БОЛГАРСЬКИЙ НАСПІВ І УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКА ТРАДИЦІЯ ЦЕРКОВНОГО МОНОДИЧНОГО СПІВУ КІНЦЯ XVI – XVIIІ ст. (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧЕ І ПОРІВНЯЛЬНО-СТИЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) : БОЛГАРСКИЙ напев И УКРАИНСКО-БЕЛОРУССКАЯ ТРАДИЦИЯ ЦЕРКОВНОГО монодичнои ПЕНИЯ КОНЦА XVI - XVIII вв. (Источниковедческую и сравнительных стилевое ИССЛЕДОВАНИЯ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

на правах рукопису

ПУТЯТИЦЬКА Ольга Вікторівна

УДК 783.2(477)+(476)+(497.2)

БОЛГАРСЬКИЙ НАСПІВ І УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКА ТРАДИЦІЯ ЦЕРКОВНОГО МОНОДИЧНОГО СПІВУ КІНЦЯ XVI XVIIІст. (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧЕ І ПОРІВНЯЛЬНО-СТИЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Спеціальність 17.00.03 музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Корній Лідія Пилипівна,
доктор мистецтвознавства, професор

КИЇВ 2009

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень. 3
Вступ. 4
Розділ1 Історіографія дослідження проблеми та джерельна база. 17
1.1.Історіографія дослідження проблеми. 17
1.2.Джерельна база дослідження. 31
Висновки. 37
Розділ2 Болгарський наспів в Ірмолоях кін. XVI XVIIIст. жанровий склад корпусу піснеспівів болгарського наспіву. 39
2.1.Болгарський наспів в Ірмолоях XVІІІст. Динаміка фіксації болгарського наспіву в рукописах кінця XVІ XVІІІ ст. 39
2.2.Жанрова палітра репертуару болгарського наспіву в Ірмолоях кінця XVІ XVІІІст. у контексті української церковно-співацької традиції 50
Висновки. 63
Розділ3 Порівняльне дослідження Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів. 65
3.1.Специфіка композиційної структури Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів. 66
3.2.Ладо-інтонаційні особливості в Догматиках восьми гласів болгарського таукраїнського наспівів. 143
3.3.Особливості поспівкової структури в Догматиках восьми гласів болгарського та українського наспівів. 174
Висновки. 194
Висновки. 196
Список використаної літератури та джерел. 201
Список використаної літератури. 201
Список використаних джерел. 220
Додатки. 224

Перелік умовних скорочень
ІЛ Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка
ЛНБ Львівська наукова бібліотека імені В.Стефаника НАН України
НАН Національна Академія Наук
НБУВ Національна бібліотека імені В.І.Вернадського
ЦДІА Центральний державний історичний архів
ЦНБ Центральна наукова бібліотека

Вступ
Церковний монодичний (унісонний) спів, який сформувався в епоху середньовіччя, має дуже давні традиції. Він пройшов етапи усного функціонування, еволюцію писемної фіксації від невменного типу нотації до п’ятилінійної. Монодія, яка розвивалася на Заході та Сході християнства, це величезний вокальний пласт, який був не тільки невід’ємною частиною релігійного ритуалу, але, як й іконопис, має високу художню цінність. Хоч християнський спів єднали спільні джерела, проте поступово витворювалися стильові відгалуження православного й католицького співу. У рамках православного кола виникали регіональні, місцеві монодичні стилі. На відміну від григоріанського хоралу, який з ХІІІст., на думку дослідників, уже майже не розвивався, монодія православного простору збагачувалася новими піснеспівами й еволюціонувала. Це стосується й православної східнослов’янської гілки монодії, яка на початковому етапі, після прийняття християнства в Києві, була залежною від греко-візантійської та болгарської церковноспівацької традиції, а потім розвивалася й збагачувалася новими піснеспівами й досягла самобутності. На період ХVIст., при наявності виразних спільних ознак, витворилися два стильові відгалуження: українсько-білоруське[1] та російське, що проявилися у специфіці рукописних книг, нотації та мелодиці піснеспівів. В українсько-білоруській традиції стимули йшли, мабуть, з української сторони, бо найбільше рукописів монодії збереглося на українській території.
Українська православна церковна монодія вже давно є в полі зору дослідників, але тільки у другій половині XXст. почалося більш детальне її вивчення. Здійснювалася значна джерелознавча робота: пошуки рукописів, їх кодикологічне та палеографічне вивчення, розшифрування невменної (знаменної) нотації. Створені також музично-стилістичні дослідження.
Про церковну монодію української традиції писали перші українські дослідники кінця ХІХ початку ХХст.: П.Бажанський [9, с.86] у 1890р., М.Грінченко [44] у 1922р., Б.Кудрик [93] у 1937р., А.Ольховський [116, С.119127] у 1941р., О.Кошиць [87]; другої пол. ХХст.: П.Маценко [100] у 1968р., П.Козицький [59] у 1971р., М.Боровик [16, С.148171] у 1989р., О.Шреєр-Ткаченко [202] у 1980р. У цих працях автори лише побіжно торкаються питання побутування української монодії в контексті розвитку історії української музики загалом.
Лише з кінця 70-х 80-хрр. ХХст. настав новий етап розвитку музикознавчої думки в царині медієвістики, який позначився прагненням дослідників більш детально та різнобічно вивчати монодичну культуру. До пошуків та опису рукописів долучилися А.Конотоп [66; 67], Л.Корній [15; 73], О.Цалай-Якименко [179], О.Шевчук [194], Ю.Ясиновський [203; 204;205; 206; 207; 208; 212]. Вивченню структури Ірмолою свої праці присвятили українські вчені А.Конотоп [69] та Ю.Ясиновський [211; 213], болгарські дослідники Даніца Петрович [243], О.Тончева [250]. Археографічний опис Ірмолоїв здійснила Л.А.Дубровіна [47]. Питаннями київської квадратної нотації та розшифруванням випадкових знаків у ній зацікавилися А.Конотоп, О.Цалай-Якименко [176; 181], Ю.Ясиновський [210]. Метроримічні особливості ірмолойних наспівів досліджує О.Цалай-Якименко [177; 180]. Наспіви з атрибуцією «київський» розглядаються у працях О.Шевчук [194; 197]; «болгарський» Л.Корній [73; 81; 74; 75]; «грецький» Г.Васильченко-Міхно [21], Т.Каплун [58], Ю.Ясиновський [

Список литературы

Висновки
Українсько-болгарські контакти в галузі церковної музики, зокрема, монодичного співу, мають давні традиції. Перший їх етап припав на період прийняття християнства в Києві, коли відбулася трансплантація греко-болгарських здобутків у давньоруську культуру. У рецепції цих здобутків особливо важливим було запровадження для церковної сфери староболгарської (церковнослов’янської) літературної мови, яка й понині використовується в цій сфері. Болгарські півчі, знавці церковного співу, приїжджали на Русь і привозили з собою церковні книги монодичного співу. Болгарія здійснила адаптацію греко-візантійської традиції церковної монодії, запозиченої Київською митрополією. Тільки поодинокі рукописи церковної монодії, що писалися в Болгарії, збереглися, а їх більшість була знищена під час османського поневолення. Через специфіку невменної нотації, що нею писалися піснеспіви в болгарських та давньоруських книгах і яка ще була пов’язана з усним передаванням співу, рукописи монодії цього давнього періоду не розшифровуються. Тому й не можна скласти уявлення про те, як відбувався процес рецепції болгарської монодії в давньоруську співацьку традицію.
Болгарський наспів зафіксований в українських та білоруських нотолінійних Ірмолоях з кінця ХVІст. Саме з цього часу монодія українсько-білоруської традиції вже не становить складності для прочитання (розшифрування). У зв’язку з тим, що такі піснеспіви в Болгарії не виявлені, у дослідників ще з кінця ХІХст. виникла дискусія щодо походження цього наспіву. Одні притримувалися думки, що наспів виник у Болгарії, інші вважали його продуктом української церковно-співацької практики. Учені, які спеціально займалися дослідженням болгарського наспіву (прот.І.Вознесенський, О.Тончева, Л.Корній), висунули гіпотезу, що цей наспів виник у Болгарії в період розквіту її культури в ХІVст. (у період Другого Болгарського Царства), але після загарбання цієї країни османськими завойовниками був перенесений на східнослов’янські землі внаслідок масового переселення туди болгар, серед яких були й церковні діячі. Другим шляхом, через який українці могли бути ознайомлені з болгарським наспівом, були слов’янські монастирі на Афоні, де тісно спілкувалися українські та болгарські ченці, церковні діячі.
Для розв’язання проблеми походження болгарського наспіву, а також визначення його місця в українській церковно-співацькій традиції, важливим було його вивчення на всьому хронологічному відрізку часу, коли він функціонував в українській церковно-співацькій практиці. Саме тому в нашому дисертаційному дослідженні залучено великий масив рукописів ХVІІІст., які ще не були предметом уваги дослідників болгарського наспіву. Їх аналіз з погляду наповнення болгарським наспівом дав можливість: 1) виявити нові піснеспіви болгарського наспіву й доповнити той уже відомий його репертуар, котрий разом із зразками з рукописів ХVІІІст. становить 300 піснеспівів. Разом з тим, виникло переконання, що це, можливо, ще не повний тезаурус піснеспівів цього наспіву, бо його зразки розпорошені по багатьох Ірмолоях, і вони ще можуть бути в тих рукописах, які не розглядалися дослідниками або не дійшли до нашого часу; 2) болгарський наспів постійно фіксувався в Ірмолоях протягом значного історичного періоду від кінця ХVІ й до кінця ХVІІІст. Як свідчить наповненість Ірмолоїв болгарським наспівом, існували дві тенденції, що простежуються у його використанні як у ХVІІ, так і у ХVІІІст. Здебільшого в рукописах фіксувалися «загальновживані» (за класифікацією Л.П.Корній) болгарські наспіви, що витіснили українські мелодичні версії на той самий тест, і вони містяться в кожному Ірмолої переважно без позначки «болгарський». Це свідчить про те, що в українській церковно-співацькій практиці був здійснений відбір зразків болгарського наспіву, і вони стали органічною складовою української традиції монодичного співу. Інша тенденція це більш інтенсивне використання болгарського наспіву в певних церковних осередках. Але якщо в ХVІІст. трапляються окремі виняткові Ірмолої, в яких зафіксовано до 100 й більше зразків болгарського наспіву, то в аналізованих рукописах першої третини ХVІІІст. в одному рукописі може бути їх не більше 15 це здебільшого «популярні» зразки цього наспіву. При аналізі великого масиву рукописів ХVІІІст. не виявлено таких, які вражають наповненістю болгарським наспівом. Крім того, в другій половині ХVІІІст. частота використання болгарського наспіву зменшується до окремих піснеспівів. Це пов’язане не тільки із згасанням інтересу до болгарського наспіву, але й з консервацією традиції монодії в цей час загалом, що, очевидно, зумовлене домінуванням багатоголосого співу. Однак фіксація болгарського наспіву протягом кінця ХVІ ХVІІІст. свідчить, що болгарський наспів був явищем не епізодичним, а постійним і вкоріненим в українську церковно-співацьку практику цього періоду.
Болгарський та український наспіви генетично пов’язані з греко-візантійською традицією, що зумовлює їх деяку інтонаційно-поспівкову спільність і відмінність від церковної монодії «латинського» світу, основану на григоріанському хоралі. Однак порівняння Догматиків восьми гласів болгарського та українського наспівів показали суттєві відмінності між ними. В українській монодії яскраво проявляється характерний для монодії стиль текучої мелодики, в якій переважає постійна зміна поспівок, оновлення музичного матеріалу, і тільки зрідка повторюються окремі поспівки, іноді рядок. У болгарському ж наспіві змінюється характер мелодики, яка має тенденцію до втрати ознак текучості через увиразнення дискретності. Використовується новий тип композиції з регулярним повторенням однієї музичної побудови, не характерний для інших піснеспівів українсько-білоруської традиції ХVІІ ХVІІІст. Крім того, поспівко-формульна структура (центон принцип), характерна для Догматиків українського наспіву, змінюється в болгарському на процесуально-динамічний розвиток. Такі композиційні особливості болгарського наспіву випливають з нової якості емоційної виразності цього наспіву, в якому яскравіше виражена лірична та гімнічна емоційна образність у розкритті змісту гімнографічного тексту. Можливо, завдяки емоційній виразності болгарського наспіву, а також простішій його композиційній структурі й легшому запам’ятовуванню піснеспіви цього наспіву так надовго «прижилися» в українській церковно-співацькій практиці.
Таким чином, здійснений порівняльний аналіз показав, що в Ірмолоях фіксувалися піснеспіви, які представляли дві стильові гілки монодії: традиційну з опорою на поспівко-формульну структуру й текучу мелодику та новаційну, проявлену в болгарському наспіві. Композиційні ознаки болгарського наспіву зближували його з народнопісенною творчістю, багатоголосою музикою. Але при цьому характер інтонації його мелодики, оснований на модальній ладовій системі, ще був у традиціях монодичного співу.
Дослідження особливостей побутування болгарського наспіву в церковно-співацькій практиці України протягом кінця ХVІ ХVІІІст., а також порівняння Догматиків восьми гласів болгарського наспіву дають додаткові аргументи на користь висновку про виникнення болгарського наспіву поза межами українсько-білоруського простору. Навряд чи тогочасні українські творці піснеспівів були настільки не патріотичними, що могли створити майже корпус піснеспівів на ті самі тексти, що й українські наспіви, але назвати їх «болгарськими». Тому болгарське походження цього наспіву видається найбільш імовірним. Це ще одне свідчення давніх українсько-болгарських зв’язків, які простежуються і в інших галузях культури.
Зразки болгарського наспіву приваблювали композиторів, які писали багатоголосу музику в ХVІІІст., і вони створювали їх хорові обробки. Так, композитор Д.Бортнянський написав чотириголосні хори на основі болгарських піснеспівів «Слава тебе», «Дева днесь», «Прийдіте ублажим Іосифа».
Українська церковна монодія кульмінаційного етапу розвитку, зафіксована в Ірмолоях кінця ХVІ ХVІІІст., має не тільки історичне значення. Вона становить мистецьку цінність і для сучасності. Про це свідчить включення її до репертуару провідних хорових колективів («Думка», «Київ» таін.) і захоплення слухачів цими піснеспівами, а також використання їх у композиторській творчості сучасних композиторів (О.Козаренка, В.Степурка). Таким чином, наприкінці ХХ на початку ХХІст. відбулося відродження української церковної монодії і її включення в процес сучасної музичної культури.

Список використаної літератури та джерел
Список використаної літератури
1. Алексеева Г.В. Уровни формообразования знаменного роспева и принципы функционирования попевок в гласе (на материале певческой книги «Октоих»): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. искусствов.: спец. 17.00.02 «Музыкальное искусство» / Г.В.Алексеева. К.,1981. 24с.
2. Алексеева Г.В. Древнерусское певческое искусство: (Музыкальная организация знаменного роспева) / Галина Васильевна Алексеева. Владивосток: изд-во ДВГУ,1983. 171с.
3. Аллеманов Д.В., прот. Курс истории русского церковного пения / протоиерей Дмитрий Васильевич Аллеманов. СПб. М. Лейпциг, 1911 1914. Ч.I. 103с.
4. Арнольд Ю. Теория древнерусского церковного и народного пения на основании автентических трактатов и акустического анализа. Теория православного церковного пения вообще, по учению эллинских и византийских писателей / Юрий Арнольд. М.,1880. Вып.І. 164с
5. Арранц Михаил, иером. Как молились Богу древние византийцы: Суточный круг богослужения по древним спискам византийского Евхология: дисс. магистра богословия / иеромонах Михаил Арранц. Ленинград: Ленинградская Духовная Академия, 1979. 309с.
6. Артамонова Ю. Проблемы изучения древнерусского пения по моделям: терминология и репертуар / Ю.Артамонова // Музыкальная культура православного мира. Традиции, теория, практика: Материалы международных научных конференций 1991 1994 гг. М.: РАМ им.Гнесиных,1994. С.142 150.
7. Артамонова Ю. Песнопения преподобному Иосифу Волоцкому / Ю.Артамонова // Музыкальная академия. М.,2001. №1. С.25 26.
8. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс / Борис Асафьев. Л.: Музыка, 1971. 375с.
9. Бажанський П., свящ. Історія руського церковного пінія / священник Порфирій Бажанський. Львів,1890.
10. Балуєва Н. Науково-дослідна і суспільно-просвітницька діяльність протоієрея Іоанна Вознесенського в Костромі (з 1894 до 1910рр.) (сторінками Костромських Єпархіальних Відомостей) / доповідь на міжн. наук. конф.: «Церковний спів: проблеми джерелознавства, текстології, виконавської інтерпретації». К., 2 5 жовтня,2008р.
11. Беляев В.М. Музыка / В.М.Беляев // История культуры древней Руси. М. Л.: АНСССР,1951. т.ІІ. 506с.
12. Бершадская Т. К вопросу об устойчивости и неустойчивости в ладах русской народной песни / Т.Бершадская // Проблемы лада: сб. статей. М.: Музыка, 1972. С.181 191.
13. Бобровский В.П. Функциональные основы музыкальной формы / Виктор Петрович Бобровский. М.: Музыка, 1978. 332с.
14. Болгарский Д.А. Киево-Печерский распев как церковно-певческий феномен украинской культуры: дис. кандидата искус-ведения: 17.00.01 / Болгарский Дмитрий Анатольевич. К., 2002. 238с.
15. Болгарський наспів з рукописних нотолінійних Ірмолоїв України: [зб. нотний / упоряд. Л.П.Корній]. К.: НБУ ім.В.І.Вернадського, 1998. 324с.
16. Боровик М. Давньоруський церковний спів / М.Боровик // Історія української музики: в 6тт. Т.1.: Від найдавніших часів до середини ХІХст. К.: Наукова думка, 1989. С.148 171.
17. Бражников М.В. Древнерусская теория музыки (по музыкально-палеографическим материалам XV XVIIIвв.) / Максим Викторович Бражников. Л.: Музыка, 1972. 422с.
18. Бражников М.В. Федор Крестьянин. Стихиры / Максим Викторович Бражников // Памятники русского музыкального искусства. М.: МГК, 1974. Вып.3. 247с.
19. Булгаков С.В. Настольная книга для священно-церковно-служителей / Сергей Васильевич Булгаков. Харьков, 1883.; репринт изд.‑ М.: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. в 2-х тт. 2726с.
20. Бурилина Е.Л. О соотношении текста и напева в древнерусских песнопениях XVI XVIIвв. / Е.Л.Бурилина // Источниковедение литературы Древней Руси. Л.: Наука, 1980. С.138143.
21. ВасильченкоМихно Г.Н. Греческий распев в украинской певческой практике конца XVI первой половины XVIIст.: о преемственности с грековизантийской гимнографической традицией: дисс. кандидата искусствоведения: 17.00.02. / ВасильченкоМихно Галина Николаевна К., 1993. 203с.
22. Вениамин, архиеп. Нижегородский и Арзамасский. Новая скрижаль или Обьяснение о Церкви, о Литургии и о всех службах и утварях церковных / архиепископ Вениамин Нижегородский и Арзамасский. том1. М.: репр. изд., 1992. 255с.
23. Вирановский Г. О возможностях дальнейшего развития теории ладовых функций / Г.Вирановский // Проблемы лада: сб. статей. М.: Музыка, 1972. С.77 99.
24. Владышевская Т. Болгарский распев у старообрядцев / Т.Владышевская // Българско музикознание. София: Българската академия на науките, 1982. Год.6. Книга 1. с.23 26.
25. Владышевская Т.Ф. Музыкальная культура древней Руси / Татьяна Феодосиевна Владышевская. М.: Знак, 2006. 472с.
26. Владышевская Т.Ф. Типографический устав как источник для изучения древнейших форм русского певческого искусства / Т.Ф.Владышевская // Musica antique. Acta scientifica. IV. Bydgoszcz: Filharmonia Pomorska im.I.Paderewskiego w Bydgoszczy, 1975. c.607 620.
27. Вознесенский И., прот. Общедоступные чтения о церковном пении / протоиерей Иоанн Вознесенский. Вып.I. Рига, 1892; вып.II. Рига, 1893; вып.III. Кострома, 1895.
28. Вознесенский И., прот. О пении в православных церквах греческого Востока с древнейших до новых времен / протоиерей Иоанн Вознесенский. Рига: Общество Любителей православного церковного пения, 1891. в 2-х тт. Кострома, 1895, 1896. 79 с.
29. Вознесенский И., прот. О современных нам нуждах и задачах русского церковного пения / протоиерей Иоанн Вознесенский. Рига: Общество Любителей православного церковного пения, 1891. 82с.
30. Вознесенский И., прот. О церковном пении Православной Греко-Российской Церкви: Большой знаменный роспев / протоиерей Иоанн Вознесенский. Киев, 1887. Вып.I. 229с.
31. Вознесенский И., прот. О церковном пени Православной Греко-Российской Церкви: Большой и малый знаменный роспев / протоиерей Иоанн Вознесенский. Рига, 1890. 229с.
32. Вознесенский И., прот. Осмогласные распhвы трехъ послhдних вhковь Православной Русской Церкви. Киевский распhвь и дневные стихирные напевы на «Господи, воззвах». (Техническое построеніе) / протоиерей Иоанн Вознесенский. К., 1888. Т.I. 146с.
33. Вознесенский И., прот. Осмогласные распhвы трехъ послhдних вhковь православной русской церкви. Болгарскій распhвь или напhвы на «Бог Господь» Юго-Западной Православной Церкви. (Техническое построеніе) / протоиерей Иоанн Вознесенский. К., 1891. Т.II. 96с.
34. Вознесенский И., прот. Осмогласные распhвы трехъ послhдних вhковь Православной Русской Церкви. Греческий распhвь в России. (историко-техническое изложеніе) / протоиерей Иоанн Вознесенский. К., 1893. Т.IІІ. 115с.
35. Вознесенский И., прот. Осмогласные распhвы трехъ послhдних вhковь Православной Русской Церкви. Образцы осмогласия распевов киевского, болгарского и греческого с объяснительным текстом / протоиерей Иоанн Вознесенский. Рига, 1893. Т.IV. 197с.
36. Вознесенский И., прот. Церковное пение в православной юго-западной Руси по нотно-линейным ирмологам XVII и XVIIIвеков. Состав, свойства и достоинства напевов, помещенных в Юго-западных ирмологах / протоиерей Иоанн Вознесенский. М.: Лиц., 1898. 70с.
37. Воскресная служба Октоиха всhхъ восьми гласовъ или напhвовъ на славянскомъ и русскомъ языкахъ, заключающая въ себh пhснопhнія малой вечерни, великой вечерни, полунощницы, утрени и литургіи / [перевелъ съ Греческаго языка преподаватель Тобольской духовной семинаріи Иван Ловягинъ]. Изданіе второе. С-Пб.: Синодальная типография, 1892. 307с.
38. Всеношное бдение. Литургия. М.: изд-ство МП., 1991. 96с.
39. Всенощное бдение и Литургия. изд. 2-е, перераб. и доп. М.: Издательский Совет РПЦ., 2004. 288с.
40. Гарднер И.А. Богослужебное пение Русской Православной Церкви / Иван Алексеевич Гарднер. М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский институт, 2004. в 2-х тт. 1т. 498с.; 2т. 530с.
41. Генов М. Заметка о староболгарском церковном пении / М.Генов // РМГ, 1906. №25 26. С.598 602.
42. Георгиевский А.И. Чинопоследование Божественной Литургии: Краткое литургико-практическое пособие для учащихся духовных семинарий и священнослужителей / Алексей Иванович Георгиевский. К.: издательство храма прп. Агапита Печерского, 2000. 194с.
43. Грачев В. Ветхозаветные трубные гласы и музыка для духовых: сохранение генезиса или отрицание традиций? / В.Грачев // Музыкальная академия. М., 2001. №3. С.103 112.; №4. С.142 149.
44. Грінченко М. Історія української музики / Микола Грінченко. К.: Спілка, 1922. 288с.
45. Гурьева Н. Система осмогласия в русской литургии конца XVIIв. / Н.Гурьева // Музыкальная академия. М., 2001. №3 С.95 103.
46. Гусейнова З.М. К вопросу об атрибуции памятников древнерусского певческого искусства (на примере рукописи Соловецкого собрания №690/151) / З.М.Гусейнова // Источниковедение литературы древней Руси. Ленинград: Наука, 1980. С.191 203.
47. Дубровіна Л.А. Кодикологічне дослідження та археографічний опис нотолінійних ірмолоїв / Л.П. Корній, Л.А. Дубровіна // Болгарський наспів з рукописних нотолінійних Ірмолоїв України. К.: НБУ ім.В.І.Вернадського, 1998. С.18 38.
48. Евдокимова Ю. Великомученица Параскева и русская гимнография / Ю.Евдокимова // Музыкальная академия. М., 2002. №3. С.95 108.
49. Заболотная Н.В. Церковно-певческие рукописи Древней Руси XI XIV веков: основные типы книг в историко-функциональном аспекте: исследование / Наталия Викторовна Заболотная. М.: Советский писатель, РАМ им.Гнесиных, 2001. 252с.
50. Задерацкий В. Музыкальная форма / Всеволод Задерацкий. М.: Музыка, 1995. Вып.1. 544с.
51. Задорожний І.З. Простопініє Бокшая-Малинича в контексті української ірмолойної традиції (на матеріалі ірмосів та вибраних співів літургій): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / І.З.Задорожний. Львів, 2008. 20с.
52. Зайцева Л.А. Онтологічна концепція музики: на прикладі світських та духовних жанрів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: спец. 17.00.01 «Теорія та історія культури» / Л.А.Зайцева. Харків, 2004. 20с.
53. Закон Божий. Вторая книга о Православной вере. Paris: Ymca Press, 1949. 233с.
54. Іванов В.Ф. Музична освіта в Україні XVIII століття: Навчальний посібник / В.Ф.Іванов, Л.О.Іванова. Миколаїв: Їліон, 2008. 352с.
55. Игнатия, монахиня. Церковные песнотворцы / монахиня Игнатия. М.: Подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2005. 464с.
56. История богослужебного пения / [сост. Б.Б.Лебедев]. Комсомольск: Полтавская епархия. Миссионерское Духовное Училище Украинской Православной Церкви, 2004. 252с.
57. Казанцева М. Музыкальная поэтика певческой книги Ирмологий (к постановке проблемы) / М.Казанцева // Музыкальная культура православного мира: традиции, теория, практика: Материалы международных научных конференций 1991 1994 гг. М.: РАМ им.Гнесиных, 1994. С.170 180.
58. Каплун Т.М. Грецький розспів у контексті російської церковно-співацької практики середини XVII XVIII століть: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво» / Т.М.Каплун. Одеса, 2005. 16с.
59. Каплун Т. Роль осмогласся в російській співацькій культурі другої половини XVII XVIII століть (на прикладі грецького розспіву) / Т.Каплун // Теоретичні та практичні питання культурології. Мелітополь: Мелітопольський державний педагогічний університет, 2005. Вип.XVIII. С.18 28.
60. Келдыш Ю. История русской музыки / Юрий Келдыш. Т.1.: Древняя Русь. М., 1983.
61. Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування / Пилип Козицький. К.: Музична Україна, 1971. 148с.
62. Компанейский Н.И. К возрождению болгарського распева / Н.ИКомпанейский // РМГ, 1905. №19 20. С.550 554.
63. Компанейский Н.И. К возрождению болгарського распева / Н.И.Компанейский // РМГ, 1905. №21 22. С.578 579.
64. Кондрашкова Л. «Любомудрие душевное, самодвижимое и бессмертное». Св. преп. Евфросиния Суздальская / Л.Кондрашкова // Музыкальная академия. М., 2002. №1. С. 100 107.
65. Конотоп А. Болгарский распев в невменных партитурах XVIIв. / А.Конотоп // Втори международен конгрес по българистика. Доклади. Театър и кино. Музика. София: Българска академия на науките, 1987, С. 195 207.
66. Конотоп А. К вопросу расшифровки певческих нотолинейных памятников XVIIвека / А. Конотоп // Советская музыка. 1973, №7. С.78 85.
67. Конотоп А. О некоторых принципах прочтения русских нотолинейных рукописей XVI XVIIвв. (источники нотных примеров) / А. Конотоп // Теоретические наблюдения над историей музики: сб.ст. М.: Музыка, 1978. С.200 226.
68. Конотоп А. Особенности атрибутации болгарского и других местных распевов в практике украинского певческого искусства XVI XVII веков / А.Конотоп // Българско музикознание. София: Българска академия на науките, 1982. Година VI. Книга1. С.95 102.
69. Конотоп А. Супрасльский ирмологион / А. Конотоп // Советская музыка. 1972. №3. С.117 121.
70. Конотоп А. Супрасльский ирмологион 1598 1601гг. и теория транспозиции знаменного распева (на материале певческих нотолинейных рукописей XVIIв.): автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. искусствоведения: спец. 17.00.03 «Музыкальное искусство» / А.Конотоп. М., 1974. 27с.
71. Кореняк О. Мелодичні версії «Херувимської пісні» в нотолінійних Ірмолоях українського та білоруського походження кінця XVI середини XVIIст. (до проблеми різностильових версій гімнографічного тексту) / О.Кореняк // Українське музикознавство: Науково-методичний збірник. К.: НМАУ ім.П.І.Чайковського, 2005. Вип.34. С.182 193.
72. Кореняк О. «Херувимська пісня» в нотолінійних Ірмолоях кінця XVI середини XVIIстоліття: джерелознавчий аспект // Студії мистецтвознавчі: інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України. Театр. Музика. Кіно. К.: видавництво ІМФЕ, 2005. Число6(10). С.42 47.
73. Корний Л.Ф. Болгарский напев в манявских рукописях XVII XVIIIст. / Л.Ф.Корний // Единение народов единение культур. Украинско-болгарские культурные связи: История и современность. К Х Международному съезду славистов. К.: Наукова думка, 1987. С.37 60.
74. Корній Л.П. Болгарський наспів в співочій практиці України XVI XVIIст.: дис. кандидата мистецтвознавства: 17.00.03 / Корній Лідія Пилипівна. К., 1980. 155с.
75. Корній Л.П. Болгарський наспів у церковно-співацькій практиці України кінця XVI XVIIст. / Л.П.Корній, Л.А.Дубровіна // Болгарський наспів з рукописних нотолінійних Ірмолоїв України. К.: НБУ ім.В.І.Вернадського, 1998. С.5 17.
76. Корний Л. Болгарский распев на Украине в конце XVI XVIIвв. / Л.Корний // Българско музикознание. София: Българската академия на науките, 1982. Год.6. Книга 1. с.129 142.
77. Корній Л. Болгарсько-українські музичні зв’язки: болгарський наспів в українських нотолінійних Ірмолоях XVI XVIIст. / Л.Корній // Слов’янські обрії. XIV Міжнародний з’їзд славістів. К., 2008. Вип.2. с.308 320.
78. Корній Л.П. І.Вознесенський як дослідник болгарського наспіву / доповідь на міжн. наук. конф.: «Церковний спів: проблеми джерелознавства, текстології, виконавської інтерпретації». К., 2 5 жовтня, 2008р.
79. Корній Л. Деякі методологічні проблеми дослідження давньої української музичної культури в міжнаціональних зв’язках / Л.Корній // Українська та світова музична культура: сучасний погляд: зб. статей. Науковий вісник НМАУ. К.: НМАУ ім.П.І.Чайковського, 2005. Вип.36. Кн.1. С.33 42.
80. Корній Л.До питання методології дослідження українсько-болгарських музичних взаємозв’язків / Л.Корній // Українське музикознавство. К.: Музична Україна, 1976. Вип.11. С.81 92.
81. Корній Л.До питання про українсько-болгарські музичні зв’язки. («Болгарський» розспів у рукописах України кін. XVI XVIIст.) / Л.Корній // Українське музикознавство. К.: Музична Україна, 1975. Вип.10. С.122 127.
82. Корній Л. До питання про українсько-польські музичні зв’язки XVI XVIIст. (За матеріалами побутової органної та лютневої музики) / Л.Корній // Українське музикозна