ВЗАЄМОДІЯ ГЕТЕРОГЕННОСТІ ТА АДИТИВНОСТІ В РЕГІОНАЛЬНІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ: ВІД ВИТОКІВ ДО СУЧАСНОСТІ : Взаимодействие гетерогенности И аддитивности В РЕГИОНАЛЬНОЙ музыкальной культуры ДНЕПРОПЕТРОВЩИНЫ: От истоков до современности

Краткое описание

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
ІМЕНІ А. В. НЕЖДАНОВОЇ

ЩІТОВА Світлана Анатоліївна

На правах рукопису
УДК 78. 03 + 785.7 (11) + 784.4 (5)

ВЗАЄМОДІЯ ГЕТЕРОГЕННОСТІ ТА АДИТИВНОСТІ В РЕГІОНАЛЬНІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ:
ВІД ВИТОКІВ ДО СУЧАСНОСТІ

Спеціальність 17. 00. 03 Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Кандидат мистецтвознавства, доцент
Мырошниченко Свытлана Володимирівна

Одеса 2006

ЗМICТ

Вступ .. 3

Розділ 1. Історичні передумови та шляхи становлення музичної культури Катеринослава Дніпропетровська . 15
1.1.Заснування Катеринослава. Нездійснені плани відкриття музичної Академії. ... 15
1. 2. Провінційність Катеринослава в період кінця ХVІІІ першої половини ХІХ ст. .. 27
1.3.Розквіт концертного життя Катеринослава в останній чверті ХІХ ст. Товариство любителів музики, співу та драматичного мистецтва. 30

Розділ 2. Період „духовного оновлення” кінця ХІХ ХХ ст. ... 36
2.1.Музична фольклористика Катеринославщини Дніпропетровщини.. 36
2. 2. Концертне життя. 40
2. 3. Становлення та розвиток музичного театру. 45
2. 4. Розвиток музичної освіти. Роль діяльності О. С. Ружицького на шляху професіоналізації музичної освіти і культурного життя Катеринослава....... 50
2. 5. Катеринославське відділення Російського музичного товариства... 52
2.6.Перші професійні композитори Дніпропетровська: О.Соловйов, Л.Усачов (творчі портрети) 60
2.7.Дніпропетровська композиторська організація: від витоків до сьогодення ... 64
2.8.Постмодернізм як основна стильова модель в музиці Дніпропетровщини періоду кінця ХХ початку ХХІ ст. .. 70

Розділ 3. Творчі спрямування дніпропетровської композиторської школи на зламі тисячоліть у світі взаємопроникнення місцевих традицій і ознак мистецтва постмодернізму 75
3.1.Хорова творчість: від хорових пісень до хорового концерту та авангардних устремлінь. 75
3.2. Камерна творчість як відтворення процесів замикання художника у власному „его 98
3. 2. 1. Камерно-вокальні твори .................................................................... 130
3. 2. 2. Камерно-інструментальні твори ....................................................... 135
3.3.Симфонічна творчість: проблеми симфонічного жанру та їх розв’язання в творах початку ХХІ ст. 142

Висновки 153
Список використаних джерел .. 161
Додаток А .. 178
Додаток В ... 188
Додаток С ... 196

ВСТУП

Повна, адитивна картина розвитку культури складається з інформаційних спостережень, досліджень процесів культурно-мистецького життя всіх регіонів тої чи іншої країни, тим самим підтверджуючи постулат: „Ціле дорівнюється сумі частин”, що й лежить в основі філософської категорії адитивності („лат. аdditives придатковий, той, що виходить шляхом складання; поняття, що відображує типи співвідношень між цілим і складовими його частинами [153, с. 9]). В інформаційному просторі останні 10-річчя 90-і роки ХХ початок ХХІ століття окрема важлива глава не тільки в історії України, але й в її культурі. Все помітнішими стають тенденції щодо остаточного формування й зміцнення національного менталітету, інтересу як до минулого, так і до сучасного, порозуміння своєї рідної історії й культури як частки світового інформаційного простору. Складова української культури, музика природно вписується в загальноєвропейський процес розвитку сучасного мистецтва періоду зламу тисячоліть і віддзеркалює його основні устремління. При цьому все більший інтерес привертається до окремих регіонів носіїв місцевої української культури, серед них раніше майже невивчених.
За останнє десятиріччя особливо виявився інтерес до наукового відтворення етапів процесу „регіоналізації” гетерогенної музичної культури України (грец. heterogenes різнорідність), коли з’явилися дослідження О.Васюти (Чернігівщина), П. Даценко, В. Кирєєва (Волинь Житомирщина), К.Димочки (Буковина), Л. Кияновської, М.Черепаніна (Галичина), В. Кравець, О. Машути (Харківщина), Н. Кушки (Вінниччина), Г. Локощенко (Сумщина), Т.Мартинюк (Північне Приазов’я), С. Мірошніченко, Р. Розенберг (Одещина), В. Мітлицької, О. Макаренко (Південь України), Т. Росул (Закарпаття). У центрі уваги дослідників різні виміри: історичний, географічний, національний, стилістичний, жанровий.
Актуальність дослідження полягає в розробці проблеми генезису музичної культури регіонів. Основний аспект роботи вияв головних напрямків музично-культурного розвитку, процесу його професіоналізації як основи творчості композиторів. Регіональне спрямування дослідження є суттєвим завданням музикознавства, вирішення якого дозволяє наблизитись й до визначення стильових основ дніпропетровської композиторської школи.
На сучасному історичному етапі порубіжжя тисячоліть інформаційний простір потребує детального вивчення проблем генезису музичної культури регіонів, евристичного методу надання теоретичної інформації щодо професіоналізації всіх її галузей, від зародження до сьогодення, в оприлюдненні архівних документів про функціонування творчих установ, музичних навчальних закладів, в аналізі творчості місцевих персоналій, спираючись при цьому не на закон контрапозиції, а, навпаки, розглядаючи все в контексті загальних процесів розвитку української музичної культури.
Музична культура Дніпропетровського регіону одного з найпотужніших економічних центрів в Україні, із значним науковим і культурним потенціалом, багатого власною історією, широкими культурними зв’язками, заслуговує на увагу як складова частина української сучасної культури. Придніпровський регіон, історія музичної фольклористики якого розпочалася І.Манжурою, Д.Яворницьким, має цікаву і непросту історію культурного й музичного життя в ХІХ ХХ столітті.
Об’єктом дослідження дисертації є професійна музична культура Дніпропетровщини, що розглядається в соціокультурному контексті. Предмет дослідження різножанрова творчість місцевих композиторів як результат вікового розвитку музичного й культурного життя регіону. Матеріалом дослідження послужили архівні документи установ та окремих осіб, рецензії місцевих газет і журналів кінця ХІХ початку ХХ століть, наукові статті та збірки сучасних музикознавців регіону, рукописні і надруковані ноти, аудіо і відеозаписи творів дніпропетровських композиторів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії ім. А.В.Нежданової, узгоджена з перспективним тематичним планом науково-дослідної роботи ОДМА ім. А.В.Нежданової на 2000 2006 р., зокрема, з темою №5 („Українська музика в контексті світової культури”). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОДМА імені А. В. Нежданової від 30. 08. 2005 р., протокол №1.
Мета дослідження розкрити динаміку відбиття гетерогенних процесів в музичній культурі Катеринослава Дніпропетровська, які складаються в адитивну картину цілого, суміщаючи зовнішній і внутрішній фактори езотеричність і екзотеричність. Меті дисертаційної роботи підпорядковані наступні завдання:
· висвітлити і дослідити історичні передумови та шляхи становлення музичної культури регіону;
· виявити діяльність просвітницьких установ, музично освітніх закладів;
· визначити представників музичного процесу краю;
· окреслити особливості музично-фольклористичної діяльності в регіоні;
· виявити головні напрямки музично-культурного розвитку періоду кінця ХVІІІ початку ХХІ століття, процесу його професіоналізації як основи творчості композиторів;
· проаналізувати творчий доробок місцевих композиторів по трьом головним векторам: хорова, камерна, симфонічна творчість;
· визначити в результаті комплексного аналізу місце музичного мистецтва Дніпропетровщини в загальнонаціональному культурному процесі.
Регіональне спрямування дослідження пов’язує дисертацію з науковими роботами останніх років, зокрема, В.Мітлицької „Музична культура Катеринославщини другої половини ХІХ початку ХХ століття” [87], Л.Кияновської „Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ ХХ століття” [53], Т.Росул „Музичне життя Закарпаття 20 30-х років ХХ століття” [119], Т.Мартинюк „Історико-теоретичні аспекти взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників у явищі регіональної музичної культури (на прикладі Північного Приазов’я ХІХ ХХ століть)” [79, 81].
Їх поява підкреслює актуальність поставлених завдань в національній музичній науці. Отже, виникає необхідність дати аналіз цієї складової частини української музики як такої, що втілює процеси, притаманні всьому українському мистецтву, і разом з тим, із своїми ознаками, збереженням місцевих традицій на Дніпропетровщині. Ця тема представляється досить актуальною в контексті сучасного українського музикознавства.
Дніпропетровська композиторська школа одна з наймолодших на Україні (створена в 1977) певний час не вивчалась і не досліджувалась. Якщо ми маємо велику кількість досліджень київської, харківської, львівської, одеської шкіл, то до останніх років не було жодної спроби вивчення професійної композиторської творчості Дніпропетровського регіону, яка зараз стрімко розвивається і привертає увагу до себе.
Початок систематичним етнографічним дослідженням поклали поодинокі і безсистемні записи фольклору на Катеринославщині в першій половині ХІХ століття, історико-краєзнавчі мандрівки по Катеринославщині В. Антоновича, В. Винарського, Т. Рильського, М. Костомарова.
Першим науковцем, хто привернув увагу до козацького фольклору, був академік, вчений-історик, фольклорист, етнограф, археолог Д. І. Яворницький один з представників періоду „першої хвилі національного відродження” в Катеринославі (1855 1940). Він вніс певний вклад у дослідження музичного життя краю, а саме, його фольклору. Яворницький започаткував публікацію зібраних матеріалів, у тому числі й пісень, видавши їх у 1906 році в збірці „Малороссийские народные песни, собранные в 1878 1905 годах”. Найбільшу кількість зразків складають чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські пісні з Катеринославщини.
Справжнім послідовником у запису музичного фольклору Катеринославської губернії був І. Манжура, який протягом тільки двох років записав біля 1000 пісень, переважно в Катеринославській губернії. Це була найбільша робота по збиранню етнографічних матеріалів (збірка „Українські народні перекази і оповіді”, 1876) у Росії однією людиною.
На початку 1900-х розгортається фольклорна діяльність К. Квітки, який під час подорожі по Східно-Південній Україні зібрав і записав 6000 українських пісень, серед яких більше двох десятків пісні досліджуваного нами регіону.
Подальший розвиток фольклористики регіону висвітлено у праці М.Олійник-Шубравської [106], роботах наукових співробітників Наукової дослідницької лабораторії фольклору, народних говорів і літератури Придніпров’я ім. О.Гончара при Дніпропетровському Національному університеті В. Карпович, М. Марфобуддінової тощо [51, 83].
Ступінь дослідженості проблеми. На межі ХХ ХХІ століть, в період сучасного розвитку музикознавства, з’являються наукові праці, спрямовані на дослідження подій минулого Дніпропетровського регіону. Робота А.Тулянцева „Творчий шлях Дніпропетровського робітничого оперного театру” (1998) відтворює діяльність колективу першого оперного театру Дніпропетровська в 20-ті 30-ті роки ХХ століття, визначаючи його місце в загальному процесі становлення українського оперно-балетного мистецтва. Своєрідний літопис музичного життя Катеринославщини середини ХІХ початку ХХ сторіччя містить робота В. Мітлицької „Музична культура Катеринославщини другої половини ХІХ початку ХХ століття” [87].
Значний внесок у дослідження музичного життя Катеринослава Дніпропетровська зробила Л.Царегородцева музикознавець, директор Дніпропетровського музичного училища (19731992), Голова Дніпропетровської організації Національної Спілки композиторів України (1982 2000). Зібрані нею матеріали вже посмертно частково були опубліковані І.Рябцевою в науковій збірці „Музикознавство Дніпропетровщини”, вип. 1 2: „З історії музичного життя Катеринослава Дніпропетровська кінця ХІХ початку ХХ століття” [159], „Л. Ауер у Катеринославі” [158].
Однак А.Тулянцев, Л.Царегородцева, В.Мітлицька обмежуються оглядом становлення культури регіону в історико-хронологічному аспекті, обминаючи питання фольклористики (цей напрямок розробляють наукові співробітники Наукової дослідницької лабораторії фольклору, народних говорів і літератури Придніпров’я Дніпропетровського Національного університету), не простежуючи взаємозв’язок між традиціями минулого і сьогоденням. Цитуючи І.Рябцеву, „історико-емпіричний етап логічно поступово переходить в історико-теоретичний, що зосереджений на цілісному, системному, комплексному аналізі всієї структури музично-історичного процесу, з його основними тенденціями і визначними подіями” [132, с.6]. Саме І.Рябцева започаткувала публікацію статей, присвячених культурі Катеринославщини та її місцю в музичному соціумі України [127, 131, 132].
Адже на єдиному шляху професіоналізації музичної культури провінційного Катеринослава Дніпропетровська важливими осередками стають:
· Товариство любителів музики, співу та драматичного мистецтва (1877 1898);
· перші музичні курси Ю. Сандзиковського (1893);
· музичні класи з 5-річним курсом навчання, відкриті випускником Варшавської консерваторії О.Ружицьким (1896);
· Катеринославське відділення Імператорського Російського Музичного Товариства (ІРМТ) і відкриті при ньому музичні класи (1898), згодом музичне училище (1901);
· професійні колективи й організації, що діють з 30-х років ХХ століття: Дніпропетровський робітничий оперний театр ДРОТ (1928 1941), оркестр обласної філармонії (1939), театр опери та балету (1974).
Формується міцна виконавська база. Діяльність і творчість Дніпропетровської композиторської організації (1977) стає природним результатом, висновком цього процесу.
Аналізу діяльності композиторської організації як єдиного організму, а також розгляду й аналізу творчості її членів присвячені роботи сучасних дніпропетровських музикознавців Л. Іванової [41 44], А. Поставної [109 114], І. Рябцевої [129, 130].
Автор даної роботи теж провів дослідження в цьому напрямку. Надруковані монографія „Камерна творчість дніпропетровських композиторів порубіжжя тисячоліть”, наукові статті в збірці „Музикознавство Дніпропетровщини”, вип. 1 3: „Камерна творчість Вероніки Кафарової”, „Музичний фольклор Дніпропетровщини”, „Камерно-інструментальні твори дніпропетровців на межі ХХ ХХІ століття”, „Вокальний доробок дніпропетровців”, „Розвиток традицій А. Штогаренка в творчості В. Мартинюк (до 100-річчя від дня народження А.Штогаренка)”; здійснені виступи з науковими доповідями на наукових конференціях: „Постмодернізм в сучасній українській музиці” [Дніпропетровськ, 2002], „Вивчення творчості місцевих композиторів в курсі української музичної літератури” [Луганськ, 2003], „Дніпропетровська композиторська організація: минуле й сьогодення”, „Становлення професійної музичної культури на Катеринославщині в період останньої чверті ХІХ початку ХХ століття”, „Національні традиції у контексті розвитку сучасної української музики рубежу ХХ ХХІ століття (на прикладі Дніпропетровщини)”, „Фольклорність, народність і сучасність у творчості дніпропетровських композиторів” [Одеса, 2004, 2005], „Дніпропетровська композиторська організація та традиції „данькевщини” [Одеса, 2006], „Постмодерністські тенденції на зламі двох епох на прикладі камерно-інструментальної творчості дніпропетровських композиторів” [Житомир, 2005], „Хорова та камерна творчість Дніпропетровщини кінця ХХ початку ХХІ століття” [Київ, 2006].
Методи дослідження. У дисертації використано методологічні принципи історизму, системного підходу, джерелознавства. Музична культура вивчається в тісному зв’язку з суспільно-історичними подіями, іншими мистецькими явищами. При розгляді творів місцевих композиторів використано метод комплексного аналізу.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першою спробою комплексного дослідження музичної культури Катеринослава Дніпропетровська від її зародження до професійної композиторської творчості сьогодення, вперше пропонується розгорнута музикознавча оцінка діяльності дніпропетровської композиторської школи як історичного феномену на сучасному етапі. У зв’язку з цим вперше пропонується узагальнення всіх сторін творчої діяльності засновників дніпропетровської композиторської школи Л.Усачова, О. Соловйова, В. Сапєлкіна як значного професійного композитора Дніпропетровська, ініціатора створення композиторської організації. Вперше виявлено специфіку становлення і розвитку фольклористичної, концертно-виконавської, освітньої діяльності в регіоні, що стало підґрунтям для складання свого осередку, а згодом регіональної композиторської організації.
Вперше робиться музикознавча спроба створення широкої панорами хорової, камерної, симфонічної музики дніпропетровських композиторів на сучасному постмодерністському етапі, що дозволяє сприймати її як частку загальноукраїнської музичної культури. Новизна дослідження також полягає у розвитку уявлень щодо постмодернізму в українській музиці на підставі аналізу різножанрових творів місцевих авторів.
Піднімається питання про необхідність системного підходу до питань регіональної культури у зв’язку з провідним положенням категорій адитивності та гетерогенності.
Основні наукові результати відбиваються у таких положеннях дисертації:
1. Дніпропетровськ (Катеринослав) замислювався як крупний культурний центр Катериною ІІ і Григорієм Потьомкіним. Але за історичними обставинами до кінця ХІХ століття виконував роль рядового провінційного міста.
2. Одним з найважливіших чинників музичної культури Катеринослава Дніпропетровська було хорове музикування церковне та світське, що вказує на спадковість жанрових традицій регіону з загальноукраїнськими пріоритетами.
3. Витоки професійної композиторської організації (перші професійні композитори, що стоять біля джерел організації Л. Усачов, О. Соловйов, засновник і перший голова Дніпропетровської композиторської організації В. Сапєлкін) свідчать про тісні переплетіння петербурзької і московської шкіл. Вони помітні вже в творчості першого професійного композитора Дніпропетровська О. Соловйова вихованця М.Іполитова-Іванова. З початку ХХ століття простежується зорієнтованість на харківській теоретико-композиторській школі професора С.Богатирьова. Через учнів його класу шляхи ведуть до представників дніпропетровської композиторської організації і композиторів, і музикознавців: А. Штогаренко Н. Боєва, В. Мартинюк; В. Борисов В. Кафарова-Розова; В. Барабашов В. Сапєлкін; Г.Тюменєва Л. Царегородцева; Д. Клебанов В. Бібік В. Мужчиль, М. Іванов; В. Дроб’язгіна Л. Катишева, О. Дмитрук.
4. Стрімкий розвиток композиторської творчості в період зламу тисячоліть, що визначається як період постмодернізму в українській музиці. Генезис творчих спрямувань місцевих професійних композиторів від хорових, суто традиційних жанрів наприкінці ХХ століття до камерної музики на зламі тисячоліть, потяг до симфонічних творів на початку ХХІ століття.
Матеріалом для дослідження послужили архівні документи установ та окремих осіб, рецензії місцевих газет і журналів кінця ХІХ початку ХХ ст., наукові статті та збірки сучасних музикознавців регіону, рукописні та надруковані ноти, аудіо і відеозаписи творів дніпропетровських композиторів.
Теоретичне значення дослідження полягає в розробці теоретичних передумов вивчення категорій „адитивність і „гетерогенність у зв’язку з вивченням проблеми генезису музичної культури регіонів на прикладі Дніпропетровщини. Заглиблюються уявлення про формування процесу музично-культурного розвитку та його професіоналізації як основи творчості композиторів. Аналізується значення творчості місцевих композиторів в контексті загальних процесів розвитку української музичної культури.
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання в подальшій науковій розробці даної проблематики, в процесі вивчення історії сучасної української музики в музичних навчальних закладах, в музейній та краєзнавчій роботі. Зібрані автором матеріали є часткою в дослідженні проблем розвитку української музичної культури, визначення місця Дніпропетровського регіону в процесі розквіту музичного постмодернізму на Україні. Проаналізовані твори різних жанрів дніпропетровських композиторів введені у концертний репертуар виконавців, хорових і театральних колективів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії та історії музики Дніпропетровської консерваторії ім. М. І. Глінки. Її основні положення апробовані на всеукраїнських і міжнародних конференціях (усього 10): регіональна наукова конференція „Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в ХХІ ст.: тенденції та перспективи розвитку”, 25 26 грудня 2002 р., Дніпропетровський Національний університет; Всеукраїнські науково-практичні конференції „Педагогічні пошуки в галузі мистецької освіти в Україні. Традиції, сучасність, перспективи”, 17 19 квітня 2003 р., 30 березня 2 квітня 2005 р., Луганськ; ІІІ міжнародна науково- практична конференція „Динаміка наукових досліджень 2004”, 21 30 червня 2004 р., Дніпропетровськ; Всеукраїнська науково-практична конференція „В.С.Косенко і культурно-мистецькі традиції Волині Житомирщини”, 24 26 березня 2005р., Житомир; Міжнародна науково-практична конференція „Культура та цивілізація: Схід та Захід”, 14 15 лютого 2004 р., Одеський Будинок-музей ім. М. К.Реріха; Міжнародна науково-практична конференція „Захід Схід: музичне мистецтво і культура”, 1 2 лютого 2005 р., Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової; Міжнародний музикознавчий семінар пам’яті С.Д.Орфеєва „Культура та цивілізація. Музична культура: Схід Захід ”, 2004, Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової; Міжнародна науково-творча конференція „Трансформація музичної освіти і культури в Україні”, 5 6 травня 2006 р., Одеська державна музична академія імені А.В.Нежданової; Міжнародна науково-творча конференція „Трансформація музичної освіти і культури в Україні. Пам’яті К. Ф.Данькевича”, 9 10 січня 2006 р., Одеська державна музична академія імені А. В. Нежданової.
Основні ідеї дисертації відбиті у 4 наукових публікаціях у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що охоплює 191 позицію, додатків (архівні документи, схеми, нотні приклади). Обсяг основного тексту дисертації 160 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Витоки розвитку гетерогенної музичної культури Дніпропетровщини зароджуються і далі формуються по чотирьом головним напрямкам, складаючи адитивне ціле:
1. Фольклорні козацькі” традиції, що пов’язані з геополітичним розташуванням регіону в центрі козацтва, на місці останньої, 8-ої Нової Січі. Першим, хто привернув увагу до цінності козацького фольклору і науково вивчав його, започаткував запис катеринославського фольклору, став вчений історик, фольклорист, етнограф, археолог Д.І.Яворницький.
2. Хорові традиції та їх розвиток по двом шляхам:
а/ церковний хоровий спів, який зберігся від козацьких часів, через його відродження в церквах міста початку ХІХ ст. Успенської, Троїцької, Покровської, Преображенського собору, діяльність духовного училища і архієрейської кафедри Духовної семінарії, переведеної з Новомиргоргоду, до хорової творчості перших професійних композиторів Катеринославу Л.Усачова (Харківський музично-драматичний інститут) і випускника московського Синодального училища і консерваторії О. Соловйова, провідної ролі хорової творчості у сучасних композиторів з звертанням до традиційного жанру хорового концерту (В. Мужчиль „Хай святиться ім’я’твоє”, Возлюби ближнего твоего”, Поклоніння Святій Марії”), біблійної тематики (Псалми Давида „Дякуйте Господу” Н. Самохвалової, Два псалма для голосу та оркестру Н. Боєвої);
в/ світська хорова музика від діяльності Товариства любителів музики, співу та драматичного мистецтва (70-і ХІХ ст., керівник Г. Маркевич) і формуванні перших в місті світського чоловічого та жіночого хорів, творчості композиторів і хормейстерів Л. Усачова і О. Соловйова, розвиток жанру хорової пісні” у В. Сапєлкіна, до хорової музики різних жанрів у сучасних дніпропетровських композиторів (В. Кафарової, В. Мартинюк, В.Мужчиля, В.Скуратовського, М. Попова, Г. Хазової).
3. Виконавські традиції.
Схема виконавці” включає до себе виступи аматорів (40-і ХІХ ст.), гастролерів-професіоналів в період активізації життя міста (кінець ХІХ початок ХХ ст.), що тісно пов’язано з запровадженням навчальних закладів. У процесі професіоналізації велику роль зіграло відкриття Катеринославського відділення ІРМТ, музичних класів (1898) і музичного училища (1901), створення симфонічного оркестру філармонії (1939), поширені форми театрального життя (театр Траяновського А. Луцького 30-і ХІХ ст. гастролі українських, російських, іноземних оперних театрів і труп Робітничий театр опери і балету (ДРОТ) 30-і ХХ ст. театр опери та балету 1974 (з 2002 Академічний).
4. Педагогічні традиції.
Вони беруть початок з кінця ХІХ століття і пов’язані з процесом активізації життя промислового міста, значним економічним розвитком регіону, притоком в місто технічної і творчої інтелігенції, в тому числі музикантів-професіоналів. Серед приїжджих виділимо викладача співу І.Левіна (Москва, серед його учнів П. Цесевич), піаніста О. Ружицького. Ним відкрито клас гри на фортепіано (1888), музичні класи з широкою програмою і 5-річним терміном навчання. Після його від’їзду до Польщі (1896) педагогічна робота продовжувалась батьком С. Ружицьким, який до 1902 мав свій клас гри на фортепіано.
Відкриття перших музичних курсів піаністом Ю. Сандзиковським (1893), де викладалися гра на фортепіано, теорія музики, сольфеджіо, хоровий спів та спільна гра, викладацька діяльність Ружицьких стала помітною віхою на шляху професіоналізації музичної освіти Катеринослава, підготувавши наступний етап відкриття музичних класів при Катеринославському відділенні РМТ (1898).
Витоки педагогічних традицій в музичних класах при Катеринославському відділенні Імператорського російського музичного товариства (КВ ІРМТ) і музичному училищі петербурзька школа. Саме група випускників Петербурзької консерваторії стає ініціаторами їх відкриття, вони ж стають першими викладачами музичних класів і музичного училища: Д.Губарєв (віолончель, спів, перший директор училища), М. Лівен (сольфеджіо, гармонія, елементарна теорія музики), С. Бріліант, Е. Ейзенберг (фортепіано), І.Солнишкін (скрипка).
З другої половини ХХ ст. починається новий етап розвитку професійної музики, що пов’язано з становленням і діяльністю Дніпропетровської композиторської організації, створеної у 1977 році. Стрімкий розвиток композиторської школи спостерігається в період рубежу ХХ ХХІ століть, що визначається як період постмодернізму в сучасній українській музиці одного з провідних періодів у мистецтві ще з 2-ї половини початку 1980-х років з його „осягненням всіх неодномірностей у їх непорушній єдності”. Як напрямок, що протиставлений модернізму і претендує на його заміну, постмодернізм проголошує ідею „мистецтва в межі мистецтва, часто повертаючись до відвертої ретроспективності, традиційних художніх форм. Уявлення щодо постмодернізму в українській музиці поглиблюється та розширюється на підставі аналізу різножанрових творів місцевих авторів.
Дисертація дає можливість виходів на методику дослідження регіональної культури як перетину двох множин, де одна репрезентує адитивність у сукупності всіх чинників, що дозволяє розглядати регіональну культуру як частку більш загального поняття; інша, гетерогенність, вміщує безліч значень та асоціацій, складаючи об’ємну і складну перспективу. Точкою перетину цих множин є художня творчість. Вона належить до двох множин одночасно.
Питання взаємодії адитивності та гетерогенності постають як в історичному аспекті становлення і розвитку культури Катеринослава Дніпропетровська, так і на сучасному етапі через перетворення ознак постмодернізму в музичних творах різних жанрів. У зв’язку з провідним положенням категорій адитивності та гетерогенності постає питання про необхідність системного підходу до питань регіональної культури.
Вперше ставиться завдання теоретичного обґрунтування єдиної моделі духовної традиції як історичної передумови музичного професіоналізму на шляху формування місцевої композиторської школи. Так, активізація концертно-театрального життя міста на початку ХХ ст. обумовила можливість відкриття професійних учбових закладів, створення виконавських колективів симфонічного оркестру філармонії і першого у Дніпропетровську Робітничого оперного театру (30-і роки ХХ ст.), шлях від яких веде до сьогодення. Вони стають ґрунтовною виконавською базою для професійних композиторів. До того ж, в 1920 30-х роках складались всі умови для розвитку вокальної, скрипкової, віолончельної, композиторської шкіл, що свідчить про належний професійний рівень Катеринослава Дніпропетровська.
Якщо прослідкувати витоки і зв’язки Дніпропетровської регіональної композиторської організації, помітними стають тісні переплетіння двох шкіл, провідних з другої половини ХІХ століття петербурзької і московської. Вони помітні вже в творчості першого професійного композитора Дніпропетровська О. Соловйова вихованця М. Іполитова-Іванова (учня М. Римського-Корсакова, представника московської композиторської школи). Ці зв’язки ніби продовжують попередній період зародження й накопичення творчого потенціалу Катеринославщини і складають разом адитивне ціле.
З початку ХХ століття чітко простежується зорієнтованість на харківській школі в особі композитора і теоретика, доктора мистецтвознавства С.С.Богатирьова випускника Петроградської консерваторії (клас Я. Вітола), згодом професора Московської консерваторії. Через учнів класу С.Богатирьова шляхи ведуть до представників дніпропетровської композиторської організації і композиторів, і музикознавців.
У процесі аналізу музичних творів дніпропетровських композиторів відзначимо два головних образно-змістовні вектори: психологічні устремління, інтровертивність задуму і жанрово-епічну спрямованість на відображення довкілля, що зумовлює пріоритетність двох жанрів, двох напрямків музики камерного і хорового.
Пошуки дніпропетровських авторів у жанрах хорової музики привели від найпростіших пісенних жанрів (Л. Усачов, О. Соловйов, В. Сапєлкін) до створення хорових поем (В. Мартинюк), концертів (В. Мужчиль), хорових циклів (В. Скуратовський). Кризові явища, конфліктність буття, дисгармонійність в культурі кінця ХХ початку ХХІ століття, які диктують розмаїті, полярні настрої, пошуки виходу з кризового становища підводять композиторів до втраченої гармонічності, до концепції і ідеї нового гуманізму” з пріоритетом загальнолюдських інтересів та цінностей. У хоровому доробку дніпропетровців у відображенні протиріч часу переважає життєдайне, позитивне начало. Найтрагічніші колізії знаходять певне розв’язання. Як головні цінності стверджуються людяність, світло сенс і парадигма музики.
Особливий сенс набуває тема людина й природа”. Композитори хочуть показати, що потрібно створити гармонію в своєму середовищі. Поряд з природою великого значення як позитив сучасного світосприймання набуває образ народного життя. Це і узагальнений символ Батьківщини України, і більш конкретизовані картини побуту, де велике місце посідає обрядовість (В.Мартинюк Різдвяна колядка”, Яблунева, солов’їна”, Радуйся, земле”, В.Кафарова Коза”). В ній композитори черпають ту народну силу, той національний менталітет, що йдуть з стародавніх часів.
Ще одне розв’язання протиріч сьогодення сучасні українські, в тому числі, дніпропетровські, композитори знаходять в єднанні з вищою духовністю, з Божественним. З позицій нової, планетарної” перспективи розвитку людства зрозумілим стає відкритість людини Космосу. На межі століть з новою силою вибухнуло поривання до церковної музики, звернення до духовних композицій (Н.Самохвалова Псалми Давидові ”Дякуйте Господу”, В.Мужчиль Поклоніння Святій Марії”, Возлюби ближнього твого”, Н. Боєва Два псалми для голосу і оркестру, Г. Хазова „Agnus Dei, М. Попов Господи, помилуй” для хору, солістів і камерного оркестру). Характерними і актуальними для сьогодення стають молитовність, настрої покаяння, поняття вічного, Божественного.
Українська музика зламу тисячоліть, як частина культури, формує нові ціннісні критерії. Розвиваючись у річищі мистецтва постмодернізму, вона пропонує багатожанрову і різностильову картину з все більшим осмисленням кризових явищ і ознаками нового мислення. Музика дніпропетровських композиторів, вбираючи і переосмислюючи інтонаційний стрій різних епох, втілює одну з особливостей постмодернізму як культури суміші”. Природним стає і звертання до авангардних тенденцій, руйнування традицій, що є ще одною характерною ознакою цього напрямку (В. МужчильПодолання”, Прощай, ХХ век”).
Наприкінці 90-х на початку ІІІ тисячоліття відчувається більше тяжіння до камерної музики, у підсумку вона стає пріоритетною областю в творчому доробку дніпропетровських композиторів. Це свідоцтво того, що зараз домінуючою творчою моделлю світу є суб’єкт з його складністю духовного життя. Займаючи визначальне місце, камерна музика є, взагалі, виявом менталітету рубежу тисячоліть.
Центральне місце в камерній музиці композиторів Дніпропетровська, як і в творчості більшості авторів кінця XX століття, посідає людина, її духовний світ. Тема людина й буття” виявляє розмаїття творчих пошуків, різних поглядів на світ і місце людини в навколишньому світі від медитаційності та споглядальності (В.Кафарова), де панує безконфліктність, світло і життєрадісність, до загостреної конфліктності, бурхливості, навіть до трагедійності (Н. Самохвалова).
У творчих напрямках композиторів спостерігаємо плюралізм стилів, стильових моделей, розмаїття творів кожного з них. Характерне для постмодерністської культури суміші” звертання до різних стилів знаходить у дніпропетровських композиторів перетворення як в явній стилізації (Старовинна сюїта”, сюїта Vіоііпо” В. Скуратовського), так і в використовуванні алюзій (Зозуля часу” В. Мартинюк алюзія Зозулі” Л.Дакена, Романтична соната” В. Скуратовського алюзії пізньоромантичної російської музики С. Рахманінова, О. Скрябіна, М. Метнера).
В період на межі ХХ ХХІ століття з’явились симфонічні твори різних жанрових моделей: одночастинні, вільні за формою п’єси поемно-фантазійного” плану, твори сюїтного або циклічного типу. Самодостатнім для композиторів стає симфонічна музика з живим” оркестровим звуком, можливістю багатого, колористичного об’ємного звучання. При цьому за межами інтересів залишається жанр симфонії з його конфліктністю драматургії, концептуальністю. Чисто симфонічні” твори непоказові для дніпропетровських композиторів. Характерним є тяжіння до програмності, тісне переплетіння симфонічної музики з музикою театральною.
У дисертаційній роботі вперше робиться музикознавча спроба створення широкої панорами хорової, камерної, симфонічної музики дніпропетровських композиторів на сучасному постмодерністському етапі, що дозволяє сприймати її як частку загальноукраїнської музичної культури. Розгорнута музикознавча оцінка творів найбільш значущих композиторів Дніпропетровщини, діяльності дніпропетровської композиторської школи з виявленням основоположних стильових напрямів підтверджує її значущість як феномену на сучасному етапі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ауэр Л. Моя школа игры на скрипке. Интерпретация произведений скрипичной классики. М.: Музыка, 1965.
2. Ауэр Л. среди музыкантов. Л.: Изд. М. и О. Сабашниковы, 1927. 125 с.
3. Берегова О. Постмодернізм у камерних творах українських композиторів 80 90-х років ХХ сторіччя. К.: Музична Україна, 1999. 141с.
4. Берегова О. Тенденції постмодернізму в сучасній українській камерній музиці. До проблеми художньої картини світу на межі століть // Педагогіка науки та мистецтвознавство на межі століть. Зб. наукових праць // Проблеми сучасного мистецтвознавства і культури / За ред. І. Є. Гребенюка. Харків, 1999. С. 5 13.
5. Багалій Д. Історія Слобідської України. Харків, 1990. 247 с.
6. Березовський І. Іван Манжура: нарис життя і діяльності. К.: Видавництво АН УРСР, 1962. 123 с.
7. Березовський І. Мудрий оповідач. К.: Наук. думка, 1969. 174 с.
8. Бичко А., Бичко І., Табачковський В. Історія філософії на Україні. К.: Либідь, 2001. 407 с.
9. Бобровский В. Тематизм как фактор музыкального мышления. Очерки. Вып. 1. М.: Музыка, 1989. 268 с.
10. Булат Т. Український романс. К.: Наукова думка, 1979. 314 с.
11. Быков Н. И. И. Манжура, украинский этнограф и поэт //Летопись екатеринославской ученой архивной комиссии. Вып. 6. Екатеринослав, 1910.
12. Витвицький В. Максим Березовський. Львів: Логос, 1994. 244 с.

13. Герасимова-Персидська Л. Хоровий концерт на Україні в ХVII ХVIII ст. К.: Музична Україна, 1978. 181 с.
14. Глинка С. Записки. СПб., 1895. 73 с.
15. Гозенпуд А. Музыкальный театр в России. От истоков до Глинки. Очерк. Л.: Государственное музыкальное издательство, 1959. 463 с.
16. Гозенпуд А. Музыкальный театр в России. Л.: Государственное музыкальное издательство,1969. 781 с.
17. Гордійчук М. Українська радянська симфонічна музика. К.: Музична Україна, 1969. 108 с.
18. Горський В. Історія української філософії. К.: Наукова думка, 1997. 286 с.
19. Горюхина Н. Национальный стиль: понятие и опыт анализа //Проблемы музыкальной культуры. К.: Музична Україна, 1989. Вып. 3-й. 372 c.
20. Граков Я. Письма в редакцию „Северной пчелы //Северная пчела, 1853, №132, 16. 06.
21. Грица С. Украинская песенная эпика. М.: Музыка, 1990. 221 с.
22. Гричак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ ХХ століття. К.: Генеза, 1996. 364 c.
23. Грінченко М. Історія української музики (під ред. І. Синевицького) 2-ге вид. Нью-Йорк, 1961. 418 c.
24. Грубер Р. Всеобщая история музыки. Ч. І. 3-е изд. М.: Музыка, 1965. 488 с.
25. Грушевський М. Історія української козаччини // Вітчизна, 1989, № 1 11.
26. Дніпропетровська організація Національної Спілки композиторів України. Укладач Щітова С. Дніпропетровськ: Оксамит, 2002. 17 с.
27. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури і орієнтири //Слово і час, 1995, №2.
28. Дніпропетровськ: віхи історії. Дніпропетровськ: Промінь, 2001. 286 с.
29. Довжинець І. Відтворення пленерних ефектів у фортепіанній музиці. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства. Одеса, 2006. 19 с.
30. Довідник з історії України. К.: Генеза, 2001. 1130 с.
31. Екатеринославские губернские ведомости, 1889, 8. 11. № 88.
a) Екатеринославские губернские ведомости, 1890, 10. 03. № 20.
б) Екатеринославские губернские ведомости, 1892, 26. 10. № 111.
в) Екатеринославские губернские ведомости, 1892, 8.12. № 116.
г) Екатеринославские губернские ведомости, 1893, 2. 11. № 114.
д) Екатеринославские губернские ведомости, 1896, 26. 02. № 18.
е) Екатеринославские губернские ведомости, 1897, 4.11. № 87.
32. Екатеринославский юбилейный листок, 1887, № 1. С. 202.
a) Екатеринославский юбилейный листок, 1887, № 15. С. 204.
б) Екатеринославский юбилейный листок, 1887, № 25. С. 247.
в) Екатеринославский юбилейный листок, 1887, № 25. С. 249.
33. Загайкевич Н. Драматургія балету. К.: Наукова думка, 1978. 361 с.
34. Заремба В. Іван Манжура. К.: Молодь, 1972. 187 с.
35. Звірко О. Він оживив край і воскресив Катеринослав // Наше місто, 2001, 15.09. № 34,
36. Золочевський В. Ладо-гармонічні засади української радянської музики К.: Музична Україна, 1976. 222 с.
37. Іваницький А. Українська народна музична творчість К.: Музична Україна, 1990. - 334 с.
38. Іваницький А. Климент Васильович Квітка (до 100-річчя з дня народження) // Українське мистецтвознавство, вип. 15. К.: Музична Україна, 1980. C. 22 - 42.
39. Іванов В. Навчання церковного співу в Україні у ІХ ХVІІ ст. К.: Музична Україна, 1995. 248 с.
40. Іванов В. Співацька освіта в Україні у ХVІІІ ст. К.: Музична Україна, 1997. 289 с.
41. Іванова Л. Біля джерел Дніпропетровської композиторської організації //Музикознавство Дніпропетровщини, вип. 2. Дніпропетровськ: Юрій Сердюк, 2002. C. 17 19.
42. Іванова Л. Засновник Дніпропетровської організації Національної Спілки композиторів України Валентин Сапєлкін //Музикознавство Дніпропетровщини, вип. 1. Дніпропетровськ, 2002. C. 29 32.
43. Іванова Л. Музикознавство Дніпропетровщини // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції: Динаміка наукових досліджень 2004. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. C. 22 25.
44. Іванова Л. Часопис Дніпропетровської організації Національної Спілки композиторів України //Музикознавство Дніпропетровщини, вип. 3. Дніпропетровськ, 2003. C. 1 6.
45. Історія української культури. - За загальною редакцією І. Крип’якевича. К.: Либідь, 1994. Перевидання праці 1934 р. 476 с.
46. Історія української музики (Від найдавніших часів до середини ХІХ ст.). К.: Музична Україна, 1989. Т. 1. 238 с.
47. Історія української музики в 6 т. //АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського, т. 2. К.: Наукова думка, 1988. 317 с.
48. Історія української радянської музики. К.: Музична Україна, 1990. 295 с.
49. Історія філософії на Україні. Підручник. К.: Наукова думка, 1994. 407 с.
50. Каришева Т. Петро Сокальський. К.: Музична Україна, 1978. 198 с.
51. Карпович В. Фольклорна музична культура Дніпропетровщини // Матеріали регіональної наукової конференції: Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в ХХІ ст.: тенденції та перспективи розвитку. Дніпропетровськ, ДГУ, 2002. C. 36.
52. Карышева Т. П. Сокальский. Жизнь и творчество. М.: Советский композитор, 1984. 200 с.
53. Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ ХХ ст. Тернопіль: Астех, 2000. - 339 с.
54. Кияновська Л. Українська музична культура. Посібник. 2- е вид., доп. і перероб. Тернопіль: Астон, 2000. 296 с.
55. Кияновська Л. Деякі аспекти стильового аналізу регіональних музичних культур (на прикладі Галичини). Львів, 2000. 148 с.
56. Козаренко О. Національна музична мова в контексті постмодернізму //Наукові записки. Серія Мистецтвознавство”. Тернопіль: Педуніверситет, 1999. Вип. 1. C. 9 16.
57. Коноплева Е. Страницы из музыкальной жизни Харькова. К.: Музична Україна, 1990. 274 с.
58. Корній А. Українська шкільна драма і духовна музика ХVІІІ першої половини ХІХ ст. К., 1991. 378 с.
59. Коханик И. Проблема музыкального стиля и стилеобразования в контексте постмодернизма // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник. Вип. 4, кн. 2. Одеса: Друк, 2004. C. 29 39.
60. Кошиць О. Церковна музика //Про українську пісню й музику. К.: Музична Україна, 1968. С. 47 73.
61. Кримський С. Архетипи української культури // Вісник НАН України, № 7 8, 1998. C. 75 80.
62. Кручко М. Сторінки музичної культури Катеринослава Дніпропетровська // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції­: Українська і світова музична культура: минуле, сьогодення, майбутнє. Дніпропетровськ, 2001. C. 17 18.
63. Ливанова Т., Виноградова О. Музыкальная библиография русской периодической печати ХIХ века. Вып. 1 5 (1801 1870). М.: Советский композитор, 1960 1971.
64. Ливанова Т. Россия и музыкальная история европейского искусствознания 2-й половины ХІХ начала ХХ в., кн. 2. М.: Советский композитор, 1968. 428 с.
65. Лисенко О. Спогади про батька. К.: Музична Україна, 1991. 463 с.
66. Лисенко М. Листи. Київ: Мистецтво, 1964. 533 с.
67. Лисенко М. Листи. Київ: Музична Україна, 2004. 679 с.
68. Локощенко Г. Музична культура Сумщини. К.: Музична Україна, 1990. 302 с.
69. Луговенко В., Ніколаєва Н. Українська хорова література. К.: Музична Україна, 1985. 61 с.
70. Ляшенко І. Національні традиції в музиці як історичний процес. К.: Музична Україна, 1979. 325 с.
71. Малишев Ю. Солоспіви: нариси та нотатки про українську вокальну лірику. К.: Музична Україна, 1968. 219 с.
72. Манжура І. Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою. Екатеринослав, 1890. 194 с.
73. Маркова Е. Введение в историческое музыкознание. Одесса: Астропринт, 1998. 51 с.
74. Маркова Е. Интонационность музыкального искусства. К.: Музична Україна, 1990. 182 с.
75. Маркова Е. Проблемы музыкальной культурологи. Одесса: Астропринт, 2000. 104 с.
76. Маркова Е. Интонационность музыкального искусства. К.: Музична Україна, 1999. 186 с.
77. Маркова О. Культурологічний аспект цілісності музичного твору як розвиток ідеї музичної системології І. А. Котляревського // Теоретичні та практичні питання культурології: українське музикознавство на зламі століть. Вип. ІХ. Мелітополь, 2000. C. 23 32.
78. Маркус С. История музыкальной эстетики. Т. 2. М.: Музыка, 1968. 316 с.
79. Мартинюк Т. Історико-теоретичні аспекти взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників у явищі регіональної музичної культури (на прикладі Північного Приазов’я ХІХ ХХ століть). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства. К.: Музична Україна, 2004. 25 с.
80. Мартинюк Т. Микола Попов. Монографічний нарис. Мелітополь: Сана, 2003. 148 с.
81. Мартинюк Т. Музичний професіоналізм Північного Приазов’я ХІХ