САКРАЛЬНИЙ ТЕАТР У ГЕНЕЗІ ТЕАТРАЛЬНИХ СИСТЕМ : Сакральна ТЕАТР У генезі театральних СИСТЕМ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ім. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

На правах рукопису

Клековкін Олександр Юрійович

САКРАЛЬНИЙ ТЕАТР
У ГЕНЕЗІ ТЕАТРАЛЬНИХ СИСТЕМ

Спеціальність 17.00.01 — теорія та історія культури
Спеціальність 17.00.02 — театральне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора мистецтвознавства

Київ — 2003

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПОЕТИКА ТЕАТРУ
ЧАСТИНА І. ПОЕТИКА ТЕАТРАЛЬНОСТІ
1. 1. 1. «ІСТОРІЯ ПОНЯТЬ»....................................................................
1. 1. 2. «ТЕАТР».....................................................................................
1. 1. 3. «ТЕАТРАЛЬНІСТЬ»..................................................................
ЧАСТИНА ІІ. МОРФОЛОГІЯ ТЕАТРУ
1. 2. 1. «ТЕАТРАЛЬНА СИСТЕМА»....................................................
1. 2. 2. «СЦЕНІЧНИЙ ЖАНР»..............................................................
1. 2. 3. СТРУКТУРА ТЕАТРАЛЬНОЇ СИСТЕМИ................................
ЧАСТИНА ІІІ. САКРАЛЬНИЙ ТЕАТР
1. 3. 1. «САКРАЛЬНЕ» І «ПРОФАННЕ».............................................
1. 3. 2. «МІСТЕРІЯ»...............................................................................
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. СИСТЕМИ МІСТЕРІЙНОГО ТЕАТРУ
ЧАСТИНА І. СТАРОДАВНЯ МІСТЕРІЯ.............................................
2. 1. 1. ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКА МІСТЕРІЯ.........................................
2. 1. 2. ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІСТЕРІЯ...............................................
2. 1. 3. ДАВНЬОРИМСЬКА МІСТЕРІЯ..............................................
2. 1. 4. ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКА МІСТЕРІЯ.....................................
ЧАСТИНА ІІ. ХРИСТИЯНСЬКА МІСТЕРІЯ
2. 2. 1. МАЛІ МІСТЕРІЇ.......................................................................
2. 2. 2. ВЕЛИКІ ЛИЦАРСЬКІ МІСТЕРІЇ............................................
2. 2. 3. ВЕЛИКА ЯРМАРКОВА МІСТЕРІЯ........................................
2. 2. 4. ШКІЛЬНА МІСТЕРІЯ..............................................................
2. 2. 5. ВЕРТЕП.....................................................................................

ЧАСТИНА ІІІ. МЕТАМОРФОЗИ МІСТЕРІЇ
2. 3. 1. МІСТЕРІЯ АБСОЛЮТИЗМУ..................................................
2. 3. 2. ДЕМОКРАТИЧНІ ОРГІЇ..........................................................
2. 3. 3. МІСТЕРІЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ................................................
2. 3. 4. ПОЛІТИЧНА МІСТЕРІЯ.........................................................
2. 3. 5. НОВА МІСТЕРІЯ.....................................................................
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ПОЕТИКА МІСТЕРІЇ
ЧАСТИНА І. МІСТЕРІЯ ЯК ФОРМА
3. 1. 1. ЕВОЛЮЦІЯ ФОРМИ...............................................................
3. 1. 2. САКРАЛЬНИЙ ГЕРОЙ............................................................
3. 1. 3. СЮЖЕТ МІСТЕРІЇ...................................................................
3. 1. 4. РІЗНОВИДИ МІСТЕРІЇ...........................................................
3. 1. 5. АМБІВАЛЕНТНІСТЬ МІСТЕРІЇ.............................................
3. 1. 6. ХРОНОТОП МІСТЕРІЇ............................................................
3. 1. 7. МІСТЕРІЙНИЙ СТИЛЬ...........................................................
ЧАСТИНА ІІ. МІСТЕРІЯ У ГЕНЕЗІ ТЕАТРАЛЬНИХ ФОРМ
3. 2. 1. «ТЕАТРАЛЬНЕ» І «ДРАМАТИЧНЕ»....................................
3. 2. 2. МІСТЕРІЯ ТА УТОПІЯ............................................................
3. 2. 3. МІСТЕРІЯ І ДРАМАТИЧНА ПОЕМА....................................
3. 2. 4. МІСТЕРІЯ І ФЕЄРІЯ................................................................
3. 2. 5. МІСТЕРІЯ У СТРУКТУРІ ТЕАТРАЛЬНИХ СИСТЕМ..........
3. 2. 6. ДИСКУРС САКРАЛЬНОГО ТЕАТРУ....................................

ВИСНОВКИ..........................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................

вступ

Дослідження присвячене сакральному театрові, його феноменові, динаміці і тій внутрішній єдності, котра організує його зсередини, на рівні системи жанрів, висуваючи на перший план домінантний жанр — містерію, котра й ініціює формування театральних систем. Саме вони — театральні системи, форми і жанри — становлять об’єкт пропонованого структурнофункціонального дослідження, предметом якого є сакральний театр та його роль у генезі театральних форм і жанрів. Основні напрями дослідження — соціологічний і культурологічний — спрямовані на усвідомлення «соціальної історії драматичної форми» [384, 355], що й мусять дати відповідь на визначене метою дослідження практичне питання: який мінімальний «збіг об’єктивних обставин» обумовлює народження нових театральних систем і сценічних жанрів, яка сила ініціює жанрогенезу.
Тема включена до перспективного плану науководослідної роботи Київського державного інституту театрального мистецтва ім.І.К.КарпенкаКарого. У загальноінститутській темі «Проблеми історії українського театрального мистецтва» (наукова рада з проблем «Національна спадщина і сучасний мистецький процес») дослідження займає місце теоретичного обгрунтування основних положень щодо визначення ролі сакрального театру у формуванні театральних систем.
Виходячи з предмету і мети, окреслюються й завдання дослідження, спрямовані на визначення: основних понять — морфологічних одиниць сценічного мистецтва («театр», «театральність», «система», «сценічний жанр», «театральна форма» тощо), а також категорій та понять сакрального театру («сакральне», «міф», «культ», «обряд»); основних систем містерійного театру та етапів їхнього становлення — тобто кола явищ, які можуть бути віднесені до сакрального театру — зокрема, до жанру містерії, а також до жанрів дотичних або похідних від неї (передусім це «еталонні» містерії античності й середньовіччя, котрі найповніше співвідносяться з уявленням про сакральний театр); особливостей жанру, а також похідних від нього театральних форм, які, використовуючи структуру містерії або окремі її прийоми, подеколи виступають у ролі її імітаторів, симулякрів і двійників.
Така постановка питання видається актуальною, оскільки соціальна роль інтегруючих масових жанрів особливо зростає, як покаже дослідження, саме у періоди державотворення.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає: у тому, що як фундамент театральних систем сакральний театр ніколи не потрапляв у центр уваги дослідників (зазвичай, досліджувалися окремі історичні періоди існування цього феномену, який виступав під різними псевдонімами: античний театр, театр середньовіччя, шкільний театр, церковний театр, міфологічний театр тощо, хоча структуротворча роль сакрального в історії культури загальновизнана); у науковому обгрунтуванні поняття «театральна система», що витікає з положення про системотворчу роль сакрального театру.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що його результати і матеріали ввійшли до курсів «Історія театру Західної Європи і США» та «Історія режисури» для студентів режисерської спеціалізації. Матеріали роботи використані і можуть використовуватися й надалі при написанні навчальних посібників, навчальних курсів, присвячених історії українського та світового театру, а також у постановочній практиці театрів.
Особистий внесок здобувача визначається тим, що здійснено наукове обгрунтування положення про системотворчу роль сакрального театру у формуванні театральної системи як сукупності сценічних жанрів.
Основні ідеї та положення дослідження апробовані на науковій конференції «Сучасний стан українського мистецтвознавства та шляхи його подальшого розвитку» (Степовий carrus navalis — бунтiвний корабель сiчового лицарства // Сучасний стан українського мистецтвознавства та шляхи його подальшого розвитку: Матерiали наукової конференцiї // Академiя мистецтв України. — К.: ВПП «Компас», 2000), на IV Міжнародному конгресі україністів (Лесь Курбас: Система і Метод // IV Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 2629 серпня. Доповіді та повідомлення. — ОдесаКиїв, Видавництво Асоціації етнологів, 2001. — Кн.2.: Мистецтвознавство. — 709 с. — С.556564), на семінарі BBAG (Potsdam), де була прочитана доповідь «Deutsches umd Ukranisches theater des 20 jahrhunderts» (2001), а також впроваджуються у навчальний процес, що віддзеркалюють навчальні посібники та інші публікації навчальнометодичного характеру: Мiстерiя у генезi театральних форм i сценiчних жанрiв: Навчальний посiбник для вищих навчальних закладiв мистецтв i культури. — К.: Мiнiстерство культури i мистецтв України. Київський державний iнститут театрального мистецтва iм.I.К.КарпенкаКарого, 2001. — 256 с.; Методические указания по использованию режиссерской терминологии. — К.: КГИК, 1986 (у співавторстві з П.Кравчуком); Режиссура ХХ века: Методические указания... К.: КГИК, 1987 (у співавторстві з В.Судьїним); Терминологический минимум режиссера: Методические указания. — Киев, Республиканский научнометодический кабинет по учебным заведениям искусств и культуры Министерства культуры УССР, 1988 (у співавторстві з П.Кравчуком); История режиссуры: Методические указания...— К.: КГИТИ, 1989 (у співавторстві з В.Судьїним); Эволюция режиссерских систем: Методические указания...ч. 1 — К.: КГИТИ, 1990 (у співавторстві з В.Судьїним); Эволюция режиссерских систем: Методические указания...ч. 2 — К.: КГИТИ, 1990 (у співавторстві з В.Судьїним).

Основні результати дослідження опубліковані у монографії «Сакральний театр: Генеза. Форми. Поетика», а також у двадцяти семи публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України: «Український театр», «Кінотеатр», у збірнику наукових праць «Мистецтвознавство України», в альманасі науковотеоретичних праць «Мистецькі обрії».

Список литературы

ВИСНОВКИ

Таким чином, у процесі дослідження доведено, що театральність (а за нею й театр), як ознака явищ соціального життя, котра об’єднує різнорідні сфери демонстративної поведінки спрямовані на те, щоб справити враження на партнера спілкування, народжується там, де твориться сакральний образ священної влади. Сакральний театр, у свою чергу, постає саме там, де актуалізується потреба в пропаганді театральними засобами тієї або іншої цінності як абсолютного авторитета (ствердженню якого й підпорядкований магістральний жанр сакрального театру — містерія, котра у процесі трансформації розшаровується на дрібніші жанри). Найважливішою складовою сакрального театру (яка визначається вже в перших єгипетських містеріях) стає тріумфальна процесія, в якій цар виконує роль головного бога. Саме ця частина виявляє найістотніший політичний жест великої містерії — ототожнення царя з богом, обожнення влади, оспівування земної влади як представництва бога на землі. Відтак народжується й основна формула містерійного сюжету — месія, рятівник, даритель, бог, у ролі якого може виступати як, власне, герой, так і маса, притаманними лише йому засобами рятує якусь людську спільноту, дає нове знання, що й стає висхідною подією для певного типу культури. Розгорнута сюжетна побудова з’являється лише на доволі високому етапі розвитку жанру, коли він вже перебуває на межі орнаментального; на найпримітивнішій стадії розвитку сакрального видовища головним у ньому є «богоявлення» (епіфанія), яке може здійснюватися найпримітивнішими машинами на кшталт deus ex machina. Відсутність такого типу сюжету, уособленого у певному герої, унеможливлює народження сакрального театру, прикладом чого можуть бути містерії масонів та ін.
Висхідною подією, з якої народжуються нові театральні системи, стає перенесення (початково — в Афінах) містерій зі сфери релігійної до сфери політичної і використання їх з політичною метою, що й ініціює жанрогенезу і творення нових театральних систем. Надалі народження нових театральних систем відбуватиметься тим самим шляхом — у процесі здійснення містерій з нагоди різноманітних свят (тріумфів, поховань, освячень храмів, хрестових походів, коронувань, в’їздів, виїздів, весіль, прийомів послів тощо), внаслідок чого релігійний жанр переорієнтовується на політичні цілі сакральної влади, що й визначає спочатку його бурхливий розвиток, а надалі — трансформацію і розшарування жанру (апокаліптична драма, апофеоз, головні і державні дійства, дияблерії, драматизована хроніка, жива картина, кайзершпіль, комедія плаща і шпаги, машинна трагедія, опера, парад, протестантська містерія, салонна комедія, трагедія, тріумф, фарс, цісарські вистави та ін.). Чи не найяскравіше цей процес демонструють принагідні вистави шкільного театру (привіти, панегірики високим гостям і панегіричні вистави на визначні події сучасного життя, парадні вистави з урочистих нагод), які виявляють зв’язок категорій «сакральне» і «театральність» з атракціонами. Пропагандистські завдання сакрального театру примушують його замовників йти шляхом спрощень і ототожнень, які, зазвичай, починаються здалеку, з натяків, доки не здійснюється підміна, внаслідок якої бог містерії перетворювався лише на псевдонім, маску, за якою стоїть авторитет влади — імператора, фараона, короля, царя. Цим визначаються й принципи епічної композиційної побудови містерії («серіал» або «монтаж атракціонів», які спираються на тріумфальне «нанизування» риторичних епізодів). Саме тому, всупереч одному із забобонів сприйняття сакрального театру (як і театрального мистецтва минулого в цілому), сакральний театр тяжіє до кітчу, який функціонально виправданий і є передумовою можливості маніпулювання звичними символами і охоплення «сакральним заходом» найширших верств населення. Саме тому перелік зовнішніх ознак містерії (краса, диво, потворність, таємниця, ризик, смерть, жорстокість, катастрофа) співпадає з характеристикою звичайного атракціону. Тому сакральний театр не лише не передбачає авторського тлумачення зображуваних подій, а й заперечує його (сакральний міф), що підвищує вимоги до майстерності урізноманітнення видовищ і висуває функцію керівника видовища — постановника святкових урочистостей (початково знеособленого), котрий і створює санкціоновану художню мову доби. Потреба у великомістерійній інтерпретації світу ініціює й чергове відродження режисури і формує навколо себе театральні системи.
Крім «внутрішнього» хронотопу (хронотопу п’єси, пов’язаного лише з самою виставою без урахування глядача, місця і часу показу спектаклю), існує ще й хронотоп «зовнішній» — саме ті час і місце, які подеколи й визначають сакральність показу вистави. Значною мірою, саме ці хронотопи й визначають монументальний стиль містерії, доки сама містерія не втрачає актуальності і не перетворюється на орнаментальне видовище, характерними ознаками якого є самоцільність, здрібнення тематики творів, нагромадження прикрас тощо, а головне — втрата сакрального начала, що дає підстави говорити про феномен жанрівдвійників, ознаки яких, на відміну від сакральної константи, постійно «мерехтять» (утопія, драматична поема, феєрія та ін.). Але усі ці жанри об’єднує у системне ціле сакральний (отже, й морфологічний) центр театральної системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамзон М. Монеты как средство пропаганды официальной политики Римской империи. — М.: РАН, Институт археологии, 1995. — 656 с.
2. Авдеев А. Происхождение театра. Элементы театра в первобытнообщинном строе. — Л.М.: Искусство, 1959. — 266 с.
3. Адорно Т.В. Избранное: Социология музыки. — М.; СПб.: Университетская книга, 1998. — 445 с.
4. Адорно Т.В. Эстетическая теория. — М.: Республика, 2001. — 527 с.
5. Андреев М. Средневековая европейская драма. Происхождение и становление (ХХІІІ вв.). — М.: Искусство, 1989. — 215 с.
6. Андрей Белый. Символизм как миропонимание. — М.: Республика, 1994. — 528 с.
7. Аникеев А., Кольга Г., Пуковская Н. НСДАП: идеология, структура и функции. — Ставрополь: Издво СГУ, 2000. — 323 с.
8. Аникст А. Театр эпохи Шекспира. — М.: Искусство, 1965. — 328 с.
9. Аникст А. Теория драмы от Гегеля до Маркса. — М.: Наука, 1983. — 288 с.
10. Антология исследований культуры. Т.1. Интерпретация культуры. — СПб., Университетская книга, 1997. — 728 с.
11. Антонович Д. Український театр // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. — К.: Либідь, 1993. — 592 с. — С. 443473.
12. Антонович Д. Триста років українського театру. 16191919. — Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. — 273 с.
13. Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. — К.: Дніпро, 1991. — 333 с.
14. Апулей. Метаморфозы или Золотой осел. — М.: МП «ГЕЛИКОН», 1991. — 192 с.
15. Арістотель. Політика. — К.: Основи, 2000. — 239 с.
16. Арто А. Театр и его двойник. Театр Серафима. — М.: Мартис, 1993. — 182 с.
17. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. — М.: Наука, 1988. — 329 с.
18. Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. — К.: Орій, УКСП «Кобза», 1992. — 472 с.
19. Бадалич И., Кузьмина В. Памятники русской школьной драмы XVІІІ века. (По загребским спискам). — М.: Наука, 1968. — 303 с.
20. Барба Е. Паперове каное. Путівник по театральній антропології. — Л.: Літопис, 2001. — 288 с.
21. Бартошевич А. Шекспир на английской сцене. — М.: Наука, 1985. — 285 c.
22. Барышев Г. Школьный театр Белоруссии ХVІІІ века. Учебновспомогательное пособие. — Минск, Минский институт культуры, 1990. — 382 с.
23. Батракова С. Искусство и утопия. Из истории западной живописи и архитектуры ХХ века. — М.: Наука, 1990. — 302 с.
24. Бахтин М. Литературнокритические статьи. — М.: Худ. лит., 1986. — 543 с.
25. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — М.: Худ. лит., 1989 — 541 с.
26. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. — Изд. второе. — М.: Искусство, 1986. — 445 с.
27. Бачелис Т. Шекспир и Крэг. — М.: Наука, 1983. — 351 с.
28. Бентли Э. Жизнь драмы. — М.: Искусство, 1978. — 368 с.
29. Бердяев Н. Судьба России. Опыт по психологии войны и национальности. — М.: Мысль, 1990. — 207 с.
30. Березкин В. Искусство сценографии мирового театра. В двух книгах. Книга первая: От истоков до начала ХХ века. Книга вторая: Первая половина ХХ века. — М.: Эдиториал УРСС, 1997. — 544 с.
31. Берк Пітер. Популярна культура в ранньомодерній Європі. — К.: УЦКД, 2001. — 352 с.
32. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Олександр Білецький. Зібрання праць у п’яти томах. Давня українська і давня російська літератури. — К.: Наукова думка, 1965. — Т.1: 527 с. — С. 277353.
33. Близнята ще зустрінуться. Антологія драматургії української діяспори. Упорядкування і вступна стаття Лариси Залеської Онишкевич. — К.—Л.: Час, 1997. — 640 с.
34. Бобошко Ю. Змагання мистецьких течій // Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру. — К.: Мистецтво, 1970. — 344 с.
35. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. — К.: Мистецтво, 1987. — 197 с.
36. Бодрийар Ж. Символический обмен и смерть. — М.: Добросвет, 2000. — 387 с.
37. Боннар А. Греческая цивилизация. От Илиады до Парфенона. — М.: Искусство, 1992. — 269 с.
38. Бояджиев Г. Вечно прекрасный театр эпохи Возрождения. — Л.: Искусство, 1973. — 471 с.
39. Брехт Б. Театр: В 5 т. — М.: Искусство, 1965. — Т.5/1: 528 с.; Т.5/2: 566 с.
40. Брук П. Пустое пространство. — М.: Прогресс, 1976. — 238 с.
41. Буревій К. Театр масового музичного дійства // Радянський театр. — 1930. — № 35. — С.6364.
42. Буркхардт Я. Культура Возрождения в Италии. Опыт исследования. — М.: Юрист, 1996. — 592 с.
43. Бушуева С. Полвека итальянского театра. 18801930. — Л.: Искусство, 1978. — 191 с.
44. Вагнер Р. Кольцо Нибелунга. Избранные работы. — М.: ЭКСМОПресс; СПб.: Terra Fantastica, 2001. — 800 с.
45. Вадимов А. Тривас М. От магов древности до иллюзионистов наших дней. Очерки истории иллюзионного искусства. — М.: Искусство, 1979. — 271 с.
46. Вакуленко Д. Сучасна українська драматургія. 19451972. Основні тенденції розвитку. — К.: Наукова думка, 1976. — 228 с.
47. Варнеке Б. Античний театр. — Х.К.: Державне видавництво України, 1929. — 168 с.
48. Варнеке Б. История античного театра. — М.Л.: Искусство, 1940. — 311 с.
49. Василько В. Микола Садовський та його театр. — К.: Мистецтво, 1962. — 196 с.
50. Василько В. Театру віддане життя. — К.: Мистецтво, 1984. — 407 с.
51. Василько В. Фрагменти режисури. — К.: Мистецтво, 1967. — 378 с.
52. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К.: Основи, 1998. — 534 с.
53. Велехова Н. Охлопков и театр улиц. — М.: Искусство, 1970. — 359 с.
54. Велишский Ф. История цивилизации: Быт и нравы древних греков и римлян. — М.: Издво ЭКСМОПресс, 2000. — 704 с.
55. Веселовский А. Мерлин и Соломон. Избранные работы. — М.: Издательство ЭКСМОПресс; СПб.: Terra Fantastica, 2001. — 864 с.
56. Веселовский А. Историческая поэтика / Вступ. ст. И.К.Горского; Сост., коммент. В.В.Мочаловой. — М.: Высшая школа, 1989. — 406 с.
57. Веселовська Г. Пошуки київських театрів 19181919 рр. // Український театр. — 1999. — № 1. — С. 1921.
58. Веселовська Г. Протестантське та православне барокко в слов’янському театрі XVІІXVІІІ ст. (Україна та Словаччина) // Українське барокко та європейський контекст. — К.: Наукова думка, 1991. — 256 с. — С. 203211.
59. Веселовська Г. Уроки для самогубців // Кінотеатр. — 1997. — № 3. — С.1416.
60. Висоцька Н. На перехресті цивілізацій. Афроамериканська драма як мультикультурний феномен. Монографія. — К.: Київський державний лінгвістичний університет, 1997. — 168 с.
61. Вишенський І. Твори. Переклад з книжної української мови Валерія Шевчука. — К.: Дніпро, 1986. — 247 с.
62. Вишневская И. Лениниана. Пятьдесят лет назад // Современная драматургия. — 1988. — № 1. — С. 181191.
63. Возняк М. Історія української літератури. У 2х кн. Вид. друге, випр. — Л.: Світ, 1994. — Кн. 2: 560 с.
64. Волкогонов Д. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна: У 2 кн. — К.: Політвидав України, 1989. — Кн. 1. — 597 с.; Кн. 2. — 670 с.
65. Волошин М. Избранное. Стихотворения. Воспоминания. Переписка. — Минск, Мастацкая літаратура, 1993. — 479 с.
66. Вольтер. Эстетика. Статьи, письма, предисловия и рассуждения. — М.: Искусство, 1974. — 392 с.
67. Вороний М. Театр і драма. Збірка статей. — К.: Мистецтво, 1989. — 408 с.
68. Восточный театр. Сб. ст. — Л.: Асаdеmіа, 1929. — 405 с.
69. Всеволодский (Гернгросс) В. История русского театра. В 2х т. — Л.М.: Теакинопечать, 1929. — Т.1: 576 с.
70. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: Дослідження категорії громадянське суспільство. — Львів, Літопис, 2000. — 320 с.
71. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. — К.: Четверта хвиля, 2001. — 424 с.
72. Гагеман К. Игры народов. Вып. 1. Индия. — Пг.: Academіa, 1923. — 143 с.; Вып. 3. Китай. Африка. — Л.: Academіa, 1924. — 110 с.
73. Гадамер Г.Г. Герменевтика і поетика. — К.: Юніверс, 2001. — 288 с.
74. Гадамер Г.Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. У 2х т. — К.: Юніверс, 2000. — Т.1: Герменевтика І. — Герменевтика І : Основи філософської герменевтики. — 464 с.; Т.2: Герменевтика ІІ : Доповнення. Покажчики. — 480 с.
75. Гайдабура В. Минулих днів зачарування // Український театр. — 1996. — № 6. — С. 1417.
76. Гайдабура В. Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецькофашистської окупації (19411944): Історія. Політика. Документи. Ідеї. Художні реалії. Людські долі. — К.: Мистецтво, 1998. — 224 с.
77. Гаккебуш В. Зустрічі з зарубіжними театрами. Випуск третій. — К.: Мистецтво, 1975. — 206 с.
78. Гарбузюк М. Фестивалі «Христос народився у Луцьку», або Чотири дні, що змінюють світ. (Репортаж з міжнародного фестивалю «Різдвяна містерія», 812 січня 2001р.) // Український театр. — 2001. — № 12. — С. 35.
79. Гвоздев А. Западноевропейский театр на рубеже ХІХ и ХХ столетий. — Л.М.: Искусство, 1939. — 378 с.
80. Гвоздев А. О смене театральных систем // О театре: Сб.статей. Временник отдела истории и теории театра. — Л.: Academia, 1926. — Вып.1. — 152 с. — С.736.
81. Гвоздев А., Пиотровский Адр. История европейского театра. Античный театр. Театр эпохи феодализма. — М.Л.: Academіa, 1931. — 693 с.
82. Гегель Г.В.Ф. Эстетика. В 4х т. — М.: Искусство, 1968. — Т.1: 311 с.; Т.3: 621 с.; Т.4: 675 с.
83. ГерасимоваПерсидська Н. Монодія як символ сакрального // Науковий вісник Національної музичної академії України ім П.І.Чайковського. Вип. 15. Православна монодія: її богословська, літургічна та естетична сутність. — К.: Національна музична академія України ім П.І.Чайковського, 2001. — 195 с. — С.1319.
84. Гете И. Театральное призвание Вильгельма Мейстера. — Л.: Наука, 1984. — 296 с.
85. Гижицки Е. С шахматами через века и страны. — Warzawa, Sport i turystyka, 1964. — 360 с.
86. Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе. — К.: Дух і Літера, 2001. — 542 с.
87. Голдовский Б., Смелянская С. Театр кукол Украины. Страницы истории. — СанФранциско, 1998. — 274 с.
88. Гоян Г. 2000 лет армянского театра. — М.: Искусство, 1952. — Т.1: Театр древней Армении. — 543 с.; Т.2: Театр средневековой Армении. — 510 с.
89. Грабович Г. Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. Друге виправлене й авторизоване видання. — К.: Часопис «Критика», 1998. — 208 с.
90. ГригоровичБарський В. Странствованія // Українська література ХVІІІ ст. — К.: Наукова думка, 1983. — 693 с. — С. 528571.
91. Григулевич И. Инквизиция. — 3е изд. — М.: Политиздат, 1985. — 448 с.
92. Грицай М. Українська драматургія XVІІXVІІІ ст. — К.: Вища школа, 1974. — 199 с.
93. Гриценко О. «Своя мудрість»: Національні міфології та «громадянська релігія» в Україні. — К.: УЦКД, 1998. — 184 с.
94. Громов Е. Сталин: власть и искусство. — М.: Республика, 1998. — 495 с.
95. Гротовський Є. Театр. Ритуал. Перформер. — Львів, Центр гуманітарних досліджень Львівського держуніверситету ім. І.Франка, 1999. — 186 с.
96. Грушевський М. Історія української літератури. — К.: Либідь, 1993. — Т.1: — 389 с.
97. Грюнберг К. Адольф Гитлер: Биография фюрера. СС — черная гвардия Гитлера. — М.: Республика, 1995. — 368 с.
98. Гуревич А. Категории средневековой культуры. — М.: Искусство, 1984. — 350 с.
99. Данилов С. Очерки по истории русского драматического театра. Учебное пособие. — М.Л.: Искусство, 1948. — 587 с.
100. Даркевич В. Народная культура средневековья. Светская праздничная жизнь в искусстве ІХХVІ вв. — М.: Наука, 1988. — 341 с.
101. Девель Н. Село Обераммергау и его мистерия. — СПб., 1911. — 32 с.
102. Делёз Ж. Логика смысла. Фуко М. Theatrum phіlosophіcum. — М.: «Раритет», Екатеринбург: «Деловая книга», 1998. — 480 с.
103. Дем’янівська Л. Українська драматична поема (Проблематика, жанрова специфіка). — К.: Вища школа, 1984. — 160 с.
104. Державин К. Театр Французской революции. 17891799. — Л.М.: Искусство, 1937. — 312 с.
105. Деррида Ж. Эссе об имени. — М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1998. — 192 с.
106. Дживелегов А. Итальянская народная комедия. — М.: Издательство АН СССР, 1954. — 298 с.
107. Диакон Л. История. — М.: Наука, 1988. — 240 с.
108. Дмитрова Л. Підручна книга з історії всесвітнього театру. Випуск 1й. За редакцією й з вступними увагами проф. О.Білецького. — Харків, 1929. — 472 с.
109. Дневник Елены Булгаковой. — М.: Книжная палата, 1990. — 400 с.
110. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії. — К.: Юніверс, 2002. — 424 с.
111. Евгений Вахтангов: [Сборник]. — М.: ВТО, 1984. — 571 с.
112. Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андрогін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. — 591 с.
113. Есслін М. Традиція абсурду // Український театр. — 1991. — № 6. — С. 2630.
114. Євреїнов М. Театр для себе // Український театр. — 1992. — № 1. — С. 1719.
115. Єрмакова Н. У пошуках великого стилю // Український театр. — 1998. — № 3. — С. 812.
116. Єфремов С. «Різдвяна містерія». Луцьк. Січень. 1993 р. // Український театр. — 1993. — № 2. — С. 1012.
117. Єфремов С. Історія українського письменства. — К.: Fеmіnа, 1995. — 688 с.
118. Єфремов С. Щоденники. 19231929. — К.: ЗАТ «Газета «РАДА», 1997. — 848 с.
119. ЖанПоль. Приготовительная школа эстетики. — М.: Искусство, 1981. — 448 с.
120. Жандо Д. История мирового цирка. — М.: Искусство, 1984. — 192 с.
121. Жегин Н. Действо о Чевенгуре // Театр. — 1990. — № 10.
122. Жемье Ф. Театр. Беседы, собранные Полем Гзелем. — М.: Искусство, 1958. — 250 с.
123. Жигульский К. Праздник и культура. Праздники старые и новые. — М.: Прогресс, 1985. — 336 с.
124. Жирар Р. Насилие и священное. — М.: Новое литературное обозрение, 2000. — 397 с.
125. Записки Михаила Васильевича Данилова, артиллерии майора, написанные им в 1771 году (17221762) // Безвременье и временщики. Воспоминания об «эпохе дворцовых переворотов» (1720е — 1760е годы). — Л.: Худ. лит., 1991. — 368 с. — С.281350.
126. Запорожці. До історії козацької культури: Зб. — К.: Мистецтво, 1993. — 400 с.
127. Захарова О. Светские церемониалы в России XVІІІ — начала ХХ в. — М.: ЗАО Издво Центрполиграф, 2001. — 329 с.
128. Зингерман Б. Очерки истории драмы 20 века. — М.: Наука, 1979. — 391 с.
129. Зингерман Б. Человек в меняющемся мире. Заметки на темы театра ХХ века // Театр. — 2000. — № 3.
130. Золотницкий Д. Режиссура эпохи «военного коммунизма» // Проблемы теории и практики русской советской режиссуры. 19171925. Сб. Статей. — Л.: ЛГИТМиК, 1978. — 160 с.
131. Иванов Г. Архитектура в культуротворчестве тоталитаризма. Философскоэстетический анализ. — К.: Стилос, 2001. — 168 с.
132. Из истории советской науки о театре. 20е годы. Сборник трудов. — М.: ГИТИС, 1988. — 340 с.
133. Иллюстрированная история мирового театра. Под ред. Джона Рассела Брауна. — М.: БММ, 1999. — 582 с.
134. Ильин И. Постмодернизм: Словарь терминов. — М.: Intrada MMI, 2000. — 384 с.
135. Ионеско Э. Противоядия. Пер. с французского. — М.: Прогресс — Литера, 1992. — 480 с.
136. Иоффе И. Мистерия и опера (Немецкое искусство ХVІХVІІІ вв.) — Л., 1937. — 234 с.
137. История западноевропейского театра. Под ред. С.С.Мокульского. — М.: Искусство, 19561988. — Т.1: 750 с., Т.2: 902 с.; Т.6: Под ред. Г.Н.Бояджиева [и др.]. — 656 с.
138. История русского драматического театра. В 7ми т. — М.: Искусство, 1977. — Т.1: От истоков до конца ХVІІІ века. Автор — В.Н.ВсеволодскийГернгросс. — 485 с.; Т.7: 18981917. — М.: Искусство, 1987. — 586 с.
139. Історія української культури. У 5ти т. — К.: Наукова думка, 2001. — Т.1. — Історія культури давнього населення України. — 1136 с.; Т.2. — Українська культура ХІІІХVІІ століть.— 848 с.
140. Каган М. Морфология искусства. Историкотеоретическое исследование внутреннего строения мира искусств. Ч.ІІІІ. — Л.: Искусство, 1972. — 439 с.
141. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. — М.: Наука, 1973. — 351 с.
142. Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Новый год. — М.: Наука, 1985. — 264 с.
143. Каллистов Д. Античный театр. — Л.: Искусство, 1970. — 175 с.
144. Камю А. Сочинения в 5 тт. — Харьков, «Фолио», 1998. — Т.4: 620 с.
145. Канетті Е. Маса і влада. — К.: Видавничий Дім «Альтернатива», 2001. — 416 с.
146. Карская Т. Французский ярмарочный театр. — Л.М.: Искусство, 1948. — 232 с.
147. Кереньи К. Элевсин. Архетипический образ матери и дочери. — М.: «Рефлбук», 2000. — 288 с.
148. Кестхейи Т. Анатомия детектива. Следствие по делу о детективе / Пер. с венг. Е.Тумаркиной. — Будапешт: «Корвина», 1989. — 259 с.
149. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К.: АТК «Обереги», 1994. — кн. ІІ. Т.3: (Весняний цикл). — 528 с.
150. Кин М. Рыцарство. — М.: Научный мир, 2000. — 520 с.
151. Кисіль О. Український театр. Дослідження. — К.: Мистецтво, 1968. — 256 с.
152. Кісін В. Режисура як мистецтво та професія. Життя, актор, образ: Із творчої спадщини. — К.: Видавничий дім «КМ Academіa», 1999. — 268 с.
153. Классическая драма Востока. — М.: Худ. лит., 1976. — 880 с.
154. Клековкин А. Событийнозрелищное мышление режиссера в структуре режиссерской деятельности. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения. — М.: ВНИИ искусствознания, 1991. — 166 с.
155. Клековкін О. Ars Coquіnarіa // Український театр. — № 3. — 1998. — С. 1216.
156. Клековкін О. Брат Самуїл, придворний піїт // Український театр. — 1995 — № 6. — С. 1821.
157. Клековкін О. Десять тез про сакральний театр Леся Курбаса // Кінотеатр. — 2001. — № 6. — С. 3634
158. Клековкін О. Здрастуй, театр, який ще не народився // Віче. — 1994. — № 7. — С.134140.
159. Клековкін О. Історія режисури: уроки і забобони // Український театр. — 2000. — № 12. — С.1011.
160. Клековкін О. ...І справді вимагає жертв // Український театр. — 1998. — № 2. — С. 2932.
161. Клековкін О. Кінець гри... щастя без тебе // Український театр. — 1988. — № 4. — С.2224.
162. Клековкін О. Лесь Курбас: Система і Метод // ІV Міжнародний конгрес україністів. Одеса, 2629 серпня. Доповіді та повідомлення. — ОдесаКиїв, Видавництво Асоціації етнологів, 2001. — Кн.2.: Мистецтвознавство. — 709 с. — С.556564.
163. Клековкін О. Лист з Хутора // Український театр. — 1994 — № 2. — С. 1618.
164. Клековкін О. Містерія у генезі видовищних жанрі