Ліризм як жанрова основа українського оперного співу




  • скачать файл:
  • Название:
  • Ліризм як жанрова основа українського оперного співу
  • Альтернативное название:
  • Лиризм как жанровая основа Украинский оперного пения
  • Кол-во страниц:
  • 175
  • ВУЗ:
  • Одеська державна музична академія ім. А.В.Нежданової
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • Міністерство культури та мистецтв України
    Одеська державна музична академія ім. А.В.Нежданової

    на правах рукопису

    Присталов Ігор Костянтинович
    УДК 78.03

    Ліризм як жанрова основа
    українського оперного співу

    17.00.03 музичне мистецтво

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата мистецтвознавства


    Науковий керівник:
    доктор мистецтвознавства, професор
    Гребенюк Наталія Євгеніївна

    Одеса 2008









    ЗМІСТ

    Вступ. 3
    Розділ 1. Лірика як жанрова сфера художньої культури та особливість українського музичного мислення (на матеріалі оперного мистецтва). 11
    1.1. Лірика і ліризм як поняття естетики, філології та музикознавства. 11
    1.2. Ліризм як особливість національного менталітету, духовного життя та художнього мислення українців. 23
    1.3. Лірична художньо-образна модальність в європейському оперному мистецтві (історичний аспект). 30
    1.4. Українське оперне мистецтво в ракурсі ліричної художньо-образної модальності (національні особливості та інтернаціональний контекст). 56
    1.5. Висновки першого розділу. 72
    Розділ 2. Ліризм як особливість виконавського мистецтва представників української оперно-вокальної традиції 76
    2.1. Національна традиція ліричного співу в жанрах духовної та світської вокальної музики (в контексті європейської культурної традиції). 77
    2.2. Ліризм музично-інтонаційної експресії та сценічних образів в оперному вокальному виконавському мистецтві України (художня спадщина О.Мишуги, С.Крушельницької, Б. Гмирі та інших видатних українських майстрів оперного співу) 88
    2.3. „Ліричний спів в контексті художніх і технічних завдань вітчизняної вокальної педагогіки”. 131
    2.4. Висновки другого розділу. 155
    Висновки дисертації 159
    Література. 165










    Вступ

    Україна прославлена серед народів світу своєю неповторною, невичерпною культурою співу. Ця культура має віковічні коріння і представлена багатими традиціями фольклорного колективного та сольного співу, культового хорового співу, світського аматорського та професійного вокального музикування, зокрема в галузях оперного та камерного вокального мистецтва. Найвищі досягнення національного генія втілені в пісенних артефактах фольклору та в творах духовної та світської професійної музики, зокрема в шедеврах М. Дилецького, М. Березовського, А. Веделя, Д, Бортнянського, М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, М. Кошиця, Л. Ревуцького, Б.Лятошинського, С. Людкевича, Л. Дичко, В. Сильвестрова, Є. Станковича та ін. композиторів минулого та сьогодення. Українська народна пісенна творчість вже більш як півтора століття вивчається фольклористами, істориками, етнокультурологами (згадаємо наукові розвідки П. Сокальського [120], К. Квітки [51], Ф. Колесси [55], В. Гошовського [26], С. Гриці [28], О. Мурзіної [95], А. Іваницького [43], О. Бенч-Шокало [11], О. Богданової [12], І. Юдкіна-Ріпуна [157] та ін.).
    В останні десятиріччя минулого століття розгорнулася активна праця в галузі української медієвістики та досліджень духовної музичної традиції в Україні (праці Н. Герасимової-Персидської [21], Ю. Ясиновського [154], Л. Корній [59, 60], О. Цалай-Якименко [134], Л. Івченко [48], Т. Зінов’євої [42], П. Маценко [81], Ю. Медведика [83], О. Шевчук [141] та ін.). Ґрунтовно досліджується творчість майстрів хорового та сольного вокального мистецтва в Україні (пошлемось, в першу чергу, на монографічні праці О. Шреєр-Ткаченко [144], Т. Булат [14], В. Іванова [44, 45, 46], О. Козаренка [54], В. Лащенка [68]). Зрозуміло, що в цій величезній галузі ще зостається багато нез’ясованих питань та „білих плям», але сучасний стан даного напрямку музикознавства можна без перебільшення вважати розквітом.
    У порівнянні з інтенсивним станом охарактеризованого музикознавчого напрямку, менш активною є наукова праця в галузі вивчення виконавського вокального мистецтва, яке репрезентує з свого боку ту ж саму національну культуру співу. Вражаюча краса голосових даних артистів українського походження та висота виконавського мистецтва вітчизняних співаків це безумовно визнаний факт, як в нашій країні, так і в усьому світі. В останні роки, національна вокально-виконавська культура стала все більше пригортати увагу дослідників. Показовими в даному відношенні є, наприклад, праці Н. Гребенюк [27], Л.Кияновської [52], А. Лащенка [68], О.Лисяної [74], В. Михайлової [89], В. Михайлець [87], Є. Федотова [131]. Однак, величезні шари вокального виконавського мистецтва України ще потребують вивчення під різними кутами зору, а саме в історичному, культурологічному, естетичному, виконавсько-технологічному, педагогіко-методичному та інших аспектах.
    Отже, актуальність дисертації визначається необхідністю всебічного вивчення вітчизняної музикальної культури, яка ще не отримала наукового відбиття у всьому її багатстві та різноманітті. Зокрема, поки ще мало вивченою в історичному, теоретичному й педагогічному аспектах залишається традиція вітчизняного оперного вокального виконавства, репрезентована всесвітньо прославленими іменами О.Мишуги, С.Крушельницької, Б.Гмирі та багатьох інших славетних артистів. Дана традиція викликає не тільки історичний інтерес. Вона має бути розкрита, перш за все, з точки зору музичної естетики та поетики, жанрового та стильового спрямування.
    Особливий інтерес викликають питання виконавської техніки. Різнобічне дослідження цих питань відкриває можливості для втілення найбільш істотних естетичних рис та технологічних принципів у практику педагогічної роботи в галузі вокального виконавства. Спеціально підкреслимо, як актуальний чинник проблематики дисертації, важливість ствердження, відстоювання та розвитку в наукових розвідках в умовах культурної глобалізації найкращих надбань багатовікової вітчизняної традиції співу та виховання майбутніх професійних музикантів-інтерпретаторів в дусі патріотизму, поваги і любові до рідної культури.
    Об’єкт дисертаційного дослідження явище ліризму в музиці оперного жанру. Предмет дисертації ліризм як жанрова основа оперних творів та жанрово-стильова особливість української школи оперного співу.
    Мета роботи вивчення проявів ліричної образної модальності в творах оперного мистецтва, виявлення особливостей ліризму як особливості виконавського мистецтва оперного співу в національній традиції і використання даних знань в практиці вокальної педагогіки.
    Конкретні завдання дослідження:
    1) визначення змісту категорії „лірика» та похідних від неї понять естетики, літературознавства та музикознавства;
    2) вивчення особливостей духовної культури України, національного художнього менталітету;
    3) розгляд втілень образів ліричної модальності в оперному мистецтві Європи та України;
    4) виявлення зв’язків між українським оперним вокалом та попередніми історичними жанровими стилями співу (візантійським культовим співом, народним інтонуванням творів лірико-епічного жанру, стилем італійського бельканто тощо);
    5) аналіз властивостей вокального мистецтва видатних українських оперних співаків, зокрема О.Мишуги, С.Крушельницької, Б. Гмирі; встановлення специфіки втілення ліричної образності в їх виконавській творчості;
    6) розробка принципових положень педагогічного методу виховання вокалістів, що спирається на артистичний та педагогічний досвід видатних оперних співаків України і враховує специфічну лірикоцентричність національного художнього менталітету.
    Матеріалами дослідження є література з теорії вокалу та історії вокальних жанрів; описання виступів, творчої праці, педагогічної діяльності видатних українських вокалістів; фонозаписи їх вокальних виступів; власні аналітичні оцінки проявів ліризму в інтерпретаціях українськими співаками творів П. Чайковського, М. Мусоргського, Ш. Гуно, Р.Вагнера, М. Лисенка та ін.
    Методологічною основою дослідження є традиційний для вітчизняного музикознавства інтонаційний підхід, в основу якого покладено уявлення про смислову наповненість музично-звукового процесу, про єдність розумово-мовної та художньої діяльності (праці Б. Асаф’єва [5, 6, 7], І. Котляревського [63], О. Маркової [80], І. Пясковського [110], О.Самойленко [117], О. Сокола [121], І. Юдкіна [157]та ін.). Даний підхід втілено в аналізі ліризму як семантичної характеристики західноєвропейської та української опери (перший розділ), в дослідженні властивостей вокально-інтонаційних засобів вираження ліричної модальності в мистецтві українських вокалістів (другий розділ).
    Завдання виявлення особливостей національного характеру та художнього менталітету обумовило звернення до методологічних засад, репрезентованих працями етнокультурологів та істориків - Д. Антоновича [4], І.Ляшенка [76], Є.Онацького [100], М. Шлемкевича [143], Б. Цимбалістого [129], В. Яніва [153] та ін. (перший розділ).
    Музикознавча проблематика, що вивчається в першому та другому розділах дисертації, розв’язується на базі теорії музичного жанру та стилю (Н. Горюхіна [25], М. Михайлов [88], В. Москаленко [91], С. Раппопорт [112], А. Сохор [123], С. Тишко [127], В. Цуккерман [135], С. Шип [142] та ін.). Головна увага в цьому напрямку приділяється жанровим різновидам та стилістиці оперного мистецтва і, відповідно, методології досліджень з історії та естетики української та світової оперної музики (праці Б. Асафьєва [5, 7], Т. Гнатів [22], Б. Горович [24], І. Іванової, Г. Куколь та М. Черкашиної [47, 138], О. Ізваріної [49], Т. Ліванової [70, 71], В. Протопопова та Н. Туманіної [109] та ін.). Вагоме методологічне значення в дисертації має категорія образної модальності музичного жанру, стилю, виконавської інтонаційної манери, яка трактується, вслід за теорією О. Сокола, як головний елемент музичної свідомості, який визначає семантику інтонаційно-художнього потоку і обумовлюється художнім образом світу індивіда або суспільного організму.
    Важливою методологічною основою дисертації є теоретичні надбання теорії музичного виконавства, яка отримала в останні десятиріччя активну розробку, зокрема стараннями й трудами Н. Корихалової [61], В. Медушевського [84], А. Лащенка [68], Є. Гребенюк [27], В. Москаленка [91], В. Михайлець [87], А. Стахевич [124] та інших. Методологічні засади інтонаційного виконавського аналізу використані, переважно, в розділах, присвячених інтерпретації оперних партій та камерних творів представниками української вокальної школи
    На захист виносяться такі основні положення:
    1. Музикознавча інтерпретація загальноестетичних та літературознавчих категорій "лірика", "ліризм", "ліричний герой музичного твору".
    2. Теза про іманентність ліричної образності оперним творам протягом всього періоду історичного розвитку цього виду мистецтва.
    3. Положення про наявність в оперному мистецтві жанрово-стильового напрямку, який позначено в дисертації як „опера ліричної модальності”, прикладами якої виступають італійська комічна опера, французька лірична комедія, баладна опера, французька та російська лірична опера, українська лірико-комічна та лірико-героїчна опера ХІХ ст. та ін. різновиди.
    4. Констатація закономірного зв'язку між оперними творами ліричної модальності та народною лірико-пісенною традицією (фольклором або демократичними верствами національної культури), що найбільш яскраво визначається в мистецтві романтизму, в період зростання національної самосвідомості народу.
    5. Положення про обумовленість жанрово-стильової специфіки української опери, починаючи з часів її становлення, особливістю "української душі", українського художнього образу світу, музичного мислення, яким притаманні глибока емоційність, сердечність, м‘якість, мрійливість, тобто ті риси, які відповідають ліричній модальності художнього відображення світу.
    6. Висновки про наявність генетичного зв'язку між ліричним напрямком українського оперного мистецтва і фундаментальними для всієї української музичної культури традиціями пісенного фольклору та церковного співу.
    7. Висновки щодо витоків та чинників розквіту української оперної вокальної школи, якими стали традиція італійського мистецтва бельканто та набагато древніша традиція церковного співу, що певним чином простежується і в європейському оперному вокалі.
    8. Результати аналітичного вивчення під кутом зору ліричної модальності творчої спадщини видатних майстрів української оперної сцени - О.Мишуги, Б. Гмирі, С. Крушельницької, висновки щодо причетності їх мистецтва до вітчизняної фольклорної та містеріально-християнської традиції сольного співу.
    9. Думка про необхідність вивчення й розвитку живого зв’язку між традицією вокального оперного виконавства, що склалася в Україні, та практикою виховання професійних співаків у спеціальних навчальних закладах держави.
    10. Методичні положення навчання співу (вони визначені в дисертації як „лірична парадигма” вокальної педагогіки) які слідують з висновків історико-теоретичного вивчення національної оперно-вокальної традиції, враховують досягнення в науковій галузі теорії музичної фонації, досвід світової методики постановки голосу і надбання видатних вітчизняних майстрів оперної сцени та вокальної педагогіки (зокрема, виконавський та педагогічний досвід О.Мишуги).
    Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі сучасної музики та музичної культурології Одеської державної музичної академії ім. А.В.Нежданової та узгоджена з перспективно-тематичним планом науково-дослідницьких робіт ОДМА (тема № 12 «Теорія музичної інтерпретації»).
    Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше в українському музикознавстві:
    1) поняття лірики та ліризму в музичному мистецтві розкриваються в широкому контексті проявів художньої образності в творах оперного жанру та в аспекті характеру національної художньої ментальності;
    2) ліризм трактується як жанрова основа і, внаслідок цього, як стильова особливість оперного мистецтва в цілому, національної української опери зокрема і стилю вокальної інтерпретації оперних партій;
    3) простежується генетичний зв’язок ліризму як властивості української вокальної школи з традиціями: народного сольного співу в лірико-епічних жанрах, візантійського урочистого культового співу, українського музичного театру (зокрема, вертепу), італійського бельканто;
    4) Визначені спільні ознаки національно детермінованого ліризму, а також індивідуальні особливості вокальних виконавських стилів видатних майстрів української оперної сцени - О. Мишуги, Б. Гмирі, С. Крушельницької; їх мистецтво, проникнуте ліризмом, осмислено в аспекті українського світобачення й художнього менталітету;
    5) Розроблено оригінальну методику навчання співу, що продовжує педагогічну традицію О.Мишуги, стверджує пріоритет ліричної образності та впроваджує в життя відповідний підхід до формування голосового інструменту майбутнього артиста в традиції національної вокальної школи.

    Практична цінність роботи зумовлена можливістю використання її матеріалів в педагогічній практиці, зокрема в курсах спеціального вокалу (головним чином таке використання може отримати матеріал підрозділу 2.4., в якому представлені принципові положення розробленого дисертантом підходу до підготовки вокалістів), в курсі історії вокального виконавства, оперному класі, історії та теорії вокального виконавства в спеціальних вищих та середніх учбових закладах.
  • Список литературы:
  • Висновки дисертації
    1. В науковому ужитку поняття лірики виділяє за семантичними ознаками один з провідних родів мистецтва та вказує на певний стиль художнього вираження, що характеризується певною типовою образною модальністю (емоційність, чутливість, психологічність, відвертість, міжособистісна комунікативність) та відповідними засобами художньої виразності. "Ліризм в музиці" тлумачиться як стильова (інколи як жанрово-стильова) категорія. Поняття "ліричний герой"(або "ліричний суб’єкт") трактується у відповідності до літературознавчої традиції, як художній образ автора, відбитий в формі твору.
    2. Протягом всього історичного шляху розвитку оперного мистецтва в ньому домінує ліричне начало. В будь-якому жанровому або стильовому типі оперного твору лірична модальність обов’язково знаходить своє місце в структурі музично-літературного тексту, навіть якщо „оази” лірики виникають епізодично. Звичайно ліризм проявляє себе в сольних висловленнях оперних героїв: аріях, аріозо, декламаційних монологах.
    3. Від самого початку в даному виді мистецтва простежується лінія, яку умовно названо „опера ліричної модальності”. Вона ніколи не переривалася, хоча інколи відходила на другий план, поступаючи головне місце епічній, трагедійній, комічній, сатиричній та ін. образним модальностям. Найбільш помітними і значущими для історії опери „віхами” розвитку даної образно-семантичної лінії можуть служити: італійська комічна опера, французька лірична комедія, „опера спасіння”, баладна опера, німецько-австрійський зінгшпіль, романтична опера в цілому та, зокрема, французька лірична опера, російська лірична опера П. Чайковського та С.Рахманінова, українська лірико-комічна та лірико-героїчна опера ХІХ століття, і, нарешті, різновиди камерної музичної драми ХХ століття.
    4. Роль та значення ліризму в оперному творі посилюється всякий раз, коли автори звертаються до матеріалу народної пісенної творчості, зокрема, до зразків фольклору та жанрів популярної пісні. Таке залучення народної пісенної лірики характерно в найбільшому ступені для періоду романтичної опери, коли у митців прокидається великий інтерес до національних традицій, обрядів, міфології, поезії, казок, пісень й танців. Очевидно, що звернення до сюжетів, відбиваючих народне життя (сучасне чи історичне), або зміст народної усної літератури стимулює звернення до стихії народної музично-поетичної лірики.
    5. Українська опера мала свої власні коріння в музичній культурі доби Відродження-Просвітництва: народний музичний театр „Вертеп” та „шкільну драму”. Однак, опера як така виникла в Україні як „органічний продукт” романтичної епохи (в стилістичних нахилах сентименталізму, фантастичного романтизму, психологічного реалізму тощо), містить в собі могутній початковий заряд ліризму і на усіх послідуючих етапах розвитку зберігає цю якість як провідну рису образної семантики.
    6. Особливістю українського світоспоглядання, менталітету, духовного життя (за спільною думкою філософів та етнокультурологів) є своєрідна „кордоцентричність”, релігія серця, м‘якість, мрійливість, „суб’єктивність душевного настрою” - риси, які відповідають ліричній модальності художнього відображення світу природи, суспільства та особливості в мистецтві. Разом з тим, підкреслюється, що суб’єктивна ліричність підкорюється вищим світоглядно-релігійним імперативам „життя серця”. Отже, ліризм розуміється як суттєва, можна сказати іманентна ознака української душі”.
    7. Ліризм української душі знаходить своє найбільш глибоке й повне втілення в піснях. Пісня, за визначенням багатьох знаменитих культурологів є найкращим досягненням української нації в царині мистецтва. Голос, як найеластичніший музичний інструмент, безпосередньо пов’язаний з внутрішнім світом особистості, здатний відбити усі найтонкіші емоційні рухи, усі психологічні стани, настрої, переживання, отримує в музичній культурі українців найвище визнання. Вже тільки це одне підносить оперу на вищий щабель в ієрархії жанрів професійної музикальної культури України.
    8. Українська опера народжувалася як музична драма народного характеру. Її літературною основою стали прості сюжети з життя звичайних представників народу, переважно в дусі естетики сентименталізму та раннього романтизму, з ознаками наївного але щирого націоналізму (п’єси І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка). Особливу вагу мали картини народних обрядів, сценічно репрезентованого пісенного й танцювального фольклору, які проникали в будь-який сюжет (псевдоісторичний, історичний, міфологічний тощо). Такі жанрові підстави дуже сприяли популярності молодої української опери і служили чинником її екстенсивного розвитку.
    9. Вивчення історичних передумов та естетичних основ, які визначили собою особливості оперного вокалу в українській традиції підтвердило положення про перевагу ліричної жанрово-стильової модальності в цій галузі національного виконавського мистецтва.
    10. Мистецтво національного оперного вокалу має безпосередній зв’язок з італійською традицією бельканто. Крім того, воно простираються в глибину століть до українського вертепу та шкільної духовної драми, до європейської літургійної драми, які, в свою чергу, генетично пов’язані з візантійською містеріальною традицією. Від цих найдавніших витоків український ліричний оперного спів успадкував повногласну, оперту „на діафрагмальне дихання”, урочисту, статуарну, скупу на жестикуляцію манеру сольної вокалізації.
    11. Саме така історична спадкоємність глибокої традиції культового та сольного народного солоспіву створила в Україні умови для блискучого розквіту оперного вокального мистецтва в 19 столітті. Ті ж самі історичні передумови пояснюють закономірне явище високої обдарованості співаків України. Встановлені культурні чинники сприяли швидкому розвитку на національному ґрунті особливого технічно майстерного оперного стилю вокалізації й ствердженню школи „українського бельканто”.
    12. Особливе образно-семантичне навантаження та естетизацію в українській вокальній традиції отримує ліричний тенор тип чоловічого голосу, що характеризується найвиразнішим інтонуванням у високому регістрі, широким вокальним діапазоном і високо розвинутою технікою мелізматичного співу. Даний комплекс властивостей ліричного тенору служить художнім завданням піднесеного і статично-врочистого співу, в характері ліричної образної модальності відповідних оперних партій.
    13. Аналіз творчої спадщини видатних ліриків української оперної сцени - О.Мишуги, Б. Гмирі, С. Крушельницької виявив, що їх спів несе в собі риси, причетні до вітчизняної фольклорної та містеріально-християнської традиції сольного співу. Остання характеризується своєрідним надособистісним ліризмом, ознаками якого є спів повним звучанням, чітка артикуляція, прихильність до повільних темпів, статуарність пози, врівноважена урочистість, піднесеність, етична чистота, сердешна відвертість й духовна наповненість. Інколи манера інтерпретації оперних партій українськими співаками (особливо це стосується Б.Гмирі) набуває класицистського пафосу морального просвітництва або характеру духовного повчання. В цілому, ліризм чоловічих оперних партій у виконанні українських співаків вирізняється семантичними нюансами щирості, простоти, душевної відкритості, шляхетності, моральної сили. В жіночих партіях специфічними відтінками ліричної образної модальності є ніжність, духовна глибина, споглядальність, сповідальність вираження.
    14. Між традицією вокального оперного виконавства, що склалася в Україні, та практикою виховання професійних співаків у спеціальних навчальних закладах існує тісний зв’язок. Оскільки лірична образна модальність найбільш повно виявляє властивості української душі і становить специфічну жанрово-стильову якість вітчизняного оперного мистецтва, вона стає важливим орієнтиром для підготовки в учбових закладах Україні майбутніх майстрів оперної сцени в дусі національної художньої традиції.
    15. В дисертації запропонована „лірична парадигма” вокальної педагогіки, яка передбачає: а) дотримання певної логіки освоєння вокального репертуару; б) освоєння студентами взірцевих інтерпретацій оперних партій та окремих творів, що належать видатним українським майстрам співу; в) оволодіння технічною майстерністю, що забезпечує успіх рішення художньо-творчих завдань.
    16. На базі технічних прийомів вокалізації, які служили основою для мистецтва видатних українських ліриків вокалу, дисертантом розроблена методика формування техніки співу в класі сольного вокалу, яка розвиває педагогічну спадщину О. Мишуги. Головні положення даної методики є такими: а) якість звучання залежить від сумісного функціювання органів дихання, гортані та резонаторів; б) гортань має бути вільною, але її положення і стан не потребують постійного контролю з боку співака; в) найголовним елементом голосового апарату є дихання, яке має бути нижньо-ребровим діафрагматичним: г) активний тонус органів діафрагмального дихання послідовно „підключає” всі „блоки” вокального механізму, примушуючи їх працювати в найбільш природному для всього організму режимі. Дана методика проголошує принцип синергійної єдності організму вокаліста, коли всі органи знаходяться у компенсаторному відношенні один до одного. Це створює такий енергетичний тонус вокального апарату, який є найбільш природним для відтворення ліричної модальності
    17. Згідно з нейро-хронаксичною теорією голосоутворення Р.Юссона, методика передбачає прийом отримання належного звуко-інтонаційного результату внаслідок створення педагогом певної емоціонально-психологічної установки заняття, спрямування образного уявлення співака. Як показали педагогічні спостереження дисертанта, лірична образна модальність є тою жанрово-стильовою сферою музики, що найкраще відповідає завданням початкового етапу розвитку молодого співака. Тому робота з вокалістами-початківцями має починатися з освоєння фольклорної пісенної лірики, професіональних українських пісень та романсів, а далі йти в напрямку опанування усім жанрово-стилістичним різноманіттям образної сфери музичного мистецтва. Отже, даний аспект методики навчання вокалу націлений не тільки на художньо-естетичне, але також на духовне, етичне, патріотичне виховання студентської молоді.







    ЛІтература
    1. Агарков О.М. Интонирование и слуховой контроль в сольном пении // Вопросы физиологии пения и вокальной методики: Труды ГМПИ им. Гнесиных. - М.: ГМПИ, 1985. - С. 70-89.
    2. Александрова В. Гуно Ш. //Музыкальная энциклопедия в 6-ти томах. Т. 2. М., 1974. С. 104-108.
    3. Альшванг А. П.И. Чайковский. М., 1967.
    4. Антонович Д. Українська музика // Дмитро Антонович. Українська культура. Мюнхен: Укр. технічно-господарський інститут, 1988.
    5. Асафьев Б. «Евгений Онегин» лирические сцены. //Оперы П. Чайковского. М., 1978
    6. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Л.: Гос.муз.издат., 1971.
    7. Асафьев Б.В. Опера // Советская опера. Сб. критических статей. - М.: Гос. муз. издат., 1953. - С. 43-68.
    8. Аспелунд Д.Л. Основные вопросы вокально-речевой культуры. - М.: Музыка, 1933. - 128 с.
    9. Аспелунд Д.Л. Развитие певца а его голос. - М.-Л.: Музгиз, 1952.-191 с.
    10. Багадуров В.А. Очерки по вопросам вокальной методологии. В з-х ч. - М.: Музгиз, 1929-1956.
    11. Бенч-Шокало О.Г. Український хоровий спів: актуалізація звичаєвої традиції: навчальний посібник. - К.: Ред. журн. "Український Світ", 2002. - 440 с.
    12. Богданова О. Лірницька традиція в контексті духовної культури України: Автореф. дис. канд. мистецтвознавства. - Київ, 2002.
    13. Булат Т. Камерно-вокальна лірика: Становлення пісні-романсу // Історія української музики, т. 1: від найдавніших часів до середини ХІХ ст. - К., 1989, с. 194-217.
    14. Булат Т.П. Украинский романс. Проблемы развития и стиля. Автореферат дис. На соиск. Учен. Степени доктора искусствоведения. Киев, 1980.
    15. В. Цуккерман. Музыкальные жанры и основы музыкальных форм. - М.: Музыка, 1964. - 159 с.
    16. Ванштейн Л.И. Камилло Эверерди и его взгляды на вокальное искусство. Воспоминания ученика. - Киев, 1924. - 24 с.
    17. Вербов А.М. Техника постановки голоса. 2-е изд. - М.: Музгиз, 1961. - 48 с.
    18. Видатний співак Олександр Мишуга. Спогади. / Склав С.П. Костюк. Ред. Є.М. Іванцов.. Львів: Каменяр, 1964. - 119 с.
    19. Выготский Л.В. Психология искусства. — М., 1965.
    20. Гарсиа М. (сын). Школа пения. Ч. 1-2. Пер. с фр.. предисл., коммент. и примеч. В.А.Багадурова. - М.: Госмузиздат, 1956. - 127 с.
    21. Герасимова-Персидская Н. Партесный концерт в истории музыкальной культуры.-М.: Музыка, 1983. 288 с.
    22. Гнатів Т. Проблема опери в українській журнальній періодиці // Українське музикознавство. Вип 5. К.: Музична Україна, 1969. - С. 102-116.
    23. Гордійчук Я. Становлення українського музичного театру і критика (Київ, 20-30-ті рр.). - К.: Музична Україна, 1990. - 144 с.
    24. Горович Б. Оперный театр. Л.: Музыка, 1984.
    25. Горюхина Н. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. К.: Муз. Украина, 1985. 112 с.
    26. Гошовский В. У истоков истории музыки славян. - М., 1971.
    27. Гребенюк Н.Є. Вокально-виконавська творчість: психолого-педагогічний та мистецтвознавчий аспекти. - К.: НМАУ, 1999. - 271 с.
    28. Грица С. Й. Мелос української народної епіки. -К.: Наукова думка, 1979. -247 с.
    29. Гудзенко А. Образи дійових осіб і музичні засоби їх розкриття в опері М.Лисенко "Різдвяна ніч"// Українське музикознавство. Вип 2. К.: Музична Україна, 1967. С. 90-102.
    30. Гумилев Л. Этносфера. История людей и история природы. М., 1993.
    31. Даль В. Лирический. Лиризм // Толковый словарь живого великорусского языка. В 4-х томах. Т.4. М.: Русский язык, 1979. - С. 254.
    32. Дейша-Сионицкая М. Пение в ощущениях. - М.: Муз. сектор, 1929. - 29с.
    33. Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики. Учебное пособие. - М.: Музыка, 1968. - 676 с.
    34. Добрынина И.Н. Об условиях и некоторых принципах воспитания чистой интонации у певцов // Вопросы физиологии пения и вокальной методики: ИТруды ГМПИ им. Гнсиных / Сост. О.М.Агарков. Вып. 25. - М., 1975. - С.90-117.
    35. Друскин М. Ш. Гуно. //История зарубежной музыки. Вып. четвертый. М.: Гос.муз.издат., 1963. C. 363-373.
    36. Дюпре Ж. Искусство пения / Пер. с фр. Райского. - М.: Госмузиздат, 1955. - 267 с.
    37. Емельянов В. В. Развитие голоса. — СП6.: Лань, 1997.
    38. Жинкин Н.И. О произвольном и непроизвольном управлении звуковыми механизмами пения и речи // Вопросы психологии, 1978, № 4. - С. 72-83.
    39. Заседателев Ф.Ф. Научные основы постановки голоса. - Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Музгиз, 1935. - 104 с.
    40. Зданович А.П. Некоторые вопросы вокальной методики. - М.: Музыка, 1965. - 147 с.
    41. Зинкевич Елена. Mundus Musicae. Тексты и контексты. Избранные статьи. - Киев: ООО "Задруга", 2007. - 616 с.
    42. Зинов’єва Т. Художня еволюція українського вертепу. Канд.дис. Бібліотека ОНПУ. Одеса, 2004.
    43. Іваницький А. Фольклор: генетична та логіко-структурна інформація (мислення мова музика) // Проблеми етномузикології: Зб. наук. пр. / Упоряд. О. Мурзина. К.: Вид. НМАУ ім. П.І. Чайковського, 1998. С.: 21-33.
    44. Іванов В. Дмитро Бортнянський. К.: Музична Україна, 1980. 144 с.
    45. Іванов В.Ф. Навчання церковного співу в Україні у ІХ - ХУІІ ст. - К.; Музична Україна, 1997. - 248 с.
    46. Іванов Володимир. Співацька освіта в Україні у ХУІІІ ст. - К.; Музична Україна, 1997. - 248 с. - 289 с.
    47. Іванова І.Л., Куколь Г.В., Черкашина М.Р. Історія опери. Західна Європа. 17-19 століття. Навч. посібник. За ред. М. Черкашиної. - К.: Заповіт, 1998. -384 с.
    48. Івченко Л. Про питання про авторство кантів і псальм // З історії української музичної культури: тематичний збірник наукових праць. - Київ, 1991, с. 47-52.
    49. Ізваріна О.М. М.Гоголь і українська опера (М.Лисенко та П.Сокальский). Монограіфя. - Донецьк: Дон ДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, 2003. - 216 с.
    50. Каган М. С. Музыка в мире искусств. Спб.: Ut, 1996. -232 с. (ВА 572755)
    51. Квитка К Избранные труды. В двух томах. Том 1. М.: Сов. композитор, 1971. 384 с.
    52. Кияновська Л.О. Стиольова еволюція галицької музичної культури 19-20 століть. - Тернопіль: СМП "Астон", 2000. - 339 с.
    53. Книга о музыке. Ред.-сост. Г.Головинский, М.Ройтерштейн. - М.: Сов. композитор, 1975. - 333 с.
    54. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови. Львів: Наук. тов. ім. Т.Г.Шевченко, 2000 285 с.
    55. Колесса Ф. До питання про український музичний стиль // Колесса. Музикознавчі праці / упоряд. та передмова С. Й. Грица. - К.: Муз. Україна, 1970. - С. 456-474.
    56. Колесса Філарет. Спогади про Миколу Лисенка. - Львів: Вільна Україна, 1947. - 64 с.
    57. Колодуб І.С. Питання теорії вокального мистецтва: Посібник до курсу історії та теорії вокального мистецтва. - Харків: Промінь, 1995. - 120 с.
    58. Конен В. Театр и симфония. М.: Музыка, 1974.
    59. Корній Л. Історія української музики, т. 1 - 3. - Київ-Нью-Йорк, 1996-2001.
    60. Корній Л. Українска шкільна драма і духовна музика ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. Київ, 1993.
    61. Корыхалова Н.П. Интерпретация музыки: теоретические проблемы музыкального исполнительства и критический анализ их разработки в современной буржуазной эстетике. -Л.: Музыка, 1979, -208 с.
    62. Костомаров Н. И. Две русские народности. - Киев-Харьков: Майдан, 1991. - 72 с.
    63. Котляревський І. Музично-теоретична україністика // Музична україністика в контексті світової культури (науково-методичний збірник) / Українське музикознавство. Вип. 28.- К. 1998. - С. 9-12.
    64. Кречмар Г. История оперы. Л.: Academia, 1928.
    65. Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики. - Львів, 1995. - 128 с.
    66. Кулієва А. Вокальні національні традиції та проблема перехідних тонів. Автореф.канд.дис. Київ, 2001.
    67. Ларош Г. Собрание музыкально-критических статей, т.ІІ, ч.І. М., 1922. С.140-144.
    68. Лащенко А.П. Хоровая культура: аспекты изучения и развития. Киев: Муз. Украина, 1989. 132 с.
    69. Левашева О., Келдыш Ю., Кандинский А. История русской музыки. Том 1. От древнейших времен до середины XIX века. - М.: Музыка, 1972. - 595 с.
    69а. А. Леонтьев А. Н. Некоторые проблемы психологии искусства // Избранные психологические произведения. В 2-х т. Т. ІІ. М.: Педагогика, 1983. с. 232-239
    70. Ливанова Т. История западноевропейской музыки до 1789 г. М., 1940.
    71. Ливанова Т. Характер героя и оперная ария // Советская опера. Сб. критических статей. - М.: Гос. муз. издат., 1953. - С. 209-233.
    72. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Громалів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. -752 с.
    73. Ліхтман З. Про роботу в класі камерного співу консерваторії Українське музикознавство. Вип 2. К.: Музична Україна, 1967. - С. 218-232.
    74. Лысяная О.Г. Пути развития русской и украинской музыкальной культуры от средневековья к 19 веку. - Харьков: Основа, 1993. - 270 с
    75. Люш Д.В. Развитие и сохранение певческого голоса. - Киев: Муз. Україна, 1988. - 132 с. с ил.
    76. Ляшенко І. Музична україністика в світі сучасної культурної політики: аспекти гуманізації та гуманітраізації національної освіти // Музична україністика в контексті світової культури (науково-методичний збірник) / Українське музикознавство. Вип. 28.- К. 1998. - С. 3-8.
    77. Малахов Г.П. Современные дыхательные методики. — Донецк: Сталкер, 2003.
    78. Малозьомова О. З історії української радянської опери 20-х років. Опера Б.Лятошинського „Золотий обруч» // Українське музикознавство. Вип 2. К.: Музична Україна, 1967. С. 3-18.
    79. Малышева Н. О вокальном исполнении (в свете мыслей К.С.Станиславского) // Вопросы музыкознания. Вып. 1. Под общ. ред. А.С.Оголевца. - М.: Гос. муз. изд., 1954. - С. 150-177.
    80. Маркова Е.Н. Вопросы теории исполнительства. Одесса: Астропринт, 2000. 128 с.
    81. Маценко П. Нариси до історії української церковної музики. - Вінніпег, 1994. - 130 с.
    82. Маценко П. Українські кантати. - Вінніпег, 1981. - 48 с.
    83. Медведик Юрій. Українська духовна пісня ХУІІ-ХУІІІ століть. - Львів: Видавництво Укр. католицького університету, 2006. - 324 с.
    84. Медушевский В. О закономерностях и средствах воздействия музыки. М.: Музыка, 1976. 254 с.
    85. Менабени А.Г. Методика обучения сольному пению. - М.: Просвещение, 1987. - 93 с. с нот.
    86. Микиша М.В. Практичні основи вокального мистецтва. - К.: Муз. Укаїна, 1971. - 90 с.
    87. Михайлець В. В. Вокальна основа хорового мистецтва: історичний та теоретичний аспекти. Дис... канд. мистецтвознавства. Рукопис. Харків, 2004. 195 с.
    88. Михайлов М. Стиль в музыке. Исследование. -Л.: Музыка, 1981. -262 с.
    89. Михайлова Т.М. Виконавська і наукова робота членів кафедри сольного співу Київської консерваторії // Виконавські школи вищих учбових закладів України: Тематична збірка наук. праць. К.: КДК ім. П.І.Чайковського, 1990. С. 130-138.
    90. Морозов В.П. Биофизические основы вокальной речи. - Л.: Наука, 1977. - 245 с.
    91. Москаленко В. Г. Творческий аспект музыкальной интерпретации (к проблеме анализа): исследование. Киев: КГК им. П.И. Чайковского, 1994. 157 с.
    92. Музыкальная форма. Общ. Ред. Проф. Ю.Н.Тюлина. М.: Музыка, 1965.
    93. Музыкальная энциклопедия. В 6-ти томах, т.3; - М.: Сов. энциклопедия, 1974, с. 280-281.
    94. Музыкальный энциклопедический словарь. М., 1990. С. 306.
    95. Мурзіна О. Мовна інтонація в ранніх українських операх // Українське музикознавство. Вип 5. К.: Музична Україна, 1969. - С. 184-211.
    96. Некрасова Н. Проблеми втілення соціально-історичної тематики в радянській опері // Українське музикознавство. Вип. 13, - К.: Музична Україна, 1978. - С. 3-17.
    97. Нове про Олександра Мишугу. //Мистецтво, 1967, № 1. С. 35-36.
    98. Овчинникова О.В. Анализ системного строения восприятия. Сообщение 3. О влиянии загрузки голосовых связок на оценку высоты при звукоразличении. Доклады АПН РСФСР, № 1. - М., 1958.
    99. Олександр Мишуга. Спогади. Матеріали. Листи. Київ: Музична Україна, 1971. С. 5-41.
    100. Онацький Є. Українська емоційність. //Українська душа. Київ: Фенікс, 1992. С. 36-47.
    101. Органов П.А. Певческий голос и методика его постановки / Под ред. М.Л.Львова. - М.-Л.: Музгиз, 1951. - 136 с. с ил.
    102. Осипова В. Духовно-мистериальные основы оперы: генезис и эволюция. Канд.дисс. Одесса, 2003.
    103. Павлищева О. Методика постановки голоса. - М., 1964. - 148 с.
    104. Петрова Е.П. О динамике звука певческого голоса. - М.: Музгиз, 1963. - 48 с. с нот.
    105. Присталов І.К. До полеміки про роль гортані у співочому процесі // Актуальні проблеми сучасної музичної освіти. Зб. науково-методичних статей / Упор. Ж.М.Володченко. Ніжин: Вид. НДУ ім. М.Гоголя, 2005. С.35-38.
    106. Присталов І.К. Лірика: генеза та онтологія національного українського мислення й мистецтва // Проблеми підготовки викладачів до здійснення завдань сучасної освіти. Збірник наук. праць. Харків: СтильІздат, 2006. 191-209.
    107. Присталов І.К. Партія Ленського з „Євгенія Онєгіна» П.Чайковського у виконанні її О.Мишугою // Проблеми формування ціннісних орієнтирів професійної діяльності. Збірник наук. праць. Харків: СтильІздат, 2005. 258-268.
    108. Присталов І.К. Про специфіку української оперної школи (на прикладі виконавсько-педагогічної діяльності О.Мишуги) // Музичне мистецтво і культура. Наук. вісник. Вип. 5. Одеса: Друкарський дім, 2004. С. 401-412.
    109. Протопопов Вл. и Туманина Ню Оперное творчество Чайковского. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 309 с.
    110. Пясковский И. Б. логика музыкального мішления. К. Муз. Украина, 1987. 179 с.
    111. Работнов Л. Основы физиологии и патологии голоса певца. - М.-Л.: Медгиз, 1932. - 178 с.
    112. Раппопорт С.Х. Искусство и эмоции. Изд. 2-е. - М.: Музыка, 1972. - 167 с.
    113. 
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)