СИСТЕМА ВИХОВНОЇ РОБОТИ З МОЛОДДЮ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ НАЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ (ПЕРША ПОЛОВИНА XX ст.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та визначено її хронологічні межі; сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, методи дослідження, охарактеризовано джерельну базу; визначено зв’язок роботи з науковими програмами й темами; подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукової праці та літературні джерела.

У першому розділі – «Теоретичні основи виховної діяльності організацій національного спрямування в Україні» – розкрито суспільно-політичні, соціально-економічні та культурно-освітні передумови виникнення молодіжних організацій національного спрямування в нашій країні; досліджено проблеми виховання молоді в працях ідеологів патріотичних організацій.

На основі аналізу архівних матеріалів і педагогічної літератури виявлено, що, незважаючи на складну соціально-політичну ситуацію у досліджуваний період, патріотичні організації формували в молоді уявлення про свободу і громадянську відповідальність. Проаналізовано теоретико-творчу спадщину ідеологів незалежної держави (М. Міхновський, Д. Донцов, Г. Ващенко, С. Ленкавський), на основі чого зроблено висновок, що головною виховною метою організацій національного спрямування України визначалося виховання громадянина-патріота, що зумовлювалося історичними реаліями: тривалою боротьбою багатьох поколінь за власну державність, відродженням української нації, її мови та культури.

Доведено, що виховна діяльність організацій національного спрямування передбачала, насамперед, формування моральних якостей вихованців, їхній духовний розвиток як особистостей. Саме ці об’єднання сприяли становленню національної свідомості юного покоління України. Велика увага приділялася також питанню розвитку національної гідності громадянина.

З'ясовано, що організації національного спрямування прагнули сформувати у молоді певне уявлення про найбільш значуще в духовному розвитку особистості – незалежне виявлення волі громадянина, його ціннісні орієнтири. Наголошено на необхідності формування світогляду людини в контексті усвідомлення приналежності до своєї нації, народу. Зокрема, ще М. Грушевський, підкреслюючи обумовленість процесу виховання економічними, соціально-політичними, історичними, національними, релігійними та іншими чинниками, мету виховання вбачав у підготовці молоді до суспільної діяльності національного спрямування.

На основі історично-логічного аналізу архівних матеріалів, педагогічної і соціальної літератури виявлено, що виховна діяльність організацій національного спрямування зумовлювалася історичними, соціальними та політичними умовами, що визначали мету, завдання, принципи, методи та форми виховання. Отже, організації національного спрямування як соціокультурне явище мали відповідати тогочасному історичному стану суспільства, сприяти підготовці самостійних, національно свідомих, наполегливих у праці й досягненні мети, розумово, морально, естетично і фізично розвинутих громадян Української держави.

У дисертації наведено результати аналізу теоретичних засад виховної діяльності організацій національного спрямування, представлені у працях Д. Донцова, Г. Ващенка, С. Ленкавського. Доведено, що важливе значення в досліджуваний період мала своєрідна програма виховання «Декалог» С. Ленкавського. У її змісті приділено особливу увагу проблемам: історичних особливостей розвитку українського суспільства; залучення молоді до активного суспільного життя, виконання громадських доручень, особистої ініціативи й участі у підготовці та проведенні культурно-масових і суспільно-політичних заходів; наполегливого формування таких особистісних якостей, як совість, гідність, доброта, відповідальність, дисциплінованість, принциповість; поєднання ідей християнської моралі з тогочасними елементами виховного процесу; взаємозумовленості національного виховання духовною та історичною спадщиною українського народу.

Зазначено, що Г. Ващенко аналізував виховний ідеал як основу освітньо-виховної системи майбутньої незалежності Української держави. Він стверджував, що виховання патріотизму у молоді є одним із основних завдань українського національного руху.

На основі вивчення праць Д. Донцова обґрунтовано та виявлено три основоположні принципи виховання підростаючого покоління: формування духовної свідомості молодого українця, патріотизму та національної ідеї, традиціоналізму у культурі, навчанні та вихованні.

Урахування результатів історико-педагогічного аналізу архівних матеріалів, філософської, історичної, соціальної, педагогічної та іншої літератури дало змогу довести, що головною метою виховного процесу в організаціях національного спрямування було формування громадянина незалежної Української держави з притаманними йому демократичними цінностями, прагненням до свободи, здатністю до захисту прав та виконання своїх громадянських обов’язків. Головним виховним пріоритетом у процесі виховання визначалися загальнолюдські та загальнодержавні цінності, втілені в особистісному розвитку молодої людини з широким світоглядом, розвиненим інтелектом, належним рівнем загальної, політичної та правової культури.

У другому розділі – «Освітньо-виховна діяльність організацій національного спрямування на західноукраїнських землях у першій половині ХХ ст.» – охарактеризовано специфіку агітаційно-пропагандистської виховної роботи організацій національного спрямування серед населення України; виявлено основні напрями виховної роботи організацій національного спрямування та їх вплив на формування патріотичного світогляду молоді.

Вивчення документів і літературних джерел засвідчило, що у досліджуваний період в Україні активно діяли організації, які прагнули реалізувати виховний процес у гармонійній єдності розумового, морального, фізичного розвитку вихованців.

Доведено, що головними характеристиками результативності виховної діяльності організацій національного спрямування були: здатність до оптимістичного сприймання життя та орієнтації на успіх; набуття необхідного соціального досвіду; формування навичок групових (організаційних) відносин; оволодіння засобами спілкування; усвідомлення пріоритетів життєвих цінностей; здатність до самоорганізації життєвого процесу: відповідальність за власну долю та вчинки; усвідомлення національної належності молодої людини.

У ході дослідження встановлено, що виховання молоді у процесі діяльності організацій національного спрямування здійснювалося на засадах урахування досвіду попередніх поколінь, відродження пам’яті народу, яке реалізувалося у пропагандистсько-виховних рейдах, створенні друкарень («До Зброї», «Воля народам», «імені М. Міхновського», «імені С. Петлюри»), випуску двотижневика «Популярно-наукові реферати», часопису «Литаври», щоденника «Українське слово» та ін.

Доведено, що організації національного спрямування мали структуровану систему виховної роботи, яка поєднувала досягнення педагогічної науки і практики (рис. 1). Це сприяло особистісному становленню молоді, розвитку активної громадянської позиції.