НАРОДНИЙ ТЕАТР ТОВАРИСТВА “УКРАЇНСЬКА БЕСІДА” У ЛЬВОВІ. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ (1918–1924 рр.) : НАРОДНЫЙ ТЕАТР ОБЩЕСТВА "УКРАИНСКАЯ Беседа" ВО ЛЬВОВЕ. Заключительный период ДЕЯТЕЛЬНОСТИ (1918-1924 гг.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

Б О Н Ь К О В С Ь К А
Олена Олегівна

УДК 792 (477/83-25) (091)..1918/1924”

НАРОДНИЙ ТЕАТР ТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКА БЕСІДА”
У ЛЬВОВІ. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ (19181924 рр.)

спеціальність 17.00.02 театральне мистецтво

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Київ 2002

ВСТУП

Актуальність теми. У комплексі досліджень цілісної історії українського театру через геополітичні обставини відбулась історично зумовлена диференціація українського театрального процесу Східної і Західної України. Поза очевидними, хоча не завжди закономірними спільними моментами репертуарної політики, акторського і режисерського мистецтва, подібністю організаційної структури, тут характерні відмінності, що простежуються не тільки у розмежованому територіально-суспільному просторі, а й у суб’єктивному ідеологізовано-часовому вимірі. Якщо становлення і розвиток нового українського театру у Східній Галичині, зокрема товариства Руська бесіда”, на сьогоднішньому етапі отримав відповідний історично-театрознавчий аналіз, то діяльність театру під протекторатом того ж товариства з модифікованою назвою Українська Бесіда” у системі українського сценічного процесу окупованої Польщею Галичини 19201930-х рр. залишилась не введеною у загальний огляд розвитку українського театру ХХ ст. Тим часом цей недовготривалий період функцінування театру товариства Українська Бесіда” (19181924) дуже важливий, оскільки у нечисленних розвідках і спогадах зафіксовано чимало цікавих подій, нововведень і планів, неординарних знахідок, досягнень і навіть віхових у театральному процесі Східної Галичини явищ. Тобто діяльність різних театральних колективів товариства Українська Бесіда” того часу характерна і важлива тим, що усі вони більшою чи меншою мірою намагались працювати і розвивались за законами і в контексті актуальних ідей і напрямів тогочасного українського модерного сценічного мистецтва.
Отож, з одного боку, назріла потреба не тільки в історичній площині кон кретизувати, структурно виокремити і класифікувати усі етапи цього періоду і тим самим цілісно й умотивовано завершити історичний розвиток театру товариства Українська Бесіда”, а з другого обумовивити відмінність цих етапів художнім і адміністративним керівництвом, репертуарною політикою, режисурою і акторським складом, ввести цей театр у контекст тогочасного як східногалицького, так і загальноукраїнського театрального процесу, а разом з тим у сучасну історію українського театру і новітні театрознавчі дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація розв’язує одну з проблем теми Українське мистецтво в культурних взаємозв’язках” (шифр 3.3.4.3), що виконувалась у відділі мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України у 19942000 рр.
Згідно з окресленою проблематикою формулюється мета дисертації у ґрунтовному, комплексному дослідженні феномена художньої діяльності театру товариства Українська Бесіда” в умовах нової держави Польщі як своєрідного, невід’ємного і значущого у загальноукраїнському театральному процесі явища національного сценічного мистецтва. Отже, для розв’язання визначеної мети постають такі завдання:
- розширити, хронологічно систематизувати і ввести у науковий обіг нову джерельну базу (театральні рецензії, проблемні статті, повідомлення тогочасної львівської та місцевої преси, театральні афіші, архівні матеріали), згідно з якою логічно зіставити, умотивувати й уточнити наявні мемуарні джерела;
- реконструювати репертуар та творчий склад різних сценічних колективів театру товариства Українська Бесіда”, на основі яких провести чітку диференціацію відмінних етапів у визначеному періоді його діяльності;
- у хронологічній послідовності чи у принциповому на цей час чи у цих умовах ідейно-проблемному або формально-новаторському драматургічному матеріалі проаналізувати і по змозі реконструювати вистави. На їх матеріалі показати концептуальність чи брак режисерських рішень, акторську майстерність, згідно з якими охарактеризувати естетико-стилістичні відмінності на різних етапах діяльності театру;
- виявити тенденції розвитку театру товариства Українська Бесіда” у контексті з тогочасним театральним процесом Східної України.
Предметом дисертації обрано хронологічно завершальний період діяльності театру товариства Українська Бесіда”. Об’єктом дослідження є закономірності і специфіка естетико-художнього сценічного процесу. Аналізуються вистави, режисерське і акторське мистецтво, проводиться спроба охарактеризувати тогочасну театрально-естетичну думку і театральну критику.
Методологія. В основу дослідження покладено принцип історичного, проблемно-хронологічного аналізу діяльності театру товариства Українська Бесіда” протягом завершальних років, оскільки за художнім керівництвом, репертуарною політикою, стилістикою постановок, режисерською і акторською майстерністю вдається чітко розмежувати окремі етапи його функціонування. У цілісному аналізі також частково застосовуються художньо-естетичний, компаративістський, типологічно-жанровий методи та метод реконструкції.
Хронологічні та територіальні межі. Точкою відліку можна вважати серпеньвересень 1918 р., коли після розпаду у липні 1918 р., ще під час панування Австро-Угорщини, попередньої трупи театру товариства Українська Бесіда” так званого Стрілецького театру, був організований (уже у межах польської держави), новий сценічний колектив. Не потребує спеціального обґрунтування завершальний травеньчервень 1924 р., коли товариство Українська Бесіда” з власної ініціативи відмовилось від юрисдикції над своїм театром. Дослідження більшою мірою стосується порівняно стабільного основного місця роботи театру у Львові, а також частково його гастролей по Східній Галичині.
Наукова новизна дисертації визначається метою і завданням, оскільки у ній уперше в історії українського театру:
- здійснено синтетичну, комплексну розробку діяльності театру товариства Українська Бесіда” у 19181924 рр. як своєрідного, самодостатнього явища українського сценічного мистецтва, невід’ємного від загальноукраїнського театрального процесу в контексті європейської культури;
- проведено чітку диференціацію і зроблено естетико-театрознавчий аналіз діяльності різних сценічних колективів театру товариства Українська Бесіда”, хронологічно достовірно й умотивовано визначено відмінні етапи його діяльності;
- залучено в науковий обіг значну кількість знайдених, невідомих досі джерел і матеріалів.
Практичне значення роботи полягає у можливості застосування її результатів і висновків у лекційних курсах історії українського театру і, зокрема, використання її як вихідної бази для створення окремих лекційних курсів історії театрального процесу Східної Галичини 19201930-х рр. у вищих навчальних гуманітарних театрознавчих закладах, а також у загальних курсах історії української культури. Її матеріали необхідні для розширення і створення цілісної, якісно нової історії українського театру.
Апробація результатів дисертації здійснювалась на засіданнях кафедри театрознавства Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, засіданнях відділу мистецтвознавства і вченої ради Інституту народознавства НАН України, наукових сесіях Наукового товариства ім. Шевченка (Театрознавча комісія. Львів, 19952000), науково-творчій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження Мар’яна Крушельницького (Київ, 1997), Четвертому міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999), міжнародній науковій конференції Ukraińskie życie kulturalne w okresie międzywojennym na ziemiach ukraińskich oraz na ziemiach polskich II Rzeczypospolitej” (Warszawa, 1999), науковій конференції Театр Галичини (друга половина ХІХ перша половина ХХ ст.)”, проведеній кафедрою театрознавства і акторського мистецтва Львівського національного університету ім. Івана Франка (Львів, 2000), науково-творчій конференції Корифеї українського театру предтеча українського театрального аванґарду” (Кіровоград, 2000), міжнародній науковій конференції Літературна і політична спадщина Володимира Винниченка на тлі ХХ ст.” (Кіровоград, 2000), міжнародній науковій конференції Поляки у Києві” (Київ, 2001).
Основні положення дисертації опубліковано у 7 фахових виданнях: Народознавчі Зошити” (1997, 1999, 2000), Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта” (1998), Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Праці Театрознавчої комісії” (1999), Ukraińskie życie kulturalne w okresie międzywojennym na ziemiach ukraińskich oraz na ziemiach polskich II Rzeczypospolitej. Międzynarodowa konferencja naukowa” (1999), збірник ІV Міжнародний конгрес Україністів. Одеса, 2629 серпня 1999 р.” (2001), Вісник Львівського університету” (2001), Просценіум” (2002).
Структура: дослідження складається зі вступу, основної частини (п’яти розділів і двох параграфів), висновків, списку використаної літератури, який налічує 392 позиції, п’яти додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В умовах нової польської держави національному театрові тов. УБ” удалось продовжити своє існування тільки на шість років. Порівняно з попередньою півстолітньою історією функціонування української сцени в Галичині за Австро-Угорщини цей період може здатись надто коротким, щоб простежити у театральному процесі репертуарної, постійно діючої сцени значні звершення, здобутки і досягнення. Однак у його межах вдається розрізнити цілком відмінні етапи. Художня якість сценічного мистецтва кожного з них не тільки своєрідна, неоднозначна і різновартісна, а й в окремих випадках відрізняється віховим значенням у розвитку українського театрального мистецтва Східної Галичини.
Протягом українсько-польської війни і на початковому етапі встановлення у Східній Галичині нового ворожого окупаційного польського режиму неоціненною була заслуга довголітнього діяча українського театру тов. Рб” директора В. Коссака. Адже саме він у несприятливій і складній політичній ситуації, наважився домагатись відновлення діяльності театру тов. УБ” у столичному Львові. Пройшовши через неодноразові відмови і заборони, він зумів утвердити його передвоєнний офіційний статус, як самостійного, самодостатнього національного театрального колективу, створити для нього правову основу (концесія, приміщення), організувати повноцінну нову акторську трупу. Звичайно, послуговуючись спершу аматорськими і тимчасовими виконавськими силами, посередньою режисурою, через брак знищених війною декорацій, гардеробу, реквізиту і матеріальної підтримки театр не міг давати високомистецьких вистав, не кажучи вже про пошукову роботу чи про відкриття нових мистецьких особистостей. Однак на той час тільки український театр тов. УБ” зумів виконати надзвичайно важливу функцію, завдання якої полягало у збереженні національної ідентичності й підтримці патріотичного духу пригнобленого українського народу Галичини. На окресленому складному етапі характер діяльності цього театрального колективу визначається винятково тоді необхідною і важливою пропагандистською роллю.
Для вирішення безперспективної ситуації, яка згодом склалась у такому логічно вичерпному нетривалому творчому процесі театру тов. УБ”, якраз нагодилась частина його довоєнних, інтернованих зі Східної України акторів. Частково ознайомившись і навіть скориставшись можливістю деякий час опосередковано працювати з найновішими досягненнями модерного українського театру, вони внесли в апатію львівського театрального життя новий потенціал розвитку сценічного мистецтва. Перші показові постановки УНТ викликали зацікавлення незвичністю тематики драм, приваблювали і захоплювали старанним, культурним, інтелігентним акторським виконанням. Привізши зі собою новітні ідеї оновлення українського сценічного мистецтва, зокрема в Галичині, художнє керівництво УНТ уважало запорукою розв’зання цієї проблеми багатий, незвичайний, різножанровий, стилістично багатогранний репертуар. Однак відразу після успішних вступних вистав, аналіз яких вказує на епігонство, нетворче перенесення і ремісниче повторення використаних прийомів, діяльність театру сконцентрувалась на традиційному галицькому репертуарі. При спорадичному зверненні до задекларованих вистав практика їх сценічної реалізації свідчила про недієвість такого способу, оскільки не тільки була необхідна нова драматургія, а й орієнтація і розуміння її відмінних для різних літературних течій і напрямів естетичних засад з відповідними конкретними вимогами, яких УНТ не усвідомлював і не міг подолати. Колективові легше було працювати у традиційних театральних формах. Його діяльність промовисто стилістично залежала і підпорядковувалась черговим, творчо-сильнішим зовнішнім впливам. Реперуарна політика театру відзначалась невиваженістю, невдумливою еклектикою зовнішнього відображення. Водночас, незважаючи на строкатість репертуару, певний еклектизм, а радше брак естетичних уподобань, УНТ у міру своїх можливостей і розуміння провадив пошукову роботу і протягом року здійснив дванадцять постановок з нового українського і європейського репертару, чим у художньому плані підготував сприятливий ґрунт для сприйняття серйозного драматичного реалістично-психологічного театру О. Загарова.
Діяльність О. Загарова у театрі тов. УБ” стала найприкметнішою і найвизначнішою віхою цього періоду і сприймалася на галицькому ґрунті як новітнє, майже революційне театральне явище. Особистість цього режисера, актора і педагога, яка акумулювала у собі високий рівень освіти, професіоналізм і широкий досвід сценічної практики, несла знання про досягнення нових театральних напрямів і провідних сучасних режисерів, оперуючи і мислячи власне європейським рівнем театральних ідей, здатна була заповнити той вакуум, що характеризував театральний процес Східної Галичини на початку 20-х рр. XX ст. Адже ця, донедавна могутня правова автономія Австро-Угорщини з великим адміністративним центром у Львові тепер перебувала за межами великих звершень і замкнулась у власному виснаженому локальному середовищі. Український театр працював у певній ізоляції як від польської культури, яка у конфронтації не допускала інтеграції українського елементу, досягнувши тим самим його зворотньої ігнорації, так і від східноукраїнської. О. Загаров, хоч із застарілою на той час, але незнаною у Галичині, естетикою реалістично-психологічного театру знаменував собою вихід зовні. Загалом для репертуару театру тов. УБ” не стояло питання втілення нових тем чи розширення жанрової палітри, які на різних етапах його діяльності більшою чи меншою мірою мали своє сценічне втілення. Тут, власне, стояла проблема концептуально-цілісної репертуарної політики. Отже, загаровська установка створити на базі театру тов. УБ” репрезентативну в Галичині українську сцену, де б водночас разом, але відокремлено у режисерському самовизначенні, співіснували лінії драматичного й оперно-опереткового репертуару, здобула настільки новаторський ефект. Такий розподіл, обіцяючи бути мистецько-дієвим і практичним, давав змогу режисерові, особливо акторам, послідовно сконцентровувати свою творчість у відповідному спрямуванні. У його програмі відчувалась естетична висота як у режисурі, так і в акторській довершеності. Свою режисерську практику О. Загаров базує на принципі професіоналізму, першосновою якого є висока акторська майстерність і техніка. За недовгий період роботи йому вдається сформувати стрункий, сильний, гармонійний ансамбль як з частини талановитої старшої, так і з плеяди молодої, ще недосвідченої акторської генерації, яка зрозуміла і зуміла оволодіти його вимогами загальної культури, спостережливості, поваги до авторського тексту, розуміння стилю п’єси і вистави. Наприкінці діяльності О. Загарова у Львові ситуація у творчому процесі театру товариства Українська Бесіда” змінилась. Загаровський драматичний репертуар у провінційному поспіхові не до кінця виправдав себе, збився з чіткого графіка, оскільки ритм прем’єрних четвергів згодом перетворився у безперспективний, позбавлений відповідних мистецьких вимог механічний конвеєр. Загаровським постановкам уже бракувало оригінальних знахідок режисури, і вони не здійснювали первинного мистецького впливу. Власне його фактура” акторського виконання уже не вражала, форми гри повторювались.
Разом з тим значення нетривалого періоду діяльності О. Загарова у театрі тов. УБ” залишається беззаперечно великим. З його допомогою український театр у Галичині опанував принципи побудови репертуару, дістав змогу реалізувати ту драматургію, якою на той час вільно послуговувався російський і європейський театр. З когорти молодих акторів йому вдалось сформувати невелику групу, заклавши в неї розуміння і основи володіння професійною технікою акторської майстерності. Його діяльність сприяла піднесенню фаховості тогочасної львівської української театральної критики. Отже, в особі О. Загарова український театр у Галичині, продовжуючи тезу Н. Кузякіної, дістав режисера рівня ХХ ст. Без нього навряд чи реалістично-психологічний театр, хоч і не будучи концептуально-довершеним, досягнув би галицької сцени у такому закінченому вигляді, якій за короткий час вдалось повністю пройти визначальний етап у становленні і розвитку нового театрального мистецтва початку XX ст.
Поряд із О. Загаровим працював Й. Стадник. У його режисерську компетенцію входив музично-драматичний чи, за тогочасним визначенням, оперно-оперетковий репертуар. Художнє керівництво Й. Стадника, який свого часу був поборником власне такої репертуарної політики, що окреслила чільний творчий етап в історії театру тов. Рб”, було надзвичайно вдалим і доречним. Крім того, він, будучи ознайомленим з тогочасними настроями оновлення українського сценічного мистецтва, реально усвідомлював і віддавав першість загаровському драматичному репертуарові. Своєю чергою стадниківський, переважно старий, репертуар, не проектував основного мистецького навантаження, не ставив перед собою нових художніх пошуків, а полягав насамперед в урізноманітненні і розширенні, відповідно до глядацьких уподобань, його жанрових рамок. Разом з тим таке чітке розмежування репертуарного навантаження відігравало педагогічну роль, створюючи для драматичного складу виконавців можливість спробувати себе і попрацювати в іншиж естетичних і стилістичних вимогах, оволодіти відмінними сценічними особливостями виражальних засобів і прийомів акторського мистецтва в опері, опереті, класичній українській реалістично-побутовій драмі тощо.
Після від’їзду О. Загарова художнє керівництво театром тов. УБ” в останньому сезоні його діяльності продовжував здійснювати Й. Стадник, надалі провадячи лінію музично-драматичного репертуару. Сформовані раніше методи його режисури не сприяли принциповому оновленню театру. Режисерські роботи послідовника О. Загарова М. Крушельницького у комедійній драматургії ще залишались дилетантськими і не відрізнялись оригінальним прочитанням. Отже, цей завершальний етап не вражав прикметними мистецькими знахідками чи явищами і не мав характеру новаторської цілеспрямованості, хоча відзначався планомірністю і самодостатністю сценічної роботи. Тому остаточне рішення тов. УБ”, незважаючи на минулорічне (1923 р.) попередження вивести з-під юрисдикції власний театр, який володів усіма засобами повноцінної сценічної діяльності, все-таки було несподіваним і, навіть, несправедливим у його 60-річний ювілей.
З іншого погляду інтелектуальна еліта Львова інтуїтивно відчувала потребу в якісному оновленні українського театрального мистецтва у Галичині. Повсякчас її надії і прагнення, здавалось, набували реальних форм: початок роботи УНТ, приїзд О. Загарова. Проте їх діяльність, окрім того, що була нетривалою, залишалась або ремісничою, або творчо нетривкою, щоб стати могутнім поштовхом до розвитку якісно-нового, нетрадиційного сценічного мистецтва. Не розуміючи причин застою, інтелектуальна, творча, але опосередкована до специфіки сценічного процесу, українська інтелігенція безуспішно шукала виходу в зовнішній реорганізації укладу репрезентативного у Східній Галичині національного театру. Однак рішення про відокремлення театральної трупи від тов. УБ” залишилось лише формальним, оскільки вона все-таки зберігала чималий потенціал творчої праці, щоб без його протекторату незалежно і самостійно продовжувати сценічну діяльність.

У контексті загальноукраїнського театрального процесу ХХ ст. діяльність театру тов. УБ” посідає особливе місце. Феномен полягає у тому, що різні у його межах колективи працювали у діапазоні як східноукраїнського театру (традиційна класична українська драматургія, орієнтація на новітні театральні напрямки), так і західноєвропейського, що, безперечно, характеризується режисурою О. Загарова, а також об’єктивною приналежністю Східної Галичини до Польщі (подібний популярний західноєвропейський репертуар, яким оперували тогочасні польські сцени). Власне така специфіка короткочасного завершального періоду діяльності театру тов. УБ” визначає його неповторність і невторинність в історії українського театрального мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. / Академія наук Української РСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: Наукова думка, 1980. Т. 26: Літературно-критичні праці (18761885). 464 с.
2. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. / Академія наук Української РСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: Наукова думка, 1980. Т. 28: Літературно-критичні праці (18901892). 440 с.
3. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. / Академія наук Української РСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: Наукова думка, 1981. Т. 29: Літературно-критичні праці (18931895). 664 с.
4. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. / Академія наук Української РСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: Наукова думка, 1982. Т. 33: Літературно-критичні праці (19001902). 528 с.
5. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. / Академія Наук Української РСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: Наукова думка, 1982. Т. 35: Літературно-критичні праці (19031905). 512 с.
6. Антонович Д. Триста років українського театру: 16191919. Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. 273 с.
7. Кисіль О. Український театр. К.: Мистецтво, 1968. 260 с.
8. Чарнецький С. Нарис історії українського театру в Галичині: Накладом фонду Учітеся, брати мої”. Львів, 1934. 254 с.
9. Український драматичний театр. Нариси історії: В 2 т. / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. К.: Наукова думка, 1967. Т. 1: Дожовтневий період. 518 с.
10.Пилипчук Р. Західноукраїнський театр на шляхах до возз’єднання // Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру / Ред. колегія: М. К. Йосипенко (голов. ред.) та інші. К.: Мистецтво, 1970. 334 с.; 16 л. іл.
11.Пилипчук Р. Я. Украинский театр Восточной Галиции и Северной Буковины (3060е гг. ХІХ в.): Автореф. дис. канд-та искусствоведения: 820 / Институт искусствоведения, фольклора и этнографии им. М. Ф. Рильского АН УССР. К., 1971. 24 с.
12. Пилипчук Р. Український театр в Галичині // Народний календар, 1964 / Ред.-упоряд.: З. С. Березіна, І. І. Гайдамаченко, Є. П. Дубровенко, В. А. Зленко. К.: Держполітвидав УРСР, 1963.
13. Пилипчук Р. Театр Руської бесіди” // Радянська Україна. 1964. 31 берез.
14. Пилипчук Р. 100-річчя українського професіонального театру в Галичині (18641964) // Театральна культура, 1964: Науковий міжвідомчий щорічник / Міністерство культури УРСР, АН УРСР, Українське театральне товариство. К.: Мистецтво, 1966. [Вип.] 1. 210 с.
15. Пилипчук Р. П’єси Івана Котляревського на галицькій сцені (60-і роки ХІХ ст.) // Народна творчість та етногрфія. 1969. № 6. (200 років І. П. Котляревському).
16. Пилипчук Р. Польська драма на українській сцені в Галичині 4060-х років ХІХ ст. // Слов’янське літературознавство і фольклористика. К., 1971. Вип. 7.
17. Боньковська О. Український народний театр товариства Українська Бесіда” в роки Першої світової війни (Стрілецький театр) // Записки НТШ. Праці Театрознавчої комісії. Львів, 1999. Т. ССХХХVII.
18. Історія української культури. Під заг. ред. д-ра Івана Крип’якевича. Видання Івана Тиктора, 1937. Перевид.: К.: Либідь, 1994. 656 с.
19. Українська культура: лекції за ред. Д. Антоновича. Подєбради, 1940 (циклостиль). Перевидання: К.: Либідь, 1993. 592 с.; іл.
20. Романицький Б. Український театр у минулому і тепер. К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1950. 64 с.
21. Кривицька Л. На службі народного театру. Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1954. 52 с.
22. Кривицька Л. Повість про моє життя: (Спогади артистки). К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 103 с., 13 л. іл. і портр.
23. Кривицька Л. Повість про моє життя: (Спогади артистки) [Літ. запис Б. Кордіані, 2е доп. і випр. вид.]. К.: Мистецтво, 1965. 183 с., 1 л. портр.
24. Мельничук-Лучко Л. Тернистим шляхом. Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1961. 216 с.
25. Боньковська О. Український мандрівний театр Миколи Орла-Степняка (Галичина, 1920-ті рр.) // Народознавчі Зошити. 1999. № 5.
26. Кирчів Р. Іван Рубчак // Жовтень. 1962. № 7. 138 с.
27. Кирчів Р. Запорожець за Дунаєм” на західноукраїнській сцені // Жовтень. 1963. № 4.
28. Кирчів Р. Завіса піднялась назавжди: До 100-річчя українського галицького театру // Вільна Україна. 1964. 29 берез.
29. Кирчів Р., Лучко Л. Твори Т. Г. Шевченка на західноукраїнській сцені // Театральний Львів. 1961. № 4.
30. Рудницький М. В наймах у Мельпомени. К.: Державне видавництво Мистецтво”, 1963. 344 с.
31. Рудницький М. Непередбачені зустрічі. Львів: Каменяр, 1969. 208 с.
32. Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня // На шляхах революційного театру. К.: Мистецтво, 1972. 356 с.
33. Нікєєв В. Олександр Загаров і український театр. К.: Мистецтво, 1969. 88 с., іл.
34. Костюк Ю. К. С. Станіславський і український театр. К.: Б. н., 1963. 64 с. з іл.
35. Танюк Л. Марьян Крушельницкий. М.: Сов. искусство, 1974. 224 с.; 16 л. ил.
36. Кузякина Н. Становление украинской советской режиссуры (1920 начало 30х гг.): Учебное пособие / Министерство культуры РСФСР. ЛГИТМиК. Л., 1984. 79 с.
37. Станішевський Ю. О. Акторське мистецтво українського радянського театру (проблеми становлення і розвитку традицій) // Українське акторське мистецтво: традиції і сучасність / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. К.: Наукова думка, 1986.
38. Піскун І. Український радянський театр: нарис. К.: Державне видавницвтво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1957. 81 с.
39. Український драматичний театр. Нариси історії: В 2 т. / АН УРСР. Інститут мистецтвознавсвта, фольклору та етноґрафії ім. М. Т. Рильського. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. Т. 2: Радянський період. 648 с.
40. История советского драматического театра: В 6 т. М.: Искусство, 1966. Т. 1: 19171920. С. 212242 (автор розділу Український театр” М. Йосипенко); Т. 2: 19211925. С. 163191 (автор розділу Український театр” М. Йосипенко).
41. Станішевський Ю. Театр, народжений революцією: нариси історії української радянської театральної культури 19171987 рр. К.: Мистецтво, 1987. 244 с.
42. Красильникова О. Історія українського театру ХХ ст. К.: Либідь, 1999. 206 с.
43. Медведик П. Катерина Рубчакова: [Про життя і творчість видатної української драматичної та оперної артистки]. К.: Мистецтво, 1989. 103, [1]. с., [16]. арк. іл.;
43a. Затварська Р. Корифеї галицьких театрів. Коломия: Видавничо-
поліграфічне товариство Вік”, 1997. 88 с.
44. Історія української музики: В 6 т. /АН України. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; редкол.: М. М. Гордійчук (голова) та ін. К.: Наукова думка, 1992. Т. 4: 19171941. 616 с.
45. Лисенко І. М. Словник співаків України. Енциклопедичне видання. Післямова М. Слабошпицького. К.: Рада, 1997. 354 с.: іл.
46. Лужницький Г. З історії українського театру. Доба Олександра Загарова // Київ. 1953. ІІ. Ч. 2, ІІІ. Ч. 3.
47. Лужницький Г. Йосип Стадник // Київ. 1953. Ч. 5.
48. Лужницький Г. Західно-європейський репертуар в українському театрі // Альманах Гомону України” на 1959. Торонто, 1958.
49. Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва: В 2 т. /Об’єднання мистців української сцени (ОМУС). Нью-ЙоркПарижСіднейТоронто, 1975. Т. 1: 19151975. 848 с.
50. Ничка Г. Український Незалежний Театр у Львові // Київ. 1955. Ч. 12.
51. Ревуцький В. В орбіті світового театру. КиївХарківНью-Йорк: Вид. М. П. Коць, 1995. 244 с.
52. Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва: В 2 т. /Об’єднання мистців української сцени (ОМУС)/. Нью-ЙоркПарижСіднейТоронто, 1992. Т. 2: 19151991. 796 с.
53. Шерегій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року. Нью-ЙоркПарижСіднейТоронтоПряшівЛьвів: Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі. Відділ української літератури в Пряшеві, 1993. 414 с.
54. Українська загальна енциклопедія: Книга знання в 3-х томах, багато ілюстрована, з кольоровими таблицями, мапами та образками / Під гол. ред. Івана Раковського. ЛьвівСтаниславівКоломия: Видання кооперативи Рідна школа”, 1935. Т. ІІІ.
55. ЕУ: Загальна частина. Нью-ЙоркПариж, 1949. Перевид. в Україні: К., 1995. Т. 3. (автори статті Театр” В. Гаєвський, Г. Лужницький, В. Ревуцький).
56. Української Бесіди Театр // ЕУ: Словникова частина / Наукове товариство ім. Шевченка. Голов. редактор проф. д-р В. Кубійович. ПарижНью-Йорк: Вид-во Молоде життя”, 1980. Т. 9.
57. Большая советская энциклопедия. М.: Изд-во Советская энциклопедия”, 1947. Т. 55. (автор статті Украинский театр” О. Борщаговський).
58. Большая советская энциклопедия: второе издание. М.: Изд-во Советская энциклопедия”, 1956. Т. 44. (автор параграфа Театр” у статті Украинская Советская Социалистическая Республика” М. Йосипенко).
59. Большая советская энциклопедия: третье издание. М.: Изд-во Советская энциклопедия”, 1977. Т. 26. (автор параграфа Драматический театр” у статті Украинская Советская Социалистическая Республика” Ю. Станішевський).
60. Театр товариства Руська бесіда” // УРЕ. К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1963. Т. 14. (автор статті Р. Пилипчук).
61. Р. П. [Ростислав Пилипчук]. Руська бесіда”: (Укр. нар. театр о-ва Руська бесіда”) // Театральная энциклопедия. М.: Изд-во Советская энциклопедия”, 1965. Т. ІV.
62. Пилипчук Р. Театр на Україні // Радянська енциклопедія історії України. К.: Головна редакція УРЕ, 1972. Т. 4.
63. Пилипчук Р. Театр товариства Руська бесіда” // УРЕ: Вид. друге. К.: Головна редакція УРЕ, 1984. Т. 11, кн. 1.
64. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак, О. Романів. Львів: Видавництво Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, 1991. 230 с., 24 л. іл.
65. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. Рим: Український католицький університет ім. св. Климента Папи, 1989. 488 с.
66. Лисяк-Рудницький І. Роль України в новітній історії // Нариси з історії Нової України. Львів: Меморіал, 1991. 104 с.
67. Литвин М. Українсько-польська війна 19181919 рр. Львів: Інститут українознавства НАНУ; Інститут Центрально-Східної Європи, 1998. 488 с.
68. Баран З. Львів як осередок українського театрального життя в 20х рр. XX ст. // Lwów: Miasto. Społeczeństwo. Kultura.: We 2 t. / Pod red. H. Żalińskiego i K. Karolczaka. Kraków: Wydawnictwo Naukowe WSP, 1998. T. 2: Studia z dziejów Lwowa. 588 s., il.
69. Teatr Polski we Lwowie. Studia i materiały do dziejów teatru polskiego / Pod red. L. Kuchtówny i E. Krasińskiego. Warszawa: Instytut Sztuki PAN, 1997. 294 s., 41 il.
70. Проскуряков В., Ямаш Ю. Львівські театри: час і архітектура. Львів: Центр Європи, 1997. 132 с., іл.
71. Пилипчук Р. Про засади створення багатотомної Історії українського драматичного театру // Мистецтвознавство України: Збірник наукових праць. / Редкол.: А. Чебикін (голова) та інші. К.: Спалах, 1999. Вип. 1. 368 с.
72. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія галицького стрілецтва. Львів: Каменяр, 1990. 198, (1) с., 8 л. іл.
73. Новинки. По виїзді У[країнського] С[ічового] Війська // Українське слово. 1918. 18 черв.
74. О український театр // Українське слово. 1918. 7 лип.
75. (Б). Український Черновецький театр // Пролом. Місячник літератури, науки, мистецтва і громадянського життя. 1919. № 1.
76. Новинки // Українське слово. 1918. 25 серп., № 193.
77. Н. М. [Новаковський Михайло]. Галицький театр сучасности // Новий час. 1918. № 4.
78. Новинки // Вперед. 1918. 11 груд.
79. Оповістки // Вперед. 1919. 6 лют.
80. З українського театру // Вперед. 1919. 20 лют.
81. (С. Т.) [Сидір Твердохліб]. З театру // Вперед. 1919. 21 лют.
82. Конкурс // Вперед. 1919. 11 лют.
83. Поліційний протокол із забороною діяльності української театральної дружини (Української Бесіди”) керівник Василь Коссак // ДАЛО. Ф. 271. Оп. 1. Спр. 807.
84. Замкнення українського театру у Львові // Покутський вістник. 1919. 20 берез.
85. Афіші українського народного театру товариства Українська Бесіда” у Львові (1919) // ЦДІА України у Львові. Ф. 514. Оп. 1. Спр. 202.
86. Новинки // Вперед. 1919. 17 верес.
87. Український театер у Львові // Нова рада