Гаврилів Любомир Ігорович Кайнозойські дайки Аргентинських остро­вів (Західна Антарктида): склад, умови утворення та геологічні співвідношення : Гаврилов Любомир Игоревич Кайнозойские дайки Аргентинских островов (Западная Антарктида): состав, условия образования и геологические соотношения

Краткое описание

Гаврилів Любомир Ігорович, аспірант кафедри мі­нералогії, геохімії і петрографії ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Кайнозойські дайки Аргентинських остро­вів (Західна Антарктида): склад, умови утворення та геологічні співвідношення» (04.00.01 - загальна та ре­гіональна геологія). Спецрада Д 26.001.32 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БІЛА-КИСЕЛЬОВА АННА АНАТОЛІЇВНА
Прим. № __
УДК 341:347:316.774
ДИСЕРТАЦІЯ
УЗГОДЖЕННЯ УНІВЕРСАЛЬНИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ
ПРАВ ЛЮДИНИ В СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________ А. А. Біла-Кисельова
Науковий керівник:
Буткевич Ольга Володимирівна,
доктор юридичних наук, доцент
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ………………………………………... 23
ВСТУП …………………………………………………………………………. 24
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ В СИСТЕМІ
ООН ТА РЕГІОНАЛЬНИХ ПІДСИСТЕМАХ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА . 36
1.1. Універсальний підхід до прав людини крізь призму Загальної
декларації прав людини ………………………………………………………. 36
1.2. Сутність регіональних підходів розвитку та захисту прав людини …. 47
1.3. Регіональний механізм захисту прав людини в арабських країнах … 62
Висновки до Розділу 1 …….. …………………………………………………. 73
РОЗДІЛ 2. ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ . 77
2.1. Регіональні правові стандарти прав людини в Європі …………………. 77
2.1.1. Захист прав людини під егідою Ради Європи ………………………. 77
2.1.2. Особливості стандартів прав людини в рамках ЄС ..………………. 87
2.2. Роль ЄСПЛ в уніфікації плюралістичних підходів до стандартів прав
людини ………………………………………………..……………..…………101
2.3. Взаємонеузгодженість міжнародних універсальних та європейських
регіональних стандартів щодо захисту прав людини ……………………... 114
Висновки до Розділу 2 ... ..…………………………………………………... 125
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ВЗАЄМОНЕУЗГОДЖЕНИХ
СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ У НАЦІОНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ 128
3.1. Законодавство та доктрина про взаємонеузгоджені норми міжнародного
права щодо захисту прав людини .………………………………………….. 128
3.2. Суд, як ключовий інструмент в забезпечені застосування
взаємонеузгоджених стандартів прав людини …………………………….. 146
3.3. Застосування універсальних і регіональних стандартів прав людини
національними судами ……………………………………………………….. 159
Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………….. 167
22
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....………………………………..... 176
ДОДАТКИ .……………………………….…………………………………… 209

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Загальна декларація прав людини 1948 р. є міжнародним
документом, який після Другої світової війни відобразив загальний вектор на
універсальні мінімальні стандарти прав людини, які мали діяти для
забезпечення необхідних і достатніх умов життя та розвитку людини.
Універсальна нормативна система захисту прав людини, що складається
передусім з Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту
про громадянські і політичні права 1966 р. та Міжнародного пакту про
економічні, соціальні та культурні права 1966 р. містить мінімальні (загальні)
стандарти прав людини, які застосовні до різних за своєю правовою
культурою, релігією, історико-політичними факторами народів і регіонів, та
націлює такі регіони на забезпечення та розвиток прав людини.
В реальному часі, в регіонах універсальні документи використовуються
як певний зразок для вироблення регіональних політик щодо прав і свобод
людини, що відрізняються між собою.
2. Встановлено, що регіони, по-різному сприймали універсальні
документи і виробили окремі регіональні стандарти щодо захисту прав і
свобод людини з урахуванням свого темпу розвитку, уявлень щодо обсягу
необхідних прав для людини у зв’язку із різними конфесійними,
культурними, економічними, соціальними, історичними та іншими
особливостями.
Таким чином, паралельно утворились системи захисту прав людини,
серед яких такі: Європейська система захисту прав людини,
Міжамериканська система захисту прав людини, Африканська система
захисту прав людини, система захисту прав людини на Близькому Сході,
система захисту прав людини Південно-Східної Азії. Ці системи мають
спільні та загальні напрямки розвитку щодо прав і свобод людини.
Неоднорідний шлях розвитку прав і свобод людини свідчить про
плюралістичний розвиток світу.
172
Розуміючи суть таких фундаментальних прав, як право на життя,
заборона катування, заборона рабства, право на свободу та особисту
недоторканість, заборона дискримінації, право на мирні зібрання, свобода
слова, право на освіту, право на судовий захист, право на сім’ю, право на
шлюб з урахуванням своїх регіональних особливостей, кожен з регіонів
представив документи щодо стандартів прав і свобод людини крізь призму
індивідуальних і колективних відмінностей, іноді навіть з обмеженнями.
Громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права представлені
в усіх регіональних документах, не дивлячись на їх неоднакове розуміння та
дотримання в правовому полі.
Особливості регіональних підсистем захисту прав людини
продиктовані різницею в їх історії та правових культурах. Міжамериканська
система захисту прав людини демонструє тісний зв’язок прав з обов’язками
людини. Африканська система сформувалась під впливом колоніальної
історії та охоплює не тільки права людини, але й права народів, забезпечує
право людини на розвиток, зосереджується на захисті колективних прав, а
також соціально-економічних прав. Для країн, що сповідують мусульманські
традиції відмінності пов’язані із тлумаченням прав людини за релігійними
документами – Коран і Сунна, а акцент у правовій підсистемі зроблено на
релігійні права людини.
3. Європейська регіональна система стандартів прав людини
розвивалася в дусі універсальних документів про права людини. Конвенція
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. обрала вектор на
забезпечення колективного гарантування прав і свобод людини на основі
принципу верховенства права та адаптує універсальний мінімум прав
людини до специфіки європейських стандартів у цій галузі. На відміну від
більш статичних (незмінних) універсальних документів Конвенція про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. зазнає динамічного
173
(еволютивного) тлумачення, що робить її більш дієвим документом, що
відповідає практиці.
4. Порівняльний аналіз Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 р. з Міжнародним пактом про громадянські і
політичні права 1966 р. дозволяє виявити колізії та знайти шляхи їх
вирішення за допомогою практики Європейського суду з прав людини.
5. Завдяки практиці Європейського суду з прав людини відбувається
формування міжнародного права як «живого права». Практика ЄСПЛ
формується з метою ефективності реалізації прав людини: Конвенція про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. гарантує не ілюзорні
права, а практично доступні; враховується специфічність Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. як договору про
колективну гарантію, а також національні та історичні особливості;
використовується принцип: «той, хто потребує більше, не повинен отримати
менше».
6. Принцип верховенства права є основним, яким керується суд у своїй
діяльності згідно змінам внесеним до статті 129 Конституції України
Законом України від 02 червня 2016 р. «Про внесення змін до Конституції
України (щодо правосуддя)».
Колізії між універсальними та регіональними стандартами прав
людини можна подолати за допомогою дотримання принципу верховенства
права та наступних складових – законність, правова визначеність,
добросовісність та право на справедливий суд.
7. Інтелектуальна незалежність судді може допомогти реалізувати
основу мету – відправлення судочинства керуючись принципом верховенства
права.
Доведено, що відсутність у судді власної інтелектуальної незалежності,
гальмує застосування принципу верховенства права в Україні.
174
Для ефективного виконання функції суду та полегшення розв’язання
проблеми неузгодженості міжнародно-правових актів (проведення
узгодження норм права) і їх тлумачення для кожного судді повинна
визначатися спеціалізація, судді мають бути інтелектуально вільні, держава
має гарантувати судді доступ до щорічного підвищення кваліфікації в
Національній школі суддів України, судді мають бути наближені до
населення. Це дозволить також забезпечити безпосередньо правотворчі
повноваження судовій владі в цілому.
8. Запропоновано введення таких дефініції: «взаємонеузгоджені норми
права», «інтелектуальна незалежність судді».
Взаємонеузгоджені норми права – це порушення юридичної
інтерференції, а узгодження взаємонеузгоджених норм права – це процес при
якому норми не втрачаючи своєї правової природи існують доти, доки
суб’єкти права не використають усі можливості для їх узгодження шляхом
певної їх сполучуваності при реалізації, враховуючи при цьому суспільний
інтерес, правові, політичні та економічні фактори.
Інтелектуальна незалежність судді – це вільний професійний пошук
судді, що базується на його компетентності, знаннях норм міжнародного
права та прав людини, інтелектуальних здібностях, вмінні аналізувати усі
обставини справи з урахуванням національних особливостей, що стане
результатом вироблення єдиної судової практики на основі принципу
верховенства права.
9. Висловлено пропозиції внести зміни та доповнення до наступних
законодавчих актів: Закону України «Про міжнародні договори» від 29
червня 2004 р., Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02
червня 2016 р., Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня
2004 р., Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада
1991 р., Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р.
175
10. Встановлено, що не є складовою частиною національного
законодавства наступні міжнародно-правові акти універсального та
регіонального рівня, зокрема, такі: Декларація прав дитини 1959 року;
Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями
Генеральної Асамблеї ООН №№ 40/32, 40/146 від 29 листопада та 13 грудня
1985 року; Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року,
схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27
липня 2006 року; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державамчленам; висновки Консультативної ради європейських суддів до уваги
Комітету Міністрів Ради Європи. Зазначені документи тлумачать та
роз’яснюють стандарти прав і свобод людини.
11. Національний суд використовує Конвенцію про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського суду з прав
людини, але не завжди робить це релевантно. Релевантний підхід
використання практики ЄСПЛ полягає в тому, щоб дотримати усіх
необхідних складових для його існування: недопустиме викривлення змісту
рішень ЄСПЛ, недопустиме використання окремих цитат без усвідомлення їх
змісту, недопустиме використання правових позицій ЄСПЛ без урахування
правових відносин, з огляду на які зазначені позиції були сформульовані.
12. Встановлено, що завдяки ролі суддівського самоврядування
можливо формувати незалежну судову владу України. Суддівське
самоврядування гарантується Законом України «Про судоустрій і статус
суддів». За допомогою суддівського самоврядування має відстоюватися
«інтелектуальна незалежність судді», а також утверджуватися імідж судової
влади.
176