ДІАЛОГ СЛОВА І МУЗИКИ У СПІВТВОРЧОСТІ ІВАНА КАРАБИЦЯ ТА БОРИСА ОЛІЙНИКА : ДИАЛОГ СЛОВА И МУЗЫКИ В сотворчества ИВАНА КАРАБИЦА и Борис Олийнык

Краткое описание

Міністерство культури і туризму України
Національна музична академія України імені П.І.Чайковського

На правах рукопису

Галузевська Олена Миколаївна

УДК 78.03(477): 80

ДІАЛОГ СЛОВА І МУЗИКИ У СПІВТВОРЧОСТІ
ІВАНА КАРАБИЦЯ ТА БОРИСА ОЛІЙНИКА

17.00.03
Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
кандидат мистецтвознавства, професор
Копиця Маріанна Давидівна

Київ, 2005

ЗМІСТ
Перелік скорочень. 3
Вступ. 4
Розділ1. Актуальні аспекти дослідження музично-поетичних жанрів. 33
1.1.Етико-естетичні передумови вивчення співтворчості. 33
1.2.Взаємовплив слова і музики. 36
Розділ2. Об’єктивні і суб’єктивні передумови співтворчості 46
2.1.Суспільно-політичні парадокси історії України 7080‑хроків ХХстоліття. 46
2.2.Духовно-психологічна основа діалогу поета і композитора. 52
Розділ3. Змістовно-тематичні напрямки співтворчості Івана Карабиця і Бориса Олійника. 72
3.1.Лірико-патріотична тематика позациклових пісень. 72
3.2.Розвиток теми «історія й особистість» у вокальному циклі «На березі вічності». 76
3.3.Архетип Матері у вокальному циклі «Мати». 86
3.4.Ораторія «Заклинання вогню». Міфологема та її втілення. 95
Розділ4. Діалогічні ракурси музично-поетичного аналізу. 120
4.1.Порівняльна характеристика творів М.Дремлюги, В.Тилика, І.Карабиця на вірші Б.Олійника. 120
4.2.Співвідношення структурних елементів як вияв зустрічної концептосфери. 140
Висновки. 146
Список використаних джерел. 149
Додатки. 175

Перелік скорочень
Б.О. Борис Олійник
ВР внутрішньоскладовий розспів
В.Т. Володимир Тилик
ГВІ глибина вокальної інтонації
І.К. Іван Карабиць
ЛПЛ лінія прихованого ладу
М.Д. Микола Дремлюга
ПФ позатекстовий фрагмент
РФК рівень фактурної контрастності
СКТ ступінь концентрованості тексту
СЛД середня лінія діапазону
СР силабічний розспів
ЧЗР частота змін розміру

Вступ
«Тема в науці це галузь дослідження, а не готові висновки».
Д.Лихачов
Актуальність теми. Українська культура другої половини ХХстоліття є багатоканальним утворенням і включає такі фактори, як стильове оновлення і складний полістилістичний рух. Нова плеяда митців представлена в художньому просторі постмодерну різноманітними пошуками в умовних межах необароко, неокласицизму, неоромантизму, неофольклоризму. Оперування моделями як загальний творчий метод типове для художніх надбань авторів усіх поколінь. Увагу українських мистецтвознавців привертає творчість як вітчизняних діячів культури, так і представників діаспори, але є ще серед них багато тих, чий внесок розкритий лише частково.
Суміжна проблематика порушується в численних музично-поетичних творах, багато з яких належить митцям-сучасникам, поєднаним не тільки в історичному та етнічному планах, але і таким, що мали особистий контакт. Серед них виділяються дві яскраві творчі постаті, що проявили себе й окремо, й у творчому спілкуванні. Це поет-«шістдесятник» Б.Олійник та композитор-«сімдесятник» І.Карабиць, представники двох періодів одного покоління, які багато років ішли життям паралельними шляхами. На відміну від традиційної геометрії, у мистецтві паралелі перетинаються, і тоді виникають особливі «замикання» іноді короткі (окремі пісні), а буває, що і подовжені (вокальні цикли, ораторія, синтетичний жанр[1]). Олійника і Карабиця поєднувало спільне відчуття нероздільного зв’язку громадського і ліричного змісту, етичний пріоритет образ Матері як ідеал духовності, кордоцентризм Батьківщини.
Творчості Бориса Ілліча Олійника присвятили свої літературознавчі праці Г.Клочек, М.Ільницький, В.Моренець, Л.Федоровська, О.Гончар, М.Жулин­ський, Л.Новиченко. Л.Талалай, В.Базилевський, В.Кирилюк, І.Бокий, І.Зуб, В.Лук’я­нен­ко й інші [133; 115; 179; 281; 70]. Про Івана Федоровича Карабиця також часто писали і за життя, і після того, як він так рано полишив цей світ. 2003року вийшов «Науковий вісник» (Вип.31), складений зі статей і спогадів про І.Карабиця. Крім 48авторів збірника можна назвати ще приблизно стільки ж тих, хто вивчав його творчість раніше. Найґрунтовніші праці належать музикознавцям Н.Герасимовій-Персидській, Г.Єрмаковій, В.Задерацькому, М.Копиці, І.Пясков­сько­му, А.Терещенко й іншим [69; 95; 137; 267; 269].
Теоретико-методологічним аспектом проблеми співтворчості передбачено розгляд концептосфери (термін Д.Лихачова) олійниківської поезії як сукупності прихованих у ній інтонаційних можливостей. Філософсько-лі­те­ра­ту­ро­знав­чі положення праць Д.Лихачова у поєднанні з дослідженням семіосфери в роботах Ю.Лотмана, У.Еко, Ж.Дерріда, Р.Барта, М.Бахтіна, М.Фуко, Ж.Де­льоза. а також В.Махліна, А.Маркова, І.Пашкова, Н.Кноблоха дають поштовх для вивчення вокальної музики у нових ракурсах [153; 164; 304; 20; 21]. Широкий спектр суміжних культурологічних досліджень представлений іменами їх авторів І.Юдкіна-Рипуна, В.Огнев’юка, Н.Кравченка, І.Хоменка, Н.Мі­щен­ка, В.Пан­ченка, М.Богославського, А.Белика, Л.Дмитрієвої, Н.Костіної, П.Са­куліна [311; 214]. Етико-естетичний фундамент роботи складають досліджен­ня Г.Ге­ге­ля, М.Бердяєва, П.Флоренського, Н.Вінера, М.Мамардашвілі, М.Ро­гожі, В.Кли­мен­ко, Г.Самой­ленко, Ж.Янко, Н.Левченко [68; 28; 57; 170; 315; 149]. Усі вони містять важливу інформацію для виявлення ідейно-образної спрямованості творчих пошуків.
Теоретичну базу під аналіз поетичного слова підводить розгляд філологічних джерел, що починається з «Поетики» Аристотеля і літературознавчих праць Б.Ейхенбаума, В.Жирмунського, Б.Томашевського, В.Гумбольдта, В.Вино­гра­до­ва, А.Білого, О.Потебні, О.Білодіда [14; 29; 274; 58; 27]. Багатовимірність вербальної творчості аналізують Н.Банковська, А.Беличенко, С.Золян, А.Овчиннікова, В.Шаламов, Л.Шрагіна, Л.Шелякіна [17; 25; 201]. Важливі для розуміння творчого набутку стосунки автора і героя твору розглядають О.Самойлов, Н.Се­ва­стья­нов і Ю.Манн. Погляд на ритміку у філологічному ракурсі зафіксований у працях В.Агеєва, М.Гіршмана, М.Семчинської, О.Покидько (останній автор торкається також музики). Наближення мовної і музичної інтонації досліджується у роботах Н.Черемісіної, В.Васіної-Гроссман, К.Руч’євської, О.Мурзіної [293; 51], значний обсяг інформації містять видання «Т.Г.Шевченко і музика», «М.Т.Рильський і музика».
Важливим є історико-методологічний аспект дослідження, де передбачено розгляд проблем суспільного життя України 7080‑хроків ХХстоліття, коли були втілені спільні творчі задуми Б.Олійника й І.Карабиця. Визначення цього періоду як другої половини «системної кризи» (В.Баран, В.Данильченко) викликає запитання В.Яворівського «Що ж ми за народ такий?» та відповіді П.Шелеста «Справжній суд ще попереду» і Л.Кравчука «Маємо те, що маємо» (всі три вислови це назви книг цих політичних діячів). У дисертації Л.Крупника йдеться про державну політику у сфері українського професійного мистецтва 19651985років. Про цей же період пише у спогадах І.Дзюба. Національні засади українського мистецтва розкривають у своїх роботах В.Русанівський, П.Толочко, Л.Левчук, Н.Ковальчук, І.Ляшенко, О.Козаренко, Л.Черкашина [144; 86; 294].
Психологічні передумови співтворчості Б.Олійника й І.Карабиця допомагають виявити дослідження П.Т.деШардена, Е.Фромма, Г.Айзенка, Е.Морена, Л.Виготського, Н.Обозова, О.Киричука, В.Роменця, Н.Бережного, А.Студе­ні­кіна, Н.Павлюка, А.Горальського, В.Муляра, А.Могильного, Е.Нефедової, А.Мужи­лін­ської, Г.Андреєвої, В.Беди, П.Крамара, О.Курбатова, М.Арнаудова, герменевтична теорія (Х.Гадамер) і психологія розуміння (А.Коваленко). У зв’язку з тим, що вокальна творчість є проявом діалогічності, вивчені також праці з цього питання, автори яких Г.Кучинський, Кім Су Кван, О.Кот­ля­рев­ська, Л.Столович, Г.Буш [282; 127; 71; 182; 135; 130; 141; 162]. Головним чинником співпраці Б.Олійника й І.Карабиця є духовність, роль якої в художньо-естетичній культурі, у консолідації суспільства, у зв’язку поколінь, у самовираженні кожної людини досліджують сьогодні багато вчених: А.Терещенко, Ю.Симон, В.Соловйов, Н.Хомутинніков, В.Баранівський, В.Табачківський, І.Нікітіна, В.Діденко, Н.Караульна [268; 246; 255; 289; 18].
За допомогою аналізу позациклових пісень І.Карабиця на вірші Б.Олій­ни­ка можна розкрити стилістичні засади їх співтворчості, реалізація яких поглиблюється у вокальних циклах «На березі вічності» і «Мати». Останній із них викликав необхідність вивчення психологічних праць Б.Спока, Г.Клауда, К.Сента і поетичної «Книги про матір», де серед українських віршів ХІХХХІстоліть вміщено деякі з тих, що написав Б.Олійник. Образ матері є втіленням одного з юнгівських архетипів, думки про які розвивають Д.Хіллманн, А.Назаретян, І.Вайнтруб, М.Черкашина, І.Драч, О.Лобанок [286; 188; 295].
Завдяки аналізу ораторії «Заклинання вогню» виникла можливість зіставлення сучасного трактування «вогняної» теми з міфологічним у М.Еліаде, Є.Мелетинського, О.Фрейденберг, Д.Фрезера, Н.Велецької, О.Маркової. Розвиток класичних традицій у поемі Б.Олійника допомагають осягнути дослідження про міф і міфотворчість Т.Г.Шевченка (Г.Грабович, О.Забужко) і його звуковий живопис (Н.Плющ). Значна частина ораторії у соліста звучить декламаційно, це стало причиною вивчення праць із риторики, сценічної та ораторської мови Л.Куз­нє­цо­вої, Г.Сагач, В.Зарецької, О.Захарової, Е.Клюєва, А.Михальської, О.Крюкової, С.Абрамовича [306; 54; 171; 103; 145; 1].
На основі фонетико-інтонаційної теорії С.Бураго запропоновано методику порівняльного аналізу віршової мелодії у зіставленні з варіантами вокалізації вірша І.Карабицем, В.Тиликом, М.Дремлюгою. Розгляд вокалізових фрагментів творів І.Карабиця у вербальному контексті викликав необхідність звернення до літератури, присвяченої промовистому мовчанню, ісихазму (І.Тилик, філософсько-художній альманах «Silentium») і висловлюванню (І.Саморуков, Н.По­по­ва). У роботі використані матеріали «Наукових вісників» №27, №28, досліджень вокальних жанрів О.Коловського, І.Дабаєвої, О.Торби, О.Литвинової, Т.Булат, В.Ку­зик, Ю.Малишева, а також цінні думки щодо аналізу музичних творів Л.Мазеля, Є.Назайкінського, В.Медушевського, М.Михайлова, В.За­де­ра­цького, Н.Гераси­мо­вої-Персидської, І.Пясковського, В.Москаленка, І.Кот­ля­рев­ського, А.Мухи, І.Кірчик [46; 222; 81; 152; 147; 185; 101; 128].
Об’єктом дослідження є два вокальних цикли Івана Карабиця («На березі вічності», «Мати») й ораторія «Заклинання вогню».
Предметом дослідження є співвідношення процесу роботи над спільними творами і художньо-етичного результату як здійсненої мети авторів, а також сприйняття цього результату з урахуванням його мистецьких якостей.
Метою дослідження є історико-теоретичне осмислення особливостей творчої взаємодії двох авторів. Для досягнення цієї мети в роботі поставлені завдання:
- виявити й узагальнити передумови творчої співпраці Б.Олійника й І.Карабиця;
- простежити закономірності діалогу слова і музики, типові для досліджуваних творів;
- обґрунтувати методи вивчення даних об’єктів дослідження;
- розкрити значення світоглядної єдності співавторів для досягнення творчого взаєморозуміння і втілення мистецьких задумів;
- порівняти засоби вокально-поетичного діалогу у різних авторів;
- визначити комунікаційні зв’язки елементів творчої співпраці.
Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму і системності у вивченні творчого процесу й артефактів.
Теоретична база дослідження містить положення, які ґрунтуються на науково-методичній концепції Б.Асаф’єва, на музикознавчих працях М.Ара­нов­ського, Г.Григор’євої, Г.Єрмакової, О.Зінькевич, О.Оголевця, В.Холопової, на історичних розвідках А.Антіпіна, В.Морозова, А.Пижикова, Р.Піхої, А.Соколова, В.Тяжельникової, А.Шубіна, на філософсько-психологічній спадщині Е.Кас­сі­ре­ра, К.Юнга, на вивченні міфології Г.Башляром та синергетики І.Прігожиним, І.Хакеном [15; 13; 77; 93; 108; 204; 288; 181; 217; 252; 313; 24; 323; 283].
Для виконання поставленого завдання використовувались загальнонаукові методи:
а)теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, моделювання, систематизація, узагальнення теоретично-дослідних даних);
б)емпіричні (спостереження за проявами творчої ініціативи авторів, за виконанням і сприйняттям їхніх творів);
в)культурологічні для виявлення контекстуальних зв’язків даних історії, філософії, етики, психології, філології, музикознавства, синергетики у різноманітних їх проявах;
г)історичні для розгляду процесуального розвитку передумов та наслідків творчої взаємодії митців;
д)інтонаційний метод пізнання творів для виявлення особливостей музично-поетичного синтезу.
Застосування теоретичних підходів, положень та методик у вивченні співпраці інших поетів та композиторів, окремих їхніх творів:
- науково-прикладний підхід дозволяє застосувати вихідні позиції роботи для обґрунтування культурологічного, музикознавчого та психологічного засобів дослідження вокальної музики;
- міждисциплінарний підхід, спрямований на поглиблене вивчення музично-поетичних жанрів.
Наукова новизна одержаних результатів виявлена у спробі конкретизувати розкриття специфіки вокальної музики як діалогу митців на духовному (етичному) і звуковому (фонолого-інтонаційному) рівнях. Уперше запропоновані методи візуального зображення багатьох музично-поетичних параметрів, що розширює можливості подальших теоретичних досліджень, а також сприяє розвитку методики вокального виконавства.
Вірогідність результатів дослідження забезпечується застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження.
Апробація дисертації провадилась під час обговорення її на засіданні кафедри історії української музики НМАУ ім.П.І.Чайковського, на наукових конференціях у Видавничому домі Д.Бураго і у НМАУ ім.П.І.Чайковського.
Публікації. Зміст дисертації висвітлений у чотирьох наукових публікаціях у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України.
Структура. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний текст дисертації складає 148сторінок, використані джерела містять 335позицій, загальний обсяг роботи становить 178сторінок.
Постійними критеріями, що визначають музику вищої художньої якості, вважаються три опозиції: розумне нерозумне (у значенні «надрозумне»), нове традиційне, унікальне множинне [5, 43]. Не менш актуальними є ці компоненти для інших видів мистецтва, зокрема, для поезії і для музично-поетичних жанрів.
У цьому плані особливої уваги заслуговує спільна творчість поета Бориса Ілліча Олійника та композитора Івана Федоровича Карабиця. Супроводжувана щирим спілкуванням, вона тривала більше двох десятиріч і мала своїм наслідком створення позациклових пісень, двох вокальних циклів («На березі вічності» і «Мати»), ораторії «Заклинання вогню», балету-ораторії «Київські фрески».
Обидва митці підтримували творчі контакти з іншими співавторами, але кількість і якість саме їхніх спільних надбань звертають на себе увагу дослідника як зразок надзвичайно яскравої реалізації людських і художніх якостей, як документ складної і цікавої епохи останньої чверті ХХстоліття. У мистецтві ця епоха стала підсумком стильової багатоплановості, притаманної всьому ХХстоліттю, поєднавши розвиток і збагачення вітчизняної класичної традиції з широким спектром явищ зарубіжної культури. Суперечності епохи відображені у стильовому плюралізмі, від якого мистецтво поступово прокладає шлях до стильового синтезу.
Переважання посттрагічної концепції в композиторській творчості другої половини ХХстоліття вказує на спробу повернутися до жанрової і смислової синкретичності музики як до її духовної етико-естетичної цілісності калокагатійності [235, 534]. Проекція методу і стилю на образний зміст, концепційну сферу творчості коригується полюсами стильового тяжіння [77, 12] різного ступеня дотичністю до спадщини великих майстрів минулого. Як класична, так і схильна до радикальних новацій стильова система ХХстоліття («епохи стилів», термін Г.Григор’євої) наділена внутрішньою суперечливістю, яку підсилює відкрита асоціативність. Типологічним ознакам цієї системи притаманна закономірна стадійність. Творчий процес 5070‑хроків має чотири стадії: розвиток класичних традицій протягом 50‑хроків, стильове розмежування на класичну і радикально-оновлювальну лінію на початку 60‑хроків (творчість Е.Денісова, А.Шнітке, С.Губайдуліної, С.Слонімського, Л.Грабовського, Ч.Ну­ри­мова), зустрічний рух і взаємообмін до початку 70‑хроків й активну полістилістику наступного десятиліття. Комплекс явищ із робочою назвою «сучасний контекст» включає гостро дисонуючі мікромотивні структури, фактурні прийоми із граничною диференціацією голосів, тимчасову нестабільність вертикального зрізу музичної тканини, типові темброві амплуа із сонорним трактуванням ударної групи. «Мікротематизм» (термін К.Руч’євської) є антиподом кантиленної мелодики, яка пережила кризові тенденції на межі 7080‑хроків ХХстоліття [78, 96].
Твори І.Карабиця на вірші Б.Олійника були написані переважно у 80‑тіроки, кантиленна мелодика пісень відображує віршову інтонацію, більш складний стиль поеми обумовив характер мікротематизму ораторії.
Зустрічний рух класичної і радикальної систем в останній третині ХХстоліття у творчості І.Карабиця, як і багатьох інших композиторів, породив явища змішаної техніки і поєднання серійності з фольклорністю, наспівного тематизму і елементів джазу: «характерна синкопованість і акцентність, вуалювання сильної долі мотиву в поєднанні з жорстким ритмом супроводу, короткі інтонаційні формули, принцип імпровізаційності, що розкриваються у специфічних умовах остинатних типів варіювання» [77, 33]. У 70‑тіроки процес активізації стильової взаємодії поєднує неокласицизм, неофольклоризм і неоромантизм із притаманним останньому природним тяжінням до повноти суб’єктивного висловлювання, до «лідерства» емоційного складу музики. Захоплення серійною технікою, експериментаторством призвело до повернення тональної логіки, осмислення музичного мистецтва як засобу одухотворення, досягнення катарсису.
Синтетична природа сучасного романтизму включає вагнерівську нескінчену мелодію, полімелодичну властивість малерівського стилю, колористичні ефекти імпресіонізму в сучасному сонорному відбитті, особливу техніку нововіденської школи з її підвищеною роллю мікропроцесів і вивіреністю звуковисотних співвідношень [77, 16]. Це пов’язане з відновленням уваги до романтичної проблеми «людина і світ» у поєднанні з есхатологічною темою «життя і смерть» [30].

[1]Балет-ораторія «Київські фрески», яку І.Карабиць написав на лібрето Б.Олійника, прозвучала за життя композитора один раз у концертному виконанні, а до 60‑річчя з його дня народження була поставлена в Національній опері України.

Список литературы

Висновки
Взаємозв’язок слова і музики у співтворчості поета і композитора, які спілкувалися особисто, має подвійну діалогічну сутність. Це, по-перше, процес живого взаємообміну інтонаційними комплексами, що породжує другу фазу змістоутворення, фіксовані художні вияви. Йдеться не тільки про вокалізацію поезії, а й про створення нових віршів як «ланцюгову реакцію» на вже здійснений спільний музично-поетичний доробок. З іншого боку, продуктивне спілкування композитора з поетом спричиняло подальший пріоритет у відборі І.Карабицем саме віршів Б.Олійника, поглиблене розкриття музичними засобами концептосфери цього поета.
Написані у складний історичний час, коли напруження у суспільстві, зовні спокійному, сягала межі, і зріли майбутні кардинальні зміни, твори І.Карабиця на вірші Б.Олійника озвучували «внутрішні голоси» мислячих людей епохи, їхні моральні пошуки. Особливо ефективним у цьому плані було використання архетипу Матері і міфологеми Вогню як всеосяжних символів Любові й Очищення.
Передумовою активного процесу взаємодії Олійника і Карабиця стали їх спільні психологічні якості інтелігентність, шляхетність, духовність, які обумовили спільні завдання: втілення національно-етичного ідеалу засобами синтезу мистецтв, реалізацію мети шляхом співпереживання завдяки синонімічній емпатії.
Екологія людяності була стимулом творчого діалогу поета і композитора, вона обумовила пріоритет етичної суті у процесі та результаті їх взаємодії, домінуючу роль совісті як критерію особистої і художньої взаємооцінки. Пошук комунікативних шляхів призвів до консонації музично-поетичного синтезу змістового і звукового простору, гармонізації інтелектуальної та емоційної сторін творчих постатей. Перетин їх відмінності і наближеності кристалізувався у відносній рівновазі опозиційних параметрів індивідуального і універсального, усталеного і евристичного.
Породження коннотату у творчому процесі Карабиця і Олійника відбувалось на трьох рівнях зустрічна інтонація, зустрічний жанр і зустрічна концептосфера; художні результати сприймаються у живому виконанні, в аудіозапису, в нотній фіксації; теоретичне осмислення співтворчості має як вербальну, так і візуальну реалізацію (дванадцять схем за різними параметрами).
Діалог Олійника і Карабиця втілений у творах, що дистанційовані від конкретно-історичних стильових полюсів: соцреалізм постмодернізм, масова культура елітарна рафінованість. Ці твори відзначаються трансцендентним відокремленням від побутової приземленості у поєднанні з актуальністю тем і доступністю для сприймання завдяки переосмисленню традиційних жанрів і використанню принципу контрасту на змістовому і формотворчому рівнях.
Поєднуючою рисою художньої позиції Карабиця і Олійника є романтична наближеність автора і героя як стильова особливість творчості поета, як рушійна сила відбору композитором текстів, як причина плідної взаємодії при роботі над усіма спільними творами.
Вокалізація олійниківських віршів відповідала внутрішній потребі Карабиця у здійсненні музичного перекладу звукового ряду, де поєднується інтонація живого голосу поета, фоніка і вокалізм його віршів, а також відбувається синтез стильових компонентів (народна пісня, класична інтонація, масова музика, джаз).
Важлива роль позатекстових фрагментів та інтерлюдій у спільних творах Карабиця і Олійника свідчить про цілеспрямовану композиторську позицію коментатора поетичних образів, драматизація підтексту комплементарно доповнює віршову основу.
Зовнішній (горизонтальний) рівень спілкування Олійника і Карабиця у процесі співтворчості переходив у внутрішній (вертикальний) значний за кількістю і якістю обсяг спільних творів і поєднувався з широким оточенням (діагональним) інтенсивним звертанням інших композиторів до поезії Олійника і багатогранним прочитанням у музиці Карабиця літературних творів вітчизняних і зарубіжних, давніх і сучасних авторів.
Унікальність творчої взаємодії Карабиця і Олійника полягає у різнобічності реалізації поетичних концептів. Два жанрових елементи пісенний з кантиленною мелодикою, тональним мисленням, традиційними формами (куплетною, тричастинною) й ораторіальний із речитативно-декламаційною інтонацією, вільною гемітонікою, мікротематизмом у хвильовому розвитку розподіляються на окремі пісні і цикли (із пріоритетом музики) та ораторію і балет-ораторію (із пріоритетом поезії в розмаїтті декламаційних форм).
Порівняння вокальної та поетичної мелодики співавторів, які мали високий ступінь духовної спорідненості і постійний мовний контакт, з вокалізацією тих самих віршів іншими композиторами переконливо свідчить про позитивні результати стабільного творчого спілкування, що виявились у високому ступені кореляції вокальної мелодики Карабиця з глибиною віршової інтонації творів Олійника. Жанрова обумовленість лінії прихованого ладу, логічне співвідношення рівня вокалізму і мелодичного розвитку підтверджують активний вплив на вирішення художніх завдань розгорнутого діалогічного процесу між поетом і композитором. Зображення взаємодії мікрорівня (текст і підтекст) із макрорівнем (контекст) допомагає осмислити шляхи розвитку продуктивного творчого діалогу митців.
Майбутні дослідження теми співтворчості (зокрема, Б.Олійника й І.Карабиця) мають такі напрямки:
а)ґрунтовне вивчення балету-ораторії «Київські фрески»;
б)укладання довідника «Музичні твори на слова українських поетів»;
в)комп’ютерно-математична обробка схем вокальних творів з метою вдосконалення методики їх аналізу.
K

Список використаних джерел

1. АбрамовичС.Д. Риторика та гомілетика. Ч.I. Чернівці: Рута, 1995. 170с.
2. АзароваЮ. Герменевтика та деконструкція: проблеми інтерпретації // Культура та інформаційне суспільство на зламі тисячоліть. Харків: ХДАК, 2000. С.910.
3. АзначееваЕ.Н. Роль кульминации в организации речевых и музыкальных произведений // Организация речевого произведения и его составляющие: Межвузовский сборник научных трудов. Челябинск, 1988. С.314.
4. АкиндиноваТ. Литература в системе искусств // Тезисы I международной конференции. Санкт-Петербург: Изд. РГПУ им.А.И.Герцена, 2000. С.1415.
5. АкопянЛ. О переменных и постоянных компонентах понятия «хорошая музыка» // Музыкальная академия. 2004. №1. С.4245.
6. АлякинаК. Культурное гнездо как способ сосуществования «коллективного» и «личностного» в творчестве // Бытие творческой личности: Материалы конференции. Ульяновск, 2001. С.4251.
7. АмосовН.М. Моё мировоззрение. Фастов: Полифаст, 1998. 378с.
8. АндруховичЮ. «Хрестоматійна» модель передбачає наперед встановлену ієрархію // Книжник. 2004. №1314. С.12.
9. АнохінаТ. Аналіз паузи у комунікативній ситуації // Вісник КНПУ ім.М.П.Драгоманова. Вип.I. Київ, 2002. С.3037.
10. АпрелеваВ.А. Музыка как выражение и предвосхищение культуры. Санкт-Петербург: Инфо-да, 2003. 380с.
11. АпуневичО. Композитор Іван Карабиць // Молодь України. 1973. 29квітня.
12. АрабаджянА.З. Зарубки на времени. Москва: Институт востоковедения РАН, 1998. 200с.
13. АрановскийМ.Г. Синтаксическая структура мелодии. Москва: Музыка, 1991. 317с.
14. Аристотель. Поэтика. Москва: ГИХЛ, 1957. 182с.
15. АсафьевБ.В. Музыкальная форма как процесс. Ленинград: Музыка, 1971. 376с.
16. АсафьевБ.В. Речевая интонация. Москва; Ленинград: Музыка, 1965. 136с.
17. БанковскаяН. До-вербальное бытие художественного слова // Язык и культура. Киев: Изд. дом Д.Бураго, 1994. С.1520.
18. БаранівськийВ. Проблеми духовності особистості в сучасному українському суспільстві // Духовність і художньо-естетична культура. Т.14а. Київ: НДІ Проблеми людини. С.6975.
19. БарсоваИ. Музыка. Слово. Безмолвие // Слово и музыка. Научные труды МГК им.П.И.Чайковского. Кафедра истории русской музыки. Памяти А.В.Михайлова. Москва, 2002. С.9398.
20. БартР. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. с франц. Москва: Прогресс, 1989. 616с.
21. БахтинМ.М. Вопросы литературы и искусства. Москва: Художественная литература, 1975. 504с.
22. БахтинМ.М. Искусство и ответственность // Работы 20‑хгодов. Киев: Firm Next, 1994. 383с.
23. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1986. 445с.
24. Башляр Г. Фрагменти поетики вогню. Пер. з франц. Xаркiв: Фолiо, 2004. 143с.
25. БеличенкоА. Мифология языка, или обладает ли язык творческими потенциями // Мова і культура. Вип.1. Т.3. Київ: Вид. дім Д.Бураго, 2000. С.2633.
26. БелоусоваВ.А. Cимметрия в музыке: Дисс. канд.иск. 17.00.02. Москва, 1995. 153c.
27. БелыйА. Критика. Эстетика. Теория символизма. Т.2. Москва: Искусство, 1994. 571c.
28. БердяєвН.А. Философия свободного духа. Москва: Республика, 1994. 480c.
29. БереговаО. Кому довіряти музику // Голос України. 2001. 27січня.
30. БереговаО. Проблематика творчості сучасних українських композиторів у контексті ідей постмодернізму // Українське музикознавство. Вип.30. Київ: Держ. акад. керівних кадрів культ. і мист. 2001. С.151156.
31. БережнаО. Культура сучасної доби: проект постмодернізму // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Вип.3. Ч.1. С.242249.
32. БиблерВ. Понимание Л.С.Выготским внутренней речи и логика диалога (ещё раз о предмете психологии) // ВыготскийЛ.C. Мышление и речь. Москва: Лабиринт, 1996. С.363372.
33. БілашО.І. Музика слова // Б.Олійник. Мелодія. Kиїв: Дніпро, 1977. С.26.
34. БлизнюкА.С. Системи віршування. Житомир, 1998. 44c.
35. БобровскийВ.П. Тематизм как фактор музыкального мышления. Вып.1. Москва: Музыка, 1989. 266с.
36. БоканьВ.А. Культурологія. Київ: МАУП, 2000. 134с.
37. БокийI. Не похитнувся у вірі і слові // Б.Олійник. Таємна вечеря. Київ: Парламентське видавництво, 2000 С.524.
38. БондаренкоТ.А. Изменчивость соотношения горизонтали и вертикали как отражение закономерности музыкального мышления // Музыкальное мышление. Киев: Музична Україна, 1989. С.93102.
39. БоровикМ. Симфонічні твори // Музика. 1976. №3.
40. БрынихМ. Ушёл лучший лирик поколения шестидесятников // Газета по-киевски. 2004. 27мая.
41. БрюханцеваН. Фантазия: философско-антропологические аспекты // Вестник Томского гос. пед. ун-та. Вып.4. 2002. №4. С.612.
42. БугеркоЯ. Психологічні аспекти проблеми інтелігентності // Мова і культура. Вип.1. Т.1 Київ: Вид. дім Д.Бураго, 2002. С.2228.
43. БузникМ. Шекспір чи не Шекспір // Культура і життя. 1981. 5квітня.
44. БуковскийВ. Письма русского путешественника. New York, 1981. 268c.
45. БукрєєваІ.В. Унікальність культур у контексті ентелехії тотожності та відмінності: Автореф. канд. філос. наук. 09.00.04. Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна, 2002. 19с.
46. БурогоС.Б. Діалектика мови й літературознавчий аналіз мелодії вірша: Автореф. докт. філол. наук. 10.02.19. Київ: Київський університет ім.Тараса Шевченка, 1993. 43с.
47. БурагоС.Б. Музыка поэтической речи. Київ: Дніпро, 1986. 181с.
48. БурбанВ. Поэтическая планета Б.Олийныка в пространстве и времени // Зеркало недели. 2004. 17апреля.
49. БыковаС.И. Конформизм и нонконформизм: исторический экскурс в прошлое во имя будущего // Интеллигенция России в конце ХХвека: система духовных ценностей в исторической динамике. Екатеринбург: Уральский гос. ун-тет им.А.М.Горького, 1998. С.6468.
50. ВасильеваН. Типовые музыкальные формы и логос времени-пространства: Дис. канд. иск. 17.00.02. Москва: Рос. акад. муз. им.Гнесиных, 1991. 142с.
51. Васина-ГроссманВ.А. Вечер вокальных премьер // Советская музыка. 1984. №8. С.3134.
52. Васина-ГроссманВ.А. Музыка и поэтическое слово. 1.Ритмика. Москва: Музыка, 1972. 150с.
53. Васина-ГроссманВ.А. Музыка и поэтическое слово. 2.Интонация. 3.Композиция. Москва: Музыка, 1978. 368с.
54. ВелецкаяН.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. Москва: Наука, 1978. 238с.
55. ВдовиченкоО. Вокальный цикл И.Карабица «На берегу вечности». Дипломная работа. КГК им.П.И.Чайковского, 1979. 50с.
56. ВерещагінБ. Мелодії бентежний світ // Молодь України. 1981. 15листопада.
57. ВинерН. Кибернетика и общество / Пер. с англ. Москва: Изд. иностр. лит., 1958. 200с.
58. ВиноградовВ.А. Сингармонизм и фонология слова: Автореф. канд. филол. наук 10.02.19. Москва: Институт языкознания АН СССР, 1966. 20с.
59. ВинокурН.Г., КаганР.А. Пушкин в музыке. Москва: Советский композитор, 1974. 375с.
60. ВласовА.И. Записки из рухнувшего дома. Москва: Информпечать, 1998. 256с.
61. ВоА. Классическая музыка. Новое восприятие. Москва: ТОО Внешсигма, 1997. 144с.
62. ВодянаП.М. Основи віршування. Миколаїв: Держ. пед. ун-т, 2002. 92с.
63. ВолковаЕ.В. Пространство символа и символ пространства в работах Ю.М.Лотмана // Вопросы философии. 2002. №11. С.149164.
64. ВоронинаЕ.В. Теоретическая культурология. Саранск.: Изд. Мордовского ун-та, 2001. 208с.
65. В поисках нового мировидения / И.Пригожин, Е. и Н.Рерихи. Москва: Знание, 1991. 64с.
66. ГайсинаЮ. Понятие «архетип» и некоторые аспекты функционирования архетипического в современных проявлениях традиционной культуры // Философия и музыка. Сборник трудов. Вып.163. Москва: РАМ им.Гнесиных, 2004. С.2546.
67. ГареевМ.А. Афганская страда. Москва: Инсан, 1999. 416с.
68. ГегельГ. Феноменология духа // Система наук. Пер. с нем. Т.1. Санкт-Петербург: Наука, 1999. 443с.
69. Герасимова-ПерсидскаяН.А. Выход к новым принципам пространственно-временной организации музыки в переломные эпохи // Музыкальное мышление. Киев: Музична Україна, 1989. С.5463.
70. ГончарО. Читаючи Бориса Олійника // ОлійникБ. Вибрані твори. Т.1. Київ: Дніпро, 1985. С.38.
71. ГоральськийА. Теорія творчості. Пер. з польськ. Львів.: Каменяр, 2002. 144с.
72. ГордійчукМ. Всевладна господиня музика // Культура і життя. 1983. 20березня.
73. ГорлачЛ. Поет завжди поет // Літературна Україна. 1985. 2листопада.
74. ГригоренкоП. В подполье можно встретить только крыс. Нью-Йорк, 1981. 844с.
75. ГригоренкоП. Мысли сумасшедшего. Амстердам, Фонд им.Герцена. 1973. 336с.
76. ГригорьеваА. Камерная вокальная музыка: поиски и обретения // Музыкальная академия. 1997. №2. С.4355.
77. ГригорьеваГ.В. Стилевые направления в русской советской музыке 5070‑хгодов: Автореф. докт. иск. 17.00.02. Моск. гос. консерватория им.П.И.Чайковского. Москва: 1985. 44с.
78. ГригорьеваГ.В. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины ХХв. Москва: Советский композитор, 1989. 208с.
79. ГужваВ. Домінанти поета // Літературна Україна. 1970. 15вересня.
80. ГуляницкаяН.С. Современное учение о гармонии: Дис. канд. иск. 17.00.02. Москва: 1975. 162с.
81. ДабаеваИ.П. Анализ поэтического текста как необходимый компонент целостного анализа вокального произведения: Автореф. канд. иск. 17.00.02. Моск. гос. консерватория им.П.И.Чайковского. Москва: 1985. 17с.
82. ДемиденкоВ.К. Совість. Київ: Наук.-мет. центр серед. освіти, 2000. 86с.
83. Дерев’янкоТ. Проблеми синтезу парадигмальних форм моралі // Актуальні С.315.
84. Дерев’янкоТ. Моральна творчість як духовна практика // Україна на порозі третього тисячоліття. Т.15. Київ: НДІ Проблеми людини, 1999, С.362366.
85. ДжагацпанянК. О закономерностях воздействия ритма словесной речи на вокальную и инструментальную мелодику: Автореф. канд. иск. 17.00.02. ВНИИ искусствоведения Москва: 1981. 26с.
86. ДзюбаІ. Насправді було так. Львів.: НАН України, 2001. 74с.
87. ДзюбаІ. Чужої вини не буває: про твір, якого чекали // Літературна Україна. 1987. 1жовтня.
88. ДубинецЕ. Графическая поэзия и графическая музыка // Слово и музыка. Научные труды МГК им.П.И.Чайковского. Кафедра истории русской музыки. Памяти А.В.Михайлова. Москва: 2002. С.129144.
89. ЕвинИ.А., КобляковА.А. Проблема распознавания и структура музыкального лада // Музыка и категория времени. Григорьевские чтения. Москва: АСМ, 2003. С.104106.
90. ЕвинИ.А. Синергетика мозга и синергетика искусства. Москва: ГЕОС, 2001. 164с.
91. ЕвинИ.А. Что такое искусство с точки зрения физики? Москва: ГЕОС, 2000. 144с.
92. ЕльцинБ.Н. Исповедь на заданную тему. Ленинград: Час пик, 1990. 191с.
93. ЕрмаковаГ.А. Музыкознание и культурология (на материале отечественной науки): Дис. докт. иск. 17.00.02. Моск. гос. консерватория им.П.И.Чайковского Москва, 1992. 329с.
94. ЕрохинаЛ.В. К проблеме стилевого многообразия камерных вокальных жанров (московская композиторскоя школа 7080‑хгодов ХХвека): Дис. канд. иск. 17.00.02. Москва, 1996. 234с.
95. ЄрмаковаГ. Високе слово митець // Вечірній Київ. 1980. 25квітня.
96. ЄрмаковаГ. Заклинання вогню // Музика. 1980. №3. С.910.
97. ЄрмаковаГ. Співзвучність часу // Вечірній Київ. 1978. 29листопада.
98. ЄшкілєвВ. Батьківщина як втрата // Україна молода. 2004. 11серпня.
99. ЖирмунскийВ.М. Теория стиха. Ленинград: Советский писатель, 1975. 664с.
100. ЖулинськийМ. «О, слів жорстока і солодка влада» // Б.Олійник. Планета Поезія. Київ: Дніпро, 1983. С.38.
101. ЗадерацкийВ.В. Культура и цивилизация // Советская музыка. 1990. №9. С.614.
102. ЗакВ. Мой журнал юбиляр! // Музыкальная академия. 2003. №1. С.5758.
103. ЗарецкаяЕ.Н. Риторика: теория и практика речевой коммуникации. Москва: Дело, 1998. 480с.
104. ЗарудкоВ. Типы вокального мелоса и их преломление в советской камерной и ораториальной опере 6070‑хгодов // Музыкальная культура братских республик СССР. Киев: Музична Україна, 1982. С.2947.
105. ЗасенкоП. Олійнику 60 // Літературна Україна. 1995. 2листопада.
106. ЗасенкоП. Отче наш, огню мій // Літературна Україна. 1979. 16жовтня.
107. ЗинькевичЕ.С. Идущие на смену // Советская музыка. 1976. №12. С.1422.
108. ЗинькевичЕ.С. От «истории-рассказа» к «истории-проблеме» // Музыкальная академия». 2000. №1 С.8489.
109. ЗінченкоН. Диво І.Карабиця // Хрещатик. 2003. 24січня.
110. ЗінькевичО.С. Пошуки і відкриття // Музика. 1975. №6. С.911.
111. ЗубІ. Борис Олійник // Історія української літератури ХХстоліття. Київ: Либідь, 1998. С.142144.
112. ИльинаА. Внестилевое и индивидуальный стиль в творчестве В.Сильвестрова // Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського. Вип.38. 2004. С.236241.
113. ІваницькаЯ. Пам’яттю смерть перемігши // Дзеркало тижня. 2003. 25січня. С.19.
114. ИсуповК. Тезаурус запечатленный // Silentium. Вып.3. Санкт-Петербург: ФКИЦ «ЭЙДОС», 1996. С.593605.
115. ІльницькийМ. У дзеркалі поеми // Б.Олійник. Поеми. Київ: Дніпро, 1983 С.29.
116. ІльницькийМ. На спокій права не дано. Київ: Молодь, 1980. 112с.
117. ІсьяноваЛ. Педагогічні принципи та основи теорії мистецтва О.Лосєва // Мистецтво та освіта. 1999. №3. С.5861.
118. ЙоркінВ. Проблеми міжособистісної взаємодії учасників сумісної діяльності в процесі спілкування // Теоретичні та практичні питання культурології. Вип.3 Запорізький обласний інститут вдосконалення вчителів, 2000. С.2734.
119. КагарлицкийЮ. О фарсах вообще и о фарсах Филдинга в частности // ФилдингГ. Фарсы. Москва: Искусство, 1980. С.534.
120. КарабицИ. Симфония наших свершений // Комсомольская правда. 1981. 25грудня.
121. КарабицьІ. Інтерв’ю для газети «Вісті з України». 1995. 15березня.
122. КатунинаН. Духовные истоки человеческого счастья и смыслообразующая роль культуры // Вестник Томского гос. пед. ун-та. Вып.4. №4. С.5663.
123. КацБ.А. «Стань музыкою,слово!» Ленинград: Советский композитор, 1983. 152с.
124. Київ. Енциклопедичний довідник / За ред. А.В.Кудрицького Київ: УРЕ, 1981. 736с.
125. КирилюкБ. Б.Олійник почесний громадянин Києва // Літературна Україна. 2002. 16червня.
126. КирилюкБ. Б.Олійнику 60 // Літературна Україна. 1995. 2листопада.
127. КиричукО., РоменецьВ. Основи психології. Київ: Либідь, 2002. 630с.
128. КирчикИ. Проблемы анализа музыкального времени-пространства // Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа. Киев: Музична Україна, 1988. С.8595.
129. КиселеваО.А. Феномен человеческой жизни. Киев: Наукова думка, 1994. 84с.
130. КимСуКван. Бахтин и Лотман: диалог о диалоге // Реальность и субъект. Т.6. №3. 2002. С.6673.
131. КлаудГ., ТаунсендД. Фактор матери. Пер.с англ. Москва: Триада, 2003. 336с.
132. КлимовГ.А. Архетип // Большая советская энциклопедия. Т.2. Москва: 1970. С.270.
133. КлочекГ.Д. Поетика Б.Олійника. Київ: Радянський письменник, 1989. 332с.
134. Книга про матір. Українські поети ХІХХХст. Антологія / Упорядн. В.Л.Чуйко. Київ: Криниця, 2003. 319с.
135. КоваленкоА.Б. Психологія розуміння. Київ: Геопринт, 1999. 184с.
136. КовальчукМ. Символічний лад української культури. Київ: Знання України, 2002. 161с.
137.