в цілому. Ключовими постатями, що забезпечують ефективність даного середовища, є педагог молодших класів – учитель-класовод, який відповідає за формування в дитини основ знань про здоровий спосіб життя, контролює її повсякденність з оздоровчих позицій, та викладач фізичної культури, який безпосередньо привчає дитину до оздоровчої діяльності через виконання фізичних вправ як під керівництвом педагога, так і самостійно, на підставі відповідних знань і переконань. Основою діяльності педагога є: переконаність у необхідності організації оздоровлення школярів у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи; глибока обізнаність у сфері фізичного, морального, інтелектуального та психічного здоров’я людини, методичних засад його збереження і зміцнення; креативність як здатність до творчого проектування своєї та дитячої діяльності, спрямованої на досягнення оздоровчих завдань; володіння вміннями та навичками організації відповідної діяльності. Проте проведене констатувальне дослідження засвідчило, що реальні професійні якості шкільних педагогів на сьогодні недостатньо сформовані.

У третьому розділі „Експериментальне дослідження педагогічних основ організації оздоровлення молодших школярів” досліджуються педагогічні умови оздоровлення молодших школярів у навчально-виховному процесі, розкривається методика експериментального дослідження, аналізуються та узагальнюються його результати. Педагогічні умови оздоровлення школярів у навчально-виховному процесі поділяються на кілька взаємопов’язаних і взаємозумовлюючих груп: концептуально-орієнтаційні (домінування особистісно орієнтованих технологій у навчально-виховній роботі); процесуально-діяльнісні (наявність системи в роботі; сформованість традицій; урахування перспектив; багаторівневість; полісуб’єктність); кадрові (наявність необхідним чином підготовлених та зорієнтованих педагогів); матеріальні (наявність належної матеріальної бази); особистісні (сформованість здоров’язберігаючої компетентності у школярів як самоздатності до оптимальних дій, базованих на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, що набуті завдяки навчанню). Дані умови покликані сприяти актуалізації процесу оздоровлення школярів як органічного складника навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Відповідно до них, модель процесу оздоровлення може бути представлена наступним чином (рис. 1).