ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ : Психологические аспекты формирования исполнительского художественного мастерства

Краткое описание

Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського

На правах рукопису
УДК 781.1:787.6

БІЛОУС Владислава Павлівна

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
доктор мистецтвознавства, професор
Микола Андрійович Давидов

Київ - 2005

ЗМІСТ
ВСТУП .............................................................................................................3
Розділ 1. ВИКОНАВСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ ТА ЇЇ СТРУКТУРА ....8
1.1. Поняття майстерність”.................................................................8
1.2. Структура виконавської майстерності..........................................10
Розділ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ
ВИКОНАВСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ........16
2.1. Роль пізнавальних психічних процесів у розвитку
музичних здібностей та художньої майстерності ......................19
2.1.1. Відчуття .............................................................................21
2.1.2. Сприймання .....................................................................35
2.1.3. Пам’ять ..............................................................................44
2.1.4. Мислення ..........................................................................70
2.1.5. Уява ...................................................................................74
2.1.6. Увага ................................................................................ 77
2.2. Здібності ....................................................................................... 84
2.2.1. Загальні здібності (інтелігентність) ...............................84
2.2.2. Специфічно музичні здібності .......................................86
Розділ 3. ЕМОЦІЙНО-МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ
ВИКОНАВСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ .......101
3.1. Почуття (емоції) і їх роль в музичній діяльності ....................103
3.2. Мотиви музичної діяльності і їх значення у формуванні
майстерності музиканта .............................................................137
Розділ 4. ТЕМПЕРАМЕНТ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
У ФОРМУВАННІ МУЗИЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ........... 153
4.1. Психологічна характеристика типів темпераменту ................156
4.2. Індивідуальний стиль діяльності .............................................. 168
ВИСНОВКИ ................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............................................180

ВСТУП

Кожен музикант мріє про досягнення у своїй діяльності найвищих вершин майстерності. Однак всі музиканти без винятку зустрічаються з проблемами як і що треба зробити, щоб бути в доброму настрої на концертах, як опанувати хвилювання, як працювати, щоб вивчити свій репертуар, як зрозуміти слухача музики, щоб задовольнити його музично-естетичні потреби, що робити, а чого не треба, щоб досягти успіху і визнання своєї артистичної діяльності.
Якість виконання твору музикантом-інструменталістом залежить від багатьох чинників, серед яких найважливішими є: музичні здібності, технічна та художня майстерність, яка суттєво залежить і від багатьох суб’єктивних та об’єктивних факторів. Серед суб’єктивних чинників, як найбільш істотні, можна виділити емоційний, фізичний стан музиканта, стан його здоров’я, рівень вивчення твору та ін. До важливих об’єктивних факторів можна віднести якість та технічний стан музичного інструмента, гігієнічні та фізичні умови виступу, ін. Разом з тим для переважної більшості педагогів, які прагнуть підготовити виконавця високого рівня, на перший план виступають музичні здібності. Очевидним є те, що про високу якість виконання твору можна говорити тоді, коли музичні здібності виступають у єдності з виконавською майстерністю. Формування майстерності вимагає копіткої праці не тільки музиканта-виконавця, але й його педагога, використання все новіших підходів та методів навчання.
Однією з проблем розвитку інструментального музикознавства взагалі і домрового зокрема є узагальнення передового виконавського і педагогічного досвіду. Не дивлячись на те, що в цьому плані існують напрацювання (М.Геліса, М.Давидова, М.Лисенка, Б.Міхеєва, ін.), однак спеціального дослідження, спрямованого на обгрунтування психологічних основ виконавської майстерності в домровій літературі не існує. Тому своє дослідження ми спрямували на вияснення феномену музично-виконавської майстерності, на пошуки чинників, від яких вона залежить, та способи її формування. Саме у цьому ми вбачаємо і актуальність, і новизну постановки теми у цій праці.
Актуальність теми.
Оволодіння майстерністю вимагає від музиканта великих зусиль і багато часу. Так склалося, що при підготовці професійних музикантів-домристів в різних навчальних закладах від давна всі зусилля спрямовуються лише на формування технічної майстерності. Аналіз літератури, спостереження і власний досвід показують, що проблема музичної майстерності розроблена недостатньо. Вимагають вивчення структури майстерності та чинників, які її детермінують [126].
Винятком в якійсь мірі є проблема технічної майстерності музиканта (переважно скрипаля, піаніста). Можна зустріти окремі праці, присвячені проблемі музичних здібностей, серед яких центральне місце займає праця Б.М.Тєплова, опублікована ще на початку 50-х років минулого століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно плану науково-дослідної діяльності кафедри народних інструментів Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. Вона відповідає темі №18 Музичне виконавство: історія та теорія” перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім..П.І.Чайковського на 2000-2006 р.р.
Мета дослідження.
Сучасний стан розвитку цивілізації викликав в суспільстві такий темп життя і діяльності, що кожна людина змушена досягати вищих результатів і за коротший час. Це наклало свій відбиток як на процес підготовки професійних музикантів, так і на музичну діяльність артистів. Потрібно вести пошуки, щоб формування виконавської майстерності музиканта було більш ефективним і вимагало менше зусиль як власних, так і педагога.
Вирішення проблеми удосконалення виконавської майстерності має сенс не тільки для музиканта, бо оптимізує процес вивчення нових творів та удосконалює концертну діяльність, але також і для слухача, бо підвищення якості виконання твору обумовлює і виникнення адекватних слухацьких переживань, почуттів та емоційних станів.
Сьогодні вже недостатньо наполягати на вдосконаленні техніки гри. Треба максимально використати психічні можливості виконавця. Це полегшує процес удосконалення техніки гри на інструменті в комплексі з процесом опанування художньою якістю виконання. Тому ми спробували порушити не розв’язані проблеми формування художньої майстерності виконавця, а також намітити конкретні напрямки цілеспрямованої роботи над їх вирішенням.
Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:
1. Провести аналіз стану вивчення проблеми формування виконавської художньої майстерності музиканта-інструменталіста.
2. Опрацювати визначення поняття музична майстерність*.
3. Визначити структуру музичної (виконавської) майстерності.
4. Визначити чинники, що обумовлюють виконавську майстерність музиканта-інструменталіста.
Об’єктом дослідження є виконавська діяльність музиканта-інструменталіста, зокрема домриста.
Предметом дослідження є виконавська художня майстерність, структура та психологічні фактори, що впливають на її формування.
Методологічною основою роботи є фундаментальні положення психології та психофізіології; принципи: детермінізму, єдності особистості, діяльності та свідомості (О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн); системного підходу у вивченні особистості (Б.Г.Ананьєв, Б.Ф.Ломов), в тому числі з позиції теорії функціональних систем (П.К.Анохін) і психологічного та психофізіологічного змісту професійної діяльності (К.К.Платонов, Б.О.Федоришин і інші). В дисертаційній роботі також використовуються теоретичні положення та підходи, напрацьовані як класиками музикознавчої думки (Д.Антоновича, М.Грінченка, М.Лисенка, Б.Тєплова та ін.) та сучасними (М.А.Давидова, В.Г.Москаленка), так і зарубіжними дослідниками (Я.Вєршиловського, Т.Вроньського, М.Мантужевської).
Методом дослідження є аналіз наукової літератури, спостереження за процесом психологічної підготовки виконавців у спеціальних класах та узагальнення власного виконавського і педагогічного досвіду.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
1. Вперше обгрунтовано виконавську майстерність як складну структуру, що визначається не лише рівнем технічної майстерності музиканта, а пізнавальною, емоційно-мотиваційною сферами та індивідуально-типологічними властивостями.
2. Показано залежність майстерності виконавця від багатьох психологічних взаємодіючих чинників, що можуть призводити і до компенсаційних ефектів.
3. Запропоновано нові властивості переживань, специфічні в емоційній сфері музикантів лабільність і динамічність почуттів.
4. Розроблено психологічні характеристики типів темпераменту музиканта-виконавця.
Теоретичне значення дослідження:
1. Опрацьовано визначення поняття музична майстерність.
2. Визначено структурні компоненти музичної майстерності музиканта-інструменталіста.
3. Визначено психологічні чинники, від яких залежить рівень виконавської майстерності.
Практичне значення дослідження. Враховуючи запропоновану структуру виконавської майстерності музиканта-інструменталіста, чинники, що впливають на її рівень, та психологічну характеристику типів темпераменту виконавця можна:
- більш ефективно і швидко самостійно удосконалювати власну майстерність;
- оптимізувати педагогічний процес підготовки професійних музикантів-інструменталістів у музичних навчальних закладах;
- навчитися формувати власну емоційну сферу;
- опрацювати індивідуальний стиль діяльності.
Особистий внесок. Основні наукові положення дисертації розроблено самостійно.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, доповідалися на засіданнях кафедри народних інструментів Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського (20.09.2002 р. та 28.11.2003 р.), на міжнародних наукових конференціях: Академічне народно-інструментальне мистецтво України ХХ-ХХІ століть” (Київ, 23-28 березня 2003 р.), Історія музикознавства та сучасна наука” (Київ, 26-27 січня 2004 року), на IV науково-практичній конференції українського товариства аналізу музики Стиль та позастильове у композиторській та музично-виконавській творчості” (Київ, 11-15 листопада 2003 року).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 статті, в яких висвітлено основний зміст дисертації.

· Поняття музична майстерність та музично-виконавська майстерність нами розглядаються як ідентичні

Список литературы

ВИСНОВКИ
Музика особливий вид мистецтва, який з величезною силою впливає на емоційну сферу людини.
Музикант-інструменталіст може донести емоційний зміст музичного твору до слухача за допомогою виконавської техніки. Це є умова необхідності. Умовою достатності виступає художня майстерність музиканта. Він передає емоційний зміст твору не тільки технічними засобами гри, а й усім своїм тілом (мімікою, позами, рухами, ін.).
Зрозуміло, що якість виконання музичного твору залежить від таких основних чинників: музичні здібності, технічна та художня майстерність. Однак вона суттєво залежить і від багатьох інших суб’єктивних та об’єктивних факторів. Серед суб’єктивних чинників за найбільш істотні можна виділити емоційний, фізичний стан музиканта, стан його здоров’я, рівень вивчення твору та ін. До важливих об’єктивних факторів можна віднести якість та технічний стан музичного інструмента, гігієнічні та фізичні умови виступу та ін. Разом з тим, питання особливого значення навіть для переважної більшості педагогів, які прагнуть підготовити виконавця високого рівня, на першому плані виступають музичні здібності в однозначному їх розумінні виконавська техніка, перцепція музики (особливо висота звуків, тембр і темп) та музична пам’ять [126]. Формування музичної майстерності вимагає великої і копіткої праці не тільки музиканта-виконавця, але й його педагога, наставника. Інструментальне виконання це спеціальність, у якій особистість може виразити себе найповніше. Ця спеціальність вимагає участі усіх систем організму виконавця: нервової системи, інтелекту, емоційної та вольової сфери, характеру, вміння спрямовувати себе в бажаному напрямку. Все це вимагає в процесі оволодіння музичною майстерністю використання відповідних підходів та методів навчання. Може трохи дивно сприймати слова відомого польського педагога-скрипаля Т.Вроньського про те, що У порівнянні з тими способами [які застосовуються у підготовці і вихованні спортсменів В.Б.] наші методи підготовки інструменталістів є типу мало не середньовічного. [] Більшість педагогів навчає так, як його навчали в молодості” [168, с.12]. Хоч варто зазначити, що не один педагог чи музикант-виконавець звертається до науки, шукаючи допомоги в удосконаленні свого мистецтва. Тому свою дослідницьку діяльність ми спрямували на аналіз наукової літератури (перш за все психологічної), щоб вияснити феномен музичної майстерності, знайти чинники, від яких вона залежить, та способи її формування.
Теоретичне дослідження дозволило:
1. Опрацювати поняття музично-виконавська майстерність.
Музично-виконавська майстерність це властивість особистості, яка сформована в процесі професійної підготовки та виконавської діяльності і проявляється в ній як вищий рівень засвоєних вмінь, гнучких навичок та інтерпретаторської творчості.
2. Визначити поняття структури музичної майстерності виконавця та її компоненти.
Під структурою музичної виконавської майстерності ми розуміємо систему таких елементів, яка забезпечує виконання музичного твору на високому технічному та художньому рівні.
На нашу думку, структура виконавської майстерності включає такі компоненти: теоретичний, технічний, художній та суспільно-психологічний (комунікаційний).
3. Зробити аналіз найбільш відомих підходів до змісту та структури музичних здібностей.
Загальновідомо, значна більшість музикознавців, педагогів та музикантів-виконавців вважає, що досягнення успіху у виконавському мистецтві переважно залежить від специфічно музичних здібностей музиканта-інструменталіста і в меншій мірі від інших чинників (наприклад, властивостей, психічного стану особистості музиканта, тощо). Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що майстерність музиканта-інструменталіста залежить не тільки від його специфічно музичних здібностей, але й від загальних здібностей (інтелігенції). Цю залежність переконливо ілюструють слова відомого польського скрипаля та педагога Тадеуша Вроньського: Багаторазово асистуючи на іспитах з тих предметів [загальнонаукових В.Б.], я спостерігав, що найкраще їх опановують студенти з середніми і низькими здібностями! Часом, як вибрик натури, траплявся особливий випадок: дуже здібний студент в обидвох напрямках, художньому і науковому, завжди був найбільш цікавою особистістю і подавав надії найкращого художнього розвитку. Це саме спостерігав серед педагогів, але такий змішаний тип” взагалі почуває себе чужим серед колег: артисти вважають його переважно за мудреця”, музикознавці за дилетанта, а часто і за шарлатана” [168, с.15].
4. Визначити місце і значення пізнавальних психічних процесів у музичній майстерності виконавця, а особливо у його художній майстерності.
Значна кількість теоретиків, педагогів та музикантів-виконавців навіть сьогодні вважають психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву та увагу) за окремі здібності, що обумовлюють специфічно музичні здібності. В дійсності ж ці психічні процеси виступають як чинники, що детермінують рівень розвитку музичних здібностей. В психологічних структурах музичних здібностей багатьох авторів окремі психічні пізнавальні процеси виступають як структурні компоненти, які не мають суттєвого значення. Це обумовило необхідність характеристики психічних пізнавальних процесів, розкриття їх значення для музичної майстерності виконавця. В цьому контексті при розгляді кожного з процесів музиканту-інструменталісту даються поради як оптимально використати свої потенційні можливості при оволодінні художньою виконавською майстерністю.
5. Розкрити емоційну сферу музиканта-виконавця, властивості його почуттів та їх значення для формування художньої майстерності.
Емоційна сфера музиканта-інструменталіста має особливе значення в процесі формування його художньої майстерності. Почуття це особливий психічний стан людини, коли перцепція і розуміння, знання виступають в єдності з особистим відношенням до того, що вона сприймає і розуміє. Музичний твір викликає певні почуття не тільки у людини, яка сприймає музику, але й у самого виконавця. Існує думка певної частини педагогів про те, що емоційний зміст музичного твору сам формує художню майстерність виконавця. Наприклад, Тадеуш Вроньський прямо стверджує, що ...функцію формування художньої сторони музиканта залишаємо виключно творам, розраховуючи на їх вплив на уяву особи, що вчиться” [168, с.15].
В емоційній сфері музиканта-виконавця, крім відомих властивостей почуттів, велике значення має ще одна властивість переживань, яка в загальній психології залишається непомітною. Це лабільність почуттів (переживань), яка полягає у швидкості і легкості зміни переживань музиканта різного змісту та якості.
Музиканти в цілому є людьми нервовими, легко і швидко збудливими; їх емоційне життя є багатшим, ніж у представників інших професій, вони більш вразливі на клопоти, горе та невдачі. Життя рідко складається так, щоб ніщо їх не дратувало і не мучило. Тим часом виконавець мусить щоденно працювати над удосконаленням, або хоч над підтримуванням своєї майстерності. Часто він змушений виконати ту працю тоді, коли його розум та нервова система є не в найкращій формі. Тому для артиста великим ворогом є один з видів емоційного стану хвилювання. Наші дослідження дозволили дати характеристику цього стану і, що дуже важливо, на що хвилювання може мати позитивний вплив та поради музиканту-виконавцю як можна боротися з його негативними проявами.
6. Виділити і охарактеризувати мотиви музичної діяльності взагалі і підвищення художньої майстерності зокрема.
В практиці підготовки музикантів-інструменталістів, а потім підвищення художньої майстерності, формуванню відповідних мотивів не приділяється достатньої уваги. Проте мотиви виступають двигунами” будь-якої діяльності, а особливо тієї, яка пов’язана з великими емоційними напруженнями. Виконавська діяльність музиканта-інструменталіста, як жодна інша, саме відноситься до такого виду діяльності. Мотивація це відповідь на питання: Чому?” Існує багато теорій мотивації, але, на жаль, не багато однозначних і певних відповідей на це питання.
Не можна говорити про формування виконавської майстерності, якщо не розглядати участі у цьому процесі мотивації, бо вона обумовлює збудження енергії музиканта, спрямовує його зусилля на визначену мету, вибіркову концентрацію уваги на істотні подразники (при одночасному зниженні вразливості на несуттєві подразники), конкретні реакції в організований зразок або послідовність, витривале продовження виконання сформованих певних дій поки не зміняться умови, що їх започаткували. Тому в роботі на тлі загальної характеристики мотивації особливу увагу було звернено на специфічні в музично-виконавській діяльності мотиви, їх місце і значення в досягненні вершин художньої майстерності.
7. Здійснити аналіз з точки зору виконавської діяльності музиканта-інструменталіста такого генетично обумовленого чинника, що впливає на характер і динаміку діяльності (в тому числі й музичної), як темперамент з його основними психологічними властивостями. Такий аналіз допоміг опрацювати характеристики типів темпераменту виконавця, виділяючи в них сильні та слабкі сторони. Знання свого типу темпераменту допомагає музиканту оптимально використати власні потенційні можливості, а також бути готовим на випадок, коли треба врахувати і слабкі сторони своєї істоти. Ці знання є дуже придатними при свідомому опрацюванні індивідуального стилю діяльності, що є необхідною умовою оволодіння високою виконавською майстерністю (як технічною, так і художньою).
На основі проведених досліджень можна дати такі практичні поради музикантам, які прагнуть досягти високого рівня виконавської майстерності. Порядок викладення цих порад не визначає їх ієрархії. Кожна з них має своє більше чи менше значення в процесі формування майстерності. Отже:
1. Покохай своє хвилювання воно може мобілізувати до кращого виконання.
2. Працюй систематично, але не механічно, пам’ятаючи, що чим менша систематичність, тим сильніше буде хвилювання.
3. Під час вправ, як можна частіше, уявляй ситуацію публічного виступу (цьому може допомагати одяг, в якому виступатимеш).
4. Намагайся думати та переконувати себе, що вправи ефективно вплинуть на результати.
5. Повір у власні можливості якісної гри.
6. Переконуй себе, що можеш добре заграти, але не очікуй, що заграєш краще, ніж завжди. Відкидай думки, що зробиш помилку або заграєш погано. Не бійся помилок вони властиві навіть найкращим виконавцям.
7. Слухай свою гру і грай так, щоб тобі вона подобалася, грай більше для себе, ніж для слухача.
8. Опрацюй основні способи релаксації. Це дозволить контролювати напруження м’язів та знайти найкращий для себе спосіб підготовки до виступу.
9. Не довіряй пам’яті лише одного виду. Під час вправ використовуй різноманітні види пам’яті.
10. Пам’ятай, що важкі фрагменти твору за допомогою вправ можуть стати легкими.
11. Перевіряй якість вивчення твору, починаючи з різних місць.
12. Вивчай (тренуй) твір в уяві.
13. Шукай у виконанні твору радість, не бійся виражати свої почуття.
14. Не трактуй слухачів як своїх ворогів. Пам’ятай, вони на твоїй стороні; своєю грою справляєш їм приємність.
15. Не перебільшуй значення невдалого виступу (програний бій це не програна війна).
16. Перед виступом не розігруйся довго на творі, який будеш виконувати.
17. Розраховуй час так, щоб твір, який виконуватимеш публічно, міг відлежатися”.
18. Використовуй різноманітні форми поведінки, які відволікають увагу від стресових ситуацій (наприклад, прогулянки, виконання фізичних вправ, зустрічі з друзями, тощо).
19. Запрошуй на свої виступи осіб, які запевняють тобі почуття безпеки.
20. Старайся грати там, де тільки можливо. Тренуй” свою гру в різноманітних умовах.
Запропоновані поради не вичерпують усіх можливих способів, які забезпечують ефективність дій, спрямованих на підвищення рівня музичної майстерності. Збагачення власного досвіду (життєвого і виконавського) у цьому плані детермінує опрацювання власних способів з урахуванням індивідуальних властивостей.
Зрозуміло, виконавська музична діяльність є своєрідною творчістю. Ця творчість тим багатша, чим вищий рівень майстерності музиканта (як технічної, так і художньої).
Проблемою нашої роботи є художня майстерність виконавця. Варто зауважити, що художня майстерність музиканта-інструменталіста це не атрибут професії, а специфіка його психічної структури. Тому ця робота присвячена психологічним аспектам художньої майстерності. Щоб досягти найвищих вершин музичної майстерності треба максимально використати свої можливості (навіть не стільки фізичні, скільки психічні). Однак, щоб ці можливості використати, треба багато і невтомно працювати. При цьому доречно пам’ятати такі слова: Таланти народжуються. Майстрами стають!”
У нашій праці розглянуто вузлові питання, що стосуються художньої майстерності музиканта-інструменталіста. Усвідомлюємо, що в одній праці висвітлити всі, навіть дуже важливі, аспекти неможливо. Є ще багато питань, пов’язаних з темою нашої роботи, вирішення яких дуже потрібне. Цікавим є профорієнтаційний аспект цієї проблематики: як підготовити людину та з якого віку розпочинати цю підготовку, щоб вона обрала музичну виконавську діяльність як діяльність професійну і щоб цей вибір справді був на все її свідоме життя. Це ставить перед нами завдання подальших пошуків розв’язування проблеми ефективності музичної професійної підготовки молоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Айзенк Г. Проверьте свои способности. Пер. с англ. А.Н.Лука и И.С.Хорола. Предисл. д-ра мед. наук проф. Ф.Д.Горбова. М.: Мир, 1972. 177 с.
2. Алексеев А.В. Себя преодолеть! Изд. 2-е, доп. и перераб. М.: Физкультура и спорт, 1982. 192 с.
3. Алякринский Б.С. О таланте и способностях (очерки по самовоспитанию). М.: Знание”, 1971. 175 c.
4. Арановский М.Г. Мышление, язык, семантика //Проблемы музыкального мышления: Сб. ст. /Сост. Б.С.Мейлах. М.: Сов. композитор, 1986. С.180-191.
5. Баевский Р.М. Прогнозирование состояний на грани нормы и патологии. М.: Медицина, 1979. 96 с.
6. Басов М.Я. Избранные психологические произведения. М.: Педагогика, 1975. 432 с.
7. Белоус В.В. Темперамент и деятельность. Учебное пособие. Пятигорск: Изд-во Пятигорского пед. ин-та, 1990. 118 с.
8. Бодалёв А.А. Восприятие человека человеком. Л.: ЛГУ, 1965.123с
9. Бодалёв А.А. Личность и общение. М.: Наука, 1983. 271 с.
10. Бреус С.Н. Сад мастера (Баянная школа Анатолия Семешко) //Музичний ландшафт України (регіони, школи, індивідуальності). Збірка наукових праць. Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А.С.Макаренка, 2000. С.30-53.
11. Бузунов В.А., Гребняк В.П., Молдавская С.И., Майдиков Ю.Л., Макаренко Н.В. Физиологические и психологические критерии профессионального отбора в профессиях, которые ставят особые требования к организму //Х съезд Укр. физиол. об-ва. К.: 1977. С. 41-42.
12. Булахова Л.А., Видренко А.Е., Городков Т.М., Коротоножкин В.Г., Рушкевич Е.А., Шапошников В.С. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека. К.: Здоров’я, 1980. 156 с.
13. Бурлина О.Я. О понятии «музыкальный интерес» //Музыка в социалистическом обществе. Л.: 1975. Вып. 2. С.63-73.
14. Василевська-Скупа Л.П. Особливості формування творчих здібностей майбутніх вчителів музики у вокальному класі //Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики еавчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми //Зб. наук. пр. /Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. Київ-Вінниця: ДОВ Вінниці, 2003. С.307-310.
15. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. М.: МГУ, 1984. 188 с.
16. Веккер Л.М. Психические процессы: В 2 т. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. Т.1. 334 с.
17. Венгер Л.А. Педагогика способностей. М.: «Знание», 1973. 96 с.
18. Вилюнас В.К. Основне проблемы психологической теории эмоций //Психология эмоций. Тексты. Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер. М.: Изд-во МГУ, 1983. С. 3-28.
19.Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: МГУ, 1990. 183 с.
20.Выготский Л.С. Развитие высших психических функций //Собр. соч. в 6 т. М.: Педагогика, 1983. Т.3. 328 с.
21. Вяткин Б.А. Роль темперамента в спортивной деятельности. М.: ФиС, 1978. 135 с.
22. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. материалы к курсу «Общая психология»: Учеб.пособие для студентов пед.ин-тов. М.: Просвещение, 1986. 272 с.
23. Гнесин М.Ф. Начальный курс практической композиции. Изд. 2-е. М.: Музгиз, 1962. 215 с.
24. Голубева Е.А. Безусловно- и условнорефлекторные характеристики индивидуальных различий и проблема рассщепления свойств нервной системы //Дифференциальная психология и её генетические аспекты. Под ред. Б.А.Никитюк. М.: Изд-во АПН СССР, 1975.
25. Голубева Э.А. Комплексное исследование способностей //Вопросы психологии. 1986. - № 5. С. 18-30.
26. Гоноболин Ф.Н. В мире мыслей и чувств. Минск: Нар.асвета, 1965. 240 с.
27. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. Изд. 2-е, доп. М.: Политиздат, 1989.319 с.
28. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. М.: Наука, 1970. 272 с.
29. Гусева Е., Медянников А. Связь психофизиологических особенностей с музыкальностью на начальных этапах обучения //Вопросы методики отбора на исполнительские отделения музыкальных вузов страны (тезисы докладов). Клайпеда: 1985. С. 68-70.
30. Давидов М. Інтерпретаційні аспекти виконавської майстерності //Науковий вісник. Музичне виконавство. Вип.2. К.: НМАУ, 1999. С. 88-98.
31.Давидов М.А. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. Київ: НМАУ, 1998. 224 с.
32. Давидов М.А. Проблеми розвитку академічного народно-інструментального мистецтва в Україні: Збірник статей. К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1998. 207 с.
33. Давидов М. Художня майстерність як синтез виражальних, технічних і артистичних засобів //Актуальні напрямки розвитку академічного народно-інструментального мистецтва. Матеріали Другої Всеукраїнської науково-практичної конференції. К.: МкіМУ, НМАУ, 1998. - С. 37-38.
34. Давидов М.А. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста: Навч. посібник для вищ. муз. навч. закладів. К.: Муз.Україна, 1997. 240 с.
35. Джаман Т.В. Психологічний аспект дитячої музичної творчості //Миротворча діяльність школи і вузу. Рівне: Тетіс, 1997. С.88-90.
36. Додонов Б.И. В мире эмоций. К.: Политиздат Украины, 1987.140с.
37. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологические проблемы готовности к деятельности. Минск: БГУ, 1976. 175 с.
38. Жариков Е., Крушельницкий Е. Для тебя и о тебе: Кн. для учащихся. М.: Просвещение, 1991. 223 с.
39. Изард К.Е. Эмоции человека. Пер. с англ. Под ред. Л.Я.Гофмана, М.С.Егоровой. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 439 с.
40. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови /Худож.-оформлювач С.А.Пятковка. Харків: Фоліо, 2002. 540 с. (Б-ка державної мови).
41. Йоркіна Є. Специфічні особливості виконання та інтерпретації музичних творів інструменталістами різних типів //Науковий вісник. Музичне виконавство. Вип.2. К.: НМАУ, 1999. С. 107-117.
42. Кабалевский Д. Воспитание ума и сердца: Кн. для учителя. 2-е изд., испр. и доп. М.: Просвещение, 1984. 206 с.
43. Калинина Н.П., Макушин В.Г., Полежаев Е.Ф., Славина С.Э. Физиологические и психологические основы труда. М.: Профиздат, 1974. 232 с.
44. Каменецкая З.И. О функциональном состоянии центральной нервной системы и двигательного аппарата при некоторых видах умственного труда //Гигиена труда и профзаболевания. 1971. - № 7. С.25-28.
45. Карпенко Л.А. Краткий психологический словарь. Под общ.ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. М.: Политиздат, 1985. 431 с.
46. Карцев И.Д., Халдеева Л.Ф., Павловик К.Э. Физиологические критерии профессиональной пригодности подростков к различным профессиям. М.: Медицина, 1977. 176 с.
47. Клецина И.С. Самореализация личности и гендерные стереотипы //Психологические проблемы самореализации личности. Вып. 2. СПб.: Изд-во СПбГУ, 1998. С.188-202.
48. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы: К психологическим основам научной организации труда, учения, спорта. Казань: Изд-во Казанского университета, 1969. 277 с.
49. Коган Б.М. Стресс и адаптация. М.: Знание, 1980. 64 с.
50. Коломинский Я.Л. Человек: психология. М.: Просвещение, 1986. 223 с.
51.Коломинский Я.Л. Человек среди людей. Минск: Нар. аскета, 1987. 237 с.
52. Кондаш О. Хвилювання: страх перед випробуванням. Пер. із словац. К.: Рад. школа, 1981. 170 с.
53.Косилов С.А., Леонова Л.А. Работоспособность человека и пути её повышения. М.: Медицина, 1974. 239 с.
54. Костюк А.Г. Восприятие мелодии: Мелодические параметры процесса восприятия музыки. К.: Наук. думка, 1986. 189 с.
55. Крижанівська В.В. Розумова діяльність і шляхи підвищення працездатності. К.: Здоров’я, 1980. 110 с.
56. Кузин В.С. Психология. Учебник. М.: Высш. школа, 1974. 280 с.
57. Кузьмина Н.В. Способности, одарёность, талант учителя. Л.: ЛГУ, 1985. 182 с.
58. Кучма В.Р. Принципы и критерии оценки напряжения функциональных систем организма в процессе трудовой деятельности //Гигиена труда и профзаболевания. 1992. - № 1. С.9-12.
59. Ладанов И.Д. Управление стрессом. М.: Профиздат, 1989. 144 с.
60. Леви В.Л. Искусство быть другим. М.: Знание, 1981. 207 с.
61. Леви В.Л. Искусство быть собой. Индивидуальная психотехніка. М.: Знание, 1991. 253 с.
62. Леви В.Л. Охота за мыслью.(Заметки психиатра). Изд. 2-е перераб. М.: Молодая Гвардия, 1971. 224 с.
63. Лейтес Н.С. Способности, труд, талант. М.: 1961. 32 с.
64. Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. М.: Педагогика, 1971. 279 с.
65. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М.: Политиздат, 1975. 304 с.
66. Леонтьев В.Г. Психолого-педагогические проблемы мотивации учебной и трудовой деятельности //Вопр. психологии. 1986. - № 5. С. 183-185.
67. Ломов Б.Ф. Методологичкские и теоретические проблемы психологии - М.: Наука, 1984. 445 с.
68. Лук А.Н. Мышление и творчество. М.: Политиздат, 1976. 144 с.
69. Лук А.Н. Психология творчества. М.: Наука, 1978.- 127 с.
70. Мазель Л.А. О типах творческого замысла //Сов. музыка. 1976. - № 6. С.12-16.
71. Максименко С.Д., Ніколенко Д.Ф., Соловієнко В.О., Василишина Т.В. Основи загальної психології /За ред. академіка АПН України, професора С.Д.Максименка. К.: НПЦ Перспектива, 1998. 256 с.
72. Марищук В.Л., Блудов Ю.М., Плахтиенко В.А., Серова Л.К. Методики психодиагностики в спорте: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. № 2114 «Физ. воспитание». М.: Просвещение, 1984. 191 с.
73. Мармазинская П.Е. Мотивация выбора профессии высшей квалификации //Психология. К.: 1974. Вып. 13. С. 145-152.
74. Мерлин В.С. Лекции по психологии мотивов человека /Учеб. пособие для спецкурсов/. Пермь: Изд-во Пермск. ун-та, 1971.119 с.
75. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М.: Педагогика, 1986. 253 с.
76.Мерлин В.С. Очерки теории темперамента. М.: Просвещение, 1964. 304 с.
77.Молдавская С.И. Нервная система и ваша профессия. К.: Наукова думка, 1974. 110 с.
78. Моляко В.А. Психология решения школьниками творческих задач. К.: Рад. школа. 1983. 95 с.
79. Москаленко В.Г. Творчій аспект музичного стилю //Київське музикознавство. Збірка статей. Вип. 1, Київ 1998 с. 87-93.
80. Навакатикян А.О., Крыжановская В.В., Кальниш В.В. Физиология и гигиена умственного труда. К.: Здоров’я, 1987. 152 с.
81. Навакатикян А.О., Чукмасова Г.Т., Кононенко А.А. Актуальные проблемы физиологии труда //Х Укр. съезд гигиенистов. К.: 1981. Т. I. С. 116-119.
82. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы человека.- М.: Просвещение, 1966. 383 с.
83. Никифорова Е.С. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности. СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1991. 151 с.
84. Павлов И.П. Общие типы высшей нервной деятельности животных и человека. - Полн. собр. соч. т.ІІІ, кн. 2 М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1951. 438 с.
85. Пекелис В.Д. Как найти себя: Энциклопедия в 3-х книгах, которая поможет тебе стать сильным, умнее, лучше. М.: Дет. лит., 1985. 351 с.
86. Петровский А.В., Брушлинский А.В., Зинченко В.П. и др. Общая психология. Учебн. для студентов пед. ин-тов. Под ред. А.В.Петровского.- 3-е изд., перераб. и доп. М.: Просвещение, 1986. 464 с.
87. Петухов В.В. Психология мышления: Учебно-методическое пособие для студентов факультетов психологи государственных университетов. М.: Изд-во МГУ, 1987. 90 с.
88. Платонов К.К. Вопросы психологии труда. 2-е изд., доп. М.: Медицина, 1970. 264 с.
89. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. Издание 2-е, перераб. и доп. М.: Высш. школа, 1984. 174 c.
90. Платонов К.К. Проблемы способностей. М.: Наука, 1972. 312 с.
91. Пономарёв Я.А. Психология творчества. М.: Наука, 1976. 303 с.
92. Психологический словарь /Под ред. В.В.Давыдова, А.В.Запорожца, Б.Ф.Ломова и др.; Науч. исслед. ин-т общей и педагогической психологии Акад.пед.наук СССР. М.: Педагогика, 1983. 448 с.
93. Пушкин В.Н. Психологические возможности человека. М.: Знание, 1972. 63 с.
94. Ражников В.Г. Зависимость вариативности исполнительской трактовки музыкального произведения от внутренней мотивации //Новые исследования в психологии, №2 (XV). М.: Педагогика, 1976. С.21-24.
95. Римский-Корсаков Н. Основы оркестровки с партитурными образцами. т.1. М., 1913.
96. Розет И.М. Психология фантазии. Минск: Изд-во БГУ, 1977.284 с.
97. Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. 2-ге вид, доп. - К.: Либідь, 2001. 288 с.
98. Ростовський О.Я. Українська музична педагогіка: стан і перспективи //Рідна школа. 2000. № 8. С.17-18.
99. Рубинштейн С.Л., Основы общей психологии. М.: Педагогика, 1973. 628 с.
100. Селье Г. Стресс без дистресса. Пер. с англ. А.Н.Лука и И.С.Хорола. М.: Прогресс, 1979. 126 с.
101. Сергета В.Н., Перейма В.Я., Галка Н.В., Кондратюк В.А., Дунская М.И., Волянская Я.И. Формирование мотвационной сферы у школьников 12-14 лет //Гигиена и санитария. 1990. - №.3. С. 39-41.
102. Синица И.Е. Педагогический такт и мастерство учителя. М.: Педагогика, 1983. 246 с.
103. Сокальская Ж.А. Творческое развитие студентов в процессе изучения курса гармонии. Свердловск: УГПИ, 1988. 95 с.
104. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. Пер. с польского В.Н.Поруса. М.: Прогресс, 1982. 231 с.
105. Тєплов Б.М. Исследование свойств нервной системы как путь к изучению индивидуально-психологических различий //Тєплов Б.М. Избранные труды. т.ІІ. М.: Педагогика, 1985. -