ARS NOVA: ВИМІР ТА РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ МУЗИЧНОГО ЧАСОПРОСТОРУ : ARS NOVA: ИЗМЕРЕНИЕ И РАЦИОНАЛИЗАЦИЯ МУЗЫКАЛЬНОГО пространстве

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ім. П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО

На правах рукопису

БРИНЬ Тетяна Михайлівна

УДК 78.01+78.03

ARS NOVA: ВИМІР ТА РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ МУЗИЧНОГО ЧАСОПРОСТОРУ

За спеціальністю 17.00.03 «Музичне мистецтво»

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Доктор мистецтвознавства, професор
Герасимова-Персидська Н.О.

КИЇВ -2005

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................................ 4
РОЗДІЛ І. МИСТЕЦЬКИЙ ЧАС ARS NOVA
1.1. Культурологічні аспекти дослідження часопростору
середньовічної культури ......................................................................... 11
1.2. Часопросторова координата в історичному перехресті..................... 20
1.2.1. Музика і влада ................................................................... 23
1.2.2. Від наукових введень до нових надбань у музичній теорії ..... 33
1.2.3. Перцептуальний час і простір Ars Nova ................................... 43
1.3. Естетика часу в музично-поетичній творчості Гійома де Машо.... 51
Висновки до Розділу І .................................................................................. 57

РОЗДІЛ ІІ. ПРОСТІР МИСТЕЦТВ ГОТИКИ ПРОСТІР СХОЛАСТИКИ: ДО СПОРІДНЕНОСТІ МІЖ КАТЕГОРІЯМИ ...... 59
2.1. Раціоналізація готичного простору ................................................... 66
2.2. Пропорція як метод побудови ......................................................... 76
2.3. Дискретність та знак ................................................................. 86
2.4. Розташування сюжетів у часі в ілюмінованій мініатюрі та
готичному мотеті ............................................................................... 93
Висновки до Розділу ІІ .............................................................................. 109

РОЗДІЛ ІІІ. ФЕНОМЕН ЧАСОПРОСТОРОВОСТІ В МУЗИЧНИХ КОМПОЗИЦІЯХ
3.1. Вимір часу в музиці ХІV ст. та структура ізоритмічних мотетів
3.1.1. Час вербальний - час музичний ........................................... 112
3.1.2. Організація фактури як особливе сприйняття простору ..... 124
3.1.3. Розімкнений час ізоритмічних мотетів .............................. 128
3.2. Лінійний час ліричних композицій Г. де Машо ....................... 136
3.3. «Пуантилістичний» простір гокету ......................................... 142
3.4. Організація часу в Месі Нотр-Дам Г. де Машо ...................... 148
3.5. Ars subtilior: крайня витонченість чи занепад стилю? ............... 156
Висновки до Розділу ІІІ ........................................................................ 166
ВИСНОВКИ ..................................................................................... 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................... 177
ДОДАТОК А. І.де Муріс. Трактат «Пізнання мистецтва
музики» («Notitia Artis Musicae») ........................................................... 198
ДОДАТОК Б. Нотні приклади ................................................................ 227
ДОДАТОК В. Ілюстрації ......................................................................... 264

ВСТУП

Наука і мистецтво це немов два ока культури людства. Саме їх відмінність (і рівноправ’я) створюють обсяг нашого знання. Мистецтво не можна віднести до галузі забав, або ж наочних ілюстрацій до високих моральних ідей. Мистецтво форма мислення, без якої людська свідомість не існує, як не існує свідомість з однією півкулею.
Ю.Лотман «Про природу мистецтва»[1] [68; 432][2]
Природа це слово, написане одними приголосними, а голосні доводиться вставляти самим, вважають науковці. Дійсно, для того, щоб зрозуміти реальність, доводиться добудовувати в уяві світ, який сприймається відчуттям. Відворення картини мистецького світу неможливе без постійного поповнення фактами, з одного боку, та, з другого, зміни суджень, які пов’язані з тими фактами, а, часом, з їх гіпотетичним продовженням. Адже, відомо, що світ фактів і світ суджень взаємопроникають один в одного у процесі їх осмислення.
Проблема Часу та Простору взагалі, а у мистецтві, зокрема, є чи не найяскравішою ілюстрацією цього явища. Справжня реконструкція розуміння і оцінка мистецької ситуації залежить від адекватного розташування в часі та просторі фактів і відповідної точки зору на послідовність цих фактів.
«Перш за все, треба сказати, що гіпотеза, яка визнається прийнятною, повинна включати в себе усі факти. Жодна найдрібніша обставина не повинна їй (гіпотезі) суперечити. По-друге, усі ці факти повинні віднайти своє місце у суцільному русі подій. Чим він простіший, компактніший та закономірніший, тим більше ймовірності, що справа була так, а не інакше. Це ми називаємо реконструкцією обставин. Гіпотезу, яка узгоджує всі встановлені факти у найбільш пов’язаній послідовності подій, ми приймаємо, як безсумнівну», пише К.Чапек в одному із своїх оповідань [123;102].
За останні кілька десятиріч проблематика часу, численні аспекти, повязані з нею, стали чи не найбільш дискутованими у різноманітних галузях музикознавства. Нові тенденції та нові погляди у науковому просторі цієї тематики невимірні. Питання вимірності часу, як одна з актуальних філософсько-методологічних проблем сучасної науки, навіть на сьогоднішній день викликає полеміку серед філософів, хоча така проблема була вперше заявлена ще Арістотелем.
Проблематика довколо виміру часу була однією з найбільш дискутованих в колах філософів, вчених фізиків і астрономів епохи пізнього Середньовіччя, а музиканти, внаслідок вже самої специфіки їх мистецтва, знаходились в самому центрі цих дискусій.
Кінець ХІІІ - ХІV ст. епоха глибоких з змін та інновацій і в науці, і в мистецтві. Перехід від платонових абстракцій до арістотелівського емпіризму заповнює увесь інтелектуальний простір, спрямовуючи більше в бік матеріалізму. Музика, яка базується на поняттях числа, виміру, часу, гармонії людини і універсуму, не лише вливається в цей загальний розвиток ідей, таким чином урівноважуючи співвідношення музичного часу з концептуальним. Перехід «нерозміреної» музики у «розмірену» відображає, насамперед, перехід до емпіричного усвідомлення світобудови. На відміну від музичної думки Високого Середньовіччя, розціненої як якісний перебіг часу, де григоріанський спів розумівся як вокальний континуум, підтриманий континуумом вербальним, вже сама мензуральна ритміка отримувала специфічні ознаки розміреності в часі. Ця ритміка є часовимірною, чи квантитативною (кількісною) ритмікою, де її метричні (тобто кількісно виміряні параметри) відносяться до онтологічної сторони твору. Часовимірна ритміка походила з уяви про час як суму дискретних часових ланок, що складались мозаїчним (монтажним) чином, де увага акцентувалась саме на величині часових відрізків і де ціла структура залежала від організації окремих ланок. В цьому полягав основний принцип раціоналізації музичного часу, який мав у своїй основі включення розуму, здатного до обчислень на всіх рівнях структурної організації.
Безумовно, в сучасній медієвістиці проблема художнього часу вже порушувалась в тому чи іншому контексті: історичному, культурологічному, соціально-економічному (див. роботи А. Гуревича, Ж. ле Гоффа, М. Бахтіна, Ф. Броделя, Б. Рібемонта, С. Стеллінг-Мішо, П. Зюмтора та ін.). Однак, незважаючи на значну кількість публікацій, цілісна концепція виміру часу середньовічної художньої культури дотепер відсутня. Щодо музики цього періоду, то така проблема була вперше серйозно заявлена на міжнародному конгресі 1991 року в Роямонт (Франція) стосовно музики ХІІІ ст.* Відсутність розгорнутого концептуального висвітлення проблем довколо художнього (зокрема, музичного) часу в період Аrs nova у Франції стало причиною звернення до них в даній дисертації.
Декларація «Нового мистецтва» («Ars nova»), що протиставлялось «Старому мистецтву» («Ars antiqua») минулого століття, свідчить про сходження нового напрямку, основною ідеєю якого було формування нової нотації, нотації, що дозволяла би дальший поділ музичного часу. Але також це Нове мистецтво презентує опозицію іншого порядку, соціологічного: новий музичний напрямок, народжений при університетах, світського спрямування (І. де Муріс, Ф. де Вітрі, Г. де Машо) протистоїть старій школі при кафедральних соборах, що захищали «нерухомі» устої музичної науки (Жак з Льєжу).
Поворотне рубіжне значення феномену часу у епоху Аrs nova, з одного боку, і відсутність цілісної концепції виміру музичного часу, при наявності великого доробку з цього питання у філософській, соціально-економічній та історичній науках з другого, зумовили актуальність даного дослідження.
Для уникнення непорозуміння між парою категорій «музичний час» і «час в музиці», ми вважаємо необхідним одразу проставити акценти на цих різновидах, послуговуючись понятійно-категоріальним апаратом, запропонованим М. Прітикіною. Згідно дослідниці «художній час» та його видова модифікація «музичний час» (тобто саме ця категорія розглядається у нашій роботі) характеризують «іманентну часову організацію художнього і музичного творів. Поняття «час в музиці» («час у мистецтві») є більш широким, ніж «музичний» («художній») час. Він об’єднує систему дефініцій інших проявів часового в музичному мистецтві (наприклад, час створення твору, час художнього процесу, час виконання та ін.)» [82;4].
Зауважимо також, що в полі зору будуть знаходитись саме французькі композитори та теоретики музики Аrs nоvа (незважаючи на те, що в Італії, як і у Франції, теоретики музики приходять до подібних результатів в області нотації та ритміки, сама дефініція поняття «Аrs nоvа» стосується французької школи ХІV ст. і думка про національний італійський варіант Аrs nоvа на сьогоднішній день вважається не вповні правомірною[3]).
Предметом дослідження є музичне втілення часопросторових уявлень, картини світу середньовічної людини.
Об’єкт досліження становить творчість композиторів Гійома де Машо, Філіпа де Вітрі, П’єра де ля Круа, Якоба Сенлеша, Бода Кордьє, Антонеллло Казерта, Требора[4] та ін., а також теоретичні дослідження (трактати) Аврелія Августина, Ієроніма Моравського, Фоми Аквінського, Іоана де Муріса, Ніколя Орезмського, Іоанеса Гарландія, Іоана де Грохео, Ветулуса де Ананья, Франко Кельнського та ін.
Матеріалом дослідження є багатоголосні твори з манускриптів «Roman de Fauvel», Montpellier, Apt, Ivrea, Моdenа та Chantilly.
Мета роботи - об’єктивне виявлення конструктивно-семантичного комплексу часопросторовості в музиці французького Аrs nova та доведення того, що музична думка Аrs nova, спираючись на принципи мензуральної нотації та ритміки, тим самим змінила саму концепцію музичного часу. В ХІV ст. сама концепція мензуральної музики, в якій музичні фрази підпорядковувались кодифікованим метричним схемам, які і визначали вимір та перебіг музичного часу, зазнала значних змін. Виникає логічне питання, на яке належало би дати відповідь: чи правомірно, все ж таки, стверджувати стосовно Ars Nova наявність музичного новаторства на рівні часової організації композицій, якщо принципи розміреної музики були сформовані вже у ХІІІ ст.?
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються наступні завдання:
1. Визначити методологічну основу та критерії для встановлення понятійності часу у контексті наукової та художньої думки зазначеної епохи.
2. Виявити особливості самого часу, його характеристик у Середньовіччі. У зв’язку з цим виникла потреба у перекладі та аналізі старовинних трактатів з огляду на ставлення до часу і простору.
3. Показати момент переходу від якісного розуміння часу, що панував у період Високого Середньовіччя, до його трансформації у кількісний.
4. Встановити зміни сприйняття часу на прикладах ужиткової культури.
5. Виявити специфічні ознаки музичної часопосторовості у різних жанрах.
У дисертації здійснюється спроба комплексного огляду основ виміру музичного часу як художнього явища та способів його раціоналізації.
Методологічна основа дисертації базується на історичному, культурологічному, текстологічному, лінгвістичному, математичному, структурно-музичному методах аналізу.
Наукова новизна дослідження.
1. Ракурс дослідження і матеріал, на якому його було зроблено, в Україні застосовується вперше.
2. Вперше робиться спроба комплексного основ виміру музичного часу на перетині часопросторових горизонтальних та вертикальних векторів.
3. Акцентуються часопросторові аспекти та параметри, незаторкнуті у вітчизняному музикознавстві.
Практичне значення дисертації полягає:
1. у можливості нового підходу до вивчення старовинної музики;
2. у застосуванні компаративного підходу до аналізу середньовічної музики з суміжними видами мистецтв, літературою та філософією, де вектором пізнання є часопростір;
3. матеріали дослідження можуть бути використані в курсі історії музичної культури, музичної естетики, культурології, зокрема, старовинної музики, історії поліфонії, аналізі музичних форм, та новому курсі, розробленому дисертантом і введеного в науковий план НМАУ, «Музично-теоретичні трактати Західного Середньовіччя та Ренесансу».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідницької роботи кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського у відповідності з темою №8 Історія зарубіжної музики” тематичного плану науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського на 2000-2006 рр.
Апробація результатів роботи проходила у формі доповідей на міжнародних конфереціях Час-Простір-Музика” (Київ, 2000); ювілейній конференції, присвяченої творчості Г.де Машо (Київ, 2000); Старовинна музика: сучасний погляд” (Київ, 2004); Старовинна музика і сучасність” (Київ, 2005); всеукраїнських конференціях: Молоді музикознавці України” (Київ, 2000, 2001); Текст музичного твору: практика і теорія” (Київ, 2000); Старовинна музика: дослідження, виконавство” (Київ, 2001). Дисертація підготовлена на кафедрі старовинної музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. Після свого обговорення на даній кафедрі 3 березня 2005 року дисертація була рекомендована до захисту.
Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять статей у збірниках, затверджених ВАКом України.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (269 позицій). Три Додатки містять нотні приклади, переклад дисертантом трактату Іоана де Муріса «Notitia Artis Musicae» («Пізнання мистецтва музики») та ілюстрації. Загальний обсяг дисертації 176 сторінок.
Отже, У Вступі обгрунтовано вибір теми, актуальність, наукову новизну, визначено мету та завдання роботи, а також представлено основне коло уявлень середньовічної людини про час і простір.
Перший розділ має на меті виявити суперечливість епохи Ars Nova, її новизну та зв’язок із середньовічними традиціями, роль соціально-політичної та релігійної атмосфери у розвитку музичного мистецтва. У Розділі вказується на фактори, що стали поштовхом до змін часових характеристик періоду Ars Nova, тут же подається огляд літератури з даної проблематики.
У Другому розділі, на підставі наукових джерел, зроблено спробу виявлення спорідненості між деякими мистецтвами, філософією та музичною наукою періоду пізньої готики крізь призму розуміння часопростору, що дозволяє не лише вписати їх в єдине інтелектуальне поле, але й виявити спільні закономірності їх розвитку.
В Третьому розділі об’єктом дослідження стане власне характеристика просторовості і організації часу в музичних композиціях як великих жанрів (Меси Машо), так і мініатюр (мотетів, балад, рондо). В аналізі музичних композицій розглядаються три пари категорій часопростору: процесуальність непроцесуальність (векторність безвекторність), дискретність континуальність, одномірність багатомірність. На основі аналізу музичних творів пояснюються вище викладені позиції.
У Висновках підсумовуються загальні результати дослідження, окреслюються деякі ймовірні перспективи подальшого вивчення проблеми*.

Примітки:
[1] Тут і далі переклад на укранську наш (Т.Б.)

[2] Відсилання на твори, що цитуються чи згадуються, тут і далі подаються у квадратних дужках: перша цифра вказує порядковий номер джерела у списку літератури, наступні цифри після крапки з комою номера сторінок.

* Примітка. Матеріали цієї конференції знайшли втілення в зібранні наукових праць з назвою «Раціоналізація часу в ХІІІ ст.: музика і мислення»[245].

Примітки:
[3] У 50-роках музичними теоретиками на першому міжнародному колоквіумі, присвяченому Ars Nova, було прийнято детермінувати музичну культуру ХІV ст. Франції «Ars Nova» [див. 139].

[4] Імена Требор, Роберт і Борлет (перестановки букв), що зустрічаються в підписах композицій манускриптів Сhantilly і Modena, відносяться до однієї особи. Ім’я композитора не відоме.

* Примітка. Елементи повтору у тексті, певна рондальність” викладу, зумовлені впливом самого музичного матеріалу та спробою відтворити ситуацію часопросторового відчуття, втіленого у аналізованих творах середньовічних майстрів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

«Якщо будемо знати те, що ніщо не здатно виникнути з нічого, тоді значно ясніше побачимо наших занять предмет і звідки з’являються речі»
Тіт Лукрецій Кар «Про природу речей», Кн.ІІ [105;128]

Викладені в роботі спостереження та міркування наочно доводять як у мистецьку добу Ars Nova відбувався процес трансформації поглядів на музику і вимір часу, з’ясовується яким чином мистецькі зміни пов’язані з антропологічними змінами у художніх стосунках Людини і Часу. Ці спостереження дозволяють зробити відповідні узагальнення та висновки.
Отже, нагадаємо, що економічний розвиток європейських країн і соціальні зрушення, що відбулись в кінці Середньовіччя, викликали потребу в радикальній зміні прийомів і методів виміру часу. І така поява об’єктивної потреби суспільства у вирішенні певних наукових, технічних чи технологічних проблем, що сприймається іноді як, свого роду, «соціальне замовлення», зумовила творчу активність думки та призвела до вирішення складних світоглядних і наукових завдань.
Сформоване в ХІV ст. французькими фізиками поняття «істинного», «математичного» часу, що, згодом, послужило прототипом ньютонівського абсолютного часу, було абстраговане від нерівномірного обертання небесної сфери, втіленого у часі «фізичному». Таке співіснування двох часів: рівномірного «математичного» та нерівномірного «фізичного», демонструвало різний підхід до їх вимірів. Це був тип опозиції, де у першому випадку керував кількісний підхід, а у другому якісний, і співіснували вони ще тривалий час. В такому ж ряді знаходиться і опозиція виміру часу мензуральної музики, ритміка якої походила від уяви про час як про суму кількісно розрахованих дискретних (окремішних) одиниць, та григоріанського співу, який розглядався як якісний перебіг часу. Ця опозиція, що була надбанням ще ХІІІ ст., стала виявом пошуків вдосконалення, себто раціоналізації музичного часу. Це був пошук часу, здатного до точного прорахунку власних одиниць. Однак, згідно закладеної Франко Кельнським концепції мензуральної музики, музичні фрази підпорядковувались кодифікованим метричним схемам, які і визначали вимір та перебіг музичного часу.
На підставі здійсненого аналізу музичних композицій ХІV ст., особливо ізоритмічних мотетів, стає очевидним, що навіть якщо Аrs nova stricto sensu (1315-1320 рр.) не здійснила стилістичної революції, тим не менш, ряд кардинальних змін мали місце (адже множинність виміру і темпоральності було вже втілене у французькій музиці ХІІІ ст. і їй також була знайома цифрова і пропорційна концептуалізація мотету). Насамперед вони полягали в тому, що нове часове сприйняття змінило, в цілому, порядок гармонії, орієнтуючи цей порядок на гуманістичні стосунки. Адже відтепер людина сама здатна володіти і оперувати часом, прораховуючи його у своїх діях, людина стала центром питання Часу. І не тільки. Людина намагається володіти не лише часом, самим по собі, вона шукає саму Ідею Часу. Мабуть, саме це і найбільш характеризує всі новаторські пошуки кінця Середньовіччя. З огляду на це, видається невипадковим співпадіння появи механічного годинника, що дозволяв рівномірно вимірювати перебіг часу, появи монети як дискретної одиниці, що давало змогу точніше прораховувати грошову вартість, та мензуральної музики як результату зосередження уваги на окремому музичному звуці - дискретній частці, а також перехід від символу до знаку в мові і до одиничностей у номіналістичній філософії та відповідне звільненння музичних фігур від символічного трактування «перфектне-імперфектне». Таке зосередження на окремих дискретних одиницях було виявом кількісного та емпіричного підходу до часу в цілому. Зокрема, в музичному мистецтві така теорія була дійсно новаторською. Вона стала джерелом виникнення «розрахованої» поліфонії, mensurata musica, що було, в свою чергу, найбільш виразним здійсненням раціоналізації музичного часу.
Зауважимо, що докладна візуалізація сприйняття часу (циферблат, годинникова стрілка) сприяла візуалізації циклічності часу, що, в свою чергу, екстраполювалось на циклічність та нове відчуття періодичності в музиці. Це було відчуття періодичної сумірності малого у великому і навпаки. Воно стало поштовхом для нової забудови музичного часопростору більш пролонгованою формою на основі багатовекторної ритмічної суцільності (ритм гармонічний, ритм фактурний).
Підхід же до виміру музичного часу з позиції пропорційного та цифрового поділу дозволив нам розглянути музику, феномен якої, в принципі, реально осягається через акт слухання, як об’єкт споглядання, в якому перебіг часу може розцінюватись навіть поза слуховою реалізацією, тобто як математичний чи візуальний об’єкт. При такому погляді підтверджується і сам статус середньовічної музики як насамперед науки «математичної».
Музична думка Ars Nova, спираючись, безумовно, на досягнення теоретичної думки ХІІІ ст., зокрема принципів мензуральної нотації та ритміки, зробила величезний крок вперед, змінивши в цьому саму концепцію часу. Тепер він (музичний час) більше не підпорядковується заданим модальним ритмам, а вимірюється за власними принципами. Згідно цих принципів чітко прораховані ізоритмічні структури організовували музичний час на всіх рівнях. А це було свідченням кардинальної зміни самої поліфонічної концепції «розміреної музики» ХІІІ ст. Відтепер було яскраво і виразно продемонстровано на практиці теоретичну систему, конструктивно викладену Мурісом та Вітрі в їх музично-теоретичних трактатах. І, звичайно, французька поліфонічна музика, що характеризується таким інтелектуальним пошуком, та комплексна структура академічного письма ізоритмічного мотету стали можливими завдяки лише новій ситемі нотації Ars Nova. Це і є відповіддю на питання, поставлене на початку роботи стосовно того, чи правомірно все-таки говорити щодо Ars Nova про музичне новаторство на рівні часової організації композицій порівняно із попереднім століттям. Аналіз музичних композицій ХІV ст. може дати на це, безперечно, стверджувальну відповідь.
Додамо, що одним з наслідків синкретизму музики і математики у квадрівіумі стало формування музичної термінології. А в добу Ars Nova відбувається процес унезалежнення музичної термінології в окрему галузь. Відтоді музична теорія починає рух в напрямку орієнтації на безпосередню творчість та виконавство, поступово відмовляючись від безсумнівного панування математичного начала.
Поряд із тим Ars Nova не була простим технічним введенням, розширенням ars vetus (notandi), адже наближуючи універсалії виміру до одиничностей руху, вона по-новому забудовувала (структурувала) музичний застій старого платонізму. Викладена Мурісом теорія щодо автономності одиничного музичного звуку, звільненого від символічної залежності дихотомії «перфектне-імперфектне», є яскравим тому свідченням. Така ситуація дозволяє помістити середньовічну музичну науку в єдиний інтелектуальний простір з філософським напрямком номіналізму, оскільки обидва виявили спільну еволюцію в підході до знаку як дискретної одиниці, позбавленої свого символічного метафізичного змісту.
Дискретний знак, як символ звуку, модулює в напрямку приоритету зв’язків. Відбувається зміщення в сенсі драматургії, для якої важливішою стає не «кожномоментність», а динаміка, направленість, яка не раз вагоміша, ніж її конкретна реалізація, кінцевий результат. Відтепер нотація стає свого роду віхами становлення, залишаючи значний простір для «передслухання» та «післяслухання» і виконавської інтерпретації. Це наводить на думку про те, що діяльність Ars Nova, доводячи раціоналізацію музичного часу до кульмінації, відкриває новий простір, у якому містицизм звуку-символу змішується в бік містицизму ілюзорності. Такий зміст музичної теорії докорінно відрізнявся від поглядів ХІІІ ст.
Спостереження над французькою музикою ХІV ст. доводять, що у мистецькому просторі теорії та виконавства Ars Nova відбувається органічне злиття доти паралельних потоків. Реалізується це явище як поєднання поглибленої теоретичної думки, в сенсі чистої інтелектуальної гри, та творчого начала музиканта-практика, виконавця і творця (упорядника) музики.
Результати спостережень доводять, що діяльність Ars Nova стала провідним концептуальним орієнтиром на шляху до створення суто музичної форми, досконалої у своїй самодостатності. Принцип математичної прорахованості, раціоналізації музичного часопростору, що пронизує всю творчість композиторів Ars Nova, екстрапольований на співвідношення перфектного та імперфектного, симетрії та асиметрії, інтонації та ритму, взаємодіє у горизонтальному та вертикальному векторах. Саме цей принцип теоретично легалізує музичну багатовимірність. В свою чергу, багатовимірність, яка, насамперед, виявила себе у ритмі, оскільки кожен голос мав свій час, по-новому артикулювалась у свідомості слухача. Система ієрархій ритму перетворювала музику у свідомості слухача у мистецтво ілюзій та ймовірності, з одного боку; з іншого трансформація поглядів на розподіл на упорядкування часу в музиці (мікросвіт) утворила оптимальне багатовимірне підгрунтя для існування цілісної об’ємної композиції, що логічно вписує музику у час об’єктивний, фізичний (макросвіт).
Мабуть, тут знаходяться витоки розуміння Прекрасного як розмаїття, а не як одностайно артикульованої площинності. І далі. Відтоді проглядається тенденція, згідно якої музичний текст вдало реалізує себе поза вербальними межами, а музичний образ відтворюється через звуковий Рух. Власне рух, організований у часі як основна форма усього сущого, стає основою становлення музики. Це робить правомірним прищущення, що раціоналізація часопростору у ХІV ст. за своїм значенням дорівнює відкриттю основного закону музичної механіки, оскільки графічна забудова музичного часопростору давала змогу утворити метро-ритмічну стратегію і тактику конкретного музичного твору.
Міра викінченості опрацювання питань музичного часопростору спонукала до пошуків у галузі нової семантики, пов’язаної з артикуляцією та агогікою.
Така ситуація ще раз доводить, що з творчістю майстрів цієї епохи музика починає відлік свого функціонування у новому часопросторовому вимірі.
З іншого боку, хоч раціоналізація музичного часу і збагатила, без сумніву, музику, але сам факт обрання раціональності за абсолютний принцип, в той же час, її збіднив, підтвердженням чому є як ряд творів французьких маньєристів, так і сам занепад мензуральної нотації.
Однією з причин також занепаду мензуральної нотації був винахід механічного друку, з одного боку, а з другого тенденція до демократизації академічного музикування. Керовані прагненням охопити якнайширшу аудиторію, публікації музичних творів композиторів все рідше адресувались до вченої еліти, а тому йшли шляхом спрощення запису з метою універсіалізації. Отож, не дивно, що композитори з часом облишили пропорції і принципи мензурації.
Однак, фундаментальне надбання пізньосередньовічної музики раціоналізація часу, тобто організація звукового простору у прораховані одиниці, які тісно взаємодіють одна з другою стало визначальним та перспективним здобутком, а система структурування музичного часу, втілена у ритмічних одиницях, залишилась основою європейської музики аж до наших днів.
Теоретична база Ars Nova дозволила дисциплінувати і давати уроки професіоналізму найвищого теоретичного рівня з висококласною художньою ідеєю. Адже її діяльність утворила нову модель освітньої якості музиканта. Ця модель передбачала універсальність як обов’язкову складову професійної освіти музиканта-теоретика і музиканта-виконавця.
З огляду на сказане зауважимо, що на зламі художніх епох Готика - Ренесанс, саме музика і завершує, і очолює інтелектуальний художній пошук, випереджуючи, до певної міри, своїм відкриттям структурних властивостей тотальної пропорційності знахідки у архітектурі та літературі*. Оцінюючи потужність ідеї раціоналізації мистецького часопростору методом тотальної пропорційності, через 100 років Леонардо да Вінчі скаже, що «чудові винаходи людства тим досконаліші, чим майстерніше вони підпорядковані закону пропорцій» [цит. по 192; 272]. Натхненний ідеєю структуризації музичного часопростору, великий Леонардо зробить спробу описати закони музичної перспективи, подібно до перспективи в архітектурі та живопису, причому автор, в значній мірі, враховував не тільки акустичний ефект, але й ефект сприйняття.
Мимоволі виникає думка про те, що науковий рух Ars Nova, в певній мірі, спричинив до руху універсальних геніїв Ренесансу (насамперед Леонардо да Вінчі).
Ідея Числа, математична впорядкованість як детермінанта оптимального результату в художніх творах у різних модифікаціях успішно протрималась до нашого часу. Протягом півтисячоліття вона то виходила на перший план, то притьмарювалась пошуками на інших рівнях. Поряд із цим проблема раціоналізації часу і простору в музиці, різні напрямки у її вирішенні стали відзеркаленням спільних пошуків європейською науковою думкою Числа як детермінанти єдності Всесвіту (А. Енштейн). «Коли ми дивимося вперед, ми бачимо випадковості. Подивимось назад ці випадковості стають для нас закономірностями! І тому історик постійно бачить закономірності, оскільки він не може написати ту історію, яка не відбулась. Насправді, з цієї точки зору, історія є лише одним з можливих шляхів. Реалізований шлях це є втрата, в той же час, інших шляхів ... І тут ми зустрічаємося з необхідністю мистецтва. Воно дає проходження непройдених доріг (здійснення ймовірностей Т.Б.) ... А історія того, що не трапилось це велика і дуже важлива історія. І мистецтво завжди можливість пережите непережите ... Воно є досвід того, що не сталось. Або досвід того, що може трапитись» [68;432]. Раціоналізація часопростору в добу Ars Nova вдячно здійснила одну з тих оптимальних ймовірностей, яка перекинула арку креативної інтенції у наш час. Пошуки та спроби нової математичної раціоналізації музичного часопростору XIV ст. знайшли своє продовження у ХХ ст. (К. Штокгаузен, Дж. Кейдж, Я. Ксенакіс). В контексті еволюції музичної форми та мови ніколи вже музична теорія не посідатиме такого чільного місця серед інших художніх теорій як в епоху Ars Nova.
Необхідно зауважити, що осягнення та забудова музичного простору шляхом раціоналізації музичного часу мали незрівняне значення, оскільки музика, яка була наслідком теоретичних розвідок та знахідок Ars Nova, відкрила та легалізувала новий період у становленні не тільки творчої, але й теоретичної думки. Це була музика, яка об’єднала європейський соціум в інтелектуальній грі. І саме музикування як інтелектуальна гра стала необхідною якістю, новим стандартом культурної елітності поза державними межами. Не випадково, М.Феррейра підсумовує значення осягнень Ars Nova такими апофеозними словами: «В сумі, якщо не можна говорити про Ars Nova як музичну революцію, потрібно визнати, що вона була теоретичною кульмінацією. Оскільки теорія владна була зворушувати або навпаки легітимізувати активність та інтелектуальний вибух, можна заключити, що Ars Nova була Державним переворотом» [246; 109].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Древнерусское искусство. Зарубежные связи.- М.: Наука, 1975. - 448 с.
2. Аврелий Августин. Исповедь Блаженного Августина, епископа Гиппонийского: Пер. с лат. М.Сергиенко.- М.: Ренессанс, 1991. 488 с.
3. Агеева Ю. Интерпретация пространственно-временных концепций и свободная композиция// Пространство и время в музыке: Сб. статей. - М.: ГМПИБ, 1991. С. 76-101.
4. Акопян Л.О. Анализ глубинной структуры музыкального текста.- М.: Практика, 1995. 255 с.
5. Арановский М. Симфонические искания. Л.: Сов. композитор, 1979. 287 с.
6. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Кн.1 и 2.- Изд.2-е.- Л.: Музыка, 1971.- 376 с.
7. Багрова Н.Д. Фактор времени в восприятии человеком.- Л.: Наука, 1980.- 96 с.
8. Бахтин М.М. Время и пространство в романе// Вопросы литературы.- М.: Наука, 1974. №3.- С.131-140.
9. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная смеховая культура Средневековья и Ренессанса. - М.: Худож. лит., 1990. 543 с.
10. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерк по исторической поэтике// М.Бахтин. Эпос и роман. С.-Пт.: Азбука, 2000. С.11-194.
11. Бенеш О. Искусство Северного Возрождения.- М.: Искусство, 1973.- 80с.
12. Бицилли П.М. Элементы средневековой культуры. - СПб.: Мифрил, 1995. ХХМVIII + 244с.
13. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. 2-е изд. - М.: Наука, 1986.- 254 с.
14. Боргош Ю. Фома Аквинский: Пер. с польск. М.Гуренко. - 2-е изд. М.: Мысль, 1975. 183 с.
15. Бринь Т. «Меренхолія» та мистецтво витонченості у французькій музиці ХІV ст.// Київське музикознавство.- Київ: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2000.- В.5.-С.24-29.
16. Бринь Т. Французька книжкова мініатюра та готичний мотет // Науковий вісник. Старовинна музика: сучасний погляд.- Київ, 2003. - В.24.- C.137-145.
17. Бродель Ф. Материальная цивилизация. Экономика и капитализм ХV-ХVIII вв. - М.: Прогресс, 1992. Т.3.: Время мира - 679 с.
18. Брук К. Возрождение XII века// Богословие в культуре Средневековья. - К.: Основи, 1992. С.80-102.
19. Буркард Т., Хук О. Голоса, сочетающиеся со словами: музыковедческий и поэтологический трактат ХIV века (I-Vnm Lat. CL. XII. 97 |4125|) введение, редакция, перевод и комментарий: Пер. с нем. И.Юдкина-Рипуна// Старовинна музика: сучасний погляд. Київ: НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2003. - Вип.24.- С.188-208.
20. Бычков В.В. Эстетика Аврелия Августина. - М.: Наука, 1984. 112 с.
21. Бычков В.В. Эстетические аспекты иконографического канона в народно-христианском искусстве// Вопросы теории и истории эстетики. М.: МГУ, 1972.- Вып.7.- С.148-167.
22. Витри Ф.де. Ars Nova - пер. с латыни Маринковой Л. и Поспеловой Р.// Старинная музыка. - М.: Моск. гос. консерватория, 1993.- № 3.- С.20-25.
23. Воробьев В.В. Понимание времени у Августина (на материале ХI книги «Исповеди»)// Логические проблемы исследования научного познания (семантический анализ языка).- М.: МГУ, 1980.- C.15-24.
24. Гейзінга Й. Homo ludens: Пер. О.Мокровольського. - К.: Основи, 1994.- 250 с.
25. Герасимова-Персидская Н.А. Выход к новым принципам пространственно-временной организации музыки переломной эпохи// Музыкальное мышление. Сущность. Категории. Аспекты исследования: Сб. Ст. К.: Музична Україна, 1989.- С.54-64.
26. Герасимова-Персидська Н.О. Русская музыка XVII века. Встреча двух эпох. М.: Музыка, 1994. 126 с.
27. Герасимова-Персидська Н.О. Специфіка національного варіанта барокко в українській музиці // Українське барокко та європейський контекст.- К.: Наукова думка, 1991. - С.211-215.
28. Гийом де Машо. Ансамбли / Сост. и ред. В.Мартынов.- М.: Музыка, 1975.- 86 с.
29. Гоголадзе Л. Формирование basso ostinato в западно-европейской профессиональной музыке X-XVI веков: Автореф.дисканд.иск. - Тбилиси, 1983.- 35 с.
30. Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени: Пер. с англ. - 2-изд.- М.: УРСС, 2003. 574 с.
31. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. - М.: Искусство, 1972. 350 с.
32. Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников.- М.: Искусство, 1989. 370 с.
33. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры.- 2-изд.- М.: Искусство, 1981.- 359 с.
34. Гуревич А.Я. Средневековый купец// Город в средневековой цивилизации Западной Европы.- М.: Наука, 1999.- Т.2- С.46-80.
35. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. - М.: Искусство, 1990 - 396 с.
36. Данилова И.Е. Искусство Средних веков и Возрождения.- М.: Сов. художник, 1987. - 271 с.
37. Данилова И.Е. О категории времени в живописи средних веков и Возрождения// Из истории средних веков и Возрождения.- М.: Сов. художник, 1976. - С.157-175.
38. Данилова И.Е. От Средних веков к Возрождению. Сложение художественной системы картины кватроченто - М.: Искусство, 1975.- 127 с.
39. Даркевич В.П. Пародийные музыканты в миниатюрах готических рукописей// Художественный язык Средневековья.- М.: Наука, 1982. - С.5-31.
40. Даркевич В.П. Путями средневековых мастеров. - М.: Наука, 1972. 191 с.
41. Добиаш-Рождественская О.Ф. Oppetum oppidum est solariis (По вопросу о часах в раннем средневековье)// Добиаш-Рождественская О.Ф. Культура западноеврепейского средневековья. Научное наследие. М.: Наука, 1987.- С.7-18.
42. Долидзе Д. Многоголосная светская песня Гийома де Машо. Особенности строения: Авторефканд.иск.: 17.00.02/ Ленинградский институт театра, музыки кинематографии. -Л., 977. 36 с.
43. Дубравская Т.Н. Музыка эпохи Возрождения. ХVI век/ История полифонии, вып. 2Б. - М.: Музыка, 1996. 416 с.
44. Евдокимова Ю.К. Многоголосие средневековья X-XIV веков/ История полифонии, вып.1. - М.: Музыка, 1983. 454 с.
45. Евдокимова Ю.К. Полифония средних веков и эпохи Возрождения. - М.: ГМПИ им. Гнесиных, 1985.- 60 с.
46. Евдокимова Ю.К., Симакова Н.А. Музыка эпохи Возрождения. Cantus prius factus и работа с ним.- М.: Музыка, 1982. 253 с.
47. Ефимова Н.И. Раннехристианское пение в Западной Европе VIII-X ст. К проблеме эволюции модальной системы средневековья: Автореф д-ра иск.: 17.00.02/ Моск. гос. консерватория М., 1999. 35 с.
48. Жильсон Э. Разум и откровения// Богословие в культуре средневековья.-К.: Основи, 1992.- С.5-49.
49. Зобов Р. А., Мостепаненко А.М. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусств// Ритм, пространство и время в литературе и искусстве.- Л., 1974. С.11-25.
50. Зубов В.П. Пространство и время у парижских номиналистов ХIV в.// Из истории французской науки: Сб.ст.- 2-е изд. М.: АН СССР, 1960. - С.3-53
51. Зюмтор П. Опыт построения средневековой поэтики. Санкт-Перербург: Алетейя, 2003.- 546 с.
52. Иванов В.В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века// Ритм, пространство и время в литературе и искусстве.- Л., 1974. С. 39-67.
53. Касавин И.Т. Пространство и время: в поисках "естественной онтологии" знания. Електронний варіант.
54. Конрад Н.И. Запад и Восток. Статьи. М.: Наука, 1972. 496 с.
55. А.Г.Конфорович. Колумби математики. 2-изд. - Київ: Рад.школа, 1982. 223 с.
56. Кудряшов Ю. Гокет в музыке средних веков// Проблемы музыкальной науки. - М.: Музыка, 1975. В.3. С.322-344.
57. Кудряшов Ю. Музыкальная готика Мессы Гийома де Машо// Музыкальная культура средневековья. Теория. Практика. Традиция. Проблемы музыкознания. - М.: Моск.гос. конс., 1982. - Вып.5. С.33- 50.
58. Кузнецов И. Теоретические основы полифонии XX века. - М.: НТЦ «Консерватория», 1994.- 286 с.
59. Лебедева И. К изучению формульной структуры в хоральной монодии Средневековья (по поводу концепции Лео Трейтлера)// Музыкальная культура Средневековья. Теория. Практика. Традиция. Проблемы музыкознания.- Л.:ЛГИТиК, 1988.- В.1.- С.11-23.
60. Лесовиченко А.М. Григорианика и мировоззренческие принципы средневековья// Музыкальное искусство и культура: наблюдения и анализ, рекомендации: Сб. ст. Новосибирск: Новосибирская государственная областная научная библиотека, 1997.- В.3.- С.3-16.
61. Либман М.Я. Очерки немецкого искусства позднего средневековья и эпохи Возрождения. М.: Советский художник, 1991.- 208 с.
62. Ливанова Т.Н. История западно-европейской музыки до 1789 года.- М.: Музыка, 1986.- 696 с.
63. Лінч Дж. Середньовічна церква: Пер.з англ. В.Шовкуна.- К.: Основи, 1994. - 492 с.
64. Лихачёв Д.С. Поэтика древнерусской литературы.- 3-е изд. - М.: Наука, 1979.- 353 с.
65. Лобанова М. Западно-европейское музыкальное барокко: проблемы эстетики и поэтики. М.: Музыка, 1994. 320с.
66. Лосев А. Ф. Из ранних произведений. М.: Правда, 1990. - 655 с.
67. Лосев А. Ф. Начальные стадии неоплатонической эстетики Ренессанса// Типология и периодизация культуры Возрождения.- М.: Наука, 1978. - С.61-84.
68. Лотман Ю. О природе искусства // Ю.Лотман и тартусско-московская семиотическая школа. М.: Гнозис, 1994. С.432-438.
69. Лотман Ю. Статьи по типологии культуры. Тарту: Тарт. ун-т, 1973. Вып.2.- 95 с.
70. Лотман Ю. Структура художественного текста. Семиотические исследования по теории искусства.- М.: Искусство, 1970.- 384 с.
71. Лясковская О.К. Французская готика (ХII-XIV вв.). Архитектура, скульптура, витраж. - М.: Искусство, 1973. -143 с.
72. Медушевский В.В. От Средневековья к Новому времени // Старинная западно-европейская и древнерусская музыка в контексте современности.-М.: Музыка, 1989.- Вып.1.- С.5-19.
73. Мейлах М.Б. Язык трубадуров. - М.: Наука, 1975.- 239 с.
74. Мелик-Пашаева К. Пространство и время в музыке и их преломление во французской традиции// Проблемы музыкальной науки. М.: Музыка, 1975. В.3. С. 467- 477.
75. Михайлов А.Д. Французский рыцарский роман и вопросы типологии жанра в средневековой литературе// Художественный язык средневековья. - М.: Искусство, 1982. С.23-40.
76. Монтероссо Р. О некоторых ритмико-метрических проблемах в «Микрологе» (Micrologus) Гвидо Аретинского// Ars notandi. Нотация в меняющемся мире: Материалы международной научной конференции: Научн. Труды Моск. Гос. Консерватории. - М.: Моск. гос. конс., 1997. Сб.17 С.17-22.
77. Муратова К. Мастера французской готики XII-XIII веков. Проблемы теории и практики художественного творчества.- М.: Искусство, 1988. 350 с.+ХСІV.
78. Нессельштраус Ц.Г. Искусство Западной Европы в средние века.-Л.-М.: Искусство, 1964. 390 с.
79. Орезмский Н. Трактат о соизмеримости или несоизмеримости движений неба// Историко-астрономические исследования.- М.: Наука, 1960. Вып.6.-С.45-52.
80. Орлов Г. Древо му