ЄФРОСИНІЯ ЗАРНИЦЬКА В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТЬ : Ефросинья ЗАРНИЦКАЯ В УКРАИНСКОМ театрального искусства КОНЦА XIX - ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКОВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА
ІМЕНІ І.К. КАРПЕНКА-КАРОГО

На правах рукопису

КІНЗЕРСЬКА Тетяна Петрівна

ЄФРОСИНІЯ ЗАРНИЦЬКА
В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ
КІНЦЯ ХІХ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТЬ

Спеціальність 17.00.02 театральне мистецтво
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник: академік Академії
мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Ростислав Ярославович Пилипчук

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПРО ЗАРНИЦЬКУ.....11
РОЗДІЛ 2. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЄФРОСИНІЇ ЗАРНИЦЬКОЇ.20
2.1. Перед вступом на сцену (1867 1889 рр.) 20
2.2. У трупі М.Кропивницького (1889 1893 рр.) 23
2.3. У трупі Г.Деркача (1893 1894 рр.). 34
2.4. У трупах О.Суслова і О. Суходольського (1894 1898 рр.), О.Суслова (1898 1909 рр.) та інших театральних трупах (1910 1914 рр.)........43
2.5. У Петрограді (1914 1924 рр.) 67
2.6. На Україні (19241936 рр.) 69
РОЗДІЛ 3. РИСИ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЗАРНИЦЬКОЇ 83
РОЗДІЛ 4. ТВОРЧА МАНЕРА ТА АКТОРСЬКИЙ ДІАПАЗОН ЗАРНИЦЬКОЇ 101
4.1. Акторська школа театру корифеїв..101
4.2. Робота Зарницької над роллю. Засоби виразності. Творення образу 111
4.3. Ролі Зарницької в музичних виставах123
4.4. Ролі Зарницької у драматичних виставах 140
4.5. Деякі підсумки 164
ВИСНОВКИ 170
ДОДАТОК А. ОСНОВНІ РОЛІ ЗАРНИЦЬКОЇ
ДОДАТОК Б. МІСЦЯ, У ЯКИХ ПЕРЕБУВАЛА ЗАРНИЦЬКА У РОКИ СЦЕНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП

Ідеї розбудови нації, що впродовж ХІХ століття набували розповсюдження у культурницьких колах гноблених народів Європи, охоплюють і національно свідому частину української інтелігенції. Разом з ученими істориками, фольклористами, етнографами переймаються цими ідеями і діячі українського театру.
Віками здійснювана російським царатом політика денаціоналізації українців через тотальне російщення, гальмування культурного розвитку народу, приниження й переслідування української мови, фальсифікацію історії України руйнувала в українському народові почуття національної гідності, формувала комплекс меншовартості, перетворювала народ з етнічної одиниці у населення.
У справі формування національної свідомості стає принциповим вияв самобутності українського народу через його унікальну етнічну культуру та розкриття власної правдивої історії.
Таке загальнодоступне масове видовище як театр стає ідеологічним чинником, бо впродовж багатьох років залишається ледве не єдиною цариною, де українська мова звучить в усій своїй красі й неповторності.
Шляхи розвитку національного сценічного мистецтва визначали діячі українського театру, які належали до будителів нації”. Вони усю свою творчу енергію спрямували на розвиток рідної сцени. Засобами театральної виразності виборювалося право українського народу на власну долю.
Через відтворення на сцені самобутнього фольклору, особливостей побуту, через розкриття найхворобливіших соціальних, моральних, економічних проблем віками приниженого й гнобленого українця визрівала ідея національного самовизначення.
На час вступу Зарницької на українську професіональну сцену (кінець 80-х років ХІХ ст.) національне театральне мистецтво перебувало у розквіті. Український театр формувався на злитті фольклорно-пісенної основи драматургії, пізнаваних ситуацій реального життя, романтичних устремлінь героїв з принципами гри щепкінської школи (повнота внутрішнього перевтілення в образ, багатогранність і детальність у розробці характеру, життєва конкретика і типовість).
Український театр мав на меті донести до глядача живу душу героя, приголомшити силою пристрастей, примусити співчувати своїм героям і бути співучасником подій, що відбуваються на сцені. Досягалося це завдяки мистецькій школі, що її проходили молоді актори в театрі.
Гастролі труп М.Кропивницького і М.Старицького в середині 80-х років ХІХ ст. у Петербурзі та в Москві стали тріумфом національного театрального мистецтва, дивуючи сучасників режисурою і акторською майстерністю всі ролі дихали життєвою правдою та непідробною простотою. Життєво правдиві й яскраво індивідуалізовані, сповнені найтонших переживань постаті українських селян, розробка масових сцен, мальовничі декорації з українськими краєвидами, правдиве селянське життя і побут у бутафорії та реквізиті, оригінальні мізансцени, різні нові театральні ефекти, добрі співи і музика все це на фоні тодішнього не дуже художнього не тільки провінціального, а навіть і столичного російського театру вразило глядача й примусило визнати височінь українського театру, навіть з його бідним, як порівняти, репертуаром, приборканим страшною цензурою”[1]/.
Незвичайний навіть для славнозвісних європейських акторів тріумф українських вистав 1880-х років дослідники національного театру вбачали як у співзвучності народницьких настроїв публіки українським виставам про селянське життя, прийнятті українських акторів за апостолів національного відродження й революційного руху”[2]/, так і в художніх досягненнях і в першу чергу в українських акторах та їхній грі”[3]/ (тобто співзвучність епосі репертуару та висока виконавська майстерність).
У справі розвитку українського театрального мистецтва передові діячі національної культури були охоплені ідеєю не тільки створення театру для народу, але й використання його як трибуни, з якої можна було виступати на захист свого народу. На часі були питання національного і соціального порядку. На шляху до вирішення цих проблем засобами театру українська творча інтелігенція прагнула до розв’язання питань народної освіти, художньо-естетичного виховання, пробудження національної самосвідомості.
Самим фактом свого існування театр корифеїв опинявся у таборі ідейних супротивників самодержавства: і через яскраво виражену національну самобутність*, і через ідейно-демократичне спрямування, прагнення до відтворення найактуальніших проблем сучасності.
Твори М.Кропивницького, М.Старицького, І. Тобілевича (І.Карпенка-Карого), що становили основу репертуару національного театру того часу, були зорієнтовані на аналіз тогочасної дійсності, а, отже, відповідно часові змінювалися теми й сюжети, відтворювалися нові типи й характери. Розширення тематики, поглиблення проблематики були шляхом до жанрової різноманітності національної драматургії і відбивали загальнокультурний процес демократизації суспільства.
Залежно від змін суспільно-політичного життя у п’єсах українських авторів на передній план виходили питання психологічні, морально-етичні, соціальні, національні тощо. Якщо у 80-х роках на українській сцені переважали мелодраматичні сюжети на тлі українського села (репрезентовані закладеними національною традицією музичними жанрами українською оперою, водевілем, народно-побутовою драмою та оперетою, історичною драмою зі співами) і поодинокими були соціально-психологічні драми (Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Кропивницького, Не так склалося, як жадалося” М.Старицького), то у 90-х роках та на початку ХХ ст. з’являються гостро соціальні драми і комедії з відтворенням нових соціальних типів (Олеся” М.Кропивницького, Хазяїн”, Сто тисяч” І.Карпенка-Карого), дальшого поширення набуває тема життя національної інтелігенції (драми Талан” М.Старицького, Понад Дніпром”, Суєта”, Житейське море” І.Тобілевича).
На межі 80-х - 90-х рр. ХІХ ст. відбувалося кількісне зростання українських театральних труп. Еволюціонували їх художньо-творчі засади. Побутовий романтизм поступався побутовому реалізму (яскравим виразником останнього стала трупа Саксаганського і Карпенка-Карого ).
Синкретична природа театру корифеїв говорить про те, що визначення його як побутового” є умовним, на що свого часу звертали увагу українські вчені. Наприкінці 1920-х рр. видатний український театрознавець П. Рулін у статті Завдання історії українського театру” наголошував на необхідності перевірити давню думку про побутовість” театру корифеїв[4]/. Адже побут це гола, нерозфарбована дійсність”[5]/. Якщо театр М.Кропивницького - М.Старицького користувався з селянсько-побутових або національно-історичних сюжетів, то він показував їх не in nature, не заради них самих, а заради тих чи інших театральних ефектів, зазначали О.Білецький і Я.Мамонтов. Побут та історія на цьому театрі завжди виставлялися в барвистих, етнографічних фарбах, в яскраво комічних або мелодраматичних ситуаціях”[6]/. Отже, побутовий” не означало життєподібний. О.Білецький і Я.Мамонтов наголошували, що система мистецьких чинників романтично-побутового театру мала в своїй основі не так реальний побут, не життєподібність, як яскраву театральність, що фарбувалася та оздоблювалася українською етнографією”[7]/.
Проти визначення побутовий” по відношенню до театру корифеїв застерігав і Д.Антонович у своїй монографії Триста років українського театру: 1619 1919”. Своєрідність побутового забарвлення українських вистав Д.Антонович пов’язував з діяльністю М.Старицького. Це побутовість без натуралістичних крайностів, [...] і властиве також для Старицького поєднання побутової основи із зовнішньою мальовничістю”[8]/.
Система мистецьких чинників цих двох напрямків мала істотні відмінності: якщо в романтично-побутовому театрі все було підпорядковане принципові театральності, сама людська дійсність була яскраво театралізована і основу вистав становили суто театральні ефекти (божевілля, п’яний захват, трагічна смерть, обдурена невинність, кривава помста тощо), то в реалістично-побутовому театрі принцип театральності підпорядковується принципові реальності, життєвої правдивості, і Театральний ефект досягається не ножем і шаблею, не трагічним криком, не комізмом висловів та надзвичайних ситуацій, а правдивим виявленням характерів та щоденних побутових явищ”[9]/.
Проте і в трупі Саксаганського і Карпенка-Карого, і в інших національних трупах у 90-х роках ХІХ ст. - 900-х роках ХХ ст. репертуар складався як з романтично-побутової драми, так і з реалістично-побутової, і виконавцями були актори, виховані переважно музично-драматичним репертуаром, або їх учні. Звідси в театральній практиці побутовий театр не був так виразно розмежований на дві системи: і в репертуарі, і в персональному складі, і в мистецьких засобах романтика і реалізм часто-густо йшли поруч [...]”[10]/.
Інтенсивне кількісне зростання національних труп у 90-х роках відбувалося завдяки сценічній школі М.Кропивницького - М.Старицького, великому успіхові українських вистав у глядачів різних верств суспільства. Тільки вчитель Зарницької М.Кропивницький виховав декілька поколінь акторів національної сцени (трупи 1882 - 1888 рр., 1888 - 1893 рр., 1894 1900 рр.), - це була ціла когорта видатних акторів (М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, Л.Манько, О.Вірина, А.Максимович, Ф.Левицький, Є.Зарницька, О.Суслов, Г.Борисоглібська, Н.Чарновська, В.Марченко, У.Сластіна-Суслова, С.Глазуненко та ін.). Багато хто з них створювали власні трупи, передаючи досвід, набутий під керівництвом учителя, початківцям. Зарницька - одна з кращих серед цієї когорти.
У багатьох працях учених і практиків театру простежується думка про необхідність вивчення творчості найбільш вичерпної кількості високоталановитих акторів для об’єктивного розкриття історії театру взагалі і українського національного зокрема. Так, Д.Антонович наголошував на необхідності вивчати практичну школу” М.Кропивницького, через яку пройшло кілька поколінь українських акторів[11]/. Видатний український театрознавець і педагог П.Рулін закликав дослідників українського театру уважно поставитися до вивчення окремих яскравих індивідуальностей, що на них такий багатий був старий театр. Адже ж не викликала суперечок надзвичайна обдарованість не тільки перших корифеїв, що сміло до Петербургу з’явились, але й низки акторів, що працювали із Старицьким або розпочали своє навчання 1888 року в Кропивницького. Отже й слід поставити собі за мету вивчaти шляхи цих акторів, зростання їх талантів [...] Уважніші студії навколо однієї персони дадуть чимало й для порівнювання одного актора з одним й для відтворення, зрештою, того ж таки тла”[12]/. Один з провідних українських театральних діячів режисер, актор, педагог, театрознавець В.Василько писав: Поруч з нашими славнозвісними корифеями в українському театрі працювала ціла плеяда незаслужено забутих високоталановитих артистів. Це Любов Павлівна Ліницька, Федір Васильович Левицький, Іван Олександрович Мар’яненко, [...] Ганна Іванівна Борисоглібська, Іван Едуардович Замичковський, Єфрозія Пилипівна Зарницька, Онисій Зиновійович Суслов та інші. Вони внесли в історію театру великий творчий доробок - створили багато образів, які своєю ідейною й художньою вартістю дорівнювали образам, створеним корифеями”[13]/.
На сьогодні ця думка найповніше розкрита у першому томі двотомного видання Український драматичний театр” (К., 1967), зокрема в нарисах про театральні трупи кінця ХІХ початку ХХ ст. (автор Є.Хлібцевич). На великому фактичному матеріалі автор доводить, що у 90-х роках вже було очевидно, що сценічне мистецтво художнього реалізму, ансамблевої єдності і професіональної зрілості не є явищем ізольованим, зосередженим в одній, двох або в трьох трупах. Породжені як наслідок інтенсивного культурного прогресу пореформеної України, зразкові трупи множили свій досвід і сприяли загальному розвиткові театрального процесу”[14]/.
Питання ролі і значення досягнень українського театру цього періоду продовжують бентежити і сучасних театрознавців. А.Драк пропонує розглядати поняття театр корифеїв” не тільки як епоху в розвитку національного театру, а як цілий напрямок, явище всієї культури. Це широке коло* митців (принаймні два покоління), об’єднаних спільністю ідейних спрямувань. Це - школа, система, яка має певні мистецькі ознаки. Це золота доба українського театру [...]”[15]/.
В цьому контексті особливо важливо дослідити мистецькі ознаки цієї школи через творчість широкого кола” митців, серед яких однією з провідних була Єфросинія Пилипівна Зарницька.

[1]/ Кисіль О.Г. Український театр. - К., 1925. - С. 86.

[2]/ Там само.

[3]/ Кисіль О.Г. Український театр. - К., 1925. - С. 86.

* Звучання зі сцени рідної української мови в обставинах її практичної дискримінації і винищення культивувало почуття всеукраїнського братства, фольклорно-пісенна основа репертуару, відтворення етнографічної своєрідності українського села навіть при загальнолюдській проблематиці драматургії спростовували сумніви скептиків щодо існування української нації взагалі.

[4]/ Рулін П. Завдання історії українського театру // Річник українського театрального музею. К., 1929. С. 9 40.

[5]/ Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. Хрестоматія: Частина друга: Український новий театр (від початку ХІХ до перших років ХХ ст.). - Харків, 1941. - С. 10.

[6]/ Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. Хрестоматія: Частина друга: Український новий театр (від початку ХІХ до перших років ХХ ст.). - Харків, 1941. - С. 10.

[7]/ Там само.

[8]/ Антонович Д. Триста років українського театру: 1619 - 1919. - Прага, 1925. - С.155.

[9]/ Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. Хрестоматія: Частина друга: Український новий театр (від початку ХІХ до перших років ХХ ст.) - Харків, 1941. - С.10.

[10]/ Там само. - С.12.

[11]/ Антонович Д. Триста років українського театру: 1619 - 1919. - Прага, 1925. - С. 142.

[12]/ Рулін П.І. Завдання історії українського театру // Річник Українського театрального музею. - Вип.І. - К., 1929. - С.34.

[13]/ Василько В.С. Спогади про Любов Ліницьку // Любов Павлівна Ліницька. - К., 1957. - С.109.

[14]/ Український драматичний театр. Нариси історії: В 2 т. - К., 1967. - Т.1. С.280.

* Підкреслення моє Т.К.

[15]/ Драк А.М. Спадщина, яку ми так і не осягнули // Український театр. - Київ, 1994. - №1. - С.6 8.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Український театр останнього двадцятиліття ХІХ початку ХХ століть був одним з найважливіших ідеологічних факторів у справі розбудови нації. Він розжеврів у свідомих, і збудив у несвідомих національне почуття, [] став великим етапом і чинником в історії зростаючого національного самопізнання []”[1]/ , писала в 1907 році у статті Двадцять п¢ять років українського театру” Л. Старицька-Черняхівська.
Одночасно українське сценічне мистецтво того часу стало явищем мистецького порядку і сягнуло вершин світового театру, завдяки чому і здобуло визначення театр корифеїв”.
У 80-і 90-і роки ХІХ століття на тлі гастролюючих труп формується унікальна національна театральна школа, своєрідність якої значною мірою обумовлюється музично-драматичним репертуарним спрямуванням. Цей репертуар сприяє розвитку на національній сцені режисури як професії. Наближені до оперних форм, вистави потребували жорсткої партитури спектаклю відповідно до музичного матеріалу, вимагаючи від режисера особливої дисципліни думки й фантазії (всі його бачення повинні були вкладатися в жорстку музичну форму). Цей репертуар сприяв народженню ансамблю, адже у жорсткій, темпо-ритмічно вибудованій конструкції вистави прем¢єрство було неможливе. Ансамблева злагодженість та високий виконавській професіоналізм вистав вражали сучасників упродовж багатьох років.
Національне театральне мистецтво еволюціонувало, наче перетікаючи з романтично-побутової театральної системи у реалістично-побутову, проте в театральній практиці романтизм і реалізм ішли поряд, формуючи акторів на єдиних мистецьких засадах.
У романтично-побутовому театрі панував принцип театральності (побутовим його можна назвати тільки умовно). Вистави не відображали дійсність у формах самого життя, а перетворювали її засобами мистецтва, створюючи реальність естетичну.
Участь у наближених до оперних форм виставах (де спів і танець були органічними засобами виразності у створюваному образі) підтримувала традицію сценічного видовища, що збагачувало акторську техніку музикальністю та ритмічністю і в драматичних виставах. Музикальністю була просякнута кожна мить існування актора у ролі.
Завдяки синтетичному характерові національного театру голос актора (який володів таємницею віршованих розмірів та ритмів) був здатний передати найтонші психологічні відтінки, тіло його як професійного танцюриста було втіленням психіки, а почуття та емоції вкладалися і гармоніювалися жорсткою партитурою музичної вистави.
Вистави відзначалися динамічністю і легкістю завдяки досконалому володінню такими найважливішими властивостями у механізмі мистецтва актора, як здатність до миттєвого включення у запропоновані обставини, легкість переходів від однієї думки до другої, від одного емоційного стану до другого. Рухливість, пластичність, мальовничість, музикальність, свідоме володіння своїми емоціями, модуляціями голосу, виразним тілом, тонке почуття стилю були ознаками національної театральної школи.
Музично-драматична природа національного романтично-побутового театру сприяла оволодінню акторами засобами неповторності у мистецтві, багато років грана роль здавалася глядачам щоразу новою і свіжою.
Суть національної акторської природи полягала у щирому перевтіленні актора в сценічний образ (з відтворенням його психологічної правди) і яскравій театральності гри. (Відбувалося властиве музичним виставам злиття психологічної школи переживання і школи удавання.)
Метою актора було створення індивідуалізованих образів-типів, у відтворенні яких художня правда визнавалася як найхарактерніша ознака, як школа. Актори театру корифеїв були співавторами драматургів. Мета відтворення типу сприяла процесові роботи над роллю, виходячи з образу, що вимагало різноманітності і яскравості відібраних деталей та забезпечувало високий рівень акторської техніки. Театральні критики на сторінках тогочасної російськомовної преси називали українських акторів художниками, а образи українських селян у їх виконанні перлинами мистецької краси, закінченими типами, цілісними натурами на повний зріст.
Час тріумфу Зарницької припадає на 1890-і - 1900-і роки. На творчій манері актриси позначилося властиве національній сцені поєднання романтичної і реалістичної театральних систем. Вона органічно існувала і в романтичному репертуарі, використовуючи яскраві, соковиті фарби, і у реалістично-побутовому, вдаючись до максимальної простоти й стриманості. Її гра супроводжувалася глибокою психологічною розробкою ролей і рідкісною органікою у їх виконанні.
Наприкінці 1880-х років, коли Зарницька прийшла на національну професіональну сцену, українське театральне мистецтво в культурному житті Російської імперії вже заявило про себе як явище високого мистецького порядку. Сформована в ньому система мистецьких чинників стала для Зарницької орієнтиром на шляху до осягнення художньої правди образу і вироблення власної манери гри.
Досконало володіючи необхідними для актриси синтетичного театру засобами виразності, Зарницька з великою майстерністю перевтілювалась у ролі різних соціальних і національних героїнь, висвічувала різні грані жіночого характеру, різні властивості жіночої душі.
Упродовж багатьох років сучасників вражала безмежність творчих можливостей актриси, яка утверджувала професіоналізм, сценічну культуру та високу моральність національних традицій.
Разом із М. Заньковецькою, М. Садовським, П. Саксаганським, Г.Затиркевич-Карпинською, Л. Ліницькою, Ф. Левицьким, О. Сусловим та багатьма іншими славетними майстрами національної сцени Зарницька у своїй творчості перенесла кращі надбання українського театру 80-х 90-х рр. ХІХ століття, його школу в театр нової епохи театр першої третини ХХ століття.
Час довів, що вплив діяльності корифеїв української сцени на національне мистецтво двадцятого століття був вагомим, як і вкоріненість” українського театру нової епохи у ними закладеному фундаменті художніх ідей”[2]/ , зазначає О. Красильникова у монографії Історія українського театру ХХ сторіччя”. Проте діяльність корифеїв це не тільки явище загальномистецького масштабу, а раритет духовної культури українського народу”[3]/.

[1]/ Старицька-Черняхівська Л. Двадцять п¢ять років українського театру // Україна. 1907. октяб. С.49.

[2]/ Красильникова О.В. Історія українського театру ХХ сторіччя: Монографія. К., 1999. С.25.

[3]/ Там само.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Акторська майстерність корифеїв: Зб. /Упоряд. та вступ. ст. І.О.Волошина. К.: Мистецтво, 1973. 182 с.
2. Антонович Д. Триста років українського театру: 1619 1919. Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. 272 с.
3. Архимович Л.Б. Українська класична опера: Історичний нарис. К.: Держ.вид-во образотворч. мистецтва і муз.літ. УРСР, 1957. 311 с.
4. Баканідзе О.А. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. К.: Дніпро, 1984. 218 с.
5. Білецький О., Мамонтов Я. Український театр. Хрестоматія: Частина друга: Український новий театр (від початків ХІХ до перших років ХХ ст.). Х.: Мистецтво, 1941. 359 с.
6. Бобошко Ю.М. Режисер Лесь Курбас. К.: Мистецтво, 1987. 187 с.
7. Богомолець-Лазурська Н.М. Життя Марії Заньковецької. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1961. 67 с.
8. Большая советская энциклопедия. М., 1972. Т.9. 622 с.
9. Ванслов В. Опера и ее сценическое воплощение. М.: ЦТО, 1963. 254 с.
10.Василько В.С. Микола Садовський та його театр. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1962. 196 с.
11.Василько В.С. Ф.В.Левицький: Нарис про життя і творчість. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. 115 с.
12.Вінок спогадів про Заньковецьку/ Упоряд. О.Ватуля, П.Долина, П.Перепелиця. К.: Мистецтво, 1950. 258 с.
13.Владимирская А.Р. Звездные часы оперетты. Л.: Искусство, 1975. 136 с.
14.Волицька І.В. Театральна юність Леся Курбаса (проблема формування творчої особистості). Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1995. 152 с.
15.Вороний М.К. Поезія. Переклади. Критика. Публіцистика /Авт.вступ.ст. і ред. Г.Д.Вервес, упоряд. і приміт. Т.І.Гундорової. К.: Наук.думка, 1996. 704 с.
16.Вороний М.К. Театр і драма: Зб. ст./Упоряд., вступ.ст.О.К.Бабишкіна. К.: Мистецтво, 1989. 408 с.
17.Давыдов В.Н. Рассказ о прошлом/Вступ.ст. и примеч. Э.Н.Белой. Л.,М.: Искусство, 1962. 260 с.
18.Дібровенко М. Карпо Соленик: Життя і діяльність. К.: Мистецтво, 1951. 47 с.
19. Дем’янівська Л.С. Іван Карпенко-Карий (І.К.Тобілевич). Життя і творчість: Навч.посібник. К.: Либідь, 1995. 144 с.
20.Дурилін С.М. Марія Заньковецька: 1860 1934: Життя і творчість. К.: Мистецтво, 1955. 518 с.
21.Дузь І.М. Іван Едуардович Замичковський. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз.літ. УРСР, 1962. 39 с.
22.Дузь І.М. Марія Садовська: Нарис про життя і творчість. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1957. 73 с.
23.Дурилін С.М. Марія Заньковецька: 1860 1934. Життя і творчість. К.: Мистецтво, 1955. 518 с.
24.Дурылин С.Н. Мария Заньковецкая: 1854 1934. Жизнь и творчество. К.: Мистецтво, 1982. 447 с.
25. Єфремов С.О. Щоденники: 19231929. К.: ЗАТ Газета РадааРРР”, 1997. 848 с.
26.Заболотна В.І. Акторське мистецтво України (1922 1927 рр.): Конспект лекцій. К.: НМКВО, 1992. 63 с.
27.Загайкевич М.П. Музично-драматичний театр//Історія української музики: В 6т. Т.2. Друга половина ХІХ ст. /Редкол.: Т.П.Булат (відп.ред.), О.С.Олійник, А.К.Терещенко. К.: Наук.думка, 1989. 464 с.
28.Зограф Н.Г. Малый театр в конце ХІХ начале ХХ века. М.: Наука, 1966. 603 с.
29.История зарубежного театра. Театр Европы и США ХІХ ХХ вв.: Учебник для культурно-просветит. и театральных учебных заведений: Ч.2/Под общ. ред.Г.Н.Бояджиева. М.: Просвещение, 1972. 327 с.
30.История русского драматического театра. В 7т. Т. 6. 1882 1897 /Редкол.: Е.Г.Холодов (гл.ред.) и др. М.: Искусство, 1982. 575 с.
31.История русского драматического театра: В 7т. Т. 7. 1898 1917 /Редкол.: Е.Г Холодов (гл.ред.) и др. М.:Искусство, 1987. 586 с.
32.Історія української музики: В 6 т. К.: Наук. думка, 1989. Т.2. 464 с.
33.Йосипенко М.К. Марко Лукич Кропивницький. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. 323 с.
34.Карпенко-Карий І.К. Драматичні твори / Вступ.ст., упоряд. і приміт. Р.Я.Пилипчука; ред. С.Д.Зубков. К.: Наук.думка, 1989. 608 с.
35.Касиненко Ю.И. Малороссы во Франции //Сочинения Юрия Ивановича Касиненко. Лубны, 1898. С.3 119.
36.Каталог пьес членов общества русских драматических писателей и оперных композиторов. Москва, 1914.
37.Кауфман Л. М.Т.Васильєв: Нарис про життя і творчість. К.:Сов.композитор, 1962. 71 с.
38.Кисіль О.Г. Український театр: Дослідження /Упоряд. О.Кисіль; Вступ.ст. М.Рильського; Ред.приміт. й комент. П.Перепелиці та Р.Пилипчука. К.: Мистецтво. 1968. 256 с.
39.Кисіль О.Г. Український театр: Популярний нарис історії українського театру. К.: Книгоспілка, 1925. 179 с.
40.Коваленко О.М. Фольклор і театр (Функціонування фольклорної цитати в українській драматургії і театрі другої половини ХІХ століття) //Дис. на здоб. наук. ст. канд.мистецтвознавства. НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського. К., 1995.
41.Коломієць Р.Г. Театр Саксаганського і Карпенка-Карого. К.: Мистецтво, 1984. 100 с.
42.Комаров М. Українська драматургія: Збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського. Одеса, 1906. 231 с.
43.Комаров М. До Української драматургії”: Збірка бібліографічного знадібку. Одеса, 1912. 229 с.
44.Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: Репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 469 с.
45.Кравчук П.І. В.С.Василько режисер /Відп.ред. Р.Я.Пилипчук. К.: Наук.думка, 1980. 245 с.
46.Красильникова О.В. Історія українського театру ХХ сторіччя: Монографія. К.: Либідь, 1999. 208 с.
47.Кристи Г. Работа Станиславского в оперном театре. М., Искусство, 1952. 283 с.
48.Кропивницький М.Л. Вибрані п’єси. Вступ.ст. і приміт. П.М.Сіренка. К.: Мистецтво, 1977. 367 с.
49.Кропивницький М. П’єси. Вступ. ст. Р.Я. Пилипчука. К.: Дніпро, 1990. 448 с.
50.Кропивницький М.Л. Твори в шести томах. Т.2. /Упоряд., підгот. текстів та приміт. П.П. Перепелиці; ред. О.І.Білецький. К.: Держ.вид-во худож. літ., 1958. 538 с.
51.Кропивницький М.Л. Твори в шести томах. Т.5. Інсценізації та переробки /Упоряд., підгот. текстів та приміт. П.П.Перепелиці. К.: Держ. вид-во худож.літ., 1959. 628 с.
52.Кропивницький М.Л. Твори в шести томах. Т.6 /Упоряд., підгот. текстів та приміт. П.П.Перепелиці. К.: Держ. вид-во худож.літ., 1960. 671 с.
53.Корифеи украинской сцены. К.: Друкарня Петра Барського, 1901. 192 с.
54.Корифеї українського театру: матеріали про діяльність театру корифеїв /Упоряд., вступ.ст., приміт. І.О.Волошина. К.: Мистецтво, 1982. 307 с.
55.Кузякина Н.Б. Становление украинской советской режиссуры (1920 начало 30-х гг.): Учеб.пособие. Л.: ЛГИТМИК, 1984. 79 с.
56.Курбас Л. Березіль:Із творчої спадщини/Упоряд. і приміт. М.Лабінського; Передм. Ю.Бобошка. К.: Дніпро, 1988. 518 с.
57.Лесь Курбас: Спогади сучасників/ За ред. В.Василька; Упоряд.зб., авт. Матеріалів до хронології життя і творчої діяльності О.С.Курбаса” та Приміток” М.Лабінський. К.: Мистецтво, 1969. 358 с.
58.Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе : Литературное наследие /Сост. М.Г.Лабинский, Л.С.Танюк; Вступ.ст. Н.Б.Кузякиной. М.: Искусство, 1987. 462 с.
59.Лисенко І.М.Словник співаків України: Енциклопедичне видання/ Післямова М.Слабошпицького. К.: Рада; Ліга українськиї меценатів; Джерсі сіті. Вид-во М.П.Коць, 1997. 354 с.
60.Линник Н.П. Музыка в режиссерской интерпретации украинской классической драматургии (к проблеме традиций и новаторства в украинском сценическом искусстве) //Автореф. дис. на соиск.науч.степени канд.искусствоведения. АН УССР. Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии им.М.Ф.Рыльского. К., 1977.
61.Любов Павлівна Ліницька. К.: Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз.літ. УРСР, 1957. 176 с.
62.Мамонтов Я.А. Театральна публіцистика /Упоряд., підгот. текстів, вступ.ст. та приміт. П.П.Перепелиці. К.:Мистецтво, 1967. 327 с.
63.Марко Лукич Кропивницький : Збірник статей, спогадів і матеріалів/Упоряд. П.Долина, П.Перепелиця. К.: Мистецтво, 1955. 530 с.
64.Марков П.А. О театре: В 4 т. М.: Искусство, 1974 1976. Т. 1 3.
65.Мар’яненко І.О. Минуле українського театру: Зустрічі. Творча праця. К.: Мистецтво, 1953. 182 с.
66.Марьяненко И.А. Прошлое украинского театра: Воспоминания. М.: Искусство, 1954. 248 с.
67.Мар’яненко І.О. Сцена, актори, ролі. К.: Мистецтво, 1964. 290 с.
68.Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей: В 4 т. /Подгот. к печати Ю.Н. Масанов; Ред. Б.П. Козьмин. М.: Изд-во всесоюзной книжной палаты, 1956 - 1960. Т.1-4.
69.Маяк Й.Ф. На українській сцені. К.: Мистецтво, 1971. 104 с.
70.Михеева Л., Орелович А. В мире оперетты: Путеводитель. Л.: Советский композитор, 1977. 383 с.
71.Митці України: Енциклопедичний довідник /Упоряд.: М.Г. Лабінський, В.С. Мурза. За ред. А.В.Кудрицького. К.: УЕ, 1992. 848 с.
72.Мистецтво України: Біографічний довідник /Упоряд.: А.В. Кудрицький, М.Г. Лабінський. За ред. А.В. Кудрицького. К.: УЕ, 1997. 700 с.
73.Молодий театр: Генеза.Завдання. Шляхи /Упоряд., авт.вступ.ст. М.Г.Лабінський. К.: Мистецтво, 1991. 320 с.
74.Николаевцы (1789 1999): Энциклопедический словарь. Николаев: Возможности Киммерии, 1999.
75.Очерки истории русской театральной критики: Вторая половина ХІХ века /Под ред. А.Я.Альтшуллера. Л.: Искусство, 1976. 344 с.
76.Охріменко П.П. Шляхами братання (про українсько-білоруські театрально-драматургічні зв’язки). К.: Мистецтво, 1968. 146 с.
77.Петлюра С.В. Статті /Упоряд. та авт. передм. О.О.Климчук. К.: Дніпро, 1993. 341 с.
78.Попович К.Ф. Украинский театр в Кишиневе. Кишинев: Штиинца, 1974. 214 с.
79.Пружанский А.М. Отечественные певцы (1750 1917): Словарь. М.: Советский композитор, 1991. Т.1. 424 с.
80.Режисура українського театру: Традиції і сучасність: Зб. наук.праць/ Відп.ред. Л.А.Дашківська; АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського. К.: Наук.Думка, 1990. 300 с.
81.Ротбаум Л.Д. Опера и ее сценическое воплощение: Записки режиссера. М.: Сов. композитор, 1980. 262 с.
82.Рулін П. Марія Заньковецька: Життя і творчість. К.: Рух, 1929. 109 с.
83.Рулін П.І. На шляхах революційного театру /Упоряд. та приміт. Л.М.Руліної. К.: Мистецтво, 1972. 354 с.
84.Садовський М.К. Мої театральні згадки: 1881 1917. К.: Держ. вид-во образотворч.мистецтва і муз.літ. УРСР, 1956. 404 с.
85.Саксаганський П.К. Думки про театр /Упоряд. та приміт. М.Дібровенка; Вступ.ст. Ю.Костюка. К.: Мистецтво, 1955. 233 с.
86.Саксаганський П.К. По шляху життя. К., Х.: Держ. літ. вид-во, 1935. 232 с.
87.Светаева М.Г. Мария Гавриловна Савина. М.: Искусство, 1988. 318 с.
88.Сікорська І.М. Українська комічна опера: Генезис, тенденції розвитку. (Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства). К., 1993. 18 с.
89.Slownik Biograficzny Teatru Polskiego: 1765 1965. Wazszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1973.
90.Слово про Ганну Затиркевич-Карпинську. К.: Мистецтво, 1966. 204 с.
91.Смолич Ю.К. Про театр: Збірник статей, рецензій, нарисів /Упоряд., бібліогр. та післям. М.Лабінського. К.: Мистецтво, 1977. 215 с.
92.Спогади про Миколу Садовського: Зб. /Упоряд., вступ.ст., приміт. Р.Я.Пилипчука. К.: Мистецтво, 1981. 182 с.
93.Спогади про Панаса Саксаганського: Зб. /Упоряд., вступ.ст., приміт. Р.Я.Пилипчука. К.: Мистецтво, 1984. 190 с.
94.Спогади про Івана Карпенка-Карого: Збірник /Упоряд., вступ.ст., приміт. Р.Я.Пилипчука. К.: Мистецтво, 1987. 183 с.
95.Спогади про Марка Лукича Кропивницького: Зб. /Упоряд. П.П.Перепелиці, В.П.Яроша. К.: Мистецтво, 1990. 216 с.
96.Станішевський Ю.О. Оперний театр Радянської України: Історія і сучасність. К.: Муз.Україна, 1988. 248 с.
97.Станішевський Ю.О. Театр, народжений революцією: Нариси історії української радянської театральної культури 1917 1987 рр. К.: Мистецтво, 1987. 213 с.
98.Старицький М.П. Твори: В 6т. К.: Дніпро, 1989 1990.
99.Театральная енциклопедия: В 5т. М.: Сов.энцикл., 1961 1967.
100. Терещенко М.С. Театральні горизонти. К.: Мистецтво, 1981. 110 с.
101. Тернюк П.І. Іван Мар’яненко. К.: 1978.
102. Тернюк П.И. Иван Марьяненко. М.: Искусство, 1977. 321 с.
103. Тобілевич Б.П. Панас Карпович Саксаганський: 1859 1940. Життя і творчість театрального діяча. К.: Держ.вид-во образотворч.мистецтва і муз.літ. УРСР, 1957. 326 с.
104. Тобілевич С.В. Мої стежки і зустрічі. К.: Держ. вид-во образотворч.мистецтва і муз.літ. УРСР, 1957. 474 с.
105. Українська радянська енциклопедія. К.: Головна ред. Української радянської енциклопедії, 1961. Т.5. 560 с.
106. Українська радянська енциклопедія. К.: Головна ред. Української радянської енциклопедії, 1979. Т.4. 2 вид. 558 с.
107. Український драматичний театр: Нариси історії. В 2т. Т.1. Дожовтневий період/ АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Т.Рильського; Відп.ред. М.Т.Рильський. К.: Наук.думка, 1967. 518 с.
108. Український драматичний театр: Нариси історії. В 2т. Т.2. Радянський період /Редкол.: М.Т.Рильський, М.К.Йосипенко, Ю.Г.Костюк. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 540 с.
109. Український радянський енциклопедичний словник: У Зт. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1966. Т.1. 856 с.
110. Український радянський енциклопедичний словник: У Зт. 2-е вид. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1986. Т.1. 752 с.
111. Українське акторське мистецтво: Традиції і сучасність /Відп.ред. Ю.О.Станішевський. К.: Наук.думка, 1986. 192 с.
112. Філософія. Історія культури. Освіта: Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. 408 с.
113. Франко І.Я. Про театр і драматургію: Вибрані статті, рецензії та висловлювання // Упоряд. М.Ф.Нечиталюк. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 240 с.
114. Цибаньова О.С. Літопис життя і творчості І.Карпенка-Карого (І.К.Тобілевича). К.: Дніпро, 1967. 451 с.
115. Шалуташвили Н. Грузинско-украинские театральные связи. Тбилиси: Хеловнеба, 1984. 281 с.
116. Шалуташвили Н. Страницы великой дружбы. К.: Мистецтво, 1966. 226 с.
117. Енциклопедія українознавства /Гол. ред. В. Кубійович. Львів: Молоде життя, 1993. 800 с.
Журнальні статті
117. Варнак Охрім [Онопрій Василенко]. Трупа Деркача в Севастополі// Зоря. Львів, 1893. Ч.24. С. 483 484.
118. Вл.Л-ій [Рецензія] //Театр и искусство. Петербург, 1900. № 10. С. 203 204.
119. Драк А.М. Спадщина, яку ми так і не осягнули //Український театр. Київ, 1994. № 1. С. 6 8.
120. Драк А.М. Це невмируще, магічне щось” //Український театр. Київ, 1994. № 6. С. 2 7.
121. Еремеев Н. Ревизор” в группе Суслова // Русский артист. Петербург, 1908. № 12. С.188.
122. Заболотна В.І. Повернутися до себе: Спроба типологізації українського акторства //Український театр. Київ, 1993. № 5. С. 4 6, 15, 18.
123. Йосипенко М. Є.П.Зарницька (1867 1936) //Театр. Київ, 1936. № 1. С. 71.
124. Коломієць Р.Г. З відстані часу: Французькі гастролі українських акторів // Український театр. Київ, 1984. № 3. С. 26 27.
125. Малорусская труппа в С.-Петербурге (Корреспонденция из С.-Петербурга) [С.Н.] //Киевская старина. Киев, 1900. Март. С. 158.
126. Неїжмак М. [Комаров М.] Українська драматична трупа М.Кропивницького в Одесі// Зоря. Львів, 1892. Січень. Ч.1. С. 19 20.
127. Оверчук М. У затінку зорі // Український театр. Київ, 1997. № 4. С. 26 28.
128. Пилипчук Р.Я. Марія Заньковецька: підсумки і перспективи вивчення життя і творчості//Український театр. Київ, 1994. № 4. С. 2 5.
129. Пилипчук Р.Я. Українському професіональному театрові 175 років //Український театр. Київ, 1994. № 1. С. 11 13.
130. Пилипчук Р.Я. Українському театрові 400 років //Український театр. Київ, 1991. № 6. С. 6 8.
131. Рулін П.І. Завдання історії українського театру //Річник Українського театрального музею. Вип. 1. К., 1929. С. 34.
132. Сеннікова Р.Д. Цікава сторінка історії //Український театр. Київ, 1972. № 6. С. 26 27.
133. Слабченко Т. Подорож української трупи до Франції: Епізод з історії українського театру //Червоний шлях. 1927. № 4. С. 204 211.
134. Старицька-Черняхівська Л. Двадцять п’ять років українського театру (Спогади та думки) //Україна. 1907. Октябрь. С. 44 95; Ноябрь-декабрь. С. 280 346.
135. [Стаття] // Театр и искусство. Петербург, 1908. 16 марта. №11. С.199.
136. Суслов О.З. Подорож трупи Деркача до Парижа в 1894 році//За сто літ: Книга перша. 1927. С. 220 226.
137. Уманов-Каплуновский В. Гоголевские типы в исполнении артистов-малороссов //Нива. 1897. № 43.
138. Уманов-Каплуновский В. Малорусский театр с его современными артистами //Север. 1900. № 14.
139. Уманов-Каплуновский В. Малорусская труппа О.З. Суслова //Север. 1902. № 12.
140. Уманов-Каплуновский В. Бенефис Зарницкой //Север. 1902. № 17.
141. Уманов-Каплуновский В.В. Малорусские артисты //Север. Петербург, 1902. 3 мая. № 18.
Газетні статті
142. Альфонс Кар. Русский театр (Корневильские колокола) //Театр. Одесса, 1899. 10 янв. № 9.
143. Б.П-ій [Писаревский Б.] [Рецензія] //Театр. Одесса, 1899. 21 янв. № 19.
144. Б.П-ій [Писаревский Б.] Наши малороссы (Итоги) //Театр. Одесса, 1899. 5 янв. № 4.
145. Бондаренко Я.Земляки актриси //Культура і життя. Київ, 1