ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ВИКОНАВСТВА НА ТРУБІ: ІСТОРИЧНИЙ, ПРОФЕСІЙНО-ВИКОНАВСЬКИЙ, ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТИ : ПУТИ СТАНОВЛЕНИЯ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО ШКОЛЫ исполнительства на трубе: ИСТОРИЧЕСКИЙ, ПРОФЕССИОНАЛЬНО-исполнительской, Теоретико-методические аспекты



  • Название:
  • ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ВИКОНАВСТВА НА ТРУБІ: ІСТОРИЧНИЙ, ПРОФЕСІЙНО-ВИКОНАВСЬКИЙ, ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТИ
  • Альтернативное название:
  • ПУТИ СТАНОВЛЕНИЯ И ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО ШКОЛЫ исполнительства на трубе: ИСТОРИЧЕСКИЙ, ПРОФЕССИОНАЛЬНО-исполнительской, Теоретико-методические аспекты
  • Кол-во страниц:
  • 457
  • ВУЗ:
  • Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • Національна академія наук України
    Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології
    ім. М.Т.Рильського


    На правах рукопису
    ПОСВАЛЮК ВАЛЕРІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ

    УДК: 788.1 (477)

    ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ВИКОНАВСТВА НА ТРУБІ: ІСТОРИЧНИЙ, ПРОФЕСІЙНО-ВИКОНАВСЬКИЙ, ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТИ

    Спеціальність 17.00.03 музичне мистецтво


    Дисертація на здобуття вченого ступеня
    доктора мистецтвознавства

    Науковий консультант
    Муха Антон Іванович
    доктор мистецтвознавства, професор




    Київ 2008










    ЗМІСТ





    ВСТУП.......
    РОЗДІЛ І. Українська полірегіональна школа професійного виконавства на трубі: від витоків до сучасності .........................................................................................
    1.1. Історичні передумови та етапи формування професійного духового виконавства в Україні (ХVI перша половина ХІХ ст.)...........
    1.1.1.Музичні цехи. Кріпацькі оркестри. Рогові оркестри. Створення військово-оркестрової служби.
    1.1.2.Інструментальна музика в навчальних закладах України середини XVIIXVIII cт.........
    1.2. Регіональні виконавські школи гри на трубі в Україні: процес становлення, провідні представники, характерні ознаки ..........................................................................................
    1.2.1.Центральний регіон (київська виконавська школа). ..............
    1.2.2.Південний регіон (одеська виконавська школа)..
    1.2.3.Західний регіон (львівська виконавська школа)..
    1.2.4.Східний регіон (харківська виконавська школа).
    1.2.5.Південно-східний регіон (донецький, дніпропетровський, луганський осередки духового виконавства)



    РОЗДІЛ ІІ. Сучасне українське виконавство на трубі в контактах зі світовим і вітчизняним мистецтвом..................
    2.1.Концертний репертуар для труби......................
    2.2.Оркестрова література (симфонічний та оперно-балетний репертуар).......................
    2.3. Аудіо- та відеографія українських трубачів...
    2.4. Конкурси музикантів-духовиків....
    2.5. Міжнародні творчо-організаційні зв’язки
    2.6. Українська Гільдія трубачів-професіоналів перша громадська організація музикантів-духовиків України .
    2.7. Науково-практичні заходи.
    2.7.1. Міжнародна конференція Євро-Міжнародної гільдії трубачів та перший Міжнародний конкурс трубачів у Києві (1998).................................................
    2.7.2. Всеукраїнська науково-практична конференція...
    2.8. Українські трубачі у мистецтві джазу..

    РОЗДІЛ ІІІ. Питання теорії і методики української школи виконавства на трубі: традиційні надбання і актуальні проблеми..............
    3.1. Еволюція методики виховання трубача (на прикладах основоположних вітчизняних та зарубіжних праць)...
    3.2. Проблема верхнього регістру у виконавській практиці трубача.
    3.3. Найпоширеніші проблемні ситуації, що виникають у процесі навчання і виконавської практики...........................
    3.3.1. Помилки у постановці мундштука.
    3.3.2. Цілеспрямована дія м’язів амбушура
    3.3.3. Питання тиску мундштука на губи
    3.3.4.Вади в роботі дихання.
    3.3.5.Співвідношення праці і відпочинку у практиці трубача
    3.3.6.Труба-пікколо у сучасному виконавстві
    3.3.7.Використання базингу.
    3.3.8.Позиції лівої руки (утримування інструмента) під час гри...

    ВИСНОВКИ..
    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ............................................
    ДОДАТКИ............................




    5


    26


    26

    30

    42


    50

    51

    66

    81

    99


    110




    122
    122

    157
    174
    186
    199

    215
    222


    222

    229
    237



    254


    254

    287

    304
    305
    309
    313
    319

    330
    337
    346

    353

    356
    367
    396












    ВСТУП


    Духовно-творчий потенціал сучасного українського суспільства один з найбільш цінних ресурсів країни, особливо в умовах становлення й розвитку України як незалежної суверенної держави. У цьому процесі надзвичайно актуальним є дослідження історії і сьогодення вітчизняної музичної культури. Особливого значення при цьому набуває вивчення самобутніх конкретних рис національного музичного мистецтва, виконавства, творчості, освіти з урахуванням всіх реальних передумов, тенденцій, факторів їх розвитку зі збереженням суто наукового, об’єктивного підходу.
    Показовими в окресленому контексті явищами є дедалі активніші спроби комплексної характеристики локальних, регіональних, національних шкіл вокальної [51, 76], фортепіанної [106], скрипкової [160], виконавства на народних інструментах [26, 77] тощо. Поряд з цим поглиблюється інтерес до вивчення теоретичних і методичних питань педагогіки і виконавства стосовно тієї чи іншої окремої фахової музичної галузі [46, 94, 112, 176, 198, 199, 232, 242]. На жаль, виконавство на духових інструментах в Україні і досі залишається найменш висвітленою ділянкою мистецтвознавства. Щоправда, останнім часом з’являються дослідження науковців, присвячені розробці питань теорії гри і методики викладання відповідно до специфічної природи духових інструментів, зокрема, флейти, фагота, труби, тромбона. Водночас інтерес дослідників так чи інакше спрямовується до питань розвитку певних виконавських шкіл (наприклад, львівської школи гри на флейті, київської школи гри на трубі, київської школи гри на народних інструментах).
    Слід відзначити, однак, що в Україні ще немає навіть оглядових праць, які б узагальнювали історичний досвід розвитку всіх виконавських шкіл щодо конкретних музичних духових спеціальностей. Наявні в цій галузі роботи російських і зарубіжних (із Західної Європи та США) авторів спираються переважно на досягнення власної музичної культури. Прикладом можуть служити роботи англійських авторів: «Труба» (The Trumpet) К.Стилл-Перкінса (2001), «Труба і тромбон» (The Trumpet and Trombone) Ф.Бейта (1978), в яких ідеться про історичний розвиток та конструкції цих інструментів, «Трубна педагогіка: конспект сучасних технологій» (Trumpet Pedagogy: a Compendium of Modern Teaching Techniques) американця Д.Хікмана (2006), що включає перелік сучасних педагогічних методів. На наш погляд, великий інтерес становить робота А.Шрайбера (Німеччина) «Від хору при дворі курфюрста до саксонської державної Дрезденської капели: біографічний вказівник членів капели з 1548 по 2003 роки» (Von der churfurstlichen Cantorey zur Sachsischen Staatskapelle Dresden: Ein biographisches Mitgliederverzeichnis von 1548 2003), що містить біографічну інформацію про всіх музикантів Дрезденського симфонічного оркестру (капели) з 1548 по 2003 роки (2003), а також неодноразово видана праця Е.Тарра «Die Trompete», укомплектована записом на компакт-диску (2006). Серед італійських праць дуже відома на Заході «Труба» (La tromba) Г.Кассоне (2002). Слід відзначити, однак, що за останні роки відомості про виконавство на трубі поповнилися двома цікавими зарубіжними виданнями, в яких уже є деяка інформація (короткі біографічні дані) про російських та українських трубачів. Це роботи відомих учених та музикантів Е.Тарра (США, Німеччина) «Схід зустрічає захід» (East meet West) [336] та Ф.Кейма (Німеччина) «Гроссбух труби» (Das grosse Buch der Trompete) [310].
    Що ж до довідкових видань, у яких висвітлюється діяльність виконавців з різних регіонів колишнього СРСР як, наприклад, «Энциклопедический биографический словарь музыкантов-исполнителей на духовых інструментах» С.Болотіна [37, 38], «Очерки о трубе и трубачах России» Л.Чумова [280], «Советское духовое инструментальное искусство» А.Черних [278], то в них багато недоліків різного характеру. Це передусім неповна, а часом неточна і застаріла інформація про виконавців, факти і дати, джерела якої не завжди відповідають дійсності: імена багатьох відомих виконавців не згадуються взагалі (наприклад, трубачів зі Львова, Харкова, Донецька, багатьох київських валторністів). Основною причиною цього, певно, стала відсутність професійних наукових досліджень діяльності національних виконавських шкіл на території колишнього СРСР і, відповідно, брак узагальнень значного обсягу розрізненої інформації. На превеликий жаль, з прикладами неуважного ставлення до українських музикантів-духовиків ми зустрічаємось і в публікаціях вітчизняних авторів. Це стосується, зокрема, «Словника українських музикантів» І.Лисенка [145]. Появу такої першої в Україні праці можна було б тільки вітати, якби не прикра обмеженість і випадковість поданої в ній інформації. Так, серед персоналій словника (а це понад 1000 музикантів різного профілю) згадано лише одного валторніста, не названо жодного тромбоніста, а трубачі представлені далеко не адекватними за рівнем фігурами: до них чомусь не потрапили фундатори й послідовники відомої київської школи трубачів, які своєю творчою діяльністю прославили її та заслужили повагу світової музичної спільноти. Невідомо, з яких джерел автор «Словника» черпав інформацію для свого видання, хоч біографічні дані, творчі шляхи багатьох визначних українських музикантів-духовиків вже з 1995 року висвітлено у «Всеукраїнському брас-бюлетені», статтях і монографіях їхніх колег, педагогів вищих та середніх навчальних закладів. Матеріали, якими можна було вільно скористатися, знаходяться в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, багатьох бібліотеках, у тому числі в НБУ ім.В.І.Вернадського, нотозбірнях майже всіх музичних навчальних закладів Києва.
    Зазначене свідчить про нагальну потребу більш уважного підходу до висвітлення українських національних шкіл і регіональних традицій гри на духових інструментах, вивчення й узагальнення накопиченого ними досвіду. Не менш важливим кроком у цьому напрямі має бути популяризація таких досліджень серед громадськості та в системі музичної освіти.
    Останнім часом у наукових працях дослідників мистецтва гри на духових інструментів так чи інакше порушуються питання розвитку певних виконавських шкіл: це роботи Р.Карпяка («Львівська школа виконавства на флейті»), Б.Мочурада ( «Концерт для труби з оркестром в аспекті жанрово-стильової еволюції»), Ф. Крижанівського («Український концерт для тромбона»), В.Посвалюка («Київська школа виконавства на трубі: методичний та історичний аспекти»). Так, наприклад, у дисертації Б.Мочурада побіжно розглядається процес формування німецької, чеської, російської виконавських шкіл без згадки про українську [161]; у дисертації Ф. Крижанівського загалом відзначаються успіхи української школи гри на тромбоні, однак не приділяється увага спеціальній розробці цього положення [128].
    Автором даного дисертаційного дослідження попередньо здійснено ряд розробок, присвячених розвитку київської виконавської школи [197, 200, 203, 208], що ґрунтуються, в основному, на вивченні викладацького досвіду й аналізі виконавських досягнень київських музикантів. Однак, поки що ніким не вивчено і не узагальнено досвід широковідомих одеської, львівської, харківської та донецької шкіл виконавства на трубі, численні представники яких працюють у кращих оркестрах не тільки України, а й близького та далекого зарубіжжя. Цим зумовлена поява нашої праці.
    Пропоноване дослідження покликане висвітлити процес формування розвитку української школи гри на трубі з урахуванням виконавських особливостей різних регіонів, наявність яких цілком природна в умовах такої великої держави, як Україна.
    Поняття школи, таким чином, виступає у складному ієрархічному вигляді на різних, але взаємопов’язаних рівнях: загальному (українська, або національна школа), особливому (регіональні школи), окремому (школи певних видатних особистостей). До регіональних виконавських шкіл відносимо: київську (центральний регіон), львівську (західний регіон), одеську (південний регіон), харківську (північно-східний регіон); враховуються також окремі осередки розвитку духового виконавства і педагогіки в Донецьку, Луганську, Дніпропетровську тощо, які поки що не набули статусу виконавських шкіл і можуть умовно доповнювати відповідний південно-східний регіон.
    Розглядаючи ці питання, насамперед належить визначитися з самим поняттям «виконавська школа» і школа взагалі. Дефініцію останнього знаходимо в різних джерелах. У найбільш широкому узагальненому, енциклопедичному трактуванні школа (в мистецтві) це «художній напрям, течія, представлена групою учнів і послідовників, об’єднаних спільними творчими принципами» [1].
    Своєрідне визначення поняття школи в музичному мистецтві дає сучасна дослідниця Ж.Дедусенко, а саме: «школа це «складний структурований організм (система), в якому формується та удосконалюється професіоналізм як культурна традиція виконавської ШКОЛИ» [48,с.21]. Попри недосконалість формулювання, таке тлумачення, може вважатися задовільним по суті і поширюватись на поняття «регіональна виконавська школа» (київська, одеська, львівська, харківська), прийняте у пропонованому дисертаційному дослідженні.
    Найбільш точне визначення поняття «школа» як «окрема», знаходимо у київського педагога і науковця Р.Вовка. «Під школою ми розуміємо високопрофесійне володіння більшістю учнів класу певного викладача з фаху фундаментальними навиками даної професії із подальшою реалізацією цих знань на виконавській та педагогічній ниві» [ 48, с. 21].
    Принагідно зробимо одне зауваження. У тій же публікації Р.Вовк висловив думку, що, «як правило, видатних успіхів у педагогіці досягають високопрофесійні виконавці, котрі відчувають свій інструмент всім своїм єством, які в процесі оволодіння фахом були допитливими, мали аналітичний хист, бажання і талант передати своє уміння молодшим поколінням своїм учням» [48, с. 21]. З таким твердженням можна погодитися лише частково. Безумовно, якщо в одній особі щасливо поєднується талант видатного виконавця і надзвичайні здібності педагога (Л.Ауер, Д.Ойстрах, Г.Нейгауз, В.Вурм, В.Яблонський,В.Апатський), то в такому випадку можна сподіватися на виникнення «виконавської школи». Але історія дає чимало прикладів, коли талановиті, високопрофесійні виконавці не створювали своїх виконавських шкіл (наприклад, піаністи С.Ріхтер, Е.Гілельс, трубачі Т.Докшицер, В.Марголін), і, навпаки, більш скромні виконавці, які не вирізнялись видатними виконавськими досягненнями, виявлялися прекрасними педагогами, як зараз кажуть, «педагогами від Бога» (скрипаль П.Столярський, валторністи П.Орєхов, А.Усов та В.Бабенко, флейтист Ю.Должиков, трубачі М.Подгорбунський, І.Кобець). І річ тут не в тім, що перші «відчували інструмент усім своїм єством», а в тім, що саме допитливість та аналітичний хист дозволили другим зберегти чистоту традицій, притаманних своїм школам, не допустити чужорідного наліту вульгарності і властивої непрофесійному виконавству манірності, розвинути й виховати в такому напряму своїх учнів і послідовників. На нашу думку, серйозний і вдумливий музикант, який часто стикався з багатьма технологічними і творчими проблемами, аналізував їхні причини і знаходив правильні рішення, цікавився досягненнями вітчизняних та зарубіжних колег, має більше шансів на подолання негативних явищ, з якими часто доводиться зустрічатись у педагогічній практиці. Отже, варто наголосити, що, слушно ставлячи на перше місце прикметник «виконавська» до іменника «школа», ми передбачаємо його неподільний зв’язок і органічну взаємоумовленість з прикметником «педагогічна».
    І, якщо йдеться про феномен школи в духовій педагогіці України, то варто звернутись до витоків формування й подальшого розвитку виконавських шкіл у різних регіонах країни. Їх діяльність досліджено і представлено у пропонованій дисертації на фоні загального процесу творчого розвитку музичної культури регіонів України в рамках духового виконавства, безпосередньо виконавською та педагогічною творчістю відомих українських трубачів минулого і сучасності: М.Подгорбунського, В.Яблонського, М.Бердиєва, І.Кобця та ін. (Київ); А.Жубра, В.Швеця, Я.Портного, Р.Наконечного та ін. (Львів); Л.Могилевського, М.Табакова, Г.Леонова, В.Луба (Одеса); Ф.Жогова, А.Родмана, Ю.Тарарака (Харків); Л.Степановського, М.Кормушина, В.Колесникова (Донецьк); В.Лисенка (Луганськ); П.Іванова (Дніпропетровськ).
    Тут слід також визначитися з поняттям «професійний виконавець», яке має кілька тлумачень. Серед них: професіонал це виконавець високого рівня, який має диплом навчального закладу (середнього чи вищого) про професійну освіту;
    виконавець, який не має диплома про професійну освіту, але забезпечує свої життєві потреби працюючи музикантом;
    виконавець без спеціальної освіти, який досяг визначних успіхів в оволодінні мистецтвом гри (а таке трапляється в музичній практиці).
    Враховуючи той факт, що переважна більшість музикантів, які досягли найвищого рівня у володінні інструментом і виконавстві, закінчили музичні навчальні заклади та отримали різнобічну і найкращу підготовку під керівництвом досвідчених викладачів, і їх кваліфікацію було підтверджено державними екзаменаційними комісіями, у даній роботі називатимемо професійним виконавцем того, хто має диплом про музичну освіту і працює музикантом.
    Виконавська та педагогічна діяльність українських трубачів, а також діяльність вітчизняних навчальних музичних закладів (музичні училища, консерваторії, а зараз академії), що функціонують впродовж майже ста п’ятдесяти років, дають підстави для констатації факту існування даних шкіл (поряд з валторновою, тромбоновою та ін.) зі своїми творчими особливостями, видатними виконавцями, лауреатами національних та міжнародних конкурсів, науковцями.
    Високий рівень сучасних українських шкіл виконавства на трубі неодноразово був підтверджений організацією і проведенням численних конкурсів та фестивалів, зокрема, конференції Євро-Міжнародної гільдії трубачів, що відбулася 1998 року в Києві вперше серед країн Східної Європи і викликала великий міжнародний резонанс. Одночасно у рамках конференції відбувся перший в Україні Міжнародний конкурс трубачів. Упродовж останніх років були також проведені: Київський відкритий конкурс юних трубачів (Київ, 2002), міжнародні конкурси «Мистецтво ХХІст.» (Київ, 2002 2006), щорічний Всеукраїнський конкурс молодих трубачів ім.М.Старовецького (Тернопіль, 2000 2006), Всеукраїнський конкурс виконавців на духових інструментах (Львів, 2004), Міжнародний конкурс виконавців на мідних духових інструментах (Львів, 2007), Всеукраїнський конкурс юних виконавців на духових інструментах ім.В.Старченка (Рівне, 2005, 2006, 2007) та ін.
    Поряд із здобутками регіональних шкіл виявились і певні проблеми їх подальшого розвитку, що вимагають свого вивчення і своєчасного вирішення. Серед них навчально-методичні, як от: хибне уявлення про роботу дихання, постановку амбушура, манірність звуковедення (видування звуків); стильові: помилкове використання штрихів, пов’язане з відсутністю знань стильових особливостей виконуваних творів тощо. Певні проблеми виникають з друком і постачанням нотних видань як сольного репертуару, так і оркестрового; фінансуванням і організацією конкурсів; доступністю сучасного інструментарію.
    Зазначене вище зумовило вибір теми цього дослідження, її актуальність як з науково-теоретичної, так і з практичної точок зору. Цей вибір пов’язаний і з необхідністю ліквідувати деякі «білі плями» в історії вітчизняного виконавства на духових інструментах, а також розглянути в контексті світового музичного мистецтва важливі процеси розвитку таких сфер діяльності виконавців-трубачів, як аудіо-відеозаписи, розширення й ускладнення сольного та ансамблевого репертуару, концертної діяльності, вирішення виконавської проблеми верхнього регістру. У цьому зв’язку можуть бути корисними й певні рекомендації, спрямовані на виправлення деяких вад, що зустрічаються у педагогічній практиці, і наведені рецензії музикознавців та видатних музикантів, надруковані у вітчизняних та зарубіжних музичних виданнях стосовно виконавської діяльності відомих українських музикантів-духовиків.
    Зв'язок роботи з плановими науковими дослідженнями. Тема дисертації пов'язана з напрямом планових досліджень відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, а саме, з розробкою на базі комплексного підходу, проблем історії і теорії української музики, створення тритомної «Української музичної енциклопедії», підготовкою індивідуальних праць з питань цієї галузі. Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Інституту (протокол № 11 від 23 листопада 2006 року).
    Мета дисертації дослідження проблем становлення й розвитку національної виконавської школи гри на трубі з визначенням якісних регіональних особливостей.

    Згідно із зазначеною метою, постають такі завдання:
    у послідовно-історичному плані розглянути процеси становлення й розвитку регіональних виконавських шкіл гри на трубі;
    виявити джерела, передумови і шляхи формування професійних виконавських і педагогічних традицій названих вище шкіл виконавства на трубі;
    показати творче обличчя й особистий внесок у музично-виконавський процес провідних українських музикантів-духовиків;
    здійснити послідовний аналіз видань вітчизняних і зарубіжних «Шкіл» в аспекті їх ролі в розвитку регіональних виконавських шкіл в Україні;
    висвітлити напрями розв’язання проблем, найбільш поширених у виконавській та педагогічній діяльності українських трубачів;
    узагальнити і розвинути теоретико-методичні засади відомих педагогів представників регіональних виконавських шкіл гри на трубі;
    визначити міжнародний рівень української школи на сучасному етапі, її здобутки і проблеми;
    розглянути діяльність громадських організацій і їх роль у розвитку та популяризації мистецтва гри на трубі.
    Об'єкт дослідження процес зародження й розвитку професійного духового виконавства в Україні та її регіональних виконавських шкіл гри на трубі*.
    Предмет дослідження діяльність визначних трубачів-виконавців і педагогів, представників регіональних шкіл України у світлі сучасних проблем мистецтва гри на трубі.

    Методологічну основу складають загальнонаукові принципи історизму, діалектики, системного і комплексного підходів. Спеціальні методи дослідження (опис, класифікація і систематизація явищ, їх порівняльний генетичний і структурно-функціональний аналіз, визначення об'єктивних умов, теоретичних проблем і векторів прогресивного розвитку тощо) базуються на методологічних засадах сучасного історичного музикознавства, інструментознавства, музичної педагогіки, частково культурології.
    Матеріал дослідження. У ході роботи над дисертацією автором охоплено різнопланові вітчизняні й зарубіжні музикознавчі джерела: праці історико-оглядового, науково-теоретичного, методико- практичного профілів, спеціальні розробки окремих питань, мемуари визначних педагогів і виконавців-трубачів, енциклопедично-довідкові та музично-наукові видання, професійні журнали музикантів-духовиків, збірники, монографії, архівні матеріали, рецензії та відгуки про творчість відомих музикантів, їх записи на компакт-дисках, відеокасетах.
    Вагому частку джерел складають документальні дані з фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, Державного архіву м. Києва, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Кабінету-музею українського мистецтва Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського та ін.
    Деякі матеріали та цінна інформація у формі усних спогадів отримано під час особистого спілкування автора з відомими музикантами, солістами провідних симфонічних та оперних колективів і педагогами навчальних музичних закладів України та інших країн (Т.Докшицер, М.Юрченко, О.Добросердов, В.Луб, В.Швець, Р.Наконечний, І.Гишка, В.Лисенко, І.Борух, Е.Тарр, К.Данник, Ф.Міллз, Д.Девіс, Л.Канделярія, С.Шенетт, Дж.Пайпер та ін.). Автор висловлює їм свою щиру подяку. Певним підґрунтям для теоретичних узагальнень став також багаторічний власний виконавський і педагогічний досвід дисертанта.
    У додатках до основного тексту подаються програми та афіші відомих українських виконавців та колективів, які виступали впродовж останніх десятиліть, списки лауреатів республіканських, національних і міжнародних конкурсів, у яких брали участь українські виконавці тощо.
    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше:
    розроблено положення, що визначають своєрідність історичного шляху становлення й розвитку національної школи мистецтва гри на трубі в цілому та її регіональні особливості;
    послідовно простежено й узагальнено конкретні соціально-історичні умови і фактори формування даних шкіл з урахуванням показників еволюції інструментів;
    з максимальною повнотою висвітлено мистецький внесок визначних українських трубачів-виконавців і педагогів, починаючи з середини ХІХ ст. до сучасності;
    шляхом порівняння виявлено спільні й відмінні ознаки у школах (методиці викладання) як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів, розроблено актуальні питання;
    здійснено виконавський аналіз основних творів концертного та педагогічного репертуару для труби, запропоновано відповідні методичні рекомендації;
    розглянуто динаміку розвитку аудіо- й відеозапису українських трубачів та інші засоби пропаганди їхнього мистецтва;
    досягнення і проблеми українських регіональних шкіл трубного виконавства розкрито й оцінено у світлі вимог сучасної світової практики і в контексті безпосередніх міжнародних творчо-організаційних зв’язків.
    Практичне значення. Матеріали та висновки з проведеного дослідження можуть бути використані як навчальний посібник при вивченні курсів «Історія музики», «Музична інтерпретація», «Теорія та історія виконавства», «Методика гри на духових інструментах» у середніх та вищих навчальних музичних закладах мистецтва і культури України.
    Основні положення роботи викладені в авторських публікаціях:
    1. Посвалюк В.Т. Мистецтво гри на трубі в Україні: Монографія. К., 2006. 400 с.
    2. Посвалюк В.Т. Історія виконавства на трубі в Україні: Навч. посібник. К., 200
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Підсумовуючи історичний шлях становлення й розвитку виконавських напрямів у мистецтві гри на духових інструментах в Україні, можна констатувати: визначну роль у розвитку народного, а згодом і фахового ансамблево-оркестрового виконавства відіграли музичні цехи, або «братства», що створювались в українських містах у другій половині ХVI ст. За роки своєї діяльності вони заклали основи навчання виконавців на духових інструментах, відобразили складний процес еволюції оркестрових інструментів.
    Історично сформувалися місцеві, успадковані наступними поколіннями виконавців, традиції професійного музичного навчання, оркестрової гри у колективах різного складу, розвивалися різні форми концертного і театрального музичного життя.
    Державні реформи Петра І, що торкнулися й військово-оркестрової служби, стали своєрідним фундаментом для становлення професійного духового виконавства у Російській імперії.
    Подальший його розвиток пов’язаний з діяльністю Російського музичного товариства, яке всередині ХІХ ст. було створене спочатку в Санкт-Петербурзі і Москві, а згодом у культурно-просвітніх центрах України Києві, Одесі, Харкові, Херсоні та ін. У західних областях України таку ж роль відігравало Галицьке музичне товариство. Відкриті на базі товариств музичні школи, училища, а згодом і консерваторії розпочали виховання українських виконавців на всіх рівнях музичної освіти.
    ХХ ст. принесло нові досягнення вітчизняного виконавства в галузі музичного мистецтва. Творчість російських та українських композиторів О.Скрябіна, І.Стравинського, Д.Шостаковича, С.Прокоф’єва, С.Рахманінова, А.Хачатуряна, Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, С.Людкевича, В.Косенка, Є.Станковича, М.Скорика та багатьох інших спонукала виконавців, у тому числі й духовиків, до якнайповнішого розкриття звукових і технічних можливостей духових інструментів. Свідченням цього була діяльність видатних симфонічних і оперних колективів, концерти сучасної музики в межах республіканських та всесоюзних пленумів та з’їздів композиторів, сольна концертна діяльність талановитих виконавців. Яскравим прикладом зростання майстерності українських музикантів стали результати всесоюзних, республіканських, а тепер і міжнародних конкурсів, програми яких включають складні твори вітчизняних і зарубіжних композиторів. Сьогодні здійснюються записи музики на компакт-диски, у фонди радіокомпаній, українські митці все частіше виступають за кордоном.

    Проаналізувавши результати проведеного дослідження, можна зробити висновки:
    1. Нині в Україні склалося кілька відомих регіональних виконавських шкіл гри на трубі, кожна з яких має свої традиції і характерні особливості.
    А) Важливими чинниками розвитку виконавської школи центрального регіону (київська школа гри на трубі) стали, з одного боку, самобутні історичні традиції духового виконавства в Україні, насамперед у її одвічному центрі Києві, з іншого, — традиції і здобутки німецької школи гри на трубі, успадковані й органічно розвинені В.Вурмом під впливом російської культури, а також традиції російської музичної школи.
    У формуванні й утвердженні сучасної київської школи трубачів головна роль належить В.Яблонському, його учням і послідовникам С.Попову, Н.Полонському, М.Бердиєву, М.Рудому, І.Кобцю, Л.Степановському та його колегам М.Карашевському, Д.Ямпольському. З часом ці музиканти і педагоги вивели її на високий міжнародний рівень. Про те свідчать результати конкурсів, відкриті концерти, сольні виступи окремих виконавців, випуски компакт-дисків, що дістали високу оцінку в міжнародній пресі і в численних публікаціях.
    Аналізуючи гру й педагогічні методи відомих представників київської школи, можна назвати її характерні ознаки. Це передусім відповідні вимоги до звука: яскравість, сила (але без форсування), шляхетність, свобода в усіх регістрах, неприпустимість манірності, масштабність фразування, знання і відчуття стилю виконуваної музики, різноманітність штрихів, ритмічна точність. Характерною особливістю можна вважати яскраво піднесену, «лідируючу» манеру виконання як концертних соло, так і фрагментів оркестрових партій. Такі риси київської школи неодноразово відзначали видатні диригенти, композитори, музикознавці. «Київська школа трубачів завжди відрізнялася справжнім професіоналізмом і високою культурою звука», так охарактеризував її доктор мистецтвознавства, професор Московської консерваторії Ю.Усов.
    Серед найяскравіших представників даної школи, виконавців і педагогів В.Яблонський, М.Карашевський, Д.Ямпольський, Н.Полонський, С.Попов, М.Бердиєв, М.Рудий, І.Кобець, В.Чумак, Ф.Ригін, В.Кафельников.
    Велику роботу в галузі підготовки музичних кадрів проводять навчальні заклади середнього рівня України. Серед них слід виділити Київське, Житомирське, Вінницьке, Уманське, Чернігівське музичні училища, випускники яких успішно навчаються у вищих музичних навчальних закладах і працюють у провідних творчих колективах України і за кордоном. На відділах духових інструментів багатьох училищ працювали і працюють випускники Київської консерваторії (нині Національної музичної академії України) ім.П.І.Чайковського, учні славетного майстра, проф. В.Яблонського: це І.Кобець, М.Бовкун, В.Гуцал, Л.Журбін.
    Б) Одеська школа має багату історію формування й розвитку духового музичного мистецтва. Її визначні представники працювали у столичних містах ще за часів Російської імперії, згодом СРСР і тепер успішно працюють у незалежній Україні. Серед видатних трубачів, які навчалися і виступали в Одесі у ХІХ на початку ХХ ст., відомі в музичному світі професори, засновники одеської школи М.Адамов, М.Табаков, Л.Могилевський, Г.Орвід, Г.Леонов, чия гра вирізнялася тембровим багатством звука, віртуозною технікою, витонченим смаком. Їх учні грають в оркестрах Одеси та інших міст СНД. Традиції уславлених попередників продовжили сучасні музиканти. Значний внесок у розвиток одеської виконавської школи зробив доцент В.Луб. Його методичні концепції щодо технології виконавства та використання сучасного інструментарію об’єктивно окреслюють зміни у виконавстві на духових інструментах у 7090-х роках ХХ ст. Його учні Г.Кисельников, М.Баланко, Ю.Кафельников, В.Подольчук працюють у відомих творчих колективах: Г.Кисельников у Каїрському симфонічному оркестрі (Єгипет), М.Баланко і Ю.Кафельников у Національній опері України (Київ), В.Подольчук у Донецькому театрі опери та балету ім. А.Солов’яненка. З 1984 р. в Одеській музичній академії ім.А.Нежданової працює І.Борух, також учень В.Луба.
    Серед навчальних закладів середньої ланки південного регіону України слід виділити Одеську середню спеціальну музичну школу ім.П.Столярського (провідний викладач класу труби, завідувач духового відділу, учень проф. Л.Могилевського Р.Свірський) та Херсонське музичне училище (викладачі класу труби, учні проф. В.Яблонського В.Павловський та Л.Лисенко).
    В) Характеризуючи школу виконавства на духових інструментах західного регіону (львівська школа), слід зауважити, що вона сформувалася під впливом кількох європейських музичних культур української, чеської, австро-німецької, польської. Педагоги-духовики початку та середини ХІХ ст. були прихильниками суто академічного напряму в навчанні студентів. У центрі їхньої уваги було технічне вдосконалення учнів, а завдання художнього виховання відходили на другий план. Викладачі насамперед виховували оркестрових виконавців, ансамблістів, здатних виконати будь-які примхи диригентів, часом не надто яскравих особистостей. У музичних закладах викладали німці, поляки, чехи. Навчалися переважно поляки. Викладачі кінця ХІХ ст. почали застосовувати прогресивніші методи виховання студентів.
    Таким чином, більш ніж півтора століття у Львові функціонували мистецькі школи, в яких навчали гри на духових інструментах.
    Після 2-ї світової війни, наприкінці 1940-х років, сформувалася секція духових інструментів Львівської державної консерваторії, в роботі якої визначився інший напрям. Клас труби тут очолив А.Жубр, згодом його змінив В.Швець, з діяльністю якого пов'язаний подальший розвиток трубного виконавства в західному регіоні України. До специфічних ознак педагогічного методу В.Швеця, можна віднести: зосередження уваги на легкості звуковидобування, «вокальності тембру», роботі дихання, точності у ставленні до тексту твору. Велика увага приділяється розігріву, виконанню традиційних «витриманих звуків», гам, етюдів. Педагог застерігає своїх учнів від надмірної емоційності, форсування динаміки, що може зашкодити, як він вважає, сприйняттю музики слухачем. Продуманість навчального процесу і поміркованість у виконавстві характерні риси педагогічного стилю В.Швеця. Тому, говорячи про звукові особливості львівської школи (а саме вони є вирішальними при характеристиці тієї чи іншої виконавської школи), можна виділити такі: невеликий звук, відсутність екстазності і яскравості в манері виконання, всіляке запобігання випадковостям, обережність.
    Серед найвідоміших львівських трубачів слід назвати А.Жубра, Ю.Міхліна, В.Швеця, В.Царука, В.Чижика, В.Копотя, І.Гишку, Р.Наконечного, В.Давиденка, Б.Панька, Ю.Карпинського, І.Вар’янку.
    Висвітлюючи роботу педагогів середньої ланки професійного музичного навчання західного регіону України, варто згадати відомого педагога Тернопільського музичного училища ім.С.Крушельницької М.Старовецького, який виховав багатьох відомих у майбутньому трубачів та педагогів. Внесок М.Старовецького у справу розвитку виконавства на трубі був справедливо оцінений його численними учнями, які на знак пам’яті про свого вчителя заснували і вже кілька разів провели Всеукраїнський конкурс молодих трубачів, названий його ім’ям. Серед відомих учнів М.Старовецького — Р.Наконечний, І.Борух, В.Подольчук, Н.Бірман, Б.Жеграй.
    Велику роботу з популяризації духового виконавства в Україні останніми роками проводить Рівненський державний гуманітарний університет. На його базі у 2005, 2006 та 2007 роках проводилися Всеукраїнські конкурси юних виконавців на духових інструментах ім.В’ячеслава Старченка. Організатором конкурсів був завідувач кафедри духових та ударних інструментів Рівненського державного гуманітарного університету, доцент, член української Гільдії трубачів-професіоналів, кандидат педагогічних наук С.Цюлюпа. До програми конкурсів 2006 2007 років включалися проведення науково-практичних конференцій за участю відомих виконавців і викладачів, професорів провідних вищих навчальних закладів України. У конференціях також брали участь викладачі Тернопільського, Уманського, Рівненського, Маріупольського та інших музичних училищ. По закінченні конференції були опубліковані збірники під назвою «Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України».
    До того ж слід відзначити, що серед педагогів-духовиків вищих навчальних закладів західного регіону останнім часом активізувалася наукова робота. Впродовж 2004 2005 років було захищено три кандидатські дисертації, що свідчить про новий, європейський підхід до професії педагога.
    Г) Професійне мистецтво гри на духових інструментах у Харкові розвивається, як і в багатьох українських містах, з часів заснування музикантського цеху (1780) і також має свої особливості і традиції. Вагомим поштовхом до його активізації було відкриття в місті відділення ІРМТ за ініціативою відомого в Росії та Україні музично-громадського діяча І.Слатіна. Історія виконавства на мідних духових інструментах зберегла імена талановитих музикантів-педагогів, засновників харківської школи. Так, від самого початку роботи музичного училища всі класи мідних духових інструментів вів Юріс Юр’ян, а пізніше, з 1908 р., його брат Андрій Юр’ян. Діяльність братів Юр’янів значно вплинула на розвиток духового виконавства в Харкові. Вони одночасно викладали гру на трубі, валторні і тромбоні, що було поширеним явищем у музичних навчальних закладах тодішньої Російської імперії. Зауважимо, що при всіх позитивних сторонах такого методу роботи зі студентами, викладання одним педагогом одночасно кількох інструментів чи дисциплін можливе, мабуть, лише в навчальному закладі середнього рівня. Тому при відкритті Харківської консерваторії було передбачене створення відділів з розширеним складом викладачів з кожної спеціальності. Трубу в консерваторії викладали кращі музиканти-трубачі Харкова Ф.Губічка, Ф.Антонов, Ф.Пархомов, Ф.Жогов, А.Родман, О.Бевз, Ю.Тарарак.
    Методичні принципи перших викладачів класів корнет-а-пістона і труби Харківської консерваторії ґрунтувалися на традиціях відомої «Школи» Ж.Арбана.
    Сучасна харківська школа, починаючи з 30-х років ХХ ст., формувалась під впливом московських колег, з якими постійно спілкувалися та консультувалися харківські педагоги та їхні учні. До характерних рис харківської школи гри на духових інструментах за тих часів можна віднести: вольовий початок, щирість та емоційність у розкритті змісту музики, прагнення до глибини й цілісності охоплення музичних творів, часом навіть за рахунок деякого ослаблення уваги до окремих технічних деталей. В умовах незалежності України нове покоління харківських педагогів та виконавців розширює свої творчі горизонти й налагоджує зв’язки з музикантами країн Європи та США, спілкування з якими сприяє взаємозбагаченню національних культур.
    Роботу середніх навчальних закладів регіону найкраще представляють Полтавське та Сумське музичні училища.
    Д) Південно-східний регіон України представлений у дисертації такими культурно-освітніми центрами, як Донецьк, Луганськ та Дніпропетровськ. Про ці міста поки що не може йти мова як про осередки музичної освіти під назвою «школа». Вони ще не мають ані тривалого досвіду роботи, ані значної кількості яскравих педагогічних особистостей, але досягнення їхніх випускників та студентів останніх років дають підстави авансувати їм таку назву й чекати у найближчому майбутньому народження справжнього педагогічного явища школи.
    Донецьк, як уже зазначалося, досить молодий культурний центр України, але в цьому шахтарському місті мистецтво гри на трубі на високому рівні. Виконавські традиції закладені тут відомим педагогом Донецького музичного училища Л.Степановським, учнем проф. В.Яблонського. Ще до війни у 1940 р. його клас закінчив І.Павлов згодом соліст оркестру Большого театру СРСР, лауреат міжнародних конкурсів. Відомий донецький трубач М.Солонський теж учень Л.Степановського.
    Світового визнання досяг один з останніх учнів педагога, лауреат численних конкурсів і фестивалів, джазовий трубач, заслужений артист України В.Колесников. З Донецьком пов'язана і творча доля трубача-віртуоза М.Кормушина та соліста оркестру Оперного театру М.Єрьоменка.
    Серед донецьких трубачів, які тепер працюють у творчих колективах міста, слід назвати В.Подольчука, С.Лавриненка, С.Грималюка, Є.Жукова, О.Гавлієвського. Початкову музичну освіту в Донецьку здобув лауреат численних міжнародних конкурсів В.Кісниченко, який згодом навчався в Москві і Гетеборзі (Швеція), а нині працює у Новій Зеландії.
    З-поміж відомих українських трубачів не можна не згадати В.Лисенка викладача Луганського музичного коледжу та В.Голуба соліста симфонічного оркестру Дніпропетровського державного театру опери та балету, а також викладача Дніпропетровського музичного училища П.Іванова, випускників цього училища В.Богданова, Ю.Кривошеєва, В.Гончарова, які стали видатними музикантами, солістами провідних симфонічних оркестрів колишнього СРСР.
    2. Другий розділ дослідження розглядає діяльність українських музикантів на сучасному етапі в різних напрямах, а саме:
    діяльність у галузі творчих міжнародних зв’язків;
    діяльність першої спілки українських трубачів «Гільдія трубачів-професіоналів», позитивно оціненої Євро-Міжнародною та Міжнародною гільдіями трубачів;
    огляд та порівняльний аналіз майже всіх відомих вітчизняних та зарубіжних шкіл, починаючи з середини ХІХ ст. до сьогодення, із висвітленням та оцінкою як позитивних, так і негативних положень різних методик і рекомендаціями стосовно сучасних новітніх технологій;
    характеристика концертного репертуару, а також огляд оркестрової літератури для сучасних трубачів; аналіз різних манер виконання оркестрового та сольного репертуару.
    висвітлення проблем аудіо- та відеографії, організації, участі та проведення конкурсів музикантів-духовиків.
    3. У третьому розділі розкрито шляхи подолання найпоширеніших музично-технологічних проблем, що виникають у процесі навчання і виконавства на трубі. Проведено науковий аналіз з питань впливу на виконавство зміни симетрії та розмірів зубів, положення щелеп, тиску мундштука на губи; вперше з наукових позицій розглянуто співвідношення праці і відпочинку, вплив АТФ на енергопостачання м’язів організму; розглянуто проблеми освоєння і використання труб-пікколо в сучасному виконавстві (інструментарій, методична література, стильові особливості творів різних епох та пов’язані з ними штрихова і динамічна кільтура).
    У процесі роботи над дисертацією автор спирався на дані про видатних трубачів, які працювали у творчих та педагогічних колективах визначних центрів музичної культури України Києва, Львова, Одеси, Харкова, Донецька, Луганська, Дніпропетровська. Ці міста відомі своїми оркестрами, оперними театрами, вищими навчальними закладами. Цілком зрозуміло, що в рамках однієї роботи неможливо показати досягнення всіх навчальних закладів і творчих колективів Україні. У нашій країні існує багато середніх навчальних закладів. Своїми досягненнями відомі Житомирське, Херсонське, Тернопільське, Луцьке музичні училища. Кращі їх випускники успішно продовжують навчання в музичних академіях та інших вищих навчальних закладах України. Але, повертаючись до теми нашого дослідження, ми не можемо поки що визначити результати виховання студентів у цих навчальних закладах як «виконавські школи» в силу кількох обставин. Перша вік та пов’язаний з ним інтелектуальний рівень студентів. Навіть учні з блискучими даними потребують подальшого «шліфування» у вищих навчальних закладах. Друга педагогічний склад музичних училищ, який часто змінюється і не має послідовної лінії в педагогічних і творчих (якщо творчістю можна назвати навчання ремеслу) традиціях. Вкраплення до нього талановитих педагогів буває короткочасним, не має серйозного продовження, це також не дозволяє називати роботу учбового закладу міста школою талановитих музикантів.
    Запропонована праця не претендує на всеосяжність у дослідженні проблем і шляхів розвитку українського мистецтва гри на духових інструментах, а є лише початком великої роботи в цій галузі мистецтвознавства. На погляд дисертанта, попереду ще більш ґрунтовне вивчення одеської, львівської, харківської шкіл виконавства на духових інструментах, роботи середньої ланки музичного навчання музичних училищ, коледжів. Обов'язковим має бути аналіз феномена творчої діяльності видатного музиканта ХХ ст. В.Яблонського та його колег. Актуальним залишається вивчення історії музичної культури невеликих міст і віддалених регіонів, яка стала підґрунтям, на якому формувалася й формується культура великих історичних центрів. Свого часу чекають подібні дослідження і по інших інструментальних спеціальностях духового виконавства.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Андрезен В.П. Спогади про О.Ф.Добросердова // Всеукраинский брасс-бюллетень. 1997. № 5. С. 7 9.
    2. Апатский В.Н. Духовое исполнительство средневековой Европы // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім.М.В.Лисенка, 2005. Вип. 6. С. 138142.
    3. Апатский В.Н. Камерный ансамбль и воспитание оркестрового музиканта // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім. М.В.Лисенка, 2005. Вип. 6. С. 143152.
    4. Апатский В.Н. О виртуозности в духовом музыкально-исполнительском искусстве // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім. М.В.Лисенка, 2002. Вип. 3. С. 126 141.
    5. Апатский В.Н. Акустическая природа фагота // Актуальные вопросы теории и практики исполнительства на духовых инструментах. М.: ГМПИ им. Гнесиных, 1985. С. 141159.
    6. Апатский В.Н. Амбушур фаготиста // Теория и практика игры на духовых инструментах: Сб. науч. статей. К.: Музична Україна, 1989. С. 2645.
    7. Апатский В.Н. Опыт экспериментального исследования дыхания и амбушюра духовика // Методика обучения игре на духовых інструментах. М.: Музыка, 1976. Вып. 4. С. 1131.
    8. Апатский В.Н. Методика постановки исполнительского дыхания музыканта духовика // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України». Рівне: Волинські обереги, 2006. Вип. 1. С.1016.
    9. Апатський В.Н. Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства: Учебн. пособ. К.: НМАУ им. П.И.Чайковского, 2006. 432 с.
    10.Апатский В.Н. Методика проведения урока в специальном музыкально-исполнительском классе // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім. М.В.Лисенка, 2002. Вип. 3. С. 142 152.
    11.Апатский В.Н. О некоторых новациях в современном духовом исполнительстве // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім. М.В.Лисенка, 2003. Вип. 4. С. 6 18.
    12.Апатский В.Н. Очерки истории духового исполнительства. Прошлое и проблеммы наших дней // Дослідження. Досвід. Спогади: Зб. наук. праць. К.: КССМШ ім. М.В.Лисенка, 2003. Вип. 4. С.103 114.
    13.Апатський В.Н. Теорія і практика духового виконавства в Україні (висновки і перспективи) // Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського: Зб. наук. праць. К., 2000. Вип. 9. Кн.5. С.1624.
    14.Апатський В.М. Теоретичні основи гри на духових інструментах: Дис. д-ра мистецтвознавства: 17.00.03. К., 1993. 345 с.
    15.Арбан Ж.Б. Школа игры на трубе и корнет-а-пистоне. М.: Музыка, 1964. 324 с.
    16.Арбан Ж.Б. Школа игры на трубе. М.: Музыка, 1990. 136 с.
    17.Архів Київського музичного училища ім.Р.М.Гліера: Матеріали виставки «125 років Київському музичному училищу»: Буклет. К.,1993. 11с.
    18.Архів Державного заслуженого академічного симфонічного оркестру УРСР: Списки артистів оркестру та програми концертів: Фонд № 1089, оп.1, док. №№ 1129.
    19.Архів театру опери і балету УРСР ім.Т.Г.Шевченка: Списки особового складу працівників театру: Фонд № 573, оп. 2, док. №№ 112.
    20.Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Л.: Музгиз,1963. 379с.
    21.Астров А.В. Деятель русской музыкальной культуры С.А.Кусевицкий. Л.: Музыка, 1981. 190 с.
    22.Баласанян С. Школа игры на трубе. М.: Музыка, 1972. 136 с.
    23.Бєлінський Г.О. Викладач з фаху як творець особистості музиканта-виконавця // Всеукраинский брасс-бюллетень. 2004. №10. С.2125.
    24.Бєлінський Г.О. Сценічне хвилювання та шляхи його подолання // Всеукраинский брасс-бюллетень. 2004. № 9. С.5 8.
    25.Безуглый А.И. Некоторые аспекты углубления профессиональной подготовки исполнителей на духовых інструментах // Исполнительство на духовых инструментах. К.: НМАУ им.П.И.Чайковского, 1986. С.17 23.
    26.Бендерский Л.Г. Киевская школа воспитания исполнителя на народных инструментах. Свердловск: Изд-во Уральск. ун-тет, 1992. 192 с.
    27.Березин В. Начальный период обучения игре на медных духовых инструментах в связи с возрастными особенностями учащихся // Музыкальное исполнительство и педагогика. М.: Музыка, 1991. С.143 154.
    28.Берлиоз Г. Большой трактат о современной инструментовке и оркестровке. М.: Музыка, 1972. 307 с.
    29.Берлиоз Г. Мемуары. М.: Музгиз, 1961. 916 с..
    30.Бетельман А. Мімічні м'язи // Зубопротезна техніка. К.: Вища школа, 1979. С. 37 38.
    31.Богданов В. А. О губном аппарате и развитии техники губ // Вопросы методики обучения игре на духовых инструментах. М.: Институт военных дирижёров, 1959. С.23 31.
    32.Богданов В.А. О постановке при игре на духовых інструментах // Вопросы методики обучения игре на духовых инструментах. М.: Институт военных дирижёров, 1959. С. 19 22.
    33.Богданов В.О. Історія духового музичного мистецтва України: від найдавніших часів до початку ХХ ст.: Посібник. Харьков: Основа, 2000. 344 с.
    34.Богданов В.А. Духовая музыка в Киеве XVIII начала XX вв. // Исполнительство на духовых инструментах. К., 1986. С.81 98.
    35.Богданов Н. А. Очерк деятельности Киевского отделения РМО и учреждённого музыкального училища (18631888). К., 1888. 345 с.
    36.Болотин С.В. Методика преподавания игры на трубе в музыкальной школе. Л.: Музыка, 1980. 120 с.
    37.Болотин С.В. Энциклопедический биографический словарь музыкантовисполнителей на духовых инструментах. Л.: Музыка, 1969. 200 с.
    38.Болотин С.В. Энциклопедический биографический словарь музыкантов исполнителей на духовых инструментах. М.: Радуница, 1995. 358 с.
    39.Браудо Е.М. Сжатый очерк истории музыки. М., 1928. 358 с.
    40.Буклет до компакт-диску « Europian Cornet and Trumpet Soloists 1899-1950»: ITG, 2002.
    41.Київська середня спеціальна музична школа-інтернат ім.М.В.Лисенка при Національній музичній академії України ім.П.І.Чайковського: Буклет. К.: Vitalpress, 1997. 18 c.
    42.Васильев Н., Герасимова Л. Концерты украинского симфонического // Советская культура. 1966. № 1110. С.4.
    43.Веприк А.М. Трактовка инструментов оркестра. М.: Музгиз, 1961. 301 с.
    44.Вертков К.А. Русские народные инструменты. Л.: Музыка, 1975. 280 с.
    45.Вертков К.А. Русская роговая музика / Под ред. проф. С.Л.Гинзбурга. М. Л.: Музгиз, 1948. 84 с.
    46.Вишнепольский О.Й. Труба. Ступені досконалості. К.: Ходак, 2004. 24 с.
    47.Вовк Р.А. Деякі нетрадиційні засоби виразності сучасного кларнетового виконавства // Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 2000. Вип. 9. Кн 5. С.172183.
    48.Вовк Р.А. Київська школа духових та ударних інструментів у контексті сучасного виконавства (видатні особистості) // Зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції «Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України». Рівне: Волинські обереги, 2006. Вип. 1. С. 21 25.
    49.Волков В.Н. Обучение игре на медных духовых инструментах // Вопросы методики обучения игре на духовых инструментах. Минск: Республиканский методический кабинет по учебным заведениям искусств, 1983. 45 с.
    50.Волоцкой П. Система ежедневных самостоятельных занятий музыкантов военных оркестров на духовых инструментах. М.: Военно-дирижёрский факультет при МОЛГК, 1964. 55 с.
    51.Востряков О.А. Сучасна практика підготовки оперних співаків у системі вуз театр // Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 2000. Вип. 5. С.177 183.
    52.Вурм В. Школа для Корнета с пистонами, Альтгорна и Баритона. М.: П.Юргенсон, 1893. 83 с.
    53.Вурм В. Собрание 12 фронтовых пьес для вновь введенных рожков с клапанами. СПб.: Битнер, 1885. 15 с.
    54.Вурм В. Сборник русских гвардейских полковых маршей. СПб.: Ратнер, 1896. 48 с.
    55.Вурм В. Сборник нот пехотных сигналов, боев и маршей. СПб. П.Юргенсон, 1908.
    56.Выписки из оркестровых партий труб и корнетов / Сост. С.Ерёмин. М.-Л.: Музгиз, 1952. 1 тетрадь. 54 с.
    57.Гаврилов Е.И., Щербаков А.С. Ортопедическая стоматология: Учебник. М.: Медицина, 1984. 576 с.
    58.Гамкало І.Д., Проценко Л.А. Андрій Проценко (Життєпис. Спогади). К.: Музична Україна, 1990. 286 с.
    59.Гарбузов Н.А. Музыкальная акустика. М., 1954.
    60.Герберштейн С. Записки о москвитских делах. СПб., 1908.
    61.ишка І.С. Базинг: історія та генезис // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: Кий, 2001. Вип. 18. Кн. 7. С.282 289.
    62.Гишка І.С. Індивідуалізація навчання основа концепції розвитку музичних здібностей та навичок курсантів військово-диригентської кафедри // Військова освіта: Зб. наук. праць. К.: Науково-методичний центр військової освіти Міністерства оборони України, 2002. № 10. С . 135 140.
    63.Гишка І.С. Методика формування та вдосконалення звукотворчих компонентів виконавського апарату трубача: Методичний посібник. Львів: ЛВІ, 2006. 79 с.
    64.Гишка І.С. Проблеми початкового навчання трубача та сучасні варіанти їх вирішення // Зб. наук. пр. Львівської державної музичної академії ім. М.В.Лисенка. Львів: СПОЛОМ, 2002. Вип. 7. С. 144 150.
    65.Гишка І.С. Регістри труби та специфіка їх опанування // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. К.: Кий, 2003. Вип. 26. Кн. 9. С. 285 296.
    66.Гишка І.С. Формування амбушура тpубача (традиції та базінг): Посібник. Львів: ЗУКЦ, 2002. 16 с.
    67.Глинка М. Полн. собр. соч. Литературные произведения и переписка. М.: Музыка, 1975. Т. 1. 483 с.
    68.Голубенко С., Березин В. Юрий Николаевич Должиков и его школа // Оркестр. 2006 . №2. С.35 42.
    69.Гольденвейзер А. Итоги Второго Всесоюзного конкурса музыкантов-исполнителей // Советская музыка. 1935. № 4. С.65.
    70.Гордійчук М. М. Музика й час: Розвідки й статті. К.: Музична Україна, 1984. 320 с.
    71.Гордійчук М.М. На музичних дорогах: Статті та рецензії. К.: Музична Україна, 1973. 301 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины