НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ У БАЯННІЙ ТВОРЧОСТІ В.ЗУБИЦЬКОГО




  • скачать файл:
  • Название:
  • НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ У БАЯННІЙ ТВОРЧОСТІ В.ЗУБИЦЬКОГО
  • Альтернативное название:
  • Неофольклористичного ТЕНДЕНЦИИ В баянные ТВОРЧЕСТВА В.Зубицкого
  • Кол-во страниц:
  • 193
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
    ІМ. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО



    На правах рукопису



    ГОНЧАРОВ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ


    УДК 787.7 (477) + 786.8




    НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ У БАЯННІЙ ТВОРЧОСТІ В.ЗУБИЦЬКОГО



    спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво



    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства



    Науковий керівник доктор мистецтвознавства, професор Давидов М.А.





    Київ 2006












    ЗМІСТ ВСТУП ...........................................4
    РОЗДІЛ 1
    НЕОФОЛЬКЛОРИЗМ ЯК ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНЕ ЯВИЩЕ В МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ11
    1.1 До визначення терміну...12
    1.2 І.Стравинський і Б.Барток та початок музичного неофольклоризму .....21 РОЗДІЛ 2
    ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРСЬКОГО НЕОФОЛЬКЛОРИЗМУ ..........31
    2.1 Становлення українського неофольклоризму 20-30-ті рр. ХХ ст. ......... 31
    2.2 Неофольклористичні тенденції в творчості українських композиторів другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст. .................37
    2.3 В.Зубицький у контексті неофольклористичного стильового руху ....46
    РОЗДІЛ 3
    ВТІЛЕННЯ НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ ІДЕЙ У БАЯННІЙ ТВОРЧОСТІ В.ЗУБИЦЬКОГО .......................................................54
    3.1 Ідея слов’янської єдності (Соната №2 „Слов’янська”) ......................... 54
    3.2 Взаємодія українських та орієнтальних фольклорних джерел
    (Соната №3„Fatum”)..............................................94
    3.3 Нові тенденції в неофольклоризмі. Джазові впливи (джазпартити
    №1 та № 2) .....................................................................................133
    РОЗДІЛ 4

    ВИКОНАВСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ У ТВОРАХ НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ.................... 163
    ВИСНОВКИ..............................................................................................171
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................176













    ВСТУП

    Доля культури будь-якої нації в будь-якій державі залежить, перш за все, від сформованого тією ж культурою механізму засвоєння та сприйняття новітніх форм в мистецтві. Ці форми є „парадокси” в загальній системі традиційного мислення, це нова ідея, стрибок думки за межі загальноприйнятих норм, це нова якість в творчості композитора. З часом - нова якість стає хрестоматійною, утворюючи черговий щабель парадигмальної системи* в музичній культурі. Сприятливість умов розуміння професійних основ нової системи мислення має забезпечити та культура, в надрах якої вона народжується.
    Витоки духовного багатства національної культури, широчезного спектру людських емоцій та почуттів, виражені в музичній мові жанрових, регіональних і взагалі етнічних особливостей, приховуються в надрах давньофольклорної традиції народної творчості. В них акумулюються найсуттєвіші риси, почуття, енергетика нації, яка є об’єднуючим, узагальнюючим, живим фоном душі народу, найчутливішим, найвразливішим виразником людських переживань, реагує на будь-які значні зміни в житті суспільства і є чистим, невичерпним джерелом для вираження власних ідей та почуттів професійного композитора, через які особисте в художніх образах відображує загальне (тобто народне).
    Фольклорний мелос, що передається з покоління в покоління, має свій неповторний побутовий музичний діалект, животворно впливає на творчих людей. В ньому не знищується первинний зародок фольклорного існування, а навпаки, на цій основі з’являються нові оригінальні форми, які виходять за рамки традицій, йдуть до зближення з професійно-академічним мистецтвом.

    *Парадигма в граматиці: система форм змінюваного слова, нова конструкція якого несе новий інформативний зміст. (В музикознавстві цей термін вперше обґрунтовано і впроваджено С.Грицею). В даному контексті творчість В.Зубицького розглядається як утворення нового щаблю у розвитку неофольклористичного стилю.

    В такому синтезі формується оригінальність композиторського стилю, в творчості якого продовжують своє життя на новому естетичному рівні, актуалізуються архаїчні пласти національної культури.
    Діалектичний процес розвитку професійного музичного мистецтва обумовлюється виникненням та формуванням нових елементів, - складових чинників в системі художньо-виразових засобів, - розвиток яких, в свою чергу, призводить до нових звукових, фактурних, структурних конструкцій, до нових фонічних якостей і взагалі, до нових композиційних систем, нарешті - до синтезу різних систем, а згодом і до нових жанрів та стилів. Подібні діалектичні зміни ми спостерігаємо і в системі „композитор-фольклор”. Йдеться, насамперед, про зародження та розвиток на початку ХХ століття в творчості І.Стравинського та Б.Бартока „нових” відносин між фольклорними джерелами та професійною композиторською технікою, що ґрунтуються на синтезі переважно архаїчних фольклорних пластів з досягненнями у новітній композиторській техніці.
    У синтезі дисонансних відношень далекого минулого з сучасністю утворюється новий стиль в музичному мистецтві неофольклоризм. (Обґрунтування терміну в 1 розділі).
    Спираючись на творчість основоположників І.Стравинського та Б.Бартока (а також неофольклористичні ознаки у творчості С.Прокоф’єва, М.де Фальї, Д.Енеску, Л.Яначека) розглядаємо особливості їх музично-теоретичних систем в загальному контексті музично-виразових засобів, що характеризують стилістику неофольклоризму як художньо-естетичного явища в музичному мистецтві. На початку ХХ ст. неофольклористичні риси уже відчутні в творах М.Леонтовича. У 20-30 рр. „паростки” неофольклоризму з’явились в творчості К.Шимановського, Е.Вілли Лобоса, в Україні у В.Барвінського (характерним є звернення до нео-стилів), Б.Лятошинського, І.Белзи, в творчості композиторів львівського модернізму М.Колесси, З.Лиська, А.Рудницького, Н.Нижанківського, С.Туркевич-Лісовської. У 50-60 рр. тенденції неофольклоризму знайшли своє продовження в творчості представників „нової фольклорної хвилі” Р.Щедріна, С.Слонімського, М.Сидельникова, Л.Колодуба, М.Скорика, Л.Грабовського, Є.Станковича, Л.Дичко, І.Карабиця та багато інших представників з різних республік колишнього СРСР. І.Ляшенко в ті часи писав, що „сьогодні, як відомо, у радянському музичному побуті відбувається фольклорний ренесанс, а у композиторській творчості спалахнув неофольклоризм” [136 (c.97)] і що „один з плідних шляхів розвитку композиторських шкіл нашої країни пов’язаний із так званим неофольклоризмом новаторським переосмисленням фольклорних традицій” [137 (c.6)].
    Однією з яскравих постатей українського неофольклоризму є представник західного регіону України, учень А.Солтиса, С.Людкевича, В.Барвінського та М.Колесси М. Скорик. „За важливістю в художній еволюції, - за словами Л.Кияновської, - його можна порівняти хіба що з неофольклористичним періодом у Б.Бартока і І.Стравинського”[105 (с.298)],- адже „знаменем неофольклористичного руху на Україні, - на думку М.Копиці, - став його „Карпатський концерт” [119 (c.4)]. На основі єдності поглядів на ідею „розкутого” фольклору з фундаторами неофольклористичного стилю І.Стравинським і Б.Бартоком творчість М.Скорика пов’язана з „глибинним корінням” національних фольклорних джерел, особливо карпатського регіону. І навіть в часи інтенсивних пошуків, експериментів в українському музичному мистецтві (60-ті роки) М.Скорик торує свій шлях на засадах оновленого розуміння національного.
    Оригінальним продовженням у пошуках оновлення засобів неофольклористичного стилю (вглиб і вшир) є творчість учня М.Скорика, композитора, диригента, блискучого виконавця В.Зубицького.
    Маючи в своєму доробку жанрове розмаїття творів, - опери, балети, симфонії, кантати, концерти, квартети, камерно-інструментальні та сольні опуси, на початку 80-х років розпочав воістину революційні зрушення в баянному мистецтві. За його власними словами, „час просто „вібрував” від необхідності проникнення в нові образні сфери, від необхідності оволодіння новими формами, котрі були б співзвучні сучасності, він вимагав створення цілком сучасного баянного репертуару” [92 (c.40)]. Максимально використовуючи можливості баяна, він включає саме цей народний інструмент у русло своїх оригінальних творчих пошуків. Звертаючись до давньофольклорних джерел не тільки України, а й Росії, Болгарії, Молдови, до фольклору тюркських народів, до джазових традицій, сміливо синтезуючи їх з алеаторною, сонористичною, пуантилістичною композиторською технікою, В.Зубицький „проакцентував” нову грань музичної естетики в оригінальній творчості. Саме теоретичному обґрунтуванню оригінальної творчості українського композитора, провідника неофольклористичної ідеї, зокрема в баянному мистецтві, присвячується дане дослідження.
    Актуальність дисертаційного дослідження полягає в тому, що майже три десятиліття твори В.Зубицького складають репертуар провідних майстрів баянного мистецтва, конкурсних програм виконавців на народних інструментах та випускників мистецьких вузів України. За цей час відбулось, так би мовити, явище естетизації в баянному мистецтві. Тобто, стихійний процес при освоєнні людиною художньої творчості, в результаті якого те, що здавалось естетично несприйнятливим приймає певні естетичні ознаки зі знаком плюс. Але процес естетизації не забезпечує аналізу причинно-наслідкових зв’язків, тобто теоретичного обґрунтування.
    На сторінках музичних періодичних видань ми маємо декілька публікацій у формі діалогів-інтерв’ю (О.Зінькевич В.Зубицький [87], А.Семешко В.Зубицький [92]), які висвітлюють творчу особистість композитора. Публікація О.Чайковського [202] подає загальний огляд творчості В.Зубицького. Теоретичні розвідки „Концертного триптиху” для бандури Н.Морозевич [147]. Т.Копилова та Є.Куриленко [117] торкаються аналізу Концерту для оркестру (Concerto rustico, 1978). Аналіз Симфонії №2 (1979) подає в публікаціях [114], [113] Г.Конькова.
    Цікавий, більш ґрунтовний аналіз творчості В.Зубицького (переважно симфонічної) міститься у публікаціях О.Зінькевич [84], [88].
    Отже, сьогодні ми маємо нагальну потребу в ґрунтовному, глибокому аналізі баянних творів композитора, потребу в збалансуванні співвідношення емоційно-художнього і раціонально-теоретичного начал в баянній творчості В.Зубицького, що складають вельми суттєву складову його творчих здобутків.
    Творчість В.Зубицького, як об’єкт дослідження розглядається в площині розвитку неофольклористичного стильового руху в Україні кін. ХХ поч. ХХІ ст.
    Предметну основу для музично-теоретичного аналізу складають твори, що найбільшою мірою характеризують оригінальність композиторського мислення В.Зубицького.
    Досліджуючи творчість В.Зубицького ми маємо на меті шляхом поглибленого науково-теоретичного аналізу визначити внесок композитора у розвиток баянного мистецтва; його вплив на модифікації діалогів „композитор-фольклор” та „традиція-новаторство”; також визначити місце композитора в розвитку неофольклористичного стилю . Такий підхід до проблеми вимагає включення до дослідження ще кількох позицій: проаналізувати історію виникнення, творчі засади основоположників неофольклористичного стилю та характерні стилістичні ознаки; простежити процес становлення та розвитку неофольклористичних тенденцій в українській музиці; виявити специфічність виконавських засобів у творах неофольклористичного спрямування.
    Враховуючи той факт, що основою творчого методу В.Зубицького є багатогранний синтез різних епох, культур, стилістичних напрямків, композиційних систем, тому теоретико-методологічні засади також охоплюють досить великий спектр різноманітних наукових джерел: фольклористика Е.Алексєєв, Б.Барток, Г.Головинський, М.Гордійчук, В.Гошовський, С.Грица, І.Земцовський, А.Іваницький, К.Квітка, З.Кодай, С.Людкевич, Д.Христов та ін.; музикознавство Б.Асаф’єв, Т.Баранова, Л.Грисенко, Г.Григор’єва, Н.Горюхіна, О.Дерев’янченко, В.Драганчук, М.Друскін, В.Задерацький, О.Зінькевич, А.Калениченко, Л.Кияновська, Ц.Когоутек, В.Конен, М.Копиця, І.Котляревський, І.Ляшенко, Л.Мазель, В.Медушевський, В.Москаленко, І.Пясковський, В.Самохвалов, У.Сарджент, С.Скребков, О.Соколов, Ю.Тюлін, В.Холопова, Ю.Холопов, Є.Чигарьова, Н.Шахназарова, І.Юдкін, Б.Ярустовський; теорія виконавства М.Давидов, В.Москаленко, Н.Корихалова.
    Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше показано панораму розвитку неофольклористичних тенденцій в творчості українських композиторів. Визначено внесок В.Зубицького в розвиток неофольклористичного руху в Україні за останню чверть ХХ поч. ХХІ ст.; на прикладах творів для баяна (акордеона) зроблено поглиблений аналіз новітніх композиційних систем та музично-теоретичної системи В.Зубицького; визначені виконавські особливості у творах неофольклористичного спрямування.
    Аналіз музично-теоретичної системи композитора дасть змогу виконавцям-„народникам”, випускникам кафедр народних інструментів на практиці, з теоретичним обґрунтуванням, познайомитись з сучасними композиційними системами, які застосовує в своїй творчості В.Зубицький. Дисертаційне дослідження розширить уяву про художньо-естетичні засади на яких ґрунтуються основні стилістичні риси композиторського стилю, про творчий доробок композитора, твори якого, стали хрестоматійними в баянній літературі.
    Тема дисертації „Неофольклористичні тенденції в баянній творчості В.Зубицького” є складовою частиною довгострокової перспективної програми кафедри народних інструментів „Створення науково-теоретичної бази для формування виконавської майстерності баяніста” включає і такі аспекти як „Вивчення оригінальної творчості українських композиторів в галузі народно-інструментального мистецтва” та „Створення теорії формування виконавської майстерності з включенням сучасних здобутків в композиторській творчості”.

    Таким чином, виконавство на народних інструментах за останні десятиліття, включаючи і здобутки в творчості В.Зубицького, піднялось на якісно новий щабель у своєму розвитку і тому потребує адекватної науково-теоретичної бази. Баланс здобутків у виконавській майстерності з музично-теоретичним підґрунтям утворить професійні умови для майбутніх перспектив у розвитку академічного народно-інструментального музичного мистецтва.
  • Список литературы:
  • Висновки.

    Сучасна „нова” музика це конкретно-історичне явище в музичній культурі, підпорядковане загально-діалектичним законам, за якими створюються кращі зразки художньої творчості, що згодом переходять в категорію минулого та становлять музично-культурну спадщину національного і світового мистецтва.
    Щоб забезпечити прогресивний рух загально-діалектичного процесу в мистецтві художник, як і філософ, повинен „перемогти в собі свій час, бути „над часом”[153 (с.261)]. Але розвиток передбачає, перш за все, збереження феномену головного, на основі якого і відбувається оновлення, ускладнення, синтез, що призводить до нових художньо-естетичних якостей.
    Отже, неофольклоризм в музичному мистецтві це композиторська творчість, першоджерелом якої є фольклор, де утримується все позитивне, прогресивне, яке може трансформуватись в нову якість, і при цьому відкидаються ті якості, які в уявленні композитора не можуть існувати в естетиці нового. Подолання форми зі збереженням змісту це закономірний, логічний процес розвитку в музичному мистецтві, що характеризується оновленням традицій зовні у всіх сферах засобів музичної виразності, підпорядкованих сучасній технології композиторського письма.
    Неофольклоризм як художньо-естетичне явище виникає закономірно за законами діалектики: з одного боку, на засадах авангарду (антиромантична позиція, аналітизм), а з іншого, - як його альтернатива (фольклорне підґрунтя). Фольклор, потрапивши в інший художньо-часовий вимір набуває дивовижних якостей, звучить по-новому, формується новий тип відносин фольклору з сучасними засобами виразності, де фольклор стає домінуючим. Як зазначає В.Драганчук, „Неофольклоризм (або „нова фольклорна хвиля”) у творчості українських композиторів піднесла на новий щабель ряд виразових можливостей музики національної традиції” [70 (c.233)].
    На шляху новітнього синтезу фольклорних джерел з найсучаснішою композиторською технікою (зокрема у розвитку баянного мистецтва) визначну роль відіграє творча постать В.Зубицького. Фольклор, вражаючи його творчу фантазію, став стимулом породження нових ідей. Саме на фольклорному підґрунті В.Зубицький створив власний індивідуальний композиторський стиль, творчо продемонстрував шлях відродження фольклорного мелосу в „новій” музиці.
    В.Зубицький розпочав воістину революційні зрушення в баянному репертуарі. Цитуючи слова О.Зінькевич: „Він змусив народний інструмент „заговорити” сучасною мовою, руйнуючи ту, виключно етнографічну традицію, яка склалась в українській баянній літературі” [88 (c.41)].
    В.Зубицький підняв поклади народного мелосу, „увібравши” його в „одяг” новітніх засобів, перетворив маловідомі діалекти в мову широких узагальнень, висвітлюючи їх сучасною композиторською технікою і виконавською майстерністю.
    Вперше в баянній літературі з’явились мовно-речитативні та співомовні інтонації („неосинкретизм”), інтонації плачів та голосінь, інтонації думного епосу. Вперше відтворюється дикість первісних зразків колективного танцю, гуртових вигуків, закликів, тощо. Вперше ритміка стає одним з головних чинників формотворення. Етнофонізм народних інструментів відчувається у відтворенні забутого звучання бурдону струнних народних інструментів, імпровізаційних награвань духових, і навіть ударних народних інструментів. Широко застосовує В.Зубицький прийоми народного музикування: каталексії, конкатенації, ампліфікації та транспозиції.
    Поряд з такою естетикою архаїки, з’являються сонорно-алеаторні, сонорно-шумові та пуантилістичні прийоми, які призводять до нових засобів у звуковидобуванні та новим фонічним якостям. З творчістю В.Зубицького починається адаптація до модальних та полімодальних систем, до асиметричності перемінних розмірів, до поліфактурних конструкцій та конструктивної логіки звукових утворень.
    Автор, розкриваючи необмежені можливості інструмента вільно реалізує свій творчий потенціал використовуючи будь-яку сучасну композиторську техніку. На шляху еволюції сонатної форми фольклорні ростки замінюють основні її теми, на них формується архітектонічна будова, вони розшаровуються в новітніх засобах та набувають якостей, співзвучних сучасності.
    Джазпартити В.Зубицького це ще один сміливий крок композитора до неосвоєних жанрів та стилів у баянному композиторському мистецтві. Це принципово новий синтез класичних джазових традицій з національними давньофольклорними та світовими здобутками в сучасній композиторській техніці.
    Синтез, як один з головних чинників творчого методу В.Зубицького, акумулює в собі розвиток „вглиб” і „вшир” найрізноманітніших пластів фольклорних джерел різних народів, різних культур та епох. Поєднання українських фольклорних джерел з тюркськими (Соната „Fatum” для тріо баянів), молдавськими (Концерт „Festivo” для оркестру народних інструментів), болгарськими (Соната №2 „Слов’янська” для баяна), болгарських з румунськими (Скрипковий концерт), введення фольклорних елементів у джазові твори (Partita concertante №1 та №2), взаємовплив фольклорних, джазових чинників та поєднання їх з елементами „барочного” стилю (Симфонія №2) і, висловлюючись сучасною професійною мовою, творчість В.Зубицького відкриває нову грань музичної естетики, сповнену в новітніх формах новим змістом, новим типом музичного мислення та новою образно-художньою сферою.
    Підводячи підсумок даного дослідження слід зазначити, що у більшості представників неофольклористичного стилю (І.Стравинський, М. де Фалья, В.Лобос, Л.Яначек, Б.Мартіну) наступний етап творчості був тісно пов’язаний з неокласичними тенденціями. Особливістю українського неокласицизму (В.Барвинський, М.Колесса, З.Лисько, А.Рудницький та ін.), на відміну від європейського, на думку А.Калениченко, є його національна визначеність, своєрідне поєднання з неофольклоризмом. „... риси стилю неофольклоризму, де застосовувалися техніки сонористики, обмеженої алеаторики та графічної музики, спостерігаються у стилі неокласицизму, течії необароко, навіть ситуації постмодернізму...”[98 (c.112)].
    Саме така якість, особливо помітна у творчості В.Зубицького. До яких би стилів, течій чи напрямків він би не звертався відчувається національна належність.
    В.Зубицький, один з яскравих представників неофольклоризму, започаткував в Україні процес адаптації до „нової” музики виконавців-„народників”, розширюючи їхні естетичні потреби.
    Нова естетика творчості В.Зубицького відкриває перед сучасним виконавцем нові грані мистецького мислення, перспективи розвитку власного арсеналу теоретичних знань в нарощуванні потенціалу практичних навичок, розширює коло образно-художніх уявлень. Адже сучасний рівень виконавства (зокрема на народних інструментах) це перш за все експорт нашого музичного мистецтва, творчий діалог культур у загальному культурологічному просторі. Це - осмислення сучасної художньої картини світу та утвердження своїх надбань в загальній палітрі здобутків музичної творчості та виконавства, співставлення етнокультурологічного модусу в системі сучасної світової культури. „Головне, щоб в музиці, як і в філософії ми відчували логічність розвитку, доцільність співвідношень, гармонійну досконалість форм та духовну насиченість. Філософія зображує ці якості в житті, а музика в оригінальних високохудожніх творах” [34 (c.47)].
    Проведене дослідження переконливо засвідчує, що у розвитку баянного мистецтва утворився новий щабель парадигмальної системи, котрий потребує не лише естетичної адаптації, а й комплексного, всебічного, досконалого вивчення логіки систематизації компонентів музично-теоретичної системи композитора. Поглиблений аналіз стилю композитора дасть змогу сучасним виконавцям, для котрих репертуар із творів В.Зубицького став хрестоматійним, вивчати його на основі теоретичного обґрунтування, бачити в ньому логічність конструкцій, та закономірність дій складових компонентів індивідуального композиторського стилю.
    Виконавські здобутки на ґрунті науково-теоретичних знань це новий крок у розвитку локально-національної інструментальної традиції, яка в свою чергу, складає часточку загально-поступального руху в розвитку світової музичної культури.






    СПистаних джерел


    1. Адам Л. О некоторых ладообразованиях в современной музыке // Теоретические проблемы музыки ХХ века. Вып.1. Ред. сост. Ю.Тюлин. М.: Музыка, 1967. С. 69-90.
    2. Александрова Л. О значении квартовой гармонии в сочинениях Б.Бартока // Научно-методические записки. Вып.5. Новосибирск , Гос. консерватория им. М.И.Глинки, 1970. C. 195 - 216. 3. Александрова Л. Про структурні принципи музичної мови Б.Бартока //
    Сучасна музика. Вип.1. К.: Музична Україна, 1973. С. 285-334.
    4. Александрова Н. Перша в жанрі // Музика. 1984. - №2. С. 10-11.
    5. Алексеев Э. Раннефольклорное интонирование: звуковысотный аспект. М.: Сов. композитор, 1986. 240 с.
    6. Алексеев Э. Фольклор в контексте современной культуры. - М.: Сов.
    композитор, 1988. 237 с.
    7. Антоневич В. К вопросу комплексного претворения фольклора в белорусском профессиональном творчестве 70-х годов // Вопросы музыкознания. Минск: Высшая школа, 1981. С. 64-69.
    8. Антоневич В. Фольклор и творчество молодых белорусских композиторов, работающих в «фольклорном русле»: Леонида Захлевского, Людмилы Шлег и Галины Гореловой // Муз. жизнь. -1981. - №18. С.7-8.
    9. Арановский М. Интонация, знак и «новые методы» // Сов. музыка. 1980. - №10. С. 99-109.
    10. Арсенічева Т. Нова грань таланту // Музика. 1987. - № 5. С. 11-12 .
    11. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Книга 1, 2. Изд. 2-е. Л.: Музыка, 1971. 376 с.
    12. Асафьев Б. Новая музыка // О музыке ХХ века. Л.: Музыка, 1982. С. 160-174.
    13. Асафьев Б. Речевая интонация. - М., Л.: Музыка, 1965. 135 с.
    14. Баранова Т. Проблемы модальной гармонии в современном учебном курсе // Современная музыка в теоретических курсах вуза: Сб. научн. трудов. Вып. 51. М., 1981. С. 44-67.
    15. Барток Б. Автобиография // Зарубежная музыка ХХ века / Ред., сост. и коммент. И. Нестьева. М.: Музыка, 1975. С. 173-176.
    16. Барток Б. О значении народной музыки // Зарубежная музыка ХХ века. М., Музыка, 1975. С. 44-46.
    17. Барток Б. Исследование народной песни в Восточной Европе (Общие проблемы современной музыки) // Зарубежная музыка ХХ века / Ред. И. Нестьева. М., Музыка, 1975. С. 46-48.
    18. Беленкова І. Про деякі можливості розгляду музики як семіотичного об’єкту // Українське музикознавство. Вип.12. К.: Музична Україна, 1977. С. 76-90.
    19. Бибиков С. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта.
    - К.: Наук. думка, 1981. 108 с.
    20. Бойко О. І.Белза. Естафета традицій // Культура і життя, 2004. 12 травня.
    21. Боровик І. Твори для тріо // Музика. - 1984. - № 4. С. 21.
    22. Брехт Б. Театр (Пьесы, статьи, высказывания). Т.5. М.: Искусство, 1965. 566 с.
    23. Бюхер К. Работа и ритм. М., 1923. 279 с.
    24. Васина-Гроссман В. К вопросу о критериях национального в современной русской музыке // Советская музыка на современном этапе. М.: Сов. композитор, 1981. С. 143-164.
    25. Виноградова О. Арабская музыка // Муз. энциклопедия. - Т.1. - М. Сов. энциклопедия, 1981. С. 190.
    26. Виноградов Г. Про формування індивідуальних композиторських стилів // Музика. 1976. - № 2 . С. 6-7.
    27. Вірановський Г. Музично-теоретичні системи (Предмет і принцип побудови). К.: Муз. Україна, 1978. 87 с.
    28. Волков К. Фольклор и современное композиторское творчество // Сов. музыка. 1982. № 11. С. 25-33.
    29. Герасимова-Персидская Н. Пространственно-временная организация музыки // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования / Сб. статей. К.: Муз. Україна, 1989. С. 54-63.
    30. Гнатів Т. Мирослав Скорик (Стислий огляд творчості) // Українське музикознавство. Вип.3. К.: Музична Україна, 1968. С.142-150.
    31. Головинский Г. Композитор и фольклор. М.: Музыка, 1981. 279 с.
    32. Гончар Є. Симантична спрямованість оновлення деяких традиційних форм (на прикладі творів М.Скорика та А.Шнітке) // Українське музикознавство. Вип. 26. 1991. С. 155-167.
    33. Гончаров А. Неофольклоризм як художньо-естетичне явище в музичному мистецтві // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - Вип. 18. / Муз. виконавство. Кн.7. К., 2001. С.37-47.
    34. Гончаров А. Неофольклоризм як стимул до театралізації в музичному виконавстві // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - Вип.22. / Муз. виконавство. - Кн.8. К., 2002. С.81-93.
    35. Гончаров А. Неофольклоризм в українській музиці // Муз. мистецтво і культура. - Вип.4. - Кн.2. Одеса, 2003. С. 108-119.
    36. Гордійчук М. Дві симфонії // Музика. 1975. - № 5. С. 2-5.
    37. Гордійчук М. Класик української музики // Музика. 1994. - № 6. - С. 2-4.
    38. Гордійчук М. Нове слово в жанрі (скрипковий концерт М.Скорика) // Музика. 1971. - № 2. С. 5-6.
    39. Гордийчук М. Свое истолкование славной традиции // Сов. музыка. 1974. - №6. - С. 40-43.
    40. Гордійчук М. Успіх Зубицького // Культура і життя. - 21 червня 1981.
    41. Гордійчук М. Фольклор і фольклористика. Збірка статей. К.: Муз. Україна, 1979. 251 с.
    42. Гордійчук Я. Замість ювілейних дифірамбів // Музика. 1989. - №1. С. 10-11.
    43. Горюхина Н. Национальный стиль: понятие и опыт анализа // Проблемы музыкальной культуры / Сб. статей. - Вып.2 . К.: 1989. С. 52-65.
    44. Горюхина Н. Обобщение как элемент художественного мышления // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования /
    Сб. статей. - К.: Муз. Україна, 1989. С. 47-54.
    45. Гошовский В. У истоков народной музыки славян. М.: Сов. композитор, 1971. 304 с.
    46. Грабовский Л. Традиция как проблема современного творчества // Сов. музыка, 1986. С.110-112.
    47. Григорьева Г. Некоторые аспекты анализа музыкального произведения
    в системе современных стилевых критериев // Муз. произведения: сущность, аспекты анализа: Сб. статей. Сост. Котляревский И., Терентьев Д. К.: Муз. Україна, 1988. С. 64-70.
    48. Григорьева Г. Проблемы технико-стилевого анализа русской советской музыки (50-70-е г.г.). Музыка. Обзорная информация. - Вып.1. М., 1982. С. 20.
    49. Григорьева Г. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины ХХ века. М.: Сов. композитор, 1989. 205 с.
    50. Грисенко Л. Б.М.Лятошинський і народна музика // Народна музика та етнографія. Кн.2. К., 1963. С.45-53.
    51. Грица С. Фольклорний процес у динаміці // Музика. 1982. - №1. С. 8-11.
    52. Грица С. Фольклор у просторі та часі: Вибрані статті. Тернопіль, Астон, 2000. 228 с.
    53. Грица С., Иванова Н., Новийчук В., Черкашина Л. О развитии и обновлении традиций художественной активности масс // Проблемы музыкальной культуры. Сб. статей. Вып.2. К.: Муз. Україна, 1989. С. 156-174 .
    54. Гусев В. К проблеме современного фольклоризма // Современность и фольклор. М.: 1977. С. 7-23.
    55. Гурков В. Импрессионизм Дебюсси и музыка ХХ века // Дебюсси и музыка ХХ века. Л.: Музыка, 1983. С.11-38.
    56. Давидов М. Основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Муз. Україна, 1983. 69 с.
    57. Давидов М. Проблеми розвитку академічного народно- інструментального мистецтва в Україні. Вид-во ім. О.Теліги. К., 1998. 206 с.
    58. Давидов М. Ритмодинаміка виконавського інтонування на баяні (акордеоні) // Науковий вісник НМАУ ім. Чайковського. Вип.40 /
    Муз. виконавство. Кн.10. К., 2004. С. 9-16.
    59. Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста. К.: Муз. Україна, 1997. 240 с.
    60. Даниелу А. Традиции и новаторство в различных культурах мира // Международный музыкальный конгресс, 7-й. Музыкальные культуры народов: традиции и современность. М.: Музыка, 1973. С. 86-90.
    61. Деменко Б. Ритміка в жанрі болгарської музики // Укр. музикознавство. Вип.26. К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 1991. С. 240-254.
    62. Денисов Э. Современная музыка и проблемы эволюции композиторской
    техники. М.: Сов. композитор, 1986. 208 с.
    63. Денисов Э. Струнные квартеты Б. Бартока // Музыка и современность. Сб. статей. Вып.3. М.: Музыка, 1965. С. 186-214.
    64. Денисов Э. Ударные инструменты у Б. Бартока // Ударные инструменты в современном оркестре. М.: Сов. композитор, 1982. С. 59-92.
    65. Деревянченко Е. Неофольклоризм как фактор обновления стиля в музыке ХХ века // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - Вип. 37. К.: 2004. С.84-90.
    66. Дерев’янченко О. Неофольклорна тенденція в творчості С.Прокоф’єва раннього періоду // Теоретичні та практичні питання культурології. Українське музикознавство на зламі століть. Вип. ІХ. Мелітополь: 2002. С. 202-214.
    67. Дерев’янченко О. Неофольклоризм у музичному мистецтві: статика та динаміка розвитку в першій половині ХХ ст.: Автореф. дис. ...канд. мистецтвознавства. К.: 2005. 19 с.
    68. Дыс Л. Музыкальное мышление как объект исследования // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования.
    - К.: Муз. Україна, 1989. С. 35-44.
    69. Дзюпина Є. Деякі принципи втілення карпатського фольклору в струнних ансамблях Л.Дичко, М.Скорика, Є.Станковича // Українське музикознавство. Вип.17. К.: Музична Україна, 1983. С. 82-90.
    70. Драганчук В. Просторовість та синтезійність у музиці на прикладі „Карпатського концерту” М.Скорика // Музика Галичини / Наук. збірки ЛДМА ім. М. Лисенка. Т.VI. - Вип.5. Львів, 2001. С. 233-239.
    71. Друскин М. Игорь Стравинский // Муз. жизнь. 1967. - № 18. С.15- 17.
    72. Єрмакова Г. Заклинання вогню // Музика. 1980. - № 3 . С. 9-10.
    73. Єфремов Є., Пономаренко В. Дослідження локальної народно-пісенної традиції як основа діяльності вторинного фольклорного ансамблю //
    Укр. музикознавство. Вип. 24. К., 1989. - С. 3-16.
    74. Загайкевич М. Фольк-балет // Музика. 1990. - №1. С. 8-9.
    75. Загайкевич М. Нові твори Скорика та Колодуба // Музика. 1972. - №5. С. 3-4.
    76. Задерацкий В. Композитор, фольклор, теория // Сов. музыка. 1983. - №5. С. 91-94.
    77. Задерацкий В. Комунікативність музики: діалектика традицій та новаторство (Трибуна музикознавця) // Музика. 1978. - №1. С. 5-7.
    78. Задерацкий В. Обретение зрелости // Сов. музыка. 1972. - №10. - С.32-40.
    79. Задерацкий В. О новой функции мелоса и комплементарно-сонорной полифонии // Музыкальный современник. Сб. статей. Ред. В. Задерацкого. Вып.5. М.: Сов. композитор, 1984. С. 18-56.
    80. Задерацкий В. Современный симфонический тематизм: вопросы мелодических структур и полифонических предпосылок // Проблемы традиций и новаторства в современной музыке / Сост. А. Гольцман. М.: Сов. композитор, 1982. С. 108-157.
    81. Земцовский И. К теории жанра в фольклоре (Вопросы науки) // Сов. музыка. 1983. - №4. С. 61-65.
    82. Земцовский И. Фольклор. Актуальные проблемы // Сов. музыка. 1982. - №11. С.104-107.
    83. Земцовский И. Фольклор и композитор. - Л. М.: Сов. композитор, 1978. 174 с. 84. Зинькевич Е. Вечно ищущий... // Сов. музыка. 1982. - №7. - С.2-10.
    85. Зинькевич Е. Идущие на смену // Сов. музыка. 1976. - №12. С. 14-22.
    86. Зинькевич Е. Методологические аспекты проблемы традиции и новаторства // Исторические аспекты теоретических проблем в музыкознании: Сб. научн. трудов. К.: КГК, 1985. С. 65-80.
    87. Зінькевич О. На часі конкретні зрушення // Музика. 1989. - №1. С. 12-15 ...25.
    88. Зинькевич О. Огонь молодости // Сов. музыка. 1986 . - №1. С. 40- 44.
    89. Зінкевич О. Пошуки і відкриття // Музика. 1975 . - № 6. С. 9-11.
    90. Зинькевич Е. Прошлое страстно глядится в грядущее // Сов. музыка. 1983 . - №8. С. 39-46.
    91. Зинькевич Е. Умение чувствовать прекрасное // Сов. музыка. 1978.
    - №1. С.55-61.
    92. Зубицький В. Грани майстерства // Народник. № 4. М .: Музыка, 2002. 34-42 c.
    93. Зубицкий В. Народ выстрадал свободу // Муз. академия. 1992. - №2. С. 45.
    94. Зубицький В. На тернистому шляху // Музика. 1992. - №2. С. 11.
    95. Зубицький В. Успіх перевершив сподівання // Музика. 1991. - №1. С. 24.
    96. Іваницький А. Українська музична фольклористика. К.: Заповіт, 1997. - 392 с.
    97. Калениченко А. Кароль Шимановский и народная музыка Подгалья (к проблеме эволюции композиторского творчества): Автореф. дис. канд. искусствоведения. К., 1988. 20 с.
    98. Калениченко А. Музична нео- і постстилістика: спроба систематизації // Музична україністика: сучасний вимір / Збірка наук. статей. Вип 1.
    - К., 2005. С. 106 115.
    99. Канке В. Философия. Исторический и системный курс. Изд. 3. М. Логос, 2000.
    100. Капица М. А когда воскресну - не знаю // Муз. академия. 1996.
    - №1. С. 29-38.
    101. Капица М. Мы из 60-х // Муз. академия. 1992. - №2. - С.71-73.
    102. Квитка К. Избранные труды / Сост. и коммент. В.Гошовского. Т.2. М.: Сов. композитор, 1973. 423 с.
    103. Квітка К. Вибрані статті / Упор. та комент. А.Іваницького. Ч. 1. К.: Муз. Україна, 1986. 142 с.
    104. Квітка К. Вибрані статті / Упор. та комент. А.Іваницького. Ч. 2. К.: Муз. Україна, 1986. 152 с.
    105. Кияновська Л. М.Скорик // Стильова еволюція Галицької музичної культури ХІХ-ХХ ст. Тернопіль: Астон, 2000 р. С. 294-319.
    106. Клин В. Вериківський та новоладове мислення // Музика. 1976. - № 6. С. 9-10.
    107. Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. М.: Музыка, 1976. 367 с.
    10
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)