МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 10 – 11 КЛАСАХ НА ТЛІ ПОДІЙ І ЯВИЩ ВІДПОВІДНОЇ ІСТОРИЧНОЇ ЕПОХИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, розкриті наукова новизна, практичне значення здобутих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів експериментально-дослідного навчання.

У першому розділі - «Наукові засади реалізації міжпредметних зв’язків літератури й історії в 10 – 11 класах загальноосвітньої школи» - подано аналіз проблеми міжпредметних зв’язків у педагогічній і літературознавчій науках, розкрито психологічні підходи до вивчення старшокласниками художньої літератури на міжпредметній основі. Розглядається також місце досліджуваної проблеми у методиці літератури, аналізуються програми, підручники з огляду на реалізацію взаємозв’язаного вивчення літератури й історії в шкільній практиці.

Відомі педагоги минулого звертали увагу на негативні наслідки ізольованого існування в школі суміжних предметів. Уже Я. Коменський уявляв собі процес навчання як єдиний шлях пізнання, поступового розвитку різноманітних знань з одного спільного кореня. Міжпредметні зв’язки, стверджував він, являють собою необхідну умову цілісності і системності знань. Для систематизації необхідно, щоб знання викладались  у послідовному й нерозривному зв’язку. Учений-педагог Й. Песталоцці у своїх дослідженнях розкрив ідеї розвивального навчання і різноманітність взаємозв’язків навчальних предметів. На його думку, під час навчального процесу існує велика небезпека відриву одного предмета від іншого.

Філософ Дж. Локк вважав, що зв’язки між явищами сприяють утворенню  суджень. На думку відомого філософа, основне завдання освіти полягає не в тому, щоб дати учням знання однієї з наук, а в тому, щоб сприяти такому розвитку і передумовам їх розуму, які сформували здібності оволодіти знаннями будь-якої науки. Установлення і засвоєння учнями зв’язків між окремими елементами знань і умінь із різних навчальних предметів допоможе формуванню системності знань і динамічності мислення.

У класичній педагогіці найповніше обґрунтування сутності міжпредметних зв’язків подав К. Ушинський. Учений, досліджуючи природу асоціацій, виводить на їх основі різні види зв’язків: за подібністю і відмінністю, часом, місцем, ступенем, числом. Крім того, на думку К.Ушинського, пам'ять людини не може засвоїти одиничних, від усього відірваних уявлень.

Погляди К. Ушинського вплинули і на методичну розробку теорії міжпредметних зв’язків, якою займались відомі педагоги, (В. Стоюнін, Н. Бунаков, В. Водовозов). Зокрема, В. Стоюнін, досліджуючи взаємозв’язки російської літератури та історії, доводив, що історичне вивчення художньої літератури можна починати тільки тоді, коли учні зрозуміють,  як життя зі своєю дійсністю відображається в літературі

Н. Бунаков аналізував методичні шляхи і прийоми, за допомогою яких порівняно швидко досягалося б міцне оволодіння учнями певної суми знань і одночасно розвивалося б мислення. Він обґрунтовано доводить, що будь-яке уявлення формується під впливом зв’язку з іншим. Такий зв'язок може бути як зовнішнім, так і внутрішнім.

На особливу увагу заслуговують погляди М. Скаткіна, який стверджував, що предметна структура навчального плану приховує небезпеку того, що ціле закриється його окремими частинами. Щоб уникнути цієї небезпеки, необхідно у змісті навчання забезпечити синтез, інтеграцію, об’єднання частин у ціле. Усе це можна реалізувати за допомогою міжпредметних зв’язків, об’єднання навчального матеріалу навколо ключових ідей науки.

Наукові праці багатьох відомих педагогів свідчать про те, що проблема міжпредметних зв’язків була актуальною ще у минулі століття. Вона виникла в період становлення дидактики як науки. Учені обґрунтували необхідність здійснення взаємозв’язків різних предметів у процесі навчання. Особливо важлива роль міжпредметних зв’язків полягає в тому, що вони дають можливість сформувати цілісну картину про сутність того чи іншого явища.

Проблема використання міжпредметних зв’язків, їх навчальні функції та виховна спрямованість досліджувалися також у працях Ш. Ганеліна, П. Кулагіна, І. Звєрєва,           В. Максимової, Є. Мінченкова, С. Пультера, П. Бєлєнького, Н. Лошкарьової, А. Усової,    В. Федорової, Д. Кирюшкіна.

Автори багатьох досліджень використовували різні підходи щодо класифікації міжпредметних зв’язків. Дослідники намагалися подати науково  обґрунтовану характеристику їх типам і видам, знайти більш узагальнені, оптимальні та універсальні критерії їх виділення. Хоч значний досвід встановлення зв’язків між суміжними предметами у педагогіці існує, та все ж питання про шляхи і форми реалізації міжпредметних зв’язків, їх структуру залишається одним із актуальних питань сьогодення.

Дослідники вказують також на важливість використання міжпредметних зв’язків під час вирішення завдань проблемного характеру  (І. Звєрєв, А. Матюшкін, М. Махмутов, В. Маткін). Методика міжпредметних зв’язків, яка застосовується під час проблемного навчання, сприяє активізації розумової діяльності учнів, формуванню самостійності мислення.

Для нашого дослідження цінними є висновки літературознавчої науки щодо вивчення української літератури у взаємозв’язках з історією. Адже вивчення літератури передбачає висвітлення понять художнього твору та його аналізу, літературного твору і тексту, складників змісту і форми єдності думки й почуття, урахування специфіки мистецтва слова та вивчення його в школі, визначення основних методів і шляхів цієї роботи (А. Ситченко). Вивчаючи літературу, учені не можуть обійтися без знання історії народу, його культурної спадщини.

На важливості вивчення художньої літератури у взаємозв’язках з історією наголошують відомі літературознавці О. Галич, М. Наєнко, М. Ільницький.

Проблема взаємозв’язків шкільних гуманітарних предметів є однією з актуальних проблем у сучасній дидактиці. Учений-методист Н. Волошина зазначає, що сьогодні великого значення набуває проблема міжпредметних зв’язків – між викладанням літератури та інших предметів гуманітарного циклу. Найповнішим комплексним дослідженням з проблеми міжпредметних зв’язків під час вивчення літератури є праця О. Бандури «Міжпредметні зв’язки в процесі вивчення української літератури».

На сучасному етапі розвитку методики викладання української літератури автори багатьох статей та дисертацій досліджують проблему взаємозв’язаного вивчення української літератури та інших предметів гуманітарного циклу: українська література – зарубіжна література (А. Градовський, Л. Бондаренко, Ж. Клименко, В. Снєгірьова), українська література – українська мова (Г. Грибан), література – образотворче мистецтво (С. Жила), українська література – народознавство (Ж. Свірська).

Для нашого дослідження важливе значення мають висновки психологів про використання міжпредметних зв’язків у навчально-виховному процесі. Розробка теорії міжпредметних зв’язків базується на вченні І. Сєченова та І. Павлова про закономірності вищої нервової діяльності. Дослідники вбачали основу розумової діяльності саме в різноманітності утворюваних зв’язків.

Значним внеском у розробку проблеми взаємозв’язків різних навчальних предметів у процесі формування знань є праці таких психологів, як Б. Ананьєв, І. Бех,                                Д. Богоявленський, Л. Божович, П. Гальперін, В. Давидов, О. Кабанова-Меллер, І. Кон,                Г. Костюк, В. Крутецький, Н. Менчинська, Н. Лейтес, Ю. Самарін, І. Синиця. Учені вказали на системний характер різних рівнів розумової діяльності, що призводить до утворення міжсистемних асоціацій.  

У дисертаційній роботі спираємося на психологічні дослідження з проблеми розвитку мислення старшокласників на уроках літератури (О. Богданова, О. Никифорова, Л. Рожина, Г. Петрова). Адже навчання в старших класах загальноосвітньої школи висуває досить складні вимоги до мислення учнів. Воно  змінює ставлення до загального і конкретного, змушує школярів виділяти істотне і відображати внутрішні зв’язки не тільки в предметному, але й в абстрактному змісті.

З метою вивчення методичного забезпечення досліджуваної проблеми здійснено аналіз програм і підручників з української літератури й історії. Автори програм і підручників частково заклали вимоги до розгляду художніх творів на тлі подій і явищ відповідної історичної епохи, але без певної системи.

У другому розділі – «Вивчення творів української літератури на тлі подій і явищ відповідної історичної епохи» -  обґрунтовано системний підхід до розроблення пропонованої методики і представлено організаційно-методичні засади її впровадження, описано організацію і хід експериментального навчання, проаналізовано й узагальнено результати формувального експерименту.

Розробка методики вивчення творів української літератури на тлі історичних подій і явищ відповідної епохи обумовила необхідність визначення на кожному етапі літературної освіти школярів основних завдань, які сприяли б вихованню в них загальнолюдських ціннісних орієнтацій, моральних якостей громадянина, емоційного зв’язку зі спадщиною минулих поколінь.

Під час підготовки до проведення констатувального зрізу було визначено його мету і завдання, вікові групи учнів, школи, де мало проводитися дослідження, обрані методи дослідження, розроблені анкети. У процесі дослідно-експериментальної роботи багаторазово перевірялися і коректувалися форми і зміст занять, які знайомили учнів з міжпредметними зв’язками.

Для проведення констатувального зрізу обрано школи, у яких працювали вчителі різних кваліфікаційних категорій, що забезпечувало об’єктивність експерименту й давало змогу зробити правильні висновки та узагальнити здобуті результати.

З метою виявлення ставлення до порушеної в дисертаційному дослідженні проблеми проведено індивідуальні бесіди та анкетування вчителів шкіл Вінницької, Житомирської та Хмельницької областей – всього 76 чоловік. Педагогічний стаж учителів літератури, охоплених експериментальною роботою, становив 10-20 років. Під час проведення індивідуальних бесід з учителями ставилася мета: визначити, чи вважають вони, що проблема вивчення творів української літератури на тлі подій та явищ відповідної історичної епохи є актуальною і потребує детального  розроблення в методичній літературі та особливої уваги у практиці роботи школи.

70,6% учителів дали ствердну відповідь. Вони вважають, що проблема взаємозв’язаного вивчення літератури й історії є дуже важливою, оскільки література є дзеркалом історії. На думку вчителів, вивчення художніх творів на тлі історичних подій та явищ сприяє глибокому і свідомому засвоєнню матеріалу учнями та формуванню у них відповідних оцінних умінь, а саме: оцінювати авторську позицію, давати характеристику образам-персонажам художнього твору; усвідомлювати історичні поняття та уявлення; мотивувати й обґрунтовувати оцінку твору з позицій сучасності; зіставляти історичні факти з тим, що відображено у творі, оцінювати їх та висловлювати власні погляди. Поєднання літератури й історії комплексно формує уявлення старшокласників про літературний процес та історичний розвиток суспільства.

Учителі переконані, що ця проблема є недостатньо розробленою в методичній літературі, а тому їй не приділяється належної уваги у шкільній практиці.

20,4% учителів вважають, що досліджувана проблема не є актуальною, а тому вона не потребує детального розгляду в методичній літературі.

Проводилося опитування також і серед учнів 10-11 класів. Зокрема з’ясовувалося, які історичні події описують у своїх творах українські письменники; чи є українська література невід’ємною частиною історичного розвитку суспільства.

Відповідаючи на перше запитання, понад 44% учнів назвали голодомор 1932-33 років; 18% указали Велику Вітчизняну війну 1941-45 років; 25% назвали сталінські репресії; 13% старшокласників не змогли дати відповідь на поставлене запитання. На друге запитання «так» відповіли 44% учнів, «ні» – 24% і 32% школярів не змогли дати відповідь.

Отже, менше половини опитаних старшокласників вважають літературу органічною складовою історичного розвитку суспільства.

Таким чином, проведене анкетування дає підстави стверджувати, що у школі вчителі не приділяють достатньої уваги проблемі вивчення художніх творів на тлі історичних подій та явищ відповідної епохи, унаслідок чого старшокласникам важко аналізувати історичні образи та порівнювати історичні дані про них з інтерпретацією образів-персонажів у художній літературі; зіставляти літературний твір з відповідною історичною епохою; розуміти авторську оцінку героїв, описуваних подій, висловлювати власне ставлення до сприйнятого.

Результати анкетування вчителів та учнів, а також відвідані заняття словесників засвідчують, що у взаємозв’язках літератури з історією опрацьовується переважно матеріал, представлений таким чином у методичних посібниках і  публікаціях.

Питання реалізації взаємозв’язаного вивчення літератури й історії ще не стало предметом постійної уваги і методичних об’єднань учителів.

Такий підхід до вивчення української літератури зумовлює відрив та ізолювання її від історичного розвитку суспільства, втрату можливості виховувати національно свідому, духовно багату особистість.

Методика вивчення творів української літератури на тлі подій і явищ відповідної історичної епохи розроблялася із урахуванням:

-          розвитку пізнавальних процесів, вікових особливостей учнів старших класів, що характеризуються інтенсивним інтелектуальним дозріванням, у якому провідна роль належить розвитку мислення, тобто здатності обґрунтовувати свої судження, доводити істинність висновків, робити узагальнення (за В. Крутецьким);

-          необхідності використання міжпредметних зв’язків літератури й історії, що забезпечують комплексне використання знань і вмінь у процесі пізнавальної діяльності учнів (за О. Бандурою).

Для наукового обґрунтування формувального експерименту розв’язувалися такі завдання:

1) визначалася його мета;

2) з’ясовувалося, на уроках яких типів можливе використання міжпредметних зв’язків під час вивчення художніх творів у 10-11 класах;

3) встановлювалося, які методи і прийоми є оптимальними на цих заняттях;

4) визначалося, на яких етапах уроку з української літератури можливе використання історичного матеріалу;

5) з’ясовувалося, які прийоми аналізу художнього твору переважають під час дослідного навчання.

Мета формувального експерименту полягала в тому, щоб визначити умови, за яких взаємозв’язане вивчення літератури й історії сприяє формуванню вмінь учнів, необхідних для глибокого сприймання художніх творів у контексті історичного розвитку суспільства.

Вивчення художніх творів на тлі історичних подій та явищ може відбуватися на уроках літератури різних типів: вивчення нового матеріалу, удосконалення вмінь і навичок, узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок, комбінованих уроках.

Під час взаємозв’язаного вивчення української літератури й історії використовувалися різні методи навчання: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, дослідницький. Під час вивчення творів української літератури в експериментальних класах використовували також інтерактивні методи навчання, які враховують суб'єктний досвід учня-читача та процеси розумових операцій. Інтерактивне навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність (О. Пометун, Л. Пироженко). Наприклад, у процесі вивчення роману І. Багряного «Тигролови» використовували такі інтерактивні методи: рольову гру «Інтерв’ю письменника» і ділову гру «Акваріум», що дало змогу старшокласникам краще зрозуміти не тільки історичний контекст, а й сьогоднішню соціальну і політичну ситуації.

 Уроки, на яких мала місце інтерактивна діяльність, дали змогу висвітлити тему ґрунтовніше, використати нові резерви педагогічного впливу на старшокласників.

Під час експериментально-дослідного навчання найчастіше зверталися до таких прийомів, як порівняння, аналіз, розв’язування проблемних завдань, побудова системи запитань, бесіда за прочитаним.

Вивчення художнього твору в старших класах на тлі подій і явищ відповідної історичної епохи можливе на таких етапах уроку:

- під час актуалізації опорних знань учнів;

- у процесі вивчення нового матеріалу;

- під час закріплення вивченого;

- у ході підбиття підсумків.

Уроки під час експериментально-дослідного навчання часто проводилися у формі семінарських занять, бінарних уроків з учителем історії, який знайомив старшокласників з історичним тлом виучуваного художнього твору, лекцій з елементами бесіди, що відкривало широкі можливості для підготовки старшокласників до сприймання складного матеріалу.

Серед прийомів аналізу художнього твору пріоритетними були ті, що ґрунтувалися на принципі зіставлення художніх творів з історичними подіями.

В основу критеріїв ефективності пропонованої методики вивчення творів української літератури на тлі подій і явищ відповідної історичної епохи покладено формування таких умінь старшокласників:

1) зіставляти літературний твір із відповідною історичною епохою;

2) аналізувати історичні образи та порівнювати історичні дані про них з інтерпретацією образів-персонажів у художній літературі;

3) розрізняти правду історичну і правду художню.

У дослідженні наводяться приклади уроків української літератури в 10 – 11 класах загальноосвітньої школи, на яких розглядалися художні твори, що найбільш повно, правильно і переконливо висвітлюють певні події відповідної історичної епохи, розкривається лабораторія підготовки вчителя до взаємозв’язаного вивчення літератури й історії («Українська драматургія і театр другої половини XIX - початку XX століття», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «Бояриня» Лесі Українки,  новела Василя Стефаника «Камінний хрест», роман Уласа Самчука «Марія», «Жовтий князь Василя Барки» та ін.).

У процесі формувального експерименту було з’ясовано, що вивчення української літератури на тлі історичних подій дає змогу:

-          активізувати мислення й увагу учнів, виробляти вміння аналізувати і синтезувати, робити власні висновки;

-          збільшувати коло порушених проблем;

-          сприяти глибшому засвоєнню художнього твору із залученням історичного матеріалу, розуміння його змісту та авторської позиції;

-          формувати в учнів уміння аналізувати історичні образи та порівнювати історичні дані про них з інтерпретацією образів-персонажів у художній літературі.

Підсумки експериментально-дослідного навчання підбивалися на основі аналізу результатів:

- анкетування та інтерв’ювання вчителів;

- письмових відповідей і творчих робіт старшокласників.

Учителі відповідали на запитання анкети:

1.      Чи підвищує запропонована методика інтерес учнів до вивчення літератури (наведіть приклади)?

2.      Чи сприяє вона поглибленню літературних знань і розвитку навчальних умінь (якщо так, то яких саме)?

3.      Назвіть найбільш ефективні види робіт, які були проведені під час формувального експерименту.

Відповідаючи на перше запитання, словесники були майже одностайними: старшокласникам подобається вивчати художні твори на тлі історичних подій. Взаємозв’язане вивчення літератури й історії спонукає учнів до роздумів, активізує їхню увагу. Учителі зазначали також, що в експериментальних класах зросла кількість цікавих, неоднозначних відповідей, які виявляють уміння школярів аналізувати художні твори на тлі відповідної історичної епохи, порівнювати образи-персонажі з історичними діячами, узагальнювати, аргументувати свої думки.

У відповідях на друге запитання анкети педагоги констатували, що пропонована методика забезпечує розвиток міжпредметних і спеціальних умінь та підвищує рівень таких загальнонавчальних умінь, як аналіз фактів і явищ, порівняння предметів, узагальнення вивченого. Дослідне навчання сприяло глибокому усвідомленню учнями художнього твору та правильному визначенню його основної ідеї.

Відповідаючи на третє запитання, учителі називали такі види робіт:

• постановка проблемних запитань на міжпредметній основі;
• порівняння художніх образів із реальними історичними діячами;
• підготовка екскурсу в минуле.

Контрольні запитання для учнів добиралися таким чином, щоб з’ясувати рівні умінь старшокласників зіставляти літературний твір з відповідною історичною епохою, аналізувати історичні образи та порівнювати історичні дані про них з інтерпретацією образів-персонажів у художній літературі, розрізняти правду історичну і правду художню. Усі завдання, пропоновані для учнів, були подібні до тих, які виконувалися в ході констатувального зрізу і аналізувалися за такими критеріями:

Правильними повними вважалися відповіді, у яких учні 10 – 11 класів виявили вміння характеризувати художній твір, розуміючи зв'язок між естетичним змістом твору і явищами дійсності, з’ясовувати, як висвітлена історична епоха у творі, авторське ставлення до описуваних подій, національне підґрунтя художніх образів складати характеристики образів-персонажів, прототипами яких стали історичні особи, давати оцінку їхньої діяльності, пояснювати інтерпретацію подій минулого, історичних образів у художній літературі, осмислювати і виявляти співвідношення історичної правди і правди художньої в зображенні подій, явищ, образів.

Правильними неповними вважалися відповіді, у яких старшокласники недостатньо розкрили сутність питання, не змогли дати обґрунтовану оцінку художньому твору з позицій сучасності, проаналізувати історичні образи, зображені в художніх творах, не достатньо чітко встановили відповідність відображених у творі подій історичній правді.

Неправильними відповіді вважалися у випадках, коли учні не змогли дати об’єктивної оцінки історичним персонажам, правильно визначити основну ідею художнього твору та зіставити його з відповідним історичним періодом.

Репрезентація виконання контрольних завдань наведена в таблиці 1.