КОМЕНІАНА В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТ.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні межі, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, окреслено завдання, методологічну основу наукового пошуку, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – “Історіографія, джерела, методологія та термінологічний апарат дослідження” – представлено історіографічний аналіз теми, схарактеризовано джерельну базу, окреслено теоретико-методологічне підґрунтя обраної теми, її поняттєво-термінологічний апарат з позицій сучасного розвитку педагогічної науки.

Виокремленню проблеми осмислення творчої спадщини Я.А. Коменського українськими дослідниками другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. як самостійної передував період попереднього накопичення відповідної інформації та розробки окремих її аспектів у літературі. Аналіз коменіологічних праць вітчизняних науковців (Н. Гупана, Б. Євтуха, Б. Єржабкової, Я. Ісаєвича, В. Кеміня, Л. Лаптєвої, Є. Мединського, Б. Мітюрова, А. Чуми та ін.) виявив, що проблема сприйняття спадщини видатного педагога українськими дослідниками різних історичних періодів знайшла своє висвітлення передусім у контексті вивчення, становлення та розвитку української педагогічної думки, зокрема шкільництва. Однак в історіографічних дослідженнях простежується диспропорція у вивченні рецепції творчої спадщини Я.А. Коменського – прискіплива увага дослідників до персоналогічного виміру питання та незначна зацікавленість його цілісним осмисленням. Загалом логіка розвитку коменіологічних студій цілком очевидно вимагає докладного аналізу та синтезу дискусій довкола спадщини Я.А. Коменського в цілісному контексті розвитку української історико-педагогічної науки другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

В історіографії окресленої проблеми виділяємо три етапи, що відображають особливості розвитку коменіологічних студій в Україні. Перший охоплює період від другої половини ХІХ ст. до 1917 р. У цей час з’являються педагогічні праці, у яких зроблено спробу наукового аналізу рецепції спадщини Я. А. Коменського, зокрема його педагогічних та філософського-релігійних поглядів. Другий період – міжвоєнні роки. Розвиток коменіологічних студій відбувається в контексті націоналізації та ідеологізації досліджень залежно від інтенсивності впливу суспільно-політичних чинників. До третього періоду належать коменіологічні дослідження, пов’язані з радянізацією педагогічної науки (1939 – 1950 рр.), що ґрунтуються на аналізі дидактичної системи Я. А. Коменського без урахування впливу його філософського світогляду та релігійних поглядів на формування педагогічної концепції.

Ураховуючи сучасні герменевтичні підходи та методику системно-структурного аналізу, виділено три основні джерельні комплекси, що розкривають специфіку дослідження: 1) “конкретний текст”, який включає праці Я.А. Коменського та наукові матеріали, що відображають розвиток коменіологічних студій в Україні, особливості рецепції спадщини чеського педагога у досліджуваний період; 2) “великий текст” містить у собі весь масив української та частково європейської коменіани різних історичних періодів, що сприяє об’єктивному осягненню рецепції спадщини Я.А. Коменського в Україні; 3) “історико-культурний контекст” – сукупність матеріалів, які характеризують епоху, в якій жив чеський педагог та обставини суспільно-економічного, політичного, культурного життя країн Західної Європи, України та Чехії зокрема.

Обґрунтовано саме таку класифікаційну модель та її доречність при вивченні історіографічного аспекту коменіологічних студій, оскільки джерельна база коменіани загалом неоднорідна і включає великий діапазон джерел різних рівнів (наукові й публіцистичні статті, монографії, підручники, архівні матеріали, праці Я.А. Коменського, його епістолярна спадщина тощо).

У розділі також акцентовано, що сучасна педагогічна історіографія все більше тяжіє до методологічного плюралізму та міждисциплінарного підходу. Це дозволило простежити, як сприймалися педагогічні ідеї Я.А. Коменського не лише в педагогічній науці згаданого періоду, а й у масовій свідомості суспільства, як вони існували та яких змін, модифікуючись, зазнавали. Важливе місце в нашому дослідженні посідає регіональний вимір, який, з урахуванням специфічних методів дослідження (порівняння, зіставлення, виявлення особливостей та відмінностей крізь призму загального явища, події), дозволив виявити специфіку рецепції спадщини Я.А. Коменського вітчизняними науковцями, розкрити їхню неоднорідність залежно від інтенсивності асимілятивного тиску та ідеологічної спрямованості наукових студій.

Суттєве методологічне навантаження несе і термінологічний апарат. Аналіз вітчизняної коменіологічної літератури засвідчив, що й на сьогоднішній день в українській педагогічній науці немає жодного визначення термінів “коменіана” і “коменіологія”. Проаналізувавши теоретичні праці зарубіжних коменіологів (М. Бечкової, Й. Брамбори, Я. Паточки, Й. Полішенського), встановлено, що коменіологія – міждисциплінарна наука, яка системно вивчає життя, діяльність і творчість Я.А. Коменського, інтерпретує наукові дослідження, присвячені йому і його добі, ураховуючи і ставлення чеського педагога до країн, де він бував, та до осіб, з якими він мав безпосередні контакти, і його опосередкований вплив на погляди відомих діячів різних країн. Вважаємо, що “коменіологія” має суто наукознавчий характер, “коменіана” ж охоплює й інші явища – меморіальну, художню, публіцистичну спадщину самого Я.А. Коменського і присвячені йому праці, займається аналізом інформаційних джерел, творів образотворчого мистецтва та літератури.

Стверджується, що концептуальна модель дослідження, методологічний інструментарій, систематизована історіографія та залучений джерельний матеріал уможливлюють вирішення сформульованої у роботі мети та поставлених завдань.

У другому розділі – “Рецепція педагогічної спадщини Яна Амоса Коменського в українських науково-педагогічних дослідженнях дореволюційного періоду” – проаналізовано коменіологічні дослідження в Україні зазначеного періоду, визначено чинники, що впливали на становлення і розвиток вітчизняних коменіологічних студій.

Виявлено, що перші спроби наукового аналізу педагогічних й філософсько-релігійних поглядів Я.А. Коменського з’являються у працях вітчизняних дослідників другої половини ХІХ ст. Перебуваючи під впливом позитивізму, вітчизняні педагоги зосереджували свою увагу на аналізі тих педагогічних ідей Я.А. Коменського, у яких були яскраво виражені шляхи їх практичного застосування. Прикметно, що пік зацікавленості вітчизняних педагогів постаттю Я.А. Коменського співпав із відзначенням 300-річного ювілею від дня його народження. Загалом ювілейні публікації мали інформативний і популяризаційний характер (висвітлювали віхи життя та діяльності чеського педагога), розкривали внесок Я.А. Коменського в розвиток педагогічної науки, тобто передавали ставлення сучасників до його спадщини. Водночас ці праці розширюють предметне поле нашого дослідження, виявляють ступінь зацікавлення українських дослідників педагогічною спадщиною Я.А. Коменського.

Установлено, що західноукраїнські дослідники спадщини Я.А. Коменського згаданого періоду значною мірою перебували під впливом польської та австро-угорської педагогічної думки, а представники наддніпрянської України – російської. Поділяючи ідеї тогочасної європейської гуманістичної педагогіки, що пробудила національно-освітній рух поневолених народів, західноукраїнські науковці (Р. Заклинський, О. Партицький, Л. Турбацький, В. Францев та ін.) акцентували увагу на виховній концепції Я.А. Коменського, в основу якої лягли принципи демократизму та культуровідповідності (усвідомлення національної ідентичності, ролі рідної мови у процесі навчання і виховання), а також енциклопедизму (усебічний розвиток кожного громадянина держави).

У наддніпрянській традиції дослідження спадщини Я.А. Коменського найбільше наголошувалося на вивченні його пансофічних ідей, що побудовані на засадах християнської любові, терпимості, усвідомленні власних моральних і суспільних обов’язків. Наддніпрянські педагоги (В. Григорович, А. Кочубинський, Ф. Ржига, Т. Флоринський, Т. Циглер та ін.) зосереджували увагу на аналізі й практичному застосуванні його принципів та методів навчання і виховання, вивчали філософсько-релігійні основи його педагогіки, на формування яких впливали світоглядні тенденції Нового часу, основні засади Общини чеських братів, суспільна ситуація в Чехії, ідеологічна боротьба XVIІ століття.

Іншим напрямком коменіологічних студій був історико-культурологічний аспект, згідно з яким вивчався і критично осмислювався вплив доби Реформації та поглядів Я.А. Коменського на розвиток українських шкіл. Виявлено, що західноукраїнські дослідники представленого напрямку (Я. Головацький, М. Любович, О. Петров) загалом позитивно оцінювали вплив реформаційних ідей на українську педагогіку. У працях наддніпрянських науковців (О. Левицький, М. Сумцов, К. Харлампович) простежується негативне ставлення до діяльності протестантських общин на українських етнічних землях.

З’ясовано, що в дореволюційних коменіологічних дослідженнях починає виокремлюватися новий – літературознавчий – напрям рецепції спадщини Я.А. Коменського. Його характерними ознаками були переклад та видання філософсько-літературних праць чеського педагога, спроби їх наукового аналізу та дослідження мови, форм і стилю Я.А. Коменського.

Доведено, що праці Я.А. Коменського, які зберігаються у фондах українських наукових бібліотек, вказують на популярність його ідей в Україні в різні історичні періоди та доповнюють джерельну базу вітчизняної коменіани. Прикметно, що “Видимий світ в малюнках” та “Відкриті двері до мов і всіх наук” чеського педагога були популярними на українських землях ще в XVII ст. Упродовж другої половини XVIII – XIX ст. вони слугували взірцем для створення власних українських підручників для вивчення рідної та іноземної мов. З’ясовано, що спочатку твори Я.А. Коменського поширювалися в Україні в оригінальних західноєвропейських виданнях і лише в середині XIX ст. з’являються перші українські переклади його педагогічних праць.

Аналіз коменіологічних праць вітчизняних дослідників другої половини ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про спроби українських науковців виокремити суто українські аспекти коменіологічних студій у контексті розвитку західноєвропейської та російської історико-педагогічної думки. Вітчизняні педагоги розширили дослідницьке поле, аналізуючи епоху Просвітництва та Реформації, розглядаючи просвітницьку діяльність Общини чеських братів та вивчаючи суспільно-політичну ситуацію у Чехії. Окремі наукові дослідження кожного зі згаданих факторів дозволили окреслити рушійні чинники (поразка чехів під Білою горою у 1620 р., підписання Вестфальського миру у 1648 р., його перебування у Лондоні й Лєшно, дипломатична та педагогічна діяльність у Шарош Патаку), що вплинули на формування педагогічної концепції Я.А. Коменського та її еволюцію з огляду на релігійну, педагогічну, суспільно-громадську діяльність самого педагога.

Третій розділ – “Спадщина Яна Амоса Коменського в контексті розвитку української історико-педагогічної науки (1917 – 1950 рр.)” – присвячений аналізу рецепції творчого доробку чеського педагога українськими вченими міжвоєнного періоду, вивченню коменіологічних праць українських емігрантів у Чехословаччині та подальшому розвитку коменіологічних студій у перші повоєнні роки.

З’ясовано, що науковий інтерес до постаті Я.А. Коменського у міжвоєнний період в Україні знижується, проявляючись здебільшого в аналізі його педагогічних ідей у контексті становлення і розвитку нових напрямків педагогічної науки (експериментальна, соціальна педагогіка, педологія, теорія “нового виховання” та ін.). Тенденції до зниження дослідницької уваги до спадщини відомого педагога зумовлені соціальними, суспільно-політичними та загальноосвітніми чинниками.

У роки визвольних змагань українського народу, що піднесли вітчизняний педагогічний рух, спадщина Я.А. Коменського розглядалася крізь призму формування ідей національної школи та національного виховання, розвитку освіти згідно суспільних та громадських ідеалів, відповідності школи соціальним потребам. У коменіологічних розвідках зазначеного періоду виявляються наміри оновити освітню галузь відповідно до нових суспільних і соціальних реалій крізь призму аналізу педагогічних ідей Я.А. Коменського. Як зазначають вітчизняні дослідники (Р. Зайдель, Ю. Дзерович, І. Колій), своїми ґрунтовними педагогічними поглядами він суттєво розвинув теорію соціального виховання, зокрема в аспекті поєднання морально-релігійного, фізичного, трудового виховання поряд з професійно-технічною і суспільно-економічною діяльністю, донесення знань рідної мови через школу до всіх людей, незалежно від соціальної, расової чи релігійної приналежності.

У коло наукових зацікавлень вітчизняних дослідників міжвоєнного періоду входило також вивчення доби Відродження та Реформації, що вважалися періодами спалаху національно-культурного життя українського народу, проявляючись у всіх галузях української культури. У працях українських дослідників цього періоду (В. Гадждега, М. Любавський, А. Савич, О. Терлецький) Я.А. Коменський постає як відомий просвітник, громадський і релігійний діяч своєї епохи, погляди якого позитивно вплинули на розвиток українського шкільництва.

Виявлено, що в радянській Україні означеного періоду коменіологічні праці українських педагогів (І. Соколов, В. Чернобаєв, В. Яковлєв) мали відчутне матеріалістичне забарвлення, пристосовувалися до панівної ідеології. Критикуючи філософсько-релігійні погляди чеського педагога, що вважалися пережитком часу, радянські педагоги докладно вивчали його дидактичну систему. Прикметно, що такий підхід до аналізу педагогічної доробку Я.А. Коменського зберігся і в наступних дослідженнях вітчизняних науковців воєнних та перших повоєнних років. Вивчаючи суто педагогічний аспект спадщини Я.А. Коменського, радянські коменіологи спричинилися до того, що його почали позиціонувати тільки як видатного педагога – фундатора нової дидактичної системи – без урахування її філософсько-релігійного підґрунтя.

Установлено, що українські емігранти досліджували спадщину і діяльність чеського педагога під впливом трьох значних коменіологічних відкриттів ХХ ст.: 1) петербурзького рукописного збірника (знахідок С. Соучеком “Метафізики”, “Космографії”, “Про чеську поезію” Я.А. Коменського); 2) шеффілдського архіву С. Гартліба (віднайденням Г. Турнбуллом значної частини епістолярної спадщини Я.А. Коменського); 3) рукопису “Загальної поради про виправлення людських справ”, який знайшов Д. Чижевський, що принесло йому світову славу відомого коменіолога. З відкриттям останнього педагогічна система Я.А. Коменського набула широкого соціально-філософського контексту, стала частиною його концепції виправлення світу через виправлення людини.

Відкриття “Загальної поради” спонукало Д. Чижевського не тільки до осмислення епохи, у яку жив чеський педагог, а й до аналізу його філософсько-педагогічної спадщини. З’ясовано, що у своїх коменіологічних дослідженнях український емігрант показав чеського педагога як визначного філософа, що сформулював оригінальне бачення всього світу та ролі людини в ньому. Д. Чижевський також значно розвинув літературознавчий напрямок коменіологічних студій.

У дисертації встановлено, що рецепція спадщини Я.А. Коменського українськими емігрантами проявилася у вивченні та аналізі його педагогічних ідей крізь призму становлення і розбудови національної школи з її власним змістом, метою, пріоритетними завданнями (Н. Михалевичева, С. Русова, Я. Ярема); з’ясуванні безпосередніх контактів чеського педагога з українцями, його ставленням до України та суспільно-політичних процесів, що відбувалися в ній (С. Сірополко, О. Колесса, В. Липинський, П. Феденко). Доведено, що об’єктивний аналіз першоджерел та коменіологічних праць зарубіжними науковцями дав змогу українським емігрантам неупереджено висвітлити окремі аспекти діяльності Я.А. Коменського на українсько-польсько-угорському пограниччі, доповнити достовірними фактами біографію чеського вченого та загалом сприяв розвитку вітчизняної коменіани.

У розділі досліджено, що у коменіологічних розвідках вітчизняних науковців міжвоєнного періоду ґрунтовно проаналізовано педагогічні ідеї Я.А. Коменського та їхнє значення для розбудови національної системи освіти, розкрито його суспільно-політичну, просвітницьку й релігійну діяльність. Водночас аналіз праць науковців воєнних та перших повоєнних років виявив, що коменіологічні студії окресленого періоду здебільшого концентрувалися довкола педагогічних ідей Я.А. Коменського з відчутною критикою його філософсько-релігійної концепції.