Педагогічні умови виховання емоційної культури дітей молодшого шкільного віку :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми та доцільність вибору  теми дослідження, її зв'язок із науковими програмами, планами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу дослідження, представлено теоретичні засади, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичну значущість, подано відомості про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методичні засади виховання емоційної культури дітей молодшого шкільного віку” - представлено аналіз теоретико-експериментальних досліджень з проблеми виховання емоційної культури; викладено основні положення, які висвітлюють сутність феномена “емоційна культура”, специфіку його провідних категорій; уточнено сутність поняття “емоційна культура”, визначено зміст і структуру емоційної культури дітей молодшого шкільного віку, критерії і показники її сформованості; з’ясовано чинники впливу на процес формування емоційної культури молодших школярів; сформульовано висновки про стан педагогічної проблеми.

Аналіз наукових джерел засвідчив, що розуміння сутності феномена “емоційна культура” ґрунтується на з’ясуванні специфіки його провідних категорій “емоція” і “культура” та осмисленні фундаментальних наукових положень про особистість як систему, що розвивається (Л.Виготський, О.Леонтьєв, О.Рубінштейн). Традиційно під “емоцією” розуміють феномен, пов'язаний із переживанням, ставленням та реагуванням особистості. Визначаючи емоцію як складову емоційної сфери, науковці (P.Ekman, W.James, S.Tomkins,   І.Бех,   В.Вілюнас,   В.Гальперин,   Б.Додонов)   підкреслюють,   що переживання є підґрунтям на основі якого вона виникає і виявляється, зазначають її взаємозв’язок із потребами, мотивами, діяльністю, поведінкою та використовують узагальнену класифікацію, згідно з якою, емоції характеризують за модальністю, перебігом, функціональним призначенням, розподіляють на базові й вторинні. У практиці виховання, оперуючи поняттям “емоція”, розуміють короткочасний відгук на конкретну ситуацію та використовують його одночасно з іншими поняттями “почуття”, “емоційна реакція”, “емоційне реагування”, які не є тотожними. Почуття, на думку науковців, є більш стійке й тривале утворення, порівняно з емоціями (Л.Виготський, А.Ковальов, В.М’ясищев), емоційне реагування – мимовільна відповідь, емоційна реакція – свідома та умисна дія. У наукових працях підкреслено, що результат взаємодії залежить від дотримання “особливих правил”, які регулюють способи і доречність прояву емоцій (Я.Рейковський), адекватного поводження (Н.Коврига, Є.Носенко) та урахування в процесі інтеріоризації емоцій фізичного, психічного стану іншої людини, її індивідуальних особливостей: темпераменту, здібностей, потреб, попереднього життєвого досвіду, емоційних особливостей.

Представлено науковий доробок філософів, педагогів, психологів стосовно провідної категорії “культура”, її визначення як процесу творчої самореалізації, сукупності духовних й матеріальних цінностей, специфічного способу людської діяльності. Різні підходи фахівців дають уявлення про культуру, як середовище, в якому зростає особистість (М.Боритко). Її пов'язують із категорією “особистісна культура” (І.Бех), виокремлюючи у структурі “зовнішню культуру” і “культуру почуттів” (Г.Францев), а в змісті –способи та форми “емоційної поведінки”, які, об'єднуючись у досвіді, складають “емоційну культуру” окремої людини (П.Єлісєєва).

У розділі висвітлені різні підходи до розуміння сутності феномена і трактування поняття “емоційна культура”, відзначена представленість окремих аспектів у дослідженнях: естетичних почуттів учнів (Л.Масол, Н.Миропольська, Т.Шевчук), формування особистості молодшого школяра (Н.Бібік, О.Савченко), культури поведінки дітей 6-7-ми років (М.Федорова), культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку (І.Сіданіч). Підкреслено, що формування емоційної культури дитини зазначеного віку відбувається на базі зародження і розвитку у неї рефлексії, емоційного передчуття, становлення внутрішнього плану дій, довільної поведінки і змін в орієнтації на соціальні норми, спричинених включенням у нові соціальні стосунки. Таким чином, особливості емоційного розвитку дитини: вдосконалення вмінь визначати емоційний стан іншої людини, інтелектуалізація переживань і формування елементарної саморегуляції поведінки (І.Бех, Л.Божович, В.Вілюнас, О.Запорожець, О.Кононко, П.Якобсон, А.Щетиніна) вказують на сенситивність даного періоду для виховання емоційної культури та стають основою для визначення змісту і структури емоційної культури дітей молодшого шкільного віку.

У наукових джерелах емоційна культура досліджується як: інтегративна
якість особистості, що репрезентується здатністю до самоуправління і саморегуляції і має “когнітивну, емотивну, діяльнісну складові” (І. Анненкова,  І. Гапійчук, О. Якубовська); комплекс якостей (О.Турська); певний рівень психічного розвитку, який забезпечує адекватний прояв особистістю власних емоцій, її адекватне реагування на емоції оточуючих і “регулювання процесами витрати «нервової енергії»” (Л.Кондрашова, Л.Соколова). Неузгодженість у визначенні структурних компонентів, виявлена в ході уточнення сутності поняття, зумовлена специфікою сфери, у площині якої здійснюється науковий пошук. Тенденція використання педагогами і психологами понять “емоційна культура”, “культура емоцій” (А.Востріков, С.Колот), “культура почуттів” (Т.Антонєнко, Л.Коваль, М.Чистякова) як синонімічних, також пояснює існуючі розбіжності. Водночас, на думку більшості фахівців, визначальним у формуванні емоційної культури є певний рівень “емоційної грамотності” особистості, яка передбачає наявність чітких уявлень про емоційний аспект життя людини, усвідомлення важливості адекватного емоційного реагування, володіння навичками емоційної саморегуляції.

Враховуючи викладене, під емоційною культурою дітей молодшого шкільного віку розуміємо особистісне утворення, що репрезентується осмисленістю емоцій, ареалом переживань, усталеною орієнтацією особистості в процесі індивідуальної життєдіяльності на загальноприйняті способи їх вираження. У її структурі визначено: когнітивний (сукупність уявлень і знань про базові емоції, їх експресію, соціально прийнятні способи прояву емоцій, їх роль у встановленні гармонійних взаємин); ціннісний (зацікавленість емоційним аспектом життя, зокрема власною та емоційною сферою інших людей, прагнення орієнтуватися у власних проявах емоцій на моральні норми); діяльнісний (вміння використовувати соціально прийнятні та схвалювані способи прояву емоцій).

До критеріїв увійшли: обсяг знань дитини про емоційний аспект життя людей; надання дитиною певної значущості емоціям; відповідність власних проявів емоцій соціально прийнятним і схвалюваним способам. Показниками першого критерію визначено: здатність вірно ідентифікувати і диференціювати емоції, способи їх прояву; спроможність аналізувати емоціогенну ситуацію; розуміння сутності соціально прийнятних, схвалюваних способів прояву емоцій; усвідомлення їх ролі у встановленні гармонійних взаємин з однолітками і дорослими. До складу показників другого критерію віднесено: інтерес до особистої емоційної сфери; емоційну сприйнятливість до емоційної сфери інших людей, життєвих подій та явищ; прагнення узгоджувати власні прояви емоцій із соціально прийнятними та схвалюваними способами. Показниками третього критерію були визначені: адекватність експресії, доречність і домірність прояву емоції конкретній ситуації, вміння утримуватись від агресивних способів дій.

У процесі дослідження теоретико-методичних аспектів встановлено схожість у поглядах науковців на необхідність цілеспрямованого і систематичного виховання емоційної культури у дітей молодшого шкільного віку. Підкреслено, що на процес її формування у віковому періоді 6-10-ти років чинять вплив умови життя, характер стосунків із батьками і вчителями, попередньо набутий дитиною емоційний досвід (О.Вовчик-Блакитна, Л.Стрєлкова, М.Якобсон).

За результатами аналізу науково-педагогічних джерел виявлено різні підходи до визначення змісту і структури емоційної культури особистості, відсутність наукових праць з розробленою типологію сформованості емоційної культури дітей молодшого шкільного віку. Це актуалізувало доцільність проведення власного експериментального дослідження сучасного стану зазначеної проблеми.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження особливостей емоційної культури дітей молодшого шкільного віку” – схарактеризовано стан сформованості емоційної культури у дітей молодшого шкільного віку; представлено методику та процедуру проведення констатувального експерименту; здійснено якісно-кількісний аналіз одержаних результатів; узагальнено отримані дані. За визначеними критеріями і показниками та відповідно до завдань дослідження встановлено рівні сформованості (низький –середній – високий) кожного з структурних компонентів і схарактеризовано виявлені типи сформованості емоційної культури дітей молодшого шкільного віку; з'ясовано особливості впливу на процес виховання вчителів початкових класів та батьків досліджуваних.

Дослідно-експериментальною роботою, що мала визначити сформованість емоційної культури дітей молодшого шкільного віку і з’ясувати роль вчителів початкових класів і батьків у процесі її виховання, було охоплено 214 учнів загальноосвітніх шкіл, 70 педагогів початкової школи і 220 членів родин досліджуваних (переважно батьків). Добираючи методи діагностування стану сформованості емоційної культури, виходили з необхідності одержати інформацію про уявлення, потреби, поведінку, життєвий досвід кожного вихованця. Комплексна методика включала спостереження в різних видах діяльності і спілкуванні, письмове опитування, бесіди, моделювання проблемних ситуацій із дітьми та анкетування батьків і вчителів. До її складу увійшли як власно розроблені методи, так і запозичені в інших авторів та адаптовані до віку досліджуваних (методики вивчення емоційної сфери дітей Л.Цвєткової, Г.Урунтаєвої і Ю.Афонькина, О.Запорожця). Згідно диференційованого підходу в експериментальну роботу з дітьми вносилися корективи (час підготовки і проведення бесід за участю 6-7-ми-річних дітей збільшувався).

За визначеними критеріями і показниками встановлено рівні сформованості кожного із структурних компонентів емоційної культури і типи її сформованості у дітей 6-10-ти років (рис. 1).

На підставі аналізу отриманих даних визначено групи дітей з низьким, середнім і високим рівнями сформованості структурних компонентів емоційної культури.