Темброва еволюція в українській народно-оркестровій музиці : Тембровая эволюция в украинской народно-оркестровой музыке

Краткое описание

Рівненський державний гуманітарний університет

Трофимчук Олег Ігорович

На правах рукопису
УДК 781.6 + 790

Темброва еволюція в українській народно-оркестровій музиці

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидат мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства,
професор Національної Музичної
Академії України ім. П.Чайковського
М.А. Давидов

Рівне - 2006

Зміст
Вступ..........................................................................................................................5
Розділ 1. Типологічна структура тембру в народно-оркестровій музиці....17
1.1. Інструментальний тембр.....................................................................17
1.2. Ілюзорний тембр..................................................................................20
1.3. Темброво-фактурні та темброво-структурні взаємозв’язки............24
Розділ 2. Формування тембрового колориту оркестрів народних інструментів та напрямків їх діяльності в Україні у ХХ столітті................28
2.1. Ґенеза народно-оркестрової музики і її якісні ознаки...................28
2.2. Формування тембрової палітри оркестрів народних інструментів
у 20 30 роках................................................................................................31
2.2.1. Домрово-балалайкові оркестри.....................................................32
2.2.2. Мандолінні („неаполітанські”) оркестри.....................................34
2.2.3. Оркестри українських народних (щипкових) інструментів......36
2.3. Передумови створення українського народного оркестру.................43
2.4. Формування тембру народно-оркестрового звучання у
60 80 роках ..................................................................................................45
2.5. Кла­си­фі­ка­ція ре­пе­р­ту­а­ру оркестрів народних інстурментів..............51
2.6. Класифікація складів оркестрів народних інструментів....................58
2.6.1 Оркестр зі струнно-щипковими інструментами в основі............58
2.6.2. Оркестри зі струнно-смичковим квінтетом в основі...................63
Розділ 3. Оркестрування для оркестрів зі струнно-щипковим складом в основі........................................................................................................................68
3.1. Формування оркестрового звучання у партитурах перших десятиліть.............................................................................................................68
3.1.1. Темброва поліваріантність виконання окремих оркестрових партій....................................................................................................................70
3.1.2. Формування оркестрового тембру................................................72
3.1.3. Шляхи індивідуалізації тембрів....................................................76
3.2. Трансформація оркестрового письма (50 70 роки)........................78
3.2.1 Конкретизація оркестрових функцій балалайкових груп.........81
3.2.2. Функціональне уніфікування басових партій...........................86
3.2.3. Розвиток баянних партій.............................................................90
3.3. Українізація” оркеструвань..............................................................94
3.3.1.Особливості використання колісних лір...................................95
3.3.2. Бандурний тембр у струнно-щипкових складах......................96
3.3.3. Оркестрові функції цимбалів у струнно-щипкових складах..99
3.3.4. Особливості використання інших інструментів.....................101
3.4. Новітні тенденції у формуванні звучання ОНІ................................104
3.4.1. Темброві новації у монотембровій фактурі.............................104
3.4.2. Особливості сучасної політембрової фактури ОНІ................106
3.4.2.1. Темброві співставлення..........................................................106
3.4.2.2. Темброві модуляції.................................................................110
3.4.2.3. Темброва домінанта і тембровий рельєф.............................112
3.4.2.4. Використання тембрів, запозичених з інших жанрів.........114
3.4.3. Темброво-фактурна функціональність...................................116
3.5. Темброво-фактурне переосмислення неоркестрових творів........117
3.5.1 Оркестрування клавірів...........................................................117
3.5.2. Темброво-фактурна адаптація при перекладенні симфонічних партитур...................................................................................................121
3.6. Взаємозв’язок тембру, фактури і форми........................................125
Розділ 4. Оркестрування для оркестрів зі струнно-смичковим квінтетом в основі..................................................................................................................129
4.1.Загальні засади формування звучання українського народного оркестру..........................................................................................................129
4.1.1. Національний звукоідеал у тембровому формуванні звучання українського народного оркестру................................................................129
4.1.2. Характерні особливості інструментувань для УНО.............135
4.2. Умови тембрового використання окремих груп......................140
4.2.1. Особливості використання баянів..........................................140
4.2.2. Специфіка використання кобз................................................142
4.2.3. Особливості використання цимбалів....................................146
4.3. Особливі прийоми............................................................................147
4.3.1. Ланцюгове викладення тематичного матеріалу. Темброві модуляції.......................................................................................................147
4.3.2. Зустрічні темброво-інтонаційні перегукування....................152
4.3.3. Паралельне ведення теми контрастними тембрами.............154
4.3.4. Прийоми, запозичені з сольної виконавської практики.......155
4.4. Особливості перекладення для УНО. ............................................156
4.4.1. Способи збереження тембрової відповідності......................156
4.4.1.1. Спосіб аналогового тембровідтворення.............................156
4.4.1.2. Спосіб тембрового переосмислення...................................157
4.4.2. Взаємопов’язаність тематичного матеріалу та його тембрового озвучення......................................................................................................162
4.5. Тембр і фактура..............................................................................165
4.5.1. Темброве викладення підголоскової поліфонії для УНО...165
4.5.2. Використання елементів серіальної техніки........................168
4.6. Вплив тембру і фактури на форму твору...................................169
4.6.1. Конкретизування структури твору .......................................169
4.6.2. Вуалювання дрібних побудов................................................170
4.6.3. Темброве аркування................................................................171
Висновки..........................................................................................................176
Список використаної літератури................................................................180

Вступ

У музичній палітрі культурного життя України одне з чільних місць належить народній інструментальній музиці. Розмаїття музичного інструментарію, що існує на теренах України зумовлене, насамперед, унікальністю її геополітичного розташування. Знаходячись на перетині торговельних і культурних шляхів як у східно-західному, так і у північно-південному напрямках, наша культура увібрала в себе різноманіття як європейських, так і азійських культур. У ній поєдналися з одного боку древні, що беруть початок з язичницьких часів, традиції інструментального музикування, реліктові зразки яких, у вигляді пастуших та трембітарських награвань, подекуди збереглись на автохтонних землях Полісся та Карпат дотепер. З іншого - дещо пізніші зразки тюркського походження, що супроводжувались, зокрема, поширенням кобз та кобзарського мистецтва. Епоха єропейського Відродження позначилася в Україні популяризацією передусім струнно-смичкових інструментів, які, окрім виконання європейської табулатурної музики, почали використовуватися і у традиційному музикуванні, заклавши основи сучасного традиційного інструментального ансамблю - «троїстої музики» [113].
Кінець ХІХ початок ХХ століття позначився на українській народно-інструментальній музичній культурі поширенням з одного боку європейських мандолінних, «неаполітанських» оркестрів, а з іншого - «великорусских» оркестрів та гармошкової музики, традиція яких прийшла до нас з Росії.
Результатом цього стало формування в Україні двох напрямків народно-оркестрового музикування: оркестрів народних інструментів (далі ОНІ) зі струнно-щипковими інструментами (домри кобзи) в основі, як послідовників європейських мандолінних та російських домрово-балалайкових оркестрів і українських народних оркестрів (далі УНО)[1] з профілюючим струнно-смичковим квінтетом, як продовжувачів традиційних форм народно-інструментального музикування. Формування звучання цих колективів має дещо відмінну природу: з одного боку це пов’язано з тембровим колоритом використовуваного інструментарію, з іншого з репертуарною спрямованістю. Результатом взаємодії цих двох чинників стало формування двох основних підходів до використання тембро-фонічних якостей обох складів. У першому - домінують переосмислення народно-інтонаційного матеріалу, певною мірою, його стилізація, транскрипції і перекладення класики та творів сучасних композиторів; у другому підході превалює етнографічний принцип, що базується на збереженні традиційного звучання, зі значною часткою авторської оригінальної музики, зорієнтованої, передусім, на використання народно-інтонаційних елементів. Оркестри першого напрямоку, породжені свого часу організованим аматорством, поширилися серед навчальних музичних закладів різних рівнів. Деякі з них за оригінальністю і професіоналізмом звучання цілком заслужено претендують на статус професійних академічних колективів. Оркестри другого напрямку, що виросли з традиційних форм народно-інструментального музикування, стали їх органічним продовженням у розширених складах. Частка таких колективів менша в аматорстві та у мережі навчальних музичних закладів, ніж оркестрів щипкових складів. Два професійні оркестри, для яких, власне, і створюється більша частина оригінального репертуару, гідно тримають цей напрямок на академічному рівні.
Питання складів оркестрів народних інструментів та розвитку академічних форм народно-інструментальної музики періодично піднімалися практиками та науковцями. Так у 1977 році М.Лисенко-Дністровський захистив кандидатську дисертацію Шляхи формування оркестрів і ансамблів народних інструментів в Україні” [109], де аналізувалися існуючі склади народно-оркестрових колективів і пропонувався варіант українського народного оркестру з профілюючою групою кобз, куди б входили духові, баяни, бандури, цимбали, струнно-смичкові і ударні.
Питання комплектації оркестрів народних інструментів піднімалися у монографіях, посібниках та статтях В.Комаренка [93, 94], П.Іванова [71, 72], А.Гуменюка [43, 44], В.Заболотного [66], Л.Дражниці [58, 59], Г.Суслової [171], О.Трофимчука [175, 179]; аналізу партитур та народно-оркестрового репертуару - у посібниках та статтях В.Воєводіна [29, 30], О.Трофимчука [175, 176, 179].
Знайшли своє відображення у наукових та методичних роботах питання інструментування[2] та перекладення. Це, передусім, дисертаційне дослідження В.Дейнеги [54], навчально-методичні статті та посібники Л.Гайдамаки [33, 34], Є.Юцевича [204, 205], Є.Безп’ятова [204], В.Комаренка [93], Д.Пшеничного [150, 151], В.Гуцала [46, 47], О.Степанова [168], О.Трофимчука [180].
Дотичними до розглядуваної теми слід назвати дисертаційні дослідження Т.Барана [7], Р.Безуглої [11], Є.Бортника [18], А.Гончарова [38], М.Давидова [50, 51], В.Дудчак [60], Є.Іванова [73], П.Круля [97], Ю.Лошкова [106], Н.Морозевич [117], О.Олексієнка [137], О.Омельченка [138], В.Откидача [140], І.Панасюка [141], В.Шарова [197], а також посібники та статті М.Лисенка-Дністровського, С.Марцинковського, Г.Турчина [102], Г.Суслової [171], де аналізується історія, теорія побутування та розвиток окремих напрямків народно-інструментального мистецтва.
Окремі аспекти практики народно-оркестрового музикування розглядалися у дисертаційному дослідженні О.Ільченка [78], а також у публікаціях Я.Зуляка [70], Л.Дражниці [58], О.Макаренка [112], Л.Носова [133 - 136].
Вагомий внесок у розвиток методолоґічних принципів дослідження українських народних інструментів зробив І.Ляшенко [107, 108], а у дослідження традиційних форм їх побутування - фольклористи С.Грица [39, 40], І.Мацієвський [113, 130, c. 3 - 39], Б.Водяний [28], Р.Гусак [45, c. 12 - 14], М.Хай [185, 186], Б.Яремко [207].
Подібні проблеми народно-оркестрового жанру знаходять місце і в інших країнах, де свого часу виникли форми народно-оркестрового музикування. Так у Росії ними займалися і займаються М.Імханицький [80 - 82], А.Польшина[145], О.Шишаков [201], О.Шахматов [198], С.Борисов [17], А.Бєлік [12]; в Казахстані Б.Гізатов [36]; у Білорусії І.Жинович [64], А.Скоробагатченко [164], Н.Яконюк [206]; в Азербайджані K.Керимов [90]; в Молдові Б.Мірча [116]; в Литві А.Віжинтас [24] та інші.
Питання історії оркестрування (симфонічний оркестр) знайшли відображення у роботах М.Римсько-Корсакова [158], А.Карса [88], О.Веприка [21, 22], Ю.Крейна [96], В.Рогаль-Левицького [159, 160], І.Фінкельштейна [184] Д.Клєбанова [91], В.Откидача [140]. Тембровий аспект оркестрового звучання розглядався передусім у наукових дослідженнях - І.Фінкельштейна [184], Є.Назайкінського [128, 129], Л.Мазеля, В.Цуккермана [111], В.Цитовича [195], В.Ємельянова [62], Г.Банщикова [6], С.Пономарьова [146], А.Шнітке [202], Р.Кабялиса [85], а фактурний у працях В.Цуккермана [193, 194], М.Скребкової-Філатової [165], Ю.Тюліна [181], Г.Ігнатченка [74, 75].
Як бачимо, проблема тембрового розвитку в українській народно-оркестровій музиці ще не була предметом окремого дослідження. Аналіз та систематизація прийомів та методів оркестрування у контексті особливостей складів.оркестрів та оригінального репертуару сприяли б комплексному означенню проблем як звучання конкретного оркестрового колективу, так і напрямку загалом. Не розглядалися з позицій тембрової адекватності чи переосмислення питання, так званого, „вторинного репертуару” (оркестрування клавірної, баянної музики чи творів, написаних для інших інструментів, переоркестрування хорових, інструментальних ансамблевих та оркестрових творів, написаних для колективів інших складів).
Отже, значимість даної проблеми, її недостатня теоретична та методична розробка, обумовлені труднощі у тембровому формуванні народно-оркестрового звучання і визначили вибір теми дослідження: Темброва еволюція в українській народно-оркестровій музиці”.
Останні десятиліття, зокрема 90-ті роки, показали, що жанр, як і більшість напрямків у музичній академічній культурі, знаходиться у кризовому стані. Причини, що спричинили таку ситуацію умовно можна розділити на два види: зовнішні об’єктивні, що негативно позначилися на різних видах академічної музики (кризовий стан економіки, відсутність фінансування, тотальний наступ масової культури, втрата інтересу до академічного, у тому числі і народно-оркестрового музикування, у пересічного слухача і т.ін.); і внутрішні властиві саме для цього виду (проблеми формування складів оркестрів, брак оригінального репертуару). Актуальність даної роботи значною мірою зумовлена потребою розкриття внутрішніх причин, пов’язаних з недостатнім вивченням питань комплектації народних оркестрів, зі специфічними особливостями інструментувань для народно-оркестрових колективів різних складів, а, відтак, з недостатнім визначенням тембро-фонічної природи кожного з них. В дисертації систематизовано матеріал, на основі якого темброву еволюцію української народно-оркестрової музики розглянуто як у контексті формування складів оркестрів, так і у контексті розвитку оркеструвань.
Мета дослідження полягає у виведенні основних закономірностей у тембровій еволюції народно-оркестрової музики. Для досягнення цієї мети здійснено комплексний аналіз формування складів оркестрів народних інструментів обох напрямків та їх репертуару; аналіз народно-оркестрових партитур з точки зору їх запису, методів та прийомів оркеструвань; типологізація тембрових ознак з огляду на специфіку звучання цих оркестрів. На основі аналізу означених проблем, прогнозується перспектива подальшого розвитку цього виду музичного мистецтва.
Об’єктом дослідження є оркестри народних інструментів України.
Предметом дослідження - темброва палітра звучання народно-оркестрового репертуару.
Основним методом дослідження став аналіз оркеструвань та перекладень для оркестрів з точки зору використовуваного інструментарію, форм та методів їх поєднання.
Методологічні засади роботи полягають у комплексному аналізі музичної народно-інструментальної культури, зокрема, гуртових її форм, а також у дотриманні загальних принципів системного підходу до формування народно-оркестрвого звучання.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що народно-оркестровий тембр подано як категорію історичну, змінювану у часі, відповідно до умов використання оркестрів обох напрямків, та комплексну, де поєднано як, власне, колористичні ознаки звучання окремих інструментів, груп чи їх мікстувань, так і локальні темброві особливості, зумовлені використовуваним регістром, динамікою та артикуляцією. На основі цього виведено основні закономірності у тембровій еволюції народно-оркестрової музики в Україні, визначено характерні особливості в інструментуваннях для оркестрів зі струнно-щипковою та струнно-смичковою основами, простежено взаємовплив тембру, фактури і форми, характерні методи вибору тембрових еквівалентів при перекладеннях з партитур інших складів чи оркеструванні клавірів.
Практичне значення дослідження полягає, насамперед, в обґрунтуванні об’єктивності існування оркестрів двох складів як цілком самостійних та самодостатніх мистецьких явищ, а, відтак, у виведенні характерних для них методів оркестрування, принципів формування репертуару. Результати дисертаційного дослідження можуть успішно використовуватися в практичній діяльності зі створення народно-оркестрового репертуару, а також для викладання курсів „Народно-оркестрова література”, „Народно-інструментальне виконавство”, „Інструментування”, „Аранжування народної музики” на кафедрах та відділах народних інструментів навчальних музичних закладів.
Особистий внесок здобувача полягає у визначенні періодизації у розвитку народно-оркестрової музики; конкретних особливостей звучання оркестрів, що формуються шляхом взаємодії двох чинників: складу і репертуару; в окресленні нових підходів до оркестрування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є одним з напрямків загального дослідження кафедри народних інструментів Рівненського державного гуманітарного університету „Академічне народно-інструментальне виконавство західного реґіону України”, а також є однією із складових комплексної роботи кафедри народних інструментів Національної Музичної академії України ім. П.Чайковського зі створення професійного державного оркестру народних інструментів струнно-щипкового складу.
Апробація результатів дисертації відбувалася на конференціях у Харківському університеті мистецтв (2002), Рівненському гуманітарному університеті (2004, 2005), Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського (2006), а також у багатолітній роботі дисертанта керівником оркестрів народних інструментів різних складів.

Публікації з питань дисертації, виконані протягом останніх років:
„Репертуар оркестру народних інструментів в Україні 70 80 років ХХст.”//Традиція і національно-культурний поступ: Збірник наукових праць ХДУМ ім..І.Котляревського. Харків, 2005. С. 186 196.
„Класифікація народно-оркестрового репертуару ХХ століття”// Наукові записки РДГУ. Рівне, 2004. С.125.
„Формування складів оркестрів народних інструментів та напрямків їх діяльності у 20 50 роках ХХ століття”// Українська культура. Минуле. Сучасне. Шляхи розвитку. Наукові записки РДГУ, вип.9. Рівне, 2004. С.35 49.
„Сучасні тенденції розвитку гуртових форм народно-інструментального музикування в Україні”//Традиція і національно-культурний поступ: Збірник наукових праць ХДУМ ім..І.Котляревського. Харків, 2005. С. 178 186.
„Класифікація репертуару та складів оркестрів народних інструментів” // Українська культура. Наукові записки РДГУ, вип.10. Рівне, 2005. 9с.
У структурі дисертації відображено основні етапи проведеного дослідження. Робота складається з основної (теоретичної) частини та додатків (джерельної частини). Теоретична частина вміщує вступ, чотири розділи, висновки та список літератури (найменування), у джерельній представле­но зразки публікованих та рукописних народно-оркестрових партитур для колективів різних складів.
У вступі означено вихідні положення та найзагальніші методологічні принципи здійснення історіографічного та темброво-фактурного аналізу народно-оркестрових партитур, окреслюються основні напрями та етапи дослідження.
У першому розділі подана детальна типологізація тембру як явища і як фактору впливу на фактуру та форму твору.
У другому розділі здійснюється аналіз формування та періодизація розвитку оркестрів народних інструментів різних складів і типів. Означуються співвідношення кількості колективів залежно від виконавського рівня. Окреслюються основні жанрово-тематичні напрямки у репертуарі різних періодів. Прослідковується залежність репертуару від складу оркестру та напрямку його діяльності.
У третьому розділі дається темброво-фактурний аналіз партитур для оркестрів народних інструментів різних складів зі струнно-щипковими інструментами в основі, виводяться основні закономірності використання окремих оркестрових груп. Досліджується темброва поліваріантність оркеструвань як ознака початкового періоду їх формування. Окремо розглядаються найхарактерніші прийоми оркестрування: монотемброві та міжтемброві мікстування.
Самостійним блоком розглядаються питання перекладення для ОНІ клавірної музики, а також творів, написаних в оригіналі для оркестрових колективів інших складів. При цьому визначаються два основні, використовувані для цього, методи: адаптації та переосмислення.
У закінченні розділу робиться аналіз взаємодії тембру з формою і тембру з фактурою, як основними складовими музичного цілого.
Четвертий розділ присвячений питанням формування звучання українського народного оркестру зі струнно-смичковою групою в основі. Серед відправних точок у розгляді тембрової еволюції цього складу розглядається такий комплексний фактор як національний звукоідеал.
Значна увага у розділі приділяється характерним особливостям використання окремих інструментів та оркестрових груп. Окремо розглядаються особливі прийоми оркестрування, що сформувалися в авторській музиці упродовж останніх десятиліть.
Як і у попередньому розділі, тут висвітлено основні закономірності перекладень для УНО, а також досліджуються новітні форми взаємодії тембру, фактури та структури твору.
Висновки дисертації містять узагальнення проведених досліджень і поділяються на три групи:
- обгрунтування складів існуючих народно-оркестрових колективів та перспектив їх розвитку;
- висвітлення питань, пов’язаних з діалектикою формування звучання оркестрів народних інструментів щипкових складів та аналіз їх репертуару з точки зору тембро-фактури;
- означення основних закономірностей у формуванні звучання українського народного оркестру у тісному зв’язку з характеристикою оригінального репертуару.

[1] Такий варіант назви оркестру, вперше запропонований М.В.Лисенком-Дністровським у дисертаційному дослідженні „Шляхи формування оркестрів (ансамблів) народних інструментів в Україні”[109], на нашу думку, більше відповідає його суті, на відміну від назв „оркестр українських народних інструментів” чи „оркестр народної музики”. У першому випадку проблема стосується інструментарію, оскільки важко назвати флейту, гобой, кларнет, скрипку, альт, віолончель народними інструментами. У другому випадку до репертуару сучасного оркестру входять не лише аранжування народної музики, а, передусім, оригінальна музика.

[2] Поняття «інструментування» та «оркестрування» нами, в значній мірі, розглядаються як синонімічні. Тому у дисертації вони використовуватимуться паралельно.

Список литературы

Висновки.

Аналіз формування і розвитку складів народно-оркестрових колективів в Україні, а також їх репертуару наводить на низку висновків.
В результаті еволюційних процесів, що відбувалися у розвитку, вдосконаленні та академізації народних інструментів та в експериментуванні варіантів їх тембрового поєднання в Україні сьогодні утвердилося два види оркестрів:
- оркестр народних інструментів зі струнно-щипковою основою, до якого входять домри-кобзи (профілююча група), балалайки, бандури, цимбали, баяни, народні духові та ударні у різних кількісних співвідношенням;
- український народний оркестр, темброве звучання якого визнається поєднанням інструментів традиційного інструментального ансамблю типу «троїстої музики». Розширення складу такого ансамблю передбачає використання окрім скрипок, цимбалів і сопілки, альтів, віолончелей, контрабасів, дерев’яних духових, також і оркестрових різновидностей ладкових кобз, бандур, ударних.
Ці оркестри відмінні не лише за складом, а й за естетичною та соціо-культурною спрямованістю. ОНІ виникли з аматорського середовища в результаті впливів «андрєєвських» та «неаполітанських» оркестрів, згодом українізувалися, і поступово, через організацію відповідних відділів та кафедр у спеціальних музичних закладах, виросли до рівня професійного академічного мистецтва. УНО, що почали формуватися практично лише з 60 років, для забезпечення відповідного естетичного рівня звучання одразу потребували професійно підготовлених виконавців на струнно-смичкових та духових інструментах. Відповідно, ланка аматорства, як основного середовища, що завжди живило народно-оркестровий жанр, у цих колективів надзвичайно слабка. Такий соціо-культурний фактор накладає відбиток на перспективи поширення і розвитку оркестрів такого типу.
Для вирішення проблеми народно-оркестрового репертуару на державному рівні у 60-х і, особливо, у 70-х та 80-х роках активно фінансувалася композиторська діяльність зі створення оригінального репертуару для УНО.
Написання оригінальної музики для ОНІ заохочувалося менше. Насамперед вона створювалася для поповнення навчального та концертного репертуару колективів професійного рівня звучання (оркестрів київської, харківської, одеської, львівської та донецької консерваторій) композиторами, що добре знали специфіку жанру.
Результати аналізу народно-оркестрових партитур з точки зору використовуваного інструментарію виявили два підходи до формування оркестрового репертуару: багатовекторний та національно спрямований. Багатовекторний підхід передбачає виконання ОНІ різностильової музики: народної музики, класики, естради. Естетична оправданість такого підходу пояснюється інтенсивним використанням комбінованих тембрів, а, відтак, утворення нової тембрової якості, віддаленої від звучання етнічних прототипів, що складають основу національно звукоідеалу. Національно спрямований підхід зумовлений, насамперед, специфікою поєднуваних тембрів, зокрема, скрипки, цимбалів, сопілки, бандури, що мають досить яскраво виражений національний колорит. Відповідно, у таких складах виконання музики, ритмо-інтонаційна основа якої далека від національного колориту, досить проблематичне.
У дисертаційному дослідженні чітко ставляться проблеми тембрової сумісності темперованих і нетемперованих народних музичних інструментів, що розглядаються на рівні природи звуковидобування, та окреслюються форми їх можливих поєднань.
Сучасна народно-оркестрова практика свідчить про необхідність дальшого вдосконалення і поширення українських ладкових кобз, і, особливо, народних духових інструментів, темброва поява яких суттєво урізноманітнить колорит звучання колективів обох напрямків.
У результаті аналізу перекладень симфонічних партитур у плані відповідності тембрового відтворення виявилися два підходи: аналогове тембровідтворення, що передбачає виконання тематичного матеріалу тим же, або подібним тембром, і темброве переосмислення, в результаті чого той чи інший матеріал може викладатися далеким від оригіналу тембром, переосмислюватися.
Створення народно-оркестрового звучання в обох випадках має свої особливості. В оркеструваннях для ОНІ сьогодні існують два підходи. Перший передбачає переважне використання комбінованих (синтетичних та косметичних) тембрів. При цьому зростає роль регістрового, фактурного, динаміко-артикуляційного і, навіть, гармонічного тембру. Другий підхід передбачає глибшу темброву індивідуалізацію, ширше використання натуральних, сольних інструментальних тембрів.
В оркеструваннях для УНО домінує принцип чіткої темброво-функціональної структуризації. Беручи витоки з традиційних гуртових форм музикування, в оркестр такого складу перенеслася і диференціація основних тембрових функцій: тема (скрипка), колоратурне обігрування, фігурування (сопілка), ритмо-гармонічне заповнення (цимбали).
Тембровий фактор безпосередньо впливає на структуризацію фактури. Темброво-фактурна функціональність визначає глибину взаємозавлежності цих двох факторів, а також міру впливу на форму у плані її конкретизації чи вуалювання.
Підсумовуючи вищезазначене можемо констатувати, що загалом темброва еволюція народно-оркестрового жанру з точки зору хронології пройшла два етапи, які можна умовно назвати: екстенсивний та інтенсивний. Перший, що тривав приблизно до 70-х років, період пошуків складів, напрямків діяльності за рахунок введення нових інструментів та груп. Другий, що почався ще у 60-х роках, це етап, коли для сформованих (в основному) двох типів колективів інтенсифікувався процес створення оригінального народно-оркестрового репертуару. У цей період активно впроваджуються новітні прийоми в оркеструваннях (колористичні темброві співставлення і модуляції, сонористичні ефекти та прийоми звуковидобування, що використовувалися у сольній виконавській практиці).
Таким чином темброва еволюція у звучанні народно-оркестрових колективів в Україні, що призвела в кінці ХХ століття до утворення двох цілком самостійних і самодостатніх напрямків (ОНІ і УНО), триває. Її перспектива, як і майбутнє народно-оркестрового жанру загалом, залежить від багатьох чинників, визначальним серед яких є наявність оригінального високохудожнього репертуару, в якому музичні інтонації сьогодення оживуть в органічому єднанні з тембровим багатством українського народного інструментарію.

Список використаної літератури

1.

Актуальные проблемы оркестрового исполнительства на узбекских народных инструментах. Ташкент, 1988.

2.

Андреев В.В. Материалы и документы. Москва: Музыка, 1986. С.102.

3.

Анисимов Б. Практическое пособие по инстурментовке для духового оркестра. Ленинград: Музыка, 1979. 268 с.

4.

Асафьев Б. Культивирование народной песни в музыке города.//Русская музика XIX ХХ в. Ленинград, 1979. С.103.

5.

Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Ленинград: Советский композитор, 1961. С.153 293.

6.

Банщиков Г. Законы функциональной инструментовки. Санкт-Петербург, 1997. С.31 32.

7.

Баран Т. Концертні цимбали: історико-теоретичний та методологічно-виконавський підходи: Автореф. дис. ... канд. мист.: 17.00.03 / Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Київ, 2003. 19 с.

8.

Барсова И. Густав Малер. «Сюита из оркестровых произведений И.С.Баха».// Научные труды Московской государственной консерватории. Сб.44. Москва: Изд-во МГК, 2003. С.213 231.

9.

Барсова И. Из истории партитурной нотации.//История и современность. Ленинград: Советский композитор, 1981. С. 6 33.

10.

Барсова И.А. Симфонии Малера. Москва: Советский композитор, 1975. 494 с.

11.

Безугла Р. Баянне мистецтво в музичній культурі України (друга половина ХХ століття): Автореф.дис....канд.мист.: 17.00.03 / Київський національний університет культури і мистецтв. Київ, 2004. 21 с.

12.

Белик П.А. Оркестровое письмо в музыке для оркестра русских народных инструментов как элемент стилевой системы. Автореф.дисс....канд.искусствовед.: 17.00.02 / Ленинградская государственная консерватория им. Н.А.Римского-Корсакова. Ленинград, 1990. 25с.

13.

Білокопитов О.О. Викрити й розтрощити до кінця націоналізм на музичному фронті УСРР” (з доповіді на зборах Оргкомітету Спілки радянських музик України та МК композиторів м.Харкова 8-15 січня 1934р.)//Радянська музика. 1934. - №1. С.21

14.

Блюм Д. Краткий курс инструментоведения. Москва: Музгиз, 1947. 99 с.

15.

Бобровский В.П. Функциональные основы музыкальной формы. Москва: Музыка, 1978. - 333 с.

16.

Большакова Т.В., Понікарова Л.М. Кафедра народних інструментів ХДАК та оркестри народних інструментів Харківщини на початку ХХІ ст.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.49 - 61.

17.

Борисов С. Структура оркестра русских народных инструментов и тенденции его развития. Автореф.дисс....канд.искусствовед.: 17.00.02 / Ленинградская государственная консерватория им. Н.А.Римского-Корсакова. Ленинград, 1982. 26с.

18.

Бортник Є. Формування і розвиток домрового мистетцва на Україні в аспекті російсько-українських музичних зв’язків: Автореф.дис... канд.мист.: 17.00.03/Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського. Київ, 1982. 25 с.

19.

Булучевский Ю., Фомин В. Краткий музыкальный словрь для учащихся. Изд.7. Москва, 1984.

20.

Варакута В.М. Оркестр народних інструментів та ансамблі кафедри народних інструментів НМАУ ім. П.І.Чайковського.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.42 - 49.

21.

Веприк А. Трактовка инструментов оркестра. Москва: Музгиз, 1961. 301 с.

22.

Веприк А. Очерки по вопросам музыкальных стилей. Москва: Советский композитор, 1978. 427 с.

23.

Видор Ш.-М. Техника соверменного оркестра. Москва: Музгиз, 1938.

24.

Вижинтас А. Прблемы формирования и развития скудучяй в Литве: Автореф.дисс....канд.искус.: 17.00.03/ Ленинградский государственный институт театра, музыки и кинематографии. Ленинград, 1983. 21 с.

25.

Витачек Ф. Очерки по искусству оркестровки ХIХ ст. Москва, 1978. 150 с.

26.

Витачек Ф. Пьесы-задачи по инструментовке для симфонического оркестра. Москва: Музыка, 1974. 133 с.

27.

Власов В.П., Олійник О.Л. Народно-інструментальне оркестрове мистецтво півдня України.//Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України (тези Всеукраїнської науково-практ. конференції). Київ: Вид-во НМАУ, 2005. С.97.

28.

Водяний Б.О. Народна інструментальна музика Західного Поділля: проблеми еволюції традиційних форм музикування: Автореф. дис. ... канд. мист.: 17.00.03 / Київська державна консерваторія ім. П.Чайковського. Київ, 1994. 19 с.

29.

Воєводін В.В. Оркестри народних інструментів Донецької державної музичної академії ім. С.Прокоф’єва.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.69 - 72.

30.

Воеводин В. Пособие для руководителя студенческого оркестра народных инструментов. Киев: Государственный метод.центр уч.заведений культуры и искусств Украины, 2003. 141 с.

31.

Володин А. Роль гармонического спектра в восприятии высоты и тембра звука.//Музыкальное искусство и наука. Вып.1. Москва: Советский композитор, 1970. С.11 38.

32.

Габор Д. Правила оркестровки. Будапешт: Корвина, 1964. 119с.

33.

Гайдамака Л. Оркестр з українських народних інструментів // Музика масам - №1,2,3. - 1929.

34.

Гайдамака Л. Оркестр з українських народних інструментів // Музика масам - №5 1929.

35.

Гейліг. М. До історії рогової музики на Україні.//Українська музична спадщина. Київ, 1940. С.9-114.

36.

Гизатов Б. Казахский государственный оркестр народных инструментов им. Курмангазы. Алма-Ата, 1966.

37.

Глинка М.И. Заметки об оркестровке.// Литературное наследие. Москва, 1952, т.1.

38.

Гончаров А. Неофольклоризм у творчості В.Зубицького (баянний аспект). Автореф.дис....канд.мистецтвознавства. Київ, 2005. 25 с.

39.

Грица С. Народний професіоналізм.//Мистецтво та етнос. Київ: Наукова думка, 1991. С. 5 35.

40.

Грица С. Украинские народные наигрыши (предисловие), составитель В.Гуцал. Москва: Музыка, 1986. С.3 16.

41.

Грінченко М. Українська народна інструментальна музика.//Грінченко М.О. Вибране. Київ: Наукова думка, 1959. С.55-104.

42.

Гуменник А. Про музичну працю в Київських робітничих клубах.//Музика. - 1924. -№10-12. С.222.

43.

Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти, інструментальні ансамблі та оркестри. Київ: Наукова думка, 1959. 241 с.

44.

Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. Київ: Мистецтво, 1967. С. 6, 169.

45.

Гусак Р. Традиційні духові музичні інструменти в Україні: сьогодення та перспективи.//Актуальні напрямки відродження та ровзитку народно-інструментального мистецтва в Україні. (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 24 31 березня 1995р.) Київ: Український центр культурних досліджень, 1995. с. 12 14.

46.

Гуцал В. Інструментовка для оркестру українських народних інструментів. Київ: Музична Україна, 1987. -

47.

Гуцал В. Принципи інструментовки для українського національного оркестру народних інструментів.//Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. Київ: Український центр культурних досліджень, 1989. С.35 37.

48.

Давидов М. Кафедра народних інструментів Київської консерваторії (НМАУ) імені П.І.Чайковського.//Історія виконавства на народних інструментах. Київ: Вид-во НМАУ, 2005. - С.10 111.

49.

Давидов М. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. Київ: Вид-во НМАУ, 1998. 223 с.

50.

Давидов М. Теоретичні основи перекладення інструментальних творів для баяна: Автореф.дис. ... канд.мистецт.: 17.00.02. / Київська державна консерваторія ім. П.Чайковського. Київ, 1982. 26 с.

51.

Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста: Автореф.дис. ... докт. мистецт.: 17.00.02./ Київська державна консерваторія ім. П.Чайковського. Київ, 1991. 52 с.

52.

Давидов М.А. Українське струнно-щипкове академічне мистецтво: функціонування, проблеми збереження та розвитку.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.4 - 14.

53.

Дейнега В. До проблеми українського народно-оркестрового виконавства.//Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-практичної конференції, НМАУ, 2.12.2005). Київ, 2005. 102 с.

54.

Дейнега В. Перекладення як процес переосмислення засобів оркестрової виразності: Автореф.дис. ... канд.мистецт.: 17.00.03 / Одеська державна консерваторія ім. А.В.Нєжданової. Одеса, 2006. 20 с.

55.

Денисов Э. Об оркестровке Д.Шостаковича.//Д.Шостакович. Москва: Музыка, 1967. С. 439 498.

56.

Дымченко С., Марцинковский С. В.В.Андреев и развитие народных инструментальных ансамблей и оркестров на Украине.// Творческое наследие В.В.Андреева и практика самодеятельного инструментального исполнительства. Ленинград, 1988. С.161

57.

Дмитриев А.Н. О драматургической выразительности оркестрового письма. Москва: Советский композитор, 1981. 175 с.

58.

Дражниця Л. Джерела музикування.//Музика, 1983. - №6 С.20.

59.

Дражниця Л. Твори українських радянських композиторів для оркестрів народних інструментів. Львів: Вид-во ЛДК, 1981. 38 с.

60.

Дудчак В. Розвиток професійних засад бандурного мистецтва 1970 1990 років. Творчість і виконавство: Автореф. дис. ... канд.мист.: 17.00.03 / Національна музична академія України ім. П.Чайковського Київ, 1996. 22 с.

61.

Душний А.І. Оркестр народних інструментів на перехресті шляхів академічного виконавського сьогодення.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.78 - 87.

62.

Емельянов В.Н. Трактовка тембра в современных увертюрах советских композиторов для духового оркестра: Автореф.дисс. ... канд.искусствовед.: 17.00.02. Москва, 1986. 23 с.

63.

Еременко К.А. О перспективах развития симфонического оркестра. Киев, 1974.

64.

Жинович И. Государственный белорусский народный оркестр. Минск, 1958.

65.

Житомирский Д.В. Избранные статьи. Москва: Советский композитор, 1981. С.178.

66.

Заболотний В. Музично-оркестрова культура України до Великої Жовтневої революції. Харків, 1970.

67.

Збандут Ю.Ф. Відродження української кобзи.//Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.35 37.

68.

Зейфас Н. Маттезон и теория оркестровки.//История и современность. Ленинград: Советский композитор, 1981. С. 33 55.

69.

Зряковский Н. Общий курс инструментоведения. Москва: Советский композитор, 1976. 472 с.

70.

Зуляк Я. Традиційне народне інструментальне виконавства і музичні навчальні заклади України//Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструміентального мистецтва в Україні. Київ, 1995. С.24.

71.

Іванов П.Г. Музики з Поділля. - К.,1972. С.55.

72.

Іванов П. Оркестр українських народних інструментів. Київ: Музична Україна, 1981. 110 с.

73.

Іванов Є. Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Україні (історичний аспект). Автореф.дис....канд.мистецтвознавства Київ, 1995. 23 с.

74.

Ігнатченко Г. Фактура і форма-процес: принципи композиційного взаємозв’язку.//Українське музикознавства, вип.24. Київ: Музична Україна, 1989. С. 75 - 83.

75.

Игнатченко Г. О динамических процессах в музыкальной фактуре (на материалах произведений украинских советских композиторов): Автореф. дисс. ... канд. искусствовед.: 17.00.02 / Киевская государственная консерватория им. П.Чайковского. - Киев, 1984. 27 с.

76.

Ільченко О. Деякі проблеми формування українського оркестру народних інструментів. //Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні. (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції) Київ: Український центр культурних досліджень, 1995. с.31 - 34.

77.

Ільченко О. Художні основи аматорського народно-оркестрового виконавства: Автореф.дис. ... докт. мист.: 17.00.03 / Національна музична академія ім. П.Чайковського. Київ, 1996. 46 с.

78.

Ільченко О. Художні основи народно-оркестрового виконавства.//Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. (Матеріали Другої Всеукраїнської науково-практичної конференції 20 27 березня 1998 р.) Київ: Український центр культурних досліджень, 1998. с. 47 52.

79.

Имханицкий М.И. История исполнительства на русских народных инструментах. Москва: издательство РАМ им.Гнесиных, 2002. 351 с.

80.

Имханицкий М.И. Новые тенденции в современной музыке для русского народного оркестра. Москва: Советский композитор, 1981. 351 с.

81.

Имханицкий М.И. У истоков русской народной оркестровой культуры. Москва: Музыка, 1987. 186 с.

82.

Имханицкий М.И. Формирование и развитие русской народно-инструментальной культуры письменной традиции. Автореф. дисс. ... докт. искусствовед.: 17.00.02 / Киевская государственная консерватория им. П.Чайковского. Киев, 1989. 33 с.

83.

Інструментальна музика (упор. А.Гуменюк). Київ: Мистецтво, 1972. -

84.

Іщенко Ю. Темброва модуляція у симфоніях Б.Лятошинського.// Українське музикознавство. Вип. 24. Київ: Музична Україна, 1989. С.67 74.

85.

Кабялис Р. Тембровая динамика в оркестровых сочинениях современных композиторов. Вильнюс, 1989.

86.

Капп Р. Оркестр Шумана.// Научные труды Московской государственной консерватории. Сб.44. Москва: Изд-во МГК, 2003. С.36 - 86.

87.

Караев Ф. Ненаучные заметки (из опыта оркестровки Десятой сонаты А.Скрябина).// Научные труды Московской государственной консерватории. Сб.44. Москва: Изд-во МГК, 2003. С.231 - 239.

88.

Карс А. История оркестровки. Москва: Музыка, 1990. 303 с.

89.

Квітка К. Потреби у справі дослідження народної музики на Україні.//Музика. 1925. - №№2-3.

90.

Керимов К. Оркестр азербайджанских народных инструментов. Баку., 1959.

91.

Клебанов Д. Искусство инструментовки. Киев: «Музична Україна», 1972. 218 с.

92.

Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. Москва: Советский композитор, 1976. 376 с.

93.

Комаренко В. Робота з самодіяльних оркестром народних інструментів. Київ, Мистецтво, 1955.

94.

Комаренко В. Український оркестр народних інструментів. Київ: Мистецтво, 1960. 78 с.

95.

Котенко А.П. Инструментовка для духового оркестра. Ч.2. - Москва, 1992.

96.

Крейн Ю. Стиль и колорит в оркестре. Москва: Музыка, 1967. 107 с.

97.

Круль П. Ґенезис духового та ударного інструментального виконавства України: Автореф.дис. ... докт.мист.: 17.00.03 / Національна музична академія України ім. П.Чайковського. Київ, 2002. 43 с.

98.

Лебединський Л. Криза буржуазної музики і творчі завдання міжнародного революційного музичного руху//Радянська музика. 1934. - №4. С.15.

99.

Лисенко М. Народні музичні інструмента на Україні (2-е вид.). Київ, 1955.

100.

Лисенко М. Назріла справа.//Радянське мистецтво. - 1952, 21 травня.

101.

Лисенко М.Т. Виконання хорової музики оркестром народних інструментів.//Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. Київ: Український центр культурних досліджень, 1998. С.60 61.

102.

Лисенко-Дністровський М., Марцинковський С., Турчин Г. Українське народне інструментознавство. Рівне: облстатуправління, 1996. 119с.

103.

Лисько Зиновій. Музичний словник. Стрий, 1933. 165 с.

104.

Лошков Ю.І. Володимир Андрійович Комаренко. Харків, 2002.- С.10.

105.

Лошков Ю.І. Оркестр народних інструментів як засіб культурно-просвітньої діяльності.// Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України. (Тези Всеукраїнської науково-творчої конференції). Київ: Видавння НМАУ, 2005. с.14 - 27.

106.

Лошков Ю. Творчість В.А.Комаренка і народно-інструментальне виконавство у Слобідській Україні (перша половина ХХ століття): Автореф. дис. ... канд. мист.: 17.00.01 / Харківська державна академія культури. Харків, 2000. 24 с.

107.

Ляшенко І.Ф. Народно-інструментальне професійно-академічне мистецтво в контексті музичної україністики.//Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. Київ: Український центр культурних досліджень, 1998. С.61 62.

108.

Ляшенко І.Ф. Національні традиції та нові тенденції в розвитку народно-інструментальної культури України.//Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні. (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції) Київ: Український центр культурних досліджень, 1995. с.38 40.

109.

Лысенко М.В. Пути формирования составов ансамблей и оркестров народных инструментов в Укрине: Автореферат дис... канд. искусствовед.: 17.00.02 / Ленинградский государственный институт театра, музыки и кинематографии. Ленинград, 1977. 27 с.

110.

Мазель Л. Вопросы анализа музыки. Москва: Советский композитор, 1978. 351 с.

111.