РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОГО ДИХАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ



Название:
РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОГО ДИХАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію й упровадження основних положень дисертації.

У першому розділі «Психолого-педагогічні та методичні засади розвитку мовленнєвого дихання в дошкільників» викладено науково-методичні аспекти розвитку та корекції мовленнєвого дихання в дітей дошкільного віку в нормі та із загальним недорозвиненням мовлення.

Теоретичний підхід до досліджуваної проблеми ґрунтується на уявленнях про закономірності мовленнєвого розвитку дітей, які були сформульовані в працях В. І. Бельтюкова, А. М. Богуш, Л. С. Виготського, Н. В. Гавриш, О. М. Гвоздєва, Д. Б. Ельконіна, О. О. Леонтьєва, А. Р. Лурія, Ф. О. Сохіна, Є. Ф. Соботович, В. В. Тарасун, О. С. Ушакової, М. К. Шеремет та інших. На думку вчених, природа формування мовлення полягає в тому, що, по-перше, мовлення дитини розвивається внаслідок сприйняття мовлення дорослих і власної мовленнєвої активності; по-друге, орієнтування дитини в мовних явищах створює умови для самостійного розвитку мовлення і, нарешті, провідним завданням під час розвитку мовлення дітей є формування в них мовних узагальнень і елементарного усвідомлення явищ мови та мовлення.

Процес розвитку мовлення – це не лише кількісні зміни в збільшенні словника й асоціативних зв’язків слова, але й якісні зміни, тобто це такий розвиток, який внутрішньо пов’язаний з розвитком мислення і свідомості й охоплює всі означені функції і зв’язки слова. Зазначені характеристики мовлення зумовлюють необхідність педагогів звертати більше уваги на змістовий і понятійний боки мовних явищ, на мову як засіб вираження, формування й існування думки, на цілісний розвиток усіх функцій і форм мовлення.

Розвиток звуковимови значною мірою пов’язаний з удосконалюванням роботи периферійного мовленнєвого апарату. Розвиток органів артикуляції у філогенезі нерозривно пов’язаний з формуванням їх диференційованої моторики (В. В. Лебединський, О. М. Шахнарович). За нормального мовленнєвого розвитку дитина опановує звукову систему мови одночасно з розвитком загальної моторики і диференційованих рухів рук (Л. О. Бадалян). Особливо важливою для мовленнєвої діяльності є координація роботи периферійного мовленнєвого апарату з роботою мовленнєвих механізмів мозку, зокрема, з артикуляцією тісно пов’язана робота м’язів руки (М. М. Кольцова). Відтак, у процесі розвитку мовлення важливо одночасно формувати і розвивати рухи руки й артикуляцію, при цьому необхідно, щоб артикуляція, фонація та дихання були скоординованими між собою.

Щодо засвоєння дитиною звукового боку мовлення Л. С. Виготський зазначав, що спочатку дитина опановує зовнішню структуру мови, тобто звукову. Для засвоєння окремих звуків мови їй потрібний різний час. Фонетичні спостереження дітей над артикуляцією створюють підґрунтя не лише для формування мовленнєвого слуху, але й для розвитку культури усного мовлення в його вимовному аспекті (Н. В. Гавриш).

На жаль, сучасні дослідження виявили тенденцію до збільшення в Україні кількості дітей з мовленнєвими порушеннями серед усього масиву дитячого населення. Сьогодні в різних регіонах нашої країни діти з дефектами мовлення посідають домінуюче місце і складають 40-50% серед усіх дітей з особливостями психофізичного розвитку. Українськими й російськими вченими (Е. С. Алмазова, Л. І. Бєлякова, А. І. Кравченко, С. С. Ляпідевський, О. І. Максаков, С. Д. Притиковська, М. О. Фідірко та інші) встановлені факти значного відставання від вікової норми таких показників дихання, як життєва ємкість легенів і окружність грудної клітки в дошкільників, які мають дефекти мовленнєвої функції. Під час висловлювання в них можуть спостерігатися затримка дихання, судомні скорочення м’язів діафрагми і грудної клітки, додаткові вдихи. У дошкільників відзначено недостатній обсяг вдихуваного повітря перед початком мовленнєвого висловлювання й скорочений, нераціонально використовуваний мовленнєвий видих. Промовляння окремих слів відбувається в різні фази подиху – як на вдихові, так і на видиху. Л. І. Бєлякова дійшла висновку, що в дітей з порушеннями мовлення під час природного дорослішання не виникає необхідного найбільш раціонального грудочеревного типу дихання. Водночас, відзначаючи несформованість мовленнєвого дихання в дітей з мовленнєвими дефектами, не було виявлено ступеня їхнього відставання від однолітків з нормальним мовленнєвим розвитком, що утрудняє добір відповідних, адекватних у кожному конкретному випадку, необхідних корекційно-логопедичних засобів.

У другому розділі «Експериментальне дослідження розвитку мовленнєвого дихання в дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення» описано результати і подано аналіз проведеного педагогічного експерименту з розвитку мовленнєвого дихання в дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.

Дослідження охопило декілька етапів: попередньо-пошуковий, констатувальний і формувальний. Кожний з них передбачав певні завдання та реалізацію визначених педагогічних умов. На попередньо-пошуковому етапі було виявлено особливості мовленнєвого дихання в дітей дошкільного віку в нормі та із загальним недорозвиненням мовлення. Аналіз спеціальної літератури і власні спостереження під час роботи з дошкільниками із загальним недорозвиненням мовлення дали нам змогу дійти висновку про те, що навіть старші дошкільники спеціальних логопедичних дошкільних навчальних закладів мають утруднення у звуковому аналізі й синтезі слів. Причиною цього можуть бути не лише особливості засвоєння лексики та граматики, але й недостатній ресурс мовленнєвого дихання, унаслідок чого такі діти будують свої висловлювання короткими і малоінформативними фразами. Ці особливості мовленнєвого дихання в подальшому стають причиною їхніх труднощів в оволодінні грамотою в загальноосвітній школі. Відтак, порівняння характеристик звукового аспекту мовлення в дошкільників дозволило стверджувати про існування якісно іншого, більш низького, рівня розвитку мовленнєвого дихання в дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення порівняно з віковою нормою.

На попередньо-пошуковому етапі експерименту було виявлено, що у вихователів дошкільних навчальних закладів, у тому числі і спеціальних, відсутні достатні необхідні теоретичні знання щодо особливостей мовленнєвого дихання порівняно з фізіологічним. Вони не мають чіткого уявлення про належний рівень мовленнєвого дихання в дітей означеної категорії і не володіють методичними прийомами його цілеспрямованого розвитку. Зазначене підтвердило актуальність розробки й упровадження експериментальної методики розвитку і корекції мовленнєвого дихання в дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.

Метою констатувального етапу експерименту було виявлення рівнів мовленнєвого дихання в дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення та їхніх однолітків з нормальним мовленнєвим розвитком. Насамперед було визначено показники, за якими було оцінено рівні розвитку мовленнєвого дихання дошкільників і виявлено ступінь відставання дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення від вікової норми.

Розроблено методику дослідження здатності старших дошкільників до варіативної діяльності зі струменем повітря, що видихається. Назва методики обґрунтовується тим, що в процесі мовлення дитина із загальним недорозвиненням мовлення випробовує різні варіанти видиху (сильний чи слабкий, тривалий чи короткий, плавний чи переривчастий), стежить за його напрямком, або не звертає на це уваги. Шляхом випробувань і помилок кожна дитина поступово доходить у своєму мовленні до певного, зручного для неї поєднання сили, тривалості, спрямованості і рівномірності видиху. Кожній дитині було запропоновано три тестових завдання, що давали змогу визначити силу, тривалість, рівномірність і спрямованість максимально можливого видиху в старших дошкільників. Для оцінки результатів виконання цих завдань було використано п’ятибальну шкалу.

У констатувальному етапі експерименті взяли участь 116 дітей п’ятого та шостого років життя із загальним недорозвиненням мовлення і 58 їхніх однолітків з нормальним мовленнєвим розвитком. Було виявлене значне відставання дітей із загальним недорозвиненням мовлення від вікової норми під час виконання усіх трьох завдань.

Одержані на цьому етапі експерименту показники видиху в дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення і подальший їх аналіз дозволили дійти висновку не лише про кількісні, а й якісні їх відмінності від аналогічних показників дітей із нормальним розвитком мовлення. Відтак, для старших дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення був характерний більш низький, порівняно з віковою нормою, рівень функціонування дихання в процесі мовлення.

У дошкільній педагогіці останніх років (А. М. Богуш, Н. В. Савінова та інші) стан мовленнєвого розвитку дітей прийнято подавати у вигляді рівнів, що послідовно підвищуються: від низького і середнього до достатнього й високого. У дослідженні виявлено, що про низький рівень мовленнєвого дихання свідчить нездатність дітей старшого дошкільного віку регулювати якість повітряного струменя при видиху. Окремі діти робили вдих після кожного слова, подекуди навіть усередині слова. Видих був слабким і коротким. Усвідомлена регуляція видиху в цих дітей була відсутня.

Середній рівень розвитку мовленнєвого дихання характеризувався незбалансованою здатністю регулювати видих. Діти цього рівня могли робити доволі тривалий, але не сильний видих, диференціація рото-носового вдиху-видиху в них була відсутня, рівномірність мовлення не досягалася. Дітям з достатнім рівнем мовленнєвого дихання характерний пропорційний рівень усіх трьох його компонентів – тривалості, сили й рівномірності видиху. На цьому рівні в дітей сформований певний стереотип регуляції цих трьох компонентів під час мовлення, що дозволяє покращити його якість. Діти із цим рівнем розвитку мовленнєвого дихання можуть на одному видиху промовити фразу, що складається із чотирьох двоскладних слів. У дітей з високим рівнем мовленнєвого дихання наявне плавне, виразне мовлення зі смисловими й інтонаційно насиченими відрізками, по п’ять-шість слів кожний.

Кількісна характеристика рівнів розвитку мовленнєвого дихання в дітей із загальним недорозвиненням мовлення позначалася відповідними балами: низький рівень розвитку мовленнєвого дихання коливався в межах від 0 до 2 балів; середній відповідав оцінкам у 2-2,5 бала, достатній – у 2,6-4 бали, високий оцінювався понад 4 бали. Можливість кількісної оцінки тривалості, сили й рівномірності видиху для дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення дозволили дати якісну характеристику мовленнєвого дихання і виявити його особливості в цілісній системі розвитку мовлення. Було відзначено, що діти старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення найбільше відстають від вікової норми в здатності робити тривалий і рівномірний видих, що надзвичайно важливо для продукування зв’язного мовлення.

Стан мовленнєвого дихання в дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення було вивчено також і на вербальному матеріалі – за здатністю промовляти мовленнєві завдання на одному мовленнєвому видихові. Одержані результати засвідчили значне (відповідно на 42,8 % у вимовлянні складів і на 71,4 % за кількістю слів) відставання дітей із загальним недорозвиненням мовлення від вікового орієнтира. З урахуванням того, що всі п’ять досліджуваних характеристик мовленнєвого дихання відображають звуковий аспект мовлення старших дошкільників, для кожного з дітей за п’ятибальною шкалою виводилась одна сукупна оцінка – інтегральний показник звучання мовлення. Середньогрупова оцінка інтегрального показника звучання мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення склала 2,27 бала, що вдвічі нижче ніж в однолітків з нормальним мовленнєвим розвитком.

Далі було проведено дослідження з визначення в дітей із загальним недорозвиненням мовлення показників життєвої ємкості легенів та окружності грудної клітки, а потім проведено їх порівняння з аналогічними даними ровесників з нормальним мовленнєвим розвитком. Виявлено, що ці показники дихання в дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення достовірно (Р<0,05) відстають від вікової норми на 7 % за окружністю грудної клітки і на 33 % – за життєвою ємкістю легенів.

Аналіз проведеного констатувального етапу експерименту дозволив дійти висновку про те, що старші дошкільники із загальним недорозвиненням мовлення не є однорідним масивом за рівнем розвитку мовленнєвого дихання, а можуть бути розподілені на дві підгрупи: 96,5 % дітей мали низький рівень мовленнєвого дихання і лише 3,5 % – середній. Водночас діти такого самого віку за нормального мовленнєвого розвитку також складають дві підгрупи, але 36,4 % мають середній, а 63,6 % – достатній рівні. Середньогруповий показник мовленнєвого дихання в дітей із загальним недорозвиненням мовлення становив 1,84 бала, а в нормі – 2,6 бала. Відставання цих дітей від вікової норми склало 29,2 % і мало необхідний ступінь (Р<0,05) статистичної достовірності.

За результатами кореляційного аналізу встановлено, що концентрація зусиль на вдосконаленні звучання мовлення, рівномірності видиху, підвищенні показників окружності грудної клітки і життєвої ємкості легенів дала змогу досягти високої ефективності корекційно-логопедичного впливу на старших дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.

Метою формувального етапу експерименту було навчання дітей старших дошкільників логопедичного ДНЗ уміння робити швидкий, безшумний вдих, а потім, залежно від мовленнєвого завдання під час мовлення раціонально й плавно витрачати повітря на видиху. Зважаючи на це, на цьому етапі для нормалізації мовленнєвого дихання було передбачено: а) навчання дітей найбільш ефективного діафрагмально-реберного (грудочеревного) типу дихання; б) розвиток у них здатності контролю, доведеного до автоматизму, за ступенем напруження й розслаблення м’язів верхнього плечового пояса і черевного преса; в) здатність зберігати під час рухів правильну поставу; г) формування вміння дітей раціонального використання голосу в  мовленнєвої діяльності; д) навчання їх синхронізації рухової і мовленнєвої діяльності.

Для вирішення цих завдань було розроблено систему спеціальних корекційних засобів, спрямованих на розвиток мовленнєвого дихання в дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення, що відповідали віку дітей та їхнім індивідуальним можливостям; забезпечено занурення дітей в активну корекційно-мовленнєву діяльність, спрямовану на розвиток і корекцію мовленнєвого дихання; організовано спільну роботу логопеда й вихователя з розвитку мовленнєвого дихання в дітей із загальним недорозвиненням мовлення; здійснено введення елементів контролю й оцінки в розроблену систему вправ з продукування і корекції мовленнєвого дихання в дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

На констатувальному етапі експерименту 116 дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення, які взяли участь в експерименті, було розподілено на дві групи – експериментальну і контрольну – по 58 дітей з приблизно однаковим психофізичним та мовленнєвим рівнем розвитку в кожній з них.

Ураховуючи рекомендації А. А. Катаєвої, С. С. Ляпідевського, А. І. Максакова, О. А. Стрєбелєвої, Л. П. Федоренко, Г. А. Фомічової та інших учених про те, що робота з формування в дітей уміння регулювати і правильно користуватися диханням під час мовлення є багаторічним процесом, на початку формувального етапу експерименту крім дітей експериментальної і контрольної груп додатково було залучено 16 дітей молодшого і 18 дітей середнього дошкільного віку. Відтак, усього в педагогічному експерименті взяли участь 150 дітей із загальним недорозвиненням мовлення і 58 – з нормальним мовленнєвим розвитком.

З дітьми, які брали участь у формувальному етапі експерименту, крім загальноприйнятих занять, визначених програмою, у трьох групах (молодшій, середній і старшій) спеціального дошкільного навчального закладу № 193 м. Одеси впродовж одного навчального року проводилися додаткові щоденні заняття дихальною гімнастикою. Вибір цих спеціальних корекційних вправ для навчального експерименту ґрунтувався на теоретичному і методичному положеннях про те, що для формування найбільш ефективного грудочеревного типу дихання в дітей дошкільного віку потрібна активізація діафрагмального м’яза (Л. І. Бєлякова, А. І. Максаков, Г. А. Тумакова). Саме тому основну увагу вчені звертають на те, щоб навчити дітей контролювати ступінь участі діафрагми під час виконання дихальних вправ, зазначаючи, що особливо результативною при цьому є затримка дихання на фазі повного вдиху чи повного видиху (Л. П. Матвєєв, О. Д. Новіков), оскільки статичні навантаження в розвитку сили різних м’язових груп є більш ефективними, ніж динамічні.

На першому – підготовчому – етапі ставилося завдання навчити дітей молодшої групи під час дихальних вправ формувати носовий вдих-видих, збільшувати об’єм ротового видиху, уміти робити спокійний, короткий вдих і вільний, плавний, подовжений видих. На другому – диференційно-підготовчому – етапі дітей середнього дошкільного віку вчили диференціювати ротове й носове дихання. На прикінцевому – комунікативно-мовленнєвому – етапі в експериментальній групі формування правильного мовленнєвого дихання в дітей старшого дошкільного віку здійснювалося не лише на щоденних спеціально організованих заняттях дихальною гімнастикою, але й на заняттях фізичного виховання, лікувальної фізичної культури, логопедичної корекції.

Для розвитку фонаційного дихання на заняттях з дітьми експериментальної групи було апробовано п’ять різних комплексів дихальних вправ. Після статичної дихальної гімнастики для розвитку мовленнєвого дихання включалися динамічні вправи, пов’язані з ходьбою, повільним бігом, рухами рук, ніг і тулуба. Більшість запропонованих вправ включали вимовляння голосних і приголосних звуків одночасно з рухами верхніх і нижніх кінцівок. Тривале вимовляння голосних і приголосних звуків розвивало подовжений видих. Зазвичай на початковому етапі навчання діти могли вимовляти ці звуки впродовж 2-3 секунд, поступово видих подовжувався до 5 секунд. У подальшому вправи ускладнювали – на одному видиху діти вимовляли комбінації з двох голосних або сполучення голосних і приголосних звуків (во, ву, зу, жу тощо).

Окремі завдання з формування мовленнєвого дихання діти експериментальної групи виконували на заняттях логопедів під час вимовляння на одному видиху фраз різної тривалості, що містили від одного-двох до п’яти слів, на логоритміці, під час фізкультурних пауз на заняттях з розвитку мовлення, ліплення, малювання, під час ігор на майданчику і прогулянок, при цьому мовленнєві завдання старші дошкільники виконували в більш ускладненому варіанті – у поєднанні з відповідними рухами. Крім занять дихальною гімнастикою, в експериментальній групі двічі на тиждень проводилися заняття з лікувальної фізичної культури, головним завданням яких було виховання правильної постави в дітей. На заняттях фізичного виховання діти виконували вправи на корекційних м’ячах.

Заняття в контрольній групі дітей із загальним недорозвиненням мовлення відповідали загальноприйнятій в Україні програмі навчально-виховного процесу спеціального дошкільного закладу.

Наприкінці навчального року в експериментальній групі за такою самою методикою, як на констатувальному етапі експерименту, на невербальному й вербальному матеріалі було проведено контрольні випробування. Виявлено, що по завершенні формувального етапу експерименту всі досліджувані показники мовленнєвого дихання в дітей експериментальної групи із загальним недорозвиненням мовлення стали значно вищими, ніж на констатувальному етапі. Середньогрупові значення тривалості видиху склали 3,72 бала, сили видиху – 3,65 бала, рівномірності видиху – 3,6 бала. Відповідно до раніше прийнятих критеріїв у всіх трьох випадках вони відповідали достатньому рівневі розвитку мовленнєвого дихання. Якщо взяти рівень показників дітей шести років з нормальним мовленнєвим розвитком за 100 %, то можна виявити приріст аналогічних показників у дітей із загальним недорозвиненням мовлення за час навчального експерименту. Так, за тривалістю видиху він склав 57,1 %, силою – 43,6 %, рівномірністю – 29,4 %. У всіх трьох завданнях зміни в дітей експериментальної групи мали статистично достовірний характер (Р<0,05). Особливо слід відзначити виражений приріст у дітей із загальним недорозвиненням мовлення показників за третім завданням, що засвідчує рівномірність видиху. За даними констатувального етапу відставання від норми в дітей із загальним недорозвиненням мовлення за цією здатністю дихання складало 63 %, після навчального експерименту воно скоротилося до 8,4 %, тобто зменшилось у 7,5 разів.

Аналогічну динаміку в дітей експериментальної групи було виявлено за показниками вимовних здатностей. По завершенні формувального етапу результати дітей із загальним недорозвиненням мовлення з контрольної та експериментальної груп значно відрізнялися. У дітей контрольної групи відставання від норми залишилося доволі значним. Воно склало 19 % за результатами у вимовлянні складів і 52 % – за кількістю слів. За цей самий період показники дітей із загальним недорозвиненням мовлення експериментальної групи практично дорівнювали нормі. Їхнє відставання знизилося до 6,5-6 % порівняно з результатами дітей шести років з нормальним мовленнєвим розвитком.

Підсумковий аналіз динаміки мовленнєвого дихання старших дошкільників відповідно до досягнутих рівнів дозволив дійти висновку про значну ефективність запропонованої методики розвитку мовленнєвого дихання в дітей із загальним недорозвиненням мовлення (табл.).

Як бачимо, на завершенні формувального етапу експерименту в експериментальній групі не було виявлено жодної дитини з низьким рівнем розвитку мовленнєвого дихання (на констатувальному етапі таких дітей було 96,5 %); на середньому рівні стало 19 % (було 3,5 %); достатнього рівня досягли 81 % (не було зовсім). 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины