ЗАКОНОДАВЧІ ДЕФІНІЦІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ :

Краткое описание

Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

Подорожна Тетяна Станіславівна

УДК 340. 11

ЗАКОНОДАВЧІ ДЕФІНІЦІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
кандидат філософських наук,
заслужений юрист України
Козловський А.А.

Львів - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Загальнотеоретична характеристика законодавчих
дефініцій ................................................................................................................................. 14
1.1. Основні наукові підходи до розуміння природи законодавчих
дефініцій .................................................................................................................................. 14
1.2. Логіко-структурні закономірності законодавчих дефініцій ........................ 35
1.3. Галузева специфіка законодавчих дефініцій: теоретико-прикладні
аспекти ..................................................................................................................................... 63
1.4. Висновки до розділу …………………......……......................................................... 77

РОЗДІЛ 2. Функції законодавчих дефініцій у системі права ........................81
2.1. Поняття, зміст та види функцій законодавчих дефініцій .............................81
2.2. Оптимізація функцій законодавчих дефініцій .................................................101 2.3. Висновки до розділу ………...…...............................................................................111

РОЗДІЛ 3. Динаміка законодавчих дефініцій у процесі
інтерпретації права ...………………………………………………............................. 116
3.1. Особливості тлумачення норм права за допомогою законодавчих
дефініцій ............................................................................................................................... 116
3.2. Дефінітивна специфіка конституції як основного закону держави ........ 128
3.3. Дефінітивні проблеми нормотворення (на прикладі норм кримінального
та цивільного законодавства) ….................................................................................... 139
3.4. Висновки до розділу …………................................................................................. 159

ВИСНОВКИ ……………................................................................................................... 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................................. 168

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасне демократичне суспільство потребує відкритості, прозорості й ефективності правової системи. Ці постулати залежать від мови, якою твориться та реалізується право. Будь-яка сфера людської життєдіяльності, і юриспруденція зокрема, має особливі мовні правила для означення понять, які відображають об’єктивну дійсність і процеси, що в ній відбуваються. Право і мова онтологічно взаємопов’язані, що зумовлює необхідність їхнього дослідження у взаємодії. Наявність такого взаємозв’язку притаманна не тільки системі законодавства, а й правовій системі загалом. Саме тому не випадково, особлива увага сучасного наукового суспільства звернена до проблем понятійного апарату вітчизняної юридичної науки. Необхідність поглибленого вивчення проблем понять та категорій пояснюється тим, що в межах загальної теорії права може бути створена його цілісна концепція, котра буде покладена в основу технології проектування ефективно-діючих нормативно-правових актів.
Стрімкий розвиток суспільних відносин також став одним із чинників, що зумовив потребу чітких і зрозумілих нормативно-правових актів. Одним із прийомів законодавчої техніки, що сприяє розв’язанню окреслених проблем, є законодавчі дефініції, які становлять основу понятійного апарату чинного законодавства та виступають “будівельним елементом” тексту нормативно-правового акта. Дослідженню цього правового феномену і присвячене дисертаційне дослідження.
Важливість дефініцій для мови законодавства очевидна, так як саме в них відображається сучасне знання людини про певне правове явище.
Варто наголосити, що сьогодні дефініції є вагомою частиною понятійного інструментарію системи законодавства, яка сприяє її формальній визначеності. Поряд з іншими приписами, вони виконують завдання тлумачення понять, що створені законодавцем, і повинні знайти оптимальні форми закріплення у мові сучасного українського законодавства. Пошук та апробація таких форм є одним з актуальних завдань правової науки.
Буття законодавчих дефініцій підпорядковується усім юридико-технічним правилам, згідно з якими набувають і втрачають чинність закони держави. Дефініція є головним супроводжувачем ідеї “просто про складне” та неодмінно потребує ґрунтовного дослідження. Надзвичайно важливо встановити, які саме правила теорії визначення законодавець і вчений-дослідник повинні прийняти як методологічно обов’язкові, а які можна корегувати з урахуванням специфіки правового регулювання, аби уникнути так званого “дефінітивного хаосу”. Це зумовлено однією із найважливіших умов ефективного законодавства – його внутрішньою узгодженістю, а саме тим, що в межах системи чинного законодавства повинні бути мінімізовані колізії правових приписів, зокрема дефінітивних, які дозволять виявити та усунути помилки в правовому регулюванні на початковому етапі.
Законодавець, який створює й удосконалює систему понять тієї чи іншої галузі законодавства, враховує і систему логічних конструкцій, складові якої потребують назви, і наявний склад лексичних одиниць мови, беручи до уваги всі можливості її організації. Дефініція, що запозичена вченими з логіки, виконує при цьому важливі функції, оскільки не тільки є складовою мови законодавства, а й фіксує стан знань на певному етапі розвитку науки і практики. ЇЇ якість безпосередньо залежить від врахування законодавцем варіантів розв’язання логіко-семантичних і методологічних завдань теорії визначень. Останнім часом було прийнято велику кількість законів і підзаконних нормативних актів, що як і інші види державно-владних приписів, містять дефініції. Проте, як показує аналіз чинного законодавства, якість їх доволі низька.
Усі ці обставини зумовлюють необхідність дослідження такого правового феномену, як законодавча дефініція та вироблення правил його використання у чинному законодавстві.
Стан наукової розробки проблеми. Питання законодавчих дефініцій останнім часом набувають дедалі більшої актуальності у професійній свідомості фахівців різноманітних сфер знань. Дискусії ведуться в діапазоні від логіко-методологічних проблем юридичних понять і понятійного апарату правознавства до лінгвістичних і формально-логічних аспектів законодавчої техніки, що безперечно є корисним для дослідження правової дійсності та вдосконалення технічних аспектів законодавчого процесу. Проте низка проблем потребує оцінки коректності не тільки застосування юридичних дефініцій, вироблення ставлення до них, а й усвідомлення особливостей об’єктів, що дефінуються.
Дефініції розглядаються такими взаємозумовленими напрямами правотворчості, як “понятійний апарат”, “юридична техніка”, “правова визначеність”, кожен з яких свідчить про новий етап їхнього переосмислення.
Спеціальне дослідження правової природи дефініцій розпочалося у працях Н. Полянського. Далі цьому явищу як прийому законодавчої техніки було приділено увагу в монографіях О. Ушакова, Д. Керімова, О. Піголкіна, В. Савицького, А. Нашиц. Їхні праці можна вважати основоположними в цій сфері. Саме ці вчені сформували підвалини теорії законодавчого визначення. Вони розглядали з-поміж інших питання доцільності використання в законодавстві дефініцій, ставили вимоги, яким дефініції мають відповідати.
Керуючись цими положеннями, сучасні вчені продовжують досліджувати понятійний апарат юридичної науки. Зокрема, слід відзначити праці українських вчених Н. Артикуци, Ж. Дзейко, Л. Чулінди, З. Тростюк, С. Кравченко, Н. Задираки, В. Риндюк, А. Хворостянкіної, В. Радецької, С. Зархіної, Ю. Прадід, О. Ющик, В. Шишка та інших. Серед російських учених, які розглядали у своїх працях найпроблемніші питання дефініцій, варто згадати В. Баранова, Л. Апт, В. Тураніна, Н. Тарасова, Р. Ромашова, В. Крусса, І. Москаленко, О. Шепельова, в яких досліджено роль дефініцій у нормативно-правових актах, способи оптимального закріплення дефініцій у тексті закону, правила формулювання визначень.
Загалом деякі аспекти дефініцій певною мірою досліджують і теоретики права (О. Васильєв, Д. Керімов, С. Алєксєєв, Р. Робінсон), і представники галузевих юридичних дисциплін (Л. Воронова, Т. Латковська, Ю. Крохіна, В. Чернадчук, С. Головіна, В. Денисов, М. Поляков, О. Кочетов, Л. Торгова, Я. Шилий). Значну увагу розробці логіко-мовних феноменів у праві приділив О. Черданцев.
Дослідженню логічної сторони визначень присвячені монографії Д. Горського, К. Попа, Є. Войшвилла, В. Мальцева та інших. Лінгвістичні характеристики дефініцій вивчали А. Суперанська, Н. Подольська, О. Сербенська. Проте вказані автори розглядали виключно мовні або ж логічні аспекти дефініцій, досліджували їх стосовно конкретних галузевих понять.
Зважаючи на викладене, є підстави констатувати, що комплексного дослідження правової природи саме законодавчих дефініцій, зокрема їх структурної специфіки, функцій та динаміки у процесі інтерпретації права, в сучасній теоретико-правовій науці досі немає. Тому тема пропонованого дослідження видається актуальною як для подальшого розвитку теорії вітчизняного правознавства, так і для вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та його практичного застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним проблемам, що сформульовані у наказі МВС України № 755 від 05.07.2004 р. „Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004-2009 років”, темі науково-дослідної роботи Львівського державного університету внутрішніх справ за напрямом „Проблеми наукового забезпечення професійної діяльності органів внутрішніх справ в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні”, а також темі досліджень кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ „Методологія вивчення державно-правових явищ, філософії права, стану і перспектив розвитку ОВС України” (шифр роботи 0113; державний номер 0106U003648).
Фактологічна (емпірична) основа дисертації ґрунтується на матеріалах юридичної і судової практики, узагальненої в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, що висвітлюють практику реалізації дефінітивних приписів права.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз сутності та особливостей законодавчих дефініцій задля вдосконалення понятійного апарату юридичної науки.
Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
- дослідити існуючі доктринальні підходи до розуміння природи законодавчих дефініцій та визначити їхнє місце в системі інших приписів права;
- сформулювати основні логіко-структурні закономірності існування та функціонування визначень, які використовуються в чинному законодавстві;
- роз’яснити галузеву специфіку законодавчих дефініцій;
- охарактеризувати функції дефініцій, що містяться в нормативно-правових актах України та розкрити їх значення для сучасного нормотворення;
- визначити та обґрунтувати особливості тлумачення норм права за допомогою законодавчих дефініцій;
- виявити особливості тлумачення законодавчих визначень у деяких галузях права, зокрема, конституційному, цивільному та кримінальному.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі застосування дефінітивних приписів в законодавстві України.
Предметом дослідження є теоретико-правові особливості законодавчих дефініцій, а також закономірності їхньої побудови та інтерпретації.
Методологічна основа дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використовувалася система принципів та підходів, побудована на всезагальних, загальнонаукових та спеціальних наукових (юридичних і неюридичних) методах. Вибір методів пізнання зумовлювався предметом дисертаційного дослідження.
Основним з-поміж сукупності підходів став інтегративний метод, що складається із взаємодоповнюючих комплексних методологічних засобів пізнання правової дійсності – формально-юридичного та соціологічного, кожен з яких інтегрує набір пізнавальних засобів, що відображає відповідну своєрідність властивостей права (його статику та динаміку). Так, догматичний метод, як елемент інтегративного підходу, дав змогу встановити основні наукові підходи до розуміння природи законодавчих дефініцій, а соціологічний – їхню динаміку у процесі інтерпретації права. В дисертаційному дослідженні широко використовувався також системний метод, за допомогою якого розкрито дефінітивний аспект дії права через розуміння сутності системно-структурної функції дефінітивних приписів. Під час написання дисертації використовувався метод порівняльно-правового дослідження. Він допоміг з’ясувати закономірне і випадкове, загальне і специфічне у змісті законодавчих дефініцій. Позитивну роль відіграли історико-правовий та методи звернення до інших юридичних наук, методи статистичної обробки емпіричного матеріалу, реального пізнання, особистого спостереження.
Окремо слід наголосити, що автор керувався науковим принципом максимальної об’єктивності при встановленні достовірності і повноти ін-формації, яка використовувалася в процесі дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що дисертація є першим у вітчизняній загальній теорії держави і права дослідженням сутності та особливостей законодавчих дефініцій, а також основних закономірностей їхнього вираження у чинному законодавстві України.
Елементи наукової новизни притаманні, як видається, наступним положенням і висновкам:
уперше:
висунуто ідею про те, що законодавчі дефініції не виступають “прямими” правилами поведінки. Їх потрібно розглядати не як норми права (вони можуть входити до них лише як частина), а як особливі державно-владні приписи, які на відміну від наукових та повсякденних визначень є загальнообов’язковими при тлумаченні і застосуванні положень нормативно-правових актів;
доведено, що на відміну від більшої частини самостійних регулятивних і охоронних приписів, що містяться в законодавстві, законодавчі дефініції, як правило, безпосередньо нічого не регулюють і не охороняють. Вони спрямовані на розмежування, розрізнення та ідентифікацію понять, в результаті чого пояснюється зміст вказаних приписів;
віднесено дефінітивні приписи до основоположних, а не до обслуговуючих. Вони є найважливішою частиною норми права і виступають стосовно неї первинним елементом механізму правового регулювання;
розкрито питання про можливість поділу функцій законодавчих дефініцій на загальні, що розкривають значення цього феномену у суспільстві, та спеціальні функції, за допомогою яких дефініція розглядається як основний елемент пояснення значення термінів, що мають місце в тексті нормативно-правового акта;
сформульовано твердження, що законодавчі дефініції є способом тлумачення, яке здійснюється законодавцем. У результаті тлумачення з’являється особлива форма приписів – пояснення, що виступають як дефінітивні положення;

удосконалено:
визначення поняття „законодавчі дефініції”, згідно з яким – це вихідні (основоположні), самостійні та специфічні державно-владні приписи, що є короткими визначеннями понять, які використовуються в законодавстві;
визначення функцій законодавчих дефініцій як відносно відокремлених напрямів впливу законодавчих дефініцій на свідому діяльність (поведінку) людей, в яких виявляється їхня природа і призначення, місце і роль у механізмі правового регулювання;
набули подальшого розвитку:
твердження про те, що головне призначення законодавчих дефініцій – це системотворення. У цьому плані вони виконують роль основного будівельного матеріалу елементів тексту закону;
положення про те, що законодавчі дефініції забезпечують можливість пізнання правової реальності суб’єктами, а через неї – можливості для інтерпретації права і правотворчості.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертанта можуть бути використані для: 1) вдосконалення чинного законодавства України; 2) корегування сутності, змісту, форм і методів правотворчої та правозастосовної практики; 3) подальших наукових досліджень проблем, що входять до предмета теорії права; 4) навчально-методичних завдань у процесі викладання загальної теорії права та галузевих дисциплін, зокрема, конституційного, цивільного та кримінального права.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження здійснене автором самостійно, зроблені висновки і рекомендації ґрунтуються на особистому дослідженні наукових і нормативно-правових джерел, юридичної, зокрема, судової практики щодо питань реалізації дефінітивних приписів права.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ. Деякі результати дисертаційного дослідження були апробовані на 26-ти наукових конференціях: міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (м. Тернопіль, 20 лютого 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” (м. Чернівці, 22-24 вересня 2003 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (м. Київ, 15-16 квітня 2004 року.); XI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 р.); всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 25 березня 2005 р.); щорічній науково-практичній конференції “Дні науки – 2005” (м. Дніпропетровськ, 15 квітня 2005 р.); міжнародній науковій конференції в рамках ІІ читань пам’яті академіка В.М. Корецького “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Наука: теорія і практика” (м. Дніпропетровськ, 5 серпня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Наука та інновації – 2005” (м. Дніпропетровськ, 17-31 жовтня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні наукові дослідження – 2006” (м. Дніпропетровськ, 20-28 лютого 2006 р.); в рамках міжнародного “круглого столу” – “Законодавча дефініція: логіко-гносеологічні, політико-юридичні, морально-психологічні і практичні проблеми” (м. Чернівці, 21-23 вересня 2006 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні наукові досягнення – 2007” (м. Дніпропетровськ, 1-14 лютого 2007 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Стратегічні питання світової науки – 2007” (м. Дніпропетровськ, 15-28 лютого 2007 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука та технології: крок в майбутнє – 2007” (м. Дніпропетровськ, 1-15 березня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання держави і громадянського суспільства на сучасному етапі” (м. Уфа, Росія, 10-11 квітня 2007 р.); ІХ всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р.); XV міжнародній науковій конференції молодих науковців (м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої пам’яті першого президента МНТУ, академіка Ю. Бугая (м. Київ, 18 травня 2007 р.); в тезах доповідей днів науки Гуманітарного університету “ЗІДМУ” (м. Запоріжжя, 11-12 жовтня 2007 р.); Х всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 11 квітня 2008 р.); ХІ всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції” (м. Київ, 14-16 травня 2008 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції “Наукові дослідження: теорія та експеримент 2008” (м. Полтава, 19-21 травня 2008 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” (м. Тернопіль, жовтень 2008 р.); всеукраїнській курсантсько-студентській науковій конференції “Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів, 7 листопада 2008 р.); IV міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень – 2008” (м. Полтава, 24-26 листопада 2008 р.); науково-практичній конференції присвяченої 60-річчю прийняття “Загальної декларації прав людини” (м. Запоріжжя, 10 грудня 2008 року).
Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені одноосібно автором у 24 наукових статтях, 22 з яких опубліковані у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук, а також у 26 збірниках опублікованих тез наукових конференцій.
Структура та обсяг роботи зумовлені завданнями та логікою здійсненого дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (розподілених на одинадцять підрозділів), загальних висновків та списку використаних джерел (370 найменувань на 38 сторінках). Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) становить 167 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження підкреслило важливість та актуальність питань, пов’язаних з проблемою законодавчих дефініцій. Здійснений аналіз показав особливе значення дефініцій в правореалізаційній та правоінтерпретаційній сферах. Викладені у дисертації теоретичні положення та узагальнення, які підводять підсумок усього творчого пошуку з поставленої проблематики, дали змогу сформулювати такі висновки.
Процес застосування норм права зумовлений фактором розуміння їхнього змісту. Це зумовлено самою природою права, ефективність застосування якого залежить від максимально точного викладення правових приписів. Складність розробки і закріплення юридичних термінів потребує звернення до правил законодавчої техніки, зокрема, техніки визначення понять.
Визначення (дефініція) – це один із найважливіших засобів, що забезпечує ясність, однозначність і визначеність понять. З-поміж багатьох приписів, що містяться в законодавстві, дефініції посідають найважливіше місце. Тому їх доцільно віднести до основоположних, а не до обслуговуючих. Визначення не тільки допомагають у реалізації правил поведінки, а й постають основою для створення нових норм.
Законодавчі визначення не виступають “прямими” правилами поведінки. Їх потрібно розглядати не як норму права (вони можуть входити до неї лише як частина), а як особливий державно-владний припис, який на відміну від наукових та повсякденних визначень є загальнообов’язковим при тлумаченні і застосуванні положень нормативно-правового акта. Тому дефініції повністю не можуть трансформуватися в правові норми, вони одночасно виявляють себе як особливе правове явище, яке завжди розкриває зміст та сутність поняття, що використовується в нормативно-правовому акті.
Законодавчі дефініції – це вихідні (основоположні), самостійні та специфічні державно-владні приписи, що є короткими визначеннями понять, які використовуються в законодавстві. Вони являють собою особливі елементи механізму правового регулювання за допомогою яких робляться зрозумілими, власне, регулюючі та охоронні приписи держави – правові норми. Дефініція займає центральне місце в структурі всього тексту нормативно-правового акта: вона його смисловий центр.
Законодавчі визначення поділяються на формальні, матеріальні, змішані, родовидові, партитивні, квазіродовидові. Розрізняють також описові (казуїстичні), комбіновані, цифрові, контекстуальні визначення. Мають місце в законодавстві і оціночні поняття. Проте з точки зору способу визначення поняття законодавчі дефініції доцільно класифікувати на три основні види: родовидові, описові та комбіновані. Також слід зазначити, що всі зазначені вище визначення (крім контекстуальних) та всі поняття (крім оціночних), які закріплені в законі, можуть розглядатися як самостійний вид правових приписів – законодавчі дефініції.
Стосовно до кожного виду визначень встановлюються специфічні правила їх формулювання: правило співмірності, правило повноти визначення, правило заборони кола у визначенні, недопустиме визначення невідомого через невідоме, правило несуперечності, правило однозначності.
Існують також певні способи розміщення законодавчих дефініцій в законі: при першому згадуванні терміну, в преамбулі, розміщення у вигляді окремої статті, в примітках та інші способи. Стосовно приміток, то подібний спосіб закріплення дефініцій слід визнати нетиповим, але необхідним. У преамбулі, навпаки не доцільно розміщувати дефініції, так як вона не міститься нормативний матеріал. Саме тому, виявляється принагідним прийняти правила підготовки нормативно-правових актів, в яких закріпити випадки необхідності визначення понять, критерії вибору способу і прийому конструювання дефініцій в тексті нормативного акта.
Функції законодавчих дефініцій – це відносно відокремлені напрями впливу законодавчих дефініцій на свідому діяльність (поведінку) людей, в котрих проявляється їх природа і призначення, місце і роль в механізмі правового регулювання.
Дефініції виконують низку специфічних функцій. На відміну від більшої частини самостійних регулятивних і охоронних приписів, які містяться в законодавстві, законодавчі дефініції зазвичай безпосередньо нічого не регулюють і не охороняють, а спрямовані на розмежування, розрізнення та ідентифікацію понять, в результаті чого стає зрозумілим зміст вказаних приписів.
Слід виділяти дві групи функцій, які виконують законодавчі дефініції. Це загальні функції, що розкривають значення цього феномену у суспільстві та спеціальні, за допомогою яких дефініція розглядається як основний елемент пояснення значення термінів, що мають місце в тексті нормативно-правового акта. До першої групи слід віднести онтологічну, гносеологічну, логічну, техніко-інструментальну, евристичну, критичну, прогностичну, інформаційну, констатуючу, акумулюючу, символічну, описову, інтерпретаційну, ідеологічно-виховну функції. Серед спеціальних функцій законодавчих дефініцій, перш за все слід виділити системно-структурну функцію. В її складі законодавчі дефініції можуть також виконувати функцію системо спрощення, системо збереження та функцію забезпечення однозначного тлумачення і застосування закону, пояснення змісту останнього всім учасникам правових відносин. Головним призначенням законодавчих дефініцій є системотворення. У цьому плані вони виконують роль основного будівельного матеріалу елементів тексту закону та відрізняються особливими властивостями, займаючи провідне положення по відношенню до інших елементів його тексту.
Законодавчі дефініції повинні не просто визначати поняття в тексті закону, а й відображати його суттєві ознаки, давати вичерпне тлумачення. При тлумаченні пояснюється принциповий зміст правових нормативних приписів, закладених законодавцем. Таке тлумачення прийнято називати офіційним і аутентичним. У результаті такого тлумачення, на нашу думку, з’являється особлива форма приписів – пояснення, що виступають як дефінітивні положення. Тому можна стверджувати, що законодавчі дефініції є способом тлумачення, яке здійснюється законодавцем. Важливу роль у полегшенні тлумачення міг би зіграти офіційний словник-довідник, який би включав в себе всю понятійно-термінологічну основу нормативно-правових актів із законодавчими визначеннями. Матеріали такого словника надали б допомогу під час тлумачення і застосування норм чинного законодавства, зокрема і конституційного, адже поняття і категорії конституційного права також об’єктивуються у визначеннях.
Для конституції законодавчі дефініції також відіграють особливу роль. Проте термінологія конституційного права має доволі жорстку інтерпретаційну прив’язку до дуже абстрактних наукових понять (право, обов’язок, свобода, правова держава, соціальна держава, демократична держава, право на судовий захист тощо). Визначення таких понять є не законодавчими дефініціями, а доктринальними. Тобто слід зазначити, що в чистому вигляді законодавчі дефініції не присутні в конституції, на відміну від інших законів. Отже, можна говорити про наявність так званих непрямих дефініцій, що мають місце в тексті конституції, замість яких виступає контекст або набір аксіом.
В інших галузях права, зокрема, цивільному та кримінальному, більшість термінів містить законодавчі дефініції безпосередньо в текстах Цивільного та Кримінального кодексів.
Кримінальне законодавство максимально сприймає “чужі” терміни та визначення. Тому в процесі інтерпретації права, суб’єкт тлумачення бере до уваги законодавчі визначення понять, що мають місце в Кримінальному кодексі.
Кримінальний кодекс України, як джерело кримінального права, рясніє великою кількістю дефініцій, які розміщуються не тільки в статтях, а й значною мірою (і як правило !) знаходять місце в примітках до них. Особливу роль (як кількісна особливість) відіграють визначення стосовно положень Особливої частини Кримінального кодексу в якій містяться конкретні склади злочинів. У формі дефініцій тут здебільшого виражається об’єктивна сторона.
Кримінальне законодавство є специфічним ще й з огляду на те, що при застосуванні охоронних положень, виражених у формі дефініцій, останні реалізуються безпосередньо, в той час коли в інших галузях права визначення наводяться в основному для пояснення окремих термінів, які входять до складу приписів нормативно-правових актів.
Однією з важливих проблем ефективного застосування положень цивільного законодавства є також уніфікація понятійного апарату та вдосконалення змісту дефініцій окремих його норм. Це повною мірою стосується інституту зобов’язального права, визначення таких понять, як “самозахист”, “відомості, що не відповідають дійсності”, термінів “збитки”, “шкода” тощо.
Для кримінального закону характерний формально-логічний спосіб текстуального викладення ознак дії, а для цивільного – спеціально-юридичний спосіб текстуального викладення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків сторін правовідносин. Цивільно-правові дефініції, перебувають у тісному зв’язку з кримінально-правовими дефініціями. Цей зв’язок полягає в частковому чи повному збігові визначень понять, а також використанні кримінально-правових дефініцій для встановлення підстав цивільно-правової відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР із змінами внесеними згідно Закону від 27 листопада 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-Ш із змінами, внесеними згідно із Законом від 31 жовтня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37-38. – Ст. 189.
3. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року № 213/95-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 3 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-ШV із змінами, внесеними згідно із Законом від 5 листопада 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
5. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року із змінами, внесеними згідно із Законом від 15 жовтня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
6. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 14 жовтня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
7. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 № 322-VШ року із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – № 50. – Ст. 375.
8. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 20 червня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 52. – Ст. 349.
9. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
10. Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року № 2747-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 квітня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.
11. Кодекс України про надра від 27.07. 1994 року № 132/94-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 4 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
12. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
13. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року № 1001-05 із змінами, внесеними згідно із Законом від 7 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
14. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року № 3852-ХІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 29 березня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
15. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 24 квітня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
17. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 квітня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.
18. Закон України “Про географічні назви” від 31 травня 2005 року № 2604-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 27. – Ст. 360.
19. Закон України “Про авторське право та суміжні права” від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 6 січня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
20. Закон України “Про виноград та виноградне вино” від 16 червня 2005 року № 2662-ІV із змінами, внесеними згідно із Законом від 4 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 31. – Ст. 419.
21. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 4 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
22. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 440.
23. Закон України “Про громадянство” від 8 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 50. – Ст. 701.
24. Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року № 2235-ІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 20 червня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
25. Закон України “Про дитяче харчування” від 14 вересня 2006 року № 142-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 44. – Ст. 433.
26. Закон України “Про житловий фонд соціального призначення” від 12 січня 2006 року № 3334-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 19-20. – Ст. 159.
27. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 13 січня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
28. Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними” від 15.02.95 р. № 62/95-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
29. Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24 червня 2004 року № 1859-IV із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 39. – Ст. 488.
30. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56.
31. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 10 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
32. Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 52. – Ст. 562.
33. Закон України “Про туризм” від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
34. Закон України “Про хімічні джерела струму” від 23 лютого 2006 року № 3503-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 33. – Ст. 279.
35. Закон України “Про холдингові компанії в Україні” від 15 березня 2006 року № 3528-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 34. – Ст. 291.
36. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.
37. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 року № 531/97-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
38. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 року № 1630-ІV // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cginreg
39. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року № 1286-ХХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
40. Закон України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 року № 637/97-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 червня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 9. – Ст. 34.
41. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 9 липня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
42. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 491.
43. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 35. – Ст. 290.
44. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 25 квітня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
45. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
46. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 442/96-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 26 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
47. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 14 січня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
48. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року № 334/ 94-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2009 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28.
49. Закон України “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року № 2406-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 11 січня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 32. – Ст. 169.
50. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року № 1550-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 серпня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
51. Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 30 вересня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.
52. Закон України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року № 2408-ІІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 11 січня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.
53. Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України” від 11 грудня 2003 року № 1382-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.
54. Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 18 червня 1999 року № 2232-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 4 червня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
55. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ із змінами, внесеними згідно із Законом від 22 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
56. Закон України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров’я населення” від 22 вересня 2005 року № 2899-ІV із змінами, внесеними згідно із Законом від 1 січня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 52. – Ст. 565.
57. Закон України “Про захист національних товаровиробників від субсидованого імпорту” від 22 грудня 1998 року № 331-ХІV із змінами, внесеними згідно із Законом від 7 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 12-13. – Ст. 80.
58. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року № 15-93 із змінами, внесеними згідно із Законом від 24 березня 2006 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
59. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дозвільну систему” від 12 жовтня 1992 року N 576 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http://www. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main
60. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 30 січня 2003 року № 116 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа: http: // www. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cginreg
61. Указ Президента України “Про державну монополію на виробництво та обіг алкогольної та тютюнової продукції” від 28 червня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 29. – Ст. 7.
62. Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 року // Офіційний вісник України. – 2008. – № 80. – Ст. 2692.
63. Положення про прикордонний режим, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30. – Ст. 33.
64. Положення про технічне обслуговування устаткування підприємств гірничо-металургійного комплексу, затверджене Наказом Міністерства промислової політики України від 15 червня 2004 № 285 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства промислової політики України // Офіційний вісник України. – 2004. – № 26. – Ст. 1718.
65. Порядок збирання та практичного використання інформації бортових систем реєстрації на підприємствах цивільної авіації України, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 2 грудня 1996 року № 382 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
66. Порядок ведення єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ними, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 1747.
67. Правила застосування зброї, бойової техніки, озброєння кораблів (катерів), літаків і вертольотів Прикордонних військ, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу під час охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони України, затверджені Наказом Міністерства оборони України від 29 жовтня 1998 року № 450 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 46. – Ст. 1859.
68. Правила охорони внутрішніх вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www. zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cginreg
69. Методика обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затверджена Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10 травня 1996 року № 165 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www. zakon.nau.ua/doc/code=zo466-95
70. Постанова Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 року № 5 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 28. – Ст. 21.
71. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24 квітня 2007 року (витяг) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www.scourt.gov.ua /clients / vs.nsf / firstview / index. html
72. Висновок на проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо приведення у відповідність з положеннями Закону України “Про міжнародне приватне право”) від 6 серпня 2008 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http: // www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf /0/ A 394D08D3946755C22573
73. Рішення колегії Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 березня 2007 року (витяг) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документа. – http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf0/ 331 693 ВDA 55AE6C225
74. Рішення Конституційного Суду України від 5 лютого 2004 року № 2-рп / 2004 у справі за конституційним поданням Світязької сільської ради Швацького району Волинської області про офіційне тлумачення терміна “передача”, який вживається у підпункті 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (справа про тлумачення терміна “передача земельних ділянок”) // Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – Ст. 338.

Спеціальна література
75. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х томах. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. ІІ. – 468 с.
76. Алексеев С.С. Общие дозволения и запреты в советском праве / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1989. - 288 с.
77. Алексеев С.С. Право – конституционное социальное образование // Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1983. – С. 3-10.
78. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1999. – 711 с.
79. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность / С.С. Алексеев. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 176 с.
80. Алексеев С.С. Теория права. Изд. 2-е, перераб. и дополненное / С.С. Алексеев. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 320 с.
81. Апт А.Ф., Кененов А.А. К вопросу об элементах и структуре советского права // Вестник Московского ун-та. Сер. Право. – 1973. – № 3. – С. 49-53.
82. Апт Л.Ф. Правовые дефиниции в законодательстве // Проблемы юридической техники: Сб. статей / Под ред. В.М. Баранова. – Н. Новгород, 2000. – С. 301-315.
83. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. – М.: Мысль, 1978. – Т. 1. – 550 с.
84. Артикуца Н. Нові підходи до мовної підготовки майбутніх юристів і викладачів права // Право України. – 1997. – № 12. – С. 58-60.
85. Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальних вищих навчальних закладів / Національний університет “Києво-Могилянська академія”: Центр інноваційних методик правничої освіти / Н.В. Артикуца. – К.: Стислос, 2004. – 277 с.
86. Артикуца Н.В. Термінологія законодавства і проблеми законодавчих дефініцій // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнародної наукової конференції “Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року): У 3-х частинах. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. – Ч. 1. – С. 6-13.
87. Астанин А.В. Гипотеза как элемент правовой нормы: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Алексей Вячеславович Астанин. – Саратов: Саратовский госуд. ун-т, 2004. – 19 с.
88. Бабаев В.К. Советское право как логическая система / В.К. Бабаев. – М.: Академия МВД СССР. – 1978. – 211 с.
89. Бабаев В.К. Теория советского права в конспектах лекций и схемах / В.К. Бабаев. – Горький, 1990. – 189 c.
90. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагменты лекций и схемы / В.К. Бабаев. – Н. Новгород: Нижегор. ВШ МВД РСФСР. – 1991. – 156 с.
91. Бабкін В.Д., Усенко І.Б., Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української правової думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – Том 1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедії права / Упорядники: В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2002. – 568 с.
92. Багай Н. До поняття юридичної науки // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. 2000. – Вип. 35. – С. 38-44.
93. Байтин М.И. О принципах и функциях права: новые моменты // Известия вузов. Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 4-16.
94. Баранкулов Т.К. Противоречия в правовой системе и ёё понятийный аппарат // Известия АН Казахской ССР. Серия общественных наук. – № 2. – 1998. – С. 38-54.
95. Баранов В.В. Истинность норм советского права / В.В. Баранов. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989. – 400 с.
96. Баранов В.М. Законодательная дефиниция как общеправовой феномен // Материалы Международного “круглого стола” (Черновцы, 21-23 сентября 2006 года) / Под ред. д. юрид. наук, проф., засл. деятеля науки РФ В.М. Баранова, д. юрид. наук, проф., засл. юриста Украины П.С. Пацуркивского, канд. юрид. наук Г.О. Матюшкина. – Н. Новгород: Нижегород. исслед. научно-прикладной центр “Юридическая техника”, 2007. – С. 26-66.
97. Баранов В.М., Кондаков Д.С. Примечания в российском праве: природа, виды, проблемы реализации // Проблемы юридической техники: Сборник статей / Под ред. В.М. Баранова. – Н. Новгород, 2000. – С. 338-402.
98. Баранов П.П. Логика для юристов / П.П. Баранов, В.И. Курбатов. – Ростов-на-Дону, 2002. – 112 с.
99. Баранова М.В. Дефинитивные нормы рекламного законодательства современной России: природа, эволюция, функциональная ценность // Материалы Международного “круглого стола” (Черновцы, 21-23 сентября 2006 года) / Под ред. д. юрид. наук, проф., засл. деятеля науки РФ В.М. Баранова, д. юрид. наук, проф., засл. юриста Украины П.С. Пацуркивского, канд. юрид. наук Г.О. Матюшкина. – Н. Новгород: Нижегород. исслед. научно-прикладной центр “Юридическая техника”, 2007. – С. 293-300.
100. Бельский К.С. Финансовое право: наука, история, библиография / К.С. Бельский. – М.: Юристъ, 1995. – 208 с.
101. Бенедисюк І. Тлумачення норм права // Бізнес. – 2000. – № 40 (403). – 2 жовтня. – С. 84-89.
102. Бергер П., Лугман Т. Социальное конструирование реальности / П. Бергер, Т. Лугман. – М.: Медиум, 1995. – 333 с.
103. Богданова Н.А. Понятия науки конституционного права: опыт аналитического и синтетического подходов к построению их системы // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. – 1999. – № 5. – С. 3-22.
104. Брауде И.Л. Вопросы законодательной техники // Советское государство и право. – 1957. – № 8. – С. 52-60.
105. Булатов М.А. Логические категории и понятия / М.А. Булатов. – Киев: “Наукова думка”, 1981. – 234 с.
106. Бура Н.А. Функции общественного правосознания / Н.А. Бура. – Киев: Наукова думка, 1986. – 87 с.
107. Вавилова А.А. Некоторые теоретические аспекты соотношения права и языка // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. – 2006. – № 5. – С. 127-136.
108. Васильев А.М. Категории теории права ( К разработке понятийной системы). Автореф. дис. д. юрид. наук: 12.00.01 / А.М. Васильев. – Московский ун-т им. Ломоносова, – М, 1975. – 41 с.
109. Васильев А.М. Право и перестройка // Советское государство и право., 1987. – № 9. – С. 17-23.
110. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А.М. Васильев. – М.: Юрид. лит., 1976. – 264 с.
111. Васильев Р.Ф. О понятии правового акта // Вестник Московского ун-та. Сер.11. Право. – 1998. – № 5. – С. 3-25.
112. Васьковский Е.В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов / Е.В. Васьковский. – М.: Изд-во БЕК, 2002. – 368 с.
113. Вдосконалення законодавства України: Збірник статей Інституту законодавства Верховної Ради України.– К.: Наукова думка, 1996. – Вип. 1. – 190 с.
114. Венгеров А.Б. Теория государства и права / А.Б. Венгеров. – М.: Новый юрист, 1998. – 622 с.
115. Венедиктов В.С. Юридична лінгвістика і реформування трудового законодавства України // Право і лінгвістика: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х ч. – Ч. 2. – Сімферополь, 2003. – С. 70-77.
116. Виноградов В.В. Русский язык / В.В. Виноградов. – М.: “Учпедчиз”, тип. Печатный двор, 1947. – 784 с.
117. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // Сборник статей по языкознании. – М., 1939. – Т. 5. – С. 3-54.
118. Висновок Конституційного Суду України від 2 червня 1999 р. (справа про внесення змін до статті 46 Конституції України) // Чаюн М.Г., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. та ін. Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях і висновках (1997-2003 роки). – К.: Атіка, 2003. – 336 с.
119. Власенко Н.А. Техника толкования нормативных правовых актов в законодательстве субъектов РФ / Н.А. Власенко, А.В. Мадьярова // Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование: Сборник статей / Под ред В.М. Баранова. – Н.Новгород, 2001. – 860 с.
120. Власенко Н.А. Язык права / Н.А. Власенко. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во, 1997. – 174 с.
121. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія / Ю.Л. Власов. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 177 с.
122. Воеводин Л.Д. Юридическая техника в конституционном праве // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1997. – № 3. – С. 3-29.
123. Волвенко П.В. Діяльність Конституційного Суду України щодо тлумачення Конституції України: теоретичний аспект: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 01 / Павло Вікторович Волвенко. – Київський національний ун-т внутр. справ. – К., 2006. – 24 с.
124. Гаврилюк Р. Законодавчі дефініції у праві: логіко-гносеологічні, політико-юридичні, морально-психологічні та практичні проблеми // Право України. – 2006. – № 11. – С. 153-157.
125. Гадамер Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Перевод с немецкого / Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. – М.: “Прогресс”, 1988. – 700 с.
126. Головина С.Ю. Понятийный аппарат трудового права: Монография / С.Ю. Головина. – Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1997. – 323 с.
127. Головина С.Ю. Проблемы формирования дефиниций в трудовом законодательстве России // Материалы Международного “круглого стола” (Черновцы, 21-23 сентября 2006 года) / Под ред. д. юрид. наук, проф., засл. деятеля науки РФ В.М. Баранова, д. юрид. наук, проф., засл. юриста Украины П.С. Пацуркивского, канд. юрид. наук Г.О. Матюшкина. – Н. Новгород: Нижегород. исслед. научно-прикладной центр “Юридическая техника”, 2007. – С. 651-670.
128. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике / Под ред. Д.П. Горского. – М.: Просвещение, 1991. – 207 с.
129. Горский Д.П. О видах определений и их значении в науке // Проблемы логики научного познания. – М.: Юрид. лит., 1964. – 340 с.
130. Горский Д.П. Определение. Логико-методические проблемы / Д.П. Горский. – М.: Мысль, 1974. – 311 с.
131. Горшенев В.М. Нетипичные нормативные предписания в праве // Советское государство и право. – 1979. – № 8. – С. 113-121.
132. Гранат Н.Л., Колесникова О.М., Тимофеев М.С. Толкование норм права в правоприменительной деятельности органов внутренних дел / Н.Л. Гранат, О.М. Колесникова, М.С. Тимофеев. – М.: Акад. МВД СССР, 1991. – 81 с.
133. Гредескул Н.А., Лекции по общей теории права / Н.А. Гредескул. – СПб., Изд. студ. кассы взаимопомощи СПб. Политехн. ин-та, 1909. – 317 с.
134. Гроций Г. О праве войны и мира / Г. Гроций. – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.
135. Губаева Т.В. Словесность в юриспруденции: Учебник / Т.В. Губаева. – Казань: Изд-во Казан. ун-та., 1995. – 304 с.
136. Губаева Т.В. Язык и право. Искусство владения словом в профессиональной юридической деятельности / Т.В. Губаева. – М.: Изд-во НОРМА, 2003. – 588 с.
137. Губаева Т.Н., Малахов В.Л. Словесность в юриспруденции как учебная дисциплина // Государство и право. – 1996. – № 12. – С. 108-116.
138. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / Владимир Даль. – М.: ТЕРРА, А-З., 1995. – Т. 1. – 800 с.
139. Денисов В.В. Понятие “беженец” в законодательстве Российской Федерации и странах Западной Европы: необходимость универсализации правовой дефиниции // Московский журнал международного права. – 2003. – № 1. – С. 162-173.
140. Деревнин А.А. Определение юридических понятий // Академический юридический журнал. – 2004. – № 1. – С. 4-11.
141. Дзейко Ж. Законодавча техніка в Україні: історико-теоретичне дослідження / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка / Жанна Олександрівна Дзейко. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. – 360 с.
142. Дигесты Юстиниана: Избранные фрагменты / Пер. и прим. И.С. Перетерского. – М.: Наука, 1984. – 456 с.
143. Дмитриев Ю.Я. Субординация категориальных функций в трансцендентальной логике Канта и в марксистской диалектической логике // Философские науки. – № 12. – 1990. – С. 12-21.
144. Дюрягин И.Я. Нормы социалистического права // Нормы социалистического права и правоотношения. – Свердловск, 1986. – 280 c.
145. Екатерина II. (имп). Сочинения / Сост. и вступ. статья О.Н. Михайлова. – М.: Сов. Россия, 1990. – 384 с.
146. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий / В.Е. Жеребкин. – К.: Вища школа, 1976. – 150 с.
147. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник для студентів юридичних інститутів і факультетів, що вивчають дисципліну “Логіка”. – Х.: Основа, 1995. – 256 с.
148. Загальна теорія